Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Сіріусу подобається дратувати брата, кожного разу при зустрічі кажучи, що він виглядає просто огидно закоханим. Реґулус не визнає це, але думає, що він дійсно почувається самотньо, коли Пандора довго не відповідає на його листи, або кільце не транслює її емоції.
Він встигає побачитися з нею в Хогсміді ще один раз, аж коли Міністерство направляє його в паризьке Міністерство на довгі три місяці. Туди повинен був поїхати його керівник, але він вирішив відправити замість себе молодого Блека, який був чи не найсумліннішим його підлеглим і точно не повинен був щось зіпсувати.
Реґулус не може відриватися від справ та апарувати в Лондон за бажанням коли йому заманеться, тому все, що залишається – це листи. Іноді довгі, іноді коротенькі, але він чекає кожної відповіді і намагається не пропустити ні одного речення.
Коли він нарешті повертається додому у квітні, то майже одразу отримує лист від батьків з повідомленням, що наступного тижня вони запросили до себе Сиґнуса та Друеллу, з ними прибуде і його наречена. Тож, він повинен явитися та справити гарне враження.
Реґулус думає, що з боку його батьків доволі сміливо писати йому листи у такому тоні. «Ти повинен…» — його очі чіпляє та бісить ця строчка.
І це після того, як він бачиться з ними не частіше разу на рік! І кожен цей візит — вимушена ввічливість, лише щоб посидіти разом у гостинній, багатозначно помовчати та зробити вигляд, що вони сім’я.
Іноді він заздрить Сіріусу. Його брат точно нічого не повинен – ні з’являтися у помісті хоча б раз на рік, ні приховувати правду заради репутації, ні відчувати гострий біль, усвідомлюючи, що всі їх родинні зв’язки – це фарс, який не має нічого спільного зі словом «родина».
Бо Сіріус ще давно усвідомив, що він не зможе отримати любов батьків, навіть якщо придушить Джеймса Поттера, своїми руками пошиє мантію Пожирача та стане найкращім другом Волдеморта. Вони на це просто не здатні.
Реґулус був наївнішим і сподівався до останнього, що от-от і вони точно скажуть, що він гарний син, що вони люблять його та цінують, чи щось у цьому дусі. Але Оріон та Вальбурга просто продовжували вимірювати прийнятність його поведінки, міняючи своє відношення в залежності від тієї самої прийнятності.
«Більше не товаришуєш з тим хлопчиком з Райвенкло? Добре, бо він напівкровка»
«Отримав «добре» з трансфігурації? А міг би – «відмінно», якщо б більше працював»
«Белла вчить тебе легіліменції? Чудово, це корисна навичка для чарівника»
«Ти приєднався до Волдеморта? Яка шана, це піде лише на користь нашій родині»
«Ти віддав Темному Лорду Крічера? То чому невдоволений? Будь вдячний, що він попросив саме тебе. Ми придбаємо нового»
Тепер це все було в минулому. Реґулус набридло лізти із шкіри, лише щоб бути гарним сином і не отримувати нічого у відповідь.
Першим, що він зробив після усвідомлення того, що їх думка більше не важлива дня нього – це забрав Крічера, а взамін прислав домового ельфа, який раніше дивився за одним з Блеківських маєтків, в якому він сам і оселився. Матір лютувала, вимагала повернути старого, але Реґулус написав, що «переб’ється».
Йому дуже хочеться зіпсувати їм плани і не з’явитися на вечері, але бажання побачити Пандору було сильніше. Тож Реґулус йде.
В той вечір він чіпляє найсерйозніший вираз обличчя, гостинно вітає тітку та дядька, цілує руку нареченій і розказує, як радий нарешті з нею познайомитися. Реґулусу подобається, як вона виглядає в довгому платті, на підборах та з високою зачіскою – такою він її раніше не бачив.
Пандорі серйозність дається гірше, бо він бачить, як тяжко їй іноді стримувати сміх або бажання закотити очі на фразі Вальбурги «Сподіваюсь, ніхто з моїх майбутніх онуків не буде таким, як Сіріус».
Реґулусу й самому важко втриматися від гострої фрази на цей рахунок, але він мовчить. Мовчить і думає, що зробить все, щоб їх онуки були ще гірше, ніж Сіріус.