Розділ 3. У якому Гаррі робить те, що його просять не робити

Гаррі куняв, спираючись на зігнуту в коліні ногу. Яків розбудив їх вдосвіта, і заспаний та скуйовджений він  набрав в струмку поблизу води й влігся спати у возі. От тільки, щойно вони рушили, спати стало незручно, й вітер пробирав до тремтіння. Коли колесо втрапило в особливо глибоку яму, віз тряхнуло так, що Гаррі остаточно прокинувся і вилаявся. 

Мелфой навіть після нічлігу в лісі мав вигляд майже бездоганний, правда був надто похмурим і кидав на Гаррі осудливі погляди. Незмінно з учора навколо нього виструнчилися стоси книжок, але пальці споро перебирали дещо, що Гаррі бачив уперше. Він потер забите чоло і зіщулився, гадаючи, чому Мелфой грається з плетеним — певно, срібним — браслетом.

— Що це? — спитав Гаррі. Вранішнє повітря холодило щоки, очі пекли. 

— Перекладач, — буркнув Мелфой незацікавлено. 

— Перекладач? — перепитав він, схиляючи голову набік. — Але навіщо вам тоді були лінгвісти? 

Мелфой, який уже повернувся до роботи, цикнув, але глянув спідлоба і зволив до відповіді.

— Це тестовий зразок. Він працює доволі умовно, — сказав він і, помовчавши, додав: — І не затверджений Міністерством.

Он як. Гаррі гмикнув. Сонце тільки-но підіймалося, припиняючи підпалювати небосхил в рожевий. Над головами вились ластівки. 

— А як працює? — спитав Гаррі вичікувально втупившись у Драко. Той зітхнув, і на великий подив, жбурнув браслет йому до рук.

— Вдягни, — буркнув він. Від браслета линуло теплом, і Гаррі відчув легкий ментальний дотик. Драко сказав: — A laver la tête d’un ane, l’on y perde sa lessive*.

У голові пролунало: «Миючи голову віслюка, ви втрачаєте білизну». Почуття було дивним, ніби десь усередині, десь у підкірці, щось шкреблось і нашіптувало значення. Гаррі спробував сформулювати репліку, у голові майнула думка з її перекладом. Це виявилося грубіше, ніж він очікував. Себто нав’язливе, хоча і м’яке поколювання і чухання десь у потилиці, було важко не помітити. Хоча і досить тонко, щоб у процесі не відчувати роздратування від втручання.

— У сенсі? — вимовив він французькою, кривлячись від складної вимови. — Навіщо мити голову віслюкові?

— Отож-бо, Поттере, це безглуздо.

— Це якась образа? — брови Гаррі зійшлися на переніссі, і він протягнув браслет назад. 

— Хто знає, — усміхнувся Драко, а Гаррі насупився ще більше.

— І він випадково опинився в тебе в сумці?

— Ми виявили руїни з досі невідомою мовою, — він закотив очі. — Звісно, він опинився у мене в сумці невипадково.

— Гаразд. Але це звучить, як бісове везіння.

— Твій коник, еге ж? — вишкірився Драко. — Артефакти не працюють просто тому, — він красномовно змахнув рукою у повітрі, — що це «магія».

— Форма заклинання, я знаю.

— М-м, — Мелфой примружився, певно маючи сумніви, проте продовжив: — У цій книзі, — він розвернув її до Гаррі, показуючи розворот, — є фрази латиною. Гадки не маю, звідки в цьому світі латина, але вона є. І оце вже, Поттере, справді бісове везіння . А ще те, що у нас схожа писемність. Не скажу, що налаштувати його легко, але могло бути гірше.

— Якби вони верещали як русалки, — підхопив Гаррі, мимоволі усміхаючись.

— Так, — кивнув Мелфой, куточок його губ здригнувся. — Тоді нічого б не вийшло, — він опустив очі назад до розвороту, пальці затрималися на кутику палітурки.  

