Розділ 4. Що в ньому у Гаррі двоїться в очах

Гаррі роз’явився в обумовленому місці, коли вже стемніло, обережно тримаючи під руку Феліцію Корі (він з’ясував, що саме так звуть чародійку). Феліція жестом показала, що з нею все добре, і вони попрямували у бік світла, що пробиралося крізь зарості чагарнику. Гаррі похмурнів, побачивши Мелфоя.

Той сидів не рухаючись і, спершись на руку, дивився в одну точку. М’яке світло полум’я торкалося його обличчя, виблискувало у волоссі, що спадало на лоб, ковзало по вилицях і контуру верхньої губи. Гаррі на мить застиг, але потім зробив кілька кроків уперед, і під ногами хруснула гілка. Перевівши погляд на джерело шуму, Мелфой часто закліпав.

— Ти живий, — буденно сказав він, знову повертаючись до вогню.

— Вибач, — сказав Гаррі, просто щоб щось сказати.

Мелфой помасажував повіки, хитаючи головою. Насправді Гаррі сподівався, що він шпурне в нього кілька проклять, можливо, накинеться з кулаками або хоча б почне кричати, але він мовчав.

— Мелфой… — Гаррі зробив крок уперед.

— Не підходь до мене, Поттере, — тихо сказав він. — Чому з тобою завжди так?

— Я просто… — Гаррі, спантеличений, опустив очі. Від цього тону йому стало ніяково. — Вибач, я не повинен був… — він осікся, розуміючи, що вчинив би так само знову. Драко мовчав. — Хочеш я, — несподівано для себе видав він, — ну не знаю, зроблю, що ти хочеш.

І тоді Драко нарешті відірвав руки від обличчя і знову перевів погляд на Гаррі, але тепер виразно демонструючи сумніви у його розумових здібностях, і Гаррі вкотре відчув себе довбаним телепнем.

— Зробиш, що я хочу? — повільно промовив він. Гаррі невпевнено кивнув; абсурдна фраза вже була озвучена, ще безглуздіше тепер її заперечувати. — Я просив тебе. Не нариватися. На проблеми, — викарбував Драко. — А ти поліз у срані розборки місцевих чарівників! Якого біса? Ти взагалі можеш хоч недовго не бути ідіотом?!

Гаррі стиснув зуби. Наче Мелфой міг відреагувати інакше. Наче він чекав, що Мелфой справді стане реагувати інакше. Наче йому здалося, що Мелфой… А той просто дожидався клятого моменту, щоб почати звинувачувати у всьому Гаррі. Він не помітив, як подолав відстань між ними, Мелфой здійнявся на ноги, і Гаррі побачив у його очах вже добре знайому огиду.

Феліція переводила погляд з одного на іншого. Гаррі до болю стиснув руки у кулаки. Аж як раптом неподалік почувся шерех. І тоді він перевів погляд на ще одного… Мелфоя?

— Що за?.. — Гаррі ледь не похлинувся, одразу ж наставляючи на нього паличку.

— Вибачте, що перериваю, — сказав той чистою англійською, маючи голос точно як у Драко. Він поставив на землю цебро з водою і демонстративно обтрусився.

— Достатньо на сьогодні, Поттере, — відказав той із двох Мелфоїв, з яким Гаррі щойно намагався не посваритися. Ах, точно. Такий у нього був план. — Це пан Ляшарель, намісник у справах безпеки Новіграда.

Пан Ляшарель нахилив голову набік.

— Це вже, звісно, в минулому, але вбивати мене все одно не треба, — він усміхнувся, однією з тих найкращих мелфоївських усмішок. — Дякую за порятунок, до речі.

— О, хм… Не варто, — Гаррі ніяково повернув усмішку, нарешті опускаючи паличку. — А чому ви… Тобто як… — він не хотів звучати безглуздо, сьогодні він і так уже перевиконав план. — Ви говорите англійською?

— Я доплер, — він зробив паузу. — Мімік, векслінг чи подвійняк, якщо завгодно. Ми можемо набувати форму істоти, переймаючи її характер і знання.

