12. Поклик з минулого

Холодний вітер поворухнув довге золоте волосся Бальдра, коли той вийшов на великий балкон у вітальні палацу. Фріґґ доволі часто згадувала про свої пророчі сновидіння і, як не дивно, зазвичай всі вони втілювалися або відображали реальність, чи навіть майбутнє. Тому, старшого принца бентежило, те що Тор скоріше за все зміг, якимось чином, вижити. Коли мати казала з надією і очікуванням стосовно молодшого Одінсона, Бальдр немов на власні очі бачив всі свої страхи. Він уявити боявся, що може статися, якщо той повернеться в Асґард і розповість справжню історію свого зникнення.
З іншого боку зараз була дуже хороша можливість запобігти цьому. Батько занурений в магічний сон, на троні немає правителя, а Бальдр старший спадкоємець престолу. Як раз є можливість зайняти трон і віддати усі необхідні накази.
В першу чергу необхідно розібратися з чародіями, які якимось чином виявилися не такими вже і знищеними. До того ж, Бальдр мав сто відсоткову впевненість, що Всеотец оцінив би його допомогу в цьому. Одін доволі давно не проводив ніяких заходів, щоб перевіряти містечка за межами столиці. Можливо, як раз там усі негідні маги і познаходили собі прихисток. В другу чергу, принц сподівався знайти Тора, та попіклуватися на цей раз краще, щоб той зник назавжди і не заважав йому отримувати усю любов та повагу від асґардійців. Це гарна можливість! Він з легкістю зможе звинуватити в трагічній смерті свого братика, якогось жахливого чародія. На думку першого принца, план був чудовим.

Вирішивши завтра зранку почати втілювати все в життя, Бальдр попрямував у ще одне місце, де необхідно було дещо зробити. Шлях він на цей раз тримав вниз, спускаючись у глибокі підземелля, що розташувалися під Золотим палацом. Саме тут знаходилася в’язниця де тримали важливих або достатньо серйозних злочинців Асґарду. Принц пройшов декілька темних коридорів, освітлюючи масляною лампою собі дорогу. Зазвичай у в’язниці не вмикали світло, щоб ті в’язні що в ній знаходилися, жили в повній темряві і мріяли, благали про хоч якийсь яскравий вогник у нескінченній імлі.
Бальдр дійшов до потрібної камери і повільно постукав пальцями біля залізних прутів.

— Та невже він вирішив спуститися сюди, щоб подякувати за допомогу? Не пройшло і декількох століть, - почувся жіночій голос в камері, але власника розгледіти не було можливості. Хоча Бальдр не надто цього прагнув.

— Так, велике дякую, що мене Всевидячий Вартовий запідозрив в чомусь, до того ж впевнений, що була присутня магія, - пояснив Бальдр незадоволеним тоном.

— Якщо ти просиш використати магію задля приховання своїх не добрих вчинків, то чогось подібного треба було чекати, - глумливо відповіла співбесідниця. — Але годі хвилювань! Це дуже весело для Асґарду, в якому вже давно нічого цікавого не відбувалося.

— Це не смішно! - майже зірвався на крик Бальдр. — Якщо ти підставила мене, то вб’ю тебе не вагаючись хоч зараз!

— Вбивай, - спокійно і також глумливо продовжувала дівчина. — Я все рівно не вірила не в одну обіцянку, що ти давав. Ти б ніколи не випустив мене звідси. Все, що я роблю, я роблю заради підняття свого настрою. Не більше, не менше.

— Навіщо ти занурила мого батька в сон? Це вже виходить за межі забавок, - Бальдр ненавидів її, і дуже мріяв позбутися цієї особи, але розумів що її здібності ще будуть у нагоді. Як було корисно мати в’язня чародія і використовувати її для своїх цілей прямо під носом у всіх. Але ця дівчина останнім часом почала виходити за межі дозволеного, і подібного принц стерпіти ніяк не міг.

