Частина 1.3

— Докторе, що ви про це думаєте?

За відчуттями Ганнібала, минула «сесія» не протривала довше декількох годин. Він мав бути обережним, схоже, надто нетипові дії провокували в його свідомості моментальне відключення з цієї псевдореальності. Він мав бути обачним. Хай ці всі смерті й не були справжніми, але помирати - неприємна річ у будь-якому випадку.

— Докторе?

— Доктор Блум права, і розумію вашу необхідність, агенте Кроуфорд, знайти докази, але чи не краще поговорити з Ебіґейл тут, а нам поїхати шукати. Має бути щось.

— Навіть, якщо він з’їв їх, мало залишитися волосся, зуби, кістки.

Вілл усе ще не знав про те наскільки Гоббс «шанував» тіла. Але, здається, волосся в подушках усе ще там.

— Якщо вона невинна, навряд чи ми дізнаємося щось нове, але якщо, — Ганнібал із розпачем поглянув на Вілла, — існує хоч крихта її причетності, вона не скаже нам і слова.

Алана прочистила горло та додала:

— Я сумніваюсь, що Ебіґейл дійсно винна, але вона, схоже, здогадувалася, що з її батьком щось не так.

— Сумніватися — це в людській природі. — руки Ганнібала майже тремтіли. Вілл помітив це та нахилився так, аби приховати від Алани та Джека. Він зняв свої окуляри та, майже неочікувано для Лектера, заговорив.

— Ми з доктором поїдемо в будинок дівчини.

Звісно, він хотів захистити її від жахів минулого !

— Чи не краще, щоб із вами поїхала Алана?

— Джеку, ви дійсно думаєте, що нас цікавить її спідня білизна.

— Вибачте, Вілле.

— Як її психотерапевтка, я маю залишитися з нею.

Минулого разу твоя практика не завадила відвідати Париж.

— І ми маємо відвадити міс Лаундс. Боюсь, її вплив може зашкодити розслідуванню.

— Докторе Лектер, ми не можемо заборонити міс Лаундс приходити в лікарню, поки на це дає згоду Ебіґейл.

— Алано, що ти думаєш щодо пропозиції погостювати в мене декілька тижнів разом із нею?

— Моя квартира не так далеко від вашого будинку. Я навідуватимусь до вас кожного ранку перед заняттями в Академії, на жаль, багато моїх інших пацієнтів неповнолітні та назначені після обіду.

Ганнібал із проханням дивився на Вілла, він майже був схожий на одного з його собак, коли той бачив щось смачненьке. Ганнібал мав вантаж післязнання: якби він тоді показав трохи більше Віллу своєї натури й зацікавленості до нього, вони б мали шанс.

Кохання сліпе в очах закоханих. Дивовижно, навіть такі розумні, вони зрозуміли «що» могло бути між ними задовго після всіх інших.

— Я приїжджатиму до вас кожного дня.

Ганнібал намагався не занадто явно виказувати радість від почутих слів.

— Тоді, якщо Алана буде ділити з нами сніданок, то ти, сподіваюсь, залишатимешся на вечерю.

— Мені б не хотілося завдавати вам зайвого клопоту.

— Готувати на двох чи на трьох - не велика різниця.

Було б чудово, аби Алана прийшла одного разу й побачила сонного Вілла, що залишився в нього на сніданок. Він би посилав їй відсутні сигнали про їхню близькість ще до того, як вона дійсно відбудеться.

 

***

Ганнібал підготував спальню з найкращою ванною для дівчини і додав до свого звичного багажу віскі та декілька препаратів. Алана все ж погодилася залишитися в його будинку, поки вони в Міннесоті шукатимуть докази.

Ганнібал важко впав на сидіння поруч із Віллом. Після перельоту, вони оселилися в номер з двома окремими спальнями, поруч була невелика кухня, об’єднана з вітальнею. Ганнібал удавав, ніби вони тут дійсно надовго, так, ніби завтра він не вб’є двох: Марісу та Ніколаса, і вони повернуться у Квантіко зі ще однією жертвою. Цього разу він був готовий завчасно. Рефрижератор уже був готовий.

— Докторе, з вами все гаразд?

— Так, але мені не хочеться вірити, що це дитя в чомусь може бути звинувачене.

