Розділ 1. Що у ньому Гаррі ненавидить свою роботу

День Поттера летів під три чорти із самого ранку. Варто було ще несміливому сонцю торкнутися фіранок, порив вітру засвистів і загрюкав шибками, а за ним, прямісінько посеред його спальні, у вихорі з’явився напівпрозорий патронус Кінгслі.

На якусь мить рись завмерла, вичікуючи доки Гаррі розліпить з просоння очі. А потім глухо сповістила, що аврор Поттер у терміновому порядку має висуватися разом зі своїм напарником (а, не треба було сваволити минулого разу, Гаррі) на місію, — й опісля розчинилася в повітрі, прихопивши із собою залишки гарного настрою. І здоровий глузд.

Тому Гаррі встав на кілька годин раніше ніж збирався, натягнув кітель, який ще хоча б день сподівався не бачити, запив прогірклою кавою сподівання провести день за грою у квідич із Тедді, і був вимушений роз’явитися в Ріпон. А звідти на своїх двох ще кілька миль йти лісистою місцевістю на південний захід.

Річ у тім, що напередодні Міністерство виявило древні руїни, які буквально з’явилися нізвідки. І чи то чари, що до цього часу приховували масивну споруду, розвіялися, чи то її там і зовсім не було — визначити, наскільки Гаррі знав з останніх звітів, не вдавалося. У будь-якому разі, магічна аномалія мала страшенно неприємний фон. Артефакти поблизу іскрилися, повітря важчало, паморочилося в голові.

Звісно, на місці вже працювала група ліквідаторів. Ось тільки руїни почали проявляти активність, про що Відділ Таємниць… Змовчав. Не дивно, що Кінгслі сходив з розуму. Гаррі гадав, що вони з Роном просто трапилися під руку, бо іншої причини їм двом бути там вигадати він не міг. 

Він плівся по гравію під весняним, але збіса пекучим, сонцем і проклинав себе зразка тижневої давності. З Роном вони домовилися зустрітися на місці, і Гаррі впадав у відчай, гадаючи про зіпсований день. Він уже передчував співпрацю з Відділом Таємниць (усі ненавиділи Відділ Таємниць). Але хіба того було мало, головним ліквідатором у цій справі був Драко, та ще скалка в дупі, Мелфой.

Гаррі звернув із дороги на звивисту стежку, облямовану дикими чагарниками, і почав пробиратися вглиб лісу. Коли ж дерева нарешті розступилися — перед ним розгорнулася широка долина, серед якої височіла кам’яна примара. На мить йому здалося, що він ніколи не бачив нічого подібного. Тобто, певно, руїни можна було б сплутати з готичними, проте… Вони здавалися майже позбавленими характерних прямокутних форм, і навіть чимось нагадували ар-нуво. 

Очі Гаррі блукали місцями, де колись, певно, височіли стрільчасті арки та гострі башти. Поки він нарешті не відвів погляд і не нахилив магічну стрічку донизу. І щойно нога переступила межу, його шкіра вкрилася сиротами. Це було… неприємно.

Рон уже чекав його в тіні напіврозваленої стіни. І коли Гаррі підійшов ближче, вони обмінялись похмурими кивками. Рон навіть пробурчав щось невтішне на кшталт вітання під ніс, на що Гаррі лише гмикнув, закочуючи очі, і вони, оминувши ледь вцілілий кам’яний мур, рушили всередину.

Затхле повітря з домішкою плісняви й тягуча вогкість прагнули пробратися під одяг. Гаррі вкотре здригнувся. Тут меншою мірою було неприємно. Стіни храму, поцятковані часом, вкривали незнайомі символи, мох і лишайники. То тут, то там у них зяяли дірки, через які пробиралася незначна кількість світла. Підлоги більше не існувало, по собі вона лишила темні прогалини і розколоті шматки кам’яної плитки. 

Атмосфера всередині виявилася не менш напруженою, ніж Гаррі передбачав. Величезна купа приладів, розставлених по периметру, за кількістю змагалася із завалами старовинних манускриптів та довідників. Всюди снували невимовники, перекладачі, ліквідатори, артефактори, він навіть помітив одного магозоолога. Виразним був і той факт, що побачити тут аврорі, схоже, ніхто не очікував. На них неприкрито витріщались. 

— Гаррі, Роне, — їх раптом окликнули. І він озирнувся, помічаючи Патіл, що весело махала рукою з-поза кам’яної балюстради. Обабіч неї, спершись на стіл стегном, стояв похмурий Корнер. 

