Розділ 7 М'ячі та конспекти

Майже рано, майже пізно
Не спати всю ніч.
Тайни мої будуть жити
Без зайвих облич.
Кожен день, кожну мить
Як воно болить!

Океан Ельзи — Без меж

 

 

Ерен дмухає на залишки гумки на папері й домальовує правильну лінію поверх стертої. Він починає штрихувати останню деталь свого малюнку, тихенько підспівуючи собі під ніс слова пісні, що лунає з колонок. Жан сидить поруч за столом і нашвидкуруч переписує чийсь конспект зі спортивної фізіології. Ерен теж мав би займатися парами, але відклав це на потім. На найближче «потім», тому що настирлива совість не дасть забити на навчання хоч на якийсь час.

 

Ерен закінчує зі штрихуванням і, підперши голову рукою, переводить погляд у вікно. Там суха і дещо хмарна погода, досить звична для середини осені. Пожовкле листя вкриває більшість подвір’я гуртожитку і часто здіймається від легкого вітру. Шестеро дівчат грають у баскетбол на майданчику, ще кілька людей спостерігає за ними з сидінь. Це навіює почуття домашньої атмосфери й звичності та мало б відгукнутися у серці Ерена, але він лише сумно зітхає.

 

Якщо чесно, він застряг у рутині. Минулий місяць був пеклом через навчання і той факт, що весь цей час він майже нікуди не ходив і мало з ким спілкувався. Гуртожиток — університет — робота — гуртожиток. Навіть традиційні прогулянки з Мікасою щосереди стали рідкістю, тому вона намагалася за змоги заїжджати в гуртожиток чи в кафе.
За цей місяць Ерен майже не зустрічав ні Сашу, на відміну від Конні, який вчиться з нею на одному факультеті, ні Арміна — він теж був постійно зайнятий; і якщо їх доводилося мимохідь побачити десь у їдальні чи в коридорі й сказати кілька слів — це вже було багато.
І навіть регулярні кіносеанси з Жаном і Конні стали далеко не регулярними. А той серіал, який Жан постійно передивлявся і на який підсадив Ерена, довелося поставити на павзу. Другий сезон розтягнувся аж на три тижні, тому вони вирішили не мучити себе і відкласти його на кращий час.

 

Це завжди виявлялося найгіршим становищем речей для Ерена. Тому що в такому становищі його особистий стан тільки погіршувався. І зараз він буквально змушував себе робити елементарні й обов’язкові для існування речі, мав цікавість до мінімуму занять. Все падало з рук і дратувало. І спати йому хотілося більше звичного, здебільшого через те, що він втомлювався від усього цього лайна.

 

Подібний стан Ерен переживав і минулого року, але він сподівався, що на цей раз щось зміниться. Та схоже, все повторюється наче в замкнутому колі, і саме цього Ерен боявся. Що це не мине, а залишиться з ним на довгий період його життя, якщо не назавжди. Надія все ще була, але з кожним тижнем сяяла все менше.

 

Жан закінчує писати і втомлено відкидається на спинку стільця. Тягне руку до колонок, щоб зробити музику трішки гучніше. Грає один з плейлистів Ерена, і тому він зовсім не проти.

 

Ерен відводить погляд від вікна і чіпляє ним свій блокнот, що виглядає з розстібнутого рюкзака. Блокнот на маленькому міцному замочку, який він пообіцяв собі не відкривати до останнього. У нього яскрава обкладинка, тому він легко помітний навіть серед купи підручників. Ерен давно вирішив, що блокнот там і залишиться, поки він не знайде сили забути про нього і позбутися. Завжди з ним, щоб ніхто не міг його знайти і прочитати. І він сам теж не буде. Це пройдений етап, він став сильнішим за це.

 

Ерен дивиться на свій малюнок. Можливо, вийшло непогано, але йому вже давно не подобаються власні ескізи. Він відсувається від стола, щоб відкрити полицю, і кладе ескіз туди, до кількох інших. Збирає олівці зі столу. Думки постійно вертаються до блокнота. Навіщо він взагалі його тримає? Не легше просто взяти й викинути?
Але ні, не легше. Це, навпаки,  чомусь дуже складно, ключ на шиї тому красномовний доказ.

