POV Владислав
«Який лякливий і незграбний», - хихикнув я про себе, дивлячись на те, як з магазину, ледве не залишаючи після себе вогняний слід, втікає Діма. А він же тільки випадково доторкнувся до моєї руки й від цього, зніяковівши, розсипав решту. Незвично чути вибачення із боку некультурних відвідувачів. Але ця його спроба виправдатися приємно тішила самолюбство. Тверезим він мені подобається набагато більше. Жаль, що, швидше за все, у такого чудового хлопця вже є хтось. Наприклад така сама мила, як і він, дівчина, що чекає його вдома, готова обійняти та вислухати те, як пройшов у коханого його день.Чому я так думаю? Бо у його чеку надто вже незвичний набір продуктів для людини, яка теоретично б жила сама.
Що там говорилося в тій дурній пісні? Ніхто не знає про тебе більше, ніж тьотя на касі? Права була пісня. Через стільки років роботи на касі я можу витлумачити майже кожну покупку відвідувача. Можу розповісти про людину все: аж до того, скільки у неї друзів буде на п’ятничній пиятиці, самотня вона, або в неї є хтось.
За роки роботи у мене з’явилася найулюбленіша категорія покупців – люди з домашніми улюбленцями. Кожна покупка – обов’язково щось смачне для собаки чи кішки. У мене навіть є постійна покупниця, яка має золотистого лабрадора. Найгарніша дівчинка, у неї такі розумні очі та чудовий чорний носик… І ні, я не про господиню собаки, а про десятимісячне цуценя, на ім’я Кессі.
- Шановний, не могли б ви швидше працювати? - з роздумів мене вивів незадоволений голос покупниці.
- Вибачте, замислився. Дорий вечір, карта нашого магазину є? - Промовив я стандартний патерн касира і повністю перемикнувся на роботу.
***
Сьогодні я все ж таки зміг помінятися змінами зі співробітницею, щоб звільнити суботу для походу в кіно з сестрами. Пощастило, що пару скасували, і я не отримав НБ. Чому в медичний усі ходять, навіть помираючи? Через дві бісові літери, що позначають «не було» в журналі, і подальшого відпрацювання пропущеного заняття. Добре, що наступного разу моя група та викладач вирішила об’єднати дві теми, та просто встигнути їх впхнути у п’ять годин заняття. Шкода, що у підсумку мене буде чекати не лише дві теми, а й два тести. Не люблю я тестування всією душею. Мені набагато легше вивчити, розповісти та показати матеріал, ніж позначати букву правильної відповіді. Ну нічого, я впораюся. Як іноді каже Віра: «Час страждати».
Я вийшов з крамниці, і на повну вдихнув прохолодне вологе після дощу повітря. Пару разів прокрутив коліщатко запальнички, висікаючи іскру, і, підпаливши цигарку, вдихнув солодкуватий вишневий дим. П’ятниця, вечір, тільки пройшов дощ, змивши пилюку та спеку. Як же мені це подобається. Погода настільки хороша, що я вирішую пройтись пішки, а не їхати додому на транспорті. Йти всього пару зупинок метро, та й завтра вихідний. І навіть квитки на фільм куплені заздалегідь. Якщо судити з трейлера, фільм обіцяє бути в міру смішним і сумним, типовим сімейним кіно про собак. Саме те, що потрібно, щоб відпочити. Сеанс розпочнеться о трій, кінотеатр поруч із будинком, тож я можу цілком дозволити собі довгу прогулянку вечірнім містом. Чи може піти у Саржин Яр, ближче до води? Подумавши секунду я все-таки вирішив просто піти додому.
Сподіваюся, що прогулянка мені допоможе відволіктися від того, що коїться у мене в голові. Наприклад, від безглуздих думок про Діму. Чомусь хлопець не виходив у мене з голови. І це змушувало думки пливти не зовсім у правильному напрямку. Він лише один з багатьох гостей на касі, він просто приходить за покупками для себе і дівчини. Інакше на який хрін йому дві пляшки вина та розмарин? - заспокоював я себе, потайки вже ж бажаючи того, щоб дівчини у Діми не було. Ні, він, звичайно, може бути кухарем, але вони не ходять до таких магазинів. Кухарям пряма дорога до спеціалізованих крамниць і на фермерські ринки, а не до магазину поряд з будинком. Бо, чесно кажучи, місце, в якому я працюю, не було хоч трохи привабливим для тих, хто професійно займається приготуванням страв. Звичайний магазин із простим набором продукції та величезними чергами вечорами, коли всі поспішають із роботи додому. Ну а ще п’яними студентами, які прийшли за додатковою порцією алкоголю, бо поруч було студентське містечко.
