Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Після тієї сімейної вечері час йде ще швидше, хоча Реґулусу здається, що він встигає зробити все, що хотів би. Наприклад, змусити Крічера зробити його маєток не таким похмурим.
Блек успадкував Сіскейл Менор ще задовго до свого повноліття, коли молодший брат його діда, Лікоріс, помер і не залишив після себе нащадків. Реґулус, наймолодший з дітей, завжди був його улюбленцем.
Старий вів доволі самотнє життя, тому оселився подалі від галасливих родичів – будинок стояв неподалік від Рейвенґласу, прибережного села в окрузі Коупленд графства Камбрія. Село було звичайнісіньким і в ньому, напевно, не було ні одного чарівника або відьми, але Лікорісу Блеку просто хотілося, щоб його залишили у спокої.
Тож він витратив купу грошей на придбання величного, але затишного маєтку на березі, чиї стіни були викладені місцевим ракушняком. Можливо він збирався завести купу дітей, того і шукав, щось настільки велике – але щось пішло не так. Будинок був домівкою лише йому протягом чотирьох десятків років, а потім, після його смерті, ще п’ятнадцять років чекав на нового хазяїна.
Реґулусу завжди подобався будинок, але якось Крічер ляпнув, що майбутній хазяйці можуть прийтися не до душі темно-сині, майже чорні портьєри. Блек погодився, а потім наказав прибрати не тільки їх, а ще позбавитися купи старого мотлоху, що стояв просто для прикраси, і перефарбувати стіни на декілька тонів світліше.
— О, то імпровізований ремонт – це спроба перетворити маєток не на такий відвертий холостяцький прихисток, — в черговий раз дружньо зачіпає Реґулуса брат.
— Чому ти постійно глузуєш з речей, які я роблю заради або для мого майбутнього шлюбу?
— Пробач, я не можу реагувати не так гостро. В моїй пам’яті тобі все ще п’ять і ти рюмсаєш, бо тебе за сраку кусає садовий гном і ти віриш, що через три дні й три ночі сам перетворишся на таку ж почвару.
Реґулус звик до жартів і чіпляння брата та знає, що після весілля вони стануть ще гіршими. Тим не менше, ремонт – це не найважливіше, що збирається підготувати Реґулус.
Коли настає той самий день, він чомусь хвилюється. Блек знає, що це буде найнудніше весілля, яке він лише бачив, бо його плануванням займалися його батьки, а також тітка і дядько. Серед гостей він зустрічає купу знайомих обличь – і ні одне з тих, кого він дійсно хотів би тут бачити.
Лестрейнджі, Роз’є, Флінти, Малфої, Булстроуди, Ноти, Селвіни, Ейвері… Жахливо, його родина здається вирішила відігратися за всі ті роки сидіння в маєтку без пишних прийомів та святкувань з розмахом.
Він ввічливо вітається з усіма, але усмішка Реґулуса натягнута. Він чекає, коли все це скінчиться.
Але коли Блек бачить Пандору, то щиру усмішку приходиться навіть стримувати – вище суспільство не дуже любить почуття, та і йому самому не хочеться ділитися тим теплим і приємним, що зігріває його зсередини. До вівтаря її веде Сиґнус, бо її власний батько майже сім років сидить в Азкабані.
Пандора стоїть перед ним у своїй вишуканій сукні і дивиться у очі. Він відчуває хвилі радісного збудження, яке випромінює перстень, і докладає зусилля, щоб не посміхатися, як придурок.
Вона завжди казала, як її це бісить – традиційні заходи, етикет, вдаваність та ввічливість до людей, яких ти ненавидиш всією душею, тому Реґулусу здавалося, що цей день буде для неї пеклом. Але перстень дає йому зрозуміти, що вона відчуває насправді.
Він намагається зосередитися, щоб промовити всі клятви та обіцянки, але коли йому дозволяють поцілувати наречену, всі думки вивітрюються з голови. Реґулус зовсім забув, що йому прийдеться цілувати її при всіх.
Чорт забирай, ця довбана родина зіпсувала йому дитинство, майже вбила, а тепер ще й змушує вперше цілувати дівчину, яка йому насправді дуже подобається, отак привселюдно.
Хлопця майже захлескує роздратованість, коли Пандора непомітно торкається свого перстня, намагаючись заспокоїти його та приводячи до тями. Реґулус відчуває полегшення і впевненість, що їх поцілунок – це останнє, що він розділить з цими людьми.
Він цілує її коротко, але ніжно, намагаючи знайти баланс між палкістю і стриманістю, а Пандора відповідає йому тим самим. Вони відстороняються один від одного через декілька секунд. А потім починається довга черга привітань від чарівників і відьом, яка, здається, триває цілу вічність.