Гаррі пожував губу і, трохи помовчавши, спитав: 

— Я можу чимось допомогти?

— Шукай фрази латиною, — Мелфой посунув до нього купу книжок.

 

---

 

Яків висадив їх біля шинку і побажав удачі. Він, звісно, спробував ще раз відмовити в його очах, певно, навіжених від відвідування міста, проте не те щоб у них був вибір. Мелфой ще минулого вечора з’ясував приблизне розташування банку та книжкових крамниць і мав план. Гаррі подобалося мати перспективу дій, нехай і короткотривалу. Насправді він давно не почувався настільки розгубленим як зараз.  

Сонце ледве сягнуло опівдні. Вони дісталися міста набагато швидше, ніж пророкував Яків. 

Людей навколо майже не було, тільки біля скособоченої хати з дахом, що порідшав, жінка прала в тазу білизну. І кілька дітей, насвистуючи пісеньку, сиділи біля калюжі, колупаючи палицями розм’яклу землю. Діти окинули їх байдужими поглядами і продовжили гру, поки менший із них не заліпив пухкенькому брудом у вухо. А той, голосно закричавши, підхопив камінь і кинувся наздоганяти кривдника. 

Діти промайнули біля них, ледь не збивши з ніг. Брудні, розпатлані, двоє в старому латаному одязі, а третій, хай і не в новій, але сорочці дорожче.

Гаррі і Драко звернули до огорожі, обминаючи калюжу, і вийшли на широку дорогу. Це було… Добре, це було майже середньовіччя. Гаррі втупився у неохайну дерев’яну вивіску із вирізаним зображенням пивного кухля.

— Поїмо тут? — спитав він. Мелфой повернув голову, кілька разів кліпнув очима і скривився.

— Мгм, — видавив він.

— Ти не можеш не їсти зовсім, — закотив очі Гаррі.

— Можу. 

Навіть звідси з прочинених дверей шинку долинав ґвалт. А ще було чутно запах . Гаррі пригадав ті жахливі бари, куди любили завалюватися аврори-новачки і дехто зі стажистів. Неприємне відчуття засвербіло над сонячним сплетінням, і він якнайшвидше відкинув цю думку геть.  

Тим часом двоє селян, що неміцно трималися на ногах, похитуючись вийшли із закладу. 

— Це огидно, — видохнув Мелфой.

— Не бачу альтернативи, — скептично зауважив Гаррі. Драко склав руки на грудях. 

— Не маю жодного бажання отруїтися.

Гаррі пирхнув й, похитавши головою, вирушив у трактир у самоті, залишивши Мелфоя в тіні розлогої квітучої груші. Він точно не збирався його вмовляти. 

Якоїсь миті він навіть думав, що повернувшись назад, Драко там не застане. Тим паче він провів у шинку чимало часу,  розбираючись з шинкарем. Але Драко стояв на тому ж місці, відсторонено витріщаючись у порожнечу.

— Я розумію, що ти звик їсти не це, — почав він рішуче, щойно підійшов ближче, — але, до біса, ти ж насправді не збираєшся вмерти з голоду? — Правду кажучи, Гаррі і сам би не наважився їсти в цьому закладі м’ясо чи рибу. Але яблука і свіжоспечені булочки мали вигляд… непоганий. Тому він зупинився на них, і тепер, вже менш рішуче, простягав Мелфою булку та яблуко. — Я його помив. І руки я теж мив, — зовсім невпевнено додав він.

Мелфой підняв брови і, коли Гаррі вже був переконаний у тому, що той пошле його або викине їжу геть, він дуже повільно простяг руку і забрав її. А потім довго свердлив булку поглядом і, зрештою, так само повільно відкусив шматочок.

— Ходімо, — зітхнув Гаррі, почуваючись дурнем. — У місті має бути щось краще.

— Я не голодний, — тихо відказав він. 

— Драко, у чому річ?

