Передостаннім спогадом Брока Рамлоу були дурнувато витріщені перелякані очі Ванди Максимової. Останнім – запах смаленого та страшний біль. Що називається, згорів на роботі. Вдруге, цього разу з летальним результатом.
Отямився Брок уже привидом і це спочатку здалося прекрасним. Найбільше порадувало навіть не вміння літати (без допомоги Максимової) та проходити крізь стіни, а те, що памперси тепер не потрібні, більше того – взагалі в туалет ходити не треба. І їсти теж. Потім Брок зробив неприємне відкриття – ніяка блядь його не бачить і не чує, значить, розважати себе доведеться самому.
Спершу він не придумав нічого кращого, ніж маніакально стежити за Стівом Роджерсом. Та вже через півдня зрозумів, що бачити Кепа і не мати можливості навіть пенделя йому дати – справжня мука, тому облишив це безперспективне заняття й полетів по старій пам’яті провідати хлопців у тюрмі. Побачене в камері Джека Роллінза Брока шокувало – Роллінз, який ледве міг написати своє ім’я без помилок, читав книгу. «Зламали мужика, паскуди!» - подумав Брок. Він так засмутився, що навіть не глянув, що то була за книга. Але явно не порножурнал.
Через пару днів такого «життя» Брок зробив висновок, що воно все ж хуйове: самі тільки витрішки й нічого більше. А йому так хотілося хоч із кимось потріпатись. Хлопці з УДАРу часто діяли Броку на нерви, не раз доводилося й нахуй когось послати, та в компанії все ж краще, ніж самому. Погодився б зараз навіть на товариство старого пердуна Пірса.
Брок таки знайшов товариша по нещастю – іншого привида. Але ненадовго. На нього чекало ще одне, найбільш неприємне, відкриття: за такими, як вони, ганялися чорти, щоб забрати на той світ. Саме це сталося з товаришем прямо на очах у Брока, якого, на щастя, чорти не помітили. «Добре, що його, а не мене», - подумав Брок і швидко змився від гріха подалі.
Після того якийсь час він вештався по світу, не забуваючи при цьому ховатися від блядських чортів. Та де б не був, його все одно тягнуло до старих «друзів» - Месників. Краєм вуха Брок почув, що вони розісралися між собою через Соковійські угоди, в результаті чого ті, хто угоди не підписав, загриміли в Рафт. Дізнавшись цю радісну новину, він миттю полетів туди – позловтішатися.
В камерах сиділи Максимова в гамівній сорочці, Бартон, Вілсон з фінгалом під оком і ще якийсь хрін, якого Брок не знав, на вигляд – повний лох. Людина-мураха, напевно, чи як там його (розвелось цих клоунів останнім часом, раніше їх стільки не було). Ніби мавпи в зоопарку, подумав Брок, Вілсону аж банана хочеться дати. І в цьому зоопарку сьогодні був відвідувач – Тоні Старк. Найсмішніше, що теж із фінгалом під оком. Він підійшов до камери Вілсона, Брок теж підлетів туди – підслухати, про що говоритимуть, а заодно посміятися з їхніх однакових синців. Хто ж це їм такі «ліхтарі» позасвічував?
Старк розпитував Вілсона, де дівся Роджерс. Той спочатку вийобувався, а потім виклав усе. І Брок подумав: чому б не прогулятися та не глянути, як Старк вправлятиме Кепу мізки? Робити то все одно нічого.
Перед тим, як вилетіти, він востаннє обвів поглядом камери. Блядь, як же тут Кепа не вистачає – треба ж, щоб всіх пов’язали, а вони з Барнсом змилися. Нема в житті справедливості.
На виході до Старка причепився держсекретар Росс.
- Вілсон щось дав на Роджерса?
- Ні, послав к чорту!
- Бреше він тобі! Бреше, падлюка! – крикнув Брок Россу прямо на вухо. Нуль реакції. Брок махнув рукою і полетів за Старком.
Він простежив за ним аж до бази Гідри в Сибіру, а там уже не повезло натрапити на чортів, довелося зйобувати. Добре, що помітив рогатих раніше, ніж вони його. Коли Брок через якийсь час наваживсь повернутися, знайшов у бункері багато цікавого: п’ятьох застрелених суперсолдатів і Старка, який лежав із розбитою мордою, в побитому костюмі, явно теж неживий. Але ні Роджерса, ні Барнса не було й сліду. Тільки біля Старка валявся щит. Охуєть, подумав Брок. Це що ж виходить – у них до бійки дійшло? І Роджерс переїбав Старка щитом. Не інакше, вдвох із Барнсом пиздили, один хуй би справився. Знати б, що вони не поділили. А суперсолдатів теж вони перемочили чи хтось інший постарався? Через йобаних чортів пропустив найцікавіше.
Хоч Роджерса Брок ненавидів більше за всіх (зрозуміло, чому – треба бути святим, щоб пробачити того, через кого так вимучився в опіковому відділенні, а потім роками ходив з мордою, як у Фредді Крюгера, і в памперсах), але й до Тоні Старка не відчував симпатії, його самовдоволена пика так і просить, щоб у неї плюнули. Тому в будь-якому випадку душа радується, коли бачиш їхні розбірки. Брок зітхнув. Тільки душа від нього й залишилася, тіло згоріло к єбеням… До речі, про тіло. А що, як спробувати вселитися в Старка, раз він уже тут лежить? Щоб добро не пропадало. Цілий (на відміну від постріляних суперсолдатів), свіженький, тільки-но сконав – якраз підійде. І ніякі чорти не страшні.
Брок підлетів ближче. Не міг відвести погляду від йобаного щита. Чомусь пригадалася головомийка, яку влаштував покійний Пірс, коли Брок проїбав арештованих. Аж дрантя тоді летіло! А потім їбучий вертоносець – і все життя по пизді… Та насрати, минулого не повернеш, зате матиме тепер нову затишну домівку – тіло Тоні Старка. Звичайно, краще б Роджерса – після всього, що він Броку зробив, це було б справедливо. Тим більше, в нього не тіло, а цукерочка: широкі плечі, ноги від вух, а з морди хоч води напийся. І це не кажучи вже про головне – суперсилу. «От би я такий був!» - розмріявся Брок. Але маємо те, що маємо, Старк теж в хорошій формі, хоч і підтоптаний, нема чого вийобуватись і харчами перебирати, сам давно не пацан. Добре, що цей попався, а не однорукий Барнс. Ні, блядь, інвалідом Брок уже набувся, досить з нього. «Єбать! – раптом подумав він. – Це ж усі Старкові бабки будуть моїми! І костюми теж. Нехуйово! Потренуюся перед дзеркалом казати: «Я – Залізна людина». А от його руду лахудру вижену – не люблю таких ділових. Знайду собі фотомодель. Баби до Старка липнули, як до браги свині, доведеться тепер їм липнути до мене».
Але всі плани Брока на нове життя в якості мільярдера, супергероя та коханця фотомоделі накрились, коли нібито мертвий Старк при спробі в нього вселитися несподівано заверещав і замахав руками. «Зайнято, – розчаровано подумав Брок. – Блядь, як же ж це я в живу людину поліз? Зовсім уже…»