ІІІ

  Шлях, що пролягав далі, привів їх до невеликих поселень біля підніжжя гір. Останнє місце торгівлі перед початком великого переходу. Що найбільше зацікавило Тоні, то це наявність серед запропонованих на бартер товарів металевих наконечників, лез для ножів, предметів начиння, зовсім не чудової якості, та всеодно високо поціновуваних.
   Після довгих суперечок з місцевими ковалями йому таки показали кузню, в якій прожарювалися шари залізної руди та деревного вугілля. Винахідник з легкою посмішкою розглядав сиродувний горн заввишки трохи більше метра на каркасі з плетених лозин. Спостерігав, як руду укладали у купи з дровами, розводили багаття для прожарювання до завантаження в горн. Потім дістав усіх до печінок і навіть покликав трикстера на допомогу в переговорах, намагаючись з’ясувати їхній суперважливий секрет — звідки вони беруть цю руду. Дізнався, і питань у нього виникло ще більше. Особливо, чому тягнуть із такої далечини: від скель по долині з річечками і, оминаючи лісисті гори, аж сюди, чи не простіше перебратися туди? Відповіддю було, що варто осісти там кільком сім’ям, як там починають нишпорити зграї хижаків, які зазвичай у низини і по цей бік гір не забігають. І кочове плем’я зазвичай проходить тим же шляхом, але напрочуд швидко, щоб зграї не рознюхали про них, не збіглися з усіх навколишніх гір і не почали докучати переслідуванням. Наче зрозуміленько. Та все ж…
— Ти можеш уявити, на що можуть бути схожі ті звірюги, що житухи по той бік гір не дають? — почав увечері геній, намагаючись схопити свою ж настирливу, та невловиму думку.
— Більші і лютіші за всіх, котрих ми вже бачили в цьому світі, — особливо не зосереджуючись, бог підтримав розмову. — Мене більше дивує, чому вони досі не поласували цим дрібним селищем. Що такого в навколишніх горах, що вони воліють сюди не потикатися?
— Так, стільки питань… Знаєш, вони для екстракції заліза з руди використовують «вовчу яму» на пагорбі.
— Місцеві ковалі?
— Я їм намагався сказати, що могли б спробувати зробити до неї надбудову на кшталт аеродинамічної труби, що посилило б дуття, але вони просто відмахувалися.
— Від «аеродинамічної труби» відмахнулися? Дивина та й годі, — саркастично посміхнувся Локі.
— Уявляєш, часом для вилучення матеріалу з горна їм доводиться руйнувати частину стінок, а потім відновлювати, обмазувати всередині, встановлювати нові сопла… Та якщо побудувати нормальну піч, металеві фурми… А якщо ще поставити при гірській річці, щоб з водним колесом, його вісь розташувати паралельно важільному молотовищу, над яким встановити відбій.
— Угу.
— Під час руху вгору торець молота вдарявся б об відбій і відскакував від нього, внаслідок, скорочуючи час ходу молота вниз і збільшуючи силу удару.
— Ага.
— Цікаво, а чи не знайдеться десь кам’яне вугілля? А то заради деревини всі гори облисіти можуть.
— Ми там біля скель збираємось у майбутньому якнайшвидше, наскільки це слово взагалі співвідноситься з рухом племені, проходити, то пошукаєш. Кирку роздобув?
— Адже можна було б спробувати волочіння. Кліщі, якими коваль би захоплював кінець заготовки, пропущеної через отвір у волочильній дошці, прикріплюються до каната, другий кінець якого з’єднується з валом водяного колеса. І коваль би перехоплював кліщами заготовки в міру її протягування через волочильний отвір.
— Не хочу засмучувати, але твої профі у металургії, і від цього відмахнуться.
— А волочіння легко перетворюється на прокатку, і можна було б отримувати вироби складнішої форми та довжини. Ну, гарячою прокаткою дріт діаметром менше 5мм може і не вийде. Ось холодна деформація дозволила б підвищити міцність.
— Ентоні, — бог приклав долоню до лоба винахідника, перевіряючи наявність гарячки. — Навіть якщо ти їм п’ять разів детально поясниш, як можна зробити дріт, то це не…
— Локі,— геній потягнувся до прохолодної руки на лобі, щоб прибрати, але тільки накрив зверху своєю і завмер, з легким подивом утупившись у зелені очі навпроти. — Я зрозумів, яка крутилася думка — можна ж і міст спорудити на тросах постійніший, і…
— Не гарячкуй так… — Локі повільно вивільнив руку, але натхненний винахідник чіпко вхопив вислизаючу долоню, ніби намагаючись не тільки через слова і погляд, а й контактом шкіри передати свою думку.
— Ми ж можемо їх усіх підштовхнути у розвитку!
— О норни, — бог закотив очі, — Старк, ти можеш накреслити їм на пісочку будову парової машини, але це не призведе до створення потужного металообробного обладнання. Хіба що добре повеселяться, дивлячись на твої викрутаси при малюванні.
— Але ж ти чув, що з кожним роком на звичних безпечних шляхах мисливцям здобичі все менше, популяції не встигають відновлюватися. Піти небезпечними новими стежками - рішення тимчасове, сам розумієш.
— Але, не спробувавши частково здохнути з голоду, а пізніше частково впасти жертвами на нових стежках, вони й не подумають осісти і взятися за ремесла. Ти ж до цього ведеш?
— А як можна змусити їх? Ти ж маєш вплив на вождя. Не заперечуй. Локі? — людина відчайдушно вдивлялася в обличчя співрозмовника, судомно стискаючи його долоню.
— Для настільки радикальних змін моїх слів буде однозначно недостатньо. А ти вже маєш намір приглядатися до долини по той бік гір, вірно? Не доросли вони ще, тут і вирішувати поки нічого.
— Боже! Ти можеш хоча б…
— Так? Про що ти благаєш мене, смертний? — посміхнувся трикстер.
— Локі, — видихнув Тоні і ще трохи наблизився. — Ось що мені зробити, щоб ти хоч подумав, як саме можна було б таке прокрутити?
— А що ти можеш запропонувати? — зелені очі навпроти потемніли від розширених зіниць, і зацікавлено заглядали, здавалося, в саму душу. — За мої роздуми на таку бажану тобі тему?
— Я… — затнувся від незвичного звучання нижчого голосу і під пронизливим поглядом завжди винахідливий геній, на мить забувши, про що власне просив, але швидко прийшов до тями, судомно сковтнув, і незворушно запропонував: — Сніданки в ліжко? Масаж втомлених ступнів увечері? Що твоєму чаклунському преосвятейству більше до вподоби?
— Масаж звучить непогано, але мені більше сподобалося б дещо інше, — завваживши, як у підозрі примружилася людина, бог видав тихий муркітливий сміх, та за хвилину посерйознішав і відсунувся. — Почнемо з найлегшого — переконаємо того, хто завжди нам друг, а потім треба придумати, як нав’язати ідею осілого способу життя ворогові так, щоб він про те саме співав вождеві.
— Якщо ти не помітив, Річ нас уникає з часу вашої водної подорожі.
— З часу його сповіді тобі. Нехай Непорозуміння скаже, що хочемо обговорити майбутнє племені, і він переступить своє почуття незручності.
— А чим будемо брати Кло? Не уявляю, наскільки рідкісної породи слон повинен здохнути в лісі, щоб він…
— Можливо, наша совість повинна повністю здохнути. Ти на це згоден?
— Ти питаєш, чи даю я добро на його вбивство?
— О ні, нам же треба, щоб він і родичів, і вождя переконував.
— Тобто, немає жодного шансу.
— Я цього не казав.
— А не можеш прямо?..
— Старк, давай з початку почнемо, га? Де Річ?
   Подивувавшися з того, як же ж цей божок бісить навіть коли ніби допомагає, механік змусив себе промовчати і пішов до Дори просити збігати за юнаком. Повернувся задумливий і похмурий.
— Вона все ще впадає у ступор від елементарно ввічливих слів «якщо твоя ласка», «зроби милість», «якщо не утруднить».
— Все плем’я від твоїх мовних обертів впадає в ступор, а ти рабині дивуєшся.
