Розділ 2 Вбийте діджея

I’m crawling on the dance floor
I think I lost my phone
I’m feeling like a toothache
My face is going numb
I beg a thousand pardons
All my friends are crazy
Hanging from a window
And all you gotta do is 
Green Day — Meet Me on the Roof

Вісімнадцять годин тому

Музика горлає на два блоки й кухню, Жан активно підспівує. У кімнаті — справжній безлад, Ерен точно б отримав хорошого ляща, якби це побачив Лівай. На ліжках і біля них купа речей, посеред кімнати абстрактна виставка з літнього взуття, біля входу лежить Ереновий скейт — так і просить перечепитися через нього і проорати підлогу обличчям.

— Жан, ти не бачив мою сорочку? — кричить Ерен з кімнати, тупо витріщаючись у відкриту шафу. Вона ж щойно була тут.

— Подивись у Конні, це ти бігав з ними туди-сюди й не міг вибрати, — відповідає Жан з ванної.

Ерен подумки дає собі ляпаса — ну що за дірява голова? — і чимчикує на вихід з кімнати. У два великі кроки долає третину блоку і залітає в сусідню.

— Конні, я в тебе сорочку залишив?

— Еге, — Спрінґер, що секунду тому копирсався в рюкзаку, забирає згадану річ з вішалки й кидає в Ерена.

— Ця точно краща за ту смугасту? — Ерен підходить до дзеркала і крутить сорочку перед ним, прикладаючи її до свого голого торсу.

— Так, вже сто разів сказав, — Конні закочує очі й проводить рукою по голеній голові. — Вдягайся вже, я майже готовий, а ви двоє як завжди наче на весілля збираєтесь.

— Нічого не знаааю! — з цими словами Ерен вибігає з кімнати Конні й біжить назад у свою, по дорозі вдягаючи сорочку. Жан вже готовий — стоїть біля дзеркала в легкій спортивній куртці й допиває свій чай з пляшки.

— Посунься, — просить Ерен і сам стає перед дзеркалом. Жан забирає з тумбочки парфуми й кудись зникає.

Ерен закочує рукава й оглядає себе, оцінюючи. Так, йому подобається. Залишився один штрих.

Ерен дістає чорний олівець для очей і підходить ближче до дзеркала. Акуратно малює цятки під очима. Одну, другу, третю паралельно нижній повіці, поки вони не перетворюються на цілу доріжку. Те саме він повторює під іншим оком. Інколи він малює їх на обличчі на якісь свята, йому подобається така фішка. А зараз щорічна студентська вечірка, якою вони проводжають літо, треба відриватись на повну.

— Намалювався? — Жан раптом матеріалізується біля Ерена і приємно пахне парфумами. — Конні вже готовий.

— Майже закінчив, — тягне Ерен, домальовуючи останню цятку, і повертається до Жана. — Як тобі?

Жан пару секунд уважно розглядає його обличчя.

— Кожного разу все краще, — схвально виносить він висновок. — Твої руки з дупи починають переміщуватися ближче до потрібного місця.

— Ну дякую, — Ерен сміється. — Мікаса не дзвонила?

— Написала, що чекатиме біля станції. Ходімо вже.

Ерен згадує, як Лівай невдоволено висловлював своє ставлення до «цих їхніх пиятик», щойно вони з Мікасою завели про це мову. Ерен тоді не погодився, врешті-решт, це не перша їх вечірка і їм обом вже по дев’ятнадцять, мають голову на плечах. Лівай лише посміявся на таку заяву, але заперечувати не став.

Ерен взуває кеди, штовхає скейт якомога далі від виходу, забирає гаманець і телефон, не забуває про жуйки й виходить з кімнати слідом за Жаном. Конні їх вже чекає. Залишивши ключі на вахті, вони йдуть до метро.

На їх станції людей виявляється небагато, але по дорозі набирається повний вагон. Ерен навіть бачить кілька знайомих облич з університету і свою одногрупницю Міну. Вона його не помічає.

Ерен позіхає всю дорогу, хоча спати йому не хочеться. Він у передчутті, бо вечірка перед новим навчальним роком — одна з найбільших подій за весь рік. Принаймні, минулого року було саме так. Або ж йому так здалося, бо то була його перша настільки масштабна подія після переїзду з Шіґаншіни.

@erehyeag30:
Вечірка от-от почнеться, ми вже їдемо. Сподіваюся, буде не гірше ніж торік : )
#нут #тростподії

@erehyeag30:
Хто зі мною напитися в драбину?