— Я вірю, що вона не була співучасницею.

— А якщо виявиться інакше, якщо вона їх заманювала і, можливо, допомагала вбивати і різати, чи будете ви її так само віддано боронити?

Ганнібал почав втрачати терпіння, чомусь деякі хвилини цього сну тягнулися нескінченно довго, а інші проминали так швидко, ніби це була нарізка з кадрів кінофільму.

— Навіть якщо вона це робила, це могло бути зі страху.

— Якщо відкинути Якщо, якби вона робила це свідомо і без примусу, чи були б ви їй вірні так само, як зараз?

Губи Вілла тремтіли та майже пошепки промовили: «Ні», але його очі кричали «Так, буду!»

Ганнібал повернувся за декілька хвилин зі стаканами, пляшкою та тарілками, якимось містичним чином він розпаковував накриті харчовою плівкою закуски. Хоча це виглядало як фокуси для Вілла, насправді ж Ганнібал лише замовив їжу з ресторану в їхній номер, як тільки вони зійшли з трапу.

— У мене є односолодовий віскі. Я сподівався розділити його з другом.

— Говорите так, наче вам нікого запросити випити в Балтиморі.

— Алана п’є пиво, більшість моїх друзів по опері вино, а віскі — лише для вас.

Вілл поклав собі в рота щось, що Ганнібал на цей раз не збирався озвучувати. Чи він це робив виключно з їжею власного приготування?

— Мені здається, ми пили вже з вами віскі. Тоді говорили про Твін-Пікс.

— Вибачте, але я зовсім не пам’ятаю цього.

— Можливо, ви були п’яні.

— Я майже ніколи не п’ю багато.

— Ви вживаєте вино за вечерею щодня.

— Це келих для травлення. У Німеччині я неодноразово бачив, як в обідню перерву пили пиво.

— І що, на роботі ніхто не виписує штрафи?

— Ви могли б навіть керувати автомобілем.

— Європа - дивне місце.

— Мені здається, вам б там сподобалося.

Складно назвати тишу, що час від часу виникає між ними, приємною. Ганнібал очікував удару щосекунди, а Вілл не хотів здатися занадто нав’язливим. На келих для Вілла Ганнібал наніс коктейль із седативних та антигістамінних препаратів. Інколи Ганнібал застосовував його на собі, коли необхідно було надолужити декілька днів брак сну.

— Докторе Лектер, чому мені простіше з вами говорити, ніж із більшістю людей? - Вілл відкинувся на пильний диван та простягнув ноги, швидше за все, він пояснив своє зашвидке сп’яніння поганим сном та стресом. — Я не помітив очевидних трюків. Це ваші особисті хитрості?

— У мене теж є це відчуття. Так, ніби я знав вас не одне життя. Але нумо вірити, що це все віскі.

Вілл протягнув руку, але не підвівся б узяти свій напій.

— Ви наполягли на цьому номері?

— Не буду брехати, так. Чи спільна ванна така проблема для Вас? — Єдина причина - чому Ганнібал обрав саме його - це кухня, він усе ще хотів приготувати сніданок із Маріси для Вілла.

— Ні. Мені здавалося, це буде проблемою для Вас.

Вілл сховав почервоніле обличчя в руках.

— Чому, Вілле, ви думали, що це для мене проблема?

— Ви інколи здаєтеся таким стерильним, що лише через виховання терпите присутність людей та користування одними й тими ж з вами речима.

— Мене не бентежить ваша присутність, і дякую, що не скористалися тим гелем після гоління. Розкажіть, що ви ще бачили в мені?

— Вас складно читати, але мені просто здавалося, що при всьому своєму активному життю, ви обираєте спати самі - ваші коханки ніколи не залишаються ночувати з вами. Я можу уявити, як ви змінюєте постіль після того, як вони йдуть.

— Ви помиляєтесь і були дуже грубі.

— Мені здалося, що сьогодні той день, коли дозволено трохи грубості.

— Все ж, ви не праві: у моєму ліжку чи за моїм столом не буває випадкових людей.

— Тобто перший крок потрапити до вас у ліжко, це отримати запрошення на ваш обід?

Вілле, якого біса ти робиш? Ти що, намагаєшся так недолуго звабити мене? Чорт, схоже, він віддзеркалив мої власні емоції і сам не помітив, як почав фліртувати.