Вони нарешті можуть перемовитися, коли всі сідають на свої місця.
— Це було не дуже, так? — питає Реґулус, як тільки бачить, що гості відволіклися від них.
— Ти про своє обличчя перед поцілунком або про сам поцілунок? — усміхається Пандора.
— Іноді мені здається, що ти жартуєш як мій брат.
— То брата тобі також доводилося цілувати? — продовжує вона з абсолютно серйозним обличчям.
— О Мерліне, — зітхає він, — ні, не доводилося, Пандоро.
Вона мовчить трохи, а потім відповідає на його перше питання.
— Мені не сподобалося.
— Що? — вражено перепитує Реґулус, не думаючи, що все настільки погано.
— Не ти, дурненький. Мені не сподобалося, що всі дивилися, а я хотіла, щоб ти цілував мене ще, — стримано сміється вона.
— В нас ще буде час, — каже хлопець.
— Безумовно, — погоджується Пандора.
Все це святкування триває ще довго. Вальбурга, Оріон, Сиґнус та Друелла насолоджуються тим, до чого йшли так довго. Пандору і Реґулуса ж тішить лише декілька танців, які вони можуть подарувати один одному.
Трохи пізніше дівчині починає здаватися, що весь цей захід був зроблений лише для того, щоб задовільнити прагнення старших Блеків нагадати про себе у вищому суспільстві.
— Нудно? — питає Реґулус.
— Риторичне питання. Чи може бути не нудно, якщо справа в руках нашої родини?
— Хочеш піти звідси?
— А ми можемо? — щиро дивується Пандора.
— Ми побули тут достатньо довго. Гостям весело, та й прийшли вони сюди не заради нас, — розмірковує він, — то ж, не думаю, що в них буде бажання слізно вмовляти нас залишитися. Та і зазвичай ніхто не питає, куди молодята так поспішають після весілля.
Пандора легко штовхає Реґулуса у відповідь на останню фразу, але одразу погоджується на втечу. Той обережно стучить чарівною паличкою по бокалу з шампанським, привертаючи увагу гостей, потім дякує їм за привітання, та каже, що не дивлячись на таке приємне товариство, вони з дружиною хотіли б провести час удвох.
Після цих офіційних слів він тендітно обіймає її, щоб апарувати. І коли після трансгресії вони опиняються десь у темряві, Пандора питає «Чому так темно?» та хоче пожартувати щось с приводу його домівки, але розуміє, що вони точно не вдома – луна від її голосу занадто голосна для звичайних кімнат.
— Куди ти нас переніс? — каже дівчина, щурячись і намагаючись розгледіти хоча б щось у темряві.
— Сподіваюсь, тобі сподобається, — тихо відповідає він.
Пандора не встигає більше нічого сказати, коли простір навколо них заповнює м’яке світло та кольорові промені від ліхтарів на стінах, а вуха закладує від голосних криків людей, який вона бачить перед собою.
Вона не вірить своїм очам – тут всі її друзі з Гоґвортсу, всі, кого вона б могла пригадати, і всі, кого її рідня навідріз відмовилися запрошувати на святкування в дім на площі Грімо, та купа інших людей, яких вона бачить вперше, але вони дивляться на неї так, наче вони знайомі.
— О, ну нарешті, — награно невдоволено промовляє один з чоловіків поряд них, — я вже готовий був повірити, що Реджи не міг дочекатися залишитися наодинці, тому одразу потягнув тебе додому.
— Я б не посмів змарнував твої зусилля, Сіріусе, повір, — сміється Реґулус, а потім каже до дружини, — я знав, що наше весілля буде просто жахливим, Пандоро… То ж не міг полишити все як є. Як вважаєш, афте-паті, як кажуть маґли, з твоїми та моїми друзями, буде достатньою компенсацією?
— Це найкраще, про що я б могла мріяти, — відповідає вона через декілька секунд усвідомлення, та обіймає його, ховаючи обличчя та намагаючись не показувати гостям свої сльози розчулення.
Пандора була на факультетських вечірках, але ця перевершує всі її знання про такі заходи. Не дивлячись на величезну кількість людей, вона знає більшість із них, а з іншими її знайомить Реґулус. На їх святі присутній навіть її шкільний декан, який виявляється приятелем Сіріуса.
Гучна музика, ріки спиртних напоїв різної міцності, її подружки та друзі зі школи – це все робить цю вечірку незабутньою, але насправді Пандора щаслива тому, що Реґулус попіклувався, щоб в них були дійсно радісні спогади про цей день.