Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Ти маєш піти, — запевняє Сіріус, — подивимося, як грають команди. Я не був там майже десять років, з випуску.
— Ти думаєш, я проігнорую, що єдина причина, чому ти мене запрошуєш – це можливість сплавити на мене Гаррі, поки ти будеш базікати зі своїм хутряним посіпакою від першої до останньої хвилину матчу?
— Не називай так Ремуса! — ображається його брат.
— Та годі тобі, я нормально до нього ставлюся. Але я не підписувався бути нянькою, Сіріусе. І я не люблю дітей.
— Не бреши, ти любиш Гаррі. О, і якщо б ти не любив дітей, то не збирався б женитися на дитині, — гидко пирхкає Сіріус.
— Замовкни, — супиться Реґулус, — Добре, я піду. Але клянуся, я не буду розважати Гаррі, якщо ти пролізеш на деканську вежу до Ремуса, так і знай. Те, що наші місця на Ґрифіндорській трибуні – це вже доволі сильна трагедія.
Наступного дня він дійсно апарує до Хогсміду з братом та його малим хресником. На дворі стоїть рання осінь, і цей матч між Ґрифіндором та Слизерином – перший у сезоні. І після того, як Ремус зустрічає їх і проводить до трибуни, Реґулус бачить багато знайомих обличь на сусідній зеленій вежі.
Хоча це шкільні матчі, колишні учні часто приходять сюди, особливо ті, хто досі спілкуються з деканами. Він бачить невдоволені погляди від декількох людей, їх помічає і Сіріус.
— О, Реджи, ти така підступна погань, сидиш тут з поціновувачами бруднокровок та зрадниками, — блазнює брат.
— Залишилося обмотатися червоно-золотим шарфом для повноти ефекту, — посміхається Реґулус, — я б може і зробив це задля сміху.
— Чому ні?
— Я обіцяв матері.
Сіріуса бісить, що Реґулус досі шифрується і взагалі зважає на слова батьків, але знає, що той не поступиться. Молодший давно розчарувався в тій частині родини, але все ще чомусь грає по правилам.
Спочатку ні Оріон, ні Вальбурга не знали про горокракси, про ту чортову печеру, про допомогу Ордена і про подвійну гру Реґулуса. Після зникнення Волдеморта і поновлення роботи Візенґамоту, молодшому Блеку очікувано прийшло запрошення на відкрите слухання. Він мав дати покази щодо кузини, її чоловіка, а також Мелфоїв, як родич. Було звинувачення і щодо його самого.
На щастя, Орден був готовий свідчити на його користь, враховуючи його заслуги, тому Азкабан йому не загрожував. Але слухання було відкритим, тому більшість інформації стала б публічною майже одразу після його закінчення.
Він знав, що від нього відвернеться більша частина друзів, якщо їх можна було так назвати, коли оприлюднять факт його співпраці з Орденом. Це було не дуже важливо для нього, але хлопцю подумалося, що краще б батьки взнали від нього самого, а не з газет.
Тому наступного ранку після отримання запрошення до суду він виклав батькам все. Починаючи з того, який Волдеморт гидкий козел, бо майже вбив Крічера, і закінчуючи тим, що взагалі-то їх любий син зрадник і через декілька тижнів це стане відомо всім.
Коли він сказав все, що хотів, батько продовжував мовчати, а матір пила заспокійливе. Класика. Він очікував скандалу та психів, але їх не було. Єдине, про що його вмовляла потім Вальбурга – це зробити все, щоб слухання було закритим.
— Я втомилася. І ти, і Сіріус розбили моє серце, але в мене більше немає сил воювати з вами. Але я все ще хочу добра нашій родині, процвітання, а не занепаду. Молю, переконай їх закрити слухання. Наші родичи, а особливо Сиґнус та Друелла, не повинні знати про… Про твої «справи» з Орденом.
— Точно, збереження репутації понад усе, як я міг забути, — іронічно відповідає Реґулус, — Я спробую домовитися. Але як тільки я зроблю все, що маю для збереження нашої родини, цей цирк скінчиться.
— Роби, що хочеш, — відповіла матір.
З тієї розмови пройшло вже сім років. Слухання таки зробили приватним, а через рік Реґулус ще й став там працювати. Про «зраду» фактично знали лише його батьки, кілька співробітників Міністерства та члени Ордену. Принаймні ті, що ще були живі. І тому його поява з братом на трибуні Ґрифіндору була доволі дивною для кожного, хто знав Реґулуса в шкільні часи.
Доречі матч був вартий перегляду, команди грали занадто гарно, як для шкільного рівня. Але Реґулус навряд чи оцінив його, бо думки були зайняті іншим.
— Ти спеціально притягнув мене сюди, так? — питає він брата в перші ж хвилині.
— Звісно, — Сіріус навіть не збирається викручуватися.
Реґулус трохи слідкує за всією грою, але більше його цікавить ловець команди Грифіндору з надписом «Лестрейндж» на спині.
— Я не думав, що вона грає, — тихо говорить він, — зазвичай, в сім’ях типу нашої дівчатам таке не дозволяють.