Музика в навушника тихо грала, стаючи фоном, а моя уява знущалася наді мною : від хлопця тонко пахне цитрусовим парфумом, його губи повільно торкаються моїх, цілуючи мене. Замріявшись, я перечепився і ледве не впав.Трясця! А давненько в мене такого не було. Я про те, що я рідко думаю про когось у сексуальному плані. Треба сильніше втомлюватися, тоді й часу думати про дурниці не буде. Тому що як надлишком вільного часу я не можу аргументувати те, що в мене в голові, коли Діма просив вибачення, звучала фраза: «Відсмокчи — потім проси». Він ще так мило почервонів, коли белькотів слова вибачення. Блін, Дімо, ну навіщо ти з’явився в моєму житті. Ото тепер мучаюся хтивими сновидіннями з тобою у головній ролі. Ти переді мною стоїш навколішки. Тремтячими пальцями розстібаєш джинси, і щокою трешся об член, що прихований білизною. В один рух стягуєш одяг і проводиш язиком по стовбуру пеніса. Кидаєш хтиві погляди, що губляться за окулярами, та облизуєш почервонілі губи. В мене зносить дах, як бачу що Діма знімає окуляри та тягнеться до мене рукою. Проводить по моїй шиї, в далі униз. Так, Владе, припини про таке думати! Ти просто вб’єшся на вулиці.
Ні, все ж таки я просто недостатньо втомлений. Бо коли замаханий роботою та навчанням ніяких дурниць у голові немає. Ось сходжу з малими в кіно та засяду за навчання. На горизонті маячить закриття теми з терапії, і треба підтягнути ЕКГ, а то Данилівна зжере мене і мій мозок. А він мені ще потрібний. Тому жодних думок про гарних хлопців та дівчат, побачених на роботі! А то буде, як із Юлею. Закохався в неї так сильно, що мало не похерив навчання.
***
Субота пройшла настільки швидко, що я навіть не помітив, як настала неділя. І куди тільки подівся мій вихідний? Я чудово знаю, але все ж. Бачити щасливих сестер, що наминають карамельний попкорн, а потім, після сеансу, гуляти усім разом в парку - це варте кожної хвилини.
Клятий будильник, що репетував під вухом, змусив мене піднятися з ліжка. Треба було йти на роботу, але як мені туди не хотілося! Я понуро поплівся на кухню, думаючи над тим, скільки ж я цього разу насиплю ложок кави в чашку, щоб прокинутися. Головне що? Правильно, не залити воду у банку з кавою. Бо я так зробив один раз, бувши студентом третього курсу. Було несмачно, але енергії вистачило вп’яте переписати від руки тридцять аркушів історії хвороби з хірургії. Після цього я досі відчуваю стійку неприязнь до хворих із флегмоною стегна. Вони, звичайно, в цьому не винні, але все ж…
Я зайшов у кухню та озирнувся. За кухонним столом біля вікна сиділа Марго, яка щось друкувала на планшеті. Вона вилізла на стілець обома ногами й стала схожою на маленьку пташку. Оманливий вигляд милої дівчинки, коли вона насправді та ще отруйна гарна змійка.
- Доброго ранку, - я підійшов до чайника, включаючи його.
- І тобі доброго. Владе, тобі треба спати більше, ти ж виглядаєш так, ніби тебе машиною переїхало. І неодноразово. Ну чи ти пив, не просихаючи, всю ніч, замість походу в кіно з сестрами, - Марго відклала планшет, сповзла зі стільця і відчинила холодильник, прискіпливо оглядаючи дверну поличку. Вона пробігла пальцями по ряду баночок, доки не вибрала одну. - Ось якраз патчі з ментолом. Те, що лікар прописав. Поки снідаєш – посидиш із ними. Мусить полегшувати. Хоч набряк під очима пройде через холод.
