Годинники вишикувалися у дві лінії навпроти одне одного. Такого розмаїття ви не побачите в жодній крамниці: великі й маленькі, настінні й наручні, електричні й механічні. Їхні скельця сумно поблискують, а стрілочки тримаються опущеними в знак пошани.
На чолі стоїть найбільший підлоговий годинник із римськими цифрами на циферблаті. Його латунний маятник розгойдується за скляними дверцятами, і пронизливе “Бім-Бом” пробирає прямо до кісток.
— Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять всіма улюбленого настінного годинника Драко Мелфоя, що перейшов йому у спадок від прадіда Абраксаса, — велично промовляє той. — На його долю випало багато нещасть, і свій вік він доживав знехтуваний власником.
Годинники вибухають плачем скреготливих стрілок; розпачливо кує зозуля, вистрибнувши на плетеному мостику; десь в далині лунає сумне “Дванадцята година, сорок хвилин”.
— Це найдурнуватіший сон який мені коли-небуть снився, — заявляє Драко.
Годинники враз затихають і всі як один розвертаються до нього. Під їхніми засуджуючими поглядами Драко стає незручно. Та ще більш незручно йому стає від вигляду його поламаного настінного хронометра, навколо якого власне і зібралася процесія.
— Негайно поверніть мій годинник туди, де його взяли, — наказує він. — Я якраз на днях хотів занести його до майстра.
— Це неможливо, — відповідає здоровань із римськими цифрами. — Некромантія заборонена, тож він відправляється туди, де йому тепер місце.
— Що за маячня? — спалахує Драко. — Яка некромантія — це просто годинник! Мій годинник! І куди це ви його відправляєте?
— До вічного міжчасся, — пояснює йому рожевий зайчик із електричними цифрами на пласкій чорній мордочці. Вони спалахують сороміцьким чевоним, і він хутко стрибає, ховаючись поміж інших.
— Яке ще міжчасся? Нащо йому туди? Яка з нього там користь? — не вгамовується Драко. — Цей годинник залишається зі мною! — і він ступає крок, щоб взяти його, але в цей момент цифри вискакують із циферблата і з гигиканням розбігаються хто куди.
— От бачиш, — зітхає римський здоровань. — Його вже не повернути, — і він киває на малесеньки циферки, що збиваються в групи і радісно ведуть хороводи.
— Я зараз позапихаю їх назад, — каже Драко.
— Де ти бачив, щоб дітей можна було запхати назад? — питає годинник. — Боюся, тобі варто змиритися з втратою, Драко. Інакше твої стрілочки так і не зрушать з місця.
Драко вперто хитає головою. Немає у нього ніяких стрілочок! Його очі починають пекти від досади. Може він недбало відноситься до своїх речей і не береже їх як слід, та це не означає, що він так просто здасться.
— Годинник залишається зі мною і крапка! — голос зривається, і він майже верещить на кінці. — Мені його подарував дідо. Він висів в моїй кімнаті, над каміном, — Драко зітхає, борючись із схлипом, — Я не відпускаю його. Він мій! І цей дурний похорон відбудеться лише через мій труп! Ви чуєте? ЧЕРЕЗ МІЙ ТРУП!, — і голос Драко перетворюється в ридання. Він падає на коліна, прикривши обличчя руками, наче мала дитина в якої відібрали іграшку, і його плечі трясуться від безсилості.
— Поплач, — він чує шепіт. — Поплач. Тобі не завадить.
І все заливає яскравим світлом.
Драко знову просинається за своїм робочим місцем. Він різко смикається від чого Лаванда, що над ним схилилась, злякано підскакує і впускає з рук маленький предмет, що з дзенькотом падає перед ним.
— Що відбувається? — гарчить він, коли бачить на столі дівоче дзеркальце.
Лаванда з полегшенням приставляє руку до серця.
— Вибач. Хотіла перевірити, чи є сенс в тому, щоб тебе будити, — каже вона, і перш ніж Драко встигає обурено відповісти, кладе перед ним папку. — Промова до похорону містера Данкана. Виходимо за десять хвилин, — і вона стрімголов покидає кабінет.
Драко заривається лицем в свої долоні і тяжко зітхає. П’ять років пройшло з тих пір, як Ґрейбек вперіщив ліктем по годиннику діда Абраксаса: на скельці пішла тріщина, а стрілки зупинилися. П’ять років, а Драко досі не відніс його в майстерню, хоч обіцяв собі зробити це.
Він глибоко вдихає і видихає. Завтра він точно розбереться з цим. А зараз в нього є більш нагальні речі — як от закопати тіло містера Данкана, поки той не ожив і не затребував оплату за свій похорон назад.