— Так, пам’ятаю Андромеда навіть проходила відбір в команду, але батьки їй чимось пригрозили, і вона мала відмовитися від місця, — згадує Сіріус, — Але… Це інша історія. Ремус каже, Пандора пішла в команду ще на другому курсі попри заборону діда та бабки.
— Ага, якщо вони були так проти, то звідки в неї така наворочена мітла? — придивляється Реґулус і бачить, що мітла Пандори дійсно з останньої колекції, краща, ніж у інших членів команди.
— Ну не тільки ж мене виручають багатенькі родичі, — вдоволено посміхається Сіріус, згадавши як дядько Альф залишив йому котедж та шикарний спадок.
— Ти їй купив?! — вилупляється на нього Реґулус.
— І не раз. Це вже третя. Маєш сам знати, що у ловців мітли – це розхідний матеріал, — каже той зі знанням діла, — Але вона досі не знає від кого. І не возить мітлу додому. Ремус дозволяє залишати на літо у школі, щоб Сиґнус та Друелла навіть не знали.
Реґулус продовжує слідкувати за матчем, все ще трохи поринаючи в думках. Слизерин забиває гол за голом, він намагається радіти успіхам свого факультета, але виходить погано. Більше задоволення він відчуває тоді, коли Пандора ловить снітч.
Після оголошення перемоги більшість спостерігачів спускаються вниз, щоб привітати друзів та знайомих, що грають у командах. Сіріус та Реґулус нікого не знають, аж тут маленький Гаррі бачить Тонкс у жовтому натовпі, що спускається з Хафлпафських трибун і тягне хресного привітатися.
Реґулус збирається підійти з ними, але відчуває як кільце нагрівається. Потім він бачить її – Пандора стоїть буквально в декількох метрах від них.
— Ідіть, я наздогоню, — каже він брату.
Сіріус все розуміє, закатує очі, але нічого не відповідає.
Реґулус здогадується, як дебільно буде, якщо він підійде. Вони не знайомі персонально, більш того, він старший за неї і це буде просто неприйнятно виглядати з боку. Панічно перебираючи в мозку ідеї, що краще зараз зробити, він втрачає момент, коли Пандора помічає його.
Кільце видає гостру, але короткочасно хвилю роздратування і це приводить Блека до тями. Він відводить погляд, а коли повертає його назад лише на мить, то бачить як дівчина розпихуючи людей йде до нього. Кільце досі пульсує.
«Мерліне, чому вона йде до мене? Вона не знає, хто я, не знає, як я виглядаю…»
Реґулусу думається, що краще вже просто втекти, але це буде виглядати жахливо. Він готується сказати пару ввічливих фраз, згадує, як потрібно взагалі вести себе з майбутньою дружиною за етикетом, але не встигає.
— Чого вирячився? — роздратовано питає Пандора, не вітаючись.
«Як мило», — думає Реґулус.
— Пробачте, я не хотів вас образити, — він вирішує вибачитися, бо сказати фактично нічого.
«Божевільний», — думає Пандора.
— Це не відповідь, — її голос не теплішає.
Реґулус знову відчуває хвилю її невдоволення через кільце.
— Міс, я не хотів псувати вам настрій, — він не придумає нічого краще, ніж показати їй свою ліву руку, демонструючи перстень, такий же, який носить вона сама, — якщо моя цікавість вас роздратувала, то мені краще вибачитися ще раз і піти.
Реґулус збирається схилити голову, легко кланяючись, як це прийнято у вищому суспільстві, та забратися геть, лише б не виглядати як ідіот перед своєю нареченою.
— Не йди! — миттєво скрикує Пандора, побачився кільце та за секунду усвідомивши, до кого вона так нечемно звернулася, — тобто… Не йдіть, — виправляється вона.
Реґулусу стає трохи легше.
— Я не хотіла бути такою грубою. Але не по душі, коли на мене так вирячаються, — каже дівчина.
— І часто на тебе вирячаються? — питає Блек.
— Буває, — признається вона.
Вона гарна, навіть занадто, думає Реґулус. І не дуже схожа на Беллу. Риси її обличчя набагато м’якші, їх приємно роздивлятись. Він думає, що ще б сказати, але вона каже першою.
— Дякую, — тихо промовляє вона.
— За що? — дивується Реґулус.
Тепер кільце показує йому вона.
— Я спочатку не розуміла, чому почуваюся краще, коли ношу кільце. Але потім зрозуміла, що це не його заслуга, а людини, яка носить інше.
— Радий почути, що це працює, бо я був непевний.
Пандорі конче потрібно йти, бо вона бачить, як капітан команди не перший раз зиркає на неї з німим питанням, поки люди навколо починають розходитись.
— Що ж… Принаймні ми познайомилися до весілля, — гірко посміхається дівчина, — мене вже чекають. То ж, бувайте.
— Дозволиш тобі написати? — навмання питає Реґулус.
— Розчаруюся, якщо ви цього не зробите, — трохи зухвало відповідає вона перед тим, як повернутися до команди.