— Падмо, Майкле, якими долями? — Гаррі усміхнувся у відповідь, ступаючи назустріч. Останній раз, коли він бачив Патіл, її волосся ще було довгим. 

— Я — як консультантка з давніх пророцтв і ознак. Припускаємо, що ця штуковина не безпричинно тут з’явилася, — повідомила вона. У Гаррі сіпнулося око, він ненавидів пророцтва. — А Майкл — позаштатний перекладач.

— Ага, — Корнер кивнув. — Тут не вистачало хіба тільки аврорів. Співчуваю — бліда виразка із самого ранку не в гуморі.

— Я теж не планував опинитися тут у неділю, — відказав Гаррі, не припиняючи бродити очима довкола. Тепер йому здалося дивним, що з аврорів тут були тільки вони вдвох. 

— Він то якраз планував. Але тепер справа набирає обертів, і його хочуть змістити. Якщо вже відверто, — Корнер бридко осміхнувся, — Навряд чи тут знайдеться людина, що справді радіє його керівництву.

— Я чув, Мелфой — чудовий ліквідатор, — без особливого ентузіазму відказав Рон, колупаючи ґудзика на мантії. Гаррі прослідкував за тим, як натягується нитка. 

— Ця суча дупа в ідеалі знає те, що начебто ліквідує, — виплюнув Корнер. — Смертежерський виродок. Він буквально жив у цьому, гадаю, нічого і не змінилося.

Обличчя Падми смикнулося, але вона промовчала. Гаррі тільки знизав плечима, він рідко перетинався з Мелфоєм у роботі й жодної думки щодо його професійних навичок не мав. Ті кілька разів ще років зо п’ять тому, коли Мелфой фігурував невимовником у розслідуваннях Гаррі, зводилися до чітких стислих звітів, заповнених іншою (він міг вгадати за почерком) людиною. І Гаррі… що ж, він не жалівся. Гаррі, як і всі, недолюблював невимовників. 

Зате з особистісними якостями Мелфоя він був дуже навіть знайомим. Хоча останнім часом той, натикаючись на нього в коридорі, лише зміряв поблажливим поглядом і кивав, не розшаркуючись на слова. І максимумом агресії з його боку було злегка зачепити плечем при виході з ліфта. Однак Гаррі добре пам’ятав, що Мелфой за людина. 

Вони майже ліниво перекинулися ще парою фраз із Патіл і Корнером й, коли Гаррі вже був майже упевнений, що Рон відірве той клятий ґудзик, нарешті попрямували до центру споруди. 

Де у головному залі разючих розмірів височів постамент із чотириметровою стрілчастою кам’яною конструкцією. Конструкцією, що нагадувала Гаррі Арку смерті. 

Мелфой, перебуваючи в гущавині подій, роздавав вказівки. Він якраз натягував захисні рукавички, коли помітив їх, і скривився. Гаррі зціпив зуби і рушив у напрямку до нього. Люди навколо, здається, заклякли, втупивши погляди у них трьох. І тоді Мелфой виразно процідив:

— До роботи, — він змахнув рукою. 

Ще мить оглушлива тиша, розбавлена лише шурханням їх кроків, висіла у повітрі. Доки всі повільно не почали повертатися до справ. Драко обернувся і вичікувально змірив їх поглядом, перш ніж ступити назустріч. 

— Авроре Поттер, — його очі зіщулились, а брови насупились. — Авроре Візлі. Чим завдячувати героїчній компанії?

— Йоу, Мелфой, — мляво протягнув Рон, зиркаючи у бік арки. — Тебе прийшли охороняти.

— Охорони не потребую, — вишкірився Драко, — але дякую за пропозицію. Тепер можете йти.

— Це не пропозиція, а наказ, — сухо відказав Гаррі. Він бачив, що хлопець за столом ліворуч пропалює в ньому дірку. А дівчина з оптичною кулею трохи далі тільки удає, що виконує аналіз, її погляд обернений до них трьох, а руки хаотично рухаються у просторі. 

— Чий, цікаво? — Мелфой ще дужче примружився. Погляд Гаррі ковзнув нижче гострої щелепи, до срібної булавки на комірці. — З якого часу Аврорат пхає носа в розслідування Відділу Таємниць?

— Шеклболта, — треба віддати належне, на обличчі Рона не сіпнувся жоден м’яз. — З того, як ваш відділ, проігнорував загрозу безпеки рівня п’ять, а саме: виникнення ситуації, що наражає на смертельну небезпеку чарівників і маґлів із прилеглих поселень. І тепер взаємодіє з артефактом, магічне поле якого поширюється у радіусі більше ніж милі.

