13. Вибір

Тор сидів навпроти лісу і без якихось думок дивився вдалину. Він провів усю ніч на вулиці, навіть достатньо холодний та неприємний вітер не міг змусити його піти в хатину до Гельґи. Жінка з одного боку йому нічого поганого не зробила, але місцеві з поселення могли розповісти про те, хто він, а Тора не покидали побоювання, що в такому випадку на нього може чекати небезпека. Як він зрозумів, прості аси, які можливо ніколи не були в столиці, не надто тепло відгукувалися про правителів Асґарду. Що казати, якщо вони знають про чаклунів, що були в не законі і нічого з цим не роблять. Навпроти, їм було вигідно співпрацювати з тими, хто їм справді може допомогти. І Одінсон їх розумів. Він сам потрапив в ситуацію, коли йому необхідна підтримка з боку магів, але ризикувати принц не хотів. Тор вирішив до останнього приховувати правду про своє походження, а далі, як піде.

Раптом Тор відчув якийсь рух поблизу себе. Навколо царювала темрява. Ніяких джерел світла, навіть небо було захоплено хмарами, не було можливості бачити зірки і луни Асґарду. В доповнення вив моторошний вітер. Але все ж таки, принц побачив винуватця спокою. З чагарників з’явилася велике фігура, і Тор би ніколи не зрозумів що це, якби не побачив яскравих кристально блакитних очей. Погляд принца зустрівся з звіром. Це був Фенрір.

— Бути не може, - Тор відкрив рот від здивування. Він не міг повірити і все питав себе «Невже вийшло?!»

Фенрір, немов чув його думки, вишкірив свої страшні ікла. Тор вже подумав, що той збирається накинутися на нього, але звір гаркнув і повернувся назад до лісу. Одінсон поспішно підвівся на ноги, без вагань попрямував за ним.

— Куди це ти? Фенрір! Зачекай! - Тор мав бігти аби наздогнати спритного напів-вовка. — Не так швидко!

Фенрір тим часом хутко оминав стовпи дерев і перестрибував через коріння, що стирчало звідусіль. Тору долати перешкоди було не настільки легко, але йому доводилося намагатися, бо інакше він ризикує відстати від звіра і скоріш за все назавжди загубиться в підступному лісі. Одінсон важко дихав, але він продовжував бігти за Фенріром до тих самих пір, поки той не зупинився. Звір висунув свій язик і присів, ніби говорячи, що вони досягли мети. Тор з полегшенням видихнув, коли нарешті зміг зупинитися.

— Це була шалена гонка, - усміхнувся Одінсон і очами пошукав місце, де б можна було присісти і перепочити. — І куди ти мене привів?

— До мене звісно.

Тор завмер на декілька секунд. Це був добре знайомий голос.

— Локі! - можливо син Одіна і був би радий його бачити, але цей момент затьмарювала одна маленька деталь. — Ти покинув мене!

— Так, - просто відповів чаклун і зробив крок до Тора. — Чомусь мені здалося, що якщо тебе залишити в містечку, то все піде до ладу. Але либонь, це не здійснена справа.

— Але чому ти це зробив? До того ж, збрехав мені! - до Тора хлинули всі емоції, що оселилися в ньому стосовно вчинку Локі.

— Я зроблю спробу пояснити. Коли я рятував тебе, то не думав, що ти не захочеш покинути нас відразу після лікування. Справа ускладнилася тим, що ти дізнався про магію. І з одного боку тебе дійсно не можна відпускати, а з іншого, - маг зробив невеличку паузу. — Інґвар тебе терпіти не може.

— Ах справді? - посміхнувся Тор. — Це хто кого, ще терпіти не може! Вибачай, але твій вчитель не надто приємна особистість.

— У кожного свої особливості. Він хотів би, щоб ти зник, а я гадки не мав, як це влаштувати, допоки ти сам не запропонував мені взяти тебе з собою. І я лише хотів тобі дати можливість і мету, щоб ти зміг знайти якусь справу та почати просто жити, - пояснив Локі. - Гельґа одна з тих, кого я знаю і вона непогана, їй треба допомога. Це був хороший план, - чаклун глибоко
зітхнув. — Але ти все зруйнував. Я навіть не знаю, як віднестися до спроби зв’язатися зі мною використавши камінець.

— А що мені було робити, якщо ти просто зник нічого не пояснивши. Можливо я і міг би залишитися, продовжити, як ти сказав, просто жити, але я не можу.

— Твоя завзятість може викликати повагу, - хмикнув Локі, наклонивши голову трохи набік і продовжуючи дивитися на співбесідника. — Але чому не можеш? В чому справа, Тор?

— Не можу я… Я не можу пояснити, - знов Тор не міг підібрати правильні слова для цієї розмови. Він не хотів зізнаватися, хвилювався, що це може викликати обурення. — У кожного з нас є свої таємниці. Ти також не надто багато розповідав про себе. Напевно в тебе є на це причини. В мене також.