- Дякую, - пробурчав я, нахиляючись і даючи сестрі наклеїти мені під очі чудо корейської косметології.
- Та нема за що. Владе, ти ж себе заженеш, - сказала Рита, обережно торкнувшись мого носа.
- Ні переживай, все буде добре, - я обійняв сестру. - От якби я не вперся сім років тому, що хочу в мед і крапка, ну чи був би більш розумним та пройшов на бюджет, я б не пахав зараз так. А так сам винен, так що сам все і вирішу. Я ж сильний хлопчик. Загалом залишилося пережити п’ятий і шостий курс та три роки інтернатури. І все буде чудово.
-Такий дурник, а ніби й старший за мене, - тихо промовила Марго, незручно уткнувшись головою в ключицю. Ну, нічого, що неприємно. Зате зранку порція обіймів, і нікого на роботі вбивати не хочеться кілька годин. А ще обійми це підтримка сімейних зв’язків. Минуло кілька тихих та затишних хвилин, і я заходився далі готувати собі сніданок.
- Вік не означає розум, - відповів я, цмокаючи дівчину в маківку. - Я трохи випав із сімейного життя. Шалений тиждень. Батько з мамою коли повернуться з відрядження? – я оглянув холодильник, у якому їжі залишалося зовсім небагато. Трясця, обід доведеться купувати на роботі.
- Через три тижні. У них там дуже важливий аудит, який,якщо мама його проведе без проблем, таки дасть мамі її підвищення. Сказали, щоб ми з Машею не діставали тебе через дрібниці, іноді тикали в те, що лежить на ліжку, палицею, щоб перевірити, чи ти живий, а ще кликати тебе їсти. Батько боїться, щоб ти не зліг, як три роки тому, - Марго дістала з полиці банку з кавою. – Тобі сьогодні скільки ложок сипати?
- Три. Блін, Ріт, ти зможеш щось приготувати? А на вихідних моїх я сам приготую, чи ми згадаємо старі часи і приготуємо втрьох? І я не зляжу. Тоді був третій курс, здача всього, клята історія з хірургії, моє сидіння на кафедрі в холодній будівлі з шостої ранку до десятої вечора, розставання з Юлею та інші «приємні принади третього курсу медуніверситету. Я ж їв через раз і нервував, от і все. Я виправдався? - Запитав я, розігріваючи рис з овочами і відбиваю.
- Так, ти заспокоїв мою внутрішню матусю. Я приготую, не переживай. Гречка та сосиски? Я потім у магазин піду після школи, тобі пластівців куплю і молока, - сестра у свої чотирнадцять була дорослою не по рокам. Моя маленька розумниця та гордість. Я так чекав того моменту, коли вона народиться. Досі з приємним трепетом згадую ту мить, коли приклав руку до живота мами і відчув перший поштовх сестри в долоню.
- Ага дякую. Купи ті,що з літер, щоб я з пластівців виклав «заебався», - заіржав я, ухиляючись від ніжного сестринського удару рушником. - Це я маю тебе виховувати, а не ти мене, матусю, - я показав Марго язик.
- Я люблячи. Ти так хоч живим стаєш і смієшся. Я тебе так рідко таким бачу. Вічно тільки навчання та робота. Як робот. Наче я не бачу, що ти потрошку згасаєш. Я б сказала, що ти став худий, як скелет, але ти все життям такий. От би в тебе закохався хтось і дав тобі сенс повертатися додому, а не ночувати на роботі періодично, - сумно промовила Рита, розмішуючи какао у своїй чашці.
- Все буде добре не хвилюйся. Просто я поки що не шукаю стосунків. Я взагалі чекаю того моменту, поки Амур мене цеглою по голові огріє. Бо він своїми стрілами влучає в інших, а в мене - ні. Ну а поки мені чудово і самому. Тим паче - в мене є ви та Сонечно, - я скуйовдив волосся сестри і взявся за сніданок.
Марго сумно посміхнулася та мовчки сіла пити какао, зовсім не задоволена моєю відповіддю.
