V

  Тільки коли здоровидло з вицвілими на сонці брудними спадаючими на обличчя космами і прив’язаною до тулуба однією рукою пробурмотів: «Ногу перемотали. Я винен йому… Якщо чим зможу допомогти…», стомлено і невпевнено потоптавшись, вийшов разом з іншими виснаженими воїнами зі спальні, де вони поклали несвідомого мага, Тоні нарешті видихнув, усвідомлюючи «він живий», і впав навколішки біля нерухомого тіла. Простягнувши трохи тремтячу руку, торкнувся холодного зап’ястя, бажаючи відчути як б’ється пульсом життя. Слабка, майже не відчутна пульсація ніби надала сил самому механіку, що вмить скинув незвичне внутрішнє заціпеніння, і уже уважніше подивився на постраждалого. Розірвана по всій довжині зашкарубла від бруду і засохлої крові штанка, свіжа пов’язка на все стегно, низ сорочки порваний в лахміття на правому боці, від якого вниз потяглися засохлі чорні патьоки.
   Невже була зачеплена печінка?
   Обережно піднявши клапті брудної тканини, він побачив лише розсип свіжих кривих рубців на шкірі, котрі утворювали на боці півколо від ребер через живіт до тазової кістки. Не помітивши, щоб груди здіймалися від дихання, підніс долоню тильною стороною до тонкого носа, злегка торкаючись зімкнутих сухих холодних вуст. Завдяки пульсу він знав, що дихання має бути, але хотілося переконатись. Є, ледве вловимий рух повітря.
— Локі, — пошепки вимовив, розглядаючи запалі навіть не бліді, а посірілі щоки такого знайомого обличчя, темні провали очей, вії… здригнулися. — Локі?
— Вони… — слабко пошепки запитав маг, так і не розплющуючи очей, — вийшли?
— Ми тут одні. — Геній схопив мисочку з водою і підніс до тонких губ, намагаючись акуратно просунути іншу руку під потилицю, щоб підняти голову. — Зробиш ковток?
Зробивши два маленькі ковтки, асгардець кашлянув і відразу застогнав, але повіки так і залишалися зімкнутими.
— Вийди.
— Ні.
— В іншому вигляді… — знову кашель і слабкий стогін болю.
— Буде краще? Так треба було одразу ставати синім! — у голосі Тоні з’явилися сварливі нотки. — Думав, що вони злякаються та доб’ють? Але я ж точно такого не зроблю! І не подумаю виходити.
   Відставивши воду, чоловік однією рукою все ще тримав голову потерпілого, а іншою обережно обхопив його долоню. З подивом і захопленням він спостерігав, як шкіра, починаючи від кінчиків пальців, набуває ніжно-синього кольору, а на дотик стає холоднішою, але не обпікаюче морозною. Перевівши погляд на обличчя, такого ж глибокого дивовижного кольору з візерунками по підборідді, щоках і лобі, він зустрів погляд червоних очей, але вловити їх вираз не зумів — незвично було бачити їх на такому знайомому і незнайомому поки лиці.
— Ще води? — і не стільки побачивши, скільки відчувши рукою, якою підтримував голову, спробу кивнути, знову потягнувся за мисочкою. Наступні три ковтки не супроводжувалися кашлем і Тоні подумки запевняв себе, що все буде добре, а коли відчув долонею легкий кивок, то зрозумів, що робив це вголос, і нервово захихотів.
— А мої дотики, випадково, тобі не шкодять? — схаменувся геній і, плавно опустивши чорняву голову на шкуру, витягнув руку. Але, почувши тихе «ні», заспокоївся і почав ніжно проводити вказівним пальцем по візерунках на лобі, дивуючись відчуттям прохолоди, і нагадуючи собі, що для півйотуна це повинно бути нормально і зігрівати нема потреби, але… — Допомогти я чимось можу?
— Я сам.
— Може тобі бульйон зварити, чи сире м’ясо? Е-е, гарячої крові?
— Пізніше, — слабка спроба посміхнутися. — Звариш.
   Проводячи вже по візерунках на щоці, винахідник на хвилину замислився — очевидно, йому слід дозволити відпочити, не хотілося турбувати розпитуваннями, але…
— Нам готуватися до нападу?
— Ні.
— Добре. Відпочивай. Потім розкажеш, що сталося. — Провівши від вилиці до підборіддя, він нахилився і м’яко торкнувся вустами спочатку чола, а потім і зімкнутих губ у короткому цнотливому поцілунку, не чекаючи відповіді, відсторонився.
— Відволікся, а потім затупив, — тихо прошепотів напівйотун і прикрив очі.
— Ти живий, інші з загону взагалі ходябельні, тож, певен, усе гаразд.
   Коли після невизначеного «хм» більше нічого не почулося, Тоні хвилин п’ять посидів поруч, розмірковуючи, зізнаючись собі, наскільки радий, що Локі з ним. З купою своїх тарганів у голові, породистих і відгодованих, часом і не знаєш, чого можна від нього чекати, і на що ще здатний, потайний, упертий. І такий неймовірний, просто дивовижний у кожній іпостасі. Зараз такий уразливий, але з ним все обов’язково буде гаразд, він сильний.
   Оглянувши тіло в брудних залишках одягу, геній подумав, що треба б подбати про це, але вирішив не турбувати, поки той сам не прокинеться. Тому намагаючись не шуміти, він вийшов. Знайшовши біля входу нервово очікуючу Дору, сказав їй нізащо не входити до відпочиваючого шамана, тільки якщо він сам покличе саме її, а при будь-якому шумі, шукати його, а сам вирушив у поселення, будучи впевненим, що незважаючи на пізній час, зараз там ніхто не спить.
   Він мав рацію, в центрі на невеликій площі було багатолюдно і досить галасливо. Але що більше мешканців помічало його, кидаючи поважні, співчуваючі й повні надії погляди, і звільняючи шлях до центру, то тихіше ставало. Втомлені з дороги два воїни сиділи на землі і покірно по кілька разів повторювали події зі своєї подорожі, а натовп повторював за ними для тих, хто перебував трохи далі і не чув. Тоні сказав, що розуміє, що їм потрібен відпочинок, але… Договорити йому не дали, почавши навперебій розповідати все, що з ними сталося. А коли він подякував і, повертаючись, уже підходив до містка, перекинутого через річечку, його гукнув здоровань (геній до чогось згадав, що той у спорідненості з Кло), і тихо бурмочучи, повідав своє бачення подій, завершивши монолог захопленням спритністю, силою та дивовижною живучістю шамана.
   Нарешті дійшовши додому, і увійшовши в спальню, Тоні без сил звалився поряд з чи то сплячим, чи непритомним героєм майже зв’язних оповідань, і, прислухаючись до ледь чутного дихання, непомітно провалився в міцний сон без сновидінь.

   Прокинувшись, по золотистому світлу, яке лилося з вікна, механік зрозумів, що вже зовсім не ранок, і сонце схиляється до заходу. Тіло відчувалося відпочившим, а голова злегка була важка, у горлі першило і страшенно хотілося пити. І в туалет, хоча пити все ж таки більше. Але він не відразу піднявся за свіжою водою, а хвилин п’ять ще розглядав нерухомо лежачого поруч мага у його звичному вигляді блідого молодого хлопця. Обережно піднявши плащ-ковдру, переконався, що рубці на боці пораненого вже не виглядали запаленими, були тоншими, і справа, схоже, йшла на лад. Але власні потреби нагадували про себе, і він, намагаючись рухатися якомога акуратніше і тихіше, підвівся і вже схопився за полог, коли почув хрип і озирнувся.
— І мені принеси, — зовсім нерозбірливо прохрипів трикстер.
— Що? Тобі води, так?
— За чим для себе йдеш, то й мені принеси, — уже чіткіше повторив той, намагаючись усміхнутися краєчком губ.
Побачивши незаперечний доказ того, що з Локі вже точно буде все добре, Тоні відчув, як відпускає внутрішню напругу, про природу якої він і не особливо замислювався, поки вона в цю мить не зникла. Підбадьорившись і навіть усміхаючись про себе, він миттю пробіг до річки і назад, відзначаючи, що біля вогнища ще парує казанок з варивом, і поряд миска з гарячою водою, смужками грубої тканини і мисочка з маззю. І що б вони робили без Дори?
— Ось свіжа вода, — промовив сипло, бо забув про свою спрагу, і присів, підносячи бурдюк однією рукою, а другою підтримуючи пораненого, який намагався підвестися самостійно. — Не поспішай.
   Коли той, досить відпивши, легенько відштовхнув його руку, геній згадав про себе і жадібно присмоктався до шийного отвору, з задоволенням ковтаючи свіжу воду. І відчув уже наполегливіший поклик природи.
— Я зараз ще в туалет. А тобі принести якусь ємність для цього?
— Ні, дякую, поки що без потреби, і, сподіваюся, незабаром зможу пересуватися самостійно.
— Ну, ти ж просив: за чим іду, то й тобі, — дивлячись один на одного, вони обоє тепло посміхалися.
— Іди вже, Старк, не впісяйся від радості бачити мене, бо тут і так запашок не дуже.
— Між іншим, Оленятко, це від брудно-кривавих ганчірок, у які ти загорнутий, і які все ще вважаєш одягом.
   Виходив Тоні, посміхаючись на весь рот, відчуваючи надзвичайну після минулих тижнів напруженого очікування та нічних кошмарів легкість. Незабаром повернувся з м’ясною юшкою на вечерю, прибравши після якої притяг гарячу воду, ганчірки, мазь і великий шматок грубої тканини.
— Думаю, тобі не зашкодить, якщо я трохи змию з тебе бруд і зміню пов’язки на нозі, рана на ній, схоже, все ще трохи кровить. Це ти вже скільки, тиждень втрачаєш кров? — людина критично оглядала свого пацієнта, прикидаючи, що спочатку займеться пошкодженим стегном.
— Поки всі сили йдуть на відновлення нутрощів, якось не до кінцівок. Стягнули краї, замотали і добре.
— То як ти вже досить бадьоренький для розмов, може розкажеш уже все, що було з вами?
— А тобі що, ніхто нічого не розповів?
— Розповіли багато слів, серед яких переважали «чужаки підступні», «сили невідомі» і «монстр раніше небачений», які не дуже складаються в купу. А ще той здоровидло мало не попелом голову посипав від провини і намагався розродитися баладою, яка оспівує їхнього дивовижного шамана.
— Провини? А я все дратувався, що мене не залишають одного і постійно перевіряють чи дихаю. Думав, кинуть з такими ранами, а він все тягнув мене, і тих змушував. — Зелені очі вдоволено примружилися. — Почуття провини, подяки, захоплення… Хм, це може виявитися корисним.
— Локі, — вирішивши, що для початку треба стягнути залишки штанів і, згадавши про хитромудрі застібки, геній невдоволено зморщив носа і підняв погляд на бліде обличчя. — Давай ділися інфою, а збирати відомості для майбутніх інтриг будеш пізніше. Гаразд?
— А мені б хотілося дізнатися, що відбувалося тут, поки мене не було. І моє бажання вагоміше як особи, яка постраждала заради…
— Якщо я зараз розсерджусь і грубо рвану в стратегічно важливому для тебе місці хитромудрі застібки, ти постраждаєш ще більше. — Він почав розстібати зашкарублі штани і обережно стягувати разом із білизною, намагаючись не надто турбувати перев’язане кривавими ганчірками стегно.
— Твоя увага до мого тіла дуже інтригує, але, на жаль, я ще мало відновився, щоб активно виявляти увагу у відповідь. Хоча ти, безсумнівно, цього заслуговуєш за свою турботу.
— Ти не винен мені ніякої уваги у відповідь, тому що це норма — дбати про свого пораненого … друга, або коханця … — Повністю звільнивши ноги від штанів і взуття, і почавши акуратно розмотувати злиплі пов’язки, Тоні завмер. — Локі. Ти змінюєш тему? Тому що в якийсь момент відволікся і затупив? Хоча тебе все одно вихваляють.
— Можливо, що й не затупив, раз крутий родич Кло перейнявся…
— А давай ти по порядку розповіси, і почнеш з початку, — винахідник різко прибрав з рани всі розмотані смужки, викликавши у пораненого болісне шипіння крізь зуби. — А потім я. Про все, що захочеш. Так піде?
   Поспостерігавши кілька хвилин, як людина дбайливо піднімаючи його ногу обтирає її, намагаючись не торкатися країв рваної рани, наносить мазь легкими дотиками і накладає нові пов’язки, бог нарешті відповів: — Згоден. Але тільки коли ти закінчиш і прибереш тут.
— Можливо, це не так скоро, я ще там води поставив грітися. І розраховував, що ти…
— Зосередившись на своїй розповіді, прогавлю болісні маніпуляції.
— Ага. Але, схоже, болісну частину ми вже минули й так.
— Вимиєш мені волосся? Воно липне до шиї, огидно. — Трикстер лукаво посміхнувся. — Чи це вже не входить у норму турботи про пораненого друга чи коханця?
