8. Прогулянка

Тор вже другий тиждень живе в самотній хатині в лісі разом із двома дуже дивними чаклунами. Насправді старий Інґвар став його не на жарт лякати, настільки, що Одінсон готовий був зробити все, що завгодно або піти куди завгодно, аби не зустрічатися з чаклуном.

Інґвар, не в присутності Локі, на подив, не вимовляв жодного слова, з Тором не розмовляв, тільки дивився лякаючи проникливо в очі. Погляд його Тору, до речі, зовсім не подобався. А правда, і слів не треба було щоб усвідомити, що старець ненавидить непроханого гостя і усіма своїми діями натякає, щоб той скоріше пішов би туди, звідки прийшов, і дав їм спокій.

З Локі справи були трохи кращі. Принаймні учень чаклуна не пропалював його сповненим злості поглядом і навіть розмовляв з ним. Хоча це теж не часте явище. Локі пропадав цілими днями і був у невідомому для Тора місці. Він намагався розшукати його, і не раз, і не два. Жодна зі спроб не мала успіху. Тор міг лише припустити, що Локі проводить час із тим злим вовко-псом Фенріром. Галявина з кіньми не розглядалася, тому що Тор ходив туди кілька разів у пошуках молодшого чаклуна і не виявив його там. Ворона кобилка Амора, яка належить Локі, завжди знаходилася на місці і гралася разом з Торденом. Коні влаштовували веселі скачки по галявині, в яких не брали участь тільки стара сіра кобилиця та ваговоз мерин.

Тор зрозумів тоді, що Локі знайти йому не судилося і повернувся в хатину, де через «щасливу» випадковість зіткнувся ніс до носа з Інґваром. Старий тоді без слів вручив йому в руки два відра і вказав на криницю.

Надвечір, коли сутінки згустились, з’явився Локі. Інґвар зустрів його, вони щось обговорили своєю тільки їм зрозумілою мовою. Учень віддав своєму вчителеві якийсь мішечок і на цьому вони розійшлися в різні боки. Тор не міг точно зрозуміти, що пов’язує цих двох окрім магії, бо чаклуна ніяк не турбував Локі, як те, що той для нього робить. Та й не сказати, що Локі дуже часто питав про Інґвара чи хоч якось показував свою прихильність до нього. Також Одінсон зазначав, що Локі всіма силами уникає теми знайомства з чаклуном чи чому він тут, де батьки, сім’я?

«Можливо він розповість про це, коли вирішить за потрібне», - вирішив про себе Тор і більше до цього не повертався.

 

 

***

 

 

— Куди ти так часто ходиш? Може потрібна моя допомога? - якось Тору вдалося спіймати Локі перед тим як той збирався кудись втекти, і зважився нарешті запитати, що мучить його весь довгий час життя в хатині.

— Я якось справлявся без будь-якої допомоги, всі ті роки, що прожив з вчителем, - просто відповів Локі, і збирався вже піти, але Тор утримав його за плече і не дозволив зрушити з місця.

— Почекай почекай! Ну добре не потрібна допомога, гаразд, але я можу просто піти з тобою так, поряд, не заважаючи…

— Тобі нема чим зайнятися? - хмикнув Локі. - Мені все одно, якщо хочеш, можеш піти зі мною. Тільки якщо ти пообіцяєш не робити дурниці.

— Звичайно-звичайно! Обіцяю, що від мене не буде жодних проблем, – зрадів Тор майже підстрибнувши на місці. Локі не виявив жодних емоцій із цього приводу, судячи з його виразу обличчя можна було не сумніватися, що йому все одно.

Йшли вони не дуже довго, але й не сказати, що дорога була близькою. Якийсь час вони брели лісом, і Тор точно не розумів, як Локі знаходить куди треба йти, адже навколо не було нічого на що можна було звернути увагу. Дерева, трава, кущі, пні, дивні звуки невідомих істот, що лунали звідусіль. Ліс був дуже густий і непроглядний, здавалося тільки дивом можна було знайти вихід.

Через годину хлопчаки вийшли на відкритий простір. Тор озирнувся навколо і виявив всюди царюючі поля, будинки, худобу, що паслися, квітучі сади. Мабуть, вони дійшли до якогось поселення.

— Це те, куди ми йшли, якщо тобі цікаво, - несподівано заговорив Локі, який мовчав всю дорогу. 

