Залишилось 24 години
Спершу Драко чує чуже дихання у себе над головою. Дуже гучне і часте, наче хтось стримує шалену хвилю гніву. Тоді приходить усвідомлення, що він заснув за своїм робочим столом, що зовсім не входить в його звичку. Шия затекла і неприємно поболює, а аркуш паперу приклеївся до його щоки.
Що за паскудство — сонно думає Драко і відкидається на спинку крісла, а вже через секунду зустрічається поглядом із своєю дівчиною. Поправка: своєю колишньою дівчино. Своєю колишньою мертвою дівчиною.
— Троянди! — волає Асторія. Її широко розплющені очі дивляться на нього із відразою і гнівом. Драко вже забув цей погляд, що завжди передбачав 5-бальний шторм істерики. — Там усюди були троянди!
А вона все ще нічогенька — відсторонено думає Драко, поки крихти його здорового глузду поволі прокидаються.
Асторія спирається на його стіл розставивши руки, наче тримається за нього щоб не відлетіти на хвилі того повітря яке циркулює її ніздрями. Її груди піднімаються і опускаються у спокусливому декольте, а яскраво-червоні губи вибухають нестримними криками.
— На кожне побачення! На кожне день народження! На кожне твоє вибачення ти приносив мені букет цих бісових червоних троянд! З цим ще можна змиритися, але Драко — ПРИКРАСИТИ УСЕ ТРОЯНДАМИ НА МОЄМУ ПОХОРОНІ!?
При слові “похорон” в його голові щось клацає, і картина нарешті складається купи. Асторія померла два роки тому, а він організовував її похорон. І звісно не пожалів грошей ні на домовину, ні на місце, ні на оздоблення, що складалося із… більше тридцяти тисяч троянд.
— Я думав, що це твої улюблені квіти, — ледве вичавлює із себе Драко.
Асторія дивиться на нього так, наче зараз вб’є голими руками.
— Ти думав?! А ти хоч раз спитав? — вона роздратовано плескає. — Мерліне, я ж натякала. Кожного разу як ти давав мені букет, я казала “Драко, це що троянди?”, — вона перекривлює сама себе. — Невже було незрозуміло? — і вона дивиться на нього, вперши руки в боки, наче справді очікує на відповідь.
Драко трусить головою, намагаючись отямитися із цього дурнуватого сну. Але Асторія все ще стоїть перед його очима, як завжди красива і налаштована на грандіозний скандал.
— Повірити не можу, що ти повстала з мертвих, щоб накричати на мене через ці бісові троянди, — він пирхає. Але не може не погодитися з тим, що це страшенно на неї схоже.
— А я повірити не можу, що ти дозволив виступити з промовою моїй матері, — каже вона у відповідь. Драко мимоволі смикається від згадки про свою недотещу, і погоджується з висунутою претензією. Він таки справді мав завадити тій жінці розтуляти рота взагалі коли-небудь.
— А ця музика! — Асторія починає роздратовано ходити його кабінетом, перелічуючи усі його промахи. — Ця старомодна нудятина лише зіпсувала усім настрій.
— Ти про Шопена? — невторопує Драко. — Шопен це найвеличніший композитор усіх часів і народів. Його “Похоронний марш” це класика музичного мистецтва яка визнана шедевром.
Асторія не виглядає враженою.
— Він грає на кожному, кожному-прекожному, буквально КОЖНОМУ похороні, — роздратовано каже вона, пояснюючи цьому бовдуру такі очевидні речі.
Драко невдоволено відкидається на спинку крісла свого шкіряного крісла.
— Це весь список претензій? — похмуро питає він.
— Звісно що ні, ти сам знаєш. — Асторія схрещує руки на грудях, і очікувально дивиться на нього.
Драко підіймає брову.
— Знаю про що?
— Ти знаєш! — з притиском повторює Асторія, свердлячи його поглядом.
— Заради Мерліна, скажи в чому я ще облажався?! — гаркає Драко.
— Блез! — кричить вона. — Який ти покидьок! Як ти міг його не запросити?