***
Люблю вихідні ще й за те, що у метро практично немає людей. Можна відразу плюхнутися на сидіння та проїхати час до зупинки із заплющеними очима. У навушниках тихо грала Хабанера з опери Кармен, і я наївно сподівався, що дванадцять годин зміни не будуть тягнутися як жуйка.Я вийшов із метро і глянув на годинник. До зміни залишалося ще півгодини. Я вирішив зайти на курилку – раптом там будуть колеги, з якими зможу побалакати. Але, на жаль, нікого там не виявилося. Ну і добре. Я піднявся сходами і вирішив переодягнутися і трохи раніше сісти за касу. Головне перед тим запитати у начальства, чи можна працювати. Ну чи подивитись на черги і, охренева від кількості людей, відкрити касу. І ось сьогодні якраз був той випадок, коли черги були величезними.Я зібрав волосся у хвіст, опустив захисний екран і, обробивши руки, одягнув рукавички. Поправив бейдж з ім’ям і після обробки каси запросив гостей пройти до неї і не стояти в черзі.Минуло дві години, і настав час десятихвилинної перерви. Я схопив цигарки та запальничку і вийшов на курилку. Господи, звідкіля вас усіх так багато у неділю?!
- I wanna be your slave, I wanna be your master, - співала Віра, сидячи на парапеті курилки. Сьогодні наші зміни перетиналися чи не повністю, і я був радий цьому. Останнім часом наші зміни стояли навіть не в один день, як було раніше. Потрібно буде запитати, чи не трапилося щось. Ну, чи я це спитаю у Наталки, раптом розповість. Повинна ж знати завідувачка причини, адже вона складає нам робочий графік.
- I wanna make your heart beat, - у відповідь співаю я і затикаюсь у той самий момент, коли бачу погляд дівчини. У її погляді було щось болісне. І я пожалкував, що взагалі відкрив рота.
- Та ти й так це робиш, - вимовляє Віра і вимучено посміхається. Поки її обличчя не приховано маскою, видно, як від усмішки на щоках з’являються невеликі ямочки.
- В якому сенсі? - Нерозумно кажу я.
- У гетеросексуальному, Владе. До тебе ж доходить, як до жирафу! О, ні, не дивись на мене так, ти просто естетично мені приємний. Та й взагалі, ти дуже подобаєшся одній людині, яка якраз у твоєму смаку. Я ось чекаю, доки він тобі зізнається. Сподіваюся, це буде раніше, ніж ти закінчиш свій універ. Півроку ходить тільки до тебе на касу,засмучується, коли тебе не бачить, і ніяковіє перед тобою як черниця перед вікінгом, - дівчина хихикає і зістрибує з парапету. А потім, через секунду, міцно обіймає мене.
- Гаразд, кури, Владко, а я піду. Наталі просила зайти до неї.- Вір, постривай, не тікай. Я не розумію, - приголомшено промовив я. Тобто я комусь подобаюся? Кому це? Я іноді буваю сліпим, і окулярів, щоб роздивитися залицяння, у мене немає, але ж я не настільки дурник! Я б помітив, якби до мене постійно приходила на касу одна й та сама людина.- А все, все, треба було раніше, - дівчина,вередуючи, показала мені язик і піднялася сходами, на ходу одягаючи маску.
- Охуїти. Жінка-загадка. То кому я подобаюся? - Вимовив я в порожнечу. Докуривши, я все ж таки вирішив, що розпитаю Віру пізніше. Але не факт, що це вийде. Іноді Сонечко могла бути дуже потайливою. І щось мені підказувало, що в моєму випадку я не почую нічого, доки вона не вирішить мені пояснити. Права Віра, я все ж таки жираф.Я повернувся до зали. Поглянув на розклад обідів, поставив будильник на телефоні, щоб вчасно перекрити касу та піти на свої законні тридцять хвилин обіду.
Пощастило, що сьогодні ніхто з гостей не влаштовував скандалів і не поводився по-хамськи з касирами. Бувало й таке, що відвідувачі так ображали працівників, що дехто йшов з каси у сльозах. Особливо прикро за дівчаток, які працюють зовсім недавно і ще не навчилися не сприймати сказане близько до серця. Кожен може касира образити, але не кожен готовий отримати відповідь. Я посміхнувся, згадуючи, як витягалось обличчя Діми під час нашої розмови. Що ж, це безперечно піднімає мені настрій. Хоча, те як я покарав мразоту, що прийшла з пятиста гривнями та одним шоколадними батончиком зранку, насипавши купу монеток теж було непоганим рішенням. І ця пика з питаням «Ну за що?» радувала мене ледве не сильніше зарплатні.