— Не звертайся до мене на ім’я, — він підібгав губи й втиснув яблуко назад Гаррі у руки. — Я не один із твоїх друзів.

— Звісно, що ні, — роздратовано виплюнув Гаррі. Його зуби клацнули, але він втримався від будь-яких коментарів, просто розвернувшись і попрямувавши у бік міської брами.

— Чим ти заплатив йому? — наздогнав його Мелфой.

— Галеонами. 

— Тобто… — тобто у цьому світі можна було платити галеонами. 

— Так, — відповів Гаррі, перш ніж той закінчив репліку. 

— І багато у тебе грошей із собою? 

— Десь тридцять, не більше, — відповів Гаррі. Він зиркнув на яблуко, що досі стискав у руці. Від нього приємно пахло осінню та льохом. Гаррі надкусив його. — А у тебе? — поцікавився він.

— Близько сотні. Шинкар погодився прийняти оплату незнайомими грошима?

— Конфундус, — знизав плечима Гаррі, він зробив ще кілька коків уперед, перш ніж помітив, що Драко зупинився. — Що? Галеон із чистого золота. Скільки у ньому, грам 60? Я його точно не обдурив.

— Ні, Поттере… — його обличчя, наскільки Гаррі міг судити, зблідло. — Це… — Гаррі прослідкував на що спрямований його погляд.

— Мерліне, — видохнув він. 

З обох боків дороги, що вела до головних воріт міста, височіли списи з людськими головами. 

Вони, розпухлі на сонці, синюшно-фіолетові, з широко роззявленими ротами і язиками, що вивалилися назовні, смерділи, приваблюючи мух. Не було сумнівів, їх виставили тут показово. Гаррі сковтнув. 

— Певно, це трохи гірше повішання, правда? — гмикнув Мелфой. Гаррі перевів погляд на нього. — Щойно дістанемо словники — заберемося геть.

— У мене є кілька флаконів багатозільної…

— Ні, не варто. Якщо у них існує аналог «Злодієпаду», ми лише додамо собі проблем, — відказав він.

— А якщо в них існує, не знаю, якась сигналка на чарівників?

Рука Мелфоя просунулася за полу сірого плаща, його погляд зіщулився. Він змахнув паличкою — зрозумів Гаррі.

— Не можу стверджувати, проте я не бачу тут бар’єрів. Ніщо не завадить нам роз’явитися звідти. 

— Маєш рацію, — видихнув Гаррі, потираючи перенісся. Мелфой натяг на голову капюшон, і роззирнувся. Гаррі теж бачив їх — трійку стражників біля воріт. — Спробуємо чари відвертання увагу? — спитав він.

— Ходімо так. І ще, Поттере, — Гаррі підвів голову. — Нехай ми ще не знаємо, як саме ловить чарівників тутешня інквізиція, проте ми вже з’ясували, що вони роблять із тими, кого спіймали. Тож… — він запнувся, видавлюючи з себе слова, — заради Мерліна, поводься тихо. 

— Я не клятий дурень, Мелфою.

— Ні, авжеж, — похитав головою він і пішов уперед. — Подивимося, наскільки у них розвинена інфраструктура.

Стражники, всупереч очікуванням, були зовсім незацікавлені в чомусь, крім прихованої за ящиками пляшки міцного спиртного, що час від часу витягалася зі сховку. За ними, на кам’яній стіні, були приклеєні великі плакати з незрозумілими написами, але недвозначними зображеннями страти, і трохи менші — портрети розшукуваних.

Пройшовши через ворота, вони попрямували у бік, де імовірно знаходилася головна площа. У ніс ударив запах солінь, сечі і алкоголю, що, схоже, вже в’ївся у бруківку. Старець, вкритий висипами і міазмами, сидів біля ґанку корчми і просив милостиню. По вулицях бродили кури та свині.

