Високий кочівник з незугарними рисами обличчя підійшов до старого, який, не зважаючи на спеку, кутався у стару накидку.
— Великий шаман, і скільки ще ти ховатимеш від мене свого онука?
— Кло, хоч твої очі й кращі за мої, але ти не бачиш правди. Чи це брудні помисли заважають бачити?
Кло напружився і повільно наблизився до зморшкуватого впертюха.
— Я бачу достатньо. Вождь старий, але чує мене. Ти скоро помреш, твій онук займе твоє місце і, залишаючись зі мною, ні про що не переймаючись, вечорами розповідатиме племені красиві історії. Хіба це не найкраще, що може бути?
Старий похитав головою:
— Він зрозумів, що зробив помилку, довірившись тобі. Справа навіть не в грубості. Річі розгледів твою сутність і більше не буде з тобою. Але жоден шаман, яким би юним не був, говоритиме племені Те, що сам бачить, що принесе користь, а не Те, що чує від дурнів.
Воїн стиснув кулак, але більше ніяк не ворухнувся, а шаман продовжував:
— Ти такий сильний і можеш принести багато користі племені. Відринь жадібність і будеш великим воїном, шанованим усіма.
— Я найвеличніший воїн! І лише твої байки заважають взяти все, і вести їх, куди вважаю за потрібне.
— Ти приведеш їх до загибелі! — підвищив голос старий. — Завтрашнього вечора, коли говоритиму біля багать…
— Ще до завтра, — перебив його Кло, — ти передаси онуку, що або він прийде до мене, погоджуючись стати дружиною, або я такого порозповідаю про твого наступничка, що про нього лише посміюватимуться, а не слухатимуть вечорами. Влада шамана закінчується, побач це, старий.
Розвернувшись, воїн вирушив у бік тимчасової стоянки, де розташувалися майже всі кочівники. Шаман, як завжди перебуваючи осторонь на невеликому підвищенні, залишився сидіти біля входу, дивлячись у далечінь і лише трохи ворушачи губами, що можна було прийняти за старече буркотіння.
Коли кілька вогнищ, тихенько потріскуючи, допомогли племені насититися вечерею і перейшли до відлякування нічного холоду та темряви, кочівники сіли купніше, готуючись слухати мовлення старого шамана. Дехто з цікавістю поглядав на його онука, який чомусь тримався осторонь в тіні, окремі, прислухаючись до перешіптування воїнів, кидали здивовані погляди.
Всі притихли, варто було заговорити старцеві у звичній старій накидці, хоча йому часто подавали нові добротні речі. Почав він здалеку, описуючи пройдені ними шляхи, перераховуючи прожиті добрі роки та лиха, вихваляючи цілеспрямованість і згуртованість племені. Дякував за довіру, яку всіма силами та прозорливістю намагався не порушити.
— У мене до вас буде останнє прохання: не сумнівайтесь у моїх словах.
Кло, щось тим часом прошепотівши воїну, що сидів поруч, посміхнувся і подивився на юного Річа, що непомітно сидів на віддалі.
— Багато ночей я випитував у сил неосяжних кращий шлях, — вів далі шаман. - І відповіддю мені став сон. Настають зміни, але з неба зрине настанова. Багато спекотних днів зміниться холодними ночами, перш ніж зустрінете того, хто допоможе уникнути згубних доріг. Прийміть його і він підкаже правильний напрямок.
Почав наростати гомін здивованих голосів, над якими хрипко пролунало питання вождя:
— То ти кажеш, що далі у нас шаман не твій онук? А хто?
— Хе, - голосно вигукнув Кло. - Невідомо хто і невідомо коли? Ми зустрінемо чужинця з ворожого племені, що згубився, і, замість використати як раба, повинні будемо слухати його?
— Так, вожде. - Старий кивнув. — Мій онук не проти допомагати племені, як зможе, але коли зустрінете того, до кого слід прислухатися, з’явиться шанс на процвітання племені в скрутні часи.
— А який він буде? - вождь миттю глянув на Кло. - У дорозі всякі бувають.
— Не такий, як усі, кого вже зустрічали. Не прислуговуючий жодному вождеві, незалежний, але й не самотній, він із дружиною буде з неба. Не намагайтеся підкорити, але спробуйте дослухатися. І це моє останнє вам повчання.
Навіть не повернувши голови у бік прагнучого влади Кло, старий відійшов у тінь попрощатися з онуком, вибачитися, і передати амулет шамана, але не вручати знак духовного лідера, а лише на збереження.