- Проходьте, будь ласка, на шосту касу. Не створюйте черги, - вимовляю я, знімаючи зі стрічки спеціальну табличку із попередженням про непрацюючу касу. Щож, привіт завчений паттерн і відточені до автоматизму рухи.
Годинник на руці завібрував, сповіщаючи про те, що настав час обіду. Я перекрив касу і, задоволений, попросивши у дівчаток з кулінарії зважити мій улюблений салат, подався на курилку. Покурю і піду поїду. Але спочатку потрібно сплатити мію «здобич». І до кого я піду на касу? Звичайно ж, до Сонечка.
- А хто не знає Вірочки? Віру знають усі, - сказав я, скануючи свою карту з корпоративною знижкою.
- Владе, ти знову взяв собі цей страшний майонезний салат? - Дівчина дивилася на мене, як на зрадника.
- Взагалі, це салат «Ніжність». Не дивися на мене так! Люблю я його, і у нас із ним все дуже серйозно! Хоча обставини проти наших стосунків! Це майже «Ромео та Джульєтта»! «Немає повісті сумніше на світі…»
- Чим повість про Влада та гастрит… - закінчили за мене.
- Ну навіщо по болючому? Віра, не треба на мене так дивитися, - я намагався захищатися, але Сонечко явно хотіла мене вбити. Хто, ну ось хто сказав, що маленькі дівчата милі? Ви їх просто не злили!
- Я наступного разу притягну тобі все приготовлене без олії і на пару. Будеш броколі їсти, як миленький. І якщо ще раз побачу з цією поганню, - дівчина вказала на мій обід, - я тобі взагалі дитячу пюрешку куплю. Будеш «агу» говорити. Або ще краще. Я поскаржусь твоїм сестрам.
- Віро, може, не треба? Ну, будь ласка, - вона насправді могла мені притягнути домашню дієтичну їжу чи покупне дитяче пюре. Та й і Марго з Машею написати величезне повідомлення з описом того, який я ідіот у них.
- Треба. Не біси мене з ранку, а то за хвіст вхоплю і буду потрошки його відрізати. Все, розплачуйся. Приємного апетиту, – Віра показала на термінал.
- Яка зла. Твоя підступність і злість не знають меж! Але мене не проведеш, я знаю, яка ти булочка. Дякую, - я посміхнувся і забрав чек та свій обід.
Обмінявся люб’язностями з охоронцем, який простикерував мої покупки, та зі спокійною дешею вийшов на курилку. Жаль, що в пачці залишалося всього п’ять цигарок. Не хотів я сьогодні купувати нову, але доведеться. Я поставив на парапет пакет із їжею і підпалив цигарку.- Привіт. Ось, тримай, — переді мною якимось хріном матеріалізувався збентежений Діма, який простягав шоколадку. Я ледве не вдавився димом, що видихав. Яке прикре самогубство. - Привіт, - приголомшено промовив я. - О дякую. Мій улюблений якраз. А хто сказав?- Ємм… дівчинка… на касі… сказала… - пролепетав розгублений хлопець. Не чекав що я не буду поливати тебе «отрутою», так? Тобі просто пощастило, що я вчора був улещений своїми сестрами і взагалі цілком нормально відпочив. Як кажуть дівчатка: дракона погладили, дали повалятися у золоті та відполірували луску. Ось і не їсть нікого.
Хоча…А може, я просто його лякаю? Тому він так себе поводить?
- Не тактичне питання. Я такий страшний чи просто тобі ніяково? – питаю , бо справді цікаво. Буде не дуже приємно, якщо правдивим виявиться перший варіант. Я не найпривабливіший у цьому світі, але діти на педіатричній практиці самі йшли до мене на руки і ніколи в мене не плакали. Я вважаю, що це показник адекватності.
- Просто почуваюся ідіотом після того, що сталося, - засмучено вимовляє Діма і зніяковіло посміхається. Під очами у нього з’являються чудові зморшки. Блін, як же ти гарно посміхаєшся. Ось чому такий красивий хлопець і зайнятий?