— От не можу зрозуміти! Ти мене зараз випробовуєш, чи..?
— А що так рознервува..?
— Чи ти справді не в курсі, що прийнято доглядати за постраждалим, начебто «за замовчуванням»? Хоча про мої долоні дбав ще до статусу коханця. Але турботу у відповідь немов… виторговувати в мене намагаєшся. Продовжуєш провокувати на щось, чи щоб вивчити, чи маніпулювати… — Тоні помітив, як зблякла хитра посмішка, затнувся, і продовжив тихіше: — Змити з тебе бруд планував з учора. Я, звичайно, не медбрат і професійне поводження не гарантую, тут як уже вийде.
— У дитинстві про мене дбали. Мати. Фріга. Але коли вже під стіл пішки не проходив, якщо скаржитися на травмований палець або розсічений лоб, то друзі, друзі Тора… Я не любив їх глузування, швидко навчився справлятися з болем сам і виходив, демонструючи, що неушкоджений і…
— І взагалі непробивний. Але зі мною ти можеш не… Ми хіба це не проходили?
— Треба було просто сказати, що хочу, щоб ти помив моє волосся, і крапка.
— Точно. — Тоні нахилився, поцілував коліно пораненої ноги.
— Тоні, — маг із ніжністю та нальотом легкого смутку подивився на співрозмовника. — У мене «по замовчуванню» може відноситися до одних понять, а в тебе до інших. Непорозуміння нормальні навіть між тими, хто зростав разом, а що вже говорити про…
— Але якби обидва уважно слухали один одного і були відвертими…
— Мрійник.
— А якщо не намагатися втілювати мрії, то що робити?
— Іти знімати воду з вогню, допоки вся не випарувалася.
   Схаменувшись і миттєво помчавши, виносячи брудну воду, і повернувшись із мискою з чистою і теплою, Тоні сів біля темноволосої голови, підтягуючи ближче до себе мисочку з милом, яке іноді Дора варила з жиру, додаючи попіл. Стягуючи рвану сорочку, він змусив підняти руки, помітивши, що бог при цьому трохи скривився. Можливо від того, що заживаюча шкіра натягнулася, або є ще якісь непомітні ззовні рани.
— Якщо про воду на вогні було афоризмом, якоюсь алегорією, то я не зрозумів, — зізнався геній, піднімаючи трикстера і підсовуючи миску, щоб змочити півголови і намилити, шкодуючи, що від місцевого мила ці прекрасні довгі пасма навряд чи будуть такими ж шовковистими, але під рукою нема ні шампуню, ні кондиціонера, ні вільної магії.
— Ну, я міг би зараз по-швидкому зімпровізувати щось розумне про реалізм, та не буду. Але хочу знову звернути увагу на те, що ми досить різні, і попросити не поспішати ображатися на процес вивчення і, хм, можливі провокації. — Він розслаблено зімкнув повіки, насолоджуючись масажуючими шкіру голови пальцями. — Насправді я не хочу відштовхнути тебе. — І ледве чутно прошепотівши «навпаки», замовк, щоб повністю віддатися напрочуд приємному почуттю спокою, яке заполонило його від проявленої турботи, у той час, поки він роздягнений, поранений, вразливий, що саме по собі має викликати якщо не прагнення триматися від усіх на безпечній відстані, то як мінімум бентежність. Але її не було.
  А Тоні, закінчивши з волоссям, потягнувшись за відрізком тканини, змочив її і почав обережно обтирати бліде обличчя, шию, плечі, руки, мимохідь здивувавшись гладкості шкіри в пахвах. Легко пройшовся вологою по спині, подумавши, наскільки можна підняти, не завдаючи шкоди.
— А в тебе ще є рани, окрім загоєної на боці?
— Під лівою лопаткою вже майже все нормально.
— Ребро?
— Уламком ребра зачепило легеню. І саме це відновив усією наявною тоді силою, так що з правим підребер’ям спереду довелося трохи постраждати, і внаслідок…
— При тяжких ушкодженнях печінки вельми високий показник смертності, і це у будь-якому випадку не «трохи постраждати».
   Витерши поперек і наскільки можна було нижче, уклав обмиваного назад і, прополоскавши шматок тканини в теплій воді, пересунувши миску ближче до стегон, почав обтирати груди і живіт, особливо бережно справа. Занурившись у думки про те, що ніхто інший не вижив би з такими пораненнями, настільки, що знову вимочив вологу тканину і накрив нею пах, навіть не зосереджуючись на своїх діях. Відсунувши здорову ногу для кращого доступу, обережно протирав складочки ніжної шкіри, про себе радіючи, що в нього є це божество, переважно здатне його зрозуміти, що не залишився в цьому світі хоч і в оточенні потребуючого допомоги цілого племені, але один, наодинці з власними жахіттями. Пройшовшись вологою нижче по нозі, затримався на ступнях, ретельно обтираючи кожен пальчик і повільно повертаючись до дійсності, відзначаючи про себе досконалу витонченість бога. Ні, ступня не маленька, не жіноча, але красива, схопивши мізинець і трохи відтягнувши, масажував його, заворожено дивлячись. Через хвилину моргнув, приходячи до тями і згадуючи, що взагалі робить. Видихнув, пересів ближче до торсу лежачого та миски з водою, кинув у неї вологу холодну вже тканину. Знову подивився на бліді ступні, простежив поглядом опуклість кісточки на щиколотці, вигин ноги, зрозумів, що думками вже далекий від турботи про «пацієнта», і просто витріщався на голе точене тіло, й відчув, як у нього теплішають вилиці, напевно знову червоніють.
   Тихо пробурмотівши «ч-чорт», заплющив очі, але, не почувши ні коментаря, ні навіть звуку, несміливо глянув на обличчя трикстера, чекаючи побачити сміх в очах і піднятий в хитрій усмішці куточок тонких губ. Але той тільки трохи прикусив нижню губу, ніби боявся видати якийсь звук і порушити благостну тишу. Чорні брови були припідняті в здивуванні, а в розширених зелених очах бриніла волога. Зустрівшись з теплими карими очима, в яких чітко читалося знічення, маг потягнувся до обличчя людини, щоб провести по такому милому рум’янцю.
— Я думав, що юнацьке палахкотіння щік вже минулося, — промимрив геній.
— Ти незрівнянний, — щиро прошепотів бог. — І дякую, що так дбаєш про мене.
— Та кожен би…
— Ні. — Хитнувши головою, Локі чітко перервав, додавши твердості в голосі, але потім м’яко посміхнувся. — Не так.
   Зітхнувши і опустивши очі, Тоні відвів погляд, але наткнувся на оголений пах і знову на секунду завис, розглядаючи лежачий прямий член. Почувши тихе прохання «поцілуй мене», нахилився, і, облизнувши вуста, торкнувся ними кінчика, після чого вже щільніше обхопив під звук шумного видиху.
— Тоні? — покликав маг, і той, піднявши очі вгору, подивився на бліде обличчя. — Дякую, але піднімися, будь ласка, я хочу поцілувати тебе, твої солодкі губи.
   Коли людина наблизилася до обличчя лежачого, то була втягнута в тривалий м’який поцілунок з пестощами губ і язика, без завзятих ігор, без натиску, тільки чуттєві доторки і ніжні погладжування.
   Після пари хвилин безперервного лагідного поцілунку геній раптом розплющив очі і відсторонився, осяяний здогадом:
— Коли ти просив «поцілуй мене», то мав на увазі вуста.
— Милий, ти перевершуєш будь-які очікування, — він водив тонкими довгими пальцями по підборіддю, краю нижньої губи, щоці, по якій знову розливався рожевий рум’янець. — Але я поки не у формі, дай мені пару днів. Вибач.
— Ти за що вибачення просиш? — з гіркотою вимовила збентежена людина. — У тебе нутрощі пошкоджені, відкрита рана, а я — ідіот…
— Тоні…
— І оскільки тривала відсутність сексу була б найтупішим виправданням, то я чесно зізнаюся, що без поняття, що на мене найшло…
— Милий…
— Просто задивився в якийсь момент, і…
— Тоні! — Локи накрив долонею чужий рот, перериваючи бурмотіння. — З того, що траплялося при відновленні, ти — найдивовижніше і найчарівніше. Завдяки тобі я зараз почуваюся набагато краще, просто прекрасно.
   Той відсунувся, потягнувся за плащем і накрив ним мага до грудей.
— А я почуваюся пиздецьки ніяково.
— Знаєш, — усміхнувся трикстер, — переді мною так не розшаркувалися за тисячолітній обман, а ти навіть не на ногу ненароком наступив, а член випадково поцілував. Мені продовжувати доводити, що я не тільки не ображений, але й буду радий таким випадковостям?
   Механік підвівся, вперше за сам не пам’ятав який час не знаходячи навіть саркастиної відповіді, підхопив миску з водою і брудний одяг, збираючись якнайшвидше прибрати в кімнаті.
   На виході з дому до нього підійшла Дора, забираючи речі і пильно вдивляючись у його обличчя, тож замість задуманих запевнень, що сам займеться чищенням одягу, тільки напружено дивився у відповідь. І тут трапилося щось зовсім несподіване — тихим, трохи грубим голосом вона запитала:
— З ним буде все гаразд, як і раніше?
А коли вкрай здивований винахідник зумів лише покивати, поставила ще одне запитання:
— Ти теж не завжди людина?
   Захитавши головою, він все ж таки видушив із себе: «Ні. Я завжди людина». Кивнувши, вона зручніше перехопила речі, розвернулася і, не дивлячись на сутінки пізнього вечора, швидко попрямувала до річки. За мить він її наздогнав і попрямував поруч.
— Я такий радий, що ти заговорила зі мною. А він… Шаман учора кликав когось?
— Ні. Я хвилювалася, хотіла переконатися, що справді живий. Не послухалася тебе. Яким буде покарання? — зупинилася і спокійно глянула, чекаючи на відповідь.
— Ніяким, — він навіть на мить розгубився. — Я не збираюся ніяк тебе карати. І хотів би попросити й далі говорити, але не про те, що він не завжди як людина. Розумієш, не всі можуть спокійно прийняти того, хто сильно відрізняється, та…
— Ви обоє сильно відрізняєтеся, а вас і прийняли, і слухають. Людина, навіть шаман, який розмовляє з невідомими, від таких ран помирає швидко, всі це знають. Але я нікому не скажу, яким його бачила.
   На цьому Дора замовкла і більше не сказала нічого, а механік, трохи повагавшись, повернувся до спальні до напівйотуна. Якомога безтурботніше повідомив, що Дора розмовляла з ним, бо бачила шамана в іншому вигляді, але, певен, нікому про це не скаже. На хвилину задумавшись, бог тільки кивнув і почав спостерігати за генієм, що зосереджено розставляв нечисленні речі по кутках. Іноді, швидко посміхаючись якимсь своїм думкам, незабаром вирішив порушити тишу:
— Повертаючись до згаданого тобою тривалого утримання… Ну я перебував у поході в надмірно близькому сусідстві з чотирма неандертальцями з племені, а тобі що заважало іноді потішити себе розрядкою?
— А я зосередився на роботі, і, бувало, ледве доповзав до ліжка. Тож не вистачало сил, часу та взагалі настрою.
— То мозолі на твоїх долонях все ж таки від ковальської справи?
   Несподівано для себе Тоні голосно невимушено засміявся, відчуваючи, як знову всередині стає легко.
— Ти здивуєшся, як швидко ми з неандертальцями крокуємо шляхом прогресу до цивілізованого суспільства.
— Не терпиться дізнатися, — погляд асгардця став уважнішим.
— Тільки після тебе, як і домовлялися, — геній продемонстрував два ряди зубів у широченій посмішці і приліг поруч, влаштовуючись зручніше на боці і демонструючи готовність слухати.

   Так як по дорозі до згадуваних скель не було нічого примітного, то детальна розповідь почалася з дня, коли вони вже дісталися туди. Вранці, обшукавши скелі, виявивши непримітну стежку, без поспіху обережно попрямували нею, доки не спустилися в долину, зарослу різноманітною рослинністю: від довгої чіпкої трави і розлогих чагарників, до високих дерев з широким листям. Там стежок було кілька, і обстеживши їх, незабаром знайшли правильний напрямок, що привів їх до величезної галявини, розчищеної по краях від лісу, серед якої розташувалися плетені хатини. Наближатися до самого поселення не стали, щоб не нервувати безтурботних місцевих раптовою появою, а розташувалися неподалік, чекаючи, коли їх виявлять і або в них полетять списи/стріли/отруєні дротики, або хтось підійде поговорити.