Тор також міг відзначити, що той виглядає похмурим і втомленим.

— Містечко, так? - Локі кивнув у відповідь і вже пішов далі.

 — Нас тут хтось чекає?

— Коли як. Ми живемо в лісі і цілком можемо жити там в повному усамітненні, але все ж таки, такі продукти як молоко або хліб можна отримати тільки від місцевих жителів. Але у нас не дуже багато грошей, а тому ми маємо договір з місцевими. Вони нам продукти та необхідні речі, ми їм лікування, здебільшого. Тут, звичайно, є місцевий лікар, але зазвичай він п’яний і просить за свої послуги непідйомну суму. Тому приходять до нас, або якщо є потреба приїжджаємо сюди. Але це дуже нечасті випадки, Інґвар цього не любить і мені не радить.

— Але ти його, як завжди, не слухаєш, - посміхнувся Тор оглядаючи з цікавістю околиці. На них місцеві не особливо звертали увагу, кожен займався своїми справами. 

— А що зараз нам потрібно робити?

— Зараз? Інґвар мене щодня відправляє за травами, і для цього зовсім не обов’язково йти до містечка насправді… - зізнався Локі. 

— Вони знаходяться в лісі або в луках біля поселення, ще тут неподалік є річка, де також можна знайти те, що потрібно.

— Так навіщо… - розгублено спитав Тор.

— Інґвар про це не знає, але я намагаюся трохи заробити золота, - відповів Локі і дістав з-за пазухи мішечок, у якому вже точно були не трави, а щось важке й дзвінке. 

— В містечку багато всякої роботи по дрібницям, за яку можуть заплатити копійки, але це хоч щось.

— Тобто ти приходиш сюди працювати, - хмикнув Тор і почухав потилицю, замислюючись. Адже він сам напросився піти з Локі, і тепер напевно не зможе стояти просто осторонь. З іншого боку, тут робота, чи в хатині з неприємним чаклуном, ось тільки тут за це можуть заплатити.

— Так, це, наприклад випас худоби, збирання врожаю, всяка дрібниця, де завжди знадобляться зайві руки. Ти міг би приєднатися, удвох буде хутчіше.

— Тому сказав про це лише тоді, коли ми прийшли, щоб я не втік?

— Ні… Тобто так, хто тебе знає. Адже ти точно не простий селянин. Що може означати, що до важкої роботи ти не звик.

— До життя в самотній хатинці глибоко в лісі я теж не звик, але прожив там вже понад два тижні. Моє життя вже ніколи не буде таким яким було, Локі. Воно сильно змінилося, а разом із ним змінився і я.

Локі на це нічого не відповів і повів Тора далі. Насправді юний маг не особливо вірив Тору, не може такий ас шляхетних кровей ось так взяти і почати виконувати важку роботу за копійки селян. Звичайно, про те, хто Тор насправді ясно до кінця не було, але напевно не простак. Дорогий одяг і коня поцупити можна, але не можна поцупити звички та поведінку.

Прийшли вони до одного будиночка, який напевно було збудовано вже дуже давно. Дерево, з якого він був побудований, страждало від жахливого шару мха, а в деяких місцях влаштувалися величезні тріщини, які створювали проблеми мешканцям будинку. На дах і глянути було страшно. Біля хати влаштувався такий же  жахливий сарай, що бачив найкращі дні, а біля нього стояли дві корови, одна навіть з телям. Правда, вигляд тварин теж був не з приємних, дуже вони були брудні, але нагодовані. Як тільки хлопчаки підійшли до дверей будинку, до них звідти вийшла жінка, а за нею двоє дітей, дві дівчинки.

— Гельґа, привіт, прошу пробачити мені, давно не навідувався, - звернувся до жінки Локі.

— Локі, це ти? - відповіла важко Гельґа. Виглядала вона змученою, каштанове волосся розпатлане, одяг давно не випраний, очі почервонілі, а під ними влаштувалися неприємного вигляду темні мішки.

— Це я, Гельґа. Я знаю тобі нелегко зараз, і привів того, хто може допомогти, - після цих слів Локі схопив Тора за руку і підвів його ближче до жінки. — Це Тор, і він виконає все, що ти попросиш.

— Я? – здивувався Тор такому швидкому розвитку подій. - Ну, власне, так, я можу допомогти, звичайно.

