6. В лісі

Перший день молодшого принца в хатині чаклунів пройшов у досить напружено. Інґвар косо дивився на хлопця і весь час натякав, що тому було б непогано піти, бо його знаходження дуже дратує чаклуна.

А ось Локі проти присутності Одінсона не був. Хоча краще сказати, що йому було байдуже. Няньчитися з новим знайомим ніхто не збирався. Кожен займався своїми справами, тоді як Тор блукав десь поблизу і не знаходив собі місця.

Не так він собі все уявляв. Спочатку принц був готовий до того, що його навантажать робити всю брудну працю, яка тільки може існувати — скинувши всю складну і рутинну роботу на його плечі. Однак нічого подібного. І це трохи спантеличило Одінсона, а тому він вирішив з’ясувати, в чому причина такої зневаги до нього.

З Інґваром Тор побажав би зустрітися в останню чергу, а тому почав шукати саме Локі. Той, як не дивно, знайшовся досить швидко. Юний маг був на подвір’ї і, на жах Тора, не на самоті.

Поруч із темноволосим сидів його лютий вовко-пес.

—  Локі? — обережно сказав Тор, намагаючись триматися на безпечній відстані. І не дарма, адже звір, тільки но почувши наближення принца, попереджувально гаркнув, а його погляд так і казав, що він готовий вчинити вбивство прямо тут і зараз.

—  Давно тебе не було видно, - знизив плечима Локі і ласкаво огладив Фенріра по густому ледь жорсткому хутру.

— Так… я так, оглядав околиці, — швидко промовив Тор перше, що спало на думку. — Може я міг би чимось допомогти?

— А ти щось вмієш? — наче знущаючись, усміхнувся Локі. — Я дуже в цьому сумніваюся.

І тут Тор замислився. А справді! Що він може? У палаці він міг відвідувати уроки з етикету, історії Асгарда та Дев’яти світів, навчався читати, писати… Але працювати він і не пробував. І навіть його головна мрія – боротися! Батьки до останнього не дозволяли тренуватися, поки молодший принц не вивчить на зубок всі правила та теорії. А Тор все лінувався і ніяк не хотів братися за вивчення.

— Але ж ти можеш мене навчити! — нарешті зруйнував напружену тишу Одінсон. — Точніше я хотів сказати, наприклад, полювати?

— Я б з радістю, але на лихо зайнятий по горло, — награно для початку зітхнув Локі, але не зумівши стриматись розсміявся. - Я схожий на няньку?

—  Ні, так ні! - розлютився вже Тор. — Я й сам впораюся! — хмикнувши наостанок принц схопив лук, що висів на стіні сараю, та сагайдак зі стрілами і цілеспрямовано вирушив у хащі лісу.

 

***

 

Перші двадцять хвилин Тор згорав від нетерпіння. Нарешті він зможе полювати! І втілити хоч одну мрію.

Але ось проблема — принц блукав лісом чимало часу, але так і не помітив хоча б одну дрібну тваринку. Часом, він чув шерех чи шелест серед дерев: «Може білка? Але де?», - точно звідки йшов шум Тору визначити було занадто важко.

Втомившись від пошуку білок, хлопчик почав придивлятися до нірок. Лисиці, борсуки… Однак усі ті нірки, що Одінсон зустрів на своєму шляху, здалися йому покинутими. Звірята звідти, принаймні, не виглядали.

Тор йшов все далі і далі, сподіваючись, зустріти хоч когось.

Зрештою, він почув невдоволене бурчання десь у шлунку. Тільки зараз до принца дійшло, що він давно не їв та й не пив. А єдине що при ньому було — це тільки лук зі стрілами. Так… зовсім він не підготувався до тривалого походу в ліс.

Перше що спало на думку принцу, так це знайти якісь плоди щоб підкріпитися. Але ідея дуже швидко відпала. Тор не знав напам’ять усю флору, що могла бути в Асгардійських лісах, але виразно пам’ятав, що більша частина була отруйна і неїстівна. Все-таки читання книг приносить користь.

Тяжко і розчаровано зітхнувши, Одінсон вирішив повернутися. Поквапився він з висновками, а Локі мав рацію. Нічого він не вміє.