   У долині було явно тепліше, ніж вони звикли, але особливо запаритися від теплого вологого повітря і від нудьги не встигли, тому що досить швидко до них підійшло кілька засмаглих людей, одягнених у зшиті з грубої тканини широкі штани довжиною до колін, і тримаючих загострені палиці як зброю. Демонстративно відкинувши спис, і показуючи відкриті долоні на рівні талії, де за поясом ззаду ховався кинджал, Локі разом з вигорівшим від сонця до рудуватої жовтизни кудлатим родичем Кло повільно зробили три кроки вперед і висловили вітання. Відповідь дала зрозуміти, що мова відрізняється, але зрозуміти один одного обидва племені в принципі зможуть. А те, як зацікавлено місцеві витріщилися на наконечник відкинутого списа, наштовхнуло на думку зробити щедрий подарунок. Тому, уникаючи різких рухів, трикстер підняв зброю і простягнув презент найвищому і балакучому, після чого, полапавши спис і пошептавшись між собою, їх запросили до поселення.
   Головним виявився саме той високий, який вигукував розпорядження одноплемінникам. Незабаром їх запросили присісти в коло поряд з іншими чоловіками, а жінки заходилися підносити овочі, фрукти та напої в подобах чаш з якихось висушених плодів. І на цьому моменті у Локі з рудо-жовтуватим вийшов маленький конфлікт, тому що він наполягав, що їсти і пити вони повинні лише те, що принесли з собою, а щодо частування то лише вдавати, що куштують. А великий, але тупий вояка, який зазнався від захоплення перед його довгим як мачете ножем, уявив, що він теж щось може вирішувати, і великодушно дозволив воїнам приймати всі почесті, і з насолодою обжиратися невідомим частуванням. Зрештою маг махнув рукою на своїх, як висловився, неандертальців, і відійшов поговорити з головним місцевим, який покликав його для розмови до своєї хатини.
   Пропозиція здійснювати періодичні подорожі між поселеннями для обміну, наприклад, овочів, фруктів, насіння на будь-які металеві предмети, була прийнята з цікавістю. Так вони перебрали все, на що щедре було це село, у тому числі всілякі цілющі зілля, яких у них було безліч і різноманітних, завдяки місцевій багатій рослинності, особливо буяючій чим ближче до «теплого пагорбу». Припустив, що справа в магмі, ближчій до поверхні, можливо, в сплячому вулкані, звідси і тепло, і різноманітність швидкодозріваючих плодів.
   А ось із теми скель на півночі і нишпорячих за ними хижаків, місцевий постійно намагався звернути, щедро нав’язуючи частування, яке Локі лише трохи вкусивши захоплено нахвалював і відставляв убік. І знову заговорював за стежку у скелі, питав, навіщо ходять туди, вкотре отримуючи фрукт чи напій. На питання чи не проти ніхто, якщо вони самі полазять деякий час по тих громових скелях і поспостерігають, у відповідь під носа знову таки був підсунутий напій із щедрою пропозицією пригощатися. Зітхнувши, і сказавши, що час уже йому вийти з хатини, а їм відкрити наміри, швидко підвівся і покинув будинок вождя. Як і очікувалося, його воїни безтямно лежали в ряд акуратно пов’язані по руках і ногах, а його самого оточили, тикаючи загостреними палицями і (ось же нахабно!) ним же подарованим списом.
   Далі Локі в деталях розписувати не хотів, обмежившись тим, що розв’язати своїх воїнів і приводити до тями примусив погрозами, для підтвердження яких довелося вбити пару місцевих і подряпати кинджалом шию головному. Після цього від розмов було більше користі.
   Виявилося, що серед тих високих скель є декілька, в яких часто потрапляють блискавки. Можливо, там виявляться поклади металу, хоча не обов’язково, грози там явище постійне. Але все ж таки вони не вигаданим богам природної електрики жертви носять. По той бік скель, звідки, не дивлячись на вечірні грози та шмаляння блискавок, у солодку теплу долину просочилися б голодні хижаки, також вештається ще одне чудовисько. Його описували як майже невидимий неквапний клубок з безлічі швидких зубастих щупалець, якого всі інші зубастики обходять десятою дорогою. Саме чудовисько за скелі не перевалює, тому що рухається повільно і ризикує бути підсмаженим у «громових скелях», але щоб далеко і не відповзало, його і підгодовують незнайомцями, котрі випадково забралися в долину, або ким зі своїх, хто сильно провинився перед вождем. Населення хитромудрих сіл при цьому, зрозуміло, збільшуватися особливо не встигає, але ті, що виживають, радіють і тому, що поки ще живі, успішно споживаючи переброджений сік солодких фруктів.
   Трохи все ж таки погостювавши, утверджуючи у місцевих жителів думку, що нікого з них зараз і нікого з їхнього поселення в майбутньому краще не обманювати, також ознайомившись з асортиментом плодів, приправ, ліків і отрут, вони почали збиратися на рандеву з дивним звіром.
   Звичайно, Локі неодмінно треба було поглянути на страшну дивовижну тваринку, розраховуючи перевалити через скелі вранці, все ж ймовірність розрядів блискавок до обіду трохи менше, ніж увечері, а присоромлені ще з початку гостин його неандертальці понуро поплелися слідом.
   Завдяки забарвленню з хамелеонівською властивістю, що якраз створює ефект «майже невидимості», ніхто не помітив вчасно, що клубок, виявляється, ошивався набагато ближче, ніж очікувалося. А Локі відволікся на сигнал, який виник у темпаді, потрапивши у наелектризовану раніше зону. На жаль, екран лише двічі слабо мигнув і знову згас. І тут асгардець, краєм ока побачивши блискавичний рух, «затупив» — відштовхнув здоров’яка, одночасно вихоплюючи в нього мачете, але не встиг змахнути, як одне тонке щупальце з твердим гакоподібним жалом проткнуло його спину, проламуючи шматок ребра всередину легені, а друге з пащею повною гострих зубів, вп’ялося в бік і потягло до себе. Направивши наявну магічну енергію на лікування легені, щоб не відволікатися на викашлювання крові, встигав запозиченим тупуватим ножем лише відбивати нові пащі, котрі тягнулися до нього, але пропустив тонке, яке гаком пропороло стегно. Кинуті воїнами списи особливої шкоди чудовиську не завдали, але й воно не сильно їх мутузило, зосередившись на першій схопленій жертві. Впавши на землю біля клубка кровожерних щупалець, вдалося різанути по двох нижніх відростках, усіяних присосками (мабуть, ними воно користувалося для переміщень по гладких поверхнях скель), зачепивши при цьому невелике черево тварюки. Незвична до такого болю, вона миттєво втратила інтерес до агресивної їжі і почала відповзати убік. З болем у спині, пошматованим правим боком і стегном, маг міг тільки знесилено прилягти, поглядаючи в бік повільно відповзаючого клубка щупалець, продовжуючи стискати мачете.
   Так його і знайшли, і спочатку навіть не намагалися забрати чужий ніж. Якось перев’язавши його рани нарізаними з одягу смужками, вони потягли його назад через скелі і далі додому, по дорозі сплетячи подобу нош, і постійно чекаючи, що він ось-ось випустить дух. Хоча і не дуже сильно, але воїни теж постраждали, несли не такого вже легенького шамана, а також всі потребували їжі та води, тому пересувалися вкрай повільно, часом ховаючись від хижаків.

— Та ось я живий, а ще кілька днів твого піклування, і буду здоровий, — втомлено посміхнувся Локі, закінчуючи свою розповідь.
— Здається, Дора думає, що плем’я зможе прийняти і другу твою іпостась, — задумливо промовив геній, а коли маг повернув голову і, трохи піднявши одну брову, подивився на нього, додав: — Але вона мовчатиме про це.
— Я не збираюся більше нікому демонструвати, що я — йотун.
— Вирішувати тобі, — кивнув Тоні, в напівтемряві вдивляючись у блідий овал обличчя. — Я такий радий, що ти живий. І, знаєш, не лише я.
   Потягнувши з себе плащ, маг накинув край на людину, що лежала поруч, і, лагідно огладивши його великим пальцем від вуха по зарослій щетиною щелепі до підборіддя, прибрав руку.
— Моя черга розповідати. Про що спочатку? — Тоні перехопив витончену долоню.
— Мене все цікавить, але вже завтра. Зараз я не відмовився б знову поспати.
— Добре. Сон — це добре, — він легенько стиснув довгі пальці, мовчки висловлюючи підтримку, потягнувся до плеча, доторкнувся губами до прохолодної шкіри, і тихо зізнався: — Мені снилися жахіття останнім часом, поки тебе не було.
— Мені теж, — ледве чутно прошепотів у відповідь, заплющуючи очі і спокійно відпливаючи в царство морфея.

====

   «Який же ти гарний» думав Тоні, в бляклому поки що світлі ранку нависаючи над витвором мистецтва, яким здавався зараз йому маг, і повільно простягаючи руку, невагомо торкаючись ніби мармурової та теплої шкіри. Зачаровано вдивлявся в бездоганне обличчя безтурботно сплячого поряд, який і не відчував, як жилаві чоловічі пальці ніжно гладять щоку і змальовують контур: вниз від лоба вздовж гострих вилиць до гладкого підборіддя, тут же пестячи трохи привідкриті вуста. Тихе зітхання уві сні.
   І в який момент так запав на нього? Чого вже тут заперечувати — хочеться бути поруч. І щоб він теж хотів бути поряд.
Глибше зітхання і легкий рух здоровою ногою убік. Ковдра під власною вагою сповзла, відкриваючи вид на вигин стегна. І винахідник посміхнувся, мріючи, як було б чудово торкнутися губами оголеної смужки ідеальної шкіри, по згину стегна пролизати доріжку до паху, але, не чіпаючи найчутливіше, спуститися трохи нижче … На мить заплющив очі, зусиллям волі стримуючи політ фантазії, обережно вхопив край, що сповз, і поправив, вкриваючи, захищаючи від ранкової прохолоди. Нехай це й ні до чого. Намагаючись не створювати шуму, похитуючись підвівся і вийшов назовні. На повні груди вдихнувши більше свіжого повітря, босоніж побіг навпростець до річки мокрою від роси травою, ігноруючи вимощену стежку.
   Хоча геній планував заскочити в кузню лише на годинку-другу, але то одне, то інше недопрацьоване траплялося на очі, а потім ще прийшли два коваля, так що він і поданий Дорою обід жував, не особливо відволікаючись від роботи. Тільки після поспіхом проковтнутої вечері, помітивши, що працівники вже починають влаштовуватися на нічліг прямо біля горна, з подивом усвідомив, що вже давно стемніло, і, доробивши деталь при світлі все ще яскраво палаючого вогню, раптом відчув втому, яка ледве не пригнула його до землі. Поспіхом змив із себе бруд, насилу дотягся до ліжка, де з хвилину прислухався до розміреного дихання мага, який встиг до цього часу заснути. Захотілось обійняти, але, вирішивши не турбувати, тільки присунувся ближче і ткнувся лобом у прохолодне плече.
   Другий день пройшов так само. Наступного дня, продемонструвавши до обіду результат карбування ручним способом, при якому з технічного оснащення були потрібні лише молоток і два штемпелі, почав пояснювати ковалям, як міг би працювати вальцювальний верстат, який використовує принцип пресу. Захопившись, він розмалював вуглинкою навколо всі поверхні, хапаючи підходящі підручні засоби, намагався зобразити, як два з нанесеними негативними малюнками монет вала, з’єднаних один з одним зубчастою передачею, викарбовуватимуть зображення на стрічці ціна, який пропускатиметься між ними.
— Розумієте? — Геній впритул не бачив, що два ковалі тихенько перезираються і відступають, щоб спокійно пообідати, але не наважуються перервати. — Поява такого верстата значно прискорила б процес, також покращилося б зображення на монеті, бо не було б зміщень малюнка від ударів, характерних для карбування молотоподібним снарядом.
   Зупинився він у своїй лекції, лише почувши чіткі рідкі оплески. Повернувши голову в бік звуку, побачив у кузні трикстера, що притулився до опорного стовпа, і зі знущальною усмішкою неспішно плескав долонями. Демонстративно закотивши очі у відповідь, Тоні щосили намагався стримати радісну посмішку. Пробурмотівши: «Так-так, перерва на відпочинок та їжу», підійшов до Локі.
   Намагаючись упоратися з нетерплячим передчуттям, якомога спокійніше й недбало простягнув магу монету.
— Ось, за три такі монети можна отримати найкращий спис, за одну — жменю стріл, не найкращих.
— А хто на зображенні? Наче й не вождь… — трохи нахмуривши брови, Локі задумливо покрутив металевий кругляш, не помічаючи, як витяглося обличчя винахідника.
— Як це хто? — напускний спокій вмить випарувався. — Ми з Дорою стільки часу працювали над штемпелями щоб був схожий!
— Це маю бути я? — чорні брови демонстративно злетіли вгору. — Зовсім несхожий, чого й можна було чекати від Непорозуміння.
— Якраз то в неї малюнки краще виходять, це у мене з образотворчим мистецтвом не склалося, — Тоні з прикрості підібгав губи й заходився вивчати смітинки на підлозі. — Так що звинувачуй мене.
