Розділ 5.1 Що у ньому певний суб’єкт активно бажає смерті Гаррі та Драко

Гаррі лежав посеред зелені квітучого поля, вдивляючись у перисті хмари, що повільно ковзали небом, і неквапливо вдихав аромат вітряниці. Було спокійно. Навколо мірно гули бджоли, час від часу перелітаючи з одного бутона на інший. Сонце засліплювало, Гаррі мружився.

Останні кілька днів видалися настільки сумбурними, що Гаррі до ладу не встиг усвідомити їхнє нинішнє становище. Він, звиклий до халеп різного характеру, і цього разу прийняв ситуацію, певною мірою, як належне. А потім був Новіград, страта, гонитва, Мелфой… Мелфой викликав суперечливі почуття. Гаррі навіть подумав, що з огляду на їхнє минуле, вони комунікували цілком прийнятно. В останні дні він усе чекав якоїсь підстави, але Мелфой не поспішав нічого чинити і поводився доволі апатично.

А ще був інший, у його подобі. І той був із ним настільки ввічливим, що в Гаррі аж гірчило на корені язика. Якщо Драко закочував очі та (або) плювався отрутою, то Ліам, ну, його губи вигиналися у легкій півусмішці, очі мружилися, а голова приязно нахилялася набік. І в цьому, звісно, не було б нічого такого, якби це не мало обличчя Мелфоя.

На той момент Гаррі спостерігав за ними вже достатньо часу, щоб зробити висновок — вони абсолютно точно мали домовленості. А ще, здавалося, Ліам його уникав.

Щодо іншого, опісля подій у Новіграді вони перенесли їхній тимчасовий табір трохи далі від тракту. А наступного дня Ліам зник з самого ранку і повернувся аж ввечері. Він ходив розташованими неподалік селами, і приніс їжу, одяг та ненайліпші звістки. Мисливці на відьом допитували селян і навіть схопили місцеву знахарку. Селяни були пригнічені, тривала недуга кілька місяців поспіль косила поголів’я худоби, і тільки знахарка вміла робити настоянку, що послаблювала симптоми й давала шанс хоча б половині вижити. Мелфой ніяк не прокоментував це, але на його обличчі добре читалося: «Я попереджав». І Гаррі, скрипів зубами, але подумки частково погоджувався із тим, що той мав рацію.

Крім того, було ще дещо. Галеони, згідно зі статутом про секретність, були зачаровані гоблінами від обміну в маґлівських установах. Іншими словами, для маґлів монети були швидше колекційним брязкальцем. Але якщо вже галеон потрапляв, наприклад, до банку чи касового апарату — автоматично мінявся за встановленим Ґрінготсом курсом на маґлівські гроші. Переплавити чи здати в ломбард із цих причин їх було просто неможливо. Але в цьому світі монети не змінювалися і не спотворювалися. Вони залишалися тим, чим і були — шматком золота.

Маючи загалом коло ста галеонів, вони виявились власниками майже шести кілограмів чистого золота. Тоді як один Нільфгаардський флорен, наприклад, важив лише три грами, і дорівнював трьом Новіградським кронам. З цих міркувань галеони можна було продати як брухт і виручити близько п’яти-шести тисяч крон. Щільний обід у корчмі обійшовся б у п’ять крон.

З одного боку, це було їм на користь. Якби не супутні висновки. Фактично, їх не існувало для Великобританії, як і цих монет. Чи відображали їх живими особисті справи? І чи шукали їх взагалі? Чи вціліла арка з того боку? І якщо на всі ці питання відповідь виявлялася негативною, їм доведеться вибиратися звідси самостійно. Що, як здогадувався Гаррі — бо Мелфой зберігав мовчання, скупо кидаючи похмурі погляди, — на межі неможливого. Тож всупереч питанням, що рвалися назовні, сум’яттю і занепокоєнню, Гаррі стримувався, чекаючи поки Мелфой не озвучить це уголос.

Якщо вже повертатися до Мелфоя, останні кілька днів Гаррі рішуче та уважно спостерігав за ним.

