2. Тemporentia Sensium

Вітальний бенкет був майже такий самий, як і завжди, подумав Гаррі, колупаючи картопляне пюре, зачерпуючи його в невелику купку, перш ніж запхати до рота. Той самий зал, ті самі обличчя, за винятком того, що восьмирічки отримали свій власний (менший) столик, який втиснули в передній частині залу. У цьому не було нічого поганого, за винятком того, що, коли вони ввійшли до зали, то довелося йти довше, і кожен розглядав їх так, наче вони були першокласниками.

Поттер опустив очі, відчуваючи погляди на потилиці, поки їв. Але й відчував особливий, нелюдський погляд, прикутий до кожної діляночки його тіла. Мелфой сидів за кілька сидінь від нього, але не досить далеко, враховуючи, що намагався провернути в поїзді раніше…

— Якщо нахилиш голову ще нижче, то опинишся обличчям у підливі, — прошепотіла Герміона другові на вухо, і Гаррі трохи випростався, якраз вчасно побачивши, як Рон відвернувся від нього. Брюнет намагався не дати болю торкнутися обличчя, зосередившись виключно на подрузі. 

— Це в десять разів гірше, ці витрішкуваті погляди, краще вони знайшли б собі когось іншого, — відповів він, потираючи шию, бо її неприємно крутило. Юнак не міг не думати, що це якось пов’язано з Мелфоєм — адже саме там був шрам. «Може, він заразив мене вампірським сказом», — подумав, дивуючись, чи таке взагалі існує.

— У тебе блохи, Поттере? — почувся голос, і Гаррі підняв голову, щоб побачити Забіні, який дивився на нього, сидячи поруч із Драко. — Чи просто завів надто старанну подружку?

Поттер почервонів, навіть озирнувшись, почувши презирливе пирхання з того боку, де сидів Рон. 

Слизеринці, як завжди, влучили зі своїми глузуваннями. 

— Якби ти, Забіні, частіше вилазив зі своєї сраки в реальний світ, то впізнав би шрам, коли його побачив, — гаркнув Гаррі, відкидаючи рештки їжі й ковтаючи гарбузовий сік.

— Я досить часто виходжу в реальний світ, щоб переспати з кимось, Поттере. Тобі варто спробувати, — пирхнув Блез, відкушуючи ще один чималий шматок від власної страви. — Судячи з того, що розповідає Візлі, ти все ще маленький, витончений, незайманий зайчик.

Зеленоокий почервонів, коли зал затих, щоб почути ці слова приниження. Тіло тряслося від люті, а вітерець знявся з нізвідки, розвиваючи коротке темне волосся й торкаючись розпареної плоті. Стіл здригнувся. Парубок підняв очі й помітив, що директорка Макґонеґел дивиться на нього, але втримався на місці від застереження, що промайнуло в її очах. Слова, сказані нею всього п’ятнадцять хвилин тому, були ще свіжі в пам’яті.

Восьмикурсники були дорослими, їх мали поселити в окремому гуртожитку, влаштованому спеціально для них, вони матимуть певні привілеї, але з цими привілеями прийшли й обов’язки. Старшокурсники повинні поводитися якнайкраще, великі проступки (наприклад, бійка ще до початку семестру) могли закінчитися тим, що їх позбавляли самого привілею здобуття освіти. Ніхто цього не хотів, навіть слизеринці. Кожен із тих, що наважився повернутися, мав щось довести, мав щось із себе зробити, і для цього потрібен був Гоґвортс.

Вчасно згадавши про це, Гаррі відмахнувся від опонента, поклав у миску морозива, що раптово з’явилося перед ним. Подумки порахував до десяти. Він провів усе літо, намагаючись приборкати раптове зростання сили, якою був пройнятий, але не мав можливості перевірити власний контроль. Відчував, як здригається, розтягується до межі. Але витримав. Просто витримав. Зітхнувши, підняв голову й побачив, що Макґонеґел м’яко йому всміхається. Тоді зрозумів, що бути директоркою означає задобрювати обраних учнів солодким, а Мінерва, схоже, мала хист вгадувати їхнє улюблене морозиво. Юнак недбало всміхнувся у відповідь, відкусивши перший шматочок, — тісто для печива було його улюбленим.

— Облиш суперництво між факультетами, Забіні, — огризнулася Герміона, — на восьмому курсі немає ніякої сегрегації між факультетами. Ми не у квідичних командах, навіть не можемо заробляти чи втрачати очки. Може, вам час вирости, дітлахи?

Згаданий хлопець витріщився на неї, а Мелфой хихикнув. 

— Вона тримає тебе за мідні яйця, Блезе, — міркував він, поглядаючи на Гаррі, щоб привернути його увагу. Хоч би мигцем глянути в ті розлючені очі, але парубок опустив голову, не даючи Драко можливості прослідкувати за своїм поглядом. — І якщо хороший слизеринець чимось і відомий, так це тим, що пристосовується до випадковостей замість самозбереження, — Забіні роздратовано буркнув, що блондин не став на його бік. Ґрейнджер почервоніла й твердо кивнула, а потім озирнулася на Візлі, який не дивився на Поттера. Гаррі… Він навіть не помітив, що розмова продовжувалася.

«Подивися на мене, — прогарчав Драко в темному відлунюючому просторі свого розуму. — Подивися на мене, чорт забирай!»

Було помітно, як Поттер сіпнувся й знову потер шрам на горлі, але так і не підняв очей. 

«Зустрінься. З моїми. Очима.» 

Брюнет закляк, тіло було смертельно нерухоме, а каламутний погляд пильно втупився в нього. Очі обранця перші подивляться, адже він сам цього закортів!

Мелфой завмер. Що відбувається? Що з ним сталося? 

Наче щось усередині, якесь первісне бажання діяло без дозволу. Він проковтнув жар, що підступив до холодного горла, потім, відірвавши погляд від Гаррі, наче назло вампірським інстинктам, повернувся до свого вишневого пирога. Слизеринець хтиво всміхнувся, не думаючи ні про що. Здавалося, Поттер усе ще був вишнею. Щось товсте й голодне в животі сподобалося цій думці, і усмішка торкнулася кожного м’яза в тілі. Мертве тіло, гірко нагадав сам собі, намагаючись придушити несамовито наполегливі бажання вампіра.

«Я все ще Драко Абраксас Мелфой, — наполягав він, задушуючи вампіра і його волю, це жалюгідне бажання уваги ґрифіндорця. — Я — це все ще я. Мене не змінить кров чудовиська!» 

Драко різко відсунув порожню тарілку, підвівся на ноги, навіть не глянувши на очі, що стежили за ним. Їм стало відомо місцезнаходження гуртожитку восьмого курсу, але парубок крокував не туди. Ні, потрібна інформація, потрібно ознайомитися з кожним крихітним недоліком і чеснотою цієї хвороби, хоча б для того, щоб навчитися приборкувати вампіра під своєю шкірою. Навчитися підкорювати. Хоча б для того, щоб прибрати з рота невгамовну жагу, підказував розум. 

Він поспішив до бібліотеки.

***

Гаррі зітхнув, дивлячись, як світло від тліючого полум’я танцює над золотистим тілом донощика, що завис над ним. М’яке, рівномірне тріпотіння крил заспокоювало. Він втупився в золоту кулю магічного інструменту й загубився в потенційній свободі. Юнак не знав, чому заспокоювала ця стара дрібничка, залишена Дамблдором. Навіть не знав, навіщо зберігав її дотепер, коли війна скінчилася, а всі святині, окрім плаща, зникли разом із горокраксами.

