Розділ 4 Три складові та тривога

I go through all the trouble of
keeping it within my walls,
I try to be as subtle as I can,
Assume that nothing needs me,
all I’ve done defeats me,
It looks like you were right again.
And 1.2 .

The Neighborhood — Everybody Watching Me

 

В актовій залі виявляється неймовірно тихо, коли Ерен заходить всередину і йде крізь довгі ряди сидінь. Можна було б пройти далі коридором і зайти зі сторони гримерних, але яка різниця?

 

Звуки його тихих кроків губляться десь серед ніжок стільців, таке відчуття, що в цьому місці застигло навіть повітря. Одразу зрозуміло, що зараз лише початок року. Зазвичай тут постійно хтось щось читає, співає, грає на інструментах або репетирує акторські постановки. Разом із тим переноситься апаратура, вішаються плакати й прикраси. Саме тому актова зала є найвіддаленішим місцем головного корпусу разом зі спортзалом, щоб нікому не заважати постійним шумом.

 

А зараз тут лише Ерен і, можливо, Ханджі десь у гримерних чи на складі костюмів. Так і виявляється — коли Ерен підходить до великої сцени, чує шурхіт з проходу у гримерні, а потім з’являється Ханджі з невеличкою коробкою в руках і посмішкою на обличчі.

 

— Пані Ханджі, — вітається Ерен. — Добрий день.

 

— Привіт, — весело відповідає йому жінка і спускається зі сцени. — Прийшов сказати, що згоден бути ведучим?

 

— Прийшов поговорити про це, — уточнює Ерен.

 

Ханджі кладе свою коробку на сидіння з першого ряду і дістає звідти дві планшетки.

 

— Цілу вічність їх шукала, — пояснює вона. — У гримерках такий безлад. Завтра дам завдання першачкам привести там все до ладу. Я тебе слухаю, — вона повертається до Ерена.

 

— Я б хотів дізнатися, хто мій напарник, а тоді вже вирішувати. Для такого важливого концерту треба добре підготуватися, і я хочу бути впевненим, що ця людина надійна.

 

— О, в цьому можеш не сумніватися, — Ханджі променисто всміхається. — Я знайшла ще один справжній талант. Щоправда, кілька днів його не буде на репетиціях.

 

— Що? — здивувався Ерен. — Але це вже через два тижні! Коли нам вичитуватись?

 

— Він першокурсник, йому треба кілька днів, щоб розібратися з новою обстановкою, ти ж розумієш.

 

Ерен розуміє. Ерен розбирався з цією «обстановкою» минулого року набагато довше, ніж день чи два. Здається, так і не розібрався.

 

— Не хвилюйся, в нього вже є сценарій, і я чула, як він його читає, — заспокоює його Ханджі. — Цей хлопець не підведе. То що, ти згоден?

 

Ерен задумується. На перших репетиціях він буде сам, тож залишиться лише трохи більше тижня, щоб скласти все докупи разом з напарником, а це малувато. Але якщо Ханджі так впевнена в першому ведучому, Ерен їй віритиме. От хто-хто, а вона дійсно ніколи не підводила.

 

— Я, звісно, можу пошукати когось іншого, але не хочу, Ерене, — Ханджі складає планшетки на сидінні і дістає ще одні. Усі вони матові, різних відтінків чорних і синіх кольорів і виглядають дуже стильно. — Я вирішила, що це повинні бути ви вдвох, і змінювати свої плани я не люблю. Але якщо…

 

— Добре, — каже Ерен, розуміючи, що бере на себе немалу відповідальність.

 

Це не просто захід рядового викладача і не коротенький концерт перед дискотекою, а день заснування університету. Масштабна подія. У цей день в залі буде аншлаг і всі дивитимуться на сцену, де стоятиме Ерен, і чекатимуть від нього тільки найкращого. Але не це є проблемою, бо Ерену подобалося брати в такому участь. Це добре відволікало від серйозних проблем і на якийсь час змушувало думати, що все добре. Проблема в браку часу, але це можна якось пережити.

 

Ерен глибоко вдихає, передчасно проганяючи неприємне передчуття, якому ніколи вірити не можна. Гаразд, він зробить це.

 

— Я постараюся, — додає Ерен, знаючи, що стримає обіцянку.

 

— Ось це я хотіла почути! — зраділа Ханджі. — Ходімо, дам тобі сценарій.