 

— Може, подивимося щось? — пропонує Жан, ліниво гойдаючись на стільці.

 

— А твої завдання? — для проформи питає Ерен, тому що насправді дуже хоче відволіктись на щось. На інше «хочу» не вистачає.

 

Він проіснував майже місяць, в який йому мало чого хотілося, окрім стабільності. Та й згадати можна лише безсонні ночі та свої вимучені посмішки.
Учора Жан запропонував поїхати в скейтпарк хоч на годинку, провітритися, бо Ерен виглядав «кепсько». І Ерен мав би відчути вдячність за турботу чи дійсно провітритися, але він не відчув нічого. Всередині була болісна порожнеча і неприємне передчуття, що наближається щось неминуче.

 

Він не назвав би це апатією, ні. Він хотів щось робити, кудись рухатися, в нього були моменти гарного, а іноді пречудового настрою. Але все це існувало крізь призму купи дивних, неправильних думок, що розривали душу і не давали спати; неприємних відчуттів десь під серцем, що навряд чи були фізичними; і усвідомлення власної нікчемності. А ще цей страх, який з’являвся щоразу, як Ерен заглядав у  завтрашній день. Він сковував здоровий глузд, через нього тремтіли руки і намокали очі. Він нестерпний.

 

Відволікатися від такого для Ерена стало обов’язковою справою, інакше все летіло в безодню.

 

— Увечері зроблю, ти ж над своїми теж будеш сидіти, — відповідає Жан, збираючи свої зошити в один стіс.

 

Ерен полегшено киває.
У двері кімнати хтось коротко стукає, і з-за них з’являється голова і пів тулуба високого лисого чоловіка — коменданта гуртожитку.

 

— Привіт, хлопці, у вас нічого не горить? На весь ваш поверх тхне горілим.

 

— Ні, ми ще нічого не готували, — відповідає Жан. — І Конні також. Можете сходити перевірити.

 

— Та я вірю, — киває комендант і кидає погляд на стіс зошитів Жана. — У вас там чисто?

 

— Звісно, — промовляє Жан так, наче запитання ну зовсім дурне. — Ви зайшли в блок, де живе Ерен Єґер.

 

Ерен закочує очі, але Жан навряд чи це помічає.

 

— Ну, тоді, Жане, збігай подивись, де горить. Чекаю звіт. Я буду на вахті.

 

— Добре, — відповідає Жан і, щойно комендант виходить з кімнати, висловлює все своє небажання через важкий шумний видих.

 

— Ти сам погодився бути старостою поверху, — нагадує Ерен. — Тепер бігай.

 

— Я швидко, вмикай ноутбук, — Жан піднімається, запихає зошити у свою полицю в столі і йде з кімнати.

 

Ерен слухає звук його кроків, що віддаляється з кожною секундою, і теж піднімається на ноги. Забирає ноутбук зі столу і сідає з ним на диван. Зазвичай вони дивляться фільми чи серіали саме з ноутбука Жана, тому що в нього вже є купа закладок з сайтами і потрібними озвучками.

 

Ерен заходить на один з них, і бачить сповіщення з Жанового твіттеру. І оскільки фільм вони ще не вибрали, а Жан ще не повернувся, Ерен вирішує перевірити і свою сторінку.

 

Він заходить туди через свій мобільний і теж бачить сповіщення. І їх багато, більше, ніж зазвичай. Це дивує, а потім і насторожує. Майже всіма цими сповіщеннями виявляються відмітки його акаунта. Близко десяти його підписників відмітили його під якимось твітом, щоб він його побачив. Ерен з деяким хвилюванням відкриває його.

 

Це виявляється перший і єдиний твіт сторінки їхнього університету. Ось тільки ще вчора цієї сторінки не існувало, і навряд чи її створив на офіційних засадах хтось із керівників. Це точно зробив хтось зі студентів.

