Сьогодні Брок став трохи ближчим до здійснення своєї заповітної мрії, яка так гріла йому душу, чи що там від нього залишилось: мрії побачити Роджерса під трибуналом (щоб ганьба на всю країну) та в Рафті, бажано довічно.
Назад до Старка він прилетів у чудовому настрої, що ще більше покращився від вигляду кислої Старкової морди.
- Сподівався, мене вже чорти вхопили? – весело запитав Брок.
- Не з моїм щастям. Ну, розказуй: де був, що бачив?
Брок радісно вишкірився.
- Нашого спільного друга бачив. Попався, сучий син! Тепер уже не з’їбеться.
І він докладно розповів Старку, де запеленгував Роджерса та Наташу Романову, ще й попросив записати, щоб нічого не забув.
Старк подивився на нього, як на йобнутого.
- А воно ж мені навіщо? В гості до них поїхати?
- Які нахуй гості? Старк, ти з дуба впав? Россу передаси, нехай пошле спецназ, щоб їх арештувати. Давай, дзвони йому.
- Не буду. Він якийсь енергетичний вампір – поговориш із ним п’ять хвилин, а потім весь день голова квадратна. До того ж, у нас повна несумісність по гороскопу.
- Старк, не вийобуйся. Дзвони давай.
- Слухаюсь! Ще я тільки не був на побігеньках у гниди з Гідри.
Брок аж прихуїв:
- Блядь, я не зрозумів, ти що, не хочеш запроторити Кепа в тюрячку?
- А я хіба колись казав, що хочу? Отак узяв і здав Россу товаришів, нехай навіть колишніх, бо тобі цього заманулося.
- Хороший товариш із Роджерса – мало не припиздив тебе. Знайшов, блядь, кого жаліти.
- Я його теж мало не припиздив. Краще закриємо цю тему. Дай йому спокій, забудь про нього назавжди – здоровіше будеш.
- Не буду вже, я покійник.
- А язиком ляпаєш, наче живий. І хоч би щось розумне ляпав. Ти з цим Стівом уже як штунда: весь час до мене пристаєш, щоб про нього поговорити. Не хочу я, мені це не цікаво.
- Старк, ну йоб твою мать, ти ж бачив, як я через нього піджарився!
- Співчуваю. Було не працювати на Гідру.
І Брок зрозумів: пиздіти Старк може що завгодно, але до останнього прикриватиме жопу Роджерсу, Романовій і всім іншим. Лошара.
«Душу йому, блядь, відкрив, – подумав Брок. – Тільки для того, щоб він туди плюнув. Ненавиджу Старка. А Роджерса ненавиджу ще більше. І Максимову ненавиджу, щоб її підняло й кинуло, профуру. І Пірса ненавиджу – добре, що він уже здох».
***
Брок добре пам’ятав: Старк почав його бачити тільки після невдалої спроби вселення, тому на всякий випадок пробував вселитися ще в Джека Роллінза та в бомжа – а раптом і з ними так буде? Але вдруге цей номер не пройшов і він забив. Не буде ж він лізти в усіх підряд, щоб виявити ще когось, хто його побачить.
А тепер, коли переконався, що допомоги від Старка отримає приблизно стільки ж, як від геморою радості, вирішив таки спробувати вселитися в держсекретаря Росса, хоч той чим далі, тим більше розчаровував: на словах такий грізний, так любить похвалитись, як він усіх відправить за грати, а на ділі просрав навіть тих, кого вже впіймав. Правда, подумав Брок, хто б говорив – сам теж має подібний досвід. Кепу дуже пощастило тоді, що хитрий лисий чорт Ф’юрі врятував його шкуру. А Брок за вірну службу отримав від Пірса пизди.
Він знову пригадав сумну моську арештованого Роджерса – ніби от-от заплаче. На перший погляд здавалося, «символу нації» просто жаль себе та соромно, бо так по-дурному попався, ще й Романову з Вілсоном підставив. Вже аж потім Брок дізнався, що вся драма була через Зимового солдата і в Лагосі скористався цією слабкістю Роджерса по повній програмі. Але ефектну помсту зіпсувала блядська Максимова – відправила, шмара йобана, в останній політ. Жив грішно й помер смішно.
Тепер, при всіх недоліках Росса, свої сподівання Брок покладав саме на нього. І якось вночі, поки той спав, обережно в нього поліз…
Усе дарма. Візит до спальні Росса тільки збагатив Брока «важливим» знанням: держсекретар уві сні голосно хропе й час від часу псує повітря. А спроба вселитись не дала ніхуя, Брока він все одно не бачив і не чув. Зате репетував – куди там Старку, Роллінзу й бомжу разом узятим. «Та завали вже їбало, пеньок старий, кому ти потрібен! – подумав Брок. – Волає, ніби розродитись не може, а ще генерал. Тьху, блядь! Зараз цей дементний, чого доброго, візьме й охорону викличе».
Але Россу якось вистачило розуму не натискати кнопку. Заспокоївшись, він встав та кудись почовп. Брок на всякий випадок простежив за ним і, побачивши, що той зайшов у туалет, полетів геть. Жаль, хотів розказати йому про Кепа, а хуй там. Підглядати, як держсекретар справляє природні потреби, в Брока, зрозуміло, жодного бажання не було. Зате виникло бажання побитись головою об стінку від безнадії. Та не міг, бо голова через стінку проходила.
Росс же репетував не просто так – перелякався до усрачки, йому здалося, що це за ним уже смерть прийшла. Увімкнув світло, скелета з косою в спальні не виявив, трохи заспокоївся. Подумав, раз уже прокинувся, треба піти відлити. І поки ходив туди-сюди, заспокоївся зовсім. Засинав він весь у мріях про те, що обов’язково знайде, спіймає та посадить у Рафт Брюса Беннера – нехай знає, потвора зелена, як набиватися в зяті.