Але тут виникла значно важливіша проблема. Куди йти? Навколо кущі, високі дерева, і всі схожі один на одного, як дві краплі води. Тор покрутився на місці, озираючись на всі боки. Ні, дорогу не пам’ятає. Єдиний шанс – це йти навмання. Принц якраз помітив один кущ і вирішив, що він його вже бачив, коли намагався знайти трохи їстівних ягід, але цей, на жаль, виявився для Одінсона підозрілим. А зараз, завдяки цій рослині, Тор обрав напрямок у зворотній шлях. Принаймні він тільки сподівався, що правильну.

Однак радість хлопця не тривала довго. Тор почув підозрілі звуки ще хвилини три тому, але уваги на них не звертав, а зараз така помилка могла коштувати світловолосому життя. Одінсон швидко причаївся за найближчим деревом, і почав спостерігати, як йому здавалося з безпечної відстані. Попереду, перевалюючись з лапи на лапу, шкутильгав молодий ведмідь.

Тор розумів, що йому краще зберігати спокій і намагатися якнайменше ворушитися. Але про всяк випадок лук і стріли тримав напоготові. Руки зрадливо тремтіли, принц хвилювався, що не зможе вистрілити. А якщо зможе, то обов’язково промаже! Так само як завжди траплялося на тренуваннях. Адже Тор ніколи не потрапляв у ціль.

І тут раптом, звідки не візьмись, до ведмедя зі страшним гарчанням вибіг вовк. Принц одразу впізнав у звірі Фенріра, але… Звідки він тут? Невже вовко-пес стежив за ним весь цей час? Але чому? Локі? Але ж цей злий хлопчик відмовився з ним «няньчитися»!

Відвернувшись від своїх роздумів, Тор уважно спостерігав за тим, що відбувається. Напів-вовк неймовірно граційно атакував ведмежа, і тут же відбігав на безпечну відстань. Клишоногий невдоволено ревів і незграбно крутився на місці, тоді як Фенрір примудрявся вкусити його знову, користуючись замішанням жертви.

Принц був вражений видовищем, однак із цим звіром треба було щось робити! Тор зручніше перехопив лук і натягнув стрілу на тятиву, вже підготувавшись вистрілити, як раптом:

—  Не смій! — з’явився несподівано Локі і підбіг до Тора, сподіваючись зупинити його.

—  Що?! — здивувався світловолосий і завмер як укопаний. Ні, насправді! Він не міг змусити себе поворухнутися, кінцівки не слухалися, а ноги наче вросли в землю!

Тим часом Фенрір зупинився прямо перед клишоногим і грізно загарчав, демонструючи страшні ікла, через що, втомленому ведмедеві довелося розвернутися і шкандибати від нахабного вовка якнайдалі. І тільки тоді, коли той зник з поля зору, напів-вовк припинив скалятися і слухняно повернувся до свого господаря з почуттям виконаного обов’язку.

— Молодець, мій хороший, — усміхнувся йому Локі і поплескав по пишному загривку, а вовк навіть заплющив очі від такої приємної ласки.

—  Локі… - нагадав про себе Тор, про якого здавалося вже забули. — Ти не міг би?

—  Ні! - суворо відмовив йому брюнет. — Який ворон тебе клюнув, щоб ти сам поліз в ліс без дозволу? Тобі ще пощастило, що ти натрапив лише на якогось ведмежа! Адже уяви собі тут живуть тварюки і страшніші. Ніхто в здоровому глузді не сунеться сюди без підготовки, а ти, Тор, навіть із лука стріляти не вмієш! На що ти розраховував?

— Ну, ти ж відмовився вчити мене! — на своє виправдання заявив принц. —  А я не збираюся сидіти склавши руки тут!

Раптом Тор знову відчув контроль над своїм тілом, і нарешті зумів зробити крок, але через слабкість похитнувся і мало не впав на коліна. Але Локі встиг утримати його і дозволив спертися на себе.

—  Дякую, - подякував юному магу принц. — А ти непогано володієш магією… правда.

— Намагаєшся компліментами загладити свій вчинок? — посміхнувся Локі. —  Це в тебе не вийде.

Після, розмова перервалась і хлопчаки, вже в повній тиші, попрямували назад до будиночка. Тор дивувався, як Локі без жодних труднощів зміг знайти дорогу назад. Та й до того ж виявилося, що принц не так далеко забрів, як він думав. Фенрір весь шлях пройшов разом з ними, постійно перебуваючи поблизу, але варто було їм повернутися додому, як напів-вовк таємниче зник серед чагарників, що густо ростуть навколо. «Які ж ці маги дивні», - не вперше замислився про це Тор.