— Гей, тут ще один!
Гробар ставить на землю ліхтар і схиляється над тілом молодого хлопця. Волосся юнака є сніжно-білим, а шкіра бліда і безбарвна. Лежить він просто неба на траві, одягнений у дорогу мантію, а руки складені на грудях, як і належить покійникам.
— На рахунок три! — каже гробар своїм колегам, і вони схиляються, щоб взяти його за ноги й руки. — Три!
— Ану поставили мене на місце! — рявкає Драко, не розплющуючи очей. Гробарі злякано впускають його і відсахуються назад.
Хлопець знову складає руки на грудях і вперто продовжує лежати.
— Отакої, він живий, — здивовано вигукує гробар, поправляючи свого кашкета.
— Та вони зараз всі такі, — відмахується його колега. — Не звертай уваги. Давай, на рахунок… — і вони знову беруть його попід плечі.
— Не смійте мене чіпати, я сказав! — кричить Драко, і врешті розплющує очі. Його погляд повний роздратування. Він гнівно дивиться на трьох чоловіків над своєю головою. — Мерліне, невже не можна навіть прилягти спочити на хвилинку, щоб до тебе не вчепилися?
— Ну не на кладовищі ж посеред ночі спочивати, — дивується гробар. Він чухає потилицю, заглибившись в роздуми, а тоді махає рукою. — Нічого, почекаєм.
Драко задоволено зітхає, коли вони ідуть геть, і знову заплющує очі, поринаючи у блажений спокій напів дрімоти. Він старається не звертати уваги на мокру траву під спиною, і прохолодний вітерець нічного кладовища. Зрештою, тут тихо. Чого ще можна бажати?
Але тишу знову переривають набридливі голоси. Спершу вони лунають далеко, а тоді безжально просуваються все ближче до нього.
— Невже він справді мертвий? — Драко впізнає Лаванду. — Це означає, що завтра у мене вихідний? Чи у таких випадках все-таки прийнято приходити на роботу? — вона плюхається на траву поряд із ним.
— Розумно з його боку, — каже Тео, і сідає з іншої сторони. — Судячи по тому, як активно його розшукував Блез, Асторія залишила чималий рахунок.
Драко воліє продовжувати бути мертвим, але зверху над ним схиляється ще одна фігура. Промені від ліхтаря освітлюють лице, заставляючи його примружитися.
— Драко, — кличе Поттер з насмішкою. — Ми чули як ти лаявся на гробарів. Вставай.
— Так, Драко, — продовжує Лаванда. — Я знаю, що ти зараз втомлений, і не хочу тебе турбувати, але здається у нас на завтра чотирнадцять перепоховань і одна виїзна церемонія. Ти ще довго плануєш тут пролежати?
Драко не рухається.
— Як закінчиш, то заскочи до мене в кабінет, — просить Тео. — Асторія дозволила влаштувати аукціон на її похороні, і я знайшов ідеального покупця для вишеньки. А згідно з нашою угодою, я не маю права продавати без твого посередництва.
Поттер тихо сміється, нагадуючи, що йому він теж заборгував трохи часу.
Здається, що полежати в тиші у Драко вийде лише після смерті. Він тяжко зітхає.
— Добре, — каже він. — Але спершу я маю відвідати одне місце.
— Яке? — дивується Тео. Лаванда зацікавлено схиляється над ним, а Поттер мовчить в очікуванні відповіді.
— Лікарню святого Мунґо, ідіоти, — гримає Драко. — У мене влучила блискавка. Я ледве дихаю. Чого по-вашому я тут лежу?