2. Асґардійська сім'я

Яскраве сонце обрамляло золотистими променями верхівки величного палацу. Незважаючи на це, життя в столиці розпочалося ще зрана . Всі були чимось зайняті, від простих фермерів і до царських воїнів, що старанно тренувалися зі світанку і до пізнього заходу сонця. Але один мешканець золотого міста байдикував.

Світловолосий хлопчик тяжко зітхнув дивлячись у вікно. Він спостерігав, як парочка мисливців сідлають жвавих жеребців і готуються до одного з найвеселіших занять. Юний Тор дуже шкодував, що не зможе взяти участь у майбутньому полюванні. Звичайно, він ще жодного разу не брав участі в подібних заходах, але дитяча цікавість брала верх.

- Тор, негайно відійди від вікна! - вбігла в покої старшого принца висока і невимовно прекрасна жінка.

Струнка фігура, одягнена в ніжно-блакитну сукню з золотими химерними візерунками, світле кучеряве волосся зібране у високу зачіску, що тримала маленька з синім камінчиком брошка, і яка так добре підходила до очей цариці.

- Мамо, я лише хотів… - не встиг юний принц домовити, коли Фрігг притягла його до себе і міцно стиснула в обіймах.

- Ти повинен бути обережним, мій принц, - цариця ніжно посміхнулася синові і присіла навпочіпки. - Тор, ти навіть не уявляєш, як я хвилююся за тебе… - Фрігг обійняла свого  улюбленого молодшого сина і огладила його м’яке золотисте волосся.

- Все гаразд. Я сиджу у своїх покоях і нікуди не виходжу, як ти і веліла. Минув вже цілий тиждень… — засмучено зітхнув принц і опустив погляд.

- По-перше, не веліла, а попросила. І, по-друге, ти вже забув, як впав з коня і сильно покалічив руку?

Так, юний принц не міг посперечатися, що порушив прямий наказ і замість того, щоб на звичайну щоденну прогулянку верхи взяти спокійного мерина, умовив конюхів підготувати буйного і норовливого жеребця. Навіть деякі досвідчені вершники не могли впоратися з цією твариною, а Тор раптом вирішив, що він просто зобов’язаний осідлати цього коня. Але замість того, щоб показати який він здібний і вмілий, примудрився сильно розгнівати обох батьків і зганьбитися перед усім царським двором. І тільки старший брат Бальдр підтримував його весь той тиждень, що молодший був замкнений у своїх покоях. Якщо таку підтримку можна було називати підтримкою…

- Я просто хотів, щоб ти… І батько пишалися мною… - тихим і винним голосом промимрив принц, намагаючись не дивитись матері в очі. Йому насправді було соромно.

- Тор, мій любий хлопчику, щоб ми пишалися тобою… не обов’язково лізти у справи, які навіть дорослі не можуть здолати. Я сподіваюся, ти засвоїв урок і це більше не повториться. - Фрігг обійняла сина і ласкаво поцілувала в маківку. Потім дочекавшись кивка, вона поспішила залишити покої.

Тор вже збирався повернутися до свого колишнього заняття і встигнути побачити ще раз, величних воїнів до того, як вони поїдуть, але раптом його плани з тріском зруйнувалися. На порозі покоїв другого принца Асґарда з’явився його старший брат. Бальдр був одягнений у просту світло-зелену мантію з вишитими на ній золотими візерунками — звичайний щоденний одяг першого принца.

- Як ти тут, любий брате? Не сумуєш? - з якимось надто знущальним тоном мовив Бальдр і наблизився до ліжка Тора, на якому той зараз сидів. До речі, такий тон молодший Одінсон ненавидів.

- Що ти хочеш, Бальдр?

- А чи має бути причина, щоб відвідати свого улюбленого молодшого братика? - зовсім глузливим тоном засміявся старший Одінсон і сів поруч із Тором. - Сподіваюся, мама залишила тебе посидіти тут ще тиждень, - замріяно зітхнув принц. А Тор на противагу цьому ще більше спохмурнів і поник.

- Чому ти мене так ненавидиш, га, Бальдр?

- Чому? Що за запитання, Тор? - посміхнувся Бальдр. - Може тому, що я сумую за тим часом, коли я був єдиною дитиною Одіна і Фріґґ! Коли був єдиним принцом і єдиним, хто носив прізвище — Одінсон! Тільки я був спадкоємцем золотого міста та столиці Дев’яти світів. Але ось раптом у моєму прекрасному житті з’являєшся Ти, - ніби виплюнув останні слова Бальдр, а з його обличчя нарешті зникла така брехлива і така ненависна Тором посмішка.

- Але ж… - хотів був розпочати Тор, але раптом передумав. Мало хто знав Бальдра так добре, як його знав він. Старший брат часто принижував і підставляв молодшого Одінсона. Це стосувалося і історії з жеребцем, що мало не позбавив Тора життя. Але той дивом відбувся лише ушкодженням руки. Саме Бальдр подав йому таку ідею, назвав ім’я конкретного коня і пообіцяв, що тоді цар із царицею будуть їм дуже горді. Тепер молодший дуже звинувачував себе за наївність, і ні дивлячись ні на що, довіру до Бальдра.

- Повір мені, брате, колись я позбудуся тебе. І мені ніхто і ніщо не зможе перешкодити, - хмикнув Бальдр і поспішив покинути покої ненависного брата. Він вже давно обмірковував план позбавлення від Тора. І здається незабаром, він зможе втілити його в життя.