   Молодий кочівник, швидко підійшовши, на останніх кроках пригальмував, а угледівши зблизька втілення своєї нездійсненної мрії, збентежений і згаслий присів навпроти. Але Локі, не даючи йому шансу поринути в тихі серцеві муки, без розшаркувань одразу перейшов до справи і повів мову про те, що якщо нічого не міняти, то попереду всіх чекає голод. Юнак підтвердив своїми спостереженнями, що дійсно з кожним роком мисливцям доводиться дедалі складніше — поблизу шляху гнізд і нір дедалі менше, а якщо забиратися поодинці подалі, то можна самому стати здобиччю. В інших племен, очевидно, ті ж безрадісні перспективи.
   Значить, підсумував трикстер, поки плем’я не ослабло треба або шлях змінювати, готуючись до переходів по незнайомим ландшафтам, можливого браку питної води, майбутніх нападів хижаків, або … І тут вступив Тоні з пропозицією зайняти певну територію, і чому б не між лісистими горами і скелями. Не обов’язково саме там, але придивитися з цією метою можна. І якщо вже все одно мати справу з купою хижих тварин, то краще робити це на своїх умовах — встановивши огорожу і розташувавши пастки. А далі — у кого до чого душа лежить: полювати, розводити звірят, обробляти землю, заготовляти чи обробляти дерево, камінь, плести корзини, штопати, ліпити горщики, організовувати похід торговельного каравану… той тим і може зайнятися.
   Річ погодився, що ідея звучить непогано, але висловив сумнів у згоді вождя з цим та й будь-якого кочівника. Адже вони поколіннями дотримувались… У цей момент Тоні почав захоплено вивчати нігті, пропускаючи наступні слова повз вуха. Вони пишалися своїм способом життя і вважали єдиним… Тепер геній почав відверто позіхати. Вони…
— Так-так, малюк-Річі, зміни всіх злякають. Але скажи, якщо вождь велить осісти і почати будувати, то послухаються, так?
— Та-ак,— трохи невпевнено відповів той. — Але я не знаю, як переконати вождя на таке.
— Як? Дружно. Разом із Кло.
— Кло? — здавалося, що вирячені від здивування очі, ось-ось вистрибнуть зі звичних їм місць. — Він то точно буде проти. Навіть через п’ять років, коли голод підкосить наслабших і бідніших, він буде проти вказівки осісти.
— Тому нам треба подумати, чим на нього можна вплинути, — знову заговорив трикстер. — Можливо, він чогось боїться. Які в нього слабкості, чого хоче? Чи бувало, щоб він поводився незвично? Хто-зна, що може ховатися за дивацтвами. Він багато років перед твоїми очима. Чи зможеш нам про нього детально розповісти?
— Я, — під спокійним нейтральним поглядом зелених очей Річ знітився. — Я подумаю.
— Ми, звісно, можемо кілька років ще понарізати кола по звичних стежках,— знову заговорив винахідник. — Але менше здобичі - менше їжі, менше товару для торгівлі - менше гарної зброї, і здобич взагалі піде в мінус. То навіщо чекати, доки ні в кого не залишиться ні прийнятних знарядь праці, ні запасів?
— Розумію, але…
— Ти не подумай, що ми на тебе спецзавдання навісили, в жодному разі. Просто намагаємося разом придумати, як буде найкраще для всіх, і що для цього потрібно зробити.
— Спецзавдання?
— Ну, це не заморочуйся. І проти Кло ми не шифруємо нічого, але хотілося б мати шанс хоча б бути почутими ним.
— Я подумаю. А зараз,— кочівник підвівся, продовжуючи розглядати ґрунт, і маючи намір піти. — Добре відпочити вночі.
   Коли Річ мало не бігом пішов, чоловік спитав у бога обману:
— Як гадаєш, він згадає якісь слабкості крутого товстолобого впертюха і здасть нам?
— Думаю, він зробить набагато більше, — тихо і з ноткою смутку відповів той, заходячи в шатер.

   Вранці Річ повідомив, що вождь погодився їх вислухати після сніданку, а на запитання збентеженого механіка, що вони ще не перетягнули на свій бік Кло, відповів, що той швидше за все мовчазно погоджуватиметься, і швидко пішов. На спроби дізнатися у трикстера, що це могло б означати, той лише невизначено відмахувався і, на превеликий подив генія і рабині, зосереджено допомагав Дорі з приготуванням сніданку.
   Як і очікувалося, вождь, що уважно слухав їх при описі незмінного майбутнього трохи пообурювався, хоча за хвилину скорботно погодився, але, почувши пропозицію осісти на постійній основі, не просто офігів, а випав в осад. А коли перевів погляд на вічного задиру, завжди стрімкого в пошуках свіжих морд для биття, і зустрів нічого не виражаюче обличчя, яке по-о-ові-і-ільно поїхало вниз, що означало кивок, то туди ж випав і невірячий в побачене Тоні.
Тяжко опустившись на купу хутряних шкур, старий проголосив, що обмірковувати запропоноване буде, коли вони опиняться по той бік гір, і вже бачачи, чи не бачачи, можливостей оселитися на тих землях, і вигнав усіх різким помахом руки.
   Вкотре перевіряючи, чи не загубиться що з воза під час руху, людина не втрачала надію розговорити мовчазного бога:
— Наче б то пройшло навіть краще, ніж очікувалося, га?
— Так, — нарешті вийшов на контакт співрозмовник.
— А вождейка наш… Як у Мітчелл: «Про це я буду думати завтра».
— Шлях через гірський зребет, долиною, плюс підйом на пагорби, на яких, мабуть, ми зупинимося, закінчиться не завтра, а через багато днів. І ні,— думатиме він про це постійно. А нам на місці доведеться дуже швидко вигадувати, як споруджувати захист для племені, що ховається на ніч по своїх хистких наметах.
— Згідно розповідей, у деревині там нехватки не повинно бути, то заготівля колів, розташування вогнищ по периметру, вартові по двоє, готові підняти тривогу… Потім прикинемо зручніше розташування, зі сторони скель натягається каміння…
— Чув, що шкури тих жахаючих місцевих тварин дуже цінуються, особливо через хутро, що вкриває спину з загривку до хвоста. Якщо при зіткненні виявиться, що вони не такі вже й важковбиваємі, то для вердикту залишитися на постій жадібність зіграє плюсом.
— Ну, ми втрьох непогано справлялися на мисливських вилазках, хоч би якими були зубасто-кігтистими ті…
— Тепер ми удвох.
— Та ну, оленюшка, Річі ж підтвердив, що заради блага племені про сором’язливість вміє забувати, і щоб вручити вождеві здобуті тушки грізних звірюг, можливо, сам навіть запропонує створити з нами ударну групу.
Бог обману тільки непевно знизав плечима, відвернувся і швидко пішов уперед, маючи намір приєднатися до авангарду.

   Винахідник все ще не міг повірити в те, що відбувається: вони дійсно змогли закріпитися на пагорбі, і в першу ніч без втрат прибити двох зубастих тварин розміром з невеликого коня. З кожним днем вони все більше зміцнювали свій захист, тренувалися, розбиваючись на групи, в яких двоє відволікали напад хижака на себе, ухиляючись від зубастої пащі, а двоє інших намагалися розпороти його м’які боки і черево, швидко відстрибаючи від пазурів.

   Після чотирьох спокійних ночей на п’яту ними зібралася підзакусити вся зграя.
   Бог, який не бажав брати до уваги дії якоїсь групи, після сигналу про напад вказав людині подбати про рабиню і не висуватись, а сам зник у темряві. Розлючений механік схопив спис і приєднався до воїнів, замінюючи собою одного пораненого. Після години жорстоких сутичок по всьому табору, виживші тварюки втекли, а плем’я виявило серед своїх два трупи, чотирьох тяжко поранених і з десяток легко травмованих, але здатних пересуватися самостійно.

   Виснажений маг у порваному одязі тихо пробрався в намет і, загорнувшись у плащ по саму маківку, провалився в глибокий сон. Хоч і розлючений, але дуже втомлений землянин вирішив йому не дошкуляти і просто впав поруч. На світанку, продовжуючи кутатися у свій плащ, Локі вивів Дору за огорожу, вказуючи на вбиті ним ще на підході до табору тушки тварин, нетвердою ходою повернувся назад і знову завалився спати. Але у генія свербіли питання.
