Розділ 5.2 Що у ньому певний суб’єкт продвжує активно бажати смерті Гаррі та Драко

— І довго ми тут сидітимемо? — спитав Драко, втупившись у синє небо. 

— Сподіваюся, ні. Вона має невдовзі спробувати зруйнувати щит. І я гадаю, він її гарненько жахне, — Гаррі запустив руку у траву і надломив колосок, а потім прикусив стеблинку і почав ліниво її жувати. — Або їй набридне, і вона відвалить.

— Відвалить? — Драко повернувся, тепер дивлячись на нього. — Та ну, — він сперся на руку, схиляючи голову набік. Його обличчя знову стало розслабленим, і він затримав погляд на Гарріних губах. — Смачно? — тихо спитав він. Гаррі ковтнув, дістаючи травинку з рота і позираючи знизу вгору на нього.

— М-м… 

Він проковтнув один з тих жартів, що постійно намагалися злетіти з його рота, натомість усміхнувся і лише знизав плечима. А потім простежив, як пасмо волосся зісковзує Драко на лоб, і той практично непомітно усміхається у відповідь.

Гаррі сковтнув і здався першим, відвівши погляд. 

Він хотів був повернутися до обговорення «плану», але на горизонті раптом виник чоловік. І чоловік цей рухався напрочуд швидко, він з лячною прудкістю жбурнув чимось у сутність.

Роздався глухий вибух, що підняв хмару іскристого пилу. Щит завібрував, і вони обидва здійнялись на ноги.

Щойно хмара розвіялася, Гаррі побачив, що простір навколо істоти рябить. А потім її лютий гомін задзвенів у вухах. Чоловік не гаючи часу витяг меч із піхов, рушив уперед. Він розмашисто замахнувся, але полоснув лише повітря. Вона знову розчинилася.

— Це ще хто? — ледве чутно запитав Гаррі, хоча чоловік однаково не міг їх, прихованих щитом, почути чи побачити.

— Лицар? Хоча, — Драко примружився. Подовгуваті темні шрами на скроні частково ховало коротко обстрижене темне волосся. Він був худим, але жилавим, одягненим у коричневу шкіряну куртку та штани до ладу, меча — два. — Не схоже на обладунки. Найманець чи мисливець?

— Побалакаємо? — гмикнув Гаррі. — Сподіваюся, він… е-е, зговірливий?

— Ну, якщо ні, тоді, можливо, ти дізнаєшся, чи гострі в нього мечі, — криво посміхнувся Драко, і Гаррі закотив очі. — Хоча він виглядає відносно дружньо.

Гаррі подумав, що ні чорта подібного, тільки якщо порівнювати з не-банши , але нічого не сказав. Він розвіяв щит і гукнув його:

— Перепрошую, сер! — чоловік навіть не обернувся, оглядаючи землю навколо, хоч, певно, почув його.

— Поттер, ти говориш англійською. Активуй перекладач.

— Але… — зам’явся Гаррі. — Я ж…

— О, Мерліне, — Драко змахнув паличкою над його браслетом. І Гаррі знову відчув це, настирливе чухання у потилиці.

І тільки коли вони підійшли ближче, чоловік заговорив до них, рискаючи руками в густих заростях терену.

— Вуаль чи кільце.

— Перепрошую? — по складах проговорив Гаррі, йому схотілося кілька разів прицмокнути, щоб розмовляти стало легше.

— Це має бути щось на кшталт вуалі чи обручки, тоді вийде упокоїти. Якщо не хочете померти, раджу приєднатися до пошуку.

— Упокоїти? — підняв брову Гаррі. — Ви екзорцист? 

Чоловік на мить спинився, відриваючись від кущів, і закотив очі.

— Ти бовдур? — спитав він. 

Драко пирснув, і пара яскраво-жовтих нелюдських очей з вертикальними зіницями без особливого ентузіазму ковзнула по них. Розглядаючи.

— Має ім’я? — спитав Мелфой.