 

Ерен йде за Ханджі на сцену і згадує десятки вечорів, які він і його друзі та знайомі провели тут, виступаючи на різних концертах. Тут він колись добряче гепнувся на дупу, коли погодився танцювати флешмоб у другій лінії разом з друго- та третьокурсницями. Куприк ще кілька днів болів. Тут Мікаса колись зачитувала поему, він якої плакав весь зал, а колись вони разом представляли тут свій перший проєкт. Тоді все здавалося таким цікавим і важливим.

 

Ерену хочеться, щоб ця зала знову заповнилася музикою. Тихою фоновою для читання або ж гучною і запальною для танців чи загальної атмосфери. А взагалі, будь-якою, тільки б знищити цю дивну неприємну тишу всередині нього.

 

Ерен отримує на руки екземпляр повного сценарію, на з’єднаних скріпкою листках якого купа поміток простим олівцем, і ще один — з окремим текстом для ведучих. Перші репліки підписані кольоровим маркером, Ерен бачить своє прізвище і першу літеру імені, а поряд — А. Арлерт. Що ж, у Жана непогана пам’ять на імена. У цьому випадку, на прізвища.

 

— Ознайомся сьогодні трошки, а завтра будемо читати, — каже Ханджі. — Сценарій можеш поки забрати собі, потім відскануєш. Зараз сюди має прийти наша нова рок-зірка, тож тиші не чекай, — вона підморгує і посміхається.

 

Боже. А Ерену не вистачало цієї життєрадісної посмішки. Від цієї жінки завжди віяло енергією на весь університет, вона раділа всьому і за всіх. Була наче вічною батарейкою, яка заряджала все навкруги. Ерен не дасть собі збрехати, Ханджі Зої була однією з причин, чому він так любить знаходитися тут. Пар латинської мови, яку вона викладала, в нього немає, тож актова зала — єдине місце, де він може частіше спілкуватися з цією дивною і водночас приємною жінкою.

 

Але сьогодні він все одно не збирається надовго тут затримуватися. У нього зміна в кафе, на яку краще не запізнюватися, а перед цим потрібно заїхати в гуртожиток.

 

— Тоді до завтра, пані Ханджі, — прощається Ерен і розстібає рюкзак, щоб покласти в нього сценарій.

 

— Так. Завтра я пар не маю, тож приходь у будь-який час.

 

Ерен розвертається і йде крізь ряди стільців до виходу. Ось і перші гарні події у цьому році — може, все буде не так і погано. Тільки б цей Арлерт не підвів.

 

Біля виходу він бачить дівчину, що заходить всередину, несучи рюкзак в руках.

 

— Ой, привіт, — вітається вона, побачивши Ерена.

 

У неї милий співучий голос і каштанове волосся, зібране у високий хвіст. Це перше, що помічає Ерен, а потім — гітару за її спиною. То ось вона — нова рок-зірка? Ерену згадується Жан. Чи не з нею він тоді познайомився?

 

— Привіт, — відповідає Ерен і зупиняється біля неї. — Можливо, дивне питання, але ти вчора не знайомилася з хлопцем з конячою пикою? Світло-русяве волосся, високий.

 

Дівчина посміхається.

 

— Пригадую таке, — говорить вона. — Але ми не знайомилися, просто поговорили. Якось так вийшло.

 

— То мій друг, Жан, а я Ерен, — Ерен простягає їй руку.

 

— Саша, — представляється вона і відповідає на рукостискання, залишаючи рюкзак в іншій руці. — Приємно познайомитись. І другу своєму передай.

 

— Добре, — Ерен киває на гітару за її спиною. — У нас тут мало гітаристок, будеш відомою. Давно граєш?

 

— З одинадцяти років, — карі очі Саші загоряються цікавістю. — Гітару мені подарували на день народження, я мріяла про неї з дитинства.

 

— Ще й співаєш, мабуть? — питає Ерен. Очевидно, Саші приємно, що хтось цим цікавиться. У перші дні усі нові знайомства здаються до біса важливими, навіть неприємні.

 

— Так, обожнюю співати, — киває Саша. — Більше в дуеті, ніж сама, але ніхто з моїх друзів не співає.

 

— Жан постійно підспівує під нашу музику, — Ерен чомусь вирішує цим поділитися. Вб’ють його за це чи просто каструють — начхати, може, хоч так Жан визнає, що міг би хоча б спробувати колись заспівати. — У нього дуже добре виходить, але він ніколи в цьому не зізнається.