— Так, північний олень, ти не можеш просто звалювати, вказуючи мені сидіти на попі рівно.
— Старк, відвали.
— Тобто буде нормально, якщо я в будь-який невідповідний момент мовчки звалю кудись і все кину?
— Зараз чудовий момент, щоб ти це зробив. Про «мовчки» не забудь.
— Не дочекаєшся, доки щиро сам не впевнишся в тому, який же ти нахабний засранець.
— Гаразд, переконав, а тепер залиш мене, поки… можеш ходити.
— Ні згода, ні погроза не звучать щиро. І взагалі, мені набридло звертатися до твоєї спини. — Тоні потягнув за край плаща, маючи намір перекотити загорнутого в нього бога до себе обличчям, але той не обернувся, лише тканина відсунулась, відкривши вид на закривавлений бік, прикритий налиплими клаптями порваної тонкої сорочки. — Їба-а… Магія закінчилась і тебе дістали. Нагеройствувався? І решту ночі просто спав? Ця рана єдина, чи…
— Старк! — у голосі лунало зростаюче гарчання. — Якщо ти не даси мені спокій…
— Та не гарчи ти,— чоловік підвівся. — Скоро повернусь.
— Сподіваюся, що ні.
   Вийшовши з намету і поглядом бігаючи по землі в пошуках казана, Тоні не відразу помітив тих, що зібралися навколо, і з цікавістю намагалися зазирнути в щілину відкинутого полога. Але ніхто нічого не говорив і ближче не підходили. Він поправив матерію, що закривала вхід, підкинув гілляк у багаття і з казанком пішов до річки по воду. Повернувшись, з подивом відзначив, що Дори все ще немає, а цікаві, що неспішно снували навколо, є.
    Розмістив над багаттям принесену воду, щоб закип’ятити, і вирушив до вождя, точніше до його дружин просити для ран зілля або мазь, розуміючи, що цього добра може і не бути після огляду всіх поранених. Всупереч нерадісним думкам, старша, порившись серед речей, поспішно подала, мабуть, останню заникану мисочку з маззю та смужки тканини, і запитала, чи може оглянути пораненого сама, але він запевнив, що нічого страшного і народний улюбленець уже надвечір буде на ногах. Вона все-таки нав’язалася проводити, шепочучи, що шаманові немає потреби доводити військову доблесть, рівну майже всім воїнам разом узятим. І що йому самому, як дружині, слід було б спонукати його розтрачати запал і на ложі, щоб так потім не ризикував у бою. А вирішивши, що досить вичитала, повернулася назад. Тут же підійшла Дора, тягнучи на спині мішок, з якого капала кров, видаючи вміст. Зупинившись, жестами абияк почала доповідати, що чотири туші вождь прийняв, ватажка залишив собі, але шкури з решти трьох після вичинки доставлять їм у нагороду.
   Побачивши Річа, що повільно вів кудись завантаженого диніка, Тоні підбіг до нього:
— Радий, що у тебе все гаразд.
— Дякую. Кло заборонив виступати проти нападників, а до нашого намету вони не добралися, тож битися мені не довелося, — з сумом відповів юнак.
— Ну, ця зграя ще не скоро залиже рани достатньо для наступної атаки, але можливо прибіжить інша, — посміхнувся винахідник, ляскаючи друга по плечу вільною рукою. — І у тебе ще з’явиться шанс бути гарно роздертим.
— Не думаю. Тобі Локі нічого не забороняє…
— А хто його слухатиме… Стривай, — Тоні спіймав себе на думці. — Що означає «Кло заборонив?».
— Як тільки буде остаточно вирішено, що ми залишаємося тут, він повідомить про наше весілля. — Річ розглядав камінчик, який ногою ліниво виколупував із утрамбованого ґрунту. — Але краще, щоб уже зараз я зайнявся нашим майном та облаштуванням, а він присвятив себе захисту племені.
— Тому у розмові з вождем тоді він не був проти, така домовленість? — Геній ледве стримував гнів, що закипав. — Твоє життя на його розпорядження за один мовчазний кивок? Ти не мав такого робити! Ми б щось вигадали! Знайшли б чим підкупити, чи шантажувати, чи загрожувати. Так, веди диніка назад, я йому скажу, що ваша угода скасовується!
— Ти не можеш…
— Я? Перевіримо, що там я не можу!
— Стій! — Річ чіпко схопив плече механіка, котрий рвався з місця. — А може я й не проти!
— Ех, малюк-Річі, я ж по тобі бачу…
— Я давно не малюк! І що ж ти бачиш? А те, що я більше не хочу бути один, ти бачиш?! — помітивши, як на них почали озиратися, відступив від Старка і продовжив тихіше: — Ти не вправі мені вказувати, куди мені вести диніка. Якщо ти думаєш, що я недостатньо самостійний для ухвалення рішення про власне майбутнє, то нагадаю, що це не ви мені, а я вам стільки часу допомагав усім, чим міг. Кло вже можна вважати моєю сім’єю; не втручайся в чужу сім’ю, у тебе є власна. До речі, він тяжко поранений?
— Локі? — не очікуючий такої відсічі від завжди м’якого друга, не відразу зметикував геній при зміні теми. — Подряпина на боці. Оговтається.
— Все плем’я здивоване, як йому вдалося прикінчити чотирьох тварин, включаючи ватажка. І хвилюються, чи виживе.
— Можеш відвідати й побачити особисто, — знизав плечима Тоні і, не стримавшись, посміхнувся: — Чи тобі це теж заборонили?
   У темних очах на трохи зблідлому обличчі він побачив такий біль, що вперше в житті захотів відкусити собі довгого язика.
— Не зараз, — Річ розвернувся і потягнув диніка за собою.
— Річ, я…
— Не зараз, Тоні! Нехай добрими будуть ваші дні.
   Почуття провини змінилося злістю і на себе і на всіх. Він наздогнав Дору, запропонував донести мішок, але вона тільки незрозуміло підняла брови, подивилася на їхній шатер за двадцять кроків, і знову втупилася, в черговий раз мовчки питаючи: «Що не так?». Врешті, він просто махнув рукою, ще більше сердячись про себе, оминаючи людей, які снували туди-сюди.
   Зараз усі поспішали обробити туші, яких крім убитих магом було ще шість. Один загін пішов по кривавому сліду добивати поранену тварюку, що втекла, судячи з крововтрати, кудись недалеко. А ще відновлювали пастки, які нехай і не вбивали, але сповільнювали та докучали нападникам. Так що повсюди метушились люди, поспішаючи з черговою турботою, але проходячи неподалік шатра шамана намалися пригальмувати і прислухатися. Тому підійшовши до свого намету, геній розвернувся і гучно оголосив, що так, їх улюблений герой-шаман трохи поранений, але нічого страшного.
   Кинув у киплячу воду смужки тканини, схопив з багаття казанок, обпікшись чортихнувся, ледве не перекинув, але зміг акуратно поставити на землю. Натягнувши на долоню рукав толстовки, підняв злощасний посуд, іншою рукою все ще тримаючи миску з маззю, і прослизнув у затемнений намет.
— Не спиш? — просто для проформи запитав Тоні, розглядаючи, як під пальцями мага на животі загасає слабке жовто-зелене світло, після якого крізь дірку в закривавленому одязі було видно вже відновлену трохи рожеву шкіру. Бік під тканиною ще трохи кровив.
— Ти досить шумів, щоб герой-шаман у будь-якому випадку прокинувся, — трохи скривившись Локі прийняв сидяче становище, і посміхнувся, побачивши принесене. — Лікувати зібрався?
— Ти знав про Річа? — намагаючись заспокоїтись, не надто успішно, механік поставив на підлогу казанок з гарячою водою і поруч миску.
— Уточни, що саме…
— Що за кивок Кло він з усіма нутрощами продався йому. Незабаром проводитимеш урочисту церемонію одруження.
— Мені ніхто не говорив, — обережно відповів трикстер.
— Коли він мені сказав, я трохи… Стоп. — Тоні з недовірою вп’явся поглядом. — Ніхто не говорив. Але ж ти знав, так?!
— Я не можу знати, що складеться все саме так, а не інакше! — спираючись на руки, маг повільно ліг, намагаючись втримати обличчя, але на мить скривився і прикрив долонею рану на лівому боці.
