Дивно було повернутися назад у 2012 рік та знову бачити їх усіх такими: стрункого Тора без жодного натяку на пузо, Наташу зі стильною зачіскою, красивого, як картинка, Стіва в дурнуватому яскравому костюмі, впареному великим фанатом Колсоном (одразу згадалося: «Хто в цій кімнаті носить блискучі лахи і не працює?»). І себе самого – ще не сивого та не задовбаного життям. «З чого ми починали і до чого докотилися», – з сумом подумав Тоні.
До тями його привела поява УДАРівців на чолі з їхнім, прости Господи, командиром, що прийшли забрати скіпетр Локі й справили неабияке враження на Скотта Ленга, який, зменшившись майже до розміру мурахи, сидів у Тоні на плечі.
- Хто ці чуваки? – запитав він.
- Вони зі ЩИТа, - пояснив Тоні. – Ну, насправді вони з Гідри, та нам це ще невідомо.
- Серйозно? Ви не в курсі? Тут же за кілометр видно, що це за пиздобратія. На лобі написано – бандюки. Особливо той чорний, на чорта схожий.
- Не просто схожий – справжнісінький чорт.
- Ти добре його знав?
- Краще, ніж хотілось. Якби геморой був людиною, він був би Броком Рамлоу… Слухай, Скотт, давай уже ділом займемося, бо ти такий малий, а триндиш, як радіо.
Або як Пітер Паркер – той теж любив поговорити, подумав Тоні. Людину-павука замінив Людина-мураха. Згадав про Пітера й пошкодував про це, бо одразу ж стало сумно та навіть трохи совісно через те, що тріскотня Павучка колись діяла йому на нерви. Нехай би скільки завгодно триндів, тільки б жив…
Відігнавши сумні спогади, Тоні продовжив спостереження за іншим Тоні, що в цей момент саме замикав кейс із Тессерактом.
- Давай, твій вихід, малий. Це наш камінь.
- Ага, - Скотт приготувався до стрибка. – Жбурни мене.
Тоні щолбаном відправив його в політ. А тоді й собі надів костюм і вилетів у вікно.
На щастя, Скотту вдалося добратись до реактора молодого Тоні раніше, ніж загребущі руки Александра Пірса дотягнулися до Тессеракта. І переодягнений в охоронця Тоні, поки його молодшу копію відкачували, взяв усіма забутий кейс та спокійно пішов до дверей, що вели на сходи.
Все життя пройшло у нього перед очима, коли з тих дверей прямо на нього несподівано вилетів Халк. Але навіть збитий з ніг, Тоні якимось дивом не впустив кейс…
***
Через місяць після перемоги над Таносом усі Месники знову зібралися разом – тепер зі значно приємнішого приводу.
- Росс пішов – аж легше стало на голову, - сказав уже досить нетверезий Тоні Брюсу Беннеру. – Приперся зі своїми привітаннями, ніби його хтось запрошував. То хотів нас усіх запроторити в Рафт, а тепер мало не в сраку цілує.
- Не нагадуй, - Брюс аж скривився.
- І правда. Тьху на нього! Краще наливай, поки Пеппер не бачить. Ще раз вип’ємо за цю прекрасну пару.
Тоні показав на тих, через кого вони сьогодні тут і зібралися – щасливих молодят Стіва Роджерса та Шерон Картер.
- Тоні, ти що, плачеш? – здивувався Брюс.
- Попіл Таноса в око потрапив. Ні, ну тільки глянь на них – вони ж створені одне для одного.
- Прямо як ви з Пеппер.
- Або ви з Наташею. До речі, коли там уже весілля?
Такий сентиментальний кінець не планувався. Але, коли я зрозуміла, що цей фанфік стане моїм прощанням із Кіновсесвітом Марвел, захотілося наостанок зробити всім добре.