Розділ 10 Цукерки або смерть!

Another head hangs lowly
Child is slowly taken
And the violence caused such silence
Who are we 1.5

Cranberries — Zombie

 

 

На вулиці виявилося тепліше, ніж думав Ерен. Попри те, що вечір давно настав і на вулиці було темно, двір університету добре освітлювався всілякими світлодіодними святковими прикрасами та купою гарбузів з палаючими очима. Пахло якимись прянощами і шоколадними цукерками. Трішки алкоголем. Натовпи перевдягнених студентів стовбичили перед головним входом. Хтось вийшов подихати свіжим повітрям на самоті, хтось з ентузіазмом обговорював вечірку і костюми, хтось курив, а хтось тільки прийшов на Навечір’я Всіх Святих. Але загальний пречудовий настрій можна було відчути на відстані. Як і почути музику, яка гуркотіла звідкись зсередини приміщення.

 

— Основна толока в спортзалі? — питає Конні, поправляючи свою краватку. Він вже зняв куртку і тримав її в руках, тож, схоже, починав змерзати. — Чого ми чекаємо?

 

— Кого, — виправляє його Ерен, який свою куртку додумався не знімати. — Ми чекаємо Мікасу і Ріко.

 

Повз них проходить групка відьом з крутими капелюхами й мітлами. Вони голосно регочуть, і їхній сміх дійсно схожий на відьомський. Ерен мимоволі посміхається. Все-таки він дуже любить Гелловін.

 

— Подзвони Жану, — просить Конні. — Чого він так довго, магазин же за рогом.

 

— Вже не треба, — відповідає Ерен, вдивляючись в натовп біля стоянки. — Он вони.

 

Від натовпу відділяються троє людей і прямують в їхню сторону. Ерен вже впізнав у високому хлопці з великим ковбойським капелюхом Жана. Він єдиний сьогодні обрав вестерн. Біля нього йшли дівчата, і Ерен поки не міг зрозуміти, у що вони вдягнені. Мікаса протримала свій костюм в секреті до кінця.

 

— Ну нарешті, — видихає Конні, коли вони підходять. З його рота здіймається клубок пари. — За цей час можна було цілий ящик випивки сюди донести.

 

— Я зустрічав дівчат, — пояснює Жан і дістає з рюкзака по пляшці для Конні й Ерена. — Ну що, йдемо?

 

— Йдемо, — киває Ерен і посміхається Мікасі, яка виглядає, як справжня ельфійка. Її обличчя розписано листочками та в’юнками, а вбрання прикрашене справжнім пожовтілим листям. І куди ж подітися без ельфійських вух. — Чудові вушка.

 

— Дякую. А з тебе вийшов непоганий пірат, — посміхається вона, на що Ерен гордо поправляє свою бандану.

 

— А ти точно яка-небудь богиня смерті, — звертається він до Ріко в шикарній чорній сукні, яку інакше ніяк не назвеш.

 

— Ліліт, — киває вона. — Королева пекла.

 

— Супер! — Конні піднімає вгору великий палець. — Нам якраз туди дорога. Ходімо.

 

У спортзалі купа народу і з колонок гримить музика, поки сцена готується до виступів. Ерен відкриває свою пляшку і робить перший ковток гіркого напою, обіцяючи собі не напиватися.

 

— Десь тут має бути Міна, — перекрикуючи музику, говорить Мікаса й обводить поглядом зал.

 

Ерен теж вдивляється в обличчя студентів, але шукає не Міну, а Сашу, Арміна чи Марко, і поки не бачить їх.

 

Вони знаходять Міну біля столів, і вона, помітивши їх, посміхається і гордо здіймає підборіддя, демонструючи свій грим.

 

— Господи, ти ж одна з тих крутих дівчат з того мультсеріалу про школу монстрів. Я колись дивився, — одразу оцінює Конні. — Як же її звали…

 

— Дракулаура, — підказує йому Міна. — Маєш гарний смак, якщо дивився.

 

— А в цьому році буде конкурс костюмів? — питає Жан, наливаючи собі пунш в стакан. Куди він вже встиг подіти свою пляшку, не зрозуміло. — Я хочу взяти участь. Вам теж варто.

 

— Я б спробувала, — киває Ріко. — Минулого року я попала в п’ятірку.

 

— А я пас, — говорить Мікаса. — Я теж брала участь минулого року, а на цей раз я хочу оцінювати.