 

«Ми знаємо все і про всіх» — оголошує біографія акаунта і текст єдиного твіту, і це змушує Ерена неприємно зіщулитися. Він знову кидає погляд на свій рюкзак. Ні, не все. І ні, не про всіх. Він звичайний рядовий студент, він не в складі волейбольної команди, як Жан, Мікаса чи Ніфа, він не пише статті для університетської газети, як Марко, і не співає на сцені, як Саша. Він не популярний і не має великих досягнень у навчанні чи позанавчальній діяльності. Просто дурнуватий твіт, просто дурнувата параноя.

 

Ерен натискає кнопку «заблокувати», відкладає телефон і тупо витріщається в екран ноутбука, чекаючи Жана, щоб розповісти йому про це.

 

Та вже через хвилину на його телефон надходить дзвінок. На екрані з’являється фотографія Мікаси, і Ерен з радістю бере слухавку. Їй він теж розкаже, якщо вона ще про це не знає.

 

— Привіт, — першим вітається він.

 

— Привіт, — відповідає Мікаса. На фоні щось торохтить, і тому Ерену доводиться добре прислухатися, щоб розібрати слова. — Слухай, ми з Ніфою тут вибили спортзал на цілий день, ви не хочете під’їхати? Пограємо у волейбол. Буде ще Енні, Саша з хлопцями, ми поки ще когось покличемо.

 

Ерен думає кілька секунд, затримавши погляд на протилежній до нього стіні.

 

— Я точно поїду, — вирішує він, відчуваючи, як градус його настрою трохи піднімається. Нарешті щось цікаве. — Зараз запитаю у Жана і Конні й напишу тобі.

 

— Добре. Ми з Ніфою ще їдемо, Енні вже там, тож не баріться.

 

— Постараємось, — відповідає Ерен. — Слухай, ти вже читала Твіттер?

 

— Ти про акаунт Університету? — питає вона.

 

— Отже, читала. І як тобі? Як думаєш, хто його створив?

 

— Навіть не уявляю, та й мені байдуже. Тільки б це не було чимось на кшталт смітника з «новинами», де всім перемиватимуть кістки. А так, хай собі існує. До речі, вони чомусь підписалися на мене.

 

— Серйозно? — дивується Ерен, а потім розуміє. — Хоча, це логічно, ти капітанка волейбольної команди і часто твітиш про тренування. Думаю, їм потрібен такий контент.

 

— Так, але це мій особистий акаунт, де я також пишу щось своє.

 

— Ну то заблокуй, як це зробив я, і все.

 

— Ні, я хочу побачити, що з цього вийде. Цікаво, якщо чесно. Можливо, буде нормальний акаунт.

 

— Занадто оптимістично, — бурчить Ерен, хоча в душі теж на це сподівається. Акаунти з плітками йому ніколи не подобалися. — Гаразд, піду пошукаю Жана, бо він десь пропав.

 

— Ми вас чекаємо, — говорить Мікаса і скидає виклик.

 

Жан повертається за кілька хвилин і теж підтримує ідею. Він починає збиратися, а Ерен йде кликати Конні.
Вони втрьох виходять з гуртожитку вже через п’ятнадцять хвилин, тому що Ерен постійно всіх підганяв. Йому хочеться швидше опинитися десь в іншому місці.

 

 

***

 

 

Наближаючись до спортзалу, Ерен вже чує удари м’яча об підлогу чи стіни і чиїсь радісні вигуки. Він пропускає вперед Конні і заходить слідом.

 

Групка людей стоїть колом на половині майданчика, вони пасують одне одному м’яч. Той дзвінко відбивається від їхніх рук і літає від одного до другого гравця, поки в якийсь момент не торкається підлоги.
Ерен одразу помічає Ніфу та Енні й зі спини вгадує старшокурсників Пік і Порко. Там же стоїть Ріко. Останнім він впізнає Марко, з яким його познайомив Армін зовсім нещодавно.

 

Жан і Конні одразу йдуть приєднатися до них, Ерен поки не спішить. Він повертає голову вбік, і бачить самого Арміна і Сашу, що сидять на довгій лавці під стіною. Армін читає якусь книгу, а Саша переглядає відео на телефоні. І Ерен радий бачити їх обох.

 

— Привіт, — він сідає поруч, привертаючи до себе увагу.