— Ви були зобов’язані повідомити Відділ магічних пригод і катастроф і запросити команду фахівців, відповідно до протоколу МК №48, — додав Гаррі.

— Ви не Відділ магічних пригод і катастроф, — по словах проговорив Мелфой. — І яка користь від вас? Якщо воно вибухне — рознесе все, й оком кліпнути не встигнете.

— Щити поставимо, — Рон знизав плечима, а потім додав: — ВМПК будуть пізніше. 

— О, розкішно, — закотив очі Мелфой. — Ми вже поставили. Посидьте десь осторонь і не мозольте очі.

Гаррі тихо пирхнув, а Драко різко, так що поли його сріблястої мантії хльоснули об литки, розвернувся і рушив назад. 

Зрештою, Гаррі і сам не мав жодного бажання перебувати біля арки. І Мелфоя, певно, теж.

 

---

 

Вони з Роном розмістилися на траві під розлогим деревом, і за пів години мірно розпивали вже по другій порції трав’яного чаю, гаючи час за грою в шахи. Рон постійно тягав портативну версію із собою, і що ж, це не раз ставало у пригоді. Щоправда, обіграти Рона майже ніколи не вдавалося.

Сонце ледве сягнуло зеніту. Було тепло і дзижчали комахи. Гаррі відкинувся на спину, зводячи очі в напрочуд чисте небо. Пара ластівок пролетіла над головами, і він шумно видихнув.

Він не знав якого біса тут забув й гадки не мав, чи не сидітимуть вони тут до пізньої ночі. Крім того, що їх огортала нудьга, Гаррі не міг не повертатись думками до планів, що мав на сьогодні. Рон теж був не в захваті, ще вранці він з Герміоною і Розою збирався на пікнік.  

Аж раптом із магічного рупора пролунала оглушлива сирена. Рон, який у цей момент зробив ковток, вдавився, і вони переглянулись і, не змовляючись, кинулися всередину.

Вони минали зали крізь ґвалт, вереск і спільний хаос. Підлога і стіни здригалися, погрожуючи остаточно розвалитися. У Гаррі врізалася перелякана дівчина, яку він ще кілька годин тому бачив з оптичною кулею у руках. Вона прошипіла щось німецькою і, поправляючи на плечі сумку, вигукнула:

— Критичний рівень, авроре, — і майже тупнула ногою. — Майстер Мелфой не хоче йти! 

— Ідіть за межу, — сказав він якомога чіткіше і впхнув їй важкий, але, певно, цінний талмуд, що вона впустила з рук. Й озирнувся, відмічаючи безлад довкола. 

Люди поспішали забрати із собою якнайбільше речей. Чіплялися через нагромаджені барикади, лаялися та кричали. Арка, що почала наливатися білим світлом, пронизливо вирувала. І Мелфой у центрі хаосу направляв паличку на неї. Його щити тріскотіли.

— Мелфой, — окликнув він його, щойно продерся крізь натовп, — що за чортівня?

— Забирайтеся, негайно! — гаркнув він крізь зціплені зуби. — І виведіть усіх звідси якнайшвидше.

Десь неподалік голос Рона уже звучав сонорусом:

— Усім учасникам операції: припиніть паніку й покиньте територію. Повторюю, облиште речі, негайно вийдіть за межі зовнішніх щитів і чекайте на подальші вказівки.

Тим часом Гаррі викликав патронуса й надиктував послання для Кінгслі, Робартса і Крауді. Олень схилився в кивку й, розділившись на три палахкотливі кульки, рушив у дорогу. 

І в той же момент над головою пролунав гуркіт, він саме вчасно здійняв очі угору, щоб відбити шматок стелі, який летів прямо на них. Гаррі повернувся до Драко.

— Мелфой, облиш цю погань і йдемо! — на той момент тріск став настільки гучним, що йому доводилося кричати. 

— Нікуди я не піду! А ти йди, — Мелфой продовжував накидати в’язь заклинань одне за одним.

Якби магічне тло так не зашкалювало, Гаррі, певно, роз’явив би їх звідти. Він, звісно, здогадувався, що як тільки Драко припинить підтримувати щити, трапиться щось паршиве. Озираючись навсібіч, він начарував купол над їх головами, який тут же пішов брижами від нестабільного фону й уламків, що обсипалися.

— Гаррі?! — Рон тримав на плечі непритомного невимовника.   