Схоже, у Феліції, що до цього моменту мовчала, урвався терпець. Вона, очевидно, не була надто здивована тим, що відбувається, і демонстративно прочистила горло. І доплер обмінявся із нею парою реплік. Мовою, що назвав спільною.

— Це… — видихнув Гаррі, спостерігаючи. — Двох Мелфоїв пережити, звісно, складно, але… — вони обидва синхронно подивилися на нього, виразно піднімаючи брову. Гаррі зіщулився. — Мерліне, це неймовірно. Ви бездоганно копіюєте міміку, як дзеркало.

Він наблизився до не- Мелфоя впритул і почав захоплено розглядати двійника. Крім того, що це була ідеальна зовнішня копія, починаючи від родимок на обличчі, почервонілих повік і до каблучки, тієї єдиної, що залишилася на лівій руці — певно, родинної. Раптом йому дуже схотілося доторкнутися, хоча б до одягу. Але справжній Драко спопеляв його поглядом, і Гаррі відсмикнув руку, щойно вона тільки сіпнулася у його бік.

— Одяг точний до деталей, — прокоментував він, — були б на ньому плями — і ті скопіювали. Це приголомшливо… Ви можете перетворитися на будь-кого, пане Ляшарель?

Не- Мелфой кліпнув і його обличчя набуло виразу ввічливої світської бесіди.

— На будь-яку істоту приблизно моєї ваги. У дракона, наприклад, не зможу, — відповів він. — Тепер марно використовувати ім’я Ляшареля, коли мене розкрили. Він помер близько десяти років тому, і я зайняв його місце, — пояснив він. — Дозвольте відрекомендуватися — Тігоїл Вілхельм Вілмотта. Можна просто Ліам.

— Виходить, Ліаме, що з перевтіленням ти отримуєш навички суб’єкта, але все одно зберігаєш свою особистість?

— На кшталт того, — кивнув він і простягнув руку уперед, трохи запинаючись. Його погляд ковзнув на Драко, і той стенув плечима. І тоді він показав. Його рука спочатку неприродно вигнулася, а потім викривилась, остаточно перевертаючись на вовчу лапу, а потім на щось витягнуте безформне та павукоподібне, і нарешті обернулася назад.

— Це вражає, — сказав Гаррі. Бо це дійсно вражало, хоча і насторожувало водночас. Він зиркнув на Драко, який поводився підкреслено спокійно, перебуваючи біля своєї точної копії, Гаррі гадав, чи не взяв той з нього обітниці. — А як ти виглядаєш насправді? — спитав Гаррі, і ввічлива усмішка Ліама ледь-ледь сіпнулася. Він би цього і не помітив, якби увесь цей час його погляд не був прикутий до його обличчя. — Пробач, — видихнув він одразу. — Я надто захопився.

— Нічого, зазвичай люди доволі різко реагують на наш вигляд, — сказав Ліам, не відводячи очей.

— Не звертай уваги. З тактом, як, зрештою, і з манерами, він незнайомий, — втрутився Драко. — Однак, нам би не завадило трохи інформації про те, що в біса тут коїться.

— Що ж, — пожвавішав Ліам, — це буде довга історія.

— Часу нам не бракує, — зітхнув Гаррі. — Тільки… Ти б не міг… — він запнувся, гадаючи як краще попросити. — Ну… Е-м…

— О Мерліне, Поттер, сформулюй вже щось, — закотив очі Драко.

— Ви надто схожі, — з натиском сказав він.

— О, звісно, — Ліам дістав паличку, всміхнувся і пофарбував свою сорочку в зелений. Від легкості, з якою істота, що до цього не мала справ з їхньою магією, її використовувала, у Гаррі засмикалося око.

— Пропоную зайнятися вечерею, — Ліам кивнув на принесене їм відро з рибинами, що плескалися у воді.

— Я допоможу, — сказав Гаррі, і тоді Ліам мугикнув і поставив відро між ними, всідаючись на повалене дерево, що сюди притягли небайдужі подорожні.

