Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
І Реґулус дійсно пише їй. До весілля близько восьми місяців, тож він не збирається втрачати час. Йому трохи смішно, що Пандора відповідає на його листи офіційним тоном, що так не схожий на її поведінку при першій зустрічі.
«Пандоро, тобі не обов’язково писати настільки офіційно, чому ти все ще називаєш мене «сер»? Не марнуй папір на титули та фрази показової ввічливості».
«Як ви собі це уявляєте? «Привіт, Реджи, як ся маєш?». Це виглядає не дуже, особливо враховуючи наш соціальний статус»
«В нашу першу зустріч тебе це навряд чи непокоїло»
«В нашу першу зустріч я не одразу допетрала, що переді мною тридцятирічний чарівник з найшановнішої та найбагатшої родини магічного Лондона, який працює в елітному підрозділі Міністерства та з яким я згодом маю одружитися».
«Пандоро, мені навіть не тридцять»
«А скільки?»
«Двадцять п’ять»
«Це майже тридцять»
Він стримує сміх та згадує, що в його сімнадцять люди старші двадцяти також здавалися йому вже дряхлими. Реґулус довго крутить перо в руці, але все таки пропонує їй зустрітися ще раз. Вона погоджується одразу. І коли наступної суботи вони бачаться в Хогсміді, Блеку здається, що вона намагається знайти прийнятний баланс між офіційністю до старшого та неформальним спілкуванням з людиною, яку вона хоче взнати трохи ближче.
— І куди ми підемо, до кафе Мадам Падіфут? — питає Пандора.
— Тобто ти дійсно хочеш пити гарбузовий лате з прянощами в оточенні пубертатних підлітків? — Реґулус ніколи не ходив в це місце, коли сам був студентом, і не збирався починати зараз.
— Ні, благаю, куди завгодно, але не туди, — дівчина сміється, але згадує, що вибір не такий вже й великий, — але тут просто більше нікуди піти.
— Я подумав про це.
Вони йдуть до озера, де не так багато людей. Пандорі подобається і плед в клітинку з зігріваючією магією, і декілька зачарованих чашок з паруючою кавою, і солодощі, які Реґулус достає з корзинки для пікніків.
— Шкода, що ти зачарував її та зменшив, — щуриться від сонячного проміння дівчина, відкусюючи шматочок від тістечка.
— Чому? — він не розуміє, — Мені здавалося чари зменшення не впливають на якості предметів. Щось не так з солодощами?
— Ні, ти просто виглядав би доволі екстравагантно в свойому костюмі та з цією корзинкою в руках, — вона не стримує сміх, та торкається рукою ошатного чорного банта на корзинці, — навіть не розбереш, чи на побачення, чи на поминки.
Реґулус думає, що більше ніколи не скаже Крічеру, коли збирається проводити час з Пандорою, щоб той не начіпляв чорних бантів ще кудись.