 

— Ти мене зацікавив, — Саша майже сміється, її широка посмішка притягує. Ерену дуже хочеться почути, як вона грає, але якщо він спізниться на зміну, його точно каструють. — Приведи його сюди, якщо вмовиш. Хочу послухати.

 

— Це буде важко, але я постараюсь.

 

Жан ніколи не прийде на репетицію, якщо прямо сказати, що від нього хочуть. А от якщо просто попросити посидіти на репетиції за компанію, можливо, і пощастить.

 

Вони прощаються, і Ерен вибігає з актової зали, щоб скоріше поїхати в гуртожиток. Сходити в душ, чимось перекусити, забрати потрібні блокноти для лекцій, скейт, не забути про сценарій — і на роботу.

 

***

 

Ерен виходить з аптеки і одразу стає на скейт. Як не сумно це визнавати — усі фармацевтки в аптеці біля його роботи, а ще в тій, що знаходиться недалеко від гуртожитку, вже давно знають його в обличчя. Деякі навіть пропускають його без черги, знаючи, що саме він купуватиме. Це вже стало необхідністю і звичкою — поповнювати запаси заспокійливих та снодійних.

 

Ріг кафе «Крила Свободи» зустрічає Ерена перспективою зламати ноги.  Їдучи на скейтборді, він майже врізається в сміттєвий бак, якого раніше там не було, але якось примудряється повернути, ледве не зламавшись навпіл. Через його махи руками навушники вилітають з вух і майже вдаряються об асфальт, повисаючи вздовж ніг. Якби дроти були довшими, вони точно б розбилися.
Ерен ховає навушники в кишеню, бере скейт у руки й заходить у кафе.

 

Тут панує знайомий приємний запах кави та смажених пончиків, з колонок ненав’язливо ллється джаз, а серед столиків кружляє офіціантка, яку він має замінити. Махнувши їй рукою, Ерен прямує за барну стійку, звідти, оминаючи кухню, — в кімнату для персоналу.

 

За робочим столом сидить Лівай в уніформі з чорного фартуха з емблемою і бейджиком і переглядає щось у комп’ютері. Щойно Ерен заходить, він підіймає на нього очі, залишаючись таким же сконцентрованим.

 

— Привіт. Я не спізнився, — зауважує Ерен, залишаючи скейт під стіною, а рюкзак з речами на кріслі.

 

— Відмічу червоним цей день в календарі, — сухо відповідає Лівай. — Як справи?

 

— Зараз заміню Хітч і розкажу, — каже Ерен, відкриваючи шафку.

 

Він дістає свою уніформу і бейджик і вилітає з кімнати, одягаючи все на ходу. Хітч вже за барною стійкою, виписує комусь рахунок акуратним почерком.

 

— Давай вже я цим буду займатися, — каже Ерен.

 

— Зараз, — Хітч виводить останні літери й віддає рахунок йому в руки. — За третій столик. А я побігла.

 

— Бувай.

 

Ерен озброюється привітною посмішкою, відносить рахунок і приймає нове замовлення. Складає кілька замовлень «з собою», садовить нових клієнтів за вільний столик і повертається до барної стійки, біля якої вже крутиться Лівай. Працювати в другу зміну легше, ніж в першу. Не такий потік клієнтів і спати не так хочеться. А Ерен з цими парами і роботою знову буде ледь знаходити час на нормальний сон.

 

Ерен відносить замовлення на кухню і знову завертає в робочу кімнату — по рюкзак. Будь-яка вільна хвилина на роботі — для того, щоб розібратися з конспектами і домашніми завданнями. Їх в перші тижні не так багато, а от конспектів… Та в них плавати можна.

 

Ерену вже давно не порахувати кількість завдань і конспектів, які він написав за цією барною стійкою. Як і кількість горняток кави, що він тут випив, і балачок з Ліваєм, які вони тут розводили.

 

— Новий предмет? — питає Лівай, коли Ерен вмощується на стілець і дістає записник.

 

— Так. Бізнес-статистика, — киває Ерен. — Можливо, буде цікавий предмет, але кількість інформації, яку нам дали на першому ж занятті, насторожує. Ще треба дещо дописати в лекції.

 

Про те, що його почало зовсім не метафорично нудити на парі, коли викладач розповідав про те, що вони будуть вчити, Ерен не згадує. Це безглуздо і неважливо.

 

— Ти розкажеш мені, де був після вечірки?