  Подумки занурившись у себе через те, що очікування настільки не виправдалися, і що йому зовсім не вдалося порадувати вередливе божество, він не відразу відреагував на м’який вологий дотик до куточка напруженого рота. І тільки коли чужий язик вже мало не до підборіддя його облизав, зрозумів, що його цілують, і з радістю відповів. Через дві хвилини обміну ніжними ласками трикстер відсторонився, а між ними простяглася тонка прозора ниточка слини, і з пустотливою усмішкою заглянув у теплі карі очі.
— Я збираюся не звинувачувати, а нагородити мого коваля. Насправді мені одразу сподобалося, просто захотілося погратись.
— Оленятко, ти — засранець, — винахідник відчував одночасно і радісну легкість, і колюче обурення.
— Щодо нагороди я можу і передумати.
   Тоні подумалося сказати, що він не за нагороду старався, або чесно зізнатися, що жадав захоплення і ласк, розуміючи, що перше може не отримати від бога, але друге йому дістанеться точно. А потім згадав, що в кузні неподалік за ними спостерігають пожовуючі свійх нехитрий обід працівники, і, не бажаючи бути частиною соціальної програми «хліба та видовищ», вирішив змінити тему і відійти.
— А ти прийшов запросити мене на обід? — він перемістився, щоб бути з боку пораненої ноги, намагаючись ненав’язливо запропонувати свою руку як опору, і кивнув на стежку до входу до будинку.
— Тепер так, але взагалі то мені просто було нудно, — трохи повагавшись, асгардець поклав долоню на плече людини, і, спираючись, швидко переступив, поспішаючи перенести вагу на здорову ногу. Вони неквапом попрямували до будинку.
— Давно спостерігав?
— З перших рисочок твоїх наскельних малюнків. Якби ти зображував не креслення верстата, а танцюючих чоловічків, твої печерні студенти були б у захваті.
— Ти їх недооцінюєш. Впевнений, хоч щось вони можуть вловити і, хто знає, може потім спробувати і зробити.
— Я вИзнаю, що недооцінюю, навіть якщо вони спробують самі зробити все те, що вже роблять тут під твоїм керівництвом.
— Коли побачать, скільки це може принести вигоди, спробують повторити все, і можливо навіть щось із лекцій згадають.
— Хм, логіка в цьому є, але ймовірність все одно занадто мала, — маг зупинився біля ганку, і повільно вмостившись біля порога і витягнувши поранену ногу, підняв очі на співрозмовника, який збирався сісти поруч. — Ні, не сідай, принеси м’ясо спочатку. Адже обід.
   Почекавши, поки людина, хмикнувши, сховається в будинку і через пару хвилин повернеться з повними мисками, продовжив:
— Я ставку зробив би на наступне покоління. Їхні сини, змалечку допомагаючи батькам, і незабаром охопивши всі їхні вміння, потягнуться до нового.
— Не знаю, чи в курсі ти, але хомосапієнс навіть геніальний у запасі не має зайвих тисяч років, щоб міркувати поколіннями. — У запанувавшій тиші Тоні прожував шматок, і запитав з відтінком виклику: — То мені обмежитися предметами побуту, а про можливі поліпшення, якщо немає часу зайнятися самому, навіть не згадувати? Це хочеш сказати?
— Що хочу сказати, те й кажу. Вони не варті тієї енергії, яку ти затрачаєш на них, її ж можна застосувати до чогось цікавішого, — легка усмішка викликала посмішку у відповідь, і атмосфера розмови відчутно потепліла. — Але якщо з тебе просто пре, то, звичайно, не стримуйся.
— Ну так, тобі вже краще стало, нудніше, а я недостатньо обходжую найсвітлішу високість,— зустрівши примружений погляд, геній тільки ширше посміхнувся. — А якщо я почну приділяти своєму принцу (посмішка задоволеного зеленоокого кота) більше особливої уваги, він припинить ображати моїх колег?
— Ні, — той взявся з незворушним виглядом розправлятися з обідом.
— Ні? Тоді…? — почав винахідник розгублено, бо був впевнений, що намацав правильний шлях.
— Ніхто з тутешніх і за тисячу років не доросте до звання твого колеги. — Він нахабно поклав на коліна людині спорожнілу миску, і в задумі продовжив: — І в мене тут виникло кілька думок… і мені знадобиться час і… Дора, тож можеш і далі викладатися в кузні на повну, але й побут доведеться самому організовувати.
— Дора?! Кх, — останній прожований шматок потрапив не в те горло і, насилу прокашлявшись, Тоні міг тільки хрипіти: — Я, кх, звичайно, радий, кх, що ти її більше не називаєш непорозумінням, але…
— Але коли я розберуся із задуманим, то сам приділю тобі всю особливу увагу.
— Що ти задумав?
— Нічого такого, і до твого тіла це стосунку не має, можеш не боятися — магічити над твоїми нутрощами, як ти кажеш, все одно не зможу…
— Моє тіло ти відсилаєш у кузню, тобі раптом Дора знадобилася, але не заради звичайних побутових питань, — промимрив собі чоловік, невпевнений, що зрозумів почуте.
— Так, знайди її, і пришли до мене.
— Локі, вона в нас не рабиня! — уже розлютився і схопився на ноги.
— Примушувати робити що я хочу не буду, але впевнений, що вона погодиться.
— Ти вирішив вибісити мене?! Просто заради розваги? Гаразд, у тебе вийшло! Досить! — посуд у затремтівших руках почав глухо брязкотіти, і бог, припинивши у задумі вдивлятися в далечінь, глянув з подивом. — Але Дора все ще беззастережно вважає тебе своїм господарем. Не треба використовувати її для…
— Тоні?
— Для чого? Примх?! — шум у голові заважав почути тихий поклик коханця. — Або перевірити мене?! Якщо ти не просто знову провокуєш, а…
— Старк, ти ідіот! — Вираз розгубленості на блідому обличчі змінився презирливо холодним. — Іди.
   Крижаний тон сказаних слів немов водою облив розпаленого чоловіка, і той зрозумів, що явно поспішив з висновками, і спробував дихати повільніше, щоб заспокоїтися і зуміти говорити рівніше.
— Може, просто скажеш, що задумав?
— Спровокувати продемонструвати рівень твоєї довіри до Бога обману. Нульове — молодець, тобою пишалися б твої друзі з Мідгарда. А з Асгарда особливо.
— Локі, якби…

— Старк, піди. — Опираючись на здорову ногу, а рукою на стіну, він підвівся. — Дору я сам знайду, а ти вимий посуд, бо нерабиня буде зайнята. Але не тим, щоб безвідмовно підставлятися під свого моторошного господаря-монстра, чи що там надумав, тож можеш за неї не боятися.
— Локі, я… — побачивши, як поранений накульгуючи подався геть, кинувся слідом, хоч і розумів, що його допомога швидше за все вже не буде прийнята. — Стривай.
— Не підходь, рана на нозі не завадить мені скрутити тобі шию.
— Своє життя я тобі довіряю. Знаю, що заїжджаючи мені в морду, відміряєш силу, щоб не вбити, — і під красномовним поглядом затараторив: — Хоча вирубити можеш граючись, але спершу давай ти присядеш, а я знайду і пришлю до тебе Дору, а потім, якщо вирішиш залишити мене при свідомості, вимию цей клятий посуд і підлогу на додачу, після чого в кузні до пізньої ночі робитиму цвяхи, голки, сокирки і всяку дрібнотінь. Гаразд?
   Дочекавшись поблажливого кивка, швидко попрямував до поселення, хоча гадки не мав, де слід шукати їхню мовчазну нерабиню. Спочатку зазирнув до старшої дружини вождя, тому що Дора завжди під рукою мала мазь її приготування. Зрозуміло, довелося затриматися і запевняти, що шаман справді одужує, і так, він перекаже йому найкращі побажання, і так, передасть прохання відновити вечір оповідань, як тільки той зможе, і ще ціла купа так-так. Далі вирішив завітати до Річа, ризикуючи зіткнутися з малоприємним Кло, але з дому ніхто не озвався. Вже йдучи, він побачив юнака, який, махнувши комусь рукою, підходив. Комусь дуже схожому на фігурку тієї, кого шукав, і яка завмерла, почувши «Дора!». Підбігши, і сказавши, що з нею шаман бажає щось обговорити, повернувся до Річа, бо давно не випадало нагоди нормально поспілкуватися з юним другом, але той, гірко-радісно посміхнувшись, зіслався на «багато роботи» і зник у хаті.
Залишок цього дня і пара наступних проходили як і тоді, коли ні Локі, ні повідомлень про нього довго не було — Тоні до знемоги працював, падав на край ліжка, прокидався, снідав, чим знайде, і особливо ні з ким не розмовляючи, не вникаючи у події навколо, знову пропадав у кузні.
   Увечері третього дня після сварки Тоні, нерішуче увійшовши до спальні, приліг, як і попередні вечори, на самому краю сінного матрацу спиною до дрімаючого там і обхопив себе руками.
— Я справді ідіот, — йому згадалося, що все життя не бачив фальші Обадаї, стільки часу він не помічав Пеппер, але про це вирішив не говорити вголос. А скільки часу і спільно прожитих труднощів знадобиться, щоб у Локі бачити не лише як підступного і норовливого бога, а й дбайливого… коханця? — І мене не тільки честь Дори хвилювала, а й те, що може тобі закортіло… Не знаю, чому так подумав про тебе. Вибач.
— Ти занадто довго перебував у стресі й виснажливій роботі. Та й у всіх бувають погані думки, на емоціях ми часто робимо дурниці. Особливо якщо доводилося справлятися зі зрадою тих, кого вважали близькими. Думаю, ми обидва ще не скоро зможемо повністю відкритися і беззастережно довіряти. — Локі ніби думки читав, але після сумного тону в наступних словах чулася усмішка: — Та знаєш, не у всіх сферах твоя геніальність вагома.
— Якщо пробачиш, то, можливо, невдовзі навіть зможу дізнатись, наскільки твоя персона вагома. На моїй генітальній, тобто геніальній.
   Через один до оглушливого шумний стук власного серця Тоні почув щирий чистий сміх бога, який дзвінко розривав попередню глуху тишу і знімав тяжкість усередині. Активне ворушіння позаду, і ось напівобнявші витончені, але сильні руки потягли його ближче до центру ліжка, обійняли сильніше, притисли спиною до чужих грудей, з глибини яких ще проривався тихий сміх, опалюючи вухо шумним диханням.
— Як тільки вирішиш, що готовий, моя персона опиниться на твоїй, у твоїй. Почнемо з цього.
— Дякую, що пробачив. Але поки що… — почав винахідник, повернувши голову.
— Тш-ш, — поцілунок у куточок губ. — Поки не поспішаємо. І по-тваринному підминати Дору тим часом не збираюся.
— Ти це не забудеш мені, так? І ще пригадаєш.
— Швидше за все, і не раз.
— А якщо якось дрібно помститися і забути? — розслабившись у затишних обіймах, він уже майже засинав.
— І як ти хочеш, щоб я мстив великому герою команди «Месників»?
  По потилиці людини коротко війнуло від тихого хіхікання.
— Може якось щоб трішки приємно? — позіхання на букві «о»
— Нагорода як покарання? Це не оригінальність, а підміна понять, навіть не сподівайся. Але я подумаю, щоб не було надто суворо, так що спи поки спокійно.

   Всупереч очікуванням генія, який вважав, що якщо маг загоїв свої рани, майже повністю відновився, і непорозумінь між ними немає, то вранці можна буде разом поніжитися, і вже потягнувся руками по ліжку, щоб погладити ідеальне тепле зі сну тіло, як виявилося, що у спальні він один. В надії, що партнер вийшов ненадовго по потребі, освіжитися, але незабаром повернеться, він уже уявляв, як запропонує повалятися в ліжку довше і почне пестити руками бажане тіло, поступово оголювати, торкатися губами прохолодної шкіри, передаючи свій жар, язиком виписувати вологі візерунки, іноді трохи прикусуючи для гостроти відчуттів, прислухаючись, як частішає подих такого бажаного…
   Але час минав, а до спальні так ніхто конкретний і не повернувся. Сумно подивившись униз на свій стояк, винахідник подумки перерахував планети сонячної системи та їх супутники, елементи таблиці Мендєлєєва, згадав, яку роботу збирався сьогодні переробити, і, переконавшись, що незатребувана готовність зменшилася до прийнятного для пристойних пересувань стану, одягнувся і вийшов у двір .
   Хоча раніше, відчуваючи напруженість бога щодо нього, він сам намагався якнайшвидше змитися в кузню, не привертаючи до себе уваги, і не звертаючи її на довкілля, сьогодні вирішив зацікавитися, що там відбувається. З подивом запримітивши розставлені навколо усілякі майже пласкі ємності та коритця, в більшенькому з яких Дора старанно перетирала великим товкачиком чи то ганчір’я для прання, чи рослини для… зілля? Трикстер перебирав в одному з кошиків якісь щільні на вигляд плоди і вичавлював кулаком із них прозорий сік у миску.
— Ранок, — привітався, присідаючи поряд.
— Добрий, — на автоматі пролунала відповідь.