Ганнібал облизав губи та нахилив обличчя ближче до Вілла.

— Якщо вам так це цікаво, то я вступав у романтичні стосунки лише з друзями.

Вілл гикнув, відставив склянку з віскі та побіг у власну кімнату, ледь промовивши «Я спати».

Доктор Лектер посидів ще трохи у вітальні, прибрав майже не початі закуски, вимив посуд, перевірив Вілла: схоже, чоловік ліг у своєму одязі на ліжко зверху, навіть не переодягнувшись. Він стягнув його взуття, ремінь, шкарпетки та верхню фланелеву сорочку, намагаючись залишатися максимально клінічним, хоча пальці так і пекло доторкнутися до голої шкіри. Одяг він кинув на підлогу не складаючи, так би швидше Вілл і вчинив. Ганнібал обережно накинув ковдру та вимкнув світло.

Спочатку він вбив Ніколаса після його зустрічі з міс Лаундс. Схоже, його думки правдиві і вона має джерело у ФБР, бо як би вона знала, що вони будуть у Міннесоті? Треба дуже серйозно поговорити з Джеком. Можливо, варто розібратися з нею відразу, а не чекати півроку, поки це спробує зробити Вілл.

Скоїти вбивство - скоєне вже двічі до цього - виявилося неймовірно нудно. Ганнібал зробив сцену неідеальною і залишив більше підказок, на вдачу, на цей раз у нього було більше зразків. Він розмістив епітелій Ніколаса в перемішку з кров’ю під її нігті та недбало відчистив.

Коли Ніколас уже їхав в автомобілі, що належав одній із кондитерських, у рефрижераторі, під завалами заморожених коржів, а мисливський будиночок Гоббсів був прибраний, він повернувся в готель.

Ганнібал приготував той самий сніданок, що й тоді, але на цей раз Вілл, схоже, відчував наслідки вчорашнього коктейлю з медичних препаратів та алкоголю і не був багатослівним. Вони приїхали до будинку та подзвонили Алані в Балтимор. Схоже, жінки тільки закінчили снідати та помили посуд. Ганнібал усміхнувся, коли побачив Ебіґейл у своєму фартуху вдома. Вілл помітив це і зніяковів.

Вони походили трохи будинком, Ебіґейл зацікавили лише перевернуті фотографії. Через декілька годин неплідних пошуків вона сказала:

— Ви не знайдете жодної з тих дівчат, розумієте?

— Чому ти це кажеш?

— Він би вшанував кожну їхню частину. З кісток лося він робив сантехнічну замазку. Їх кістки, мабуть, разом тримають труби.

— Де він зробив цю замазку?.

— У мисливській хатинці.

Ганнібал поглянув на годинник на руці: ще навіть не настав час обіду.

— Я думаю, ми встигнемо обдивитися її сьогодні.

Вони швидко заїхали в глибину лісу та опинилися біля трупа на другому поверсі хатинки.

— Ми маємо подзвонити Джекові.

— І в поліцію.

— Ганнібале, подивіться, я бачу в її роті щось.

Він нахилився та в стерильних рукавичках відкрив їй рота.

— Вона встигла відкусити від нього. Цей Імітатор поспішав.

— Схоже, ми могли його налякати, я бачив чиїсь сліди біля будинку Гоббсів.

— Чому ви мовчали?

— Швидше за все, це був хтось з родичів жертв.

— Чи той, хто написав «Канібали».

— Так.

Поліція через декілька хвилин зайшла в будинок, ФБР, як і Джек, прибуло через півгодини, схоже, він скористався гелікоптером прямо з Квантіко. Зручно бути начальником відділу. Він кричав на них, ніби це дійсно могло щось змінити.

— Я відправив вас у Міннесоту, і все, що я отримав, це ще одне тіло.

— Ви так говорите, ніби ми винні в цьому.

— Ні, — Джек оглянув Ганнібала та Вілла. — Де ви були минулої ночі?

— Соромно зізнатися, але пили з доктором Лекторем.

— І що, ніхто не покидав готель?

Ганнібал згадав про відсутність камер, але сусіди, що бачили, як він відчиняв двері, могли повідомити щось.