@mrkirstein:
@erehyeag30, а хто потім тебе тягнутиме в гуртожиток? -_-

@erehyeag30:
@mrkirstein, сам дотягнусь _-_

Ерен відволікається від телефону і зустрічає погляд Жана, який всім своїм видом демонструє, що не вірить йому. Ерен швидко показує йому язик і відвертається.

@mrkirstein:
@erehyeag30, ловлю на слові
@dude01, @warmika, бачили?

@dude01:
@mrkirstein, записано

@warmika:
@mrkirstein, так

@capackerman:
@erehyeag30, Я ТОБІ ЯК НАП’ЮСЬ

@dude01:
@capackerman, :”D

@erehyeag30:
@capackerman, це був жарт)

Вони виходять з вагона чи не найперші — Ерен тягне Жана і Конні за собою, бо відчуває шалену необхідність вдихнути свіжого повітря. Він бачить Мікасу і привітно махає їй рукою — вона посміхається і йде назустріч.

— Та ви сьогодні як бойз-бенд, хлопці, — каже вона, схвально оглядаючи їх з ніг до голови.

— Мовчала б уже, красуне, — відмахується Жан, посміхаючись. — Стоїть тут, королева вечірки.

Ерен з ним згоден. Мікаса завжди має неперевершений вигляд, але зараз так і сяє внутрішньою енергією і харизмою. До того ж її вбрання з яскравого топу і чорних лакованих шортів їй дуже личить.

Вони виходять з метро, і Ерен повними грудями вдихає нічне ледь прохолодне повітря. Чудовий вечір. Клуб прямо через дорогу, і біля нього зібралося вже багато людей. Ерен дістає жуйку з кишені й кидає її до рота, поки вони чекають зелене світло. Ще кілька днів — і він повернеться в університет. А зараз… Зараз можна про це не думати. Ще кілька днів побути спокійним.

У клубі одразу накриває гучною музикою, баси приємно віддають десь у грудях. Величезні прожектори на стелі вистрелюють у зал рожево-синьо-фіолетовим світлом, розганяючи легкий дим від кальянів. Ці ж кальяни розповсюджують неймовірний аромат, і Ерен із задоволенням вдихає його і легкі алкогольні нотки.

Жан тягне їх до вільного столика неподалік танцмайданчика й одразу йде по випивку. Ерен сідає біля Мікаси, відкидається на спинку диванчика і окидає поглядом приміщення. У сусідній кімнаті хтось горланить в караоке, навіть звукоізоляція не допомагає повністю заглушити їхні голоси.
На танцмайданчику вже є перші танцюристи, Ерен не знає жодного — вони дорослі, не з університету. Взагалі, в цей день кожного року найбільший клуб міста наповнювався здебільшого студентами Тросту, бо всі вони проводжали літо і зустрічали новий навчальний рік. Першокурсники ж прощалися з дитинством і вітали доросле життя. Це вже давно стало традицією.

Тут і там Ерен бачить знайомі обличчя — одногрупників, студентів з його потоку і старшокурсників. Ті, кого він не впізнає, — або з коледжів, або першачки. Ерену досі дивно, що він вже не першокурсник. Бо його перший рік в університеті тягнувся якось ну дуже довго, здавалося, що він ніколи не закінчиться. Можливо, так здавалось лише йому.

Жан повертається з коньяком, колою і стаканами, і як все це вмістилося в його руки — загадка. За ним прибігає офіціант і ставить на стіл відерце з льодом.

Жан змішує з цього всім по «коктейлю» і встає, щоб сказати тост.

— Я не викладач, щоб вітати з початком нового навчального семестру, та й з таким не вітають, тож я просто скажу, що ми пережили найскладніше — початок, — промовисто каже він, перекрикуючи музику. — Ще одне найскладніше — кінець — ще попереду, а зараз ми просто студенти, а студентські роки, як то кажуть, найкращі. Тож нехай ці роки пройдуть для нас якнайпродуктивніше і якнайвеселіше.

А потім все закручується у вир сміху, алкоголю, щирих розмов і танців. Багато танців. Щоразу, як Ерен, віддаючи всього себе танцмайданчику, відчуває, що ноги скоро просто відпадуть, він повертається до столика, робить ковток зі свого стакана і йде танцювати знову. До збитого дихання і дикої спраги, важкого серцебиття і ще більше важких ніг. Так, наче він більше ніколи не відчує цієї свободи в думках і тілі, так, наче він вміє літати. Так, наче востаннє, наче наперед.