— Згоден, це справедливо. Але, я не можу тобі допомогти не знаючи, чим.

— Я можу тобі дещо показати.

***

Тор відвів його назад до містечка. Вони йшли мовчки. Одінсон доволі часто дивився навколо себе, ніби стежив, щоб за ними ніхто не слідкував. Напевно для Локі така поведінка здавалася кумедною, бо маг дивився на Тора з посмішкою і нерозумінням. Мети своєї вони все ж досягли, але те, що їм довелося побачити остаточно ввело принца у ступор.

— Ні-ні, цього не може бути, - Тор схопився за голову і кинув швидкий погляд на Локі. Той нічого не сказав, а лише дивився на нього як на безумця. — Тут має бути…

— Що? Тор, я не розумію що відбувається. Ти привів мене до пустої галявини.

— В цьому і справа! Вона не була пуста! - майже кричав принц, із-за чого Локі довелося схопити його за плечі і закрити рот долонею.

— Не верещи, - шикнув на нього чародій. — Усе містечко розбудиш.

Локі відійшов від Тора, рухаючись у центр галявини. Земля, трава, камінці та листя. Все виглядало недоторканим та й взагалі звичайним. Ні на що було звернути увагу. Але Тор виглядав по-справжньому збентеженим і маг точно знав, що той не брехав. Ніякої магії чи чиєїсь аури також не відчувалося. Пазли напевно вирішили поки не збиратися у зрозумілу картинку.

— Тут нічого і нікого немає, - нарешті зруйнував тишу Локі. — Що тут повинно було бути?

— Стояла одинока хатина, темна така. Біля неї засохле дерево. І до мене підходила стара жінка, вся в чорному вбранні, - пояснив тремтячим голосом принц, іноді озираючись.

— Чому ти такий занепокоєний? Я за тобою подібного не помічав раніше.

— Бо ця жінка сказала, те що мені зовсім не сподобалося, - проковтнув грудку Тор. — А по друге, зараз, все що тут було, зникло. Можливо я з’їхав з ґлузду.

— За весь час, що я навідувався до містечка я не бачив нічого подібного. Тут завжди була пуста галявина, - пояснював Локі, замислившись. Розповідь Тора точно змогла викликати в ньому неабияку зацікавленість. — І звісно, що вона тобі сказала ти не розкажеш?

— А це важливо?

— Для полегшення розгадки цієї таємниці важливо, але справа твоя. Все ж таки, варіант, де в тебе поїхав дах, теж має право на життя, - посміхнувся чародій.

— Ну… - Тор не хотів говорити. Що буде якщо він здогадається? Як краще вчинити? Але ж збрехати не вийде. — Вона зробила вигляд, що знає про мене щось. Не знаю, вона виглядала злою і кричала на мене.

Локі робив спроби зв’язати інформацію у щось ціле. І в принципі нічого не говорило про речі, які не могли статися насправді. До Тора могла підійти будь-яка жінка і щось наговорити, хоча б за те що він тут чужинець, а місцеві до незнайомців не звикли ставитися надто гостинно. Також був варіант, де він помилився і привів не на ту локацію, де зустрівся з тією жінкою, все ж таки Тор міг погано орієнтуватися в незнайомому містечку. Але Локі точно знав, що ніяких одиноких будинків з чорного дерева тут немає.

— Я можу припустити, що ти стикнувся з якоюсь жінкою, але стосовно будинку не знаю, що сказати. Може тобі здалося.

— Гадки не маю, - Тор закрив очі і опустився на холодну землю. Його ноги дуже раптово ослабли і не могли більше тримати господаря. Ця ситуація здавалася кумедною. Він так перелякався через якусь жінку, а тепер виявляється, що її не існує?

— Вибач… Виходить я не повинен був турбувати тебе. Я просто не відчуваю себе в безпеці в містечку. Зовсім.

— Щоб тут не відбулося, це добряче захопило тебе. Може ти все ж хочеш повернутися додому? Я маю на увазі, до справжнього. Якщо необхідно, то я можу провести.

— Все набагато складніше ніж хочу або не хочу, - Тор не дивився на співбесідника, тема надто важка. - Якщо б все було просто, я б давно повернувся.

— Ти втік від проблем? Якщо ти гадаєш, що так ти отримаєш полегшення і зможеш дихати вільно, то ти помиляєшся, - Локі підійшов до Тора і подивився на нього зверху.

— Я не знав, що робити! Тобі не зрозуміти мене!

— Але ж думки не відпускають. Ніколи не відпустять, якщо не вирішити все, що тебе турбує.

— Гаразд… Я можу подумати про це якийсь час? Мені справді важко.