— Але здогадувався, — вже не стільки звинувачуючи, скільки втомлено уточнив винахідник.
— Здогадуватися міг. Але мало про що можна здогадуватися, це не означає…
— Відколи? — обпікаючи пальці, Тоні виловив смужку тканини з води, і разом із мисочкою повної мазі підсунувся до пораненого. Той примружився.
— Старк? Яке це має значення?
— Мені цікаво. Коли того ранку Річ сказав, що вже час на аудієнцію до його вождівництва, чи раніше? Раніше, правда?
— В обтиранні та мазі немає необхідності. Коли я достатньо відпочину, зможу затягнути цю рану.
— Але якщо можна зменшити дискомфорт до того часу, навіщо відмовлятися?
   Пару секунд Локі вивчаюче дивився на людину і повільно прибрав руку, відкриваючи доступ до пошкодженої частини тіла. Чоловік двома пальцями взявся за заскорузлий від засохлої крові край сорочки.
— Може зрізати це ганчір’я?
— Не смій, я потім спробую відновити свій одяг. Якщо ти не помітив, подібного матеріалу і хороших кравців тут немає.
   Зітхнувши, Тоні почав повільно і обережно піднімати тканину, відсуваючи її вгору. Від наповненої свіжою кров’ю рани вона легко відлипла. Вологою смужкою він почав очищати шкіру, намагаючись не зачіпати рвані закривавлені краї.
— А ти, оленятко, став не такий уже непробивний.
— Я і не був ніколи непробивним, — з цікавістю спостерігаючи за діями людини, бог підвівся на ліктях. — Ти бачив мене після близького знайомства з зеленим мутантом.
— Халк тобою ледве отвір не пробив на нижній поверх, а на тобі була лише пара подряпин.
— Внутрішні пошкодження я вилікував щойно звільнився, а подряпини не турбували, — на мить маг зморщив носа. — Вчора саме дізнавався про нові межі можливого. І так, я став набагато слабшим. Радий?
— Чого б це? Ми ж наче в одному човні. Хоч ти й приховуєш усе, що тільки можна, і, звичайно, що не можна. Більше ран точно немає? — Наклавши шар мазі і накривши поверх іншої смужкою тканини, повільно потягнув шматки піднятої раніше сорочки вниз, зітхнув і відсунувся, вдивляючись у бліде обличчя. — Коли ми вдвох обговорювали, як змусити плем’я розвиватися, ти сказав, що совість наша має здохнути, а я подумав про смерть Кло…
— Серед варіантів було і погрожувати вбити його, якщо перед вождем хоч щось вякне проти.
— Хе, зробити пропозицію, від якої неможливо відмовитись.
— Але за його тупості й упертості цілком міг відмовитися. Або включити примітивні хитрощі, наче і погодиться, щоб …
— Все похєрити на великому слуханні. То коли ти здогадався, що Річ..?
— Як одне з припущень… так, тоді. Переконався у здогадці, коли хлопець замість того, щоб почати видавати всілякі секретики Кло від його народження, замкнувся і сказав, що подумає. Між ними очевидно багато різного трапилося.
— Упевнений, що поганого. Але коли я вирішив втрутитися, він… — знову почав закипати Тоні, мало не перекинув миску з маззю, що залишилася. — Блядь, ще й мазь відносити!
— Непорозуміння відправ. Вона, схоже, чудово впоралася і з завданням поскладніше… — побачивши, як Тоні закотив очі, перепитав: — Ну що не так?
Той тільки пирхнув:
— Мені вичитала дружина вождя, коли вручала мазь. Потім — Річ, коли я вирішив позбавляти його небажаного весілля. А ще пізніше — Дора, коли я запропонував допомогти їй з мішком свіжої хижатини, і ця була красномовнішою за всіх.
— І ти вирішив відігратися на мені. Що ж, я теж так зробив би,— посміхнувся трикстер.
— Я не відігравався. Просто ти вредний, от і заслужив догану. — Тоні теж усміхнувся, подумавши, що останнім часом той якось рідко бував у гарному настрої. Можливо, з фрази про здохлу совість. Можливо, він не такий уже непробивний. Зітхання. — Так-с, а з малюком-Річі…
— Він не твій малюк. Моя позиція: за нього рішень ми не ухвалювали і не нам їх скасовувати. — Локі застережно підняв руку, бачачи, що співрозмовник хоче перебити. — Але якщо він мені хоч слово скаже про поганця Кло, то швидко стане щасливим вдівцем.
— Повідомиш мені, якщо підеш ставати месником? Може, я теж захочу? Хоча б на правах консультанта. — Старк усміхнувся, і бог легко посміхнувся у відповідь.
— А чим ти не догодив дружині вождя, що нарвався на догану?
— Тим, — винахідник подивився на розслаблено лежачого мага, — що не зв’язав тебе в наметі, щоб ти не ризикував своєю супер-пупер священною тушкою.
— Та годі, зізнайся!
— Вона майже так і сказала, чесно-пречесно, — нахилившись, Тоні підхопив казанок і мисочку, і швидко вийшов з намету, адже іншим також може знадобитися мазь, яку Дора запросто віднесе.

====

   Через тиждень після того, як успішно (троє поранених і жодного загиблого) відбили напад другої зграї і навіть почали здійснювати більш тривалі мисливські вилазки, вождь погодився продовжити перебування в цій місцині.
   Почалося розчищення місцевості від дерев і каміння для будівництва постійного житла, просторішого і міцнішого за курені. Тоні в компанії асгардійця здійснив прогулянку на дві доби до скель, де кам’яного вугілля хоч і не виявив, але наявність залізняку йому подарувало вкрай гарний настрій. А по дорозі назад уже підходячи до поселення, і залишалося по перекинутих через річку деревах як мосту пройтися, задивився на підвищення біля прямовисної невеликої скелі біля самого берега.
— Оленятко, дивись, — задумливо промовив винахідник, геть ігноруючи, як Локі скривився від прізвиська, втім, як і завжди. — Якщо розчистити навколо майданчик… За раз підйом зробити пологішим. Ось тут побудувати нормальний горн, спорудити водяне колесо, скеля буде вже за одну стінку для кузні, видовбати в ній поглиблення для закріплення навісу, або поставити решту стін і відразу нормальний дах…
— Кузню, звичайно, плануй, але будувати почнемо з житлового приміщення, і поки воно не буде готове навіть не думай матеріал намету перекроїти для ковальських міхів. Я зрозуміло пояснюю?
— А? Так-так. І міст зробити нормальніший через річку до селища, щоб не два звалених дерева, по яких диніки не факт, що пройдуть, а нам їхня тяглова сила вже потрібна.
— І з вождем побалакати, щоб не обурювався, що ми настільки на віддалі розмістимося від усіх, хто терміново потребує допомоги, і чи не опинимося самі в небезпечній самоті з його погляду. Але це залагодити найпростіше.
— Так-так, а он там начебто добре провітрюваний пагорб, можна буде для екстракції заліза з руди зробити яму якраз з аеродинамічною трубою…
— Старк!
— Сподіваюся, зуміємо знайти справді гарну вогнетривку глину для…
— Старк! Що спочатку будуватимемо?
— Для горна треба…
— Ні! Що спочатку будуватимемо?!
— Локи, не кричи на мене! Що ти хочеш? — запитливо підняв брову винахідник, невдоволений, що переривають потік думок.
— Як тільки розчистимо тут, візьмемося за житлову споруду з загальним приміщенням із нормальним очагом, стінки якого зігрівали б і суміжні кімнати, а їх щонайменше дві. Врахуй це при плануванні, — куточок рота нахабно підвівся в знущальному вишкірі. — Впораєшся?
— Я з плануванням вежі в Нью-Йорку впорався на всі «вище просто не буває»! — обурено зреагував геній. — А ти…
— На купальні з подачею підігрітої води, наполягати поки не буду, хоча було б непогано, — усміхнений бог повільно попрямував донизу. — Пішли, може встигнемо готовеньким повечеряти.