— Знаєш, який існує в Мідгарді… тьху, від тебе заразився… на Землі жарт?
— А?
— У жінок буває збудження від гарного запаху, величної чоловічої постави, приємних слів, прошептаних на вушко, демонстрації готовності до виконання будь-яких їхніх бажань, несподіваних лагідних дотиків, а у чоловіків — о шостій ранку.
— А в чому жарт?
— У тому і проблема, що вранці це буває не дуже смішно.
— Можна контролювати тіло, перенаправляючи думки на… — зрозумівши, про що насправді йому тлумачать, напівйотун кинув швидкий погляд на пах чоловіка, після чого м’яко посміхнувся йому в очі. — Міг із дому покликати до своєї проблеми, я б уже й руки помити встиг. Вони у кислоті.
— Ага, як кішка голосно нявчати біля дверей. Але я теж вмію перенаправляти думки, тож проблем немає. А навіщо тобі кислота?
— Немає проблем? Я можу створити.
— Не сумніваюся.
— У сенсі — повернути настрій.
— Спокусливо, дуже. Але, може, нашими проблемами трохи пізніше притремось, раз вони не вимагають термінового вирішення, бо мені вже цікаво про кислоту.
   Трикстер закотив очі і повернувся до свого заняття з умертвіння твердих плодів за допомогою стискання.
— Тоді принеси краще залізну тирсу.
   Придушивши порив пообурюватися, що він не хлопчисько на побігеньках аби без пояснень миттєво виконувати будь-які вимоги в стилі «принеси, подай, йди нах не заважай», розуміючи, що так він точно не доб’ється відповідей від упертого засранця, мовчки пішов за потрібним. Коли принесені дрібні крихти заліза були зсипані в кислоту, Локі підхопив цю миску і сусідню, в якій уже щось рідке бовталося, і попрямував до будинку.
— А в тій що? — геній не залишав своїх спроб допитатися.
— На моє прохання Дора у шкіряників випитала, які дубильні речовини і звідки видобувають для вироблення шкур, вони показали кілька рослин, і вона мені їх знайшла. Ось роблю екстракцію, що займе деякий час. Потім процідити, змішати із настояними в кислоті залізними…
— На землі це були б створені мушкою кульки на дубовому листі — чорнильні горішки. Ти робиш чорнило!
— Якщо вийде. — У хаті він звантажив ємності в кутку, взяв надвір ківш з водою, який впхнув у руки винахіднику, щоб той полив на його долоні.
— А Дора перетирає…
— Волокна рослин, солому, ганчір’я…
— Готує сировину для…
— Так, для паперової маси. Для примітивного процесу створення паперу: формування листового матеріалу осадженням і переплетенням на сітці тонких подрібнених волокон, розбавлених раніше водою. Для розрівнювання маси краще б використовувати клинові преси, або взагалі папероробну машину з механізованим відливом паперу за допомогою сітки, що безперервно рухається, для формування паперового полотна, і його пресування, хоча сушився б папір все одно на повітрі. Але не будемо поки що заганятися. А ось крейдою було б непогано обзавестися заради білизни та гладкості листів, але поки що й так обійдемося.
— Оленятко… — геній зачаровано мало не в рот заглядав співрозмовнику.
— Ще скласти для них алфавіт, змусити вчити уроки письма, і можеш залишати наступним поколінням свої лекції. Сумніваюся, що вони належним чином збережуть письмена з кресленнями, можливо навіть і не оцінять зроблене для них, як і ти, який продовжує мене обзивати…
— Оленятко, тільки не лякайся, але… — з придиханням ледь чутно промовив Тоні, — здається, я в тебе всерйоз закохуюся.
— Я настільки не з полохливих, що мені не подобається слово «здається», — трохи нахилившись, зашепотів у відповідь і вирішив продовжити впливати на вухо.
   Провівши кінчиком язика по краю вушної раковини вгору, заходився стискати губами в різних точках, спускаючись до мочки. Втягнувши її в рот, чергував легкі покусування та посмоктування, а ще вологою після миття рукою м’яв другу, то пощипуючи, ледь відтягуючи, то масажуючи подушечками пальців.
   Відразу налаштувавшись на потрібний лад, Тоні поклав долоні на талію коханця, але відчувши під пальцями текстуру тканини замість ніжної шкіри, швидко потягнув сорочку вгору і, зануривши руки під неї, заходився огладжувати гладкі теплі боки і спину, потопаючи в запаху божественного волосся, довгі пасма яких торкалися його обличчя, злегка лоскочучи нісоса. Коли Локі, витягнувши язик у тонкий кінчик, завертів ним у вушній раковині, чоловік несподівано для себе злегка поплив, і не відразу зрозумв, що коханець, обійнявши його однією рукою і притягнувши ближче до себе, раптом напружився і завмер.
— І, кх, — геній прочистив горло, щоб говорити без хрипоти. — Що не так?
— Бажаю тебе, — шепіт у вухо супроводжувався шумним видихом.
— Я ж наче не тільки не опираюсь, а й готовий підтримати ініціативу, тому питання все те ж саме. — І він присунувся ближче, притискаючись пахом, дозволяючи партнеру відчути стегном таку зацікавленість.
— Так… — судомний довгий вдих, а рука зі спини спустилася нижче і поверх штанів огладила тверді сідниці. — Так хочу в тебе.
— Ну, технікою глибокого горла я поки ще не володію, але готовий старанністю…
— Ем,— видихнув у шию, рука піднялася на поперек. — Згоден. Ідемо до нашої кімнати.
Але всупереч сказаному він залишався в завмерлому стані, ткнувшись обличчям людині в стик шиї та плеча, обіймаючи за талію. Тоні огладив спину вздовж хребта, помасажував напружені м’язи.
— А знаєш? Я не проти,— він поплескав асгардця по спині, привертаючи увагу. — Грій воду для мене.
— Що? — той відсунувся, розглядаючи демонстративно розслаблене обличчя винахідника.
— Але врахуй — вся робота на тобі, бо я планую просто лежати в очікуванні задоволення.
   Не посміхатися, дивлячись на швидкозмінні емоції на зазвичай трохи гордовитому блідому обличчі красеня, Тоні просто не міг. Все так само з дурнуватою усмішкою він супроводжував поглядом жваву постать, що швидко метнулася від нього до вогнища. І тільки коли його, як дівчину, підхопили на руки, він оговтався і почав обурюватися, але не встиг вивернутися щоб зістрибнути, як був уже в спальні покладений на спину поверх ковдри.
— Агов! Я все ж таки не дівчина, а мужик …
— Це мені відомо. Не хвилюйся, далі я поспішати не буду, — але всупереч сказаному, потягнувши футболку вгору, він вмить її зняв і відкинув, й одним ледь вловимим змитим рухом перемістився в ноги, вже стягуючи з людини штани разом з білизною, завошкавшись тільки біля взуття.
— Ти нечесно граєш, я знову зовсім голий, а ти повністю одягнений, а я теж хочу бачити тебе.
— Ну, дещо можна й зняти, — трикстер самовдоволено посміхнувся, і ставши на коліна біля лежачого, неспішно, явно красуючись, потягнув за подол вгору, повільно надаючи жадібному погляду вид на підтягнутий живіт, ідеально гладкі рельєфні груди з яскравими намистинами сосків, довгу беззахисну шию, закидаючи голову та руки вгору, остаточно знімаючи та відкидаючи сорочку. Тоні відчув ще більше тепла в паху, а також зрадницького на щоках, коли маг, що оцінив його вигляд, усміхнувся ще ширше і, повільно розвівши його ноги в сторони, сів між ними. — О, переді мною незаперечний і прекрасний доказ того, що я тобі дуже подобаюся.
— І не… — сковтнувши, і підперши голову складеними за потилицею руками, геній повторив: — І не збирався заперечувати очевидне. Ти на сорочці не зупиняйся, давай продовжуй, а то вже щось розсівся.
— Обов’язково, але трохи пізніше, — той подався вперед, спираючись на лікті, нависаючи над лежачим і дихаючи йому в губи. — Мені ж іще ходити, тебе носити…
— Що?
— Так, — раптом посерйознішав маг, впиваючись уважним поглядом у темні очі. — Тепер ти чітко скажеш, що, на твою думку, ми збираємося робити, на що згоден, а що підпадає під «категорично проти». — Помітивши легке здивування, пояснив: — Мені треба знати, що я все зрозумів правильно. Говори.
— Ти… збираєшся мене трахати, і я згоден на це, — бачачи, як в очах навпроти розширилися зіниці, майже повністю поглинаючи зелень райдужної оболонки, всередині генія солодко забриніло. — Але якщо буде дуже боляче, то я збираюся кричати напрочуд голосно.
— Все вірно, — вираз із серйозного знову став грайливим.
— І знаєш, у балачках я майстер, тож якщо тобі подобаються в ліжку брудні словечка, то я саме той, хто тобі потрібен, крихітко.
— Ти в будь-якому випадку саме той, хто мені потрібен, крихітко, — нахилившись, Локі вустами накрив рот людини і втягнув у ніжний поцілунок, але відсторонився, сідаючи, не дозволивши обхопити руками, як той намірявся. — Але подбаю про комфорт. Зачекай хвилину, я скоро.
   Коли з сидячого становища фактично в один ривок бог опинився вже поза спальнею, Тоні звів коліна і назад заклав руки за голову, розуміючи, що зараз знову побачить той набір предметів: миску з теплою водою, шматки тканини, мазь і довбаний невеликий бурдючок. Але зрозумів, що тепер це сприймає просто як гігієнічний догляд за тілом і цілком спокійно може сам із цим впоратися.

— Я цілком спокійно можу сам із цим впоратися, — впевнено промовив він, трохи відсуваючись і простягаючи руку, щоб відібрати речі у трикстера.
— У наступні рази будеш сам, а зараз дозволь мені, — і він знову впритул присунувся до стегон коваля.
— Може я й не у всіх сферах такий геній, але як користуватися клізмою вже зрозумію, тож давай це сюди, а сам погуляй трішки, — пробурмотів чоловік і знову відхилився нижньою частиною тушки вбік від напираючого мага.
— Куди ти відповзаєш? І взагалі, вгадай, чия цитата: «вся робота на тобі, бо я планую просто лежати». Хто так казав? — Нахилившись, Локі поцілував коліно генія у відповідь на приречене зітхання, відставив усе так, щоб при потребі дотягнутися, і почав погладжувати оголені ноги, поцілунками піднімаючись по стегні. — Давай, маленький, повернись на бік, я не зроблю твоїй дупочці бобо.
— Блядь, Локі! Я не дитина. І це зовсім не…
— То не поводься як…
— Але якщо в тебе кінк, і хочеш, щоб я називав тебе татусиком, то ми можемо це обговорити. Якщо заплющу очі і згадаю, що ти десь на тисячу років старший, думаю, у мене вийде цілком натурально.
— Ста-а-арк, — маг закотив очі, — ну, будь ласка, постарайся трохи заспокоїтися і розслабитися.
   І, мабуть, втомившись умовляти, він за мить перекотив людину на бік, згинаючи його ноги, а рукою, втиснутою між стегон, заходився масажувати йому пах.
— Так зручно?
— М? — вирішивши більше не сперечатися, а просто насолоджуватися, де можливо, чоловік заплющив очі, зосереджуючись на пестощах і намагаючись відпустити всі думки.
— Поза зручна? Полежи так трошки, якщо ніщо не заважає. Добре?
   Однією рукою продовжуючи легко і неквапно погладжувати пеніс, другою проводив по сідницях, зминаючи, натискаючи на тверді м’язи, ребром долоні іноді проводячи між ними і потираючи там пальцями, іноді розсовуючи пухкі половинки. Якоїсь миті тертя змінилося ковзанням, і чоловік зрозумів, що йому вже змастили всю улоговинку. Рука з члена змістилася до мошонки, погладила, а палець господарюючої між сідниць руки вже розтирав кільце м’язів ануса і намагався впихнути побільше мазі. Як тільки колишній плейбой напружився, мимоволі стиснувши подушечку втиснутого всередину пальця, інша рука почала легенько потирати в промежині від мошонки до ануса, і він знову зумів розслабитися. Незабаром приємні відчуття від дрібних обережних погладжувань настільки притупили пильність, що він не одразу зрозумів, що в його анусі вже не вершина м’якого пальця, а слизький твердий предмет, який проштовхували глибше. Потім якось одночасно пальці з промежини зникли, він трохи смикнувся, але зрозумів, що його міцно тримають, а нутро почало наповнюватися теплою водою.
— Тш-ш. Не боляче? Чи не надто гаряче? — у голосі явно чулася стурбованість, але відповідати не хотілося. — Тоні?
— Нормально, — по щоках розповзався жар.
— Майже все. Я зараз заберу, а ти зіжмись. Добре?
   Виконавши прохання, людина не втрималася і закрила обличчя долонями, а усвідомлення того, що так вона ще більше нагадує дитину, поширило відчуття палахкотіння на все обличчя і навіть вуха.