 

Ерен майже не влазить в розмову про конкурси й вечірки, яка зав’язується в їхній компанії, проте уважно слухає. Вечір тільки починається, і це одна з найбільших вечірок в університеті за це півріччя. Більша буде тільки на Новий рік.

 

Ерен згадує загадкового фотографа, який наробив фото на вечірці перед початком року і залив їх у загальну бесіду універу. Він ставить собі місію піймати його і познайомитися, якщо він буде тут і якщо вони, звісно, ще не знайомі.

 

— Гайда сфотографуємося, — раптом пропонує Ерен. — Поки ми тверезі.

 

— А в тебе великі плани, я бачу, — регоче Конні й підходить ближче. — Тільки цур на телефон Мікаси, в неї нормальна камера.

 

— Без проблем.

 

Вони стають в купу і роблять кілька звичайних селфі, а потім починають дитиніти й кривлятися в камеру. Ерен робить по кілька селфі з кожним і на свій телефон. Нафотографувавшись і нареготавшись, вони знову починають щось обговорювати, іноді підтанцьовуючи під музику. Хтось у кутку спортзалу бахкає хлопавкою, і кілька людей скрикують від несподіванки, а потім сміються. Двоє першокурсниць бігають з гарбузами по спортзалу, збираючи цукерки, випивку і сигарети. Людей в залі більшає, платформа, виділена під танці, заповнюється. Вечірка набирає обертів.

 

Міна і Жан заходяться щось змішувати в стаканах, і Ерен не наважується спитати, що саме, бо відчуває, що й так помалу починає п’яніти. Його погляд постійно вертається в зал і шукає ту трійцю, яку б він теж хотів тут бачити.

 

 

***

 

 

— Все нормально, я просто трішки хвилююся.

 

Армін уважно вдивляється в обличчя Саші й переконується в тому, що це правда. Що Саша дійсно перестала себе накручувати щодо виступу на вечірці й тепер просто трішки нервує.

 

Вони втрьох вирішили вийти трішки пізніше, щоб дістатися до університету в той час, коли вже все почнеться. Тим паче Саша наполягла на невеличкій репетиції перед виступом, тож тепер вони йшли від зупинки швидким кроком, щоб точно не запізнитися.

 

— Знаєш, чому ця вечірка буде кращою за ту, що була в кінці серпня? — питає в неї Марко, поправляючи на плечі свій несправжній сагайдак.

 

— І чому? — допитується Саша. — Тому що це наша перша університетська вечірка? Тому що всі в костюмах? Чи буде якийсь відомий діджей? Пані Ханджі мені про це нічого не казала.

 

— Ні, я не про це. Ця вечірка буде кращою, тому що на ній буде жива музика.

 

Саша повертає до нього голову і запитально здіймає брови, в той час, як Армін вже здогадався, що хоче сказати Марко.

 

— Так, я про тебе. Для нас співатиме сама Саша Брауз.

 

Саша вдячно всміхається, а потім якось приречено зітхає.

 

— Навряд чи хтось іще так думає, але нехай. Я співатиму для вас, я для цього і йду туди.

 

— Так думаємо не тільки ми, повір, — заперечує Армін. — Хісторія, Конні, Жан, Мікаса, Ерен. Всі там будуть і всі цікавилися тим, що ви з Ханджі готуєте на вечірку. Про тебе вже знають.

 

— Це мене і лякає, — тихо відповідає Саша. — Точніше, не наша компанія, а те, що я можу не виправдати їхніх сподівань.

 

— Тебе не повинні хвилювати чиїсь сподівання, не думаєш? — Марко знизує плечима. — А ще ти витратила дві години на грим і подивися: ти точно поза конкуренцією на конкурсі костюмів.

 

— Не перебільшуй, — посміхається Саша, по-доброму закотивши очі.

 

Коли вони дістаються двору університету, він здається малолюдним для такої події. Лише невеличка компанія крутиться біля фотозони й ще кілька самотніх студентів стоять біля входу. Певно, всі вже всередині, звідки гучно лунає музика.

 

Арміна на мить теж захоплює хвилювання, коли вони заходять в приміщення. У коридорах виявляється набагато більше людей. Що ближче до спортзалу, тим більше їм зустрічається персонажів фільмів, казкових героїв і міфічних істот, а сам спортзал вітає їх неймовірною атмосферою надприродної ночі. Усе світиться неоном, звідусіль на них дивляться гарбузи з моторошними посмішками й картонні кажани, а стіни прикрашають старі газові ліхтарики та павутиння.