 

Армін піднімає на нього погляд і привітно всміхається. Саша витягає навушники з вух.

 

— Привіт. А Саша не вірила, що ти приїдеш.

 

— Я просто сказала, що це малоймовірно, — поправляє його дівчина.

 

— Чому? — питає Ерен запихаючи свій скейтборд під лавку.

 

— Та я тебе як не зустріну останнім часом, ти весь у якихось справах. А ще маєш такий вигляд, наче спиш тільки по дорозі до універу.

 

— Саме тому я сюди і приїхав, — знизує плечима Ерен. — Хочу відволіктись від усього й відпочити.

 

— Я Арміна і Марко під тим же приводом сюди витягла, — Саша вертає один навушник назад у вухо. — Зараз повернеться Мікаса і будемо починати, — вона повертається до перегляду відео, піднявши телефон на рівень своїх очей.

 

Ерен переводить погляд на людей на майданчику і рахує. З Мікасою їх якраз вистачить на дві команди. Ділитися, найімовірніше, будуть за допомогою жеребкування або подібним випадковим способом.

 

— Я тільки вас тут знаю, — промовляє Армін, звертаючись до Ерена. — Тож хто ще добре грає, окрім Мікаси?

 

— Жан і Ніфа. Ніфа це ось та старшокурсниця, що зараз подаватиме м’яч, — пояснює Ерен. — Вони теж з волейбольної команди. У Енні дуже сильні і точні подачі, вона поряд з Конні стоїть. Конні просто грає, досить непогано, хоча я не тренер, оцінити не можу. А з іншими я ніколи не грав.

 

— Із ким у команду хочеш? — Армін кладе у свою книгу чек з якогось магазину замість закладки і закриває її.

 

— Та мені не принципово. Головне, щоб не вийшла команда з одних сильних гравців, бо інша буде пасти задніх.

 

Ерен спостерігає, як Армін відкриває свій рюкзак, щоб заховати в нього книгу, і помічає темні тіні під його очима, що говорять ні про що інше, як про відсутність здорового сну. Теж мало спить? Певно, через навчання, він же вчить буквально все.

 

— Ти постійно на скейті? — питання Арміна відволікає його, і він рефлекторно теж кидає погляд на свій скейт.

 

— Майже, — з посмішкою зізнається Ерен. — Я купив його минулого року, одразу після закінчення школи. Це була моя дитяча мрія, і мама пообіцяла здійснити її, якщо я поступлю. І от — у мене є скейт і я його дуже люблю.

 

— Робиш якісь трюки? — зацікавлюється Армін, дивлячись вже на Ерена.

 

— Кілька нескладних вмію. Але я не катаюсь професійно, мені це просто подобається.

 

Ерен розповідає Арміну про свій улюблений скейтпарк, коли в зал заходить Мікаса з великою пляшкою води і ставить її на краєчок лавки.

 

— Ну що, всі зібрались? — питає вона, а потім помічає Ерена і всміхається йому. — Нумо ділитися.

 

Ерен був впевнений, що після поділу буде приблизно зрозуміло, кому доведеться нелегко, але помилився. Він не потрапив у команду з Мікасою, але в його команді опинилися Ніфа і Енні, а також Конні, Порко і Армін. Проти них були, відповідно, Мікаса і Жан, Пік, Ріко, Саша і Марко.

 

Нехай Ерен і не знає, як грає половина присутніх, але гра вже обіцяє бути гарячою.

 

Вони розігрують м’яч досить довго, тому що, як і припускав Ерен, команди майже рівносильні. Але все ж перша подача дістається команді Мікаси.

 

Гра починається, і Ерен розуміє, що подачі Марко доволі невпевнені. М’яч прилітає на ліву сторону протилежного поля недалеко від сітки, прямо в руки Енні, і та віддає пас Конні, що стоїть під сіткою. Конні посилає м’яч до суперників.

 

— Старайся грати «на три», добре? — говорить йому Ніфа.

 

Конні киває.

Далі під сіткою опиниться Ерен і це місце подобається йому найменше, тому що треба постійно крутитися і вираховувати, з якою силою дати пас тому чи іншому гравцеві своєї команди. Йому більше подобається задня лінія.