Можливо, вона втішала, бо нагадував про часи, коли Поттер мав цінність, мав мету й постійно рухався вперед. Коли щось значив для тих, хто його оточував, щось більше, ніж просто багаж. У будь-якому разі, з його темпераментом, який усе ще був нестійким після вечері, це допомагало полегшити внутрішню боротьбу за владу, яка намагалася вирватися назовні. Наче тигр у клітці, який чекає, коли його випустять на волю.

Повернувши голову вбік, хлопець вдивлявся у вогонь, що жеврів у каміні. Він лежав на багатому замшевому дивані перед каміном у загальній кімнаті восьмого курсу, плазом на спині, звісивши ноги на одну з рук. Кімната не надто відрізнялася від ґрифіндорської вітальні, хіба що кольорами — переважно кремовими з багатими золотими деталями — і, звісно, розташуванням: це було нове відгалуження від рухомих сходів, куди не можна було заходити учням із першого по сьомий курс. 

— За віком, — сказала Макґонеґел. Якщо хтось хотів поспілкуватися зі старшокласниками, то мусив вийти зі спільної кімнати.

Не те, щоб Гаррі дуже хотілося з кимось розмовляти. Вітальня була майже порожня, за винятком кількох учнів, Рон і Герміона вже давно залишили його наодинці з хандрою. Не те, щоб парубок їх звинувачував. 

«Візьми себе в руки, похмурий бовдуре», — плюнув він на себе, вивчаючи тріпотіння крил донощика, наче вони містили секрети порятунку з безодні депресії, у яку той потрапив.

Поттер здригнувся, коли пекучий свербіж знову з’явився на запаленій шкірі горла, і вирішив більше не терти ділянку.

Раптом отвір у портреті відчинився, і юнак, керуючись інстинктами, кинув погляд у той бік, але побачив лише Драко, що входив у вітальню, критично оглядаючи багато прикрашену кімнату. Гаррі насмішкувато скривився й перевів погляд на вогонь, а крила донощика ніжно торкнулися його щоки.

— Ти заблукав, Мелфою? — озвалася Дафна Ґрінґрас із кутка, де сиділа з Блезом Забіні. — Хіба не кортілося побачити свою нову спальню разом із ґрифіндорцями? Оскільки нас лише семеро хлопців і семеро дівчат, то, здається, нам усім доведеться ділитися. Лише один гуртожиток для дівчат і один для хлопців. Як принизливо…

Погляд новоприбулого ковзнув по Поттеру, що розпластався на дивані, перш ніж перебігти кімнату й підійти до каміна, кинувши свою важку сумку з книжками на підлогу біля найближчого крісла. Відтоді він не зводив очей із брюнета, зосередившись на тому, щоб зігріти своє неприродно холодне тіло біля вогню. Драко не потребував тепла, але все одно це було заспокійливо, особливо в світлі деяких речей, які він прочитав у бібліотеці…

«Уранці я повинен побачити Северуса», — подумав він, перш ніж ковтнути. Змушуючи горло й голос до дії. 

— Вважай, що витягла щасливий квиток, коли змогла повернутися в цьому році, не всім нам так поталанило, чи досі не помітила, як наші ряди сильно збідніли з тих пір, як вступили на перший курс? — пробурмотів Мелфой. Йому не подобалося, що Блез і Дафна поводилися так, наче вони все ще діти, наче нічого не змінилося, хоча й сліпий міг би побачити. Усе змінилося.

— Тобі легко казати, — насмішкувато промовила дівчина, — принаймні з тобою в кімнаті за спиною буде Блез…

Драко заплющив очі від безглуздості, опустивши голову на руки. Пальці стиснули біляві пасма, і тіло здригнулося. Парубок не міг нормально функціонувати. Він знав, що зараз не час, але не мав до кого звернутися з цим. 

— Ти досить швидко знайдеш шлях до його ліжка, — огризнувся сіроокий, ікла змусили свербіти ясна свербіти в місці, де були сховані, а зуби скреготіли. Чому вогонь так шумів? Чому голос однокурсниці був таким пронизливим?

Чому чув, як кров Поттера пульсує в жилах? Тепер ти знаєш, чому. Розум дихав. Нi, це дихав вампiр.

Мелфой рвучко відсахнувся, падаючи в крісло позаду, нігті впилися в тканину. 

— Якщо після війни, після цього другого шансу, який нам дали, усе, про що ти маєш турбуватися — це переспати з кількома дівчатами, які, по правді, тебе недолюблюють, то я б сказав, що тобі легко, Ґрінґрасе, — гаркнув він, не наважуючись повернутися обличчям до інших слизеринців чи Гаррі, який уважно слухав. Драко відчував, як зіниці розширюються від голоду, світяться сріблом замість звичного каламутно-сірого.

Емоції переповнювали, і голодні спазми скручували нутрощі у вузли. Юнак не міг діяти, але й не міг розкритися. Ніхто не повинен знати, що він таке.

— Ти повернувся справжнім самовпевненим бовдуром, Мелфою, — прошипіла Дафна, схопившись на ноги й пурхаючи вгору по сходах (які, як припускав Драко, вели до гуртожитків). Забіні, навпаки, повільно піднявся, і неприродне чуття підказало, що колишній друг уважно дивиться на нього з іншого кінця кімнати.

— Ти повинен бути обережним із тими, від кого ізолюєшся, Драко, — холодно попередив той. — Тобі знадобляться всі можливі контакти, щоб урятуватися від ганьби.

Як і Поттер у великій залі за вечерею, Мелфой вчепився за своє місце, замість того, щоб кинутися на хлопця, який теж піднімався сходами. Нігті вчепилися в тканину стільця, ніби для того, щоб втримати його. Якби напав зараз на Блеза зараз коли був такий розлючений, то, без сумніву, убив би його й викрив би себе.

І тут пришло розуміння. Вони з Гаррі залишилися самі у вітальні. Шкіра поколювала, а шлунок стискався від голоду. 

Так, він помирав із голоду, а брюнет був як обід із чотирьох страв прямісінько під носом. Принаймні, тепер він знав, чому…

«Не те, щоб це допомогло, — прошепотів вампір. — Ти хочеш його, ти ж відчуваєш, який він смачний…»

Драко ніби гіпер сильно усвідомлював кожен рух ґрифіндорця, кожен подих, навіть не треба було дивитися, щоб помітити, як кулак вихоплює стукача з повітря й ховає в кишеню. Мелфой просто знав, коли той повільно сів, випроставшись, усе ще залишаючись на місці якусь мить, поки не звівся на ноги. Можливо, Поттер залишав його в спокої, даючи хвилину, щоб побороти бажання розрізати вену й на смак спробувати кров. Як же він міг «спати», коли цей запах затьмарював розум і почуття?

Зараз це не мало значення, бо юнак рухався — до нього, а не до сходів.

— Не підходь ближче, Поттере. Я багато про що прочитав, і тобі справді не варто бути поруч зі мною… Принаймні зараз.

Причина, чому все мало смак попелу, крім ґрифіндорця, чому від одного лише подиху його шампуню вкрадена кров починала битися в жилах. Гаррі був першим, він повинен був повністю випити хлопця тієї ночі, таким чином остаточно завершивши перетворення. Але Драко вберіг обранця, відпустивши, і тепер це прирекло його на життя — не-життя, голод і божевілля, якщо не закінчить розпочате й не вип’є Поттера до останньої краплі.