 

Щойно вони дістаються сцени, з натовпу виринає весела Ханджі в образі загадкової лісової чаклунки, гарний пишний віночок на голові якої важко не помітити.

 

— Цукерки або смерть! — захоплено кричить вона, намагаючись звучати хоч трішки погрозливо, а потім заливається сміхом. — Як вам тут? Як на мене, вийшло непогано.

 

— Тут чудово, пані Ханджі, — киває Марко, знову поправляючи ручку сагайдака.

 

Армін розуміє, що потрібно було краще її затягнути й підходить ближче, щоб зробити це.

 

— Зажди, постій спокійно.

 

— Я поки забираю у вас цю красуню, а ви не смійте нудьгувати, — Ханджі підморгує їм і разом із Сашею швиденько крокує кудись за сцену.

 

— Що ж, я збігаю по пунш, стій тут, — говорить Марко і вмить зникає серед натовпу.

 

Армін ще раз окидає оком зал і не може його впізнати. Дивовижно, наскільки по-різному може виглядати одне й те саме приміщення. Біля столів вже майже немає вільного місця, студенти танцюють купками посеред залу, і Армін знаходить в собі бажання долучитися. Але спочатку треба дочекатися Марко. А ще було б непогано знайти Хісторію, яка визвалася доброволицею прикрашати зал до свята і перебувала тут вже з п’ятої години вечора. Також Армін сподівався побачити Ерена і компанію, оскільки Ерен до останнього не зізнався, який костюм для себе обрав. Хісторія свій образ від нього і Марко також приховала.

 

Вони з Марко сідають в кутку спортзалу, в одне з небагатьох вільних місць за столами, і Армін заходиться оглядати натовп. І десь хвилин п’ятнадцять він перекидається з Марко лінивими фразами про все і ні про що, бачить купу знайомих і незнайомих, що проходять повз, навіть помічає деяких волейболістів, а от Жана, Мікасу, Ерена чи Конні знайти поглядом так і не вдається.

 

— Вони стовідсотково прийшли, просто ми їх не бачимо, — говорить Марко, зрозумівши, кого він весь час виглядає, і посміхається. — Треба виходити на танцмайданчик. Або хоча б просто пройтись подивитись.

 

Арміну ця ідея здається вдалою і він піднімається зі стільця якраз у той момент, коли на нього з обіймами налітає Хісторія.

 

— Привіт, я вас обшукала! — перекрикує музику вона, поки Армін відходить від несподіванки й здивовано оглядає сестру, яка вже впурхнула обіймати Марко. На ній легка і ніжна чорна сукня, прямо як…

 

— Ти балерина! — захоплено видає Марко. — Тобі так личить!

 

— Дякую, — Хісторія сонячно посміхається. — Я темна балерина, якщо точніше. А ти Робін Гуд. Забиратимеш цукерки в одних і віддаватимеш іншим?

 

Вони регочуть в унісон, а потім Хісторія серйознішає.

 

— Чого ви взагалі тут стовбичите? — питає вона. — Усі на іншій стороні, ми всі вас шукаємо. Ходімо.

 

Хісторія веде їх крізь натовп через увесь спортзал. Армін ще здалеку помічає Конні й Жана, які з чогось сміються, Мікасу і Ріко, які синхронно заливають в себе по шоту, і Ерена, що знімає все це на телефон з посмішкою від вуха до вуха. Він у костюмі пірата і знав би, як йому личить бандана і ці цятки під очима. Офіційне вбрання Конні спочатку дивує, а потім Армін розуміє, що він дуже вдало закосплеїв містера Сміта. Вони дійсно чимось схожі, хоча Армін дивився цей фільм лише один чи два рази.

 

— Ну нарешті! — першим помічає їх Жан. — Ми ніяк не могли вас знайти. А де Саша?

 

— Пішла з Ханджі, вона сьогодні буде підігрівати атмосферу, — відповідає Армін і киває в бік сцени. — Скоро початок.

 

На ще слабко освітленій сцені кілька студентів встановлюють останні необхідні речі, Ханджі дає їм вказівки, а Саша переступає з ноги на ногу на краю сцени, стискаючи в руках гітару. У такому освітленні розглянути її важко, тож Армін просто сподівається, що вона не хвилюється надто сильно.

 

Через кілька хвилин музика стихає й увага всього залу зосереджується на Саші, що зручно вмощується на стільці перед мікрофоном зі своєю гітарою в руках. Вона у блискучому золотистому комбінезоні, що мерехтить під срібною світломузикою, голова прикрашена золотими ланцюжками, а обличчя, відкриті плечі й руки густо переливаються золотистими блискітками. І цей образ багатьом відомий.

