Підвозячи додому Пітера Паркера, Тоні наслухався від нього про все на світі: про його найкращого друга, про однокласників та вчителів, про тітку Мей (розкішна, до речі, жінка), про «Зоряні війни» і про чорта лисого. Не забув малий також зайвий раз похвалитися своїми подвигами в аеропорту:
- Містере Старк, бачили, як я його? Бачили?
«Та бачив, бачив, - подумав Тоні. – Навіть якби й не бачив, то ти мені вже разів три розказав у всіх подробицях кому і яких тоді понакладав люлєй». Він сам був любителем поговорити – що є, те є, але балакучість Пітера – це щось унікальне. І хоч Тоні Павучок дуже подобався, все ж, коли висадив його з машини, аж легше стало на голову. Та ненадовго, бо справу Пітера продовжив привид Рамлоу, що залетів до машини й почав перекривляти малого.
- Містере Старк, а цього робота червономордого ви зробили? Містере Старк, а бачили, як я всіх відпиздив? Містере Старк, а можна вас нижче спини поцілувати? Як ти взагалі його терпиш? У нього ж рот не закривається.
Якби не присутність Хеппі, Тоні багато чого сказав би привиду (переважно нецензурного), а так тільки мовчки показав кулака.
От буде смішно, подумав він, якщо одного разу хтось таки почує, як він говорить на підвищених тонах сам із собою – Рамлоу ж не видно. Скажуть, у Залізної людини зовсім дах поїхав. Нелегке супергеройське життя довело до ручки.
***
Пізніше Рамлоу припхався, коли Тоні робив новий костюм для Пітера. Влетівши у майстерню, привид запопадливо спитав:
- А що це ти таке цікаве робиш?
- А не твоє діло, - відповів Тоні, незадоволений, що його відволікають.
- Бачу вже – костюмчик малому. Єбать ти богадільню розвів: сопляки та каліки. Перевелися Месники. Нормальні бійці де ділись? До Кепа повтікали? Чи забили на вас обох? Типу, чума на ваші дві родини.
- Ти Шекспіра читав? Хто б міг подумати!
- Не читав я нічого. У нас Пірс так говорив, я і перейняв.
- От ти казав, хочеш зі мною потріпатися. А про що? Ти ж темнота: «Зоряні війни» не дивився, Шекспіра не читав. «AC/DC» хоча б слухав?
- З моєю роботою було не до всяких дурниць.
- До сраки така робота, яка заважає займатись дурницями.
Рамлоу, видно, не дуже тямив не лише в культурі, а й у техніці, тому спостерігати, як Тоні працює, йому швидко набридло. Він почав літати по майстерні, роздивлявся все, що там лежало, та коментував побачене – здебільшого похабно. Поки несподівано не замовк. «Щита знайшов», - здогадався Тоні. Він тимчасово пристроїв його в майстерні, бо ще не вирішив, куди діти. Але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, тому час ішов, а щит так і валявся тут. Рамлоу дійсно натрапив на нього й висловив Тоні з цього приводу своє «фе».
- Бля, Старк, нахуя ти його виставив? Не міг десь заховати?
- Що, не подобається? Спеціально повішу на стінку, буде оберіг, щоб ти сюди більше не лазив – хоч якась користь від Кепа. А то як медом тобі тут намазано. І чого, скажи, пристав? Ти ж можеш полетіти куди завгодно.
- Налітався вже. Все одно мене ніхто не бачить і не чує. А ти, Старк, тепер, можна сказати, мій найкращий друг. Змирися з цим.
«Мало мені Росса, мало мені Пітера, який тріщить, як сорока, то ще й це чуперадло розважати, – подумав Тоні. – Не занадто?»
***
Тепер Тоні навіть радувався, що Пеппер від нього пішла. Бо тільки уявити собі, як вони лежать у ліжку, а на них витріщається Рамлоу – ніби порнуху дивиться. Тоні, звичайно, не проти експериментів у сексі, але ж, бляха, не таких.
Спочатку він без надії сподівався, що привид Рамлоу – лише галюники після удару щитом по кумполу. Коли остаточно переконався в реальності непроханого гостя, спробував його здихатися, шукав різні наукові способи боротьби з привидами та дуже шкодував, що Брюса Беннера тут немає – можливо, удвох щось би вигадали (головне, щоб не вийшло, як минулого разу). Але потім подумав, це ж унікальний досвід – спостерігати за справжнім привидом. Тим більше, що Рамлоу, на щастя, вшановував Тоні своєю присутністю не щодня. Як він сам пояснив, мусив ховатися від чортів, тому довго на одному місці не затримувався. Тоні в чортів не вірив, але він колись і в привидів не вірив, а до того – в богів та інопланетян. Доводиться визнати: в нашому божевільному світі можливо все.
З часом він почав звикати до Рамлоу, навіть перестав особливо звертати на нього увагу. Ну, літає щось там – та сама муха, тільки більше розміром і не дзижчить, а галдить (щоправда, сенсу в тому, що він меле, стільки ж, як у мушиному дзижчанні). І ніхто, крім Тоні, його не бачить – от повезло, так повезло. Якби Тоні міг, обрав би собі для спілкування привида якоїсь нормальної людини, наприклад, Їнсена. А цього сплавив би Стіву – це ж його, так би мовити, колега, нехай він його потік свідомості й вислуховує.
Стів Роджерс якраз і був у Рамлоу найулюбленішою темою для розмови. Той міг жалітися на нього та крити його багатоповерховими матюками з півгодини, ні разу не повторившись. Напевно, міг би й довше, але десь на стільки вистачило терпіння Тоні. Потім йому цей стендап осточортів і він попросив привида або закрити пельку, або хоча б змінити тему.
А от про свою роботу на Гідру та про злочинну кар’єру Рамлоу особливо не згадував. Не хотів, видно, ляпнути зайвого. Зате любив розказати, як намучився в лікарні.
- Навіть Рафт у порівнянні курортом здасться! – казав він, і не зрозуміти, жаліється чи хвалиться.
Слухати про малоприємні особливості лікування опіків, а також про те, як Рамлоу ловили санітари та по-чорному кляли санітарки, було б досить цікаво, якби свою розповідь привид незмінно не закінчував нагадуванням, що постраждав так через «блядського Кепа». І починав по другому колу. Тоні, в залежності від настрою, або радив йому забити та не накручувати себе або просто посилав подалі.
Одного разу Рамлоу зник на цілих три дні. Тоні подумав: пішов таки, куди посилали. Навіть встиг порадіти, що нарешті здихався, коли привид несподівано повернувся.