— Що ж, — почав він, вмощуючись зручніше і обертаючи в руці ножик, що взявся незрозуміло звідки. Гаррі не зводив очей з його плавних, розкутих рухів. Зараз він не поводився як Драко, і останньому було б непогано повчитися в нього ввічливості. — Ласкаво просимо на Континент, — усміхнувся він. — Був час, коли наш світ стикнувся з іншим. Вчені звуть це сходженням сфер.

Гаррі ледве не порізався. Вигляд Мелфоя, що патрав рибу, був просто до неможливого сюрреалістичним, а розслаблений голос, яким вечорами розповідають дітям казки, і зовсім не сприяв засвоєнню інформації.

— …на півночі — випалені війною землі, — тим часом продовжував він.

Багато назв і пояснень так і прагнули висковзнути з його уваги, і коли Гаррі дочистив першу рибу, Ліам здолав третю. Він трансфігурував пару паличок у металеві шпажки та насадив на них тушки.

— Магія — приголомшлива річ, — усміхнувся він.

— До речі, про це, — спохмурнів Поттер. Він саме дістав із сумки булочки і запропонував Феліції і двом Мелфоям. Драко агресивно заскреготів зубами, а Ліам та Феліція взяли булочки досить охоче. — Що за мерзенна погань була у Феліції на руках?

— Сплав заліза з двімеритом, блокує магічну енергію. Для кращого ефекту іноді ще надягають нашийники… Щодо вашої проблеми з порталами, — перемкнувся він, — я в цьому, на жаль, не тямлю. Швидше за все, вам зможе допомогти лише хтось із колишньої Ложі. Це одинадцять колись найсильніших чародійок, — пояснив він. — Щоправда, більшість із них нині кхм… недоступні. Шеала та Маргарита у в’язниці. Філіппа, наставниця Феліції, ховається, як і Кейра. Фрінгілла в полоні імператора Емгира. Ще двоє — пали жертвами інквізиції.

Доплер повернувся до Феліції і спитав у неї щось на спільній. Вона заперечливо похитала головою, а потім, примруживши очі, запитала. Він відповів і продовжив:

— Ще двоє Іда та Франческа — Ен Сейдхе. М-м, — замислився він. — Ох, — розплився в посмішці. — Ельфки, як у Толкієна.

— Ти читаєш і спогади? — спитав Гаррі.

— Спогади, почуття, емоції, навички, знання, — можливо Гаррі здалося, але обличчя Мелфоя сіпнулося. — Я точна копія. І можу діяти як він, думати як він, і реагувати як він. Але, звісно, не зроблю нічого на шкоду. Хоча останнє з чистої подяки, — він підморгнув Драко, простягаючи йому засмажену рибу. — І я думаю, мені вдасться допомогти тобі закінчити перекладач.

— Буде просто чудово, — кивнув Мелфой. А Гаррі спіймав себе на думці, що йому було б комфортніше, якби Ліам перетворився на нього.

— Повернемося до чарівників. Ельфські відуни найкраще розуміються на порталах та подорожах спіраллю. Але найменше шансів, що вони захочуть допомогти і зв’язатися з ними буде досить проблематично. Залишаються Йеннефер і Трісс.

Гаррі відкусив шматочок власної риби, схожої на коропа. Без спецій і солі було не дуже смачно, проте практично без кісток.

— Те, що ви могли бачити в Новіграді, — продовжував Ліам, — наслідки схвалення Геммельфартом політики Радовіда. Усі маги, алхіміки, доплери й знахарі, що перебувають у місті — жертви нових законів. Правда, доплерів і раніше не дуже любили.

Гаррі задумливо ковзнув поглядом по розслабленому стану Ліама. Очевидно, їх боялися сильніше, ніж чаклунів. У розвідці доплерам не було б рівних. Щоб зайняти місце людини, використовуючи багатозільну настійку, необхідно знати про її звички, характер, манеру мови. Буквально влізти їй в голову, мати інформацію, не видати себе. Але доплеру достатньо лише запозичити чужий облік. І він знатиме все, аж до найпотаємніших таємниць копійованого.