— Купальні будуть громадськими, щоб для всіх, з боку селища, і доведеться твоїй сяючій святості на рівні з усіма простими смертними робити обмивання. Якраз пробігаючись до себе обсихатимеш на вітрі! — прокричав у спину, і задумливо поплентався у бік селища, намагаючись відігнати підсунуту уявою картинку бога, що бігає голяком на вітрі, і зосередитися на майбутньому будівництві.
   У результаті геній, який ще вивчав берег річки на наявність глини, так сповільнився, що коли підійшов до свого намету, була вже ніч, чию мирну сьогодні темряву розганяли численні невеликі багаття. Пірнаючи в їхній шатер, врізався в груди виходячого Кло, який сунув під пахву скручену в рулон шкуру. Річ, що вийшов слідом, нерозбірливо пробурмотів щось привітне і поспішив за здорованем. Дора підійшла ззаду, простягла йому холодний шматок смаженого м’яса і швидко сховалася в свій намет, ніяк не зреагувавши на подяку.
— Отже, — сідаючи поряд і пожовуючи, звернувся геній до мага. — Нас запрошували на весілля? Бо малюк-Річі так швидко щось пробурмотів, я нічого не розібрав.
— Ага, із завтрашнього для засядеш з усіма пережовувати зернові й випльовувати в спільне корито, щоб жижа встигла забродити до святкового столу.
— Не смішно.
— Хіба?
— Абсолютно. Наскільки я пам’ятаю розповіді Річа, то алкоголь тут не поширений, а прихід хапали від диму спалюваних його дідусем трав’яних зборів. Ти нічого такого не підготував?
— Я ще гербарієм не займався, щоб усі обкурились і радісно побігли танцювати з хижаками в обнімку. Їхню свідомість розширювати треба, але не так.
— А що це валяється? — Тоні вказав на мішок, якого раніше в них у наметі не було.
— Уявлення не маю, не зазирав. Плата за проведення майбутнього процесу оголошення возз’єднання люблячих сердець в щасливий основоположний елемент суспільства, до речі через три дні. — Локі тихо зітхнув. — Шкури не прийняв, в рахунок зниження ціни через скорочення звичної для них церемонії, обійдуться без усієї тієї нісенітниці начебто публічної урочистої демонстрації дружиною покірності чоловікові. Я, як і всі, надто зайнятий будівництвом і втомлений, тож немає часу на театральні постановки з роздяганнями з поклонами в ніжки. Але якщо тобі дуже потрібні шкури, то можеш наздогнати і…
— Локі, — геній перервав бурмотіння мага, стиснувши його руку. — Як гадаєш, були випадки зриву церемонії?
— Ні, не той рівень суспільства. Влізеш і тебе просто відтягнуть і стусанів надають, щоб не заважав подивитись на цирк.     Навіть якщо нацькуєш зграю тварюк, це нічого не дасть, моя участь — загальноприйнята проформа, і вони все одно вже разом за взаємною згодою. Змирись. І лягай спати. Нам ще цивілізацію будувати, мою монументальну статую, запроваджувати податки, земельні закони, торгівля там, писемність…
— Вони рахують при бартері і іноді малюють якісь гачки. Якщо співвіднести їх вимову з нашою фонетикою та алфавітом…
— Ти про свою англійську?
— Давай навчимо Річа читати і писати, він усе швидко вхоплює.
— Ага, але давай спершу…
— Розчистимо місце для школи, і він там буде вчителем.
— Старк, що ми спочатку будуємо? — Локі повільно вивільнив руку і приліг.
— А ще треба буде зайнятися карбуванням… Залізо добре цінується, тож монети будуть товарними грошима.
— Старк! Що ми будуємо спочатку?
— Так, так, мою вежу. Нашу! Тобто домашнє вогнище, дві кімнати… Я пам’ятаю.

   Тоні не думав, що таке можливо, але, в основному завдяки магу, що викладався на повну, за перший день вони не тільки розчистили місце, але також спорудили стіни і домашнє вогнище, використовуючи каміння і замагічену глину.       Людина, яка тягала за допомогою диніків потрібні матеріали, до ночі вже ледве волочила ноги. На другий день асгардець так орудував сокирою для підготовки деревних стовбурів, що призначалися для даху, що Дора навіть злякалася трісок, котрі летіли на всі боки зі шматками кори, і потягла свої зв’язки сіна подалі. Вона просушувала стебла рослин, які потім формувала у щільно пов’язані пучки; м’які мали служити матрацами під шкури, а жорсткі — накриттям для даху.
    До ранку весілля, призначеного Кло, працею бога, що біснувався і відмовлявся від сну, їхній будинок був майже готовий для проживання, і він переключився на зведення поруч кузні, від чого його відсмикнули очікуючі початку урочистої церемонії. Тихо лаючись під ніс, виконуючий обов’язки шамана вмив обличчя, накинув плащ і звелів Тоні натягати побільше глини, раз той не йде в селище. Чоловік тільки кивнув і не подумавши обурюватися наказним тоном того, хто останніми днями якщо й говорив, то тільки в крайній необхідності для спільного будівництва.
    Повернувшись через дві години, маг відразу попрямував до приготовлених матеріалів, якими пробігло ледь помітне марево. Бог захитався, але втримався на ногах і втомлено пересуваючи ноги, поплентався в їхнє нове житло, на шляху буркнувши винахіднику, що глина вже підійде для горна. Так як сонце тільки почало хилитися до заходу сонця, то людина змусила себе підбадьоритися холодною водою і взялася за роботу.
     І тільки коли зовсім стемніло Тоні підійшов до річки, роздягнувся і заліз у прохолодну темну воду, що прагнула забрати його вниз, але він з півгодини не вибирався на берег, дозволяючи холоду забирати біль зі стертих до крові долонь. Хоча потім удвічі важче було витягти втомлену тушку. Поглянувши на купу запилюченого одягу, він, не заморочуючись одяганням, лише підхопив його, прагнучи якнайшвидше лягти на м’якій шкурі поверх матрацу з сіна, а якщо Дора ще біля вогнища, то він на ходу прикриється. Біля дотліваючого вугілля нікого не було, лише відставлений котел з варевом. Але надмірно стомлений організм вимагав більше сну, ніж їжі і Тоні пройшов повз у їхню кімнату, де нерухомо лежав маг, як був одягнений і не роззувшись. Зітхнувши, людина кинула біля входу ношу і просто підлізла поруч, сховавшись краєм плаща, який верхом все ще кріпився на плечах асгардця. Крізь сон відчувши, що тіло поряд закрутилося, і «ковдра» кудись з нього сповзла, чоловік невдоволено промимрив.
— Пврни, як було.
— Старк? Ти що тут робиш?
— Сплю. Врни квдру.
— Старк! Вали до себе,— тіло поряд, схоже, встигло трохи відпочити і тепер мало сили на невдоволення.
— Куди до себе? — від подиву відкрив очі Тоні.
— Крім спільної з вогнищем ми зробили дві кімнати, я, природно, зайняв більшу, але…
— Там Дора.
— Ти віддав свою кімнату рабині?!
— У сенсі «віддав»?! Вона дівчинка, одна окрема кімната за заиовчуванням її. І я сьогодні півдня переконував Дору, що те приміщення — її простір, і ми стукатимемо і питатимемо, перш ніж увійти. Мені ще й тебе переконувати?
— Корону Суртура тобі в..! А віддати намет? Чи поставити їй ширму у кімнаті з вогнищем? Я й не думав, що…
— Локі! По-перше, кімната її, і тут нема чого обговорювати, а по-друге, треба було раніше хоч щось говорити, а не цілодобово мовчки біснуватись до падіння від знемоги.
Трікстер різко підвівся, і тканина плаща, яку намагався втримати Тоні на собі, боляче проїхалася по пошкоджених долонях, змусивши зашипіти крізь стиснуті зуби і лаятися.
— Ччорт! Не смій її виганяти! — крикнув услід, прислухався, і, намагаючись ігнорувати біль у спині й руках, почав підводитися. Але Локі повернувся за пару секунд, плечем відкидаючи полог, що служив дверима в кімнату, тримаючи в одній руці бурдюк і миску, а в іншій — чурбак, у який було встромлено кілька скіпок, одна з яких горіла.
   Акуратно поставивши все на землю, спочатку з бурдюка сам напився, потім наповнив водою мисочку, підсунувши біля чурбака під палаючу скіпку, щоб і світло додатково відбивалося, і перегорівші жарини не погрожували підпалити сухі травинки, що вибивалися з-під шкур.

