— Сподіваюся, що обійдеться без істерики, — усміхається Візлі. — Ти помер більш ніж двадцять годин тому, тож вже мав би трохи охолонути.
Сам ти помер, — думає Драко і має рацію. Той близнюк, що вижив був клаповухим лише з однієї сторони. Він сміється абсолютно безтурботно, і виглядає наче семикласник, хоч є старшим за нього.
Драко встає і мляво роззирається, але усе навколо таке кольорове і рухоме: воно крутиться, булькає, мерехтить, — що хоч око вирви. З жахом він усвідомлює, що знаходиться у тій дурнуватій крамниці жартів на Алеї Діаґон. Від цієї думки він полотніє — якщо пекло існує, то виглядати воно повинно саме як задрипана крамниця рудих Візлі.
— Якщо тобі цікаво, то це сталося вчора о 16.45, — не вгамовується Фред.
— Що за нісенітниці? Ти думаєш я зовсім ідіот? Якщо я вчора помер, тоді як я прийшов сьогодні на роботу?
Візлі лиш знизує плечима.
— За інерцією? — припускає він. — Люди так часто роблять.
— Не міг я померти, — твердо говорить Драко. — У цьому немає сенсу, — але сам затинається. У його житті сенсу було не більше. Він згадує як вчора допустив нечувану нахабність і посмів задрімати за робочим столом, наче якийсь плебей. І сталося це якраз опів на п’яту. — Тобто, ти хочеш сказати, що усі ці надокучливі мертвяки… весь цей час… я був одним із них?!
Візлі киває, і Драко із ревом сідає назад, потираючи чоло. Цього просто не може бути! Він занадто молодий, щоб ось так нагло померти, і навіть не помітити цього.
— Але як так сталося?
— О, ну розумієш, — Фред потирає потилицю, — ретроградний меркурій плюс магнітні бурі, туди сюди, та ще й картопля цього року не вродила, — от і маєш повстання мертвих. Тож, я до цього абсолютно точно не причетний…
— Та начхати мені на мертвяків — я питаю як Я помер?
— А, ти про це, — зітхає Фред. — Тебе банально отруїли.
Драко відриває руки від обличчя і втуплюється в нього нищівним поглядом.
— Хто це зробив? — питає він.
Фред знизує плечима, мовляв звідки йому знати. Він не нянька для живих малюків.
— Краще спитай як довго це триватиме. Як довго по-твоєму магія зможе підтримувати безжиттєві тіла в активному стані?
Плечі Драко похмуро опускаються, коли він розуміє, що найсильніші і найтриваліші сплески магічної активності зазвичай тривають не довше доби.
— Отож-бо, — продовжує Візлі і дуже хитро посміхається. — Але ти, друже мій землерийний, умудрився втрапити в таку халепу у дуже цікавий час. Бачиш, коли серце зупиняється, у цілителів зазвичай є ще кілька хвилин для того, щоб спробувати запустити його знову. А, зважаючи на те, що ти після смерті моментально потрапив під дію прокляття, твої кілька хвилин ще не настали. Розумієш про що я? — і він підморгує Драко, наче щойно розповів йому найкумедніший жарт на всьому світі.
Драко цього захоплення не розділяє, і продовжує злісно на нього витріщатися. Візлі зітхає.
— Значить так: приходиш до тями, знаходиш свого вбивцю, вивідуєш якою саме отрутою тебе вгробили, приймаєш антидот, цілителі запускають твоє серце і все, — продовжуєш собі преспокійно чахнути в кабінеті над похоронними вінками.
Драко дивиться на нього, перетравлюючи інформацію.
— Ну не знаю. Стільки всього — це ж треба все кидати і кілька днів гасати як навіжений. Не думаю, що у мене зараз знайдеться на це час.
Візлі здивовано чухає потилицю.
— Еее… І чим ти таким занятий окрім помирання?
— Чим чим, — обурюється Драко. — Та в мене купа роботи. Мені зараз нíколи… рятувати своє життя, — пояснює він, а тоді кривиться і махає рукою. — І взагалі, не тобі мені поради давати.
— А хто ж по твоєму дає найкращі поради щодо життя як не мертві? — глумиться Візлі. — Ні, ну справді, ти просто візьмеш і профукаєш таку можливість? Другого шансу не буде.
Драко на мить замислюється. Думка про те, щоб спокійно лежати під товщею землі його не лякає, навіть навпаки — видається на диво спокусливою. Але є один вагомий недолік — його вбивця, який ймовірно залишиться без покарання і святкуватиме свою перемогу. Такого допустити не можна.
Бажання втерти носа своєму ворогу врешті витісняє лінь і байдужість, тож Драко наважується.
— Добре, — каже він. — Добре, я зроблю це. Я готовий. — він киває сам до себе, і повертається до Фреда. — Скільки у мене є часу?
— Чотири години.
— Скільки?! — вигукує Драко. Його плечі опускаються.
— Та годі тобі, чотири годин це купа часу.
Драко ледве стримує хвилю гніву. Чотири години — це ніщо. Стільки часу потрібно щоб отямитися зранку, вмовити себе вийти на двір у вихідний, чи банально заснути.
Він хоче нагримати на Фреда, але раптом горло починає розпирати від повітря, — воно зі свистом заповнює його легені. Він ошелешено хапається за груди, і відчуває як вони набрякають під його пальцями. Тіло стає легке і невагоме, і п’ятки поступово відриваються від землі, наче невидима рука тягне його вгору.
— Шо вушбуваєшшшя? — каже Драко поміж свистом, але його язик нагадує надувну гуску.
В наступний момент, щось б’є його в груди, виштовхуючи з нього все повітря, і він знову падає на землю, а його тіло боляче стискається. Відчуття наче хтось шмагає ним об скелю.