Залишилося 4 години 25 хвилин
Погода на кладовищі ніколи не узгоджує свої плани із Драко, тож хоронити містера Данкана доводиться під сліпучо білим сонцем, що щедро зігріває стару цвинтарну земельку. Два метелики кружляють над процесією, ганяючись за літнім вітерцем, а кущ жасмину підступно сколихує своїм ароматом навіть черстві серця, наповнюючи їх бажанням жити.
Поки священник щедро присипляє свою промову усіма можливими пишними прикметниками, латинськими виразами і життєйськими премудростями, Драко нервово переминається з ноги на ногу, і зиркає на закриту кришку домовини, чи бува не стукає хтось із середини, щоб попросити пастора заткнутися.
— … і ми навіки збережемо його в нашій пам’яті і в наших серцях, — підсумовує пастор, і Драко з полегшенням видихає. Завчасно. Чоловік продовжує промову із тим же завзяттям, з яким новачки-музиканти виходять на біс. Драко закочує очі, і його погляд випадково падає на сусіднє поховання.
Маленька чепурненька могила уже поросла травою, але в одному місці шматок землі здається перекопаним. Якщо придивитися уважно, то можна побачити, як довгі бліді пальці шкрябуться назовні.
Драко ледь не підскакує від несподіванки, і крутить головою, щоб пересвідчитись, що окрім нього цього ніхто не бачить. Йому ще не доводилось виводити з похоронів непрошених гостей, але це точно входить в його посадові обов’язки. Відвівши погляд кудись вдалечінь, Драко робить три широких кроки назад, поки не зупиняється на потрібному місці. Його маневр залишається ніким не поміченим, тож з чистою совістю він щосили наступає каблуком своїх туфлів на чужі пальці, і коли вони з придушеним зойком ховаються назад, добряче притоптує землю зверху.
Коли він підводить голову, то зустрічається із здивованим поглядом маленького хлопчика. Кілька секунд вони витріщаються одне на одного, а тоді малий смикає жінку, що стоїть поруч і його рот відкривається в пориві сказати “Мама”.
— Гляньте! — гукає Драко. — Це ж Гаррі Поттер!
Хлопець переводить погляд туди, куди вказує Драко. Замовкає пастор, і всі гості зацікавлено оживають, навіть мама малого радісно сплескує руками, бо по доріжці до них справді підходить сам Гаррі Поттер. Його аврорська мантія майоріє між надгробками, а нагрудні значки виблискують на сонці в тандемі з окулярами.
Поки всі люди відволікаються, Драко дає команду гробарям. Троє хлопців оперативно відпихають пастора в сторону і за кілька секунд покривають яму першим шаром землі. Тоді, коли лопата остаточно б’є по вершечку насипу, втрамбовуючи землю, усі четверо полегшено зітхають.
— Гарна робота, — киває Драко.
— За окрему плату можемо залити бетоном, — тихенько підморгує йому головний гробар.
— Ну це вже занадто, — обурюється Драко. — Я ж не його родич.
Поттер, якраз встигає розібратися із натовпом шанувальників, і підходить ближче. При вигляді Драко він втомлено усміхається, наче радий його бачити. Літній вітерець грається із червоним плащем, і розсипає на нього пелюстки жасмину. Саме втілення життя і плодовитості у всіх його сенсах.
— Я повинен з тобою поговорити, — каже він.
Драко насуплюється.
— Не раджу підходити до мене при цих хлопцях. У них зараз криза в бізнесі, тож вони з ентузіазмом беруться за будь-яку роботу, — він киває на гробарів, які скачуть на могилі, добре її втрамбовуючи.
Гаррі винувато усміхається, і безсовісно робить крок ближче до Драко. Тепер він чітко може бачити його зелені очі, і легкий рум’янець.
— Статут секретності, — виправдовується Поттер. В цей момент хтось за спиною Драко голосно прочищає горло, але він на це не зважає. — Нам не можна нічого розповідати допоки зверху не дадуть дозволу.
— Поки там зверху приймуть рішення, ми тут усі без роботи залишимося, — пирхає Драко. Хтось знову гуде з-заду і стукає по плечі, але він уже завівся. — Ці мертвяки зовсім знахабніли! Один мені щойно ледь процесію не зірвав.
— Перепрошую, юначе, — Драко роздратовано обертається, і бачить позаду себе огрядного чоловіка середніх літ. Попри поважний вигляд у діловій мантії його одяг і обличчя вимащені землею, наче якісь дітлахи закопалий його в пісочниці. Чоловік випрямляється і обурливо заявляє: — Ви були наступили мені на руку.