— Здається, зранку, перед тим, як заснути, Вілл відправив мене за цигарками.

— О, боже. Я палив востаннє у 20.

Джек знав, що ці двоє щось приховували і це зовсім не стосувалося вбивства чи криміналу. Схоже, перед ним намагалися невміло втаїти зародки взаємної симпатії. Поки ефективно функціонував їхній тандем і на папері все було чисто - Кроуфорда не хвилював реальний статус їхніх стосунків, його шлюб із Беллою так само почався зі службового роману.

— Наступного разу, — Джек видихнув. — Наступного разу… — Він так і не закінчив свою думку.

Як і передбачав Ганнібал, ФБР забронювало квитки на найближчий рейс та забрало Марісу у Квантіко. Уже в Балтиморі Вілл заговорив до нього про щось, окрім справи, вперше за день.

— Я бачив, як ви дивилися на Алану сьогодні зранку, і коли ви вчора говорили, що починаєте стосунки з друзями, ви мали на увазі Алану?

Вілле, Вілле.

— Алана приваблива жінка і я буду чесним з вами, розглядав колись таку можливість, але нещодавно я зустрів неперевершену істоту і всі мої думки лише про те, як здобути прихильність моєї нової любові.

— Добре, просто я інколи бачу, як вона зацікавлено дивиться на Вас.

— Теж саме можу сказати і про вас, Вілле.

Боже, це було ідеально. Ця розмова. Ебіґейл вдома, і ніяковий Вілл майже ревнує.

— Зі мною такого ніколи не було. Це схоже на американську підліткову драму.

— Вони мені здавалися занадто перебільшеними.

— Можливо й ні, але я ніколи не був центральним персонажем. Алана не погодиться на стосунки, навіть, якщо я їй подобаюся: я недостатньо стабільний.

— Мені завжди здавалося, що люди, задля справжнього кохання, готові прийняти будь-які недосконалості.

— Ви таким чином м’яко натякаєте, що я їй не пара?

— Ні, я просто думаю, що вам потрібен хтось, хто прийме вас повністю без застереження і бачитиме в кожній вашій рисі лише щось неперевершене.

— Ви хочете, щоб я знайшов когось, хто мені буде поклонятися?

— Можливо.

***

Ганнібал відчинив двері власного будинку вже опівночі, після того, як перевіз тіло Ніколаса до свого підвалу. Алана, якій було добре відомо місце розташування його кухонного приладдя, розклала все по місцях, і навіть залишила декілька домашніх закусок та печиво. Схоже, інформація про вбивство в Міннесоті швидко потрапила в руки міс Лаундс і вона вирішили зайняти їх чимось. Він сів біля стійки та відкрив прозору банку для печива. Поруч лежав листок з дівочим і не дуже каліграфічним почерком: «Ми з Аланою приготували це мигдальне печиво для Вас, сподіваюсь, вам сподобається».

Доведеться дати і декілька уроків з чистописання.

Він вдихнув запах. Трохи забагато мигдалю, так, ніби окрім борошна використано й екстракт, але для першого разу хай буде.

Вона так легко мене могла отруїти ціанідом.

Ганнібал відкусив шматочок та відчув малинову начинку всередині. Смачно, це було дійсно смачно. Він посміхнувся та відчув, як по горлу обпекло металевим лезом. Він схопився за поріз та відчув, як гаряча кров текла по руках. Поріз був достатньо глибокий, щоб він стік за декілька хвилин. Усе, що вдалося промовити перед тим, як впасти на підлогу: «Чому?»

Великі очі Ебіґейл перелякано дивилися на нього.

— Я не знаю, як вони тебе прозвали там, у ФБР, але я точно знаю ким ти є… Як мій батько. І ти так само одного дня спробував би вбити мене.

Ганнібал усе дивися на неї: волосся марилося коротшим і кучерявим, її поціловане вітром обличчя - нахмуреним і мужнім, щоки впадали, а риси обличчя стали не такими делікатними. Її прекрасні сині очі вицвітали. На нього знову дивився Вілл.

Як і рази до того.

— Докторе, що ви про це думаєте?

Ганнібал поглянув на цей ідіотський кабінет Джека, його гніву не було меж, його тільки-но вбила дитина.

— Докторе? — повторив Джек.