— І як довго так лежати? — питання з-під долонь пролунало глухо.
— Хвилин десять, маг підсунувся впритул зі спини і почав обережно погладжувати живіт, іноді пограючИ пальцями з густою смужкою волосся, яка тягнулася від пупка вниз.
— Скільки?!
— Сім, — подув на палаюче вухо. — Просто дихай. Рівно та глибоко. Забери руки.
— Нєа.
— Будь ласка, — обцілувавши червоне вухо бог перемістився на закриваючі обличчя людини долоні, намагаючись втиснути язика між зімкнутих пальців. — Чому тобі соромно зі мною? Милий, ти так сильно приваблюєш мене, як у хвилину потреби в теплі яскраве полум’я, і між нами не просто хіть, яка і між незнайомцями можлива. Я ж намагаюся дбати про тебе, прагну, щоб тобі зі мною було добре. І дуже хотів би поцілувати твоє обличчя, але можу й руки облизати.
— Ти вже їх обслинив, — винахідник відійняв від свого обличчя руки, маючи намір врізати по цих губах, що шепочуть приємності, якщо насправді на них виявиться звична глузлива усмішка. Але на нього дивилися з ніжністю, навіть якимсь благоговінням. — Довго ще?
   Замість відповіді він отримав купу коротких цілунків у все ще палаючу щоку, вилицю, ледь відчутний в повіку, звучний з прицмоком в кінчик носа, лагідний прохальний у верхню губу. Захопившись у грі язиками, Тоні мало не ляпнув «ну куди ти знову?», коли бог відсунувся. Але мовчки дивився, як той хапає вільний край ковдри і накидає зверху. Але коли одна сильна рука, захоплюючи плащ, пірнула під коліна, а інша під спину та його загорнутого підняли на руки, заопирався.
— А що я не дівчисько вже не пам’ятаєш? Думаю, я зможу сам добратися до нашої вбиральні.
— Мені не важко. І навіщо витрачати час на твоє взування?
— Окей, — видихнув Тоні. — Неси. Але там залишиш мене і відійдеш.
— Ну чому тобі так…?
— Тому! А на суперечку навіщо витрачати час?
   У мовчанні його на руках винесли і залишили на самоті, якщо так можна назвати відстань у три метри і благеньку стінку з переплетених гілок їхньої імпровізованої вбиральні. А шум стрімко витікаючої з нього води Тоні здавався взагалі оглушливим.
— Тоні? — пролунало за плетеною символічною перешкодою з просвітами, і він зрозумів, що з моменту полегшення вже хвилини дві знаходився в ступорі і не подавав ознак життя.
— Все гаразд, — і накинув на себе плащ, щоб не відсвічувати красою перед можливою появою Дори. — Неси вже свою принцесу на шлюбне ложе.
— Якщо ти передумав, зовсім не хочеш, я зрозумію, — маг підійшов і завмер, невпевнено пожовуючи нижню губу, чого раніше за ним не помічалося.
— Ну ні! Не для того я дупцю вичищав, ну, точніше ти мені, щоб зараз в кузню пострибати, а потім знову тільки ручками вдовольнятися. Давай, неси мене звідси.
   Усміхнений Локі підійшов упритул, поклав долоні на поперек, змістив нижче, підхоплюючи під сідницями, підняв коханця і притиснув до себе. Тоні автоматично обхопив його талію ногами, а шию руками. По дорозі до хатини плащ дедалі більше сповзав, але затиснутий між тілами не падав.
— Я знаю, що ти робиш це для мене, — зашепотів асгардець, опускаючись біля ліжка на коліна і вкладаючи на м’які шкури свою цінну ношу. Розгорнув і, наскільки получилося, розпростав під ним ковдру. — Лише тому, що я дуже хочу. Не заради королівської прихильності чи очікуваної нагороди.
— По-перше, я очікую, що й мені місцями буде непогано. А по-друге, ти бачив себе? Такому красеню відмовити мало в кого і язик то повернеться.
— У тебе повернеться.
— Не сьогодні, — і посміхаючись такому зворушливому зі своєю обережною поведінкою богу, чоловік притягнув його для поцілунку, водночас трохи розсовуючи ноги.
  Почавши з обережного посмоктування вуст генія, Локі не стримався і ледь не з гарчанням різко увірвався язиком у чужий рот, ковзав ним по піднебінню, по зубах, внутрішній стороні щоки. Відсунувся, ніжно захопив зубами верхню губу, повільно потягнув, відпустив, прикусив нижню, вивільнив, але тільки для того, щоб знову проникнути у відкритий рот язиком, обертаючи ним по колу. Насилу відірвався, відсунувся, по дорозі зволоживши ниткою слини підборіддя, приховане борідкою, прикусив і припав до шиї.
   На мить Тоні навіть злякався за вразливе горло, відкрито підставлене сильному захопленому пристрастю богу, але той швидко впорався з собою і просто притулився ротом, не кусаючи. Широко лизнув шию спереду і, трохи змістившись, щільно притис губи до поверхні збоку і сильно всмоктав шкіру, викликаючи приплив крові до цього місця і швидко відпускаючи, щоб не утворився синець.
— Якщо хочеш залишити парочку засосів, — прохрипів герой Землі, то мені не треба завтра ні на нараду директорів, ні до журналістів на прес-конференцію виходити, тож можеш собі ні в чому не відмовляти.
   Але Локі вже спустився до ключиць, по яких наважився трошки пройтися зубами, а на довірливо відкриту шию акуратно поклав долоню, пестячи і злегка натискаючи пальцями по боках, але не переходячи в хватку, яка б нагадала про задушення.
   Підвівшись, змістив руки на плечі, розтираючи їх, сильно проводячи назад до шиї і в зоні підйому до неї здавлюючи, як при масажі. Трохи помилувався розслабленим обличчям і відкритими обкусаними ним до почервоніння пухкими вустами свого смертного, і почав погладжувати його груди. Масажував грудні м’язи, облизував соски, трохи прикусуючи, всмоктуючи якнайбільше, дмухаючи холодним повітрям, і коли вони вже стирчали напружені схопив пальцями. Ротом присмоктався до шрамів по центру, руками продовжуючи смикати і тягнути намистини сосків. Почувши тихий стогін з одночасним ледве помітним сованням тіла під собою, бог знову підвівся, охопив милуючим поглядом розпростерте засмагле м’язисте тіло, і повів долонями від грудей вниз через тремтячий під дотиками живіт до самого краю густого лобкового волосся, ігноруючи прагнучий уваги член коханця.
   Зігнувши в колінах, розвівши в сторони і піднявши сильні чоловічі ноги, відкрив собі доступ до промежини, яка аж пашіла теплом. Прошепотів «тримай їх так», і дочекавшись коли геній обхопив руками свої ноги, опустився так, що майже ліг між розведених ніг, і провів вологим язиком вздовж щілини між половинками, вилизуючи попутно і анус. Акуратно розвівши руками округлості, сунув язик усередину, насолоджуючись тим, як коханець здригнувся, тихо простогнав, чуть зводячи коліна, які Локі знову розсунув ширше, і уткнувся носом у вологу промежину. Чоловік вигнувся в спині і нетерпляче засовався, відчувши, що юркий язик перемістився вище і вже торсає вуздечку під напруженою головкою його члена, зрідка відволікаючись на те, щоб злизати липку виступаючу зі щілинки вологу. На область промежини перемістилися руки. Масажні рухи ніжні та кругові, натискаючі на шкіру в напрямку від мошонки до ануса в поєднанні з пестливими по пенісу уздовж, здавалося, зведуть Тоні з розуму. А Локі, тим часом ввів в анус людини щедро змащений великий палець, рештою продовжуючи все активніше масажувати промежину, посилюючи зовнішню стимуляцію і відчуваючи під пальцями легку пульсацію. Винахідник, судомно вп’явшись руками у свої зігнуті ноги, вже забув, на що він там погоджувався, тільки стогнав і злегка розгойдувався, то притискаючись щільніше до дражливого язика на члені, то сильніше насідаючи на введений в нього великий палець.
— Ло-окі, я скоро, — задихаючись, прохрипів Тоні, відчуваючи, що все його тіло напружується, а низ живота зводить легкими спазмами. — Ло-окі!
— Давай, — трохи відсунувшись, трикстер вільною долонею накрив член коханця, притискаючи його до живота, другою продовжуючи посилено масажувати, вже яскраво відчуваючи пульсацію пальцями.
— Ло-о-о! — відчуваючи надзвичайно сильну приємну судому в паху і концентрацію всіх відчуттів тіла в промежині, геній із хрипким криком рясно виливався собі на живіт.
   Витягнувши з тіла блискучий від мазі палець, маг дбайливо повернув все ще переживаючу насолоду людину на бік, дозволяючи відпочити в більш зручному положенні.
   Коли Тоні вдалося віддихатися, розліпити повіки і повернути голову в пошуках коханця, побачив, що той уже повністю роздягнувся і всідався десь за спиною внизу.
— Це… кх, це було яскраво, — хрипко промовив винахідник і ліниво простяг руку, бажаючи торкнутися мага. — Дякую. Зараз не дай мені заснути і за пару хвилин я займуся твоїм вдоволенням.
— Повір, я не дам тобі зараз заснути. І не думай, що ти тут вже все, — легенько поплескавши коханця по круглих сідницях, Локі ковзнув рукою між ними і почав погладжувати щедро змащений стислий отвір.
— Не те, щоб я проти, але візьми до уваги також, що я вже давно не молодик, і не зможу так швидко…
— О, я все візьму, не сумнівайся, — усміхнувся трикстер.
— Втім, так, хоч на енергійне підмахування ентузіазму вже не вистачить, натомість я зараз максимально розслаблений, що можна використати для твого…
— Не треба недооцінювати ні власне тіло, ні мої ігри з твоєю простатою.
— А?
— При її стимулюванні період відновлення після оргазму скорочується. — Локі зазирнув у все ще розслаблене майже сонне обличчя генія і підморгнув. — Ентузіазм у тебе скоро з’явиться.
   Деякий час він захоплено погладжував пружні сідниці, м’яв, сильно стискав, милуючись рожевими повільно зникаючими відбитками своїх пальців на гладкій шкірі. Потім однією рукою відтягнув вже палаючу жаром половинку і заходився огладжувати щільно стислі м’язи ануса, розтягуючи краї, додаючи мазі і наполегливо натискаючи подушечкою середнього пальця, поступово занурюючи його в жарке нутро. Спочатку рухаючи м’яко і плавно, щоб м’язові волокна звикли, розслабилися, потім ввів і вказівний, завмираючи, відчуваючи виникаючу в тілі коханця напругу, нахиляючись і цілуючи стегно, заспокоюючи. І знову починаючи погладжувати чутливі стінки зсередини, обережними рухами пальців натискаючи у напрямку до мошонки. Приблизно на глибині п’яти сантиметрів намацавши шорстку область, почав, злегка натискаючи, рухати пальцями від країв до центру цієї м’якої поки області. Відволікшись на те, як здригнулися зігнуті ноги коханця, і почувши його нестримуваний стогін, трикстер задоволено посміхнувся, не вловивши жодної болючої нотки, і почав проштовхувати пальці глибше, розводячи їх усередині, майже повністю витягуючи, і знову занурюючи, тільки іноді зачіпаючи знайдену раніше область. Вкотре майже витягнувши пальці, і додавши ще мазі, підвів до отвору і безіменний палець, і трохи провертаючи, вкрутився всіма трьома, проходячи по простаті. Відчувши, що вона вже твердіша і більша, почав сильніше рухати рукою.
   Відчувши тиск, який з’явився в голівці пеніса, хоч його ніхто не торкався, Тоні голосно застогнав: — Ло-о-кі. Давай вже!
— Ще четвертий палець, і я буду впевнений, що ти готовий, — той уже сам дихав глибше і шумніше.
— Давай! Вже!
— Все, що захочеш, — витягнувши руку, приставивши свій змащений і давно готовий член до розробленого ануса, він штовхнувся в гарячу тісноту чужого тіла, увійшовши поки тільки головкою і завмер, прислухаючись до звуків, які видавав коханець. Погладив по стегні і штовхнувся трохи глибше. Злегка посовавшись, вирішивши, що так повинен зачіпати солодку місцинку всередині, в чому його переконав глухий стогін, сам влаштувався зручніше за спиною. Трохи просунувши руку під лежачого, обхоплюючи за талію, другою вчепився в стегно і штовхнувся до упору.
   Ледве чутно скрикнувши, навіть не стільки від болю, який майже не відчувався, скільки від несподіванки від відчуття такого глибокого розпираючого зсередини вторгнення, Тоні швидко задихав.
— Тш-ш-ш, милий, просто дихай, мій солодкий, повільніше і глибше.
   Локі почав вкривати поцілунками міцне засмагле плече, провів язиком між лопаток, злизуючи виступивший піт. З’їхав униз, майже вислизаючи, і повільно рушив стегнами вгору, знову до кінця занурюючись у тісне гаряче тіло генія, намагаючись при русі проїхатися по чутливій місцинці.