Той щось приховував і не хотів говорити сутнісно. Гаррі боявся, що той приховує набагато більше, ніж він міг би здогадатися. Це збіса дратувало, але поки він терпляче чекав. Усе це могло перетворитись у катастрофу, якщо ще не було нею. А Гаррі й уявити не міг, щоб вони справді співпрацювали, не прагнучи виклювати один одному очі.

Їхнє «виживання» частково нагадувало йому рік поневірянь лісами перед фінальною битвою. І це сильніше, ніж він очікував, турбувало. Гаррі сумував. За Роном з Герміоною, за їхньою кумедною однорічною донькою Розі, Тедді. За суботніми посиденьками у Барлозі. Як не дивно, за Авроратом та робочою текучкою. І навіть трохи за буркотливим Кричером.

Хоча і минув лише тиждень, він усіляко намагався уникати думок про те, що у найгіршому сценарії не побачить їх більше ніколи.

Сьогодні, як і цілими днями до того, Мелфой з Ліамом з самого ранку продовжували роботу над мовним артефактом. Феліція, усе ще заслабка, як і цілими днями до того, спала, а Гаррі, як і цілими днями до того, знемагав від нудьги, блукаючи околицями і знайомлячись із місцевою флорою та фауною. Позавчора йому трапилися особливо потворні інферії, куди непривабливіші за тих, що він звик бачити. А вчора він зустрів потворного вигляду комаху, розміром із козу чи вівцю. Шестиногу, з хітиновим панциром, зубастою пащею та відростком на хвості, яким воно раз у раз намагалося зачепити жертву (себто його, Гаррі). Він поділився знахідками з Ліамом, але той залишився зовсім не враженим. Він усміхнувся у цей свій дивний спосіб, і сказав, що Гаррі, певно, сподобаються гнильці. Гаррі на це скривився, висловлюючи сумніви.

Зрештою, Гаррі набридло тинятися по околицях, і сьогодні він бездумно спочивав у полі. Квіти трохи погойдувалися від лагідного теплого вітру, і Гаррі, розімлівши на сонці, майже дрімав. Він почув шарудіння неподалік і ліниво розплющив око. А потім усміхнувся, помітивши біля каміння смарагдово-лазурну змію. Йому стало цікаво.

— Привіт, — прошипів він. Змія повернулася, дивлячись прямо на нього круглими зіницями, і Гаррі вирішив, що це, мабуть, полоз.

— Це ти мені, людино?

— Ага, — мугикнув він.

— Говориш нашою? — змія зацікавилася, підповзаючи ближче. І Гаррі зазначив, що вона досить велика: метрів зо два завдовжки. — Не зустрічала таких раніше.

— Подарунок від одного покидька, — хмикнув Гаррі. — Але я з іншого світу, не знаю, чи є у вас мовці.

Полоз із розумінням замотала головою.

— Ти маг.

— Ага, — знову погодився Гаррі, усміхаючись. — Сьогодні чудова погода, еге ж?

— Воістину, — світськи відповіла змія. — Я шукаю великий камінь, щоб погрітися у теплі світила.

— Може, складеш мені компанію? Правду кажучи, страшенно нудно.

Змія нахилила голову, пильно вдивляючись Гаррі в очі. Мотнула нею і, приймаючи запрошення, ковзнула по сорочці, заповзаючи йому на груди.

— Ти мене не боїшся? — показово висунувши роздвоєного язика, прошипіла вона.

— У вас тут багато істот страшніше. Вчора я бачив щось із клешнями розміром із вівцю. — Полоз уклалася кільцями на грудях, ледве вміщаючись, і втупилася у Гаррі, уважно вслухаючись у шипіння. — Як ви тут виживаєте?

— А хіба буває інакше? — Лусочки виблискували на сонці, і Гаррі мимоволі задивився. — Невже є світи, де немає небезпеки? Розкажи, маг.

І Гаррі почав свою розповідь. Його розвеселила думка, що він ділиться переживаннями з полозом. Герміона б точно зробила зауваження, що з клятої змії паскудний психолог, і цілком мала б рацію. Тому що на деякі його репліки змія багатозначно відповідала: «Не розумію, чому ти його не з’їв» або «Тож це твій партнер для парування?»

