Четвертий раз, або Прийняти і перепросити

За два дні що Назар проводить в селі, він на мить навіть забуває про те, що козаком став. На Січі в нього один всього курінний, а тут ніби вже двоє, бо матір його якби до козаків пустили - вмить би порядки навела, що й кошовий би їй слова поперек не вставив. Із Ігорем йому більше подобається час проводити, бо він завжди прудкий, шустрий, за ним ледве вгонишся - от трохи підросте й гарний козак буде. Малий і ловкий, він навіт Тараса зможе за бажанням перемогти, як зуміє навчитися від ударів важких та неповоротких тікати. 

- Ти, Назаре, йому занадто простий супротивник, - чує він, відбиваючи черговий удар Ігоря, і повертає голову лиш на секунду - помічає Царка з Красулею, які на паркан опираються і глядять. Одними лиш ліктями торкаються один одного, тому Ігор не розуміє нічого, а от Назар чудово знає - бо бачить як вони один до одного схиляються, коли так стають, особливо як сперечаються за щось.

- Так ти йому поможи, - сміється Красуля і в долоню Царка кладе яблуко дрібне. - Ти в нас влучний.

- Хлопці, тіки не ножі, - просить Назар і відскакує від чергового удару Ігоря.

- Та чи я дурний по дитині ножами кидать? - обурюється Царко і метає яблуко - прямо в голову малому. - Лови, Ігор!

Яблуко вдаряє прямо в потилицю, Ігор губиться і потирає голову. І ледве встигає від удару втікти - бо Назар не зупиняється, не дає йому спокою.

- Хлопці, ви чого?

- А ти думаєш, на тебе по-одному будуть нападати? Чи не будуть стріляти чи ножами кидати? Тобі, Ігорю, треба звикать до справжньої бійки.

Красуля вже приносить цілу жменю тої дрібноти, і Царко задоволено кидає ними то по Ігорю, то по Назару, і вже щось бурмочуть один одному, сміються та спостерігають, навіть на паркані насічки роблять.

Певно побилися об заклад, хто більше пропустить ударів. А потім будуть монетками дзвеніти, рахуючи хто кому і скільки винен. 

- Ігор, давай їсти, - кричить з дому матір, і малий встромляє деревʼяну шаблю в землю та біжить - бо з мамою споритися страшно і, можливо, небезпечно. Ще який наговор зробить, що потім не відчепишся. Назар якось вже встиг їй насолить, то потім від дрібних невдач як від репʼяхів не міг здихатись.

- Ну от бачиш, ти хоч спітнів трохи, бо ти навіть від мух енергійніше відбиваєшся, - сміється Царко і останнє яблуко кидає, так що Назар ледве встигає від нього відсапнутись.

Вони вже хочуть йти, та не встигають, бо Назар їх кличе:

- Хлопці, - але далі цього він не думав, тому ніяковіє і слова з себе не може вичавити. Особливо складно стає, коли Красуля руки схрещує на грудях і дивиться з-під лоба, то Назар і стоїть ніби йому мішком по голові вдарили. 

- Та кажи вже, - криво всміхається Красуля, і Назар бачить як вираз його обличчя помʼякшується, варто Царку його ліктя долонею ледве помітно торкається.

- Та я цей, вибачитися хотів… що я сказав тоді…

Царко пирхає і по плечу його легко бʼє долонею. За ним цей жест, але вже сильніше, повторює Красуля. Від його удару Назар навіть трохи хилиться, бо сили в Красулі побільше.

- Не переймайся, брате. Але мої слова ще згадаєш, як закохаєшся - не ображайся, якщо жартувати з тебе будемо.

Красуля на ті його слова лиш пирхає, озирається по сторонах  і проводить рукою по щоці Царка. 

- От дурне, - сміється той, а сам, теж роззирнувшись, його за комір хапає і до щоки губами тягнеться.