В центральній залі крім них чотирьох нікого не лишилося. Гаррі втупився поглядом у зосереджене обличчя Мелфоя. У розтріпане волосся і пальці, що тремтіли. 

— Я залишуся, — впевнено сказав він.

— Але Гаррі!

— Поттер, іди геть! — пролунало одночасно.

Гаррі похитав головою, і Рон вилаявся, тому що не міг залишитися сам. Він зітхнув і тільки крикнув: «Удачі!». А опісля різко розвернувся і, підтримуючи невимовника, швидко пошкандибав до меж бар’єра.

— Я можу допомогти? — Гаррі бачив, що Мелфой вже на межі. Незвично розхристаний, він раз у раз витирав рукою піт із чола.

— Ні, це однаково марно, — відказав він. Гаррі знав, він чекає поки Рон і, можливо, хтось ще покинуть зону ураження. В підтвердження його думок Мелфой додав: — Я довго не зможу блокувати цю погань.

— Добре, — кивнув Гаррі. — Послухай, на рахунок три ти відпустиш, і я спробую забрати нас звідси.

— Поттере, — він повернувся, зустрічаючись із ним поглядом, — нас половне.

— Я не роз’являтимусь. Готовий?

Мелфой глибоко вдихнув і похитав головою. Особливо великий шматок стелі гупнув у метрі від них. Часу більше не лишалося. На мить Драко заплющив очі, а потім розплющив і нарешті кивнув. Гаррі підійшов до нього впритул, і їхні погляди знову зустрілися. 

— Раз, — Мелфой стиснув губи. — Два, — Гаррі схопив його за плечі. — Три!

І Мелфой відпустив. І в цей момент Гаррі притягнув його до себе, вкриваючи їх обох найсильнішими щитами, на які був здатний. Кокон чар навколо арки став стрімко тріскатися подібно шкаралупі, пронизливо яскраве світло виривалося назовні. Енергія зносила все на своєму шляху, піднімаючи шквал.

План Гаррі був простим. Він збирався відкинути їх якнайдалі від епіцентру. Слава Мерліну, він практикував чари левітації і шанси на те, що все вийде, були великі. Мелфой ахнув, відчувши, як їх ноги відриваються від землі, і вчепився в Гарріну мантію. Арка заіскрила і з гулким ревом стиснула в собі простір, формуючи непроглядну чорноту.

Смерч, що утворився, затягував усе всередину, перемелюючи в пил дрібне сміття.

Варто було тільки Гаррі повірити в те, що в них усе вийде, діра за лічені секунди збільшилася втричі, ковтаючи уламки стін і ховаючи шанси на порятунок.

 Їх швидко затягувало вглиб. І він пручався, справді намагався щось зробити…  

Але задушливі лещата здавлювали тіло, здавалося, дроблячи кістки й викручуючи органи. Пронизлива темрява виїдала очі, а від шквалу закладало вуха. 

Вони пірнули усередину. 

Але… Тривало це недовго. 

Невдовзі їх виплюнуло з лійки і, кілька разів перевертаючи в просторі, протягло по глинисто-кам’янистому ґрунтові. Гаррі дісталося від Мелфоя ліктем у сонячне сплетіння і він добряче вдарився спиною об землю. Однак. Вони були живі. Щити майже витримали, хоч тіло і пекло, шкіра була місцями збита і, певно, синців залишиться багато. 

Гаррі так і не випустив Мелфоя, і зараз вони валялися в купі сміття, підхопленого бурею та щедро насипаного їм на голови.

— Ми живі, — видихнув Драко йому в обличчя. — Відпусти, Поттер.

Гаррі розтиснув руки й закашлявся, перевертаючись на живіт. Як і раніше, було темно. Від вологого повітря неприємно лоскотало в носі. Він кілька разів спробував глибоко вдихнути, але лише закашлявся ще сильніше. Мелфой різко підскочив, озираючись навсібіч.

— Навіть кінцівки на місці, приголомшливо, — він змахнув паличкою. Й коли кілька невеликих сфер освітили печеру, почав струшувати із себе бруд. Гаррі закотив би очі, якби його раптом не почало сильно нудити. — Поттере, а тобі не здається, що тут якось не так?

— Ти про… У-уф… — він ледве сів, притискаючи руку до рота. —  Відчуття магії? 

На перший погляд, це була звичайна печера. Проте вони б мали бути десь під завалами, а не в печері.   