— Думай скільки тобі завгодно, але я можу передумати допомагати, - хитро посміхнувся чародій. Локі достатньо зацікавився ситуацією, щоб вирішити прослідкувати за Тором і дізнатися про нього більше. Того не на жарт щось мучить і йому кортіло зрозуміти, що саме.

— І я повинен знов вірити тобі? Як бути певним, що ти не зникнеш?

— Ніяк. Просто повір, що я повернуся через декілька днів. Я приведу коней. Доречі, Торден сумував за тобою.

— Сумував?

— Так, він окремо від інших ходив і ніби шукав когось.

— Можливо він шукав не мене, а іншого… Добре. У всілякому випадку я буду чекати на тебе. І не дури мене більше. Бо я знайду спосіб до тебе дістатися!

— Так-так, я зрозумів.

Але на вигляд Локі не відчував ніяких мук совісті стосовно свого вчинку. Здавалося навіть, що він отримує від цього задоволення.

***

Тор повернувся до Гельґи майже на світанку. На вулиці все ще царювала темрява, але проміння вже з’являлося на горизонті. Принц сподівався провернути усе якомога тихіше і непомітніше. Однак Гельґа, як виявилося, ще не лягала спати. Тому, як тільки Тор переступив поріг будинку, жінка покликала до хлопця.

— Тор, швидше мені треба твоя допомога!

Голос жінки звучав занепокоєним. Одінсон не вагаючись попрямував до неї. На місці він стикнувся з нею та однією з її дочок. На дівчинці він помітив закривавлені подряпини на колінах і ліктях. Гельґа робила невдалі спроби обробити рани тому, що дівчинці процедура була неприємною і завдавала нестерпного болю.

— Що сталося? - спитав Тор, підходячи ближче. Він взяв дівчинку за маленьку ручку, щоб перевести її увагу на себе і спробувати відволікти.

— Це моя провина, - мовила засмучена Гельґа. Дії хлопця мали сенс, бо нарешті їй вдалося обробити одне з поранень. — Я залишала її без нагляду на невеликий проміжок часу. Ось результат. А де був ти?

— Я зустрівся з Локі, - вирішив сказати правду Тор. Увесь шлях до хатини він думав про пропозицію Локі. Так, він не міг собі брехати, що не хоче повернутися. Але не уявляв, як на це відреагує Бальдр. Батьки можливо будуть раді його поверненню, але брат не залишить це так просто. Але все ж таки, він хотів знов побачити матір, пояснити їй усе і можливо вона зрозуміє чому він вирішив таке вчинити. Фріґґ заслуговує на те, щоб знати що з ним. Йому ставало зовсім не по собі, від думок, що вона за нього хвилюється.

— Через стільки часу він вирішив провідати тебе, - посміхнулась жінка, закінчивши з подряпинами дочки. — Ходи в ліжко, те що сталося обговоримо пізніше.

Дівчинка на останок, ще раз подивилася на Тора, той їй по доброму посміхнувся, а вона відповіла йому тим же. Після вона хутко побігла до своєї кімнати. Дочки Гельґи по якійсь причині не розмовляли, як здавалося принцу, вони були налякані або занепокоєнні раптовим зникненням батька. До того ж вони бачили і відчували стан своєї матері, це на них недобре впливало.

— Він може провести мене додому…

— В Асґард?

— Так, - зітхнув Тор і відразу побачив, що Гельзі подібна ідея зовсім не сподобалася. — Я не вирішив ще, стосовно цього. Але якщо я повернуся, то я міг би допомогти тобі. А можливо я повернуся, просто поясню батькам, що зі мною все гаразд і чому мені краще жити окремо.

— Якщо твої батьки при здоровому ґлузді, то вони не за що не відпустять тебе. Навіщо ти взагалі втік? Коли ти згадуєш матір, то враження що це прекрасна жінка.

— Справа не в ній… Не в них, не в батьках, - Тор розумів, що ходити околицями він не зможе вічність. — В мене є старший брат. І він жахливий.

— Всі хто має братів або сестер так говорять, - знизила плечима Гельґа і обдарувала принца поглядом, яким зазвичай дивляться на дурних дітлахів.

— Ні, мій брат насправді жахливий. Я можу так говорити, бо він зробив спробу вбити мене. Якби не Локі, я б не стояв зараз тут перед тобою.

— І як на це реагують батьки?

— Вони не знають про нього те, що знаю я. Він занадто підступний.

— Ти не говорив про це їм, чи не так? Чому, Тор? Вони ваші батьки, я впевнена, вони б не залишилися осторонь. Тобі достатньо було дати знати їм про ситуацію.

— Напевно… Це має сенс.

— Не дивись на мене такими очами. Так, я не хотіла б щоб ти пішов. Ти багато для мене зробив, до сих пір не знаю, як віддячити. Але ти повинен повернутися і розібратися з проблемами в своїй сім’ї. Це було б правильно.

— Я обіцяю, що ми ще зустрінемося. Вір мені.