YourPeter
Відомі люди
0+
Слеш
K-pop » Stray Kids
Драбл
AU, Детектив
Not beta read
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
запитуйте дозволу, якщо бажаєте використовувати дану роботу для натхнення та розмістити покликання в полі "Ф-ки за мотивами ф-в"
Немає схованих позначок
пн, 08/21/2023 - 23:36
ср, 08/23/2023 - 22:59
17 хвилин, 27 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

 

взагалі, хьонджин не знає, чи то його робота, але він старанно обводить крейдою силует розмазаного на асфальті тіла і фотографує провсяк.

 

хьонджину двадцять три. за спиною диплом вчителя біології, написаний бозна-як і грамота «митець року нашої школи». хьонджин інколи переводить на них погляди й думає, що в його житті все йде не так, коли він прокидається в маленькому містечку поруч зі столицею, п’є розчинну каву і йде в поліцейський відділок, де з батьківської подачі його взяли на півставки по документах.

 

все розповімо, усьому навчимо — полягало в детективі бані, його помічнику — чанбіні, невідомому мінхо, який погрожував йому в лабораторії і бісячому патологоанатому синміні, який чинив шкоду ментальному здоров’ю хьонджина більше, ніж мінхо з лабораторії чи власна матір зі щоденними дзвінками: «як у тебе пройшов день?».

 

загалом, тіло він обвів рівно. а що далі робити він не знає, тому переводить погляд на чана, який спілкувався зі свідками. потім — на мерця. потім він думає, що все, що він знав, він зробив, тому вирішив вирушити на пошуки істини у своїй голові, поки не чує «якого біса?!» поруч.

 

— ти що наробив?! — кім синмін дивився на нього злющими очима, стиснувши кулаки.

 

— зазначив місце злочину, — хьонджин нервово проковтнув слину, і в роті стало сухо. він думає, що зможе дати драпа, якщо перестрибне через огорожу поруч.

 

— ти ідіот? бан чан! — хлопець, забувши про формальності, кличе старшого, і тикає пальцем у те місце, що й хьонджина мордою декілька хвилин тому, — ти це бачив? як я із цим працюватиму?

 

чан спочатку не розуміє, до чого претензія синміна, але вгледівши його пробиває на сміх. силует навколо загиблого замість класичного білого був обведений рожевим кольором, а долоні і стопи — кислотно-жовтим. на питання: «чому саме так», хьонджин зніяковіло бубнить, що рожевий закінчувався. де взяв кольорову крейду не зізнається. детективи також не дивиться, тому й гадки не мав, що крейда має бути біла. сказали обвести крейдою, він і обвів.

 

синмін злісно каже, що із цим дурнем не буде вести нічого спільного і відходить на декілька метрів, доки чан не повертає його на місце погрозами відстороненням від справи.

 

***

 

після повернення до лабораторії ганебна історія розповідається мінхо, який стримував сміх за холодним виразом обличчя і закоченими очима. йому було шкода хьонджина, але історія змушувала гієнисто сміятись. триматися було важко.

 

ближче до вечора в хьонджина нуль результатів по справі, ненависть до самого себе й розбита колба. мінхо каже, що він непогано справляється, але хьонджин розуміє, що це ввічливість, а він — нікчема.

 

о восьмій їхній робочий день офіційно завершений. мінхо складає речі на своєму столі, хьонджин складає думки до купи. двері кабінету нав’язливо тихо відчиняються. у хьонджина всередині все холоднішає, але розтанути людським сніговиком не виходить. температура в кімнаті прохолодніша за вуличну.

 

— я іду! — кричить мінхо, знімаючи із себе халат.

 

— я тут переплутав учора, — чанбін протягує синю пачку хлопцю. мінхо розгублено дивиться на коробку й дурнувато хіхікає. обидва чоловіки дивляться на нього й обидва не знають, що з ним таке сталось. проста пачка простої крейди.

 

— тримай, ковбою, — мінхо витирає сльози, що виступили й віддає упаковку до рук хьонджина, — мала була не в захваті?

 

— вона знайшла розмальовки і про них забула. у мене є донька, їй п’ять, — пояснює чанбін, — терміново попросила купити кольорову крейду, — хьонджин реагує дурнуватим «ааа», — мінхо також попросив купити крейду, а яку я йому вчора віддав, я не дивився.

 

— я тебе засмучу, — мінхо поклав підборіддя на плече чанбіна, — тобі доведеться купувати нову пачку. в тій не вистачає рожевого, — він швидко торкається губами чанбінової щоки й переплітає їхні руки, — я по дорозі поясню. хьонджин, бувай, — звук їхнього говору стає все тихішим, поки й зовсім не зникає в часі і просторі коридорів.

 

тепер хьонджин відчуває себе ще й самотньо. хоча зараз не до цього. він додатково годинку посидить, а опівночі вийде у відділку й забуде, що думав про це.

 

так минає наступний день.

 

так минає наступний наступного день.

 

і так минає тиждень.

 

перед вихідними він відчуває себе сушеною кістковою рибою в людському тілі. такий самий без сенсу і висушений. ним тільки нервово бити по столу, коли футбольна команда програла. голову хьонджин складає на руки і старається ні про що не думати, аби правильна відповідь прийшла до голови. але замість них у лабораторію приходить синмін.

 

— я такий великий і страшний? — синмін хмикає, дивлячись на розтріпаного судмедексперта.

 

— ти несподівано, — хьонджин протирає втомлені очі.

 

— звикай. для того, щоб у морзі були реагенти, їх треба туди приносити, — синмін копирсається в підсобці, а потім каже, що чонін свиня і він його приб’є, — напарник мій, — пояснює хлопець, — але він до мами поїхав і попросив мене підмінити.

 

— і як?

 

— що як? залишив срач і незаповнені документи. ще цей труп на голову звалився.

 

— це причина смерті?

 

— я тобі звіт зранку на стіл покладу, — хьонджин не подумавши відповідає, що він також, на що отримує колючу для його сонного мозку насмішку.

 

— я думав, що ти подобрішав.

 

— для цього має статися диво, а не чашка кави, хьонджине.

Розділи:
    Примітки
    планується велика робота з цими смердючками.
    Вподобайка
    2
    Ставлення автора до критики