— Покажи долоні, — маг присів по інший бік людини, щоб не загороджувати собою слабке світло.
— То вона залишається у своїй кімнаті? — сідаючи зручніше та підтягуючи до себе коліна, уточнив той. — Я ночуватиму біля вогнища, там і тепліше.
— Та не буду я її виганяти. І тебе. Вона хоч і мовчазна, але чутки, що ми в сварці і ти спиш на кухні, нам ні до чого. Тож заспокойся вже і дай сюди руки.
—Та тут пара забитих місць, подряпин, мозолів, нічого такого, щоб треба було магічити і валитися замертво.
— Повір, я не ризикуватиму до «замертво» заради тебе.
— Ну не до смерті, зрозуміло, але… Слухай, — геній подивився на плечі співрозмовника. — Дай ковдру, га?
Той механічно відчепив від себе плащ, простяг його людині, і тільки тоді звернув увагу, що сидяче поряд тіло зовсім без одягу. Накинувши на себе «ковдру», Тоні повільно випростав ноги і тихо продовжив, порушуючи замисленість мага:
— Хочеш знову виснажити себе? Через Річа?
— Про що ти? Ми вже приступили до побудови твоєї майбутньої кузні, ти маєш бути задоволений.
— Локі, — тихо промовив Тоні, торкаючись тильної сторони долоні бога обману і намагаючись заспокійливо потиснути пальцями, які не хотіли слухатися. — Ти не такий уже непробивний бог, а я не така вже залізна людина. Від нас віддалився добрий друг…
— Ти мав рацію… звинувачуючи, — так само тихо пролунало у відповідь. — Я не міг знати напевно, але я здогадувався і навіть розраховував, що Річ вплине на Кло, ще коли в голові прикидав можливості зупинити плем’я. Розрахунки підтвердились.
— Про це просив я.
— Ти хотів кращого для…
— І ми розповідали про наміри та перспективи, нічого від нього не приховуючи. І ти мав рацію — це його рішення. І ми, і він, керуючись розумом, зможемо зробити багато доброго. Але й емоції у нас є, і виникаюча спонтанно прихильність до когось. Наявність останньої виявилося несподіванкою?
— Мене не треба… — почав різкіше бог, трохи відсуваючись, але Тоні й іншою долонею схопив вислизаючу руку.
— Я захоплююся твоєю людяністю, нехай ти й приховуєш цю частину себе. І прошу разом переживати, а не закриватися, не заглушати, працюючи до знемоги.
— Угу, ти ж так не робив ніколи.
— Завжди тільки так і робив. Хочу в цьому світі, у цьому житті спробувати по-іншому, трохи відкритіше.
— Гаразд. Так. Неприємно, що, частково через мене, найкращий представник тутешнього розумного виду поставив себе в залежність від найгіршого з можливих представників, унаслідок чого коло мого спілкування дещо звузилося. Твоя черга.
— А чи не можна було простіше?
— Твоя черга!
— Тоді я буду простіше, якщо це тобі нічого. Нє, норм?
— Старк!
— І я за ним сумую. І теж частково винен у його рішенні вискочити заміж за Кло.
— Це ти вже давно сказав. Давай те, що намагався сховати.
— Та взагалі нічого не… — обурився Тоні, на мить задумався і посміхнувся. — Руки болять збіса, печуть і ніби досі вдаряються об щось і прям у мозок віддає. Але це минеться, тож не…
Не дослухавши, Локі схопив обидві руки винахідника і повернув їх догори долонями, розглядаючи криваві мозолі, розсічену шкіру і синці, що наливалися темнотою.
— Тобі потрібні рукавиці. Подумай якось про це, ковальських справ майстер, — з легкою посмішкою промовив трикстер і трохи нахилився.
— Я ж сказав, що не хочу, щоб ти займався абракадаброю.
— Лише трішечки. А завтра влаштую собі вихідний.
   І нахилившись ще нижче, торкнувся губами центру лівої долоні механіка. Це не був поцілунок, тільки легкий дотик, від якого по всій руці, на півспини і до шиї полинули хвилі тепла, що невдовзі змінилися освіжаючою змітаючою біль прохолодою. Після кількох днів то гострого, то ниючого, то пульсуючого болю зцілюючі хвилі викликали чи не ейфорію, і чоловік, не стримуючи стогін полегшення, розслаблено відкинувся на спину, мимоволі потягнувши за собою мага, який все ще утримував його руки. Той з хвилину вдивлявся в обличчя людини, що лежала поруч, а потім потягнув до своїх вуст другу пошкоджену долоню. І знову легкий дотик приніс спочатку почуття поширюваного тепла і після - підбадьорливої прохолоди, яка мурашками пробігала від зап’ястя і аж до маківки. Вже не несподіваний стогін, але тривалий шумний видих вирвався з відкритих вуст зцілюваного. Віддаючись блаженному почуттю звільнення від болю і втоми, він замружився і не відразу відчув рух над собою. І лише коли, підкоряючись внутрішньому пориву, з насолодою потягнувся, то зрозумів, що руки вже вільні. Розплющивши очі, побачив, що бог перегнувся через нього і, запаливши другу скіпку об недогорілі залишки першої, фіксує її над мисочкою з водою.
— Взагалі то можна вже гасити світло. Впевнений, що тобі спокійний сон зараз не завадить від слова «зовсім».
— Так, але перед сном… — Локі повернувся у висхідне становище, нависаючи над людиною і трохи наблизився. — У мене одне питання виникло. Щось стало цікаво.
— За таке зцілення — та все, що знаю, розповім, а що не знаю, то готовий вигадати. Знаєш, тебе б не тільки ЗМІ як зірку любили, від тебе як цілителя були б у захваті всі…
— Ти зараз від мене в захваті? — обличчя, обрамлене довгим чорним волоссям, нависло над Тоні на відстані п’ятнадцяти сантиметрів.
— Безперечно, — людина підняла руку і, не замислюючись, відвела чорні пасма, що звисали, назад легким погладжуючим рухом, відкриваючи теплому мерехтливому світлу гарне обличчя, з посмішкою дивлячись на нього. Помітивши біля скроні краплю поту, стер її великим пальцем, а іншими знову відсунув те неслухняне пасмо, заправляючи його за вухо, що здавалося на тлі чорного волосся молочно-білим. — Якщо твоє питання було не про моє захоплення твоїми здібностями, то час би висловити його. Я бачу, що ти стомився.
— Не настільки, — ще на пару сантиметрів наблизившись, і, спираючись на лікті, трикстер так само провів пальцем по скроні людини, після чого запустив усю п’ятірню в його волосся, що стирчало на всі боки, і почав легко масажувати шкіру біля потилиці. — Мене зацікавило твоє тіло. Чи можна мені про нього трошки більше дізнатись?
— Можна. — Перебуваючи в розслабленому й умиротвореному стані промовив Тоні, але відразу за цим зрозумівши, що, напевно, щось не те почув, уже більш напружено: — Стоп. Поясни. Це як магічно сканувати (придушений смішок Локі), чи це такий божественний евфемізм, типу біблійного «пізнати»? Тому що «трошки дізнатись» в цьому сенсі нагадує «на півшишеч…» ем, а я щось зараз не налаштований…
— Тшш, Ентоні. На магію, на жаль, найближчим часом розраховувати не доводиться. Та я помітив, що ти легко торкаєшся мене, і спокійно сприймаєш мої дотики. Ось їх я й маю на увазі. Лише до поверхні шкіри. Але прошу не стримувати, що приємно, і не терпіти, якщо щось приносить дискомфорт.
— Ну, я б і не подумав симулювати,— уміхнувся геній. — Але ще маленьке уточнення: це наша дружба набирає нових обертів, чи…
— Це невелике дослідження, і як винахідник ти маєш розуміти, що таке цікавість. А до твоїх обертів приступимо в майбутньому, якщо захочеш, то завтра, — і продовжуючи м’яко посміхатися, трикстер почав великими пальцями погладжувати брови людини, за ростом волосся. — Тобі так спокійніше?
— Типу того,— зізнався механік, справді заспокоюючись і дивуючись собі, що так розхвилювався.