— Одіна в сон? Навіщо мені це робити, до того ж, щоб занурити когось в сон потрібен тілесний контакт. Як на мене, великий Всеотец не приходив сюди.

— Тоді хто це зробив, якщо не ти? Є ще чародії?

— Звідки мені знати, чи є вони? Я знаходжуся в цих підземеллях занадто довго. А ти, не розбираючись в чаклунстві, надто перевищуєш можливості магії.

Бальдр дістав із кишені сапфіровий камінчик, на якому мерехтіла руна. Це був магічний артефакт, який йому дала чародійка, щоб принц зміг приховувати усе що забажає від непотрібної уваги. Але енергія, якою був наділений камінчик, час від часу зникала, а тому Одінсону необхідно було знов і знов спускатися до в’язниці, щоб підзарядити артефакт. Хоча можливо, справа була в тому, що ув’язнена чародійка перестраховувалася таким чином. Бо принц після отримання бажаного міг з легкістю позбутися її.

— Це треба підзарядити, - він протягнув камінчик через грати. — Ти б змогла зняти чари з Одіна і пробудити його?

— Можливо так, а може і ні, - вона забрала камінь, але із темряви клітки себе не показала. — Звідки знати, що саме на нього наклали чари?

— Якщо не вони, тоді що з ним сталося? Зробити Всеотця беззахисним це загроза для усього Асґарду! А мій обов’язок…

— Тоді нарешті зроби те, для чого ти був народжений і захисти цей свій Асґард, - без жалю виплюнула дівчина, і протягнула яскраво палаючий камінчик Бальдру.

***

Наступного ранку уся центральна площа столиці опинилася заповнена асґардійцями. Всі вони хотіли побачити Великого Одіна, послухати те, що цар хоче їм сказати. Такі масштабні події відбувалися занадто рідко, щоб хтось дозволив собі їх пропустити. І яке ж здивування здолало всіх і кожного, коли замість Всеотця, до них вийшов їх перший принц - Бальдр син Одіна. Величезна площа вмить поринула в тишу.

 Я вітаю всіх вас, хто прийшов сьогодні сюди! - розпочав свою промову Бальдр. Вперше він відчував кожні погляд і увагу лише на собі одному. Його народ, всі вони дивилися саме на нього, не на батька, не на мати або брата. Тепер все належало лише йому! - Але на жаль, перша новина, яку я повинен оголосити, дуже засмутить усіх вас. Так, як вона засмутила мене. Наш Всеотец, мій батько, не зможе вийти до вас сьогодні.

Відразу після цих слів почулися слова здивування, вони лунали звідусіль. Асґардійці були збентеженні і з нетерпінням чекали на пояснення від принца.

— Мого батька занурили в сон за допомогою магії! Чародії цим зробили виклик усьому Асґарду і всім нам! Так, ви можете сказати мені, що ніякої магії і магів вже давно немає, нема чого хвилюватися. Але зовсім нещодавно зник мій молодший брат загадковим чином. Тепер Всебатько занурений в глибокий сон і не може прокинутися. Якщо це не чари, тоді що це? У вас є відповідь на це питання?

Бальдр глибоко зітхнув, він уважно роздивився натовп. Аси переговорювалися між собою, здавалося вони дуже збентежені словами першого принца. І не дивно. Всі вони боялися магії, якщо ці чари знешкодила їх правителя, то такої сили треба було боятися ще сильніше. Нарешті, коли аси почали благати розібратися з негідними чародіями, Бальдр продовжив.

— Я обіцяю вам, що всіх магів ми розшукаємо і знищимо. Вони пожалкують за свої злочини! І до поки мій батько зачарований, мені доведеться зайняти трон як регент Асґарду!

Нарешті сказав Бальдр і асґардійці закричали від почутого. Вони раділи, що тепер їх принц займає трон щоб захистити Золоте місто. Народ вірив сину Одіна і сподівався, що він зробить усе необхідне.