   А той все ніяк не міг звикнути, що всередині щось таке велике, але поштовх-два-три — і перед очима мало не пливе від задоволення, а з рота самі вириваються жадібні стогони.
— Ще. Там!
— Так. — Одна рука все сильніше впивалася в стегно, смикаючи назустріч, друга міцно тримала за талію. Жорсткою хваткою утримуючи в реальності, давав відчути кожен сантиметр твердого члена, що вривався в ніжну плоть, викликаючи мурашки по всьому тілу.
   Варто було Тоні потягнутися рукою до свого пенісу, як його долоню грубо відштовхнули, прогарчавши «так спробуєш кінчити» і почали ще різкіше вбиватися в нього. Від напливу трохи болючих відчуттів, іскринок задоволення, зростаючого бажання негайної розрядки, геній зовсім згубився і незабаром його неконтрольовані стогони змінилися прохаючим скигленням.
   Як тільки бог почув ці солодкі для слуху звуки, зрозумів, що в нього більше немає сил стримуватися. Всією вагою навалився на гаряче спітніле тіло під собою, втискаючи в ліжко, своїми фрикціями змушуючи нижнього збудженим вологим стояком тертися об мокру слизьку пляму на плащі, знехтувавши тим, що раніше хотів обмежити дотики до члена.
   Рухи всередині ставали рваніші, різкіші і нетерплячіші, а вдоволене дихання над вухом перетворилося на жадібні гарчущі стогони вимагаючого задоволення самця. Поштовх, потім ще… іще один. Майже задихаючись під вагою бога, який, відчуваючи яскраву пульсацію і накочуючу потужну розрядку, безупинно вбивався на всю довжину, чоловік, навіть не стогнучи а завиваючи, бурхливо кінчив під себе, значно збільшуючи пляму на їх плащі-ковдрі, і якось ліниво, з вдоволенням відчуваючи, як поштовхами його наповнює гаряча сперма шаленого коханця. Лише краєм спливаючої свідомості відзначив стихаючий стогін-рик зверху, зникнення втиснувшої його в матрац ваги, а дотики прохолодної вологої тканини до розпаленого тіла вже видавалися сном.

======

   Прокинувшись через три години, помацавши рукою і нікого не знайшовши, Тоні розплющив очі і зрозумів, що нишпорив не з того боку від себе. Трикстер лежав поруч, задумливо втупившись у стелю, але помітивши, що чоловік прокинувся, схопив його руку, притягнув до губ і поцілував у тильну сторону долоні.
— Ти як?
— Хм, — той прислухався тіла, — наче масаж робили два чемпіони світу з боксу, але загалом мені добре.
— Вибач, я… — почав трохи винувато бог.
— Т-ш-ш. Мене ніби дуже добре відтрахали. Мені приємна ця ломота в тілі, чесно. Співати оди на твою честь не вмію, але можу визнати, що в мене давненько не було настільки гарячого сексу, і взагалі не пам’ятаю, коли було настільки офігенно.
— У такому разі я дуже радий. — І знову задумливий погляд у далечінь.
— І які у нас плани на найближче майбутнє-є? — позіхаючи розслаблено запитав Тоні через хвилину мовчання, проводячи подушечками пальців по гладких грудях коханця, маючи намір обговорити ще півгодинну дрімоту, а потому — п’ятихвилинне купання в збадьорюючій річці, спільне приготування обіду (вечері?) і повернення в постіль.
— Пам’ятаєш, я казав, що мене відволікло в тих горах? — Локі, схоже, валятись добу в ліжку явно не планував.
— Твій айфон на секунду виявив ознаки техножиття, — не зважаючи на розчарування, винахідник швидко зосередився на питанні. — Готуємось до експедиції до тих гір? Коли виступаємо?
— Е-ем, Тоні, — маг обхопив пестячу його долоню і притягнув до вуст, поцілувавши жорсткі натруджені щоденною грубою роботою пальці, майже муркочучи продовжив: — Мій милий смертний, ти герой свого світу і не тільки, твоя хоробрість і не вимагає підтвердження, і я був би несказанно радий відчувати жар твого плеча поряд у кожному шляху, але…
— Стоп! А давай без «але», — розуміючи, куди заводить ця промова, геній підібрався, хоч руку не поспішав вивільняти. — Ти не можеш мені ні наказати залишитися, ні заборонити йти кудись. Я не буду тинятися по дому, гадаючи, а чи не вмираєш ти. Так, ти сильніший і витриваліший і можеш рвонути вперед семимильними кроками, але мені ніщо не завадить взяти торбинку і вирушити слідом.
— Обіцяю, що буду вкрай обережний, особливо знаючи, що справді потрібний такому прекрасному чудовому…
— Локі, — різко сідаючи, і на мить скривившись, вільною рукою закрив рота магу. — Давай поконкретніше. Твоя висока мова у ліжку піснею пестить слух, але… Бля, і я туди ж. Коротше, я теж йду, і ти не завадиш цьому.
Відкривши свого рота під пальцями, трикстер почав їх вилизувати, трохи підняв голову, і з пошлуватим прицмокуванням засмоктав верхівки фалангів. І хоч як не хотілося Тоні піддатися і продовжити це, він відібрав облизані пальці і, промимривши «Зміна теми мене теж не зупинить», уперто втупився в лукаві зелені очі.
— А почуття відповідальності?
— Що? — зніяковів, не розуміючи, до чого тут якась відповідальність. — Дора цілком самостійна дівчина, у нас вистачає продовольчих запасів, уже мовчу про купу цінних металевих предметів, їй вистачить і надовго.
— А плем’я?
— Плем’я?
— Ти ж узяв на себе турботу про ціле плем’я. У тих горах більш-менш спокійно вранці, але потім… Ти ж маєш уявлення, що може чверитись, якщо по всій поверхні скель пробігатимуться розряди блискавок. Ти велика людина, і я захоплююся тобою, але ти все ж таки людина, мій тендітний…
— Ти зібрався там підсмажитися?! Заради… раптом це зарядить бісів смартфон?!
— Я не зібрався… Але якщо таке станеться, я маю шанси вижити, а в тебе не буде жодного. І як тоді твоє плем’я? — Локі теж сів і, обхопивши руками й ногами людину, ткнувся йому носом за вухо і зашепотів: — Будь ласка. Так, вони називають мене шаманом, другим лідером, але ми знаємо правду — мені плювати на них, це ти завжди клопотав про їхнє майбутнє. Давай я за найближчі вечори налаштую їх, і постараюся переконати вождя зобов’язати кількох хоч відносно свідомих приходити на уроки, і ти будеш їх навчати літерам, цифрам, щоб ті навчали інших. Це ж те, чого ти прагнув. Будь ласка, не ризикуй марно.
— Ага, начхати, а сам кинувся під тамтешнього звірюгу замість неандертальця.
— Говорив же, що відволікся, — асгардець відсторонився і знизав плечима, — і коли краєм ока вловив рух, не подумавши…
— Врятував величезного воїна зі світлими довгими патлами від смерті, — і проникливо вдивився в обличчя чорнявого красеня. — Частенько в битвах прикривав брата, так?
— Тор мені не… — замовкнувши, і більше не зволікаючи, Локі випустив з обіймів ученого, і зібравши розкиданий одяг, швидко одягнувся. — Невдовзі вечір, піду влаштую посиденьки в поселенні, можливо, хоч там мене слухатимуть.

   Тоні зі стоном повалився на ліжко, натягнувши ковдру на голову, і нарікаючи на нескладуху з продовженням прекрасного дня, на пекельно вперте божество, на себе і на весь світ. Покрутився з десять хвилин, але зрозумівши, що вдалий відпочинок йому не світить, теж піднявся знайти чимось перекусити і зайняти себе до вечора.
   А як стемніло, неспішно вирушив у центр поселення і, зупинившись у тіні на краю площі, спостерігав за Локі, який перед натовпом захоплено описивав моря і кораблі — драккари, на яких можна перетинати величезні водні простори зі швидкістю 12 вузлів, тобто морських миль на годину, і менші снеккари - «кораблі-змії» зі швидкістю до 20 вузлів. Зробивши маленьку спробу описати, наскільки це шалена швидкість порівняно зі швидкістю руху динніка на суші, невдовзі махнув рукою і звернув на інше. Що при бажанні можна на маленьких тонких аркушах паперу зобразити, як виглядали величезні дерев’яні кораблі-дракони шириною 2,5 метра, а довжиною 40 або навіть 60 метрів з високо піднятою загнутою кормою і носом, з прикріпленою страхітливою прикрасою у вигляді різьбленої скульптури. Переміщалися б драккари за допомогою веслування і сприянням попутного вітру, що дме в розкрите посеред судна прямокутне вітрило з вовни, а напрямлялися кермовим веслом з правого борта судна. Завдяки низьким бортикам драккари можуть зливатися з високими хвилями, що дозволяло б здійснювати раптову висадку на берег, зовсім не очікувано. І уявляєте? Те, як побудувати такий корабель, можна описати на кількох тонких аркушах, й інші, вивчивши ці аркуші, зможуть за наявності потрібних матеріалів збудувати драккар, або навіть кілька.
   Трохи ще постоявши, посміхаючись про себе, дивлячись на здивовані обличчя слухачів, Тоні побрів назад, здогадуючись, яка саме мандрівка далі в думках трикстера. Значить, вивчати море? Ну, це вони точно будуть робити разом.

   Перший тиждень, як Локі пішов, залишивши з-нічого-робити креслення драккарів на грубих аркушах сірого, але все ж паперу, винахідник зосередився на ролі викладача. Перебравши слова, що існували в місцевому лексиконі, прикинув фонетику і, до ранку склавши алфавіт і підготувавши для початку дощечки з вуглинками, чекав учнів. Він з радістю виявив серед них Річа, який, на жаль, поспішав після вправ у написанні гачечків і кілець, відразу піти з усіма, не затримуючись навіть на хвилину. Клопочучи над виготовленням паперу та чорнила, Дора спочатку вдавала, що не чує питань про Річа, потім, що ніколи ніби й не розмовляла, але все-таки на обіцянку зробити разом маленький кораблик по кресленнях купилася і милостиво відповіла, щоб не ліз у чужу сім’ю, бо Річу буде лише гірше. Винахідник вже хотів розпсихуватися через «туди не лізь, сюди не лізь», як вона, примружившись, запитала:
— Насправді боїшся, що кине тебе одного?
— Малюк-Річі?
— Чоловік твій. Не бійся, повернеться.
— Він не… Я й не думав про таке.
   Але після цього думав. Чи не збиратиметься Локі, ожививши свій темпад, махнути через портал в інший світ? Адже вони і не залежать один від одного, нічим особливо не зобов’язані, а постільна балаканина зазвичай нічого і не означає.
   Другий тиждень він вранці перевіряв, як учні справляються з написанням літер, роздавав завдання і папір з чорнилом, і до пізньої ночі працював у кузні до знемоги, намагаючись по можливості викидати з голови думки про непередбачуваного бога обману, про нещасного в шлюбі Річа…
  На два дні його інтерес, та й всього поселення, викликало кочове плем’я, яке скористалося встановленими мостами і тимчасово зупинилося неподалік. На щастя, кровопролитних конфліктів не виникало, а от торгівля проходила галасливо та жваво. На третій день, обзавівшись цінними металевими предметами та монетами, залишивши натомість молодих диніків, гості знялися і продовжили свій шлях, а Тоні повернувся до роботи. Перебуваючи на самоті, оскільки працівники-помічники-підмайстри цього тижня не приходили, він захопився роботою, і вже успішно забув про всі тривоги, як почув неподалік слабкі крики.
   Вийшовши подивитись у чому справа, одразу рвонув уперед.
   До кузні накульгуючи босоніж ішов Річ, кутаючись у шкуру, але тільки-но побачив, що його наганяє Кло, запанікував і, відкинувши важку накидку, як міг побіг доріжкою. Він був в одній грубо зшитій довгій сорочці, на грудях забрудненої краплями крові з розбитого носа і губ і вологою кривавою плямою ззаду, через що вона прилипала до сідниць. Коли здоровань, що його наздогнав, схопив за плече, то у юнака підігнулися коліна, і він упав, скигляючи і намагаючись відповзти. Трохи раніше помітивша їх Дора мовчки підбігла, замахуючись на здоров’яка сокирою, але вмілий сильний воїн легко відібравши невстигнувшу й торкнутися його зброю, важезною рукою вдарив її по обличчю, і вона впала в запамороченні. Піднявши, вдарив сильніше.
   Так і побачив це Тоні: падаюча Дора, в закривавленому одязі жалібно пхинькає біля неї Річ, намагаючись прикрити собою дівчину, і височіючий над ними Кло недбало відкидає сокиру, трясе мотком мотузки і кричить, що неслухняну дружину вдома прив’яже.
   Нахилившись, щоб обплутати юнакові руки, і обурюючись його опору, колишній кочівник пропустив блискавичний удар Тоні і, похитнувшись, відійшов на два кроки. Спочатку пригнувся, збираючись битися, але потім випростався і виставив у попередженні руку.