   Ніжні дотики до обличчя, легкі масажні рухи пальців, розладжуючі ледь помітні зморшки на лобі, а далі знову зариваються у волосся і вже інтенсивніші зовсім розслабили людину, повертаючи благодушний настрій. Віддаючись приємним відчуттям від рук, розминаючих шкіру потилиці і задню частину шиї, чоловік прикрив повіки, але від найлегшого дотику біля скроні і м’якого волосся, що шовком мазнуло по щоці, розплющив очі, хоча так і не зміг їх сфокусувати на майже впритул наближеній ідеальній гладкій лінії овалу обличчя. Локі вустами проводив біля скроні за якийсь міліметр від шкіри, не торкаючись, але зачіпаючи найдрібніші невидимі волоски, викликаючи фантом дотику. Одна його рука повернулася до лиця чоловіка. Маг торкнувся трохи вологого чола, прибираючи назад відрослий чубчик, зачаровано окреслив пальцями контур обличчя від іншої скроні вниз по вилиці до підборіддя і погладив м’які губи подушечкою великого пальця, злегка відтягуючи нижню, однозначно навіюючи думки про поцілунок.
   Відсунувся, хитрими зеленими очима ловлячи трохи здивований погляд людини, і, видихом пестячи вологу м’яко відтягнуту губу, майже в рот прошепотів:
— Кожний міліметр твого тіла заворожує мій погляд.
— Ти, — геній затнувся, повторив, але голос залишався з хрипотою. — Ти ще не про все моє тіло маєш чітке уявлення.
— Якщо думаєш, що я натраплю на якісь недоліки на кшталт шрамів, або що ти там уявляв, то запевняю, що вони зачарують мене, прикрашаючи і надаючи тобі ексклюзивного огранювання.
— Ти такий поетичний… Локі?
— М-м? — бліде обличчя ще наблизилося, їхні губи розділяла відстань не більше сантиметра.
— Ти зваблюєш мене?
— Думаю, що коли геній всієї Землі дійшов такого висновку, то так воно і є, — усміхнувся трикстер.
— А як же просто дослідницький інтерес ознайомитися з поверхнею людського тіла?
— Можливо, одне одному не заважає, — бог облизав свої губи і, скоротивши відстань, накрив ними уста Тоні. То справді був неквапливий чуттєвий поцілунок; дотик губ м’який невагомий і тривалий з легкими ледь помітними рухами. Протягом поцілунку Локі підключив руки, швидко пробігшись подушечками пальців по шиї, погладивши кадик, провів по ключицях, більш відчутно розтер плечі і назад по ключицях повернувся до торса, провівши нижче, почав погладжувати широкі груди механіка. Закінчивши свої тривалі м’які ігри губами, відсторонився і завмер, чекаючи, чи не зволить геній подивитись на нього, а дочекавшись, тихо запитав:
— Ти ж розумієш, що вже майже не залежиш від мене?
— Що ти маєш на увазі? — розслаблена людина, яка не розуміла навіть як сприймати грайливо налаштованого на поцілунки бога, зовсім була збентежена невідомо звідки виринувшим питанням.
— Створення кузні та демонстрація перших результатів твоєї праці у ній запевнить усіх у твоїй винятковій цінності.
— Набиваня собі ціни не було моєю …
— Я знаю, Ентоні, — маг посміхнувся, однією рукою повільно просуваючись від грудей лежачого чоловіка до талії і завмираючи, де починалося полотно прикриваючого тіло плаща. — Тепер ти сам можеш впоратися майже з усім. А мене, якщо висловлюватись по-твоєму, можеш послати кудись подалі, не хвилюючись про питання виживання.
— Та-ак, оленятко, ясненько. І не можу втриматися, щоб не відповісти питанням: «Ти ж розумієш, що послати тебе куди подалі я міг будь-якої миті, наплювавши на виживання?»
— Який дурненький смертний.
— Дурненький?! — і вже вдихнув глибше, маючи намір висловити обурення: — А…
    Та не встиг, бо Локі миттєво припав і, скориставшись широко відкритим заради обурливої тиради ротом, язиком ковзнув по краєчку зубів і огладив піднебіння. Але тільки Тоні почав відповідати на новий поцілунок і намагатися наздогнати своїм язиком господарюючого в його роті, як трикстер відсторонився, лукаво примружившись, плавно заковзав поглядом з обличчя вздовж усього тіла.
— Пошукаю, де, крім піднебіння, ти так само чутливий до пестощів, — від його напівсмішливого тону Тоні знову збентежився, не розуміючи, чи це гра, що може припинитися будь-якої миті, чи прелюдія. — Але вивертатися, сидячи збоку, не дуже зручно.
   З цими словами бог відкинув «ковдру», м’яко та впевнено розсунув оголені ноги винахідника, вмостився між ними, здавалося, навіть мигцем не глянувши на доступну погляду легку ерекцію, нахилився до грудей. У Тоні від несподіванки таких дій перехопило подих, він спробував підвестися, але сильні руки, що натиснули на плечі, змусили і далі просто валятися на шкурах.
— Ста-арк, — співуче, а не різко, як звичайно, промовив маг, провівши з плечей по зовнішній стороні рук, і грайливо постукуючи м’якими подушечками пальців по зціленій і рожевій шкірі долонь. — Адже руки більше не турбують? Так що ж бентежить, що ти знову смикаєшся?
— Я, — почав хрипко, відчуваючи подорож витончених пальців від зап’ясть до внутрішніх згинів ліктів,— не можу зрозуміти, що ти маєш намір робити, як мені, відповідно, поводитися… і чому ти одягнений?
— Лежи й спокійно поводься, як я вже казав, — бог обману посміхнувся, добравшись до пахв винахідника, ледь лоскотав, вивчаючи реакцію, і повільно почав проводити з боків. — Не збираюся шкодити тобі, і не вторгатимуся в твоє тіло, якщо в цьому причина занепокоєння. Я не буду навіть розстібати свій одяг. Гаразд?
— Ні, — відповідь пролунала з трохи чутним придихом, коли пальці, обвівши ореол сосків, злегка стиснули і натиснули. Руки з грудей забралися і завмерли.
— Ні?
— Так нечесно, що я голий тут розкладений, а ти…
— Але ти ж погодився…
— Хоч сорочку зніми, чортів дослідник! — випалив Тоні.
   Злегка піднявши з подиву брови, і вже було відкрив рота для зустрічної репліки, маг передумав, з усмішкою і мовчки через голову стягнув з себе сорочку. Розвівши руки вбоки, продемонстрував оголений торс і знову схилився над людиною.
   Для Тоні це була вкрай незвична ситуація — зазвичай подібне було сексом, в якому він брав найактивнішу участь, а тут просять просто інертно лежати, надаючи себе для дотиків. Але й думка про себе як про піддослідного кролика одразу розвіялася — надто чуттєвими були дотики, інтимними, а коли його сосок лизнули, подули прохолодою, і як тілки встопорщився, стисли, визнав, що навіть цілком збуджуючими.
   Здійснивши такі ж маніпуляції і з другим соском, бог почав грати з ними, одночасно то злегка викручуючи, відтягуючи, то стискаючи і потираючи. А ротом перемістився до центру, де раніше знаходився реактор. Лизнув шрам і кинув швидкий погляд на обличчя винахідника, намагаючись зрозуміти, чи не позбавлена чутливості зарубцьована тканина, трохи втягнув грубу частину шкіри, прикусив і знову глянув. Відпустив соски і почав розтирати поверхню всіх грудей, злегка дряпати, заспокійливо гладити, знову то впиватися нігтями, то самими подушечками пальців малювати візерунки.
   Несвідомо Тоні почав дихати ще частіше. Стільки років з напругою ставиться до будь-яких дотиків до грудей через мимовільний страх, що реактор пошкодять або заберуть, що розуміюча це Пеппер навіть після операції намагалася не чіпати вразливе. І раптом відчути вкритою шрамами ділянкою шкіри торкання теплого вологого язика, гострих зубів, нігтів, ніжних рук… Звичне хвилювання, яке виникло на секунду, швидко змінилося легким подивом, а потім цілком приємними відчуттями. Його переповнила хвиля ніжності до колишнього ворога, а тепер союзника, який стільки уваги вділяв йому, його вже немолодому тілу, його аж ніяк не привабливим шрамам. Тому він не стримався і одну руку поклав на плече, все ще погладжуючої його груди блідої руки, а другою зарився в чорне шовковисте волосся, натискаючи на потилицю, намагаючись притягнути до себе для поцілунку.