Кам’яні будинки з облупленим тиньком поєднувалися з дерев’яними напівзруйнованими прибудовами. Деякі нависали над головами, зорово роблячи вулички ще вужчими, інші підтримували і поєднували між собою готові розвалитися житла. 

Дівчина, що стояла біля входу в питний заклад з яскраво-червоною вивіскою, зазивно поманила Гаррі пальцем, її губи вигнулись у примхливій привабливій усмішці.

— Ну тут і смердить, огидно, — пирхнув Драко, обминаючи вилиті на вулицю помиї. — Хочу помитися.

— Цікаво, у них є щось типу готелів? — задумливо промимрив Гаррі. Драко глянув на нього, морщачись, але нічого не відповів. Аж доки увагу Гаррі раптом не привернуло дещо… дехто. Працівники кузні з гострими вухами. — Це ельфи, Мелфой, — він смикнув Драко за рукав плаща. — Ельфи як у Толкієна.

— Я зрозумів, що не як домовики, — шикнув він. — Не кричи, боги. Ці, — Мелфой кивнув на компанію низьких рудих робітників, які розвантажували з воза дошки, — теж не люди.

— Гноми?

— Не знаю. Припини вирячитися і ходімо, — він сіпнув його за рукав. — Нам, здається, туди.

Вони вийшли на більш привітну вулицю з охайними будиночками та клумбами, що зеленіли доглянутими кущами троянд. Стражник, побачивши їх, виструнчився і поправив меч у піхвах. У всьому місті було надиво багато охорони. 

У нетрях до двох людей, що приховували обличчя каптурами, нікому не було справи. Але тепер, серед квітів та городян у дорогому одязі, вони здавалися підкреслено підозрілими. Переглянувшись, вони завернули в провулок і звідти вже нарешті вийшли до площі.

А там стояв гамір і було не проштовхнутися. Люди, жваво жестикулюючи, перекрикували одне одного і голосно сміялися. Торгові намети, розкидані по всьому периметру, рясніли різноманітністю товарів. Купці привітно махали, закликаючи покупців. Бард у яскравому одязі грав на лютні, сидячи на бочці і наспівуючи невигадливу веселу мелодію. Під музику танцювало кілька виряджених вуличних артистів, жонглюючи та підспівуючи, вони збирали гроші з глядачів.

— Що там? — Гаррі кивнув у густе скупчення людей.

— Навряд чи солодощі роздають, — гмикнув Мелфой.

Гаррі пробрався крізь натовп і зупинився трохи віддалік першої лінії глядачів. Побачивши до чого звернені усі їхні погляди, він набрав повні груди повітря. 

Прямо посеред площі, в самому її центрі, височіли два дерев’яні коли, і до них, бісова срань, були прикуті люди. Навколо стояли чавунні чаші з вогнем, що навіть у сонячний день палахкотів яскраво. Жерці в червоно-білих шатах зачитували текст на кшталт церковного співу. Поруч стояли озброєні чоловіки у довгих коричневих плащах та капелюхах з широкими полями.

— Йобані фанатики, — Гаррі подався вперед.

— Поттере, — Драко, що вже опинився поруч, схопив його за зап’ястя. Його пальці здалися Гаррі крижаними. — Не варто.

— Мелфой, вони зараз спалять їх живцем!

— Ти з глузду з’їхав? — прошипів він. — Схотів мати усе бісове місто за ворогів?

— Але я не можу просто стояти та дивитися!

— Ну то заплющ очі.

Гаррі стиснув пальці до хрускоту. Співати закінчили. 

— Послухай, ти сам казав, що нам потрібні чарівники. Так ось вони — тільки і бери. 

Головний монах, розвів руками, звертаючись до натовпу. Голос його повнився злобою. Лисий чоловік позаду з кривою усмішкою та шрамом, що перетинав око, підпалив смолоскип і заніс над основою вогнища біля ніг дівчини. Він, певно, чекав команди.