 

З перших акордів натовп починає тихо гудіти в підтримку, і коли Саша починає співати, дехто із задоволенням підспівує. Кращої пісні для відкриття концертної програми годі шукати.

 

— Це ж «Зомбі», — захоплено видихає Мікаса. — Обожнюю цю пісню.

 

— Це була її ідея, — говорить їй Армін. — Як і костюм.

 

Мікаса всміхається, а потім серйознішає і нахиляється ближче до Арміна, щоб ніхто точно не почув її слова.

 

— Арміне, як думаєш… — вона говорить до нього, а сама дивиться тільки на сцену, же Саша блищить костюмом на весь зал і затягує ноти, що викликають мурахи по тілу. — Якщо я запрошу її потанцювати, вона мені не відмовить?

 

Армін посміхається і з готовністю хитає головою.

 

— Я думаю, не відмовить.

 

Мікаса киває і вдячно всміхається йому. Повертає погляд на сцену і переступає з п’ят на носки кілька разів, крутячи в руках свій бокал з пуншем.

 

Коли Саша закінчує співати, усі гучно аплодують і свистять, Жан і Конні, схоже, стараються найбільше. Саша дякує і йде зі сцени, а в зал знову повертається клубна музика.

 

— Ми йдемо танцювати, — говорить Жан і тягне за собою Конні й Мікасу, а потім обертається на секунду, щоб кинути решті: — Нумо, не сидіть як зануди!

 

Марко й Хісторія прямують за ними. Армін ловить на собі погляд Ерена, що залишився сидіти на своєму стільці, розвернутому спинкою до столу.

 

— Хочеш щось сказати? — посміхається Армін і сідає на стілець поряд.

 

Ерен мовчить кілька секунд, теж посміхаючись, а потім знизує плечима.

 

— А ти?

 

Армін нічого не каже, опустивши погляд у свій бокал. І що за звичка в нього така, відповідати питанням на питання і робити повітря між ними надто важким? Це не неприємно, ні, просто ніяково.

 

— Цей пунш надто кислий, — говорить він, і це правда.

 

— А мені подобається.

 

— Ідеш танцювати?

 

Ерен вагається кілька секунд, що досить дивно, адже наскільки пам’ятає Армін, саме він той персонаж на вечірках, який тягне на танцмайданчик усіх інших. А потім він з готовністю киває.

 

Ерен знаходить поглядом у натовпі Жана, Хісторію і Мікасу, які від душі з чогось сміються, але розуміє, що добратися до них через всіх цих людей йому не вдасться, а тому й не намагається. Музика б’є по вухах, вона навколо і всередині нього, і він знову радий забути про все на ці довгі хвилини. Через деякий час Армін теж губиться десь у натовпі, тож Ерен залишається сам, ледве помітивши це. Він чекав цієї вечірки саме для цього.

 

Коли у горлі пересихає настільки, що хочеться кашляти, музика стихає й Ерен з полегшенням розуміє, що зараз поставлять щось повільне. Він сподівається, що Мікаса знайде Сашу і не побоїться запросити її, а сам повертається до столів, втомлено падає на стілець і одразу наливає собі випити.

 

— Скажи, що тобі теж дуже спекотно, — говорить хтось поряд з Ереном, відволікши його від споглядання танцмайданчика.

 

Цим «хтось» виявляється Марко, і він теж важко дихає після танців. Сідає поряд, і Ерен чомусь дуже радий, що в нього так швидко з’явилася компанія. Сидіти одному, навіть в такій атмосфері, якось не дуже.

 

— Так, — гаряче киває Ерен. — Я вмираю, класна вечірка, — він заливає в себе весь вміст бокалу і кривиться. Наливає ще і ловить в натовпі погляд Арміна, який наближається до них.

 

— Знову напиваєшся? — весело питає він. У нього мило розкуйовджене волосся і посмішка на почервонілому обличчі.

 

— Ні, це лише третій келих насправді. І він же не дуже міцний, — Ерен відчуває себе якось більш впевнено, ніж зазвичай, і це допомагає йому зрозуміти, що він захмелів. Зовсім трішки. — Та і я пообіцяв собі більше так не пити. Але в мене не так багато привидів, коли можна собі таке дозволити, а я люблю вечірки. Звісно, більше через танці, ніж через випивку, обожнюю всю цю атмосферу, але танці на тверезу голову навіть мені не потягнути.

