Пролог

Вілл. 

Моя любов.

Кохання з першого погляду. 

Примарний наречений з яким ми так і не обвінчалися.

Мій маленький вчитель на якому я збожеволів.

Мій неохайний любитель собак.

Моя особиста безодня.

Моє все.

Ти так і не став по-справжньому моїм, от би раніше зрозуміти чого  насправді хочу від тебе, мати більше  сміливості і я наважився б… Все було б інакше, ми б пройшли всю цю путь разом, а не на зустріч одне одному.

У мить розуміння неминучості смерті, ми в обіймах одне одного, і ти.

Напевно, я б мав змиритися і мріяти, як ми стане одним цілим, наші кістки, органи та тканини розірвуться на шматки та змішаються. 

Ближче, ніж коханці.

Ми так і не змогли перенести розлуку.

Ти - не я, і колись мав моральний компас, і виглядаєш таким довершеним у нашому падінні у прірву.

Вілле, ти завжди знав, що зло має бути покаране. Навіть, коли  цим злом є ти сам. А ціна? Вона – це останнє, що тебе хвилює.

Я є я, складно змінити себе, не обіцяю, що став би кращою людиною заради тебе, я б просто хотів хоч на хвилину довше простояти на одній стороні з тобою.

А ще один обід чи полювання — було б неймовірно.

Дехто вірить, якщо стрибнути у прірву з вірою в серці, то смерть не торкнеться і виконається найзаповітніша мрія.

Скільки б разів я не думав.

Я хотів завжди одного.

Тебе

Мого

Вілла.

Вілла Ґрема.