— Насолоджуйся, — усміхається Фред, із задоволенням спостерігаючи за його муками. — Це життя.
Повітря знову заповнює кожну частинку, надуваючи його тіло наче кульку. Його тягне доверху. Драко намагається зробити крок, але ступня легенько сковзить по землі, і опора під нею зникає. Він розпачливо махає руками, і вони кумедно теліпаються, намагаючись вчепитися за шафу. Вона нахиляється, і флакончики по одному випадають на землю.Якась сила відносить його у невідомому напрямку. Фред махає йому на останок, і Драко встигає вхопити один із флаконів в надії жбурнути ним в цю хитру посмішку, але черговий удар проштрикує його груди.
Залишилося 4 години
— Живий — радісно усміхається над ним Поттер, коли Драко розплющує очі, на залитому сонцем кладовищі. Помиляєшся, бовдуре , — хочеться відповісти йому, але губи затерпли і дивно поколюють. Його шкіру пече від тепла, а по гомілці повзає якась комаха. Життя. І заради цього він так старатиметься?
— Це ти надув мене як повітряну кульку? — гарчить Драко, роззираючись чи бува гробарі не бачили його в такому стані. Флакон з його рук падає в траву, коли він сідає і потирає обличчя.
Поттер дивиться на нього із нерозумінням і насторогою.
— Тітонько Мардж? — обережно запитує він, приглядаючись чи того, він витяг із потойбіччя. — Виглядаєте куди краще. Я б навіть сказав гарненько.
— Що ти мелеш, Поттере? — кривиться Драко. — Цей світ вже зовсім спаскудився.
— Ти був без тями не довше двох хвилин.
— Цього достатньо, — кряхтить він і піднімається. — Поттере, ти повинен негайно заарештувати мою секретарку, Лаванду Браун. Вчора пообіді вона мене отруїла, — впевнено заявляє він.
— Ага, звісно, — Гаррі гмикає і хитає головою. — Не вигадуй. Хто вбиває свого боса за тиждень до зарплати?
Драко хмурить брови.
— Хочеш сказати, що про мою смерть тобі уже відомо?
Поттер безсовісно знизує плечима.
— Коли Лаванда знайшла твоє тіло, то одразу ж зв’язалася зі мною. Я мав закарбувати місце злочину, але ти ожив і став мені заважати.
— І ти не подумав, — ну я не знаю, — мене про це повідомити?
— Ти що. Ти б влаштував істерику.
Драко пирхає. Погляд його блукає кладовищем. Скільки разів вони бували тут вдвох з Лавандою? Останніми роками він тісно спілкувався лише з нею.
— І ти їй віриш? Гадаєш, що краще за мене знаєш хто мене вбив?
— З нас двох, ловлю вбивць я. Ти — їх хорониш. Дозволь мені зайнятися моєю роботою, щоб ти згодом зайнявся своєю, — каже Поттер із твердою впевненістю в голосі. Драко не хоче визнавати, але це звучить добіса гаряче.
— То ти, — він затинається, не бажаючи звучати жалюгідно, та все ж, через силу, продовжує. — Ти допоможеш мені?
— Звісно, Драко, — обіцяє Поттер. — Ми знайдемо твого вбивцю, ким би він не був, — обіцяє він, і Драко, на превеликий сором собі, починає йому вірити.
Він розповідає йому про Фреда. Фіолетовий флакон, який той притягнув з собою з того світу має на собі марку “ВВВ” але Гаррі ніколи не бачив його серед асортименту “Витівок”.
Ваш вбивця досі на волі? Хочете переписати заповіт? Колишній влаштував вам ганебний похорон? Не біда! «Останній жарт» поверне вас до життя на 24 години, щоб ви встигли завершити всі свої справи.
«Останній жарт» — смерть не завада для сміху.
(засіб працює лише раз, повторне використання неможливе)
— Так ось в чому причина, — усміхається Гаррі, і ховає флакон в кишеню. — У нас мало часу. Чотири годин, так? Вчора Лаванда дала мені список усіх, хто теоретично може бажати тобі смерті. Переглянь його, і виділи пріоритетні варіанти.
— Лаванда веде такий список? — дивується Драко. Мабуть це якісь секретарські штучки. Він бере з рук Поттера аркуш списаний з двох сторін і кривиться. — Хм, слабувато. Якщо вже взялася за таку роботу, треба було більше постаратися.
— Вчора я перевірив могили усіх мертвих із перелічених: вони або проснулись пізніше за тебе, або так цього і не зробили. Паралельно моя команда обшукала помешкання колишніх смертежерів. Нічого. Тож, скоротивши список, у нас залишається лише двадцять імен.
Драко зітхає. Двадцять імен. Як вбіса можна встигнути опитати двадцять людей за чотири години? Треба таки викупити у Тео ту альпійську лялечку. Він сподівається що його старий скупердяй ще не встиг вдруге померти.
Драко робить крок вбік, і в цей момент щось сильно б’ється об його голову. Спалах болю дуже недоречно нагадує про те, що він зараз більше живий аніж мертвий.
— Бідолашна, — зітхає Поттер і кидається повз Драко до жирнючої сови. Сова ухкає і дивиться на них обуреним поглядом. Вона махає лапкою, до якої прив’язано блискучий конверт.
— Це тобі, — говорить Поттер.
— Та що ще в біса сталося? — Драко роздратовано розгортає листа, і вираз його обличчя враз змінюється, коли він дістає звідти ніжно-блакитну відкритку. Він і не думав, що цей день може стати ЩЕ гіршим.
Асторія Ґрінґрас запрошує Драко Мелфоя на свої похорони
і внизу дописано від руки:
Щоб ти знав, як треба було, мудак.