Без мізерних залишків їжі, отриманих від експериментів Северуса, парубок не пережив би навіть літа. Хоча це й було зовсім не схоже на виживання. У шлунку бурлило, стискалося й горіло від чого завгодно.

Незважаючи на попередження, той (прим. ред.: чомусь згадався випуск клубу дилетантів Левів на джипі, де гостем був OTOY; якщо маєте бажання подивитися щось смішне, то раджу :з) не зупинився. Навпаки, тепер сидів на краєчку стільця, втупившись у нього знизу вгору. Кісточки пальців Мелфоя побіліли від напруги. Опиратися було страшенно боляче. Наскільки простіше було б просто простягнути руку й покінчити з цим? Гаррі так загубився у власній ненависті до себе, що, мабуть, навіть не став би боротися…

— Я серйозно, Поттере, відвали, — прошипів блондин. Але впертий хлопчисько не відступав, і Драко підняв голову, щоб перевести вампірський погляд на обличчя обраного. Ці очі, вони сяяли смарагдами у світлі вогню, і глибина емоцій, що виблискувала в них, ледь не змусила вдавитися словами. Мало не поперхнувся. — Чого ти хочеш від мене?

Ґрифіндорець якусь мить дивився на нього, незворушно й байдуже, ніби не помічаючи, що перед ним голодний вампір, який колись ледь не вбив його. Який лише кілька годин тому нав’язувався. Який тільки й жадав його крові.

Нарешті Гаррі порушив мовчанку: 

— Несправедливо, що мусиш страждати від цього на самоті.

Мелфой здригнувся від жалю в голосі співрозмовника. 

— Мені не потрібна твоя клята жалість, Поттере, — огризнувся він. — І я не раджу пропонувати її. Тим більше, що єдиний спосіб, яким ти можеш допомогти — відкрити вену й дозволити мені пожинати плоди, — опустив голову, знову перевівши погляд на вогонь. Те, як Гаррі так непохитно відповів на його погляд, тільки посилило голод. Ще більше розпалювало бажання підкорити хлопця.

— Ти досліджував вампірів, — сказав натомість. Це було твердження, а не питання.

— Раз тобі так сподобалося звернути увагу на мою необізнаність, — прошипів Драко, не дивлячись на партнера. — І не витрачай своє співчуття даремно. Навiть якби я висмоктав всю твою кров із самого початку, невже справдi вiриш, що чистокровний, вихований у такiй сiм’ї, як моя, мiг би вiдчути щось iнше, крiм обурення через хворобу, що пронизує власне єство? — голос був низьким і різким від ненависті. Ненависть. Він ненавидів усе. Єдина причина, чому все ще був тут і не заколовся, як боягуз, полягала в тому, що парубок занадто боявся бути забутим. Покинути цей світ, будучи пустим місцем. Нікчемою. Пальці стиснулися з такою силою, що аж кісточки потріскали. Ні, це неможливо…

— Я отримав задоволення від того, що опустив тебе на щабель нижче, бо навіть як вампір ти зарозумілий осел, — жорстко відповів Поттер. — Я зобов’язаний тобі життям за те, що ти «повністю не висмоктав мене», тож  запропонував вухо, бо ти обмежений у виборі, але якщо хочеш відкусити голову… — промовив юнак.

— Вкусити тебе, — прошипів Драко, схопившись на ноги. Тіло вигнулося, коли кинувся до співрозмовника. — Вкусити тебе — це саме те, що кожна фібра мого тіла кричить зробити, бо вся інша кров перетворюється на попіл у роті. І я ледве стримуюся, Поттере, ледве стримуюся, — повітря, яке не приносило життя, виходило з роздутих ніздрів, коли він гарчав на свою здобич.

Брюнет витріщився, коли дихання вампіра торкнулося щік. Воно було прохолодне, неприродно прохолодне, як раптовий легкий вітерець. Власне горло палало, і, не думаючи, Гаррі підняв руку, щоб доторкнутися до слизеринця, але зап’ястя схопили. Зашипів, коли Мелфой стиснув його так сильно, що міг заприсягтися ніби чув, як заперечливо хруснули кістки. Зелені очі сповнилися ненависті, і він пильно втупився в обличчя навпроти, не даючи тому навіть здригнутися.

— Усе той же старий Поттер, — прогарчав Драко. — Думав, що ти змінився, вважав, що подорослішав, але ти все той же тупоголовий ґрифіндорець. Думаєш, що знаєш усе, але натомість не знаєш ніц.

Гаррі насмішкувато підняв підборіддя, мимоволі показуючи спокусливий погляд на горло. 

— Чи є сенс у цій тираді? — недбало запитав.

Блондин похмуро посміхнувся, потянув руку Поттера трохи вище, так, щоб дихання сплелося між пальцями. Побачив, як сіпнулися цифри факультету, відчув, як юнак затремтів. Відчув до самих кісток. Тепло, що йшло від цієї шкіри, розливалося по його венах, як прилив чистої, нестримної насолоди. Він ледь чутно застогнав, ікла свербіли на яснах, де були заховані. Вампіру хотілося, так сильно хотілося. Він чекав надто довго…

— Якби ти тільки знав стільки я думав, Поттере, то зрозумів би, що дряпання місця укусу тільки більше його роздратує. Зрозумів би, що те печіння посилюється в моїй присутності, не випадково…

Ось так. В очах Гаррі спалахнула розгубленість і натяк на страх. Чудово. Він, звичайно, відчув себе самим собою тепер, коли стер з обличчя хлопця цю самовдоволену зневагу.

— Якщо ти мене чимось заразив, Мелфою, то краще скажи про це зараз, — попередив парубок.

Драко з гордістю підняв голову. Це було справді дивовижно, як Гаррі клятий Поттер, його перша жертва, здавалося, дозволила частині його людського «я» знову взяти контроль над собою. Із його несамовитим ставленням і героїзмом, не менше.

— Ти був моєю першою їжею, Поттере. І тепер я зрозумів, що, дозволивши тобі жити, прирік себе на життя в залежності від твоєї крові.

Ці зелені очі  стали неймовірно широкими. Язик виривався, щоб змочити пересохлі губи, спокушаючи. 

— Ти… Ти…

— Залежний. Не прикінчивши тебе, я ненароком викликав зв’язок, у якому ти є джерелом їжі для моєї душі, — механічно пояснив Мелфой, незважаючи на те, що розум усе ще був вражений цією інформацією. — Це сталося в давні часи, мабуть, першою їжею вампірів часто був коханець або близький товариш, хтось, кого вони хотіли залишити із собою. Першу людину потрібно випити до смерті. Але, лише  продегустувавши, я змусив наші тіла повірити, що мені потрібна тільки твоя кров, і що ти хочеш бути моїм єдиним донором.

Довгий час звуком у кімнаті залишалося потріскування вогню, майже злісне в цілковитій тиші. Довгий час Гаррі тільки дивився на співрозмовника.

— Ти, мабуть, знущаєшся, — несподівано сплюнув Поттер, розбиваючи тишу й грубо відштовхуючи вампіра, вириваючи при цьому руку. — Якщо вважаєш, що момент, коли ти смоктав мою шию, як зголоднілий маніяк, був найяскравішою подією мого життя, то помиляєшся, Мелфою!