— Це був не я, — каже Драко, і повертається назад до Поттера.
Чоловік пирхає від такої наглості, і знову плескає його по плечі. Поламані окуляри на його носі от-от грозяться зісковзнути донизу.
— Це точно ви!
Драко закочує очі.
— З чого ви взяли, що то я? Ваша голова була закопана.
— Ха! — радісно кричить чоловік, спіймавши його. Але раптом він примружує очі і пильніше приглядається до обличчя Драко. — Чекайте, а я вас знаю, — здивовано вигукує він, підступаючи до Драко. Той натомість намагається повернутися так, щоб його не було видно. — Це ж ви організовували мій похорон.
Драко кривиться і тяжко зітхає, шукаючи очима вихід.
— Він обібрав до нитки мою дружину, — тим часом скаржиться мертвяк до Поттера. — А коли моя внучка заплакала, став їй розказувати про те, скільки майна вона успадкує.
Поттер здивовано підіймає брови, на що Драко лише відмахується.
— Ніколи не вмів заспокоювати дошкільнят, — виправдовується він.— Але ваша внучка виявилася кмітливою не по роках.
— Та що ви собі дозволяєте? Я заявлю на вас в Міністерство. Ну ж бо, авроре, заарештуйте його! — каже чоловік, тикаючи пальцем в Драко.
Гаррі відкашлюється, погано приховуючи сміх.
— Дозвольте дещо уточнити, — каже він. — Юридично ви вважаєтесь мертвим — я правильно розумію? Чи отримали ви дозвіл від Міністерства на те, щоб повернутись до життя?
Самовдоволений вираз сходить з обличчя чоловіка, і він нерозуміюче кліпає очима.
— Дозвіл? Який ще дозвіл?
Гаррі зітхає і хитає головою.
— Я так розумію, що на ексгумацію поховання у вас теж немає дозволу, — і він киває на розкопану могилу. Чоловік захлинається від обурення, і хапає ротом повітря, не знаходячи потрібних слів. — На жаль, згідно з законом, я повинен доповісти про вас цим хлопцям, — він показує на гробарів що зацікавлено спостерігають за ними, спершись на лопати. — Ви маєте перебувати під їхнім наглядом, поки Міністерство не вирішить, що з вами робити.
Троє чоловіків з лопатами переглядаються між собою, почувши його слова. Найстарший потирає потилицю, трохи роздумуючи, а тоді знизує плечима, мовляв “закон є закон”. Двоє інших кидають знаряддя і закатують рукави.
— Вам це так не мине! — вигукує мертвяк до Драко, поспішно відступаючи назад. — Я буду на вас скаржитися! — і він переходить на дуже жвавий біг, що зазавичай не властивий людям в його стані.
— Книга скарг знаходиться на тому світі! — гукає йому наостанок Драко, коли двоє гробарів пробігають повз.
Найстарший закидає на плече три лопати, і говорить:
— Не хвилюйтесь, пане Поттере, від нас ще ніхто не тікав.
Поттер вдячно киває йому, і повертається до Драко.
— Важка у тебе робота, — безсовісно каже він, і веселі іскорки в очах гаснуть. Він якось дивно дивиться на Драко. — Я прийшов щоб поговорити з тобою, — в цей момент біла пелюстка падає прямо на його плече. — Мені потрібно сповістити тебе про щось дуже важли… Драко? Драко ти впорядку?
Звісно в порядку, — роздратовано думає Драко, дивлячись на пелюстку на Поттерівському плечі. Усе навколо неї розпливається, і сонце боляче пропікає його голову. — Я просто…
Його ноги підкошуються, а плече Поттера блискавично наближається допоки Драко не натикається на нього щокою. Чуже рука обхоплює його стан і притискає до себе.
… помру зараз від сорому — думає Драко, відчуваючи як чіпляється пальцями за спину Поттера. Його долоня зісковзує до центру і чіткий ритм серця майже боляче її вдаряє. Драко може заприсягтися що чує як кров шумить у Гарріних венах, і його теплий подих обпалює його маківку.
Не можна бути таким до непристойності живим, — хоче обуритися Драко, але його затягує в пітьму.
Темрява пахне водночас дешевою амуртензією і какобомбами. Коли в наступну секунду Драко розплющує очі, то бачить перед собою не чисте небо і цвинтарську гладь, а тисячі різнокольорових зіль і настійок, якими заповнені величезні стелажі. Хтось схиляється над ним, і це точно не Поттер.
— Вітаю у загробному світі, тхоре, — усміхається рудий близнюк Візлі. — Ну і довгенько ж ти сюди добирався.