Фріґґ стояла трохи далі від площі, спостерігаючи за своїм сином. Він навіть не попередив її про те, що хоче стати регентом. Також цариця здавалася засмученою від того, що Бальдр все ж хоче вчинити «зачистку» для магів. Але вона розуміла усі наслідки, які може спричинити бездія. Фріґґ не буде його зупиняти, навіть, якщо вона хотіла це зробити. Вона не може.

***

Після промови Бальдра пройшов деякий час. Центральна площа більш-менш повернулася в свій звичний стан. На ній знаходилася чи мала кількість асів, але це вже не йшло не в яке порівняння з тим натовпом, що тут був, ще декілька годин тому.

— Ваше величність, чи з’явиться в вас час вислухати мене?

— Так, - до Бальдра підійшов високий м’язистий і вже не молодий чоловік. Він був з голови до ніг споряджений вишуканої роботи обладунками і яскраво червоним плащем на могутніх плечах, що говорило про його немалий титул.

— Чи правильно я зрозумів, що ви збираєтеся відправити більшу частину воїнів до навколишніх поселень, щоб вони знайшли чародіїв?

— Так, Тюр, збираюся, але я так розумію ти хочеш поговорити про це, - звернувся Одінсон до аса, який відповідав за усе військо та ейнгеріїв в Асґарді.

— З усією повагою, але сьогоднішня промова зробила публічну заяву про те, що наш Всеотец недієздатний і столиця вразлива. Відправити більшу частину бойових сил було б великою помилкою. До того ж, я хочу попередити про те, що якщо загроза справді йде від чаклунів, ейнгерії не впораються з цим.

— Одну секунду, Тюр, ти цими словами робиш публічним своє хвилювання стосовно свого принца, який зайняв трон і може не впоратися зі своїми обов’язками? Наша головна небезпека зараз йде саме від магів, на це вказує все, а ти не впевнений чи варто відправляти ейнгеріїв на їх пошуки? - Бальдр починав лютувати від почутого. Це були його перші накази і їх вже відмовляються виконувати?! Да як він сміє! - І я не зрозумів, що значить «не впораються»?

— Зрозумійте мене правильно, ваша величність. Проти чаклунств наші вміння володіти мечами та щитам мало чим допоможуть. А якщо про нашу вразливість дізнаються наші вороги, то усі воїни необхідні будуть тут. З цим не можна гратися.

— Тюр, поясни мені, як Одін здолав усіх магів? Мій батько надто ненавидів цю тему і ніколи не розповідав подробиці.

— Він здолав їх усіх використавши магію, ваше величність, - коротко відповів Тюр. - Справа в тому, що я не бачу сенсу….

— Але зараз ніхто не володіє магією! І добре, відправ меншу кількість воїнів, але якщо цього не зробити… Може стати гірше. Мого брата не шукали так далеко за межами столиці. Я впевнений, що в якихось забутих містечках переховуються залишки тієї зарази і з цим треба щось робити. А головне, необхідно повернути Одіна до життя, Тюр, розумієш.

— Я розумію і так, як це важлива справа, то я відправлюся разом з одним загіном. Ніяких чаклунів в Асґарді не було надто давно і в мене побоювання, що ейнгерії гадки на мають на що звертати увагу, як їх розшукувати, що робити з ними потім.

— Все дуже просто. Всі хто варять зілля, використовують книжки заклинань і носять багато різнокольорових камінців на шиї повинні бути вбитими. На місці. Не треба навіть трохи наближати цю гидоту до столиці, я сподіваюся на твоє розуміння.

— Якщо їх всіх страчувати, то як це допоможе повернути Всеотця? Після смерті чаклунів їх чари не зникають.

— Ти занадто багато знаєш про магів і чаклунства, - підозріло покосився Бальдр на Тюра.

— Так, дякую, що надали оцінку, але це все тому, що я вже слугував Одіну, коли він знищував їх, а народився я ще тоді, коли магія була зовсім звичайною справою. Ось звідки в мене знання. Саме тому я маю бажання піти розшукати того чаклуна, що зачарував Одіна. Бо я впевнений, що це зробити зможу лише я.