 

Але поки команда суперників вдало приймає м’яч, і Ерен вже думає не про перехід, а про те, хто з задньої лінії буде приймати потужну атаку від Мікаси.

 

Це робить Ніфа і робить дуже непогано, зручно пасуючи Еренові. Він навішує м’яча Енні, і тепер атакує вона. Саша, що стоїть під сіткою, вчасно блокує удар і на цей раз викручуватись доводиться Конні.

 

Вони грають хвилин з десять, поки Жан не забиває перший гол. Ерен відчуває, що починає втомлюватись і хотів би вже змінити позицію, навіть стати під сітку.

 

Наступне очко так довго не розігрується. Ще одна подача Марко, вже більш точна, вдалий прийом від Арміна, не дуже вдалий пас від Ерена, але Ніфа посилає сильний атакуючий удар по м’ячу. Пік падає на коліна, щоб його прийняти, що робить доволі часто, Саша навішує м’яча в конфліктну зону і тому Ріко з Жаном пропускають його.
Ерен займає позицію Конні, на подачу стає Порко, і грає йде швидше.

 

За наступні двадцять хвилин Ерен багато чого помічає. Саша класно грає під сіткою, Ерен впевнений, що між нею і Марко існує якийсь ментальний зв’язок, інакше пояснити ідеальні паси між цими двома він не може. Марко вливається в гру і добре приймає м’ячі, нехай і подає все ще слабувато.
Ріко рухається дуже швидко, чим компенсує нестачу досвіду, Пік посміхається після кожного вдалого прийому, неодмінно впавши заради нього на коліна чи бік.
Жан часто подає надто сильно, через що м’яч вилітає в аут, і Мікаса кидає на нього косі погляди. Сама Мікаса на рівень вище від усіх.

 

Але своя команда Ерену подобається не менше. Порко подає несильно, але точно, якимось чином вгадуючи вразливі місця, чим приносить їм кілька очок підряд. Ніфа чудова гравчиня і роздає прекрасні поради, вона точно навішує м’яч, а кожного разу, як їй дістається атака, гамселить по м’ячу так, що дзвін, який здіймається від цього удару, ще довго віддає луною у голові.

Арміну не вистачає сили для хороших подач і атак, але він дуже старається і носиться по своїх позиціях і не дуже по своїх, намагаючись не пропустити жодної атаки суперника. Один раз він хоробро і вдало приймає одну з кручених подач Жана.
Конні теж добре грає, в нього звичайні середньостатистичні подачі, завжди приблизно в центр чужої половини поля, зручні паси, але іноді він плутається у власних ногах. Енні просто молодець — ніяких зайвих рухів, сильні подачі і точна гра.

 

І в самого Ерена вже всі руки червоні і печуть, а дихання збите, настільки він входить то у роль захисника, намагаючись якомога краще приймати м’ячі, то у роль атакуючого, відправляючи м’яч на протилежну половину поля ударом з такою силою, що рука німіє. І навіть позиція під сіткою починає йому подобатися, і він бігає по передній лінії, злегка присідаючи, щоб зручно навісити кому-небудь м’яч. Виходить не часто, бо на задній лінії він грає краще, але це ніяк не зменшує його радості від гри.

 

Перша партія закінчується з рахунком 25:22 у користь команди Мікаси, і всі йдуть на перерву. Жан сідає під стіною прямо на підлогу з м’ячем у руках і з насолодою закриває очі, задерши голову до стелі. Ерен осушує маленьку пляшечку води, що привіз із собою і втомлено падає на лавку біля Мікаси, Арміна і Марко. Пік і Порко залишаються на полі і, взявши інший м’яч, починають пасувати його один одному, наче зовсім-зовсім не втомились. Усі інші виходять зі спортзалу провітритись.

 

Ерен прикриває очі. Тіло горить, особливо руки, але це приємне відчуття. Йому подобається ця легкість в думках і важкість в ногах, все це знову змушує його відчувати себе тут і зараз, а не десь і колись.

