Залишилось 23 години 26 хвилин
— Якого..? — Поттер ковтає здивований вигук і застигає в дверях.
Драко впізнає його голос навіть із заплющеними очима. Багряні штори уже навстіж розгорнені, і сліпуче проміння безсоромно висвітлює весь безлад який вчинила Асторія, головний компонент якого — повністю виснажений і морально вбитий Драко, що сидить на улюбленому шкіряному кріслі і потирає скроні.
— Чого витріщився, Поттере? Мертвяка побачив? — Драко розплющує очі і кидає на нього холодний погляд. — А я от справді бачив сьогодні одного.
Куди тільки дивиться те Міністерство Магії? Мало того, що допустило такий безлад, так ще й зі всього розма’їття аврорів прислали саме його. За ці кілька років Поттер майже не змінився. Хіба що став ширшим в плечах, і набув грізного аврорського погляду. Драко нервово виводить круги на скронях і стукає ногою, дивлячись на так знайомо розпатлану макітру і самовпевнений вираз обличчя.
Поттера, цього бовдура, аніскільки не зацікавлює його неймовірна заява. Навпаки, замість того, щоб почати розслідування, він оглядає приміщення, очевидно плануючи черговий обшук в кабінеті смертежера. Його уважний до інтер’єру погляд, втім, залишається абсолютно байдужим до Драко.
— Асторію! — роздратовано уточнює Драко, але і це не справляє жодного ефекту.
— Асторію Ґрінґрас? — відсторонено перепитує Поттер, зупинившись біля світлини дівчини, яку вона колись сама повісила. — Та, що вже відійшла в кращий світ? — він дивиться на фотографію, де Асторія усміхається і грайливо махає рукою на пляжі.
— Очевидно, що не такий він і кращий, якщо вона вирішила до мене повернутися, — Драко закочує очі, і ледве втримується від того щоб клацнути пальцями для привернення його уваги. Цей телепень не має права ігнорувати його в такий момент! — Ось, поглянь — він киває на уламки під ногами. — Вона увірвалась до мене в кабінет і намагалася мене вбити. Так все і занотуй!
Поттер блимає поглядом на підлогу і знову відвертається, щоб дослідити кабінет.
— А у неї був мотив? — геть зовсім не зацікавлено питає він, виглядаючи у вікно. З кабінету відкривається прекрасний вид на кладовище. Що не кажи, а місцину Драко підшукав собі підходящу.
— Очевидно! — спалахує він. — Вона хотіла затягнути мене з собою до пекла.
— Нащо їй погіршувати своє і так скрутне становище? — гмикає Гаррі Поттер. Він бере в руки горня з його столу і прискіпливо його оглядає, наче знайшов щось цікаве.
Драко починає закипати. Він міцно стуляє вуста, щоб не бовкнути чогось образливого. За останні п’ять років він став більш стриманим і серйозним, виріс і змужнів, відмив своє ім’я, відкрив власний бізнес, але варто Поттеру кинути на нього байдужісінький погляд, як Драко знову готовий полізти на нього з кулаками наче школяр. Жалюгідно.
— Я хочу на неї заявити! — Він рішуче вклиняється прямо перед його носом. — Вона повинна відплатити мені за всі завдані збитки. Так і запиши.
Поттеру доводиться підняти на нього погляд. Кілька секунд він затримується на обличчі Драко, а тоді відступає назад, і кладе горня на місце.
— Відплатити, ага, — киває Поттер. — Боюся в мерців немає грошей. Бачиш, смерть — це свого роду банкрутство, — кутик його губ смикається в похмурій посмішці.
— Ти мені не віриш? — Драко складає руки на грудях. — А як щодо інших свідків? Лавандо, ходи сюди! — гукає він.
Біляві кучері Лаванди грайливо пружиняться, коли вона наче метелик впурхує до кабінету, і зупиняється перед столом. Жахливо некомпетентно з її сторони, отак-от усміхатися клієнтам. Колись він таки здасть її в дитсадок і візьме собі натомість якусь дитину Розмарі. Принаймні її вереск приманюватиме ворон, і ті кружлятимуть над будівлею, як і годиться для цього місця.
— Лавандо, ти сьогодні бачила у моєму кабінеті давно покійну Асторію Ґрінґрас? — запитує Драко, із викликом дивлячись на Поттера.
— Так, — киває Лаванда. — Вона прийшла без запису.
— Дякую, — задоволено каже Драко. — Можеш іти.
Але, замість того, щоб присоромитись за своє ганебне ставлення, і негайно почати розслідування, Поттер просить Лаванду спинитися.
— Я повинен її допитати. Наодинці.
Драко піднімає брови.
— Мені що, вийти з власного кабінета, бо тобі потрібно попліткувати про мене з моєю секретаркою? — обурюється він. — Може ще чаю вам зробити?
— Було б непогано, — киває Поттер.
— Мені чорний без цукру, — каже Лаванда.
Драко кидає на Гаррі грізний погляд, — яке нахабство!— та все ж підкоряється. Йому не бажано перечити аврорам ще років десять-двадцять. Тож, він іде, голосно грюкнувши дверима, і залишає їх вдвох. Подоли його мантії грізно снуються ззаду, коли він спускається на перший поверх. Драко не знає, що прийнято робити, коли на роботі випадає вільна хвилинка, а інші працівники ясно дали зрозуміти, що хочуть побути без тебе. Власне, він надіявся, що боси у такі ситуації не потрапляють. Тож, з якнай похмурим виразом обличчя він вимушено стукає в двері сусідньої контори.