— На біса воно вам? Бажаєте влаштувати переговори?

— Очевидно, що ні, — Драко склав руки на грудях.

— Ядвіга.

Гаррі зітхнув, а Мелфой змахнув паличкою, пробурмотівши кілька слів собі під носа. І тоді просто перед поля перед ними явилася тонка матерія — вінчальна вуаль. Вона зависла у повітрі, переливаючись на сонці, розшита візерунками і мереживом разюче майстерної роботи. Драко затримав пальці за сантиметр від неї, певно, придушивши бажання помацати.

— Чарівник, — чоловік сплюнув. — Ненавиджу чарівників, — він вирвав з повітря те, що раніше було фатою і, озираючись, гаркнув. — Гей, дівко, дивися, що маю, — а потім підкинув вуаль і, витягнувши руку вперед, схрестив мізинець з безіменним, загнув вказівний і вигукнув: — Ігні!

Спалахнуло полум’я, підпалюючи тканину. Гаррі подумав — до чорта лицемірно ненавидіти чарівників і користуватися магією.

— Та як ти смієш? — Досі нерухоме повітря сколихнулось, і вітер закружляв навколо, піднімаючи пилюку. Вона знову з’явилася нізвідки. — Проклятий виродок… — риси викривилися, роблячи її ще потворнішою.

Чоловік дістав з-за пазухи фляжку, відкоркував і зробив ковток. 

Блиснула начищена сталь, і він ринув уперед. Звивисті рунічні знаки, вигравіювані по всій довжині меча, засяяли. Ядвіга загарчала, охоплена люттю, стала завдавати удар за ударом. Крихке, принаймні на вигляд, створення не поступалося силою мечнику. Здавалося, голими руками вона могла переламати кістки в тріски. Вістря меча майнуло близько, але так і не досягало її. Чоловік крутнувся на місці, підпалив поділ її сукні.

— Мерзотний, як і вони, — прошипіла Ядвіга, моментально збивши полум’я. — Як і він… як і він…

Вона відкинула чоловіка геть, заливаючись істеричним чи то реготом, чи то плачем. І перемикнулася на них. Мелфой, що у мент виставив щит, відтяг Гаррі за рукав назад.

— Хто він? — крикнув Гаррі, потираючи вуха.

— Що? Ти про що? — Драко здригнувся, стиснувши паличку сильніше, коли її кігті заскребли об напівпрозорий купол.

— Ну, вона ж каже… 

— Що? — від її натиску він зробив крок назад. — Вона просто вищить!

Земля струснулася, і прямо під їхніми ногами утворився розкол. Купа дрібного каміння, шматки трави та ґрунту посипалися в різні боки. На цей раз вже Гаррі підхопив Мелфоя, не даючи впасти.

Тим часом чоловік прийшов до тями і метнув кинджал їй прямо в голову. 

Шкіра Ядвіги почорніла, і це зробило її навсправжки схожою на демона. І вона в один ривок подолала відстань, що розділяла їх. І, черкнувши гострезними нігтями по плечу, з легкістю розрізала шкіряну куртку і плоть під нею. А потім, скориставшись замішанням мечника, до хрускоту стиснула його шию. Підняла над землею.

Гаррі кинувся вперед, концентруючись на потоках енергії. 

— Ядвіга, хто він? — крикнув він перед тим, як обернутися на мить димом, і зупинитись зовсім близько, прямісінько біля неї.

— Ти що твориш… — прохрипів чоловік, обидвома руками чіпляючись за її кігтисту хватку, коли Гаррі втілився впритул до неї. — Мертві глухі до слів живих.

Але Гаррі не збирався зупинятися чи вести розмови, він схопив її за іншу руку, напіврозвертаючи, і тицьнув паличкою їй у бік. 

Невидимі пута зв’язали тіло, пальці розтиснулися, відпускаючи мечника, і рука безвольно опустилася вниз. Вона не могла більше зрушити ні на міліметр. 

І тоді чоловік схаменувся, різанув поперек тіла. Ядвіга похитнулася.