Обличчя незнайомих людей, посмішки друзів, простягнуті до стелі руки — все це пролітає повз нього і незрозуміло вже, де він і що робить. Та байдуже. Ці відчуття, чим би вони не були, йому подобаються. Ще кілька днів, кілька годин…

— Я неймовірно щасливий, що зустрів вас рік тому, і, чорт, ви такі класні, — виливає їм душу вже захмелений Жан, коли вони сідають перепочити.

Ерен не знає, котра вже година, і музика вже не здається йому такою гучною, зараз він чує лише слова Жана, які резонують у серці. Може, винен алкоголь, може, те, що він завжди бере все близько до серця, але цей момент здається йому дуже важливим — таким, що ні в якому разі не можна втрачати. І він згоден з Жаном — їх зустріч була чи не найкращою подією минулого року, бо Ерен чітко пам’ятав лише те, що відбувалося з ним поряд з цими людьми. Або ж власне життя все ж здавалося йому надто жалюгідним, щоб запам’ятовувати.

Ерен щиро обіймає Жана однією рукою і відчуває, що готовий розплакатися. І напевно, зовсім не від його щирих слів. Або не тільки від них.

— Це навзаєм, телепень, — тягне Ерен і бачить, як Конні з Мікасою теж обіймаються. Трясця, це дійсно його люди. От тільки він ніяк не вписується в цю компанію. Йому б хоч кудись вписатись.

Ерен не пам’ятає, як вони переміщуються у зону відпочинку на зручні крісла з низькими столиками біля барних стійок, але чітко вловлює момент, як до них підсідають три хлопці й дві дівчини з першого курсу і замовляють абсент. Жан і Мікаса відмовляються, Конні взагалі кудись пропав, а Ерен… Ерену мало. Він хоче більше цієї приємної невагомості. І нехай Жан говорить щось про те, що «змішувати стільки всього не можна», Ерен все одно зробить по-своєму.

Після знайомства з першачками і випивки, вони заводять розмову про універ, а Ерену хочеться знову на танцмайданчик. Це веселіше, ніж розмова про волейбол, яку Мікаса з задоволенням підтримує. Ерен хапає Конні за руку і тягне за собою танцювати. Той не проти і разом з другом пробивається крізь натовп ближче до центру. Ерен посміхається, як навіжений. У голові приємна пустота і бажання застрягти в цій миті назавжди.

***

— Ну а коли ми повернулися, біля вас вже ті старші хлопці сиділи. Ти сказав, що вони з математичного і ви будете грати в правду чи дію, — згадує Ерен, наминаючи картоплю за обидві щоки. — Що було далі, я поняття не маю.

— Потім посвята першачків була, усе по класиці. А ти пішов від нас і пристав до якогось хлопця.

— У якому сенсі пристав? — Ерен майже давиться хлібом. — До якого хлопця?

— А я там знаю? — знизує плечима Жан. Він залазить на ліжко з ногами, забравши з собою ноутбук. — Ти хотів піти танцювати, але діджей поставив щось повільне, і ти пішов за барну стійку. Там сидів той хлопець, ти підсів до нього поговорити чи що. Я не дуже бачив, бо розмовляв зі старшими, там була цікава розмова про те, що нас чекає цього року…

— Жане… — перебиває його Ерен.

— Ну що? Ти говорив з ним, він відповідав, усе адекватно було, — Жан посміхається. — Спочатку.

— Що? — Ерен здивовано округлює очі. — Що я робив?

— Та жартую я, заспокойся. Ти пропонував йому випити, він відмовився і пішов танцювати, а ти пив сам і просто дивився на нього. Все. Потім ти повернувся до нас.

— Фух, — Ерен видає звук полегшення і розслабляється. — А як так сталося, що я один залишився?

— Ти горлав, що до ранку там будеш, — відповідає Жан і в його голос проникає обурення. — Мікаса збиралася додому і кликала тебе, але ти вперся і все. До ранку, до ранку, — він намагається спародіювати голос Ерена, але виходить смішно. — Вона викликала таксі, ми з Конні теж вирішили їхати, бо я почувався не дуже. Ми намагалися тебе забрати, але ти, п’яниця нещасний, кудись втік. От і все. Ми вирішили за тобою не бігати, дорослий вже хлопець. Щоправда, Мікаса хвилювалася, вона тобі дзвонила.