Драко безрадісно засміявся:

— О, повір, я можу змусити тебе змінити думку, якщо захочу. Але ти повинен знати, що, зберігаючи твоє життя, я прирік себе на існування, сповнене спраги. Усе, що п’ю, стає для попелом. Зрештою помру з голоду й сам перетворюся на попіл.

Ґрифіндорець на мить замислився. А потім видав: 

— Якщо не буду регулярно пропонувати свою кров, ти помреш?

— Якщо говорити прямо, то, з часом, так, помру. Цього літа я виживав на деяких експериментах із замінниками крові, але кожного з них вистачало не більше ніж на добу, а зараз узагалі нічого не допомагає. Я помираю, Поттере, — недбало пояснив Мелфой, падаючи назад у крісло біля вогню, жадаючи, щоб шкіра ввібрала в себе частину цього тепла. Але єдине тепло, яке хотіло поглинути його мертве тіло, було від тіла хлопця навпроти.

«Стули пельку!» — зашипів до вампіра, що гарчав під його шкірою, скрегочучи іклами в жадобі до крові. Блондин вiдбивався. Він не піддасться.

— Я ж сказав, що не буду для тебе жалюгідним трахальником, Мелфою, чому ж тоді вирішив, що стану твоєю їжею на колесах? — кинув шпильку. Його руки були стиснуті в кулаки. — Усе своє кляте життя я був мучеником, від мене чекали, що віддаватиму всього себе, і я віддавав. Віддавав, поки не перетворився на порожню, пустотну, жалісливу до себе оболонку. Тепер навіть не маю життя. Мені нічого дати ні друзям, ні людям, які хочуть вважати себе моєю сім’єю. І тим більше тобі. Я більше не буду мучеником, — Гаррі кричав. Задихався, обличчя розчервонілося від люті, а зуби скреготіли так голосно, що Драко аж здригнувся. — Я сімнадцять років був добровільно жертвою, — продовжував смертельно тихим тоном, — і більше не буду, — він розвернувся й побіг до сходів.

Мелфой схопився на ноги: 

— То ти дозволиш мені померти?

Брюнет зупинився на першій сходинці, але не обернувся. 

— А як вчинив би ти, якби ситуація змінилася на протилежну? Навряд чи моє життя було б для тебе першочерговим пріоритетом…

— Але ж ти клятий обранець!

— Не знаю. Більше не знаю, хто я (при. ред.: ти — президент України; ВИБАЧТЕ), — гаркнув Поттер, піднімаючись сходами. Йому потрібно було втекти подалі від розмови, від цієї ситуації й від почуттів, які розгоралися всередині. Магію було важко приборкати, і контроль над нею влітку не піддавався жодному сумніву, а тепер ставало ще важче керувати нею. Юнак струснув головою, щоб очистити її, піднімаючись сходами. Він мусив тримати розум під контролем, інакше той керуватиме ним, а сам парубок перестане бути зброєю. Не дозволить, щоб усе життя йому диктувала інша людина чи річ, більше ніколи.

Гаррі не знав, хто він, але мав з’ясувати це сам, а не з чужою допомогою.

***

Поттер не побачив слизеринця у великій залі за сніданком, але це не бентежило. Як він зрозумів із прочитаних книжок, вампірам взагалі не потрібно їсти. Вони просто не могли. Кров підтримувала їхнє життя, змушувала битися серце й таким чином змушувала органи працювати в тому ж ритмі, як у людей. Навіть краще. Але як же функціонував блондин, якщо все спожите перетворювалося на попіл?

Відповідь прийшла, коли він увійшов до класу чарів. Звичайно, хлопець зайняв місце з іншого від Герміони боку, навіть якщо вони з Роном були надто захоплені одне одним, щоб помітити блукаючий погляд друга. Але цілком влаштовувало, що зараз вони були зайняті чимось іншим, адже не хотілося відповідати на їх питання. Драко сидів сам за партою в передній частині класу, тож Гаррі міг безперешкодно спостерігати за його стражданнями.

Його тіло було напружене, шкіра настільки смертельно бліда, що здавалася майже синьою, обличчя довге й змарніле. Словом, він був схожий на смерть. Та й цілком очевидно, що Мелфой не справляється з нестачею крові. Здавалося, що за ніч процес  прискорився. Виглядало так, ніби саме брюнет його повільно вбиває…

«Я дійсно повільно вбиваю його, — виринуло в голові, — тому що відмовився допомогти через почуття власної гордості…»

«Він зробив би те ж саме з тобою, і більше того, насолоджувався б тим, як ти в’янеш», — голосно сперечалися його думки, настільки голосно, аж Флитвік зрозумів, що щось коїться. 

— Ви чули мене, Поттере? — запитав професор.

Зеленоокий ривком повернувся до реальності, випрямившись, коли погляд перевівся з Драко на вчителя. 

— Сер?

Із вуст професора злетіла легка нотка нетерпіння:

— Перший урок семестру, а Ви вже дрейфуєте, Поттере. Будемо сподіватися, що Ваша увага покращиться, — із цими словами він змахнув чарівною паличкою, піднявши в повітря книги й перо Гаррі. Чарівник розгублено дивився, як вони летять через усю кімнату…

Ні.

— Цього семестру Вам доведеться працювати в парі, містере Поттер, я наполегливо прошу перейти на бік містера Мелфоя, щоб могли розпочати роботу, адже й так відстаєте на рік.

Гаррі якусь мить тупо витріщався в порожнечу. Здавалося, минула вічність, перш ніж змусив свої ноги рухатися. Відчував погляди, чув шепіт, особливо Герміони й Рона. Вони всі були збентежені чи розвеселені, а може, і те, і інше разом, адже Поттер і Мелфой були двома «запасними», які залишилися після того, як усі мовчки вибрали собі пари….

«Ми обидва вигнанці», — жалюгідно подумав ґрифіндорець, кидаючи портфель під парту й падаючи на місце поруч із блондином. Відсунувши стілець якомога далі в межах парти, Гаррі обурено витягнув чарівну паличку й став чекати, поки книга сама перегорнеться на потрібну сторінку.

— Не надто тішся, Драко, бо це не додасть тобі ніякої близькості зі мною, — прошипів юнак собі під ніс. Слизеринець повернув голову на мізерно нелюдський кут, щоб обдарувати сусіда сліпучим поглядом. Чорнявий аж занімів від побаченого. Очі вампіра були майже чорні, така разюча зміна в його й без того схожому на смерть обличчі. Парубок присягався, що бачить вени крізь плоть.

— Двічі я простягав тобі руку, Поттере, — тихо прогарчав Мелфой. — Один раз у дружбі, другий — у пошуках допомоги. Удруге я припускав, що ти зможеш переступити через минулі розбіжності, щоб урятувати моє життя, яким би нещасним і жалюгідним воно не було. Я не зроблю цієї помилки знову. А оскільки ти так банально відмовився допомогти, я більше не маю від тебе ніякої користі.

Гаррі відкрив було рота, щоб відповісти, але Флитвік знову заговорив:

— Наступний урок буде практичним, але на цьому занятті ми повинні розглянути теорію подвійного кастингу. Хто-небудь може мені пояснити, що це таке?

Як не дивно, кілька рук піднялося вгору, звичайно, Герміона була найшвидшою. 

— Міз Ґрейнджер? — запитав професор.