— Тільки хотіла… знайти його… — злинуло з сухих губ, коли Гаррі зустрівся з її, нехай і прикритим зашитими повіками, поглядом. — Хотіла знати напевно… — вона зітхнула. — Скільки Марко отримав за мене грошей…

Вона відкинула голову назад, востаннє дивлячись на небо, і на тонких губах розцвіла скороминуща усмішка, незабаром залишивши по собі лише порожнечу. 

На цей раз вона зникла остаточно. 

Усередині Гаррі щось зрушило, ком застряг у горлі, і він запустив руки у волосся. Хапаючи ротом повітря, він відчував, як земля вислизає з-під ніг.

— Поттере, ти цілий? — спитав Драко, коли опинився поруч. Він акуратно поклав йому руку на плече. Незнайомець не рухався, задумливо дивлячись у порожнечу. — Поттере? 

Гаррі відчував його дотик, але Мелфой і все навколо було ніби за прошарком води. І це усе ураз здалося йому якимсь картонним, несправжнім. Він спробував глибоко вдихнути, але в нього не вийшло. Легені стисло спазмом. Гаррі почав рахувати пальці, ковзаючи подушечкою великого по вказівному, середньому, безіменному, мізинцю…

— Раз, два… — він чув свій голос, хрипкий, — три…

— Гей, Поттере? — Мелфой струснув його, хапаючи за обидва плечі. — Гаррі?!

— А… — він підняв розфокусований погляд, його очі зустрілися із Мелфоєвими, і Гаррі відчув, як руки Драко майже невідчутно, ледь-ледь погладжують його плечі. Мабуть, із метою заспокоїти. Мелфой виглядав напруженим, і Гаррі зрозумів, що відключився. Він похитав головою, намагаючись сконцентруватися. — Так, вибач, я… Порядок.

І тоді Мелфой прибрав руки і розвернувся у бік чоловіка.

— Що це було? — спитав він. 

— Полудниця, що ж іще? Щоправда, надто сильна, — він витирав кров із розсіченої щоки, тільки більше її розмазуючи. — Весь день за нею ганяюсь. Еркерєва дочка. Одразу після весілля збезчестили реданці та й прирізали по тихому, от і… — він примружився. — Неважливо. — Я сподіваюся, ви не очікуєте подяки? Чи тим більше розподіл нагороди?

Гаррі хотів відповісти, що, певно, це вони мають йому дякувати, але досі спантеличений, промовчав. Чоловік сприйняв це за негативну відповідь і махнув рукою.

— Що ж, бувайте.

Він вже розвернувся і зрушив з місця, коли за їхніми спинами люто пролунало:

— Ла-амберт! — це була Феліція. Вона з’явилася незрозуміло звідки, і тепер впевнено крокувала до них, маючи вигляд… певною мірою озвірілий. — А я то думаю, чим це тут тхне, — прошипіла вона.

— Феліція. Оце так зустріч, — він гидко посміхнувся, показово поправляючи у піхвах меч. — Як поживає Филиппа? Як їй яскраві фарби Новіграду? Ах точно! Чув, Радовид виколов їй очі, — Ламберт самовдоволено склав руки на грудях. — При-икро.

— Погань! — навколо затріщали розряди блискавок, і Корі рішуче ступила уперед. Ламберт миттю смикнувся до руків’я меча. Але Драко втримав чарівницю на місці, вчасно схопивши її за плече.

— Не варто, — тихо сказав він.

— Правильно, притримай коней, Фел, — усміхнувся Ламберт. 

Корі захрустіла кісточками пальців, але з місця так і не зрушила. Зрештою він розвернувся, йдучи геть. Драко почав їй щось говорити, і, користуючись моментом, Гаррі наздогнав Ламберта.

— Стривай, — окликнув він його.

— Ну, чого ще?