 

Ерен переводить на Лівая погляд. Авжеж, не можна було очікувати, що йому не ставитимуть питань після того, як він пропав на пів дня без жодної вісточки.

 

— Ні, — обережно промовляє Ерен, дивлячись в злегка примружені сірі очі Лівая. — Принаймні, не зараз. Можливо, тоді, коли це стане веселою історією для застілля. Але зі мною все було в порядку, повір мені.

 

— З тобою все було в порядку абсолютно випадково чи тому, що ти про це подбав? — уточнює Лівай беземоційним тоном.

 

Здається, його погляд пронизує Ерена наскрізь. Ні, дурня. Він не може знати.

 

— Скоріше, перше, — не дає собі збрехати Ерен.

 

Лівай втомлено зітхає.

 

— І це твоя голова на плечах? — питає він. — Ерене, я ледь не посивів через твою веселу історію.

 

— Тобі ще рано, ти молодий, — посміхається Ерен, а потім серйознішає. — Ну вибач, Ліваю. Такого більше не повториться, обіцяю. І, будь ласка, не розповідай про це мамі.

 

— Я подумаю, — дружньо погоджується Лівай, і риси його обличчя пом’якшуються. — Сам давно їй дзвонив?

 

— Якраз перед вечіркою, — відповідає Ерен і повертає голову у бік входу.

 

У кафе заходить клієнтка з яскравою атласною стрічкою у волоссі жовтого кольору, обводить поглядом зал і прямує до вільного столика. Ерен підіймається.

 

— Сиди, — каже Лівай, поправляючи на собі фартух. — Пиши свої конспекти.

 

Ерен вдячно киває і повертається на місце. Документ в телефоні написаний надто дрібним шрифтом і списувати з такого дуже незручно. А ще нічого не зрозуміло. Поки на лекції щось розповідають, ще можна у чомусь розібратися, а зараз спробуй зрозуміти, що означають усі ці цифри і складні терміни. Починається.

 

Ерен чесно переписує кілька абзаців, намагаючись усвідомити сенс написаного, поки Лівай ходить з залу до барної стійки й назад, а потім зітхає і відкладає зошит. Ні, не сьогодні. Можливо, взагалі ніколи.

 

Ерен ховає усе в рюкзак і дістає звідти сценарій.

 

— Мене взяли другим ведучим на день заснування університету, — відповідає він на запитальний погляд Лівая. — Всього два тижні, щоб вичитати, а я ще навіть свого напарника не бачив.

 

— Ну так вичитуй, — Лівай вмикає кавову машину і протирає й без того чистий стіл серветкою. — Я тобі скажу, це добре, що ти не обмежуєшся одними парами, а береш участь у чомусь такому.

 

— Якби я обмежувався одними парами, я б здурів, — з дещицею справжнього суму бурмоче Ерен.

 

— А ще не мав би вибору, — Лівай ледь помітно знизує плечима, сідає на стілець поруч і кидає погляд на листи зі сценарієм. — Знаєш, у твоєму віці треба багато чого спробувати. Я зараз не про пиятики, — низьким тоном уточнює він, і Ерен ледь не прикушує свого язика від несподіванки. — А про те, що життя студента не обмежується одним навчальним закладом і це неправда, що тільки диплом зробить з тебе людину. Людина без диплома — теж людина. Ми ніколи не займаємося чимось одним і це нормально, якщо ти раптом загоряєшся якоюсь ідеєю або ж, навпаки, втрачаєш до чогось цікавість. Не стане одного, буде інше. У будь-який момент можна щось змінити.

 

Ерен подумки важко зітхає. Не в будь-який. Аж ніяк.

 

— Нічого собі. До чого такі роздуми? — з підозрою питає він, важко ковтаючи слину. Зазвичай такі розмови не закінчуються добре. Не для інших, особисто для нього.

 

— Я досвідом з тобою ділюся, телепень. Гадаєш, я коли-небудь думав, що у мене буде кафе? Ні. І я ніколи про нього не мріяв. Але знаєш… — Лівай обводить схвальним поглядом зал і знову дивиться на Ерена. — Мені тут подобається.

 

— А мені як тут подобається! — погоджується Ерен, посміхаючись. «Крила Свободи» дійсно стали для нього улюбленим місцем в той теплий весняний день, коли кафе щойно відкрилося. Він часто сидів тут в позаробочий час, робив домашні завдання або просто відпочивав з друзями. Чай і кава тут були найсмачнішими для нього, а атмосфера — найспокійнішою, попри відсутність тиші і купу незнайомих людей. — Тут завжди було круто. Я усім про кафе розказую, так би мовити, безкоштовна реклама.