Герміона, виглядаючи, як завжди, надзвичайно задоволеною собою, старанно прочитала: 

— Подвійне заклинання — це акт виконання заклинання з партнером із метою збільшення сили, швидкості або дії заклинання.

— Правильно! — вигукнув Флитвік із таким виглядом, ніби хотів дати десять балів Ґрифіндору й вчасно згадав, що восьмий курс не входить до кубка факультету. — На цьому уроці ви разом прочитаєте розділи про спільну роботу над зіллєварінням. Накладати заклинання на один і той же об’єкт не так просто, як здається, це може мати катастрофічні наслідки, якщо ви не налаштовані на партнера. Домашнім завданням на наступний урок буде потренуватися накладати окремі закляття на різні предмети, але з однаковою силою та швидкістю.

Поттер протестував проти цього, проти того, щоб витрачати позашкільні години, намагаючись підлаштувати своє чаклунство під Драко, тоді як насправді хотів не стояти на шляху в блондина. Йому не подобалася злість, провина й розгубленість, які вампір змушував відчувати. Або те, що власне горло все ще відчувало запалення. Складалося враження, що укус запалювався, дедалі більше він відмовляв Мелфою у фунті плоті.

Здавалося несправедливим, що юнак завжди був змушений діяти так, як хотілося іншим, а не йому самому. Не було відчуття, ніби коли-небудь матиме власне життя. 

«Я матиму, — зухвало подумав, не відриваючи очей від книги та не даючи Драко й на секунду поглянути на нього.  — Це час жити для себе, а не для когось іншого.»

Можливо, цей голос звучав би переконливіше, якби Гаррі не помічав, як тремтить сусід, не чув, як скрегочуть зуби слизеринця, і не відчував різких, навіть болісних спазмів агонії, які вампір намагався придушити.

Минуло півгодини, перш ніж Поттер присягнувся, що чув, як той задихається, намагаючись втриматися на своєму місці.

Язик нервово провів по пересохлих губах, коли ґрифіндорець повернувся до партнера:

 — Драко, з тобою все гаразд? — тихо запитав. — Може, варто випити склянку води? Або піти до мадам Помфрі?

 — Мені нічого від тебе не потрібно, Поттере! — натомість отруйно гаркнув парубок, незважаючи на те, що зуби зціпилися від болю.

Гаррі здригнувся від уїдливого шепоту, але не помітив вологи, що збиралася на вражаюче блідій шкірі Мелфоя. У брюнета болісно пульсувало горло, а власні пальці під столом стискалися в кулаки, біліли кісточки.

Раптом сіроокий схопився на ноги, і всі погляди прикипіли до нього. 

— Професоре, я думаю… Можна піти? — здавалося, що досі єдиною людиною, яка помічала хворобливий вигляд хлопця, був Поттер. Ніхто, хто дивився, не міг сказати, що він нездужає, тим більше, що чорнявий був єдиним із присутніх, хто знав, що той, по суті, мертвий.

Викладач почервонів, оглядаючи учня, і коротко кивнув. Драко навіть не став чекати, щоб спробувати отримати схвальну відповідь, перш ніж вилетіти з класу, поспіхом залишивши всі свої речі.

Мелфой не повернувся. Коли Флитвік відпустив їх, Гаррі зібрав свої речі. Підвівшись на ноги, він якусь мить дивився на речі сусіда, поки клас виходив з кімнати. Глянув на двері, де на нього чекали Герміона і (як не дивно) Рон. Юнак зробив крок, щоб піти до них, але щось зупинило, щось зовсім не пов’язане з тривожним відчуттям, що пульсувало в пошрамованому горлі. Здавалося неправильним, що блондин не повернувся, не взяв із собою власних речей.

Поттер похапцем, ніби боячись, що його застукають, зібрав речі парубка в сумку, що стояла біля порожнього стільця, і закинув її через плече. Друзі якось дивно подивилися, коли він підійшов до них.

 — Гаррі?  — почала Ґрейнджер, збентежено насупивши брови, коли вони разом крокували до кабінету зіллєваріння.  — Чому ти несеш речі Мелфоя?

Хлопець напружився, але все ж таки зміг знизати плечима, намагаючись виглядати незворушним. 

 — Він залишив їх тут. Не хочу, щоб потім переклав на мене всю роботу з чарами й виправдовувався тим, що його нудить,  — незворушно відповів.

— А що з ним узагалі було не так?  — запитав рудий обережним тоном, наче не був певен, чи друг так швидко пробачить його дурість.

Поттер вирішив не давати жодної підказки, не бути занадто щедрим щодо егоїстичних рис Візлі. 

 — Не знаю, що сталося. Мабуть, забагато читає як для його маленьких витончених оченят,  — відповів, відчуваючи, як холод пробіг по кістках, а волосся на руках стає дибки, коли вони спускаються в підземелля. Це надто нагадувало те місце. Місце, куди його притягли, місце, де він бачив страждання Мелфоя, і як потім перетворили на вампіра. Місце, де він убив Темного Лорда.

«Закляття вбило Волдеморта, — наполягав розум, — закляття, а не я.»

Кілька разів, коли хтось наважувався згадати про смерть Того, Кого Не Можна Називати, він вибухав у припадку люті й ледь не забрав із собою половину котеджу в Сідлбері. Вiн нiкого не вбивав, вiн не забирає й не забере чиєсь життя. У цьому була краса заклинання, яке використав парубок. Закляття, саме його прояв покінчило, з Лордом, а не він сам. Це не було так, ніби Гаррі приставив ніж до горла чудовиська й перерізав.

«Але ж це те, що ти робиш із Мелфоєм», — похмуро прошепотів голос на задвірках свідомості, за маскою холодної байдужості, яку він натягнув на себе. 

«Я більше не буду маріонеткою!» 

Він сплюнув у відповідь, коли вони ввійшли до болю знайомого класу зілля.

Усе ще думав не про завдання, а про зайву сумку з книжками, що захаращувала нижню частину столу. Тричі Герміона врятувала його зілля від знищення, різко штовхнувши в ребра. 

— Гаррі! — зашипіла дівчина, не зводячи очей зі стерв’ятника, яким був професор Снейп, що нависав над зіллям Забіні. — Це не чемериця!

Поттер глянув униз якраз вчасно, щоб зупинити себе й не впустити в зілля порошок полину замість чемериці. Він проклинав і проклинав себе й Мелфоя за те, що той відвернув його увагу, навіть не будучи присутнім. Хлопець більше не міг набрати балів, але був упевнений, що Северус знайде спосіб покарати його за неуважність.

Як не дивно, але коли професор нарешті підійшов до столу, за яким сидів Гаррі, він лише мимохіть окинув зілля незворушним поглядом, перш ніж зустрітися з очима парубка. 

— Мабуть, я маю бути вражений, що Вам вдалося довести його до такого рівня з тією жахливою увагою, яку Ви приділяли своїй роботі, Поттере, — насмішкувато промовив викладач. Поттер міг заприсягтися, що його темний погляд ковзнув по запаленій рані на горлі, а тоді вчитель додав: — Прохідний бал, але на моїх уроках треба бути уважним, бо інакше покинете стіни школи. Усе зрозуміло, Поттере?

Брюнет понуро кивнув, це було краще, ніж те, що очікував почути з вуст професора зілля. Чи той поводився краще через те, що він… Допоміг убити Волдеморта? Тому що тепер знав, що довелося пережити юнаку? Ні, смішно, Снейп на таке не здатен. І в будь-якому разі, така незначна зміна в ставленні, здавалося, поширювалася на весь клас. Він не був милим, аж ніяк, але виправляв, радив, а не просто ображав і виганяв невдах або не дуже вправних заварників. Северус навіть похвалив Герміону:

— Молодець, майже ідеальне зілля, міз Ґрейнджер, — кинув, перш ніж піти геть.