 

— Таке вміє тільки Марко, — погоджується Армін, кидаючи веселий погляд на друга.

 

Той не заперечує, посміхається.

 

— А нам скоро знову так гуляти, еге ж?

 

— Чому? — питає Ерен, намагаючись згадати, які свята будуть так скоро. Але на думку нічого не приходить, тож залишається очевидне. — У когось день народження?

 

Армін широко посміхається на його здогадливість і киває.

 

— У тебе? — уточнює Ерен і отримує ще один кивок. — Тобі буде дев’ятнадцять, так? Коли?

 

— Третього.

 

— Зовсім скоро. Де святкуватимеш?

 

— У клубі, — відповідає Армін, і хоч назва клубу не прозвучала, Ерен одразу розуміє, в якому саме. — Вперше святкуватиму день народження в подібному місці, можливо, мені сподобається.

 

— Я завжди вважав, що на це впливають люди, а не місце, — провадить Марко.

 

— Маєш рацію, — погоджується Армін. — До речі, Ерене, якщо хочеш, можеш приходити. І своїх забирай.

 

— Серйозно? — дивуються він, піднявши на Арміна очі.

 

— Так. Ти сам сказав, що в тебе не так багато привидів, щоб погуляти.

 

— Гаразд, — Ерен радісно киває.

 

— Тільки домовимося одразу — без подарунків.

 

Ерен знову киває, хоча точно впевнений, що купить хоча б щось. Він мимоволі посміхається. Вихідні теж обіцяють бути веселими.

 

 

***

 

 

Ерен ледве прокидається, хоча вперше за скільки днів він спав нормально. Все ж снодійні, які йому колись порадили в аптеці, працюють добре. Він міг би поспати довше, але тоді знову не зможе заснути до глибокої ночі. Прокинутися просто доводиться.

 

Жан ще дає хропака, солодко обійнявши подушку, тож Ерен не спішить вставати й грюкати речами й залишається в ліжку. Він знімає з зарядки телефон, який простояв на ній усю ніч, і заходить у загальний чат університету. Він сильно не сподівається побачити там щось нове, та і якщо вже ніхто не виклав фото з вечірки вчора, то й сьогодні на них не варто чекати. Тим паче тих фото, які вони зробили самі, йому вповні вистачає.

 

Ерен заходить у галерею і починає їх гортати. Усі знайомі обличчя, Жан і Конні стоять як двоє суперсекретних агентів у пафосних позах. Мікаса пречудово вийшла з цими прекрасними ельфійськими вушками й загадковою посмішкою на фоні спеціальної фотозони. Це фото можна використати як референс для нового портрета. Їх з Сашею селфі теж вийшло чудовим.
На наступній — Ерен і Мікаса з майже однаковими посмішками на обличчях. Це фото точно варто викласти на сторінку в Інстаґрамі. Далі кілька однакових селфі Ерена з Жаном і Конні. Фото Саші на сцені — вона справді вибрала шикарний образ.

 

Ну а далі вже йдуть менш тверезі фото, але кілька з них досить вдалі. Селфі Ерена на фоні людей на танцмайданчику. Потім селфі з Сашею, кілька з Мікасою і Жаном, селфі з Арміном. Схоже, на цій вечірці він нафотографувався на рік вперед. А завтра в них знову вечірка, на цей раз в честь дня народження Арміна. У тому самому клубі, в якому вони познайомилися.

 

Ерен ледь посміхається сам собі й навіть не знає, від чого.

 

— Чого ти либу давиш? — звучить хриплий голос з іншого кінця кімнати.

 

Ерен повертає голову і всміхається помітніше.

 

— Ти прокинувся, чудово, — каже він, зіскакуючи з ліжка. — Тепер я можу ввімкнути музику.

 

Ерен піднімається і йде до колонок, які майже ніколи не покидають їхній робочий стіл або підвіконня, і вмикає випадковий плейлист з ноутбука. Пританцьовуючи, переміщується до холодильника, дістає пляшку води й осушує її на половину. Забравши з собою домашній одяг, він виходить у блок, не закривши за собою двері в кімнату, а звідти — у ванну.

 

— У когось хороший настрій? — кричить йому в спину Жан, піднімаючись з ліжка.

 

— Так! — відповідає Ерен. — Завтра знову вечірка!

 

— Чорт, точно, — згадує Жан і теж плететься до холодильника. — А в нас тут, як завжди, миша повісилася.