 

Марко захоплений подачами сильних гравців і з блиском в очах обговорює це з Мікасою і Арміном. Мікаса пояснює, в які точки найкраще подавати.

 

— Усе це насправді цікаво, — посміхаючись, говорить Марко, — але мені б іще навчитись подавати хоча б в половину як ви.

 

Жан під стіною оживає, розплющує очі і прокручує в руках м’яч.

 

— Ходімо, — каже він, киваючи на вільну половину поля.

 

— Справді? — перепитує Марко.

 

— Так, — Жан піднімається. — Не думаю, що з мене дуже хороший тренер, але я спробую пояснити.

 

Ерен проводжає їх очима в кінець поля і ловить на собі погляд Арміна.

 

— Ти розіб’єш собі всі коліна, якщо будеш так носитися, — говорить він.

 

Ерен посміхається і розуміє, що так, коліна в нього горять не менше ніж руки.

 

— Я просто не хочу відставати від них, — Ерен жартівливо тицяє в бік Мікасу, за що отримує такий самий жартівливий запотиличник, а потім зауважує: — Та й ти теж ганяєш не менше за мене.

 

— Я погано подаю, — знизує плечима Армін. — Так хоч приймати добре виходить.

 

— А ще в тебе хороші паси. Нічого, наступна партія буде нашою, ось побачиш, — Ерен помічає посмішку Мікаси, але не звертає на це уваги.

 

Йому подобається це невеличке суперництво, коли думати треба тільки за те, куди відбити м’яч. Просто бігай, стрибай, приймай подачі й відтягуй цей момент якнайдовше.

 

Ерен бачить, як летить на іншу половину поля подача Жана. М’яч падає у центрі й котиться до стіни, Пік забирає його і запускає назад до хлопців. Жан знову щось пояснює Марко і готується до наступної демонстрації.

 

— Чому Жан у грі подає лише на останню лінію? — запитує Армін. — Я припустив, що він інакше не вміє, але ж вміє.

 

— Це в нього такий пунктик, — не дуже вдоволено відповідає Мікаса, дивлячись, як Жан подає знову в центральну частину протилежної половини поля. — Трохи дурнуватий пунктик насправді, бо м’яч регулярно йде в аут. Хоча в кого їх немає?

 

— Я не маю дурнуватих пунктиків, — заперечує Ерен. Принаймні, він за собою не помічав.

 

— Сказала людина, яка постійно жує свої жуйки і ніколи ними не ділиться, — скептично підіймає брову Мікаса. — Це теж справжній дурнуватий пунктик.

 

Ерен закочує очі. Знайшла, що згадати.

 

— Ну добре, один в мене є, — з посмішкою здається він.

 

Через кілька хвилин всі знову збираються в залі і починають наступну партію. Ерен вже не носиться, як вкушений, бо втома і зчесані коліна дають про себе знати, але все так само завзято хоче перемогти. Ця партія йде швидше за першу, тому що втомилися всі і частіше пропускають голи. Подачі Марко стають точнішими, певно, Жан все ж таки вміє пояснювати. Десь під кінець Ерен відбиває м’яч обличчям, так, що зірочки перед очима влаштовують концерт, але це приносить їм ще одне очко. Далі стається якась незрозуміла ситуація біля сітки, де Конні й Саша одночасно ставлять блок, і Енні подає спірний м’яч.

 

Врешті-решт, Енні забиває кілька голів з подачі і команда Ніфи бере реванш з рахунком 29:27. Ерен підстрибує на місці від радості. Він гучно дає п’ять Конні, а потім повертається до Арміна і дає п’ять вже йому. На обличчі усіх трьох — вдоволені переможні усмішки.

 

— Ви круті! — кричить Ерен, звертаючись до решти своєї команди. — Так!

 

Усі одноголосно вирішили не грати третю партію і зійшлися на тому, що нічия у їхньому випадку — справедливий результат. Ерен вдоволено потиснув руку Мікасі. Він був приємно виснажений, йому хотілося пити, прийняти душ і зайнятися чимось спокійним. Навіть якщо це будуть дурнуваті завдання з бізнес-статистики чи кілометрові лекції з філософії.