Якою не була б причина, здавалося, що це послабило напругу в м’язах Гаррі до кінця заняття, тобто до того моменту, як на нього впала тінь, коли він тягнув свій портфель і сумку Драко на плечі, а клас майже спорожнів.

— Містере Поттер, — пролунав зловісно-холодний голос Снейпа, — Ви залишитеся тут.

Парубок знову побачив розгубленість друзів і роздратування Рона, на що не міг не всміхнутися. Тоді просто показав жестом, мовляв, ідіть без мене, щоб зробити перерву перед тим, як підійти до стійки. Снейп уже сховався за нею й перебирав флакони з зіллям, які учні розставили на столі. Викладач піднімав їх один за одним, ніби розшифровуючи, який найкращий. Гаррі здавалося, що він чітко розрізняє своє білувато-рожеве зілля, тоді як у Герміони воно було яскраве, блискучо-червоне, яке Северус зараз досліджував.

Коли долинув звук дверей, що зачинилися за останнім учнем, Поттер втомився стояти мовчки й голосно прочистив горло. Северус відреагував не одразу, ще мить вивчав те, що, як думав хлопець, було зіллям подруги, перш ніж обережно закрити долонею флакон і звернути увагу на юнака.

Очі вчителя були темні, як завжди, але в них блищала задумливість, і було зрозуміло, що він вивчає, щось вираховує. Нарешті професор заговорив, і холодний, але приємний на слух голос розірвав тишу:

— Чи знаєте Ви, містере Поттере, що зілля, яке Ви з товаришами приготували сьогодні, насправді є різновидом зілля, що загострює кмітливість?

Гаррі похитав головою, але зараз подумав про це — мелений жук-скарабей, жовч броненосця, нарізаний корінь імбиру — він точно згадав про них. Немов побачивши проблиск світла на його обличчі, Снейп кивнув головою. 

— Так, ці інгредієнти в поєднанні з асфоделлю, кров’ю саламандри, сиропом морозника й порошком місячного каменю утворюють нове зілля, яке учням, як правило, ні до чого, — він зробив паузу. — Усім учням, окрім вас, пане Поттер.

Очі ґрифіндорця розширилися, і він намагався заспокоїти дихання, бажаючи піднести руку до болючої шиї. Здавалося, що кров ось-ось вирветься з-під шкіри. 

— Щ-що ви маєте на увазі? Сер? — додав останнє трохи поспішно.

Северус підняв брову від ввічливості, повільно підводячись на ноги з усією плавністю тіні у своїх темних мантіях.

— Зілля, яке приготували, Поттере, «Темпоренція Сенсіум», для Вас — самоконтроль над почуттями. Невже не здогадуєтеся, для чого воно мені може знадобитися? Для чого воно може знадобитися Вам?

Парубок на мить замислився, роздумуючи, чи не розкриє його здогад занадто багато для людини, яка, імовірно, знала про ситуацію з Драко…  

— Це для Мелфоя, сер?

Снейп знову подивився на мітку біля горла Гаррі, перш ніж підняти флакон із яскраво-малиновим зіллям і вкласти його в руку хлопця. 

— Близько, містере Поттер. Але це зілля призначене для Вас.

Гаррі кліпнув.

— Мені? Але ж я…

— Тіло містера Мелфоя може перетравлювати їжу тільки тому, що кров, яку він п’є, дозволяє його органам функціонувати, містере Поттер, —  перебив професор. —  Якщо Ви вип’єте розчин, це означатиме, що ви обидва частково піддастеся його дії.

Чорнявий розлючено подивився, впустивши обидва портфелі на підлогу. 

—  Ви змушуєте мене робити те, що він хоче? Збираєтеся це зробити, правда? Бо тільки так я дозволю комусь використати мене, знову зробити своїм знаряддям, Снейпе. Не дозволю, щоб чиїсь егоїстичні вимоги забирали моє життя. Я живу вже вісімнадцять років, не живучи зовсім!

— Бідолашний Поттере, життя, безперечно, було несправедливим до Вас, чи не так? — Северус загарчав, очі потемніли від ненависті. —  Озирніться навколо, увесь світ страждає. Є багато тих, кому пощастило менше, ніж Вам, хлопчику, у якого відібрали дитинство, щоб зустрітися обличчям до обличчя з монстром, на якого не наважувався навіть дивитися жоден дорослий. Невже не спадає на думку, що, втративши сім’ю й молодість, Ви ще багато чого втратили?! — учитель розлютився, кинувся вперед і схопив Гаррі за плечі, трясучи.

Поттер чхати хотів, магія пропікала шкіру й наповнювала повітря електричним шипінням. Юнак зціпив зуби, намагаючись утримати магію від того, щоб вона не вийшла з-під контролю від люті, що звалилася на нього. 

— Що ж у мене такого до біса ідеального, Снейпе?!

— У Вас є друзі. Магія. Здоров’я. Люпин і його дружина, які так відчайдушно хочуть мати Вас за сина, на їхні спроби заспокоїти Ваше егоїстичне «Я» просто жалюгідно дивитися!

Гаррі закричав від болю й люті, скидаючи із себе чоловіка й не зводячи очей із цього ненависного обличчя, навіть коли власні легені загрожували розірватися. Парубок задихався, намагаючись опанувати себе.

— Як Ви посміли?! — прошипів зеленоокий. — Як тільки посміли?! Думаєте, що в мене є все, так? Друзі, які не звертають на мене уваги, сім’я, яка турбується про мене тільки з жалю? Вважаєте, що це гарне життя?!

— Це більше, ніж має будь-хто, це більше, ніж маю я, егоїстичний йолопе, — відповів Северус, застережливо знизивши голос. — Можливо, це не те життя, якого Ви хотіли, але це життя, яке маєте. Ви мусите навчитися брати з нього найкраще, яким жахливим те не було б. Лежачи тут і скаржачись на те, як це все несправедливо і як Вас скривдили, нічого не змінити!

— Ви всі егоїсти! Я врятував усім вам життя! Я віддав усе, навіть власне життя, щоб врятувати вас усіх, а ви тільки й робите, що просите ще, ще й ще! Я більше ні́чого дати!

ЛЯСК!

Долоні викладача із силою ляснули по поверхні столу, змусивши Поттера відсахнутися від несподіванки.

— Дитина. Після всього цього Ви все ще дитина, незважаючи на те, які дорослі обов’язки й муки довелося пережити, — похмуро пробурмотів Снейп, його обличчя скривилося в тому, що, як здалося Гаррі, було відчаєм.

Северус був у відчаї? Щоб він допоміг Мелфою?

— Ваша мати завжди віддавала себе. Вона віддавала й віддавала, поки в неї нічого не лишилося. Я колись думав, що Ви стаєте все менш схожі на Джеймса Поттера й усе більше на неї, на хорошу людину…

— О, не вчіть мене, чорт забирай, як бути хорошою людиною, бо я можу просто обісцятися від іронії долі! — юнак огризнувся, помітивши, як вираз обличчя співрозмовника скривився від відрази до цих слів.

