ІІ

  До часу, коли Локі прихований великими каменюками з боку скель підібрався зовсім близько, все плем’я встигло підтягнутися і наповнювало ємності водою; люди напували шкірясто-лускатих тварин і перемовлялися між собою, косячись у бік дивного для них чоловіка. Тоні, в оточенні воїнів, що поки мирно тримали короткі метальні списи, демонстрував відкриті долоні і спокійно пояснював ситуацію незрозумілою мовою. Йому задавали питання, підходили дедалі ближче.
Молодий гнучкий хлопець все голосніше сперечався з високим широкоплечим кочівником, який впевнено жестикулював. До бога брехні вже долинали окремі фрази.
— Але це може бути він!
— Ти так казав минулого року про тих задохликів. Дивний одяг? То я його заберу.
Високий воїн підійшов упритул до Старка, зняв з того толстовку, яка була просто накинута на плечі, прикриваючи його голову капюшоном, і почав крутити в руках незнайомий предмет одягу.
— Взагалі то, це не дуже чемно отак відбирати речі, — якнайдружніше промовив механік, і хоча його слова залишалися незрозумілими, продовжував балакати: — навіть якщо вони тобі дуже сподобалися. До того ж, хіба джерела води в пустелі не є по замовчуванню місцем миру, га? Схоже, ви іншої думки. — Він уже трохи напружився, подумки перебираючи техніки рукопашного бою, коли здоровань почав безпардонно смикати край його футболки.
І трикстер вирішив, що настав час познайомитися з цим збіговиськом кочівників, мимохідь пошкодувавши, що зараз на ньому немає ні плаща, ні шолома для величнішого вигляду. З каменю, виступивши трохи вперед, велично розвівши руки, голосно промовив їхньою мовою:
— Я — Локі, король, бог із Асгарда, і на мене покладена велика місія…
— Ти його дружина? — із невдоволеною пикою перебив Кло, все ще тримаючи затиснутим у руці край старківської футболки.
— Що? — розгубився від несподіванки маг.
— Ти говориш по-їхньому? — спитав Старк, і відразу зажадав: — Якщо можеш, зроби так, щоб і я їх розумів. Це життєво необхідно!
— Ось! Пам’ятаєш дідові слова? — Річ спробував вклинитися між Кло та Тоні.
— Звичайно ж ні! — спробував перекричати всіх трикстер. — Дружина? Що за безглуздість?! Я — Локи, бог..!
— Чув?! Він сам заперечує. — Кло відштовхнув онука шамана і крикнув воїнам: — Вбити високого! А цим,— схопивши винахідника за руку, потяг за собою,— я спочатку ненадовго займуся.
— Локі! Ти? Ти мене продав? — Механік одразу спробував звільнити руку різким ривком нагору, що не вийшло, бо хватка була міцною. Тоді він кулак правої руки захопив лівою поверх руки противника і з силою натиснув, лікоть пішов вниз, а долоня вгору і хватку було розірвано.
Він підбіг до Локі, біля якого утворився простір, хоча ще мить назад на того, стягнувши з каменю, навалилося кілька вояків. Один кочівник упав навколішки біля його ніг, хрипів, хапаючись за власне горло, а з-під недостатньо щільно притисненої долоні пульсуючим струменем виплескувалась кров, червоними потоками заливаючи чоботи бога і піщану землю. Інший, хитаючись, тримався за правий бік, намагаючись затримати темну кров із пошкодженої кинджалом печінки.
Кричачи всім зупинитися, молодий хлопець перехопив спис, що летів у трикстера, і вхопив руку найближчого воїна, заважаючи замаху. Як не дивно, масова атака припинилася, але напруга повисла настільки густа, що в ній можна було задихнутися. Молодий кочівник, якого чомусь слухали, умовляв воїнів і весь натовп.
Тоні підійшов упритул до Локі і тихо запитав:
— Ти розумієш, що відбувається? І який у нас є план?
— Нас усі хочуть убити, особливо той, — він кивнув у бік Кло, що розштовхував собі шлях до них, — а цей дрібний — єдина перешкода. План — вижити.
— А точніше? Вони міцні хлопці. Що з магією?
Маг зітхнув:

— На один фокус, не більше.
— Що ти говорив раніше про дипломатію, прихильність до себе? — винахідник скосив очі на тіло, що припинило хрипіти, і зблідлого другого пораненого, який впав.
— Старк! — рикнув крізь зуби бог, — якщо ти…
— Та не гарчи, — перервав Тоні, — так можна, щоб я їх розумів?
— Зараз?!
Обидва в цей момент звернули увагу, що притихлі воїни розступаються, звільняючи доріжку жилавому старому.
— Як раз! Схоже, нам наговорять чогось розумного. Хочу збагнути.
— Боїшся, що мало за тебе виторгую?
— Локі! То так чи ні?!
Забрудненою кров’ю, але вільною від кинджала рукою маг обхопив голову генія, розташувавши долоню на лобі і прикрив повіки. Після короткого спалаху зеленого світла між пальцями забрав руку, зітхнув і втомлено промовив:
— Більше фокусів не буде.
— І все? Я не…
Геній затнувся, розібравши питання старого:
— Що трапилося з нашими двома воїнами?
— Цей, — виступив уперед злий Кло, вказуючи на Локі, — убив ваших вірних воїнів, які б ще багато трофеїв здобули для племені.
— Вожде,— ступив ближче до старого Річ, схиливши голову,— у своїй мудрості, дивлячись на цих дивних незнайомців, ви напевне згадали останнє повчання вашого вірного шамана. Наші доблесні воїни не зрозуміли мандрівників і напали. — Хлопець кинув короткий сторожкий погляд на Кло, стискаючого в гніві кулаки. — Незнайомець захищався.
— Так ти стверджуєш, що ми зустріли того, про кого казав твій дід?
— Так, мій вожде.
— Високий мандрівник сам заперечував це! — крикнув розлючений кочівник.
— Він заперечував, що є дружиною свого супутника, — м’яко заперечив Річ, а Тоні скосив очі на мага, що зберігав спокійний вираз обличчя, хоча поглядом виловлював усі деталі розмовляючих. — Але ти, схоже, питав не в того.
У генія ледь щелепа не відвисла, але поставити уточнююче питання не вдалось через звернення вождя безпосередньо до них:
— Скажіть, дивні незнайомці, з якого ви племені, звідки ви?
Прибравши кинджал за пояс, трикстер знову прийняв величну позу і почав проголошувати:
— Ви маєте честь бачити того, хто прийшов з далекого світу…
— Е, Локі, штовхнув його ліктем Тоні, твій пафос і першого разу погано спрацював. Не та публіка.
Той закотив очі, знизав плечима, склав руки на грудях і коротко видав:
— З неба.

====

Вождь злегка кивнув сивою головою, ніби така відповідь не була безумством, мигцем глянув на Кло, що напружено стискав кулