Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Чому ти не відмовився взагалі? — якось питає Сіріус.
— Бо якщо б ти трошки сумлінніше вчився у школі, то знав би специфіку укладання магічних договорів. Він буде розірваний, лише якщо хтось із нас помре, — Реґулус не любить цю тему, але брат починає її першим.
— Так просто одружись на іншій, не потрібно розривати офіційно, — Сіріусу здається, що все просто.
— На іншій? — Реґулусу так не здається зовсім.
— Так, на комусь, хто подобається, а не на дитині, яку ти в житті не бачив.
— Мені ніхто не подобається, — другу частину речення Реґулус пропускає повз вуха, ігноруючи правду. Батьки дійсно підкинули йому свиню, змушуючи оженитися на Пандорі, за яку він старший на вісім років.
— Це вже твої проблеми, брате.
— В будь якому разі, я не можу оженитися на інший. Магія договору не дозволить. Я або помру, або буду проклятий, або буде проклята моя обранка, або ще щось. Що конкретно – не маю ніякого бажання дізнатися.
Сіріус хмикає, а Реґулус вирішує не продовжувати розмову і мовчки п’є свою каву, періодично торкаючись фамільного перстня на лівій руці. Це стало звичкою за декілька місяців, з тих пір як він вперше відчув потепління дорогоцінного металу.
Колись цей перстень носив його батько, а інший, схожий, але не такий масивний – його матір. Після вкладення шлюбного договору один став його власністю, а інший зберігався у тітки та дядька, чекаючи поки його почне носити Пандора. В кільцях взагалі-то не було ні граму сенсу, це була лише чергова сімейна реліквія (абсолютно безглузда, на думку Сіріуса). Її носять лорд та леді Блек до заручин і після весілля, а потім передають свойому нащадку та його обранці.
Тож, коли кільце просто почало нагріватися, Реґулус не дуже придав цьому значення, але все ж таки спитав у батька при зустрічі.
— О, та вона почала носити інший перстень, — схвально промовив Оріон. — Це звісно не якісь потужні захисні реліквії, але все одно в них є сенс.
— Справді?
— Перстень транслює стан свого власника на свого «двійника». Зараз тобі це ні до чого, але потім це… Доволі корисно. Принаймні я знав, коли твоя матір біситься з чергового приводу, і її краще обходити десятою дорогою.
Йшли роки і час одруження близився, а після цієї розмови Реґулусу в котрий раз подумалося, що він не хотів би таких стосунків з дружиною, як в Оріона з Вальбургою. Вони наче терплять один одного, але коли навколо нікого немає – намагаються дистанціюватися і не взаємодіяти.
Звісно, це не найгірший варіант. З розповідей друзів він пам’ятав, що батько Басті Лестрейджа, його шкільного приятеля, міг вліпити дружині по обличчю, коли ті сварилися. Батько Евана Роз’є періодично таскав додому коханок, ігноруючи присутність своєї жінки. Байдужість та холод можуть виглядають привабливо, якщо бачити лише такі альтернативи.
Але він бачив і інші. В Ордені Фенікса він бачив Сіріуса та ту гарненьку біляву бруднокровку Марлен. Бачив Поттерів та Лонгботтомів. І йому було шкода, що ні одна з цих історій не мала щасливого кінця.
Лонгботтоми недієздатні і тепер назавжди в психлікарні, Поттери мертві, як і Марлен, а єдина причина, чому його брат не поїхав дахом – це його хресник, яким він опікується. Але вони обов’язково були б щасливі, якщо б не Волдеморт.
Волдеморта більше немає. Чи може тепер бути щасливим він? Хотілося б думати, що так.
Тож, спочатку кільце просто іноді тепліло, даючи про себе знати. Через декілька днів Реґулус відчув легке поколювання, яке сильно нагадувало роздратування. Іноді він відчував, як прикраса випромінює приємні магічні хвилі, вочевидь коли власниця була в гарному настрої.
Його непокоїло, що роздратування та розпач він відчував набагато частіше. І одного разу, коли кільце нагрілося так сильно, що здавалося пропалить його шкіру, Реґулус раптово згадав, що дівчина може відчути і його емоції, якщо вони будуть доволі сильними. Він стиснув кільце іншою рукою, ігноруючи біль, і спробував зосередитися на своїх думках.
Блек не знав, чому Пандора так засмучена, але намагався думати про те, що йому шкода. Шкода, що вона переживає якесь лайно, і якщо він міг би, то підтримав би. Шкода, що розпач бентежить її так часто. Шкода, що їй самотньо.
Через декілька хвилин напруженого зосередження, Реґулус зрозумів, що кільце більше не пекельно гаряче. Звична температура повільно повернулася, і він не відчував того жахливого поглинаючого відчуття.
Більш того, він не знав, спрацювало чи ні, але все таки намагався провертати цей фокус кожного разу, коли була потреба. Йому хотілося вірити, що це дійсно допомагає, а приємні теплі хвилі заспокоєння від його перстня в моменти власного роздратування – це не галюцинація.