— Не можу змусити Вас урятувати його, але думалося, що людині, яка «пожертвувала всим», щоб урятувати нас від Темного Лорда, знадобиться більше причин, ніж несправедливість і ненависть до себе, щоб дозволити комусь померти.

Гаррі стулив рота, і в кімнаті запанувала тиша. Прохолода підземелля різко контрастувала з припливом люті, яка відчувалася на шкірі, і парубок здригнувся, коли відчув тремтіння. Магія несамовито пульсувала в тілі, потріскуючи й кусаючи вени, а Поттер намагався це придушити. Вона назрівала, хотіла вирватися назовні, але юнак не дозволяв цього. Неважливо, наскільки був злий і розгублений. Це була сила Волдеморта, а не власна, і він не дозволив би їй знищити себе. Горло пекло від жару, і він клявся, що звук, схожий на повільне, майже завмираюче биття серця, глухо дзвенів у вухах.

Повільно та впевнено підкорив магію, що розбухалася в жилах, повернувши її до глухого дзюрчання в тиші, що нарешті настала. Поки що вдалося приборкати дикого звіра.

— Ходімо зі мною, Поттере, — несподівано сказав Снейп, голос ледь чутно шепотів, але це було радше запитання, ніж твердження. Професор на мить зупинився, а тоді розвернувся й попрямував до дверей. Гаррі зітхнув, знову закинув обидві сумки на плече й вийшов слідом за чоловіком у коридор. Вони крокували темним, як підземелля, коридором до кабінету Северуса, і хлопець відчув, як шлунок наповнюється жахом. Кожного разу, як бував тут, ніколи не приводило до чогось доброго.

Двері кабінету зачинилися й замкнулися за ними, але вчитель і далі йшов, тож зеленоокий крокував за ним і опинився перед ще одними дверима. Місце укусу несамовито пульсувало. Поттер випустив напівскиглення-напівзойк від болю, обхопивши шию однією рукою, сильно натискаючи, щоб полегшити біль від укусу.

— Сюди, — сказав чоловік, штовхаючи двері й відступаючи, щоб пропустити юнака вперед.

Гаррі завагався. У кімнаті було темно, та, наскільки міг бачити, її освітлювало лише м’яке помаранчеве сяйво з каміна. На деяких вікнах (без сумніву, зачарованих) висіли товсті темно-зелені штори. Пишні, потерті, але зручні на вигляд меблі й темно-зелений килим були відтінені силуетом танцюючого полум’я. Вітальня професора. Це, мабуть, якась помилка. Парубок затремтів, не розуміючи, навіщо старий засмальцьований вчитель зілля веде його до своїх темних кімнат.

Гаррі, глянувши на викладача, побачив лише кивок згоди, перш ніж Снейп штовхнув його вперед. Поттер зайшов до кімнати, відчув, як учитель пішов за ним трохи граціозніше, а потім почув тихий звук зачинених за ними дверей.

Хлопець завмер від того, що побачив там, у кріслі, яке стояло найближче до вогню. «Останнім часом Мелфой завжди сидів ближче до вогню, до тепла. Без сумніву знервований тим, що тіло не могло зігрітися, хоча технічно він не відчував холоду», — подумав Поттер, роблячи кілька нерішучих кроків ближче. Вогняне світло купало смертельно блідого блондина, що лежав у кріслі, зв’язаний, здавалося, тонкими, блискучими мотузками, сріблястими, як кров єдинорога.

Драко корчився у своїх путах, шипів, бризкав і стогнав, як полтергейст, якого виганяють. Дивитися на це було нестерпно, майже боляче. Слизеринець, який завжди був таким гордим, зараз опустився до рівня бездумного звіра, що невпинно гарчав. Гаррі відчув, як жовч підступає до горла, коли підійшов і став навколішки перед місцем, де сидів юнак. Ґрифіндорець відчув, як сльози поколювали очі, і він щосили кліпав, не даючи їм упасти. Мелфой явно страждав так сильно, що навіть не міг вимовити жодного слова. Тіло здригалося й гротескно вигиналося, чим ближче підходив брюнет. Поттер підняв голову, коли Снейп наблизився, і темний погляд чоловіка повністю втупився в блондина.

— Це моя кров, — просто сказав чорнявий. — Вона йому так потрібна, що без неї він повільно й болісно помирає. 

Професор лиш кивнув.

Гаррі занепокоєно затиснув губу між зубами, розриваючись, не знаючи, що робити. Із вуст Драко вирвався низький крик, що прорізав вуха. Звуки, що покидали тіло, звучали гірше смерті. 

— Мені на нього начхати, — рішуче сказав він, вирішивши, що власна совість не зрадить. — Він мені навіть не подобається!

Тиша. А потім…

— Якщо це дійсно правда, то навіщо Ви взяли на себе клопіт носити з собою сумку містера Мелфоя, відколи він зник із факультету чарів? — запитав Снейп.

Поттер знову озирнувся на Драко: вени на попелястій шкірі лякаюче випиналися, майже чорніючи на білому тлі. Рот був відкритий, він дихав, як звір під тортурами, і Гаррі більше не міг цього терпіти. Скотився на коліна, тіло тремтіло від передчуття й неабиякого страху. 

— Що мені робити? — обережно запитав.

— Випий «Темпорентію Сенсіум», — пояснив Снейп. — Воно не позбавить відчуттів і не створить нові. Просто дозволить утримувати свої почуття навіть під натиском сильних емоцій. Він майже голодує. Якщо я відв’яжу його й відпущу на волю, він завдасть шкоди нам усім, включаючи й себе. Цього разу мені доведеться утримувати його, поки він їстиме.

Поттер ледь помітно кивнув, розкриваючи долоню, щоб показати флакон із багряною рідиною. Не було жодної паузи, жодної секунди роздумів, коли побачив страждання Мелфоя, зірвав печатку з флакона, вливаючи зілля собі в горло. Довгий, глибокий вдих повітря, потім ще один і ще, юнак відчув, що готовий. Серце шалено калатало в грудях, довелося зосередитися, щоб не випустити подих, але ніщо не зупинило б його. Навіть страх не змусив тремтіти кістки, коли він скинув шкільну мантію й відсунув набік краватку.

— Що Ви робите, містере Поттер?! — Северус ахнув, очевидно, жахнувшись його стриптиз-шоу.

Гаррі почервонів, але знизав плечима, обличчя зовсім не виражало емоцій, а пальці працювали з ґудзиками на сорочці. 

— Не хочу забруднити форму кров’ю, сер, — пояснив. — Здається, що Мелфой не збирається перейматися через невеликий безлад.

Снейпу все ще було неприємно це чути, але він змирився з тим, що треба зробити, і то швидко, перш ніж тіло Драко з’їло себе заживо від голоду.

— Хіба я не повинен почуватися інакше? — запитав ґрифіндорець. — Маю на увазі зілля, воно… Я не відчуваю ніяких змін.

— І не відчуєте, доки на Вас не тиснуть, — пояснив професор, відійшовши за стілець, на якому сидів вампір. Чоловік наклав на його руки й кисті якісь захисні чари, а потім схопив за плечі. Мелфой завив від болю й голоду, і Гаррі здригнувся, ставши навколішки між несамовитими ногами. Хлопець почервонів ще дужче. Це здавалося таким особистим, таким інтимним, а якщо він у чомусь і був упевнений, то в тому, що не хоче, щоб між ним і Снейпом чи самим Драко відбувалося щось таке.