— Вони їх якось схопили, — процідив Мелфой. — Вони небезпечні, Поттере, і ми навіть не знаємо, як вони діють. Та їх тут близько сотні, й більшість із мечами!

— Драко, — Гаррі торкнувся руки, що все ще стискала його зап’ястя, і обережно розтиснув пальці. Він звів брови і похитав головою. Він не збирався так це залишити.

— А-а-а, — Мелфой стукнув себе по лобу. — Чорт з тобою, Поттере, роби, блять, що хочеш.

— Роз’являйся. Зустрінемось біля дуба, де ми ночували.

— Сука, — прошипів Мелфой, уже стискаючи в руці паличку. — А що як… — але Гаррі вже дістав із кишені туго затягнутий мішечок, сіпнув за мотузку і підкинув у повітря. Тієї ж миті навколо запанувала непроглядна темрява і закінчення фрази потонуло в криках городян.

Гаррі видихнув. Він ковзнув по древку пальцями і прошепотів “Напрямок”, паличка у його руках завібрувала. І тоді він рушив уперед.

Першим був чоловік, він розрізав заклинанням обидва ланцюги, що приковували полонених до стовпів. Схопив його під руку і подався до жінки. Від неї линув легкий магічний імпульс, але настільки слабкий, що Гаррі засумнівався в тому, чи чарівниця вона узагалі.

Але у чому річ він зрозумів швидко — коли намацав наручники, що сковували руки. Він торкнувся металу, і його ніби обдало крижаною водою. Інстинктивно відсмикнувши пальці, він відчув, як пустоту, що з’явилася раптово і нізвідки, заповнює енергія. Метал блокував магію. Причому настільки неприємно, буквально висмоктуючи щось дуже важливе, життєво необхідне, як клятий дементор.

Гаррі закусив губу. Це було паршиво, адже якщо він роз’явиться із дівчиною, її може розщепити. План затріщав по швах, і він зробив крок назад, тримаючи чоловіка під лікоть. Роз’явившись з площі, Гаррі шпурнув його прямо під ноги Мелфою. На мить їх очі зустрілися, і Гаррі знову зник у вихорі роз’явлення.

Удосконалений Перуанський порошок Візлі майже закінчував діяти. До того ж інквізиція, що спочатку розгубилася, стала приходити до тями, розкидаючи навколо вибухові бомби, що, як Гаррі здогадався, нейтралізували магію. Частинки, що літали у повітрі, бісили рецептори і змушували шкіру свербіти. Він скривився, уявивши, що буде, якщо цю суміш вдихнути.

Не гаючи часу, Гаррі сильніше натягнув капюшон, підхопив чарівницю і поволок у провулок. Декілька інквізиторів, вигукуючи щось з недоброю інтонацією, попрямували слідом. 

Він накинув на них чари відвертання уваги. Але у цьому не було сенсу — наручники на чарівниці розсіювали магію, що їх торкалася. 

Гаррі жбурнув пару заклинань у переслідувачів, але, певно, їх плащі були оброблені тим самим засобом. Тоді він різко звернув, маючи намір злитися з натовпом. У повітрі пролунав свист, і дві стріли встромилися в сантиметрі від його ніг. Капюшон ледве не злетів з голови, і Гаррі вилаявшись, начарував на обличчі темну маску.

Щитом відкидаючи стріли, що полетіли слідом, він стиснув міцніше лікоть чарівниці. Руки її були закуті за спиною і це суттєво ускладнювало їхнє пересування. Дівчина і так намагалася щосили рухатися швидше. Але вона, побита і худа, насилу стояла на ногах. Гаррі озирнувся навсібіч. Городяни розбігалися з криками, закриваючись у будинках, ховаючись під возами і стрибаючи в густі зарості бур’яну.

Він раптом посміхнувся, кидаючи заклинання приклеювання на бруківку, і пара мисливців, не зрозумівши каверзи, одразу ж у нього втрапили, прилипли й завмерли з подивом на обличчях. 