— Дружину шамана бити не збираюся, але краще не лізь. Я тут лише забрати своє.
— Твоєї власності, виродок, тут немає. Річ не раб. І ти до нього більше не доторкнешся. — Намагаючись тримати себе в руках, холодно промовив геній. — Іди геть зараз же, погань.
— До речі про рабів, ваша рабиня напала на мене, але я добрий, і нічого з вас не вимагатиму. Хоча і хотілося б. А тепер я заберу… — він зробив крок і потягнувся, щоб схопити Річа за руку, але знову був атакований.
   Тоні вмів битися і важка робота додала йому м’язової маси, але здоровенний вояка все ж таки був серйозною загрозою при рукопашній. Спочатку кочівник тільки відбивав чужі кулаки і за нагоди відштовхував коваля, але незабаром йому це набридло, особливо коли отримав кілька болючих ударів. Пригнувшись, уникаючи чергової цілеспрямованої атаки, він вимудрився вхопити відкинуту раніше сокиру, але попрямував з нею не проти Тоні, а підскочив до все ще непритомної Дори.
— Вибирай, коваль.
— Що вибирати? Нападай на мене!
— Навіть якщо твій шаман не повернеться, тебе мені все одно не пробачать. Але за смерть твоєї рабині я легко відкуплюсь. Наскільки ти її цінуєш?
— Якщо ти, виродку, її вб’єш…
— Ага, ти спробуєш убити мене. Але вона живішою від цього не стане. Наскільки ти її цінуєш?
— Тоні, не треба, — тихо попросив Річ. — Я йду додому, Кло.
— Ні, малюк-Річі, ти підеш до нас. А цей виродок, якщо хоче жити, звалить не лише звідси, а й взагалі з поселення.
— А може й не хочу, — в очах здорованя з’явився шалений блиск. — Може мені набридло. Так, я виродок. Такий, що в ліжку мене терплять, заплющивши очі й тихо скавчучи ім’я клятого шамана. І так, я мав намір бити цього брехливого хлопчиська, поки він не здохне в калюжі крові, і насрати, що далі. Але дивлюся, як ти трясешся навіть над цією ось, і в мене виникли цікавіші ідеї.
— А мені насрати на твої ідеї. Вали звідси.
— Спочатку відрубаю їй руку до ліктя. А? Я за це диніка пришлю і тобі, і вождю. Так піде? Чи ногу? — Рука, яка тримала сокиру над Дорою, трохи смикнулася і піднялася для замаху.
— Стій! — Тоні підняв відкриті долоні. — Чого ти хочеш?
—От-от, — напівбожевільна посмішка розтяглася на задоволеному обличчі. — Спочатку Річі зв’яже тобі руки за спиною, щоб не смикав ними, аж надто хороші в тебе удари.
— Ні.
— І піде до вашої хати. Отримуєш свого малюка-Річа. Тебе я і зв’язаного не вб’ю, а її запросто. То наскільки ти їх цінуєш?
— Звідки мені знати, що коли мене зв’яжуть, ти їх не вб’єш?
— Звідти, що й вільним ти мені не завадиш. І звідти, що я відрубаю від неї якісь частини вже зараз, якщо ти все ще впираєшся.
— Річі, — винахідник нервово сковтнув, але постарався, щоб голос звучав спокійно, майже байдуже. — Зроби, що він сказав і йдіть.
— Тоні…
— Річі, негайно!
— Якщо вузли будуть неміцні, вона втратить пару пальців, — мало не наспівуючи вимовив здоровило, і з усмішкою спостерігав, як коваль з непроникним виразом обличчя дозволяє мотузкою зафіксувати свої руки за спиною.
Не бажаючи розтягувати очікування, підскочив, підбивши ноги змусив генія впасти на коліна, а коли Річ кинувся на нього, вдарив сокирою плиском, і ногою в живіт відкинув втрачаючого свідомість юнака на два метри.
— Дурна брудна повія, говорили ж іти звідси. Я й голими руками з вами впораюсь, — сильно замахнувшись, він далеко закинув зброю і знову повернувся до Тоні. Однією рукою натискаючи на щелепу, змушуючи відкрити рота, а іншою приспускаючи свої штани. — Готовий купувати їхнє життя? Тоді почнемо із цього.
   Його губ ніщо ще не торкнулося, а генія вже мало не вирвало від смороду і вигляду напівзбудженого члена в плямах підсохлої крові.
— Тут трошки від Річі залишилося, тепер твого Річі. Давай, заслужи його.
   Раптом тримаюча щелепу рука різко смикнула його голову вбік, нігтями подряпавши щоку, і зникла. Сам здоровань, відлетівши на кілька метрів, перекотився і витріщився на шамана в брудному, подекуди рваному одязі, котрий гнівно роздмухував ніздрі і до побілілих кісточок стискав кулаки.
— Тоні, веди їх до дружин вождя, нехай оглянуть і перев’яжуть. — Локі кинув на землю біля його колін кинджал і зробив крок до Кло, який підіймався і поправляв штани.
   Трикстер завжди хотів позбутися цього кочівника, який останнім часом як на зло демонстрував правильний спосіб життя, але зараз навіть не міг вирішити, умертвити негайно, чи змусити довго мучитися в агонії. Останніх крупинок самовладання вистачило лише те, щоб дати Тоні з пораненими відійти подалі.
   Штовхнув, відійшов, зробив підсічку, але коли помітив, що вони вже біля поселення…
   Бог був злий, і не збирався ні пояснювати мерзенному прямоходячому, в чому той не має рації, ні влаштовувати показуху, ні грати з давно остогидлим смертним. Але виплеснути закипівшу від побаченого лють було потрібно.
Варто було Кло наблизитися, атакуючи несподіваного ворога, як одразу ж відлетів із переломом кисті. Не встиг він, ховаючи ушкоджену кінцівку, підвестися, а на нього налетів супротивник, з розгону п’ятою ударяючи по нозі, дроблячи коліно об кам’янисту землю. Нестримне виття пораненого звіра змінилося хрипким бульканням, коли бліда рука стиснула горло, а у вуха пролунало злісне шипіння:
— І що ти хотів змусити його робити?
   Відмахнувшись від слабкої спроби завдати удару, він легко зламав йому носа, з якого одразу линула кров. Відійшов на крок, глянув на мугикаючу кволо відповзаючу тушку, і з силою приклав того потилицею об землю. Контужений Кло мляво водив головою з боку в бік, уже не особливо усвідомлюючи, що відбувається, намагався впертись однією рукою, а ліктем іншою прикрити обличчя, коли мучитель знову наблизився.
— Зараз ти прийдеш до тями, — нахилившись, бог обману зірвав з колишнього кочівника штани. — Від однієї деталі тебе треба було позбавити ще в дитинстві.
   Гидливо скривившись, він стиснув зіщулені геніталії ґвалтівника і під пронизливий високий вереск рвонув з усієї сили, відриваючи шматок м’яса від тіла. Кров хлестала, заливала ноги, які конвульсивно смикалися.
— Ну, те, чим ти рідко користувався, теж відокремимо.
   Не звертаючи уваги на дедалі більшу кількість мешканців, котрі зустріли Тоні з Річем, чи почули крики вбиваного, Локі підійшов до верхньої частини вже майже нерухомого тіла, нахилився, ногою вперся в грудну клітину, в якій ще відчувався залишок життя, обхопив обома руками залиту кров’ю голову, і щосили потягнув. Під звуки хрускоту шийних хребців, розриваємої трахеї, м’язів і шкіри, він відокремив цю частину від тулуба, перехопив однією рукою за злиплі пасма волосся, відступив від фонтануючих струменів крові з сонних артерій.
   Озирнувшись на тих, хто підбіг на шум, серед яких розрізнив постать родича Кло, бог підняв руку, в якій за волосся тримав відірвану голову.
— Він напав на мою дружину! Хто сумнівається в цьому, чи бажає помсти, підходьте зараз. Невже немає охочих? Адже я навіть без зброї!
   У запавшій тиші голос високого жовтувато-рудого воїна пролунав особливо голосно:
— Ти у своєму праві. Третина майна вбитого завтра буде доставлена тобі, шамане.
   Посміхнувшись, трикстер подумав, що хоч якась користь вийшла від того дурного порятунку здорованя.
— Передаю все Річу. Як і звання шамана, він опустив руку, і залишки рідини з розбитої й закривавленої голови закапали на землю, більше не затікаючи по передпліччю в рукав сорочки.
   Натовп загув, хтось наважився подати голос, вказуючи, що так не робиться, на що Локі тільки зареготав і прокричав:
— А мені плюва-ати! Бажаєте казочок перед сном біля вогнищ? Просіть онука попереднього шамана, тобто Річа.
   Потягнувшись вільною рукою до Тоні, котрий повернувся і підійшов до нього, маг провів закривавленими пальцями від вилиці до підборіддя, намагаючись переконатися, що той хоч більш-менш в порядку, і обійняв за талію. Кожним дотиком він додатково вимазував генія в крові, але обидва не звертали на це уваги.
— Я до річки, хоч би вмитися, — прошепотів людині. — І спати. Ти мав рацію — там у горах я таки трохи… підсмажився.
— Ех, — Тоні почав розвертатися до річки, але вказав на ношу асгардця. — А цей свій трофей засушиш і над дверима повісиш? Чи як у вас було заведено?
— А, — той знову звернувся до місцевих. — Ще одне! Дівчина, яка живе з нами, вільна! Наш будинок, диніки та все інше відтепер є і її майном теж! Хто хоча подивиться на Дору, як на рабиню, того я рано чи пізно знайду, і він виглядатиме як оце. Ознайомтеся зблизька!
   Розвернувшись, не дивлячись кинув за спину в натовп відірвану голову, і повільно, обіймаючи свого смертного, попрямував до річки, що тихо плещучи несла свої води в далечінь до океану.

   Втомлено завалившись у порожній темний будинок, обидва проігнорували холодну вечерю.
— Дора залишилася чергувати біля ліжка Річа. Вони потай дружили. — Тоні простяг магу його кинджал. —Тримай.
— Все, хочу відпочити, — стягнувши з себе промоклий, у кривавих розмитих плямах одяг, і кинувши в ту ж купу й подану зброю, Локі вкрився плащем. — Решта, у тому числі прання-чищення, завтра. Я стомився.
— О, то твій похід був успішний? — теж роздягнувшись, геній ліг поряд.
— Давай не сьогодні вже. Спи, — і заплющивши очі, той миттєво відключився.
   Але Тоні не спалося. Події цього вечора, що підняли еличезну емоційну бурю, все ще хвилювали мозок і не дозволяли розслабитися. Скиглячий від жаху Річ, безтямно падаюча Дора, божевільний насильник, і… Локі, як маніяк, трусить перед натовпом щойно відірваною людською головою…
  Натягнувши штани, він вислизнув на вулицю в прохолодну ніч, побродив кругами, то збираючись провідати Річа, то згадуючи, що його краще зайвий раз не турбувати. Повернувся, заповз назад під плащ, влаштовуючись головою на грудях мага, який сонно щось нерозбірливо промимрив і знову заснув.
   Хоча мірне дихання під вухом заспокоювало, але сон ніяк не приходив, а ось думки, у тому числі одна цікава — про темпад — йти не збиралася. Потягнувшись через сплячого, кінчиками пальців тихенько покопирсався в купі скинутого одягу, мало не порізався об кинджал, але намацав твердий гладкий край і потяг на себе.
   »Так, принцип роботи повинен бути звичайний — спочатку активувати екран, а там видно буде» — подумав винахідник, і дійсно — від дотику на пристрої ввімкнулося підсвічування. Але слугуючий йому подушкою трикстер, чи то від світла, чи то від неспокійного сну раптом заворушився, і людина швидко перехопила вислизаючий з підштовхнутих рук тендітний на вигляд апарат, випадково ковзнувши пальцями по екрану.
   Підлога під ними засвітилася рівним прямокутником і зникла. Різко прокидаючись і інстинктивно намагаючись ухопитися за щось, трикстер простягнув руку, але вона тільки мазнула по твердому каменю, чіпляючи край знятого раніше одягу, з якого вивалився вниз на нього кинджал, дивом не встромившись вістрям у відкриті груди.
   Приземлення було жорстким, хоч лежали вони на тих же шкурах і матраці з сіна, який, правда, зараз потихеньку сповзав ліворуч. Над ними на безхмарному ясному небі яскраво сяяло сонце.
   У перші миті бог обману просто дивився вгору невидячим поглядом і хрипів, ніби задихався, але швидко прийшов до тями і, судомно стиснувши кинджал, різко сів, через що Тоні відкотився і ледве втримався на схилі. Локі озирнувся в пошуках небезпеки, не виявивши такої в безпосередній близькості, оглянув збентежену людину поруч, що дбайливо тримала темпад.
— Суртур тебе дери в усі щілини, Старк! Що ти накоїв?!