— Сер, — вичавив із себе Поттер, злегка тремтячи від того, що за кілька сантиметрів від іклів хижого вампіра пульсувала його яремна вена. Так, він бачив їх зараз, крижано-білі, довгі й гостріші за ікла василіска. — Я… Я припускаю, що зілля дозволить нам обом зупинитися, коли… Коли буде достатньо?

Учитель знову кивнув. 

— Коли відчуєте, що Ваша свідомість вислизає, скажете містеру Мелфою, щоб він зупинився. 

Очі Гаррі розширилися. Це й був увесь план? 

— Але, сер, а якщо він…?

Було вже запізно. Сріблясті пута, що тримали Драко на стільці, зникли, вампір кинувся на нього. Блондин здригнувся, але, здається, Снейп зловив його саме вчасно, стримавши від того, щоб перегризти Гаррі горло. Мелфой усе ще хапав повітря, дихання було уривчастим і тваринним, а пилюка осідала на шкірі жертви.

Глибоко ковтнувши, Поттер заплющив очі, готуючись до того, що мало статися. Трохи повернув голову, відкриваючи довгу, медового відтінку горлянку, понівечену лише запаленим шрамом, створеним іклами. Снейп підпустив Драко трохи ближче, так, що його ніс ледь торкнувся шиї.

Гаррі щосили намагався не здригнутися. Дихав так повільно, як тільки міг, але знав, що й він, і Мелфой чують, як калатає серце в грудях. 

— Ти… Ти можеш забрати її… Мене, — хрипко промовив парубок, не наважуючись розплющити очі, не впевнений, що може зберегти цей спокій, якщо побачить ті ікла. Але потім прийшло розуміння.

Сироп із морозника й порошкоподібний місячний камінь, інгредієнти для «Настійки Миру». Северус пишався б ним, подумалося з гіркотою, якби нарешті зрозумів необхідність цих двох останніх інгредієнтів. Якби юнак розслабився, укус не був би болючим, а інші інгредієнти не дали б йому заснути.

Під час цього розслаблення, достатньо просто не дозволити вампіру випити забагато в момент пристрасті й убити хлопця.

— Можеш мене з’їсти, — знову прошепотів Поттер, намагаючись заспокоїти дикого звіра, щоб, коли ті ікла нарешті впилися в нього, той не перегриз горлянку, — але не можеш заподіяти мені шкоди, інакше більше не отримаєш моєї крові.

З губ Драко злетіло низьке воркотіння, і Гаррі не зміг стриматися від ганебного збудження, коли блондин подався на дюйм уперед, щоб провести язиком по сліду від укусу. Слина зробила решту. Було добре, що вампір у Мелфої, схоже, якимось чином зрозумів сказані слова, бо стало дійсно байдуже.

Усе одно, що Драко вчепився в горло, наче в морозиво, або що Снейп усе ще тримав Мелфоя за плечі, щоб не втратив над собою контроль. Було байдуже, що ці вологі поцілунки супроводжувалися іклами. Просто хотілося більшого.

Стогін потреби зірвався з губ, і він закинув голову назад, руки злетіли вгору, вітаючи парубка на своєму горлі. Той язиком націлився, цілеспрямовано натискаючи на ерогенні уколи, залишені зубами минулого разу. 

— Так! — Поттер задихався, стегна вигиналися вперед проти стегон партнера. — Будь ласка! Зроби це!

Гаррі віддалено замислився, чи можуть чарівники використовувати вампірську слину, щоб кайфувати так само, як маґли від екстазі, бо він був упевнений, що це краще за будь-яку штучну речовину. Голова паморочилася, тіло танцювало, не рухаючись. Він потребував цього, більше, ніж повітря.

— Кусай мене! — закричав юнак, і було лише різке, дражливе присмоктування до шиї, перш ніж ті ікла пронизали його. Очі розплющилися. Не було болю, усе ідеально, ніби горло було створене для того, щоб у нього впилися. Тіло вигнулося дугою. Голова відкинулася назад, щоб дати Драко більше доступу для жадібного поїдання, у той час як пах хвилеподібно вигинався від відчайдушних дотиків блондина.

Пальці Мелфоя, довгі й власницькі, учепилися в нього. Одна рука міцно стискала волосся, тримаючи голову на одному боці. Інша обхопила поперек, із силою стискаючи. Брюнет відчув, як Драко застогнав із повним ротом, вібрації пройшли по шкірі й наповнили хлопця теплом, хоча прекрасно знав, що саме сіроокий забирає його тепло.

Крижана шкіра потеплішала від вкраденої крові, і Гаррі тьмяно помітив, що викладач усе ще стоїть позаду, можливо, не впевнений, що Мелфой відпустить здобич, оскільки міцно тримає. Зрештою, він був голодний. Але самому ґрифіндорцю до цього, чомусь, було байдуже. Навіть навпаки, він почав масажувати подушечками пальців шкіру голови вампіра, витягаючи з цих губ ще один м’який спів.

Задихаючись, Поттер тихо лежав впритул до Драко, повністю, крім стегон, які наполегливо хиталися туди-сюди. Але цього було замало, і парубок відчув, як тремтять кінцівки, як потроху слабшають. Глазур хтивості застилала очі, легкий блиск поту пестив шкіру, як м’який та чуттєвий рух язика Мелфоя, коли з його вуст проливалася крапля крові. Гаррі був такий твердий. Нічого не міг вдіяти з тими принизливими звуками, що злітали з губ, тихими, нерозбірливими зойками, що благали про щось більше.

Раптом ейфорію пронизало усвідомлення. Чорнявий не розірвав її, лише дав про себе знати в хаосі хтивості й бажання укусу, зрозумів, що зараз Драко бере занадто багато. Його пальці, що мляво куйовдили ореол білявого волосся, смикнули так сильно, як тільки могли витримати тремтячі кінцівки. 

— Д-досить! — Гаррі задихався, голос був хрипким і сирим від криків пристрасті. — З-з-зупинися, Мелфою. Це вже занадто!

З наполегливістю останніх слів він відчув, як вампір несамовито прицмокує, але рот і тіло не відступили. Ні, на мить той завмер, але потім язик повернувся, заспокійливо облизуючи сліди укусів, аж поки Поттер не відчув, як пульсуюча присутність зникла в небутті.

Голова все ще йшла обертом, а член залишався твердим і відчайдушно тиснув на штани. Коли ікла нарешті відступили, із губ Гаррі вирвався здавлений звук, а очі заплющилися. Ще одна пауза, наче сіроокий підкорявся своєму інстинкту; вагання, але серцебиття відновилося задовго до того, як Поттер міцно притиснувся до теплих грудей, однією рукою підтримуючи спину, а іншою грубо мацаючи твердість.

Стогін чистої насолоди вирвався з вуст, і він відчув, що втрачає свідомість, відчув, як світ стає менш відчутним місцем, коли розум і тіло закрутилися в утопії екстазу. Юнаку хотілося схопити Драко й жорстоко осідлати, але його тіло було слабким і здатним лише на маленькі ривки до білого розпеченої насолоди в руку Мелфоя.

Це не зайняло багато часу. Тонкі й сильні пальці енергійно масажували вологий член Гаррі, довге, глухе гарчання безперервно злітало з губ слизеринця, закликаючи здатися. Не пам’ятаючи себе й увесь світ, лише відчуваючи. Усі турботи та болі згоріли на ту мить, коли кульмінація прорвалася крізь тіло.

~Далі буде…