— Насправді бути просто спаленим не так уже й погано, — додав Ліам, певно, приймаючи погляд Гаррі за цікавість. — Ще чверть століття тому чинили інакше — зв’язували, обліплювали товстим шаром глини з тирсою і обпікали доти, доки глина не перетвориться на цеглу, — сказав він, вдивляючись у полум’я. — Але чарівників поважали. Не всі, звісно. Проте раніше на кожному другому будинку в Новіграді був магічний захист, більшість носили зачаровані амулети та обереги, — на мить він замовчав, перед тим як продовжити. — На тих листівках, що ви бачили біля міської брами, були і з розшуком Трісс Мерігольд. Ми припускаємо, вона переховується у Новіграді.

— Ти пропонуєш нам повернутися? — звів брови Гаррі.

— Так буде найпростіше, — знизав плечима він. — Ви також можете спробувати розшукати Йеннефер в Нільфгаарді чи Іду в Синіх Горах, але… Я б схарактеризував їх як менш зговірливих.

— У цьому світі всі чародійки жінки? — спитав Мелфой. 

— Ні. Дванадцять чародійок заснували Ложу, щоб замінити скомпрометований Капітул та Вищу Раду. І ложа мусила дотримуватись інтересів магії, але… Втім, не мені судити про те, що сталося. Я, на жаль, поінформований тільки про місцеперебування чародійок, тому що зараз вони найбільш розшукувані злочинниці, — настільки сильні і впливові, що несуть загрозу — подумав Гаррі. — Але так, мистецтво магії у нашому світі та у вашому відрізняється, тільки інакшим чином. Я думаю, ви зможете обговорити це детальніше з Феліцією, як тільки ми завершимо артефакт, — він перевів погляд на жінку, що дрімала біля вогнища. — Закінчимо на сьогодні? Їй потрібен відпочинок.

Мелфой зітхнув, дістаючи паличку. Він у пару помахів спорудив подобу намету. Схиливши голову набік, прискіпливо оглянув невеликий сховок і махнув рукою. Трансфігурувати щось пристойніше просто не було з чого. А потім розбудив Феліцію та попросив показати зап’ястя. Гаррі заглянув йому через плече. На шкірі ще залишалися сліди, ніби від хімічних опіків, а свіжа рана на плечі була криво, але вилікована. Драко глянув на Гаррі, певно, впізнаючи дію екстракту бодяну.

Мелфой наклав кілька діагностик. Чужа магія була Корі явно неприємна, і вона скривилася, а Драко, задоволений результатами, жестом вказав їй на намет. Ліам попрямував слідом за чародійкою, і щойно вони скрилися всередині, Гаррі обернувся до Мелфоя.

— Ми можемо поговорити? — невпевнено почав він, чухаючи скроню.

— Ні.

— Не можу зрозуміти, чому ти досі злишся, — відказав Гаррі. Чому досі поводишся як дитина — подумав він. Драко розвернувся і пішов геть, не маючи наміру слухати. — Це ж, зрештою, зіграло нам на руку, — не вгамувався Гаррі.

Він вже збирався схопити Драко за зап’ястя. Але помітив, що його пальці знову у темних плямах і відсмикнув руку. А потім інстинктивно торкнувся скроні і цикнув від болю. Мелфой, що обернувся в цей момент, прошипів:

— Ну ти й мудак, Поттере, — він скривився в огиді і плюнув під ноги. Гаррі видав нерозбірливий вигук, розвертаючись і маючи намір промити рану в струмку.

— Стій, — гукнув Мелфой. Гаррі застиг, зціпивши зуби. — Підійди, — сказав він спокійніше. — Поттере, — зітхнув він, — іди сюди.

— А на хер тобі не піти, га? — гаркнув Гаррі. Мелфой закотив очі. — Чи скажеш, щоб я нарешті здох і перестав отруювати твоє існування? — здійняв брову він. — Я можу це послухати і звідси.

— Та ти ніяк образився? — Драко склав руки на грудях. Гаррі дивився на нього спідлоба, граючи жовнами. — Я не хочу, щоб ти вмирав, задоволений? Мене виводить твоя тупість, ти неможливий осел. Але весь сенс і є у тому, що я не хочу, щоб ти вмирав. Іди сюди, кому кажу.