В результаті Гаррі, втомився пояснювати і замовк, а потім почав провалюватися у розпашілу імлу дрімоти. А коли сонце майже досягло зеніту, його гукнули:

— Поттере? — він кволо відкинув голову назад, вбачаючи Драко з тривожним виразом обличчя. Він навіть покліпав, щоб переконатися у тому, що йому це не наснилося.

— Він теж уміє говорити нашою? — зацікавлено прошипіла полоз, підводячи голову.

— Він, звісно, та ще зміюка, але ні, — всміхнувся Гаррі.

— Здається, він боїться… Він не зашкодить мені?

— Ні, не зашкодить, — Гаррі зміряв Драко уважним поглядом: він так і завмер, стоячи мовчки. Спостерігав за ними.

— Моя отрута не смертельна, але принесе чимало дискомфорту. Тож твій партнер не даремно за тебе турбується.

— Ой, він… — Гаррі вже втомився пояснювати, що напарник, співробітник, колега — це не партнер у тому самому сенсі, і він махнув рукою на це застереження. — Не думаю, що він піклується саме про мене.

— Як знаєш. Я не дуже розумію вас — людей, — змія знизала б плечима, але їх у неї не було. — Втім, дякую за компанію, маг. Було цікаво. Можеш приходити до мене, якщо знову стане нудно.

— І тобі дякую, — посміхнувся Гаррі. Змія зникла в траві. А він, похитуючись, підвівся на ноги. Від твердої землі тіло затекло і м’язи неприємно терпли.

— Я думав, ти більше не розмовляєш парселмовою, — озвався Драко.

— Не вір усьому, що пишуть у Віщуні, — Гаррі потягнувся, розминаючи тіло. Усмішка так і не покинула його губ. Він чомусь подумав, що мусив би представити Драко змії за всіма правилами етикету.

— І що сказала змія? — спитав Мелфой.

— Що ти турбувався про мене, — відповів Гаррі, заглядаючи у сірі очі навпроти. Мелфой через це міг почати біситися, проте Гаррі зовсім не мав сил, щоб поводитися серйозно.

— Ще чого, — гмикнув Драко.

— Я їй так і відповів, — всміхнувся він.

— У тебе у волоссі трава, — відказав Мелфой.

Гаррі запустив руку у нього навмання. І тоді Драко пальцями підчепив щось, делікатно смикнувши, а потім витягнув із нього чіпкий колосок. У куточках його губ з’явився натяк на усмішку. Гаррі усміхнувся ще ширше. Він зустрівся із Мелфоєм поглядом і на мить задивився, думаючи, що райдужка очей Драко навдивовижу світла, ніби з вкрапленням срібла, що зараз відбивається на сонці.

— Я думаю, — Гаррі сковтнув, — ти прийшов аж сюди не для того, щоб мені це повідомити, — беззлобно додав він. Обличчя Драко вмить посерйознішало.

— Звісно, — буркнув він. — Ми хочемо перевірити, як взаємодіятиме наша магія і Феліції.

Гаррі хитнув головою. Вони з’ясували, що магія у цьому світі має інше походження. Місцеві чарівники використовували енергію чотирьох стихій і, черпаючи з жил, накопичували в собі, а потім трансформували у заклинання. Тоді як вони користувалися внутрішньою, психічною енергією, у них не виникало потреби в місцях сили, бо чарівник зі своїм резервом був сам для себе джерелом.

З цієї причини, коли вони тільки опинилися у цьому світі — відчували себе дивно через вільні потоки, що просочували повітря і землю довкола. Тому усе і здавалося перенасиченим.

— Ви вже закінчили з перекладачем? — спитав Гаррі. Драко витяг з кишені один із браслетів і передав йому.

— Не ідеально, але користуватися можна, — кинув він, вже розвертаючись. І рушив у бік табору. Гаррі пішов слідом.

— Міг би відправити патронуса або ту штуку, якою ви користуєтеся у Відділі Таємниць, — зауважив Гаррі, втупившись у спину, що рухалася із вартою заздрості швидкістю.

— Вирішив пройтися, — холодно відповів Драко, його кроки, здавалося, стали ще ширшими. Він споро переступив по каменях неглибокий струмок. Гаррі ледве встигав за ним і мало не послизнувся.

— Феліції вже краще? — каркнув він, встановлюючи рівновагу.