 

— Знизу стоїть вчорашня картопля, а ще в нас є яйця. Я пізніше в магазин схожу, — після цих слів Ерен несильно гупає дверима ванної кімнати.

 

Жан дістає все вищеназване і переносить на стіл. Широко позіхає і ледь не підстрибує від несподіванки, коли бачить у дверях сонного Конні — у довгій розтягнутій футболці для сну і без штанів.

 

— І чого ви розкричалися з самого рання? — питає він, проводячи рукою по голові. — Вихідний же.

 

— Ти на годинник дивився? — питає Жан і робить музику трішки тихіше. — Уже давно не ранок.

 

— Якщо ще не обід, значить, ранок, — сухо заперечує Конні й безцеремонно падає на ліжко Ерена. — Кажу ж, вихідний.

 

Поки Жан вмикає ноутбук, з ванної повертається Ерен і знову йде з кімнати, на цей раз на кухню, щоб розігріти картоплю.

Поки вона весело шкварчить на сковорідці, Ерен тихенько бурмоче собі під ніс слова пісні, яку ледь чутно з кімнати. Розбивши на сковорідку кілька яєць, він накриває її кришкою і підходить до вікна. Сонце на вулиці щедро заливає двір гуртожитку, роблячи строкаті осінні квіти на клумбах ще яскравішими. У цей час воно ледь-ледь заглядає у кухню, освітлюючи меншу частину підвіконня.

 

Ерен простягає вперед руки й підставляє долоні під сонячні промені. Тепло. Поки що тепло, — і це єдине, за що Ерен може любити листопад. За примарні залишки літнього тепла і спокою. У нього давно з’явилася звичка уважно прислухатися до своїх відчуттів, і зараз, на щастя, цей момент здається йому тим простим звичним уривком життя, за які він постійно і відчайдушно чіпляється. Нічого поганого — просто ще один ранок вихідного дня в гуртожитку, і це добре. Було б іще краще, якби цей день розтягнувся на вічність.

 

Коли Ерен приносить сковорідку в кімнату, Жан кладе на стіл підставку під гаряче поряд з ноутбуком, на якому вже стоїть на павзі серіал. Той самий, який Жан переглядає кожного року, а от Ерен дивиться вперше, і, чесно зізнатися, йому подобається. Конні заснув і тихенько сопить у подушку, тож хлопці вирішують його не будити.

 

Ось тільки хвилин через двадцять його ледве не будить рингтон на телефоні Ерена.

 

— Це Марко, — трохи здивовано говорить Ерен і приймає виклик. — Так?

 

— Привіт, Ерене, — звучить дзвінкий голос Марко. — А ви зараз у гуртожитку?

 

— Так.

 

— Нікуди йти сьогодні не збираєтеся?

 

Ерен згадує про план Жана дивитися сьогодні цілий день фільми, з яким всі погодилися, переводить погляд на Конні, що продовжує дрімати, відвернувшись до стіни й закутавшись з головою у ковдру, і відповідає:

 

— Не збираємось.

 

— Супер, — радіє Марко. — Тоді таке питання: ви не проти нашої компанії? Нашої — це мене, Арміна й Саші. Я тут пишу нову колонку в газету, і мені потрібен хтось, хто розповів би щось цікаве про гуртожиток. До того ж я сам ще не був у вас, тому не зовсім уявляю, про що писати. Тож, ем… Ти не проти кількох питань? — Ерен по голосу чує, що Марко посміхнувся. — З мене чай і смаколики.

 

— Одну секунду, — відповідає Ерен, про себе вже вирішивши, що був би тільки радий такій пропозиції.

 

Він вимикає мікрофон і звертається до Жана:

 

— Марко потрібні матеріали для газети, щось про гуртожиток, тож він хоче приїхати разом з Сашею й Арміном сюди затусити. Ми не проти? — поки Жан думає, Ерен додає: — Минулого разу було весело.

 

— Хай приїжджають, — вирішує Жан. — Але ми все одно дивитимемося фільми.

 

Ерен киває, кидає ще один погляд на сплячого Конні й повертається до розмови з Марко.

 

— Ми згодні. Але у Жана сьогодні в планах були фільми, тож ви теж будете залучені.

 

— З радістю, — Марко коротко сміється. — Дякую. Ми будемо десь за годину-півтори.

• 1.5Ще одна голова поникла Дитину забирають повільно. Слідом за жорстокістю приходить мертва тиша. Хто ми? Ми помилилися.