— Ні, про інтер’єр. Надаю перевагу сталактитам, аніж сталагмітам, — Мелфой перевів нечитаний погляд на нього. Гаррі скривився. — Поттере, усе гаразд? — Драко схилився, накладаючи діагностичні чари, і чужа магія хвилею омила його тіло. І дивно, але Гаррі відчував її якоюсь… правильною. — Встати можеш?

— Можу, — промимрив він. — Але волів би цього не робити.

Мелфой стенув плечима і нахмурився, обертаючись назад. Його паличка ковзала у просторі. Гаррі почав розтирати забиту ногу, впевнюючись, що кістки незламані. Нудота відступала, натомість охоплювала тривога. Його рецептори їжачилися, ставали дибки. Повітря ніби кололо голками.

— Ми не в Англії, — озирнувся Драко до нього. — Темпус. Ми не… Не може бути, — він ходив туди-сюди. І мав вигляд, меншою мірою, знервований. 

Добре, це місце, певно, — ще одна магічна аномалія. Або це послід вибуху. Гаррі нарешті підвівся на ноги, і біля нього вже ширяло кілька власних сфер. Зачарований передавач не працював, ймовірно, його щось блокувало. Він озирнувся вкотре впевнившись, що нічого дивного тут немає, просто печера. І ні душі довкола.

— Я не можу зв’язатися з Роном, — сказав він до Мелфоя, і той смикнувся, втупившись у нього поглядом, а потім повільно кивнув і направив паличку догори. 

— Stellamap, — і тоді темні склепіння печери вкрилися розсипом зірок. Навіть при настільки слабкому освітленні стало помітно, що Мелфой зблід. — Бля-ять, — видихнув він. 

Гаррі кілька разів кліпнув, дивлячись угору. Це мало посмак проблем. Більших, ніж він міг уявити. Мелфой затулив обличчя руками глибоко вдихнувши.  

— Я мав «Задовільно» по астрономії, — почав Гаррі повільно, вже передчуваючи якою буде відповідь, — тож виправ мене, якщо я помиляюся. Цих зірок, — він обвів пальцем кілька сузір’їв ліворуч, — тут не має бути.

— Так, — промимрив Драко крізь долоні.

— Може, ти помилився із заклинанням?

І тоді Мелфой нарешті відірвав руки від обличчя і подивився на нього, як на дурня. 

— Ну то спробуй сам, — його обличчя викривилось в презирстві. 

Гаррі змахнув паличкою, і сріблястий олень перед ним помотав рогами, чекаючи вказівок. І все-таки магія тут була інакшою. 

— Скажи Рону, що ми живі, — олень не зрушив із місця, лише запитливо схилив голову набік. — Герміоні? — повторилося те саме. — Джіні? — і знову ні.

— Марно, Поттере, — гмикнув Мелфой. Він переступив через купу сміття біля ніг і нахилився, щось звідти висмикуючи.

— Стривай, чи не хочеш ти сказати, що срана арка закинула нас в інший світ?

Мелфой на мить відірвався від мотлоху і спідлоба зиркнув на нього. Гаррі це дратувало.

— А якщо я не скажу, тобі стане легше? — руки поновили рух, і він витягнув щось вціліле з купи, поклавши у сумку. — Портал, як ти можеш бачити, закрився. Прийдеться шукати інший вихід.

— Якщо він є, — гмикнув Гаррі, приголомшено. 

Тому що, звісно, він знав про ймовірність існування інших світів, чув теорії, навіть читав якусь статтю про те, що виявлення порталів стало б справжнім проривом для сучасної магії. Але він ніколи б не волів здійснити цей прорив на власному досвіді. І, добре, застрягти тут було б справді жахливо, але застрягти тут разом із Драко Мелфоєм… Він міг лише сподіватися, що той у цьому питанні знає хоча б трохи більше. 

Мелфой, нарешті облишивши спроби щось знайти, дивно на нього подивився, але промовчав. І це дратувало ще сильніше. Він попрямував у дальній кінець печери, де в темряві ховалася вузька ущелина.

Гаррі постійно влипав у халепи, щоразу кажучи собі, що не може бути гірше. І майже кожен раз він переконувався, що насправді могло. Він втупився у спину, що віддалялася, й зітхнув. За всіма критеріями — це була довбана, срана катастрофа.

Він прошипів: «Напрямок», і рушив слідом.

Огидне передчуття неприємностей бриніло десь у потилиці. Нахилені стіни то різко сходилися, перетворюючись на вузькі проходи, то ринули далеко вгору, потопаючи в непроглядній чорноті. Ланцюг печер здавався нескінченним.