Теодор Нот відчиняє одразу. Розпашілий, із божевільним поглядом і розпатланим волоссям він гарячково хапає Драко і затягує його до себе в майстерню.
— Ти бачив що твориться?! — кричить він. — Світ з’їхав з глузду!
Драко киває, як ніколи погоджуючись з його словами. Старенький світ, що раніше хоч якось тримався купи зараз остаточно починає розвалюватися.
Майстерня Нота куди просторіша ніж кабінет Драко. Великі вікна пропускають сонячні проміння широкими смугами, і вони радо відблискують від полірованих поверхонь його “лялечок”, як називає їх Теодор. “Лялечки” виставлені в ряд, кожна на своєму п’єдесталі, і лише одна нещасно простягається на верстаті.
— Це катастрофа! — пальці Нота занурюються у його волосся, ще більше його скуйовджуючи. — Цього просто не може бути!
— Та що сталося? — гримає на нього Драко.
— Що сталося? — гукає Нот. — Ти що не бачиш?! — і він показує на верстат.
Драко не бачить. Звичайна домовина стандартного розміру. Або елегантна і проста модель, кольору червоного дерева, оздоблена майстерним орнаментом — як завжди каже він замовникам. Її кришка стоїть збоку опершись на стіну.
— Ти просто поглянь на неї! — не здається Нот. — Поглянь уважніше. І все стане на свої місця.
Драко обходить її навколо, але не знаходить нічого незвичного: лінії рівні, кути чіткі і добре стиковані. Він не бачить жодного сколення чи погано пролакованого місця. Але зрештою він не майстер, тож якщо Нот каже, що в ній є щось не так, значить це правда.
— Ну як цього можна не помітити? — розпачливо каже Нот. Він виглядає так, наче щойно застав Драко за рукостискання з іншим трунарем. — Спробуй у неї лягти, тоді все стане очевидним, — радить він. Драко ледь стримується, щоб не покрутити пальцем біля скроні, але вчасно зупиняє себе. Йому як нікому іншому відомо, як це — коли навколишні оцінюють твою професію через призму забобонів. Тим паче, якщо Нот правий, то Драко не завадить підтягнути свої знання в трунарстві.
Коли він лягає всередину, то кілька секунд чекає на якесь осяяння, провидіння чи стару з косою, що радісно стрибне на нього із криком “Спіймала!”. Але нічого не відбувається.
— Так в чому справа? — врешті не витримує Драко.
— Невже ти досі не зрозумів? — Теодор гладить її відполіровану стінку, і лагідно протягує — Вона ідеальна.
— Що?! — спалахує Драко. — Ідеальна? Я заліз сюди через таку дрібницю?
Нот отямлюється від любовного споглядання і кидає на Драко ображений погляд.
— Хіба ти не відчуваєш яке м’яке ложе? — запитує він, і має рацію — спина Драко здається зараз застогне від задоволення. — А ці стінки достатньо просторі, щоб розправити плечі, але при цьому наче лагідно обімають тебе, — продовжує Нот. — Дика вишня з якої вона зроблена колись росла в самих Альпах, я ледве її увірвав. Ця красуня єдина у своєму роді! І тільки сьогодні я віддаю її із шаленою знижкою. — промовляє Нот і запитує: — Накрити кришкою, щоб ти сповна її оцінив?
Драко примхливо совгається, зважуючи рішення.
— А чому зі знижкою? — недовірливо запитує він.
— Попередній власник від неї відмовився — Нот хитає головою. — У мене таке вперше за всю практику. Уявляєш, заявив, що вона йому вже не потрібна, бо він, бачте, ожив, — він пирхає і змахує кілька пилинок із кришки. — Впевнений, що цей старий скупердяй зробив це спеціально, щоб не платити.
— Містер Данкан?!! — Драко злякано сідає.
— Ні, інший старий скупердяй.
— Хвала Мерліну, — зітхає Драко і вмощується назад. Напевно це поганий знак, що ложе домовини є зручнішим за його ліжко, але думка про завтрашній похорон приємно його заспокоює.
— То що надумав? — запитує Нот.
Драко кривиться.
— Я не планував таку покупку. Мені треба подумати.
— Думай швидше, — гмикає Нот. — Бо у мене на цю лялечку черга.
Драко врешті підводиться, і поправляє свій костюм. Його тіло розімліло, наче він щойно добре поспав, а волосся розпатлане від лежання. Негоже щоб хтось спіймав його у такому вигляді на виході із Нотової майстерні.
— Значить, попередній власник ожив? — запитує він, крутячись перед дзеркалом.
— Так, — зітхає Нот. — Учора ввечері. Кажуть, такий скандал влаштував у морзі, — усі аврори з’їхалися.
Погляд Драко застигає у відображенні, і очі спалахують недобрим блиском. Виходить, що аврори вже в курсі про живих мерців, і Поттер в його кабінеті просто клеїв дурня, потішаючись над ним.
— Притримай домовину, Ноте. Я знаю, кому вона скоро знадобиться.
Але коли Драко вривається до свого кабінету там вже нікого немає. Тільки на його столі лежить карточка із Поттеровим почерком:
“Я знайду тебе завтра”.