— Очевидно.

— Мелфою, щось знову не так?

— Знову? — Мелфой кинув погляд через плече, змірявши його зневажливим поглядом.

— Гаразд, я зрозумів. Ми все ще тут. Але… Послухай, Мелфою. Та зупинись ти хоч на мить, — гукнув Гаррі. Мелфой цикнув, але розвернувся і справді зупинився. — Співпраця, пам’ятаєш? Добре, я бачу, щось не так, але поки ти не скажеш що саме, я не зможу здогадатись.

Мелфой насупився ще дужче. Кілька хвилин тому все було нормально, Гаррі навіть на якусь мить здалося, що вони можуть цілком нормально спілкуватися. Він подумав, що, допевне, дратує Драко апріорі, щоб не сказав, і тому голос його прозвучав певною мірою стомлено:

— Я знову зробив щось не так?

— Ні, цього разу ти не до чого, — повільно протягнув Драко, перш ніж обернутися і рушити далі. Але зрештою додав: — Феліція марна. Вона ані краплі не тямить у порталах і переміщеннях між світами.

— Не думаю, що варто так говорити про будь-кого, — скривився Гаррі. Схоже, за його відсутності Мелфой встиг детально її допитати, використовуючи перекладач. Гаррі повів плечем. Вони начебто не надто сподівалися на її обізнаність.

— Ти сам спитав, я відповів, а тепер ти незадоволений? — пирхнув Драко. Гаррі зупинився, покусуючи губу. Тепер у нього не залишилося сумнівів, Мелфой наривався навмисне.

— Це безглуздо, так? З тобою про щось говорити, — скриплячи зубами, спитав він. — Ти все одно не скажеш в чому річ насправді.

— Бінго, Поттере. А тепер ми можемо зайнятися справою?

— Звіс… Стій! — він схопив Драко за передпліччя і смикнув до себе.

— Що, збіса…

— Тихше.

— Поттер, ти перегрівся?

— Помовч, — Гаррі пильно озирнувся на всі боки. — Щось не так, — видихнув він.

Довкола було неприродно тихо. У нього майнула думка, що ця порожнеча майже оглушлива, як затишшя перед зливовою, тільки гірше. Але погода залишалася чудовою. Він навіть не помітив, як вихопив паличку, і тепер міцно стискав її у пальцях. Проте… Минуло з хвилину, а так нічого і не трапилося.

— Може, здалося… — неохоче протягнув він.

— Параноїк, — Мелфой закотив очі. — І припини хапати мене, Поттере.

— А, — Гаррі розтиснув руку, помічаючи рожеві борозенки від власних пальців. — Вибач, — збентежено додав він.

Драко цокнув язиком і встиг зробити кілька кроків уперед, перш ніж Гаррі зрозумів, що справді було не так. Вітер давно припинився, але чомусь квіти та трава продовжували погойдуватися.

Він ковзнув поглядом, і саме тоді серед білих анемонів, буквально нізвідки, з’явився тремтливий каламутний силует. І замер на місці.

Димка поволі розсіювалася, являючи по собі худу дівчину в білому одязі. Шкіра в неї була темною, висушеною, а сукня, якоюсь неохайною — здертою і брудною, з-під надірваної спідниці виглядало гостре синюшне коліно. Світле волосся неприродно маяло позаду, і варто було їй підняти голову, у Гаррі перехопило дух, — повіки її були зашиті грубою ниткою. Він судомно ковтнув. Її рот спотворився в кривій посмішці, і довгий язик хитнувся убік. Гаррі почув здавлений напівсхлип-напівзітхання, і тільки тоді зрозумів, що кігтиста рука стискає горло Драко.

— Коханий, — завила вона замогильним гомоном, що, здавалося, звучав звідкілясь ізсередини. Ніби з щілин, що зяяли в обтягнутих шкірою ребрах, зовсім не з горла. — Нарешті я знайшла тебе, — додала вона, схиливши голову набік.

— О, у цьому я сумніваюся, — видихнув Гаррі, приходячи до тями.

Він змахнув паличкою, повітря забреніло, і потік чистої магії пройняв простір навколо, відкидаючи геть усе, зминаючи траву і піднімаючи шквальний вітер.