   Локі, зустрівшись із ним очима, завмер, і Старк подумав, що простіше було б зрушити статую, ніж цього бога, але перш, ніж людина піднялася, той подався вперед сам, накрив його вуста своїми і, ввірвавшись у рот язиком, звуженим кінчиком почав пестити піднебіння. Але Тоні хотів і сам цілувати, а не тільки приймати досліджувальні пестощі, тому притулившись до його язика своїм, почав смоктати, перехоплюючи ініціативу, а потім проштовхуючись назустріч, взявся теж вивчати рот партнера. Локі дозволив людині з хвилину побути господарем у їхньому поцілунку, а потім, зробивши пару смоктальних рухів язиком, з цмоканням відсторонився і посміхнувся.
— Схоже, тобі подобається, що я роблю, — вказівним пальцем лівої руки він покрутив біля грудей, провів униз і вперся в пупок, іншими тонкими довгими пальцями перебираючи темні волосинки, що спускалися звідти нижче. Правою рукою знову змусив прилягти генія, котрий намагався потягтися за ним. — Але я ще не з усім ознайомився, тож краще поки заклади руки за голову.
   Побачивши, що вперта людина має намір заперечити, додав: — Ну, будь ласка, Тоні.
   Поспішивши, борючись із власним прагненням продовжувати торкатися долонями прохолодної шкіри, шовку волосся, а язиком вриватися в тепло чужого рота, чоловік все ж таки зробив необхідне — підняв і склав руки, спершись на них головою, щоб бачити це красиве божество, яке ще більше відсунулося, провівши правицею з його стегна до коліна.
   Випроставшись у спині, і сидячи на п’ятах між ніг винахідника, Локі підхопив того під колінами, змушуючи зігнути їх і підняти, і розвів ще ширше. Взявшись повільно погладжувати від колін до щиколоток вниз по зовнішній стороні ніг, а від щиколоток по внутрішній вгору, він у тиші очима пив вигляд відкритого тіла.
    Плейбой, який ніколи не соромився свого тіла, раптом занервував. Він вважав, що непогано складений, природою не обділений, до того ж, нехай член до живота ще не притискається, але явно збуджений, так що з розміром має бути все гаразд. Але його ще ніколи так не розглядали. До того ж представники інших планет, які начебто боги. Так уважно, довго в такому мовчанні. І коли дослідник завмер і опустив очі, Тоні відчув, як спадає збудження, а самому захотілося прикритися. Але, відчувши під руками, як здригнулися коліна в інстинктивній спробі підтягнутися і з’єднатися, Локі здивовано вдивився в карі очі, миттєво вловивши знижений настрій.
— Хей, Ентоні? А, я зупинився, — трохи винна усмішка, а розчепірені, щоб охопити якнайбільше площі, пальці поїхали по стегнах. — Вибач.
— Не треба.
   Руки відсунулися і зависли в повітрі, більше не торкаючись.
— Що не треба? Чому?
— Ну, ти… — винахідник зам’явся, — не знаю чого чекав…
   Маг, вирішивши, що здогадався, заспокоєно посміхнувся і знову почав погладжувати стегна людини.
— Дурнуватенький смертний, ти прекрасний, — нахилився вбік, провів язиком під коліном по тонкій шкірі і знову зазирнув у темні очі. — Жоден величний вірш не зможе передати моє захоплення тобою, бо будь-які використані слова, будуть недостатньо витончені, не зможуть передати всієї гами почуттів, не опишуть, наскільки ти бажаний.
— Ого, — усміхнувся геній, — я не випрошував од, хоч це й приємно. Просто ти завис якось, і ніби відсунувся.
— Треба було впоратися з собою, щоб не зайти далі за обіцяне,— відкрито зізнався маг.
— Можемо обговорити, можливо, я на якийсь експеримент і погоджуся,— чоловік сковтнув слину, сам не вірячи, що тільки-но сказав, але не збираючись відмовлятися.
— Не сьогодні, Ентоні, — поцілунок у коліно, посмішка. — Але в найближчому майбутньому обов’язково.
   Нахил в інший бік, юркий язик мазнув під іншим коліном, а пальці по внутрішній стороні стегна дісталися паху. Провівши подушечками по зміцнілому члену, помасував тонку шкіру біля головки, вивільняючи, і великим пальцем почав її гладити. Пальці іншої руки господарювали майже біля ануса, не торкаючись до нього, піднялися до мошонки, м’яко огладивши і трохи стиснувши. У тиші, порушуваній важким диханням, пролунав протяжний приглушений стогін генія, що вирвався крізь стиснуті зуби.
— Ентоні, — широко усміхнений трикстер, облизнувши руку, міцно обхопив член чоловіка, що розкинувся перед ним, і припинив рухи. — Я ж просив не стримуватись. Чому твій стогін так погано чути?
   Все ще тримаючи праву руку на чуттєвому органі механіка, маг подався вперед і, переносячи вагу на лівий лікоть, навис над лежачим. Лизнув його нижню губу, але так як щелепи все ще залишалися судомно стиснутими, перетворюючи прискорене дихання в шиплячі звуки, то трохи прикусив, привертаючи увагу.
— Ста-арк, знову співуче покликав бог. — Розслаб, будь ласка, свій чарівний ротик і я тебе винагороджу.
— І як? — вдивившись у близькі зелені очі, хай з придихом, але зумів видати запитання.
— Не залишу з фразою, що ти сам з усім зможеш впоратися, — низьким хриплуватим голосом відповів усміхнений трикстер.
— Вредний засра-а-а-а… — закінчення потонуло в протяжному стогоні, коли Локі почав відразу інтенсивно рухати правою рукою. То сповільнюючись, то знову прискорюючись бог милувався розчервонілим обличчям з краплинками вологи, тремтячими віями заплющеної важко дихаючої людини, яка стогнала вже на все горло. Провів пальцями по лобку, трохи впиваючись нігтями в шкіру і смикаючи волосинки, знову обхопив знемагаючий член, розмазав виступившу краплю і прибрав руку. Але одразу за жалібним хниканням повернув долоню на чуттєвий потребуючий уваги орган. Чоловік, стільки часу провівши у виснажливій подорожі без звичної в попередній бутності частої близькості, вже не міг стримуватися, і судомно рухаючи стегнами штовхався в теплу пестячу його руку.
    Оргазм налинув раптово, вигинаючи дугою тіло та вириваючи гучний крик. У Тоні на мить майнула трохи бентежна думка, що він занадто швидко, але млість змела всі думки, купаючи в спокійних хвилях блаженства. Зумівши все ж підняти важкі повіки, він напівп’яним поглядом супроводжував рухи Локі, який підніс свій палець до рота і злизав краплину сімені, пробуючи смак і ніжно йому посміхаючись. Потім потягся за сорочкою, витер бризки з його живота і в темряві, що настала з останнім відблиском догорілої скіпки, попрямував до виходу.
— Ти куди? — стомленим голосом запитав здивований Тоні.
— Охолодитись. Ти надто гарячий, Ентоні.
— Якого…? — обурений геній спробував підвестися, але навіть просто спираючись на лікоть, не відчував стійкості. — Просто зачекай хвилинууууу (неуспішно придушене позіхання) і я займуся тобою.
— Іншим разом, — прошепотів маг, накидаючи на нього плащ, і вийшов.
    Тоні, встигнувши зануритися в сон, все ж відчув, коли повіяло прохолодою і вологою від бога, що повернувся і влягався поруч.
— Від мне ще не шли невдволеними, — сонно пробурмотів винахідник, повільно перевертаючись і плутаючись у плащі. — Це трохи обрзливо.
— Все добре. Я отримав, чого бажав. — Локі повернув людину назад і обійняв зі спини.
— М? Бжав мні пдрочити? Дивннько.
— Твій стогін, коли я зцілював долоню… Мені захотілося почути тебе ще, — прошепотів бог і ледве чутно додав: — А тепер, тендітний солодкий смертний, засинай.