— Що?! — Гаррі нарешті зрушив з місця. Драко підібгав губи і зробив пару кроків назустріч. — Що ти хочеш?

— Хочу тебе вдарити, Поттере. Але обмежимося тим, що є, — він як ні в чому не бувало розвернув голову Гаррі до джерела світла, а потім потягнув до себе, ступаючи ближче до вогнища. Його холодні пальці стиснулися на Гарріному підборідді. Драко відкинув волосся убік і різко втягнув повітря.

— Все так погано? — ще з ноткою роздратування пирхнув Гаррі.

— Не можу повірити, що ти збирався з цим нічого не робити. — Драко приклав кінчик палички до скроні.

— Бувало й гірше, — апатично зауважив Гаррі.

— Байдужість до тілесних ушкоджень у тебе зашкалює навіть як для чарівника.

Гаррі хотів відповісти, що це просто Драко ніжний, але вирішив не казати під руку.

— Ну, я спробував, але в мене не дуже з лікувальними, а якщо ще й на собі… — пояснив він. Від Драко пахло багаттям і суницею. — Весь екстракт бодяну пішов на загоєння ран Феліції. Ай!

— Не так уже й боляче, — Драко нахилився ближче, уважно стежачи, як рана очищується, а потім зростається шкіра. Гаррі заскреготів зубами. — Терпи, — гмикнув він, у його голосі почулася усмішка, він трохи натиснув пальцями, змінюючи кут нахилу голови, і стиха подув на рану. — Чим це?

Гаррі відповів не відразу, намагаючись звучати природно.

— Стрілою, — він проковтнув, сподіваючись, що рум’янець, який вкрив його щоки, непомітний у тьмяному світлі багаття.

— Поттере, — Драко повернув його обличчя до себе, продовжуючи тримати за підборіддя. Гаррі прикусив внутрішній бік щоки, намагаючись не дихати. — На наконечнику могла бути отрута.

— Пощастило, — у тихому видиху сказав він.

— Який раз за сьогодні, — Драко відсторонився, і Гаррі, безмежно вдячний, зробив глибокий вдих. — Ну, принаймні тепер ти не помреш від зараження.

— Дякую, — усміхнувся він, мацаючи кінчиками пальців тонку смужку шраму. — Вийшло чудово.

— Вийшло б ще краще, якби ти сказав одразу, — зітхнув Мелфой, сідаючи ближче до вогнища. — Про що ти хотів поговорити?

— Про те, що ми робитимемо далі, — Гаррі сів поруч і зам’явся, підбираючи слова. Якщо вони зараз не перегризуть один одному горлянки, мають дійти згоди. — Я вважаю, — обережно почав він, — що ми маємо повернутися до Новіграду. Вони не бачили мого обличчя, — Гаррі уважно відстежував реакцію на свої слова, але, крім байдужості, нічого не спостерігалося. — Може, звичайно, варто було вибрати інше місто з самого початку. Але ми вже тут. Якщо в тебе інші міркування щодо цього, ми можемо це обговорити, — демократично додав він. Драко мовчав. — Послухай, Мелфою. Я розумію, що ти не хочеш мати зі мною нічого спільного, але так сталося. Нам доведеться навчитися співпрацювати, — Драко підняв брову. — Адже ми можемо тут застрягти на цілий місяць. Або на ще довше.

— Поттере, а чому ти опинився того дня біля арки? — Гаррі глянув на нього, прикидаючи, риторичне це питання чи вимагає відповіді, і Мелфой продовжив. — Я одразу не надав цьому значення, справа справді набула серйозного оберту і через пару годин навколо могло зібратися пів Міністерства. Проте як «охоронців» на мої операції зазвичай відправляють новачків. Диво, що ще нікому не відірвало руку, щоразу я близько години витрачаю тільки на роз’яснення правил безпеки. І я ще можу зрозуміти Візлі. Але ти…

— Не продовжуй, — скривився Гаррі. — Протокол сорок восьмий.

— Не вимагає присутності старшого аврора у його вихідний, — перебив Мелфой. — І сам Кінґслі Шеклболт призначив саме тебе на справу? Не Робартс, твій безпосередній начальник.

Гаррі зітхнув. У Відділу Таємниць, що не операція, то загроза безпеці п’ятого рівня. Мелфой мав рацію, користі від них у таких випадках особливо і не було, невимовники справлялися самі. Та й цього разу ніхто навсправжки не вважав, що з аркою може справді щось трапитися. За вісім років практики Гаррі бував на таких операціях лише кілька разів. Перш ніж відповісти, він якийсь час вдивлявся в Драко, розмірковуючи.

— Трохи одкровень нам не завадить, чи не так? — усміхнувся він, Мелфой здивовано скинув брови. — Кінґслі розлютився через те, що Крауді вкотре не надала звіт вчасно. Ну, а Робартс іде у відставку.

— Їм треба знайти того, хто займе його місце, — примружився Мелфой. — Але це все одно, не пояснює… Стривай, а ти? — схоже, він склав два плюс два.

— Тобі справді цікаво?

— Люблю міністерські плітки, — беззлобно усміхнувся він.

— Відмовився. Я вважаю, що від мене більше користі безпосередньо у місці подій.

— Ти просто не любиш паперову тяганину.

— І це теж, — засміявся Гаррі, пригадуючи гори прострочених звітів на своєму столі.

— Отже, Кінгслі хотів наочно продемонструвати, якщо ти не погодишся добровільно, закидає нудною роботою та понаднормовими?

— Цікаве припущення. Але, гадаю, саме це усе-таки покарання, — неохоче додав він. — За те, що ми підпалили з Роном склад із контрабандою.

— Стривай, та справа з інферіями? — Гаррі кивнув, гамір стояв на все Міністерство, не дивно, що навіть Мелфой чув. — Феєричний провал героя, народного улюбленця Гаррі Джеймса Поттера зіпсував ідеальну статистику аврората цього року, — процитував Мелфой заголовок Віщуна. Гаррі гмикнув: вона ніколи не була ідеальною. — Подумаєш склад, особливо цінного там нічого й не було, а ось інферії могли розбігтися і збирай їх потім усім авроратом по Лондону, — знизав плечима Мелфой. — Чи ти зробив це навмисне?

— Хто знає, — усміхнувся Гаррі, але, побачивши округлені очі Мелфоя, додав. — Ні, звісно ж, ні. І Скітер я за ці нісенітниці теж не платив.

— Але Кінґслі думає інакше? — Гаррі повів плечем, не даючи однозначної відповіді. Ця стаття у його ситуації, безперечно, грала на руку. Але переказувати їх довгу і неприємну розмову він точно не збирався. — І що ти збираєшся робити, коли повернешся?

— Сподіваюся, що на той час вони знайдуть когось іншого. А ти? Що такого особливого було в цій арці, щоб чіплятися за цю справу?

— Чіплятися, кажеш… — Мелфой зціпив зуби і підібрався. Гаррі ледь не стукнув себе по лобі. Що за дивне питання, адже він і сам ненавидів, коли хтось намагався втрутитися у його розслідування. — Ну, я завжди любив владу? — відказав Драко.

— І пішов у невимовники, — заперечив Гаррі.

— Віриш чи ні, але я люблю свою роботу, — насупився Драко. — Арка лише одна з головоломок, — він якийсь час мовчав, помішуючи майже стліле вугілля в багатті. — Поттере, якщо ми повернемося до Новіграда, ти знову полізеш рятувати перших зустрічних?

— Я просто… просто уявив, що на їхньому місці могли опинитися ми. Це жахлива смерть. Я маю на увазі…

— Мені не треба цього пояснювати, добре? — перебив його Мелфой, роздратовано. — Після твоєї витівки наступними цілком могли виявитися ми.

— Я знаю, але… Вибач? Як тільки ми виберемося звідси, ти більше не матимеш зі мною справ, — сказав Гаррі напівжартома. — Тож, я думаю, ми маємо поквапитися. Новіград найліпше рішення.

— Тоді так і зробимо, — відповів Мелфой, підводячись. — Швидше б позбутися тебе, Поттере, — буркнув він, перед тим як піти у намет.