Драко пирхає. Його обуренню немає меж. Потрібно вже закруглятися з цим божевіллям, бо він поїде дахом.
— Списком гостей займалася твоя мати, — пояснює він, скривившись. — І хіба це не з ним мені зраджувала?
Асторія навіть не збирається вибачатися.
— Могли би вже помиритися на моєму смертному одрі, — каже вона так, наче дружнє рукостискання між коханцем і колишнім партнером — це звичайна практика на таких заходах. — Ох, він напевне стояв там під дощем, дивився як несуть мою домовину і навіть не міг підійти, щоб попрощатися з коханням усього його життя…
— Значить так! — Драко перебиває її і встає зі свого крісла. Він повністю спантеличений тим що відбувається, але одне знає точно — він не збирається тут вислуховувати про велику любов його колишньої дівчини і її коханця. — Я дуже радий що ти сьогодні завітала, але у мене немає часу на теревені, — він обходить її і привітально відкриває двері на вихід. Що б це не було — чийсь дурний розіграш, гарячковий сон чи правдиве повстання мертвих, — у Драко не залишилось жодного бажання в цьому розбиратися.
Асторія охає, вражена його байдужістю до її проблем.
— Отак завжди, — стогне вона. — У тебе робота на першому місці. Мені довелося померти, щоб привернути твою увагу хоча б на день. Але це спрацювало лише до наступного клієнта! — вона гарячково хапає з полиці грецьку вазу періоду античності і з усієї сили жбурляє її просто в обличчя Драко. Він ледве ухиляється, і пам’ятка, яка пережила сотні років не переживає маленького скандалу вчиненого його колишньою. — НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ, ДРАКО МЕЛФОЮ! ЩОБ ТИ ЗДОХ!
Асторія грюкає дверима, вилітаючи з його кабінету, і Драко ледве встигає отямитися, щоб відчинити їх і крикнути їй навздогін:
— Я б з радістю! Але не хочу мати з тобою нічого спільного! — гукає він на сходовий майданчик. Асторія, що вже встигла спуститися на перший поверх, ловить його погляд між прольотами.
— Ритуальний агент з тебе гівняний! — каже вона і зникає, залишивши його з шквалом змішаних почуттів. Це ж треба! Його послуги їй не вгодили! Так може сказати лише людина яка ні при житті, ні при смерті і дня не пропрацювала.
Коли Драко повертається в свій кабінет — розбитий і виснажений, — то зустрічається поглядом із своєю секретаркою. Лаванда Браун зовсім не годиться на таку серйозну роботу. Навіть зараз її біляві кучері підв’язані рожевою стрічкою, наче вона працює не в ритуальному агентстві, а в дитсадку. Блакитна блузка різко контрастує на фоні меблів із чорного дерева і багряних штор. А її голос і манера розмовляти радше нагадують цвірінькання пташок у райському саду. Драко не раз натякав, що вона відлякує клієнтів, але на її щастя, він став надто антисоціальним щоб вдруге наважитися на проведення співбесіди.
Зараз її нажаханий вираз обличчя куди більше вписується у загальну атмосферу його офісу.
— Благаю тільки не втрачай свідомість, — застерігає Драко, спостерігаючи за тим, як блідніє її обличчя, — Я поняття не маю, хто викликає цілителів до офісу, якщо секретарка без тями, — зізнається він. — А якщо вже надумала падати, то будь ласка, спершу викличи сюди аврорів.
До нього повільно доходить увесь жах щойно пережитого. В грудях холоне, і волосся все ще дибки, що напевно є звичайною реакцією тіла на зустріч із живим покійником. Драко не знає, що підняло Асторію з могили, але це точно не є ознакою чогось хорошого.
— О, — видушує з себе Лаванда. — Так я уже викликала.
Драко здивовано підіймає брову і схвально киває. Така оперативність його секретарки дивує чи не більше за повстання мертвих. Він сідає в своє крісло і заплющує очі в надії хоч трохи розслабитися. Хвала Мерліну за аврорів! Як тільки вони приїдуть, Асторія стане їхньою проблемою.
Як добре, що розбиратися в цьому божевіллі доведеться не йому.