З-за рогу вискочило ще з десяток, озброєних мечами воїнів. Якщо він не міг діяти напряму, нічого не заважало йому додати креативності. Гаррі змахнув паличкою, і лави, клумби, кована огорожа, оживаючи, встаючи на ніжки, помчали на мечників.

Вони петляли вулицями, відмахуючись від нападників, яким, здавалося, не було кінця. Дівчина скрикнула, намагаючись щось донести до Гаррі, але він очевидно її не розумів. Втім, незабаром стало ясно — вона має на увазі, що вулиця закінчується урвищем. 

Гаррі зупинився на краю, дивлячись, як униз зі скелі летять камінці, прямо у зчорнілу водяну гладь. Чарівниця скрикнула. Позаду один із переслідувачів замахувався сокирою.

Він ухилився, відкидаючи чоловіка геть. Поклав руки дівчині на плечі, зазирнув у вічі, кивнув, і зробив стрімкий ривок, стрибаючи із нею униз. Очі чарівниця заплющила і щільно стиснула губи, але варто віддати належне — не зронила ні звуку.

Майже над поверхнею Гаррі сповільнив їхнє вільне падіння і замалим не ніжно опустив у воду. Навколо вже летіли стріли, і тоді він змахнув паличкою, охоплюючи їх обох хвилями, повітряний пузир замкнувся над головами, і він потяг її за собою вглиб.

Коли вони дісталися до берега, Гаррі був упевнений, що чарівниця знепритомніє. Вона ледве ступала, спотикаючись на кожному кроці, і загнано дихала. З рваної рани на плечі стікала цівка крові, а всі видимі частини тіла були в синцях і саднах. Темне волосся остаточно вибилося з-під хустки, обмотаної навколо голови. Але вона продовжувала іти, зло скрипіла зубами.

Знання латини Гаррі були дійсно не на тому рівні, щоб він міг порозумітися із розлюченою і знесиленою чарівницею. Він розвіяв маску з обличчя і потер вологу скроню, помічаючи на пальцях кров. Одна зі стріл усе таки його зачепила. 

Гаррі глянув на чарівницю і показав на свою голову, а потім на її. Вона насупилась, покусала розбиту губу і кивнула.

— Перепрошую, пані, — він підійшов упритул. — Леґіліментс!

Через ослаблений стан спогади хлинули потоком. Перед очима замиготіли образи: дівчина з святобливістю слухає іншу чарівницю, ловить кожен її рух; чарівниця їй усміхається, гладить по волоссю; чоловік у коричневому плащі нападає зі спини, моментально затикаючи рота; темна камера, жах і безвихідь, що сковує; тортури. Гаррі зосередився, намагаючись показати їй свої спогади. Він почав з кількох про Гоґвортс і чари. Показав, як вони знайшли стародавній храм з аркою, і як їх з Драко викинуло з порталу. Як вони з’явилися на площі, і як він переніс чоловіка до дуба за кілька десятків миль звідси.

Коли він розірвав їхні свідомості, дівчина прохрипіла і осіла додолу. Гаррі встояв на ногах. Сонце вже заходило, пішки їм не дійти. Він допоміг їй підвестися і розвернув, оглядаючи кайданки. Тільки зараз він помітив, як погано під металом виглядали зап’ястя. Вени почорніли і темними нитками повзли по синюватій шкірі, а біля самого металу з’явилися виразки. Як і очікувалося, жодне заклинання з тих, що можна було застосувати без ризику завдати шкоди чарівниці, на наручники не подіяло.

Гаррі хмикнув і підняв паличку вгору. Якусь мить нічого не відбувалося, а потім з боку міста почала наближатися точка, розсікаючи повітря, стаючи дедалі більшою. Чарівниця широко розплющила очі і позадкувала, а Гаррі простягнув руку уперед, ловлячи сокиру, що летіла назустріч, за руків’я.