Я закусив губу на мить. Гаразд, десь є та людина, якій не пощастить в мене закохатися. Я посміхнувся, вирішивши не лякати ще більше Діму, і продовжив розмову:
- Та гаразд, всі ми буваємо п’яними. Просто я п’яних дуже не люблю. Не переживай. І може вже нормально познайомимося? Я - Влад. Хоча це безглуздо, бо ти міг прочитати моє ім’я на бейджику.
- Діма …. - Убито говорить хлопець, зітхаючи і поправляючи окуляри.
До мене доходить весь ідіотизм ситуації. Боже, як це тупо. Сміх, що рветься зсередини, я не можу зупинити. Поки я намагався не задихнутися, сигарета, якою я так і не затягнувся, догоріла до фільтра:
- Вибач, але це так смішно. От курва. Тебе дим сигаретний не дратує?
- Не вибачайся. Ситуація і справді безглузда. Та і дим не бісить,можеш палити. У мене майже всі знайомі курять. Звик., — я бачу, що Діма теж намагається не розсміятися від дурості ситуації. Милий який, і ці почервонівші щоки…От що ти робиш з моїм серденьком?- О, я тоді закурю, - я дістаю з пачки чергову цигарку і підпалюю її. - Ну, хоч посміялися із ситуації.
– Довше жити… – намагається хоч якось підтримати діалог Діма, хоч я й бачу, як йому некомфортно. Ну нічого, я готовий підтримати розмову, щоби помилуватися тобою. Як тебе таким гарним батьки зробили? Чи ти якесь химерне, настільки привабливе, що це неможливо виміряти, для мене створіння? Чому я на тебе так реагую?
- А взагалі сміх справді життя продовжує, я як медик говорю. Знижує рівень гормонів стресу та сприяє виробленню ендорфінів - промовляю я, невідривно дивлячись на те, як усміхається від моїх слів хлопець. Я не можу відвести очей від того,як змінюється обличчя хлопця від посмішки.
- То ти медик? - трохи здивовано вимовляє Діма.
– Ну як, студент меду. І так, - я дивлюся на хлопця і вже знаю, яким буде наступне питання. Щоразу одне й те саме. – Працюю на касі, бо потрібні гроші для оплати контракту.
- І як ти все встигаєш? - Ух, як розгорівся у Діми погляд. Що ж, приємно викликати інтерес.
- П’ять годин сну щодня, кава літрами, періодичне бажання померти, і завдяки стараннями сестер квітучий вигляд, - я не брешу. Просто я не став говорити, що крім цього є ще й дике небажання виходити з дому без вагомих причин. Не те, щоб я був канонічним хіккі, але інколи все таки їм є.
- Взагалі це дуже круто. У мене немає жодного знайомого медика, – після недовго мовчання вимовляє Діма. Не повірив, що правду говорю? А це просто в мене немає почуття гумору, і я не вмію жартувати.
– Тобі пощастило, бо ми, медики, специфічний народ. А їсти поруч зі мною після деяких обов’язкових чергувань може не кожен, та й слухати розповіді про те, що я бачив, мало хто може. Але це, звичайно ж, не стосується моєї родини та одногрупників, - я посміхаючись згадавши про те, як я їхав у метро після практики у бюро судмедекспертизи. А як від мене несло цим чудовим ароматом, незважаючи на те, що я був у хірургічці, одноразовому халаті та медичній шапочці. Зате біля мене в метро не було товкучки!
– А я б послухав. Зовсім не розцмію нічого у медицині… Але це так цікаво! - Натхненно сказав Діма. Ех, знав би ти, наскільки хвора та паскудна та система охорони здоров’я, і наскіли сильно вона б’є по лікарям у першу чергу.
- Ну, буде настрій, розповім, - я сумно розсміявся і подивився на годинник. - Блять, Дімо, я побіжу, зовсім з тобою заговорився, у мене 15 хвилин на поїсти залишилося. Дякую за шоколадку, мені було приємно. До зустрічі!
Можливо, він мені щось сказав, але я не почув. Як тепер встигнути нормально поїсти за п’ятнадцять хвилин та випити кави? А хрін з ним, на парах встигав і тут встигну! Час, проведений з хлопцем, був вартий того, щоб я у паніці запихувався салатом і облився гарячою кавою.