 

А ще він буде довго пам’ятати сьогоднішній день. Перший нормальний день за минулий місяць. Ерен точно буде згадувати те, як гучно гупав м’яч по стінах та підлозі, крики команд від радості чи розчарування, і те, як всі гучно аплодували, коли хтось з команд здобував очко з подачі.

 

— Нам треба частіше так збиратися, — висловлює спільну думку Пік, і всі кивають.

 

— Згоден, — каже Конні, потираючи червоні руки.

 

— Я теж, тільки кличте, — знижує плечима Енні.

 

— І будемо, тому що треба збиратися саме таким складом. У вас як, ще буде нагода? — звертається Пік до Ніфи й Мікаси, маючи на увазі гравців волейбольної команди.

 

— Так, тільки не в дні тренувань, — говорить Ніфа. Мікаса киває на її слова.

 

— Погоджуюсь, — підтримує її Жан.

 

— Ну, Порко точно буде, так? — запитує Пік і отримує стверджувальний кивок. — Ріко?

 

— На мене теж можете розраховувати, — відповідає дівчина. — Але якщо навчання сильно не давитиме.

 

— О, це точно, — киває Ерен і, забираючи свій скейті з-під лавки, вже тихіше додає: — Чого тільки одна філософія коштує. Не говорячи вже про вищу математику.

 

— Саша, Армін, Марко? — питає далі Пік. — Як щодо вас?

 

Армін і Саша перезираються між собою, а потім синхронно кивають.

 

— Ну… — Марко чухає потилицю, а потім теж киває. — Я цілком «за». Мене взяли в танцювальну групу, і ми ставимо номер на найближчий захід, але я постараюся знайти час.

 

— Ти танцюєш? — злегка здивовано питає Жан.

 

— Так.

 

— Він у нас був неофіційним шкільним хореографом, — з посмішкою додає Армін. — Усі танці ставив сам.

 

— Класно, — Жан м’яко посміхається, а потім йде відносити м’ячі в підсобку. Конні йде з ним.

 

Усі починають збиратися, Ерен залишається сидіти на лавці зі скейтом у руках, відчуваючи, що встати на ноги буде важко. Поряд Саша розчісується і зав’язує волосся у свіжий хвіст, поки Армін і Марко її чекають. Ерен би теж перев’язався, але якось лінь. Мікаса про щось розмовляє з Ніфою біля протилежної стіни, куди вони відійшли, щоб забрати речі.

 

— До зустрічі, — прощається Ерен з Пік і Порко, коли вони проходять повз. Коли зі спортзалу зникла Енні, Ерен не помітив. Ріко забирає свій масивний білосніжний рюкзак і теж йде на вихід, кивнувши Ерену. — Бувай.

 

— Знаєш, я цікавлюсь філософією… — заговорює до нього Армін, закидуючи свій рюкзак на плечі. — І міг би допомогти тобі з нею, якщо ти не проти. Та й математика в мене відмінно.

 

Ерен дивиться на нього кілька секунд, спочатку усвідомлюючи сенс сказаного, а потім роздумуючи, як краще відмовитись. Не вистачало ще Арміну на нього свій час витрачати.

 

— Дякую, — щиро говорить Ерен з легкою усмішкою. — Але я не думаю, що тобі потрібен такий тягар, як я.

 

— А я не думаю, що ти будеш тягарем, — Армін ніяково знизує плечима. — Давай я тобі хоча б свої конспекти позичу, я роблю їх сам, щоб було коротко й доступно.

 

Ерен розуміє, що відмовитись не може, коли йому так щиро хочуть допомогти, і на його обличчя проникає легка усмішка. Ну що за хлопець.

 

— Добре, — всміхаючись, киває Ерен. — Дякую.

 

— Тоді домовились, — теж посміхається Армін. — Віддам тобі їх при нагоді.

 

 

@erehyeag30:
Було весело чи не так? Хочу ще!

 

@armout:
@erehyeag30, згоден

 

@nymph:
@erehyeag, так, у мене зараз відпадуть руки. Коли наступна гра?

 

@mrkirstein:
@nymph, у нас тренування, пригальмуй

 

@nymph:
@mrkirstein, кайфолом(