— Велике дякую… - майже пошепки сказала жінка і опустила погляд вниз до дірявої підлоги. 

— Локі, ти знаєш, що я не маю грошей… Зовсім.

— Тобі не треба нічого платити, Тор безкоштовно допоможе, але, - Локі дістав той самий мішечок з чимось дзвінким і вийняв звідти декілька золотих монет, вклав їх у долоні Гельґи. 

— Це тобі.

— О Всеотче, дякую! - трохи пожвавішала вона, а її куточки губ трохи піднялися. — Так ти справді можеш допомогти? - все ще невпевнено промовила жінка, цього разу звертаючись до Тора.

— Так, все, що вам завгодно, - посміхнувся Тор. Судячи з виразу обличчя Гельґи, їй або не сподобалася посмішка Одінсона, або…

— Це дуже незвичайна фраза, - жінка хмикнула, а Тор на мить перевів погляд на Локі і звернув увагу, що і той дивно на нього коситься. — У будь-якому разі, я буду дуже вдячна, якщо ти зможеш почистити корів і насипати їм свіжого сіна. Мені боляче на них дивитися, але…

— Не хвилюйся, Гельґа, зараз все буде зроблено! - Промовив швидко Локі і знову схопив Тора за руку і потяг вже у бік полів, де лежать стоги сіна.

— Я не зовсім розумію? Ти ж казав, що сюди приходиш, щоб виконувати роботу за гроші! І чому ви так на мене дивитеся, я дивно виглядаю?

— Почну з того, що ти виглядаєш досить дивно, - зупинився Локі біля стогу і обернувся до Тора. — І кажеш також, чим аж ніяк не нагадуєш простого хлопця з містечка. Це не має значення, насправді, але дивуватися та звертати увагу будуть.

— То може мені навчитися як треба?

— Чого тут вчитися, походи поселенням зайди в таверну та й навчишся, - посміхнувся Локі. — Ну а друге, працюватиму за гроші буду я, бо знаю до кого піти і хто дасть більше. А тобі зарано, ще зіпсуєш чогось і доведеться платити Нам їм за шкоду. А ось Гельзі ти допомогти в стані, та й потренуєшся трохи.

— А що з нею не так? Чому вона так виглядає та її будинок?

— Тобі справді треба знати про це?

— Я зібрався їй допомагати і був би радий дізнатися, кому я допомагаю. Що в неї сталося?

— Ну гаразд, розповім. У неї був чоловік. Тільки він рідко додому приходив, мало з нею поряд був, навіть дітей народжувала сама. Інґвар допомагав і пробув з нею і вперше, і вдруге. Але що вдієш, робота його в самому Асґарді, чи то стражник, чи то воїн, я вже не знаю. Але дванадцятий місяць як немає його, вона й не знає чи живий він, чи так кинув. Тільки він гроші приносив, а тепер вона одна з дітьми, вони маленькі ще, не може їх залишити, не може знайти роботу, грошей немає. Та й плюс Інґвар каже не порядок у неї зі здоров’ям. Але вчитель такий… Їхати до містечка через одну асін’ю він не хоче, безкоштовно допомагати теж. Колись у неї була череда корів і заробляла вона на молоці та телятах. Але як чоловік пішов, основного заробітку немає, телята та молоко достатньо не давали. Спочатку вона продавати стала і самих корів, але не на довго вистачило як бачиш. Залишила найулюбленіших, бо шкода, а грошей із них не отримує. Загалом, допомогти хочу, тим більше, що вона дуже сильно просила Інґвара про лікування, а він відмовив. Я і ношу їй іноді ліки. У таємниці само собою.

— Злий він якийсь, - хмикнув Тор коли згадав жахливий погляд старого чаклуна. - В Асґарді, ти маєш на увазі, що він міг бути на службі царя? Ну, у палаці? - тепер він вирішив уточнити де що про чоловіка Гельґи. 

— Інґвар не злий, повір, зовсім ні. Просто він такий… із характером. В Палаці? Цілком можливо, я вже так не розпитував, а от ти можеш спитати, після виконання роботи! - нагадав Локі і кивнув на гору сіна.

— А ти куди помчав? - Локі вже збирався піти по своїх справах, але Тор зупинив його питанням.

— Працювати, що й тобі раджу!

Після цих слів Локі зник поміж будинків.