 

***

- Радий повідомити вам, що молодший принц цілком здоровий, - оголосив свій вердикт лікар і щасливо посміхнувся.

Тор все ж таки просидів з переламаною рукою ще тиждень у чотирьох стінах. Але ось нарешті він вільний. За інших обставин він би радісно стрибав і кричав на весь голос від щастя. Але ця радісна новина мала в собі й інший бік медалі. Молодший Одінсон заздалегідь віщував невдоволення старшого брата. Він навіть уявити боявся, що той з ним зробить коли дізнається.

- Тор, ти не радий? - раптом і з лиця цариці зникла посмішка, і вона спробувала зловити сумний погляд блакитних очей.

Принц, незважаючи на небувале бажання висловитися, вирішив промовчати і просто сказав звичайне: «Все в порядку, не турбуйся, мамо», - і попрямував він на вихід з медичного крила. Тор з надією сподівався, що не попадеться Бальдру на очі. Але не лише це викликало занепокоєння.

Він знав, що старший брат його так просто не залишить. А якщо він чітко вирішив позбутися його, то неодмінно виконає обіцянку. А отже, доведеться зважитися на не простий крок. Тор, сидячи у своїх покоях весь минулий тиждень, не марнував часу, а шукав спосіб втекти. Втекти з палацу якнайдалі. Але як це зробити — принц вигадати поки що не міг.

Одінсон вже наблизився до своїх покоїв, коли почув добре знайомий і водночас такий чужий голос. Тон старшого брата надовго запам’ятався в пам’яті, а сам Тор ніби вріс в тверду поверхню і не міг зробити й кроку. Йому справді було страшно.

- Бачу ти оговтався, братику? - Бальдр наближався надто швидко.

- Бальдр, стій! – спробував зупинити його Тор. Брат звично замахнувся рукою, а молодший, хоч і закрився руками, продовжив. - Давай я просто піду!

- Що-що? - Раптом зупинився старший і замислився. - Хочеш заморочити мені голову? Тор, що за дурниці, - засміявся Бальдр. - Ти чудово знаєш, що буде тільки гірше, якщо…

- Ні, я просто втечу. Я клянуся, що ти мене більше ніколи не побачиш, - видавив з себе слова Тор, які так не легко далися.

Бальдр знов мав задумливий вигляд, чи навіть мрійливий. Потім, він огладив своє довге, пряме, ніби з чистого золота волосся, і підступно посміхнувся до молодшого брата.

- Біжи, - раптом промовив старший Одінсон. Тор, ще не до кінця повіривши в почуте,  одарував брата поглядом, в очікувані вже давно звичного удару. - Якщо встигнеш! - ще голосніше засміявся Бальдр. А Тор щосили помчав коридором на вихід з палацу. Він часто чув подібне з вуст Бальдра, але зараз навіть підсвідомо боявся того, що він може з ним зробити. Він повинен був тікати, просто тікати звідси з усіх ніг.

Тор біг без оглядки, іноді плутаючись у коридорах і збиваючи слуг з ніг, але не наважувався зупинятися. І ось нарешті, коли принц подолав лабіринти коридорів, і вибіг на вулицю, він став тримати шлях до стайні. Бальдра він не спостерігав поблизу, але був на сторожі. Той би його так просто не відпускав, і як не сприйняв слова брата старший Одінсон, Тор мав серйозні наміри покинути золоте місто, і скоріше за все, більше ніколи не повертатися.

Звичайно таким рішенням він підводить і батька, і матір, а ще він можливо їх більше ніколи не побачить… Але це краще, ніж терпіти знущання Бальдра, тим більше що той хотів його позбутися. Тор все-таки відкинув останні сумніви і оглянув усіх коней, що були не в стійлах. Йому пощастило. Вдалині стояло кілька вже осідланих жеребців. Принц помчав до них, і схопивши за поводдя ближчого, махом застрибнув на спину тварини.

Кінь явно не був готовий до такого повороту, а тому став на знак протесту дибки і сильно вдарив копитом землю. Тор дивом зумів утриматися верхи, але заспокоювати звіра часу не було. Він ударив п’ятами боки коня і погнав його галопом не розбираючи дороги, але головне - геть із палацу.

Бальдр у той же час піднявся на одну з вишок, де зазвичай чатували лучники. Він вже бачив, як його молодший братик скаче верхи на вихід з палацового двору. Звичайно, так просто відпускати він його не збирався. З підступною усмішкою на обличчі, що більше нагадувала хижий оскал, старший Одінсон вихопив у одного юного лучника лук зі стрілами.

- Ваша високість, що ви…

- Мовчати! - посміхнувся Бальдр і обернувся до решти лучників. - Якщо хтось дізнається, то полетять ваші голови з плечей, запам’ятайте мої слова.

Лучники не стали сперечатися і безмовно кивнули. А Бальдр вже натяг тятиву і прицілився. У нього залишалося зовсім мало часу, помилитись він не міг. І ось дочекавшись, коли Тор доскаче до головної брами, пустив стрілу.

Тор повірити не міг, що ось вони брами і довгоочікуваний вихід, але не встиг він як слід зрадіти, як відчув неймовірний біль десь у спині. Принц не віддав цьому значення і ще сильніше пришпорив коня, від чого той жваво пролетів через паркан і не зупиняючись, помчав у ліс, далеко за межі золотого міста.