Істота вискнула і зникла, а Драко осів додолу, давлячись у кашлі.

— Мелфой, ти як? — Гаррі опустився навколішки біля нього.

— Нормально, — прохрипів він, потираючи шию.

— Вона все ще тут, — Гаррі озирнувся навкруги. — І я думаю, якщо ми спробуємо піти…

— Вона нам цього не дозволить, — підтвердив Драко. — Є ідеї?

— Вона щось на кшталт проклятої сутності? — спитав Гаррі у самого себе. — Неупокоєного духу… — він натужно думав, намагаючись згадати, чим можна нейтралізувати подібних істот. Але в тому й полягала проблема, подібних істот в їхньому світі, здається, не існувало. Хоча він одразу і подумав про банші, проте вони не нападали серед білого дня.

— О, дотики її дуже матеріальні, — перебив потік його свідомості Мелфой.

Гаррі обережно посунув його руку, що прикривала шию, помічаючи потемнілі плями й садна від пазурів. Драко відсахнувся від нього, ледь не впавши. І Гаррі вже відрив був рота, проте сутність втілилася посеред поля знову і перейшла у напад.

Силует раптом розмножився, і копії почали танцювати по колу, наближаючись дедалі ближче. Гаррі спробував кинути в них кілька проклять, але вони пройшли наскрізь, а от сутність почала біснуватися ще сильніше. І тоді він роздратовано гаркнув, опускаючи щільний зворотний щит. Оскаженілі силуети, заскребли кігтями по невидному бар’єру і почали нестямно вищати.

— Срань, — сплюнув Драко. — Ти — чортів магніт для неприємностей, Поттере.

— Взагалі, вона ніби напала на тебе, — відбив Гаррі, озираючись зусібіч. Він відчував як навколо бриніла енергія, неприємно чесала рецептори. — Може, роз’явимось, і чорт із нею?

— Вона спотворює простір, ми в пастці, — зіщулився Драко. Ну звісно, він так і думав. Гаррі вигукнув:

— Bean Sídhe Exumai! — блакитне світло обволокло напівпрозоре тіло, і воно конвульсивно засмикалося, намагаючись його скинути.

— Серйозно? — Гаррі навіть не треба було дивитися, щоб по інтонації почути, Драко закотив очі. — Вона — не банші.

— Є кращі ідеї? — він насупився, складаючи руки на грудях. — Усі довбані заклинання пролітають крізь неї. Можемо посидіти кілька годин під щитами, може, їй набридне.

— Посидіти? — Мелфой пирхнув і змахнув паличкою. В не-банші полетів сніп золотистих іскор.

Гаррі закотив очі зворотно. А потім відступив на кілька кроків, й здійнявши брову, опустився на землю, з цікавістю спостерігаючи. Він міг би спробувати щось із темнішого і руйнівного, але не думав, що це справді матиме ефект. Тим часом Драко навіть удалося знищити кілька особин, використавши на них Іванеско , проте вони відразу втілилися назад.

— Та вона ж просто чортів потік енергії! — Мелфой не на жарт запалився, заклинання летіли одне за одним. Вправно, — подумав Гаррі.

— Ага, як полтергейст, — кивнув Гаррі, відкидаючись на спину. Очі його зустрілися з небом.

— Ти охерів?! — Мелфой обернувся, здивовано відкривши рота, і невизначено змахнув рукою.

— Я думаю… — Гаррі потягнувся, хруснувши шиєю. — Думаю, вона вразлива лише тоді, коли вступає в контакт. А зараз вона взагалі ніде та скрізь одночасно. Ну, тобто поза щитом.

— І?

— Єдине, що спадає на думку, якщо тільки не битися з нею голіруч, — пастка для духів, — продовжив Гаррі. — Я ніколи її не чаклував, а ти?

— Ні, — Драко потер перенісся і голосно зітхнув. Силуети знову заскреблися по щиту. Він втупився у місце поруч із Гаррі.

— Зворотний щит, так? — спитав він розстібуючи ґудзик сорочки й послаблюючи комір.

— Ага, — всміхнувся Гаррі, з усіх сил намагаючись не сміятися. Драко зітхнув ще раз, проте усе таки опустився поруч.