— Вона сказала, що хотіла дізнатися, скільки Марко отримав за неї грошей…

— Он як, — обличчя Ламберта на мить змінилося, набуваючи виразу, схоже, засмученого, але він швидко повернув маску знудженої байдужості на місце і знизав плечима. — Я припускав. Але докорінно це нічого не змінює. Не моя справа, — пояснив він, затримуючи погляд на Гаррі. А в Гаррі майнула думка, скількох подібних їй він убив. Шрами вкривали не тільки його обличчя, а й виднілися на руках. Рана на плечі вже затяглася, тепер лише палаючи свіжою відміткою. — Прощавай, чародій, — нарешті посміхнувся Ламберт і рушив далі.

— Прощай, — відповів Гаррі глухо, дивлячись у спину, що віддалялася.

 

---

 

Мелфой сидів на схилі, спираючись на зігнуту в коліні ногу. Погляд його був спрямований до зоряного неба. Він не обернувся, коли Гаррі підійшов до нього зі спини, тільки кинув:

— Ніяк не можу звикнути.

Гаррі кивнув, опускаючись поруч, і на якийсь час запанувала тиша. Він чекав, що Мелфой почне запитувати, але той мовчав. І Гаррі став мимоволі потопати у власних думках, він думав про блискавки і вогняні кулі Феліції, з якими мав справу пополудні, а потім потік його свідомості нагадав обличчя Ядвіги, і як жах стиг у венах. Гаррі скривився. 

Ніч видалася ясною, жодної хмаринки, молодик, але зірки настільки яскраві, що Гаррі добре бачив обличчя Мелфоя, обласкане світлом. Спокійне та надто сумне. Зовсім нетипове для Драко Мелфоя: з таким, певно, повідомляють погані новини. Мелфой, мабуть, відчувши на собі погляд, заговорив:

— Я не маю жодних ідей як повернутися назад, — він стиснув губи. — Я боюсь, що це взагалі неможливо. Зіткнення сфер… Це лише все ускладнює. Шанс, що портал відкриється саме в наш світ, дуже малий. Тобто, він дорівнює нулю.

— Отже, відпустку доведеться продовжити, — голос Гаррі, варто віддати належне, не здригнувся, хоча всередині все переверталося. Він здогадувався, і ось Мелфой озвучив це вголос.

— Ти не надто засмучений, — зауважив Драко.

Це було не так. Гаррі знадобився деякий час, щоб зібратися.

— Ти сподівався, що я влаштую істерику? — незворушно всміхнувся він.

— Начебто, — кивнув Драко.

Над ними пролетіла сова і, протяжно ухнувши, стрімко спікірувала до землі, вихоплюючи в траві здобич.

З самого початку розмови Мелфой мав вигляд байдуже-професійний, але Гаррі здогадувався, що відчуває той приблизно те саме. Він також підозрював, хоча геть і не був упевненим, — Мелфой убив собі в голову, що був відповідальним за те, що сталося. І річ у тім, що це було абсолютно на нього не схоже. І тоді, Драко, певно, вартувало неабияких зусиль переступити через себе і повідомити, що вони насправжки в пастці.

— Я не вірю в те, що ми удвох не знайдемо рішення, — нарешті відповів Гаррі.

— І справді, зазвичай тобі страшенно щастить. 

— Як сьогодні, — усміхнувся він, — ми навіть не встигли померти з нудьги під щитами.

— Ти розумів, що вона говорить, — це не було питанням, і вперше за увесь час розмови Драко обернувся до нього. — І вона чула тебе.

— Мертві глухі до слів живих — так він сказав?

— Ти, допевне, живий.

— Так, — Гаррі несвідомо потер шрам на руці. — Думаю, це тому, що одного разу я помер.

— Я чув про це. Ти вибрав повернутись, щоб знову всіх нас врятувати, — пролунало гірко й глузливо; Гаррі зітхнув.

— На кшталт того, — кивнув він. 

Мелфой підвівся. Він на мить прикусив губу, втупившись у нього.

— Не затримуйся, Поттере. Сьогодні холодно, — сказав він сухо. А потім розвернувся і попрямував геть.