— Я десь телефон проґавив, — засмучено зізнається Ерен.

— Молодець, — каже Жан таким тоном, що там мало б бути інше слово. — То де ти був ці пів дня?

Ерен повільно дожовує те, що взяв до рота, думаючи над одним можливим збігом.

— А опиши мені того хлопця, до якого я пристав, — нарешті просить він.

— Ну… — Жан задумається. — Невисокий, блондин, волосся десь таке,  — він малює в повітрі лінію долонею на рівні свого підборіддя. — Великі очі, колір, зрозуміло ж, точно не вкажу. Це все, що я пам’ятаю, — він опускає очі в ноутбук, а потім згадує: — А! Ще в нього великий шрам на лікті, напевно, від опіку. Виглядало схоже.

Ерену наче дерев’яною ложкою по голові б’ють. Це був він. Але чому не розказав про це?

— Зрозуміло…

— То ти скажеш, де був? — знову допитується Кірштейн.

— Так сталося… — Ерен колупає виделкою залишки своєї картоплі й згадує свій сьогоднішній ранок. — Я ночував у того хлопця. Його звуть Армін.

Жан піднімає на нього погляд, його брови повзуть вгору в німому запитанні. Виглядає він як мінімум дуже здивованим. І цей погляд, він… дивний. Надто допитливий.

— Ей, нічого не було, ясно? — одразу захищається Ерен. — Ми ж навіть не знайомі були. Мені стало дуже не дуже і він просто допоміг мені.

— Я й не подумав про це, — глузливо посміхається Жан, хоча відверто бреше. — То що ти будеш винен мені, щоб я нікому про це не розповів?

— Тиць моя радість, — ошелешено видихає Ерен. — Я думав, ми друзі.

— Та заспокойся, Єґер, це я жартую, — Жан перебиває його і відверто сміється. — То ти вирішив поїхати з незнайомцем, а не з нами, так?

— Жане, я був п’яний, — втомлено пояснює Ерен. — І я нічого не вирішував. Мені було погано, а він допоміг мені й відвіз до себе. І майже нічого з цього я не пам’ятаю. Знаєш, як я очманів, коли прокинувся незрозуміло де?

— Уявляю, — Жан посміхається. — Не пийте, діти, алкоголь.

— Та годі. Проте я цю нашу вечірку не забуду до кінця життя.

— Класно було, еге ж? Хоча ти половину не пам’ятаєш.

— Менше половини, — заперечує Ерен, надуваючи губи. — Я майже нічого не пропустив.

— Так, — Жан знову нищить його глузливим поглядом світлих очей. — Тільки свої залицяння до того блондина.

— Йди до біса, Жане, мені й без тебе кепсько! — Ерен піднімається і забирає зі столу тарілки й сковорідку. — І не кажи про це жодного слова ні Конні, ні Мікасі, ні тим паче Ліваю. Він мене вб’є. А цим двом я сам розкажу.

— Ото вони сміятимуться. До речі, Конні скоро прийде дивитись фільм, ти з нами?

— Авжеж. Післязавтра вже на пари, треба вичавлювати останні вільні хвилини. А ввечері схожу в клуб, може, хтось знайшов мій телефон.

@mrkirstein:
Блудний син повернувся!
@erehyeag30, з поверненням

@dude01:
@mrkirstein і @erehyeag30, ну нарешті. Я думав, ти помер : D

@warmika:
@mrkirstein і @erehyeag30, наступного разу ти від мене ні на крок не відійдеш

@erehyeag30:
@warmika, :“(

@warmika:
@erehyeag30, я жартую. Але не роби так більше.

@erehyeag30:
@warmika, )))

Ерен тупотить на кухню мити посуд. Він важко зітхає, думаючи про післязавтрашній день. До нього повернеться та реальність, від якої він бігав усі канікули. Літом було легко ігнорувати думки про майбутнє, яке лякає до дрижаків. Вечірки, робота, поїздка в Мітру на щорічний марафон велосипедистів, купання в озері, скейт — купа речей, на що можна відволіктися. У вихідний захотів і пролежав увесь день вдома, переглядаючи фільми разом з Мікасою, а захотів — зірвався і кудись поїхав. А післязавтра знову сіра буденність, ненависні пари й лабіринти у власній голові, що не дають спокійно жити.

На дні легень знову осідає камінь.