 

— Ще б персонал був трошки відповідальнішим, — Лівай сідає на стілець і підпирає голову рукою.

 

— Не тягни це в роботу, — невдоволено бурмоче Ерен. — Моє зникнення на кілька годин і твої переживання з нею не пов’язані.

 

— А я все чекаю, коли ти подорослішаєш, — тяжко зітхає Лівай, але виходить вже надто фальшиво.

 

— А може, я не хочу дорослішати? Бути дорослим нудно. Більшість дорослих нудні.

 

— Мені тепер гадати, чи належу я до більшості? — запитує Лівай і піднімає брову.

 

Він дивиться так, що Ерену здається, наче йому зараз прилетить по голові мокрою ганчіркою. Але цього не стається, і Ерен задумується.

 

— Не належиш, — вирішує він. — Ти буваєш нудним, але далеко не так часто, як інші.

 

— Я вважатиму це компліментом, дякую, — риси обличчя Ліва м’якшають, він посміхається і злізає зі стільця. — А взагалі, ти маєш рацію. Дорослішати в тому сенсі, в якому це слово зазвичай використовують люди, не треба. Бути відповідальним — так, це позбавляє від багатьох проблем і робить тобі репутацію; вміти вирішувати складні питання — теж дуже важливо. Але це вміють не тільки дорослі. А от відходити від нав’язаних цінностей і тримати курс саме на свої цілі часто вміють лише діти. Я вважаю, що успішність — це досягнення якогось особистого щастя, а не висока посада в дорогому офісі.

 

Ерен завмирає і мовчить, роздумуючи над його словами. Три складові авторства Лівая, так? Цікаво, він хоча б справляється з першою? Бо щось вирішувати він точно не вміє, а про особисте щастя з його плутаниною у власній голові думати поки не доводиться. Три складові…

 

— Ліваю, — звертається Ерен, і чоловік піднімає на нього очі, відволікаючись від приготування кави. — Дякую, що часто говориш зі мною… так. Розумієш і підтримуєш мене, яким би дурнем я не був. Для мене це важливо. Я часто думаю, що Мікасі пощастило з тобою. І… мені теж. Ти не належиш до більшості.

 

— Трясця, я зараз розтечуся в емоційну калюжку, — безсумнівно жартує Лівай, хоча посміхається так, як Ерен бачить рідко. — Дякую за відвертість, — він підходить і торсає зачіску Ерена в дружньому жесті, який Ерен міг терпіти від нього і лише від нього. — Усе в тебе буде добре, малий, головне, не забувай, що ти не один.

 

Лівай повертається до своєї кави, а Ерен не може зрозуміти, що відчуває. Це ж була просто розмова, одна з багатьох, так? Він же не знає і не підозрює, правильно?

 

Ніхто не має знати, що він сумнівається. Ніхто не має знати, що він ховає у своєму рюкзаку, а іноді під подушкою, і завжди носить з собою, хоча бажає навічно забути. Ніхто не має знати, про що він насправді думає, коли залишається наодинці. Ніхто. Інакше… Це знищить усе.

 

Ця розмова безперечно заплутала Ерена. «Усе буде добре» — це про майбутнє, в якому він зовсім невпевнений. Рік тому мама так раділа, коли він поступив на бюджет, і він щиро радів разом з нею. Будував плани з підкорення світу, мріяв разом з Мікасою про яскраве життя, був сповнений ентузіазму. Усе було таким простим і близьким — лише простягни руку.

 

А зараз його нудить на парах, в нього безсоння і він невдало бореться з панічними атаками. В один момент хочеться звернути гори, а в інший — щоб гора проблем все ж звернула його, здатися і визнати свою поразку. І він приховує це від усіх. Це саме той момент, коли він забуває, що не один? Але ж він дійсно не один, і якщо всі будуть зайняті його бідами, це ні до чого не приведе. Ерен просто затягне в це болото дорогих йому людей.

 

Він глибоко вдихає, намагаючись заспокоїтись.

 

А ось і вона, рідненька, розправила свої чорні крила. Така ненависна і безжальна тривога.

• 1.2Я переживаю всі неприємності і тримаю це все при собі, Я намагаюся бути непомітним, Схоже, я нікому не потрібен, всі мої вчинки нищать мене, Виходить, ти мав рацію знову. І знову.