Не має значення

– Фенгу, дурнику,- намагаючись бути серйозною, промовляє Коллет і задумливо торкається його плеча. Той лише відсмикується. – Ну навіть якщо він не прийде. Ми і так гарно проведемо час.-

Дівчина всміхається, оголяючи гострі білосніжні зуби. Дивлячись на неї, хлопець не може приховати нервового видиху, встає з дивану і пересікає невеличку кімнату, ніби шукаючи трохи спокою. Тримтячими пальцями обережно піддіває і відкриває старе вікно, під його тихий і дуже неприємний скрегіт. Тягнеться до кишені і невдоволено витряхує з неї пом’яту пачку цигарок.

– Коллет,- схвильовано відповідає, майже пошепки, хазяїн глибоких темних очей, – Я не хочу ні тебе, ні цієї дурної випивки, смердючої кімнати, яку ти прибираеш раз на рік. Я хочу до нього. Хочу його. Всього. Навіть хворобливі мішки під очима. Навіть дурний шарф, який він ніколи не дозволяв мені чіпати.-

Фенг нетерпляче запалює цигарку і затягується, відчуваючи, як неприємно опалює внутрощі. Він вже місяці зо два не курив, бо Едгар не любив, коли його руки і одяг пахли тютюном. Навіть перейти на ментолові не дозволив.

–“Від тебе і так тхне, як від собаки”- гаркнув парубок, штовхаючи партнера у плече. – “не роби гірше, бо я більше не дозволю тобі мене торкатися, не говорячи вже про поцілунки.”-

І всміхався вдоволено, дивлячись, як Фенг біситься.

Він сумував за цим. Сумував за улюбленою посмішкою коханого, майже непомітною, сумною, але такою бажаною. Він просив Едгара всміхатися частіше, на що той спокійно видихав:

– “Дурнику. Ти більше не будеш любити мою посмішку, якщо я буду дарувати її тобі надто часто.”-

Але він не був правий. Фенг любив його за будь яких умов, не через посмішку,навіть не через прекрасне тіло і миле личко, від якого його голова йшла обертом. Ні. Це було щось більш глибоке, незрозуміле і таке болюче, що хлопець навіть не знав, як правильно то донести. Тому мовчав, так само сумно всміхаючись у відповідь.

Їм обом бракувало любові. Вони мовчали, боючись зізнатися, потонути один в одному і вже ніколи не вдихнути свободи – але кохали так безмежно і пристрасно, що, певно, стримувати почуття було тим ще катуванням.

Едгар, бувало, плакав серед ночі. Йому у глибині душі хотілося всіх цих поцілунків і обійм, щирості, – і Фенг був поряд завжди, і так само завжди ніжно пригортав його до себе тремтячими руками, ніжно гладив по м’якому волоссю, ловив сльози власними пальцями. Та мовчав, не в силі зрозуміти, не в силі стерпіти погляд своєї любові.

Тому Едгар і думав, що той брехав.

Тоді Фенг прийшов додому пізніше звичайного, від нього на пів квартири несло алкоголем. Хлопець з тієї ночі запам’ятав надто мало: лише те, як злісно на нього дивився коханий, як, здається, по щоці його стекла сльоза. Фенг навіть не потягнувся, щоб її звично прибрати: надто лячно було дивитися на образу в обличчі Едгара.

– Від тебе пахне по-іншому.- Тремтячим голосом помітив юнак, відступаючи на декілька кроків. – Не лише алкоголем і тютюном. Чиї це парфуми, Фенгу?-

– А ти як гадаєш?- хмикнув у відповідь партнер, чий мозок був надто затуманений для всіх оцих серйозних розмов. – Коллет, здається. Вона навколо мене постійно ошивалася, а у мене не було сил її відштовхнути. Доречі, вона твоя подруга а не моя, і не я повинен її втішати.-

Едгар похитнувся, як від удару, опускаючи голову у знесилі. Навіть плакати не хотілося, лише розбити цьому покидьку голову, за всі порушені обіцянки і клятви, мрії про щасливе майбутнє разом, про яке хлопець думав, навіть говорив майже кожен день.

Все це з тріском провалилося лише через кілька необережних слів. Поки Фенг спав, Едгар тихо склав власні речі. Так само обережно прикрив за собою вхідні двері.

Лише через місяць Фенг зміг домовитися про зустріч, та Едгар, здається, був налаштований так само вороже як і одразу після сварки. Йому коштувало великих зусиль вмовити хлопця, щоб поговорити нарешті сам на сам.

“Принаймні, майже.” – видихаючи кільце диму, чомусь подумав темноокий. – “Коллет тут зайвою не буде. Можливо тоді цей ідиот зрозуміє, що я не зраджував йому.”

– Якщо він взагалі прийде. – продовжила думку Коллет, змушуючи товариша закашлятися. – Але він просто зобов’язаний. Я впевнена, він сумував за тобою так само сильно…-

– Годі намагатися мене втішити.- гасить цигарку та видихає невдоволено парубок, нарешті, повертаючись на дівчину. – Не дуже він цінував ці відносини насправді. Я навіть не знаю, навіщо роблю все це…-

Дівча встає ще до того, як лунає дзвінок у двері, насуплено дивиться спочатку на Фенга, потім на власні долоні.

– Тому що любиш його, телепень. Більше за все на світі.-

Та зникає у коридорі, поки Фенг, від відчаю, дряпає старе підвіконня. Він навіть не подумав, що хоче сказати, тому коли у кімнаті з’являється до болю знайомий силует, відчуває, як сердце його впало. З висоти поверхів п’ятидесяти, не меньше.

Едгар наближається, ніби хижак до дурної здобичі, але зараз обидва – жертви. Коли між ними нічого не зостанеться, старший тихо сгубить,

– Едгар, я…-

В той час як названий слізно воп’ється в його теплі губи. І вони загубляться. Забудуть, що не бачилися весь місяць, знову потонуть у власних почуттях, вогнях, які й не думали згасати.

Едгар давно пробачив, навіть якщо Фенг дійсно зрадив. Це не мало значення. Дійсно значило лише те, що їм було погано один без одного, що вони були зв’язані, ніби ті лебідки на озері – і варто одній померти, не витримає розлукі і інша.

Однак, вони живі. Вони плачуть, цілуються, торкаються – відчувають, і навіть біснява Коллет не наважувалася прервати цю мить.

– Я кохаю тебе.- вперше бачив Едгар, як плаче його партнер. – І я б ніколи…-

– Заткнися.- шепоче у відповідь, посміхається, як у перше. – Це не важливо. Я не піду більше, що б ти не зробив.-