— На мій превеликий жаль, я думаю, що Ебіґейл заманювала жертв.

— У нас немає доказів, як ви можете таке казати, докторе Лектер.

— Вілле, вибачте, але ми тут, аби розкрити злочин, а не бути адвокатами.

— Мало бути щось: квитки, програми з коледжів.

— Він міг просто користуватися нею.

— Вибачте, Вілле, але містер Гоббс не викликав почуття довіри і будь-яка дівчина від спроби заговорити з чоловіком, старшим неї на двадцять років, зазвичай тікає. А тут ніхто не звернувся в поліцію за 6 зникнень.

— Вона могла робити це з примусу.

— Вона й була під примусом, а тепер боїться, що ніхто не повірить їй.

— Алано?

— Добре, я дозволю вам провести допит. Це зніме всі питання.

Вілл та Алана проігнорували його та пішли геть. Задоволеним виглядав лише Джек, він усміхнувся і подякував йому.

Через декілька годин йому подзвонив Джек і повідомив, що вона розповіла, як вони з батьком їздили на дні відкритих дверей, і вона в поїздах чи автобусах знайомилася зі студентами коледжів, що їхали додому. Підстав для винесення звинувачень усе одно недостатньо, і Бюро обіцяло включити Ебіґейл у програму захисту свідків. Він зателефонував Віллу, але той скинув слухавку.

Не дати цьому зв’язку утвердитися, чи не був це той шлях, щоб врятувати Ебіґейл? Вони ніколи з Віллом не знатимуть радості батьківства, а вона зможе жити своїм життям.

У двері пролунав дзвінок, коли він закінчив їсти основну страву.

— Вілле, я не чекав сьогодні на вас. Заходьте.

Його гість виглядав схвильовано і втомлено.

— Я і не збирався приходити до вас.

— І все ж - ви тут. Я вже закінчив вечеряти, але десерту вистачить на двох.

— Мене не цікавлять ваші солодощі. Я хотів поговорити з вами.

— Ходімо на кухню, я наллю вам чогось випити.

Вілл послідував за ним, ледь кульгаючи на одну ногу.

— Ви хотіли б поговорити про Ебіґейл, так?

— Так. Ви зруйнували їй життя.

— Джек запевнив мене, що вона потрапить під програму захисту свідків.

Ганнібал усе ж потягнувся до пирога в печі.

— Вона мертва.

— Що?

Вілл підійшов до Ганнібала впритул. Його губи майже торкалися вуха.

— Ви погубили її.

Вілл нахилився тулубом ще ближче до нього. У місячному сяйві блиснув метал.

«Я знаю хто ви. Ви мали допомогти їй». Рука Вілла впевнено спіднизу влучила в пахову складку та для надійності провернула ніж. Кров фонтаном хлинула на нападника, повністю намочивши його.

Вілл Ґрем обхопив чоловіка та посадив на підлогу кухні.

— Гарний удар. — прокоментував Ганнібал.

— Дякую, докторе Лектер. Чи, може, краще тебе називати Різник?

Кров усе била.

— Спростіть мені життя і скажіть, де я зможу знайти докази.

— У моєму холодильнику декілька людських нирок. Що сталося з Ебіґейл?

— Вона наклала на себе руки, а перед тим надіслала мені листа, де вказала, що впізнала чоловіка телефоном. Чому ви це зробили?

— Вона загрожувала мені

— Чому ви не вбили її?

— Як я міг таке зробити з нашою дитиною.

Вілл засміявся.

— Ви марите, докторе Лектер.

Вілл відчинив холодильник та відшукав у ньому згадані нирки, і направився до дверей.

— Не йди, Вілле. Не йди. Ні, ні.

— Найменше, що я можу зробити для ваших жертв — це залишити Вас із жахом смерті віч-на-віч.

Вілл вийшов в іншу кімнату: усе, що чув далі Ганнібал, це його стихаючий голос у розмові з диспетчером 911.

«Це спеціальний агент ФБР Вілл Ґрем, я знаходжуся за адресою 214 Чарльза, Балтимор, Меріленд. Тільки що мною був знешкоджений Доктор Ганнібал Лектер, що виявився Чесапікським Різником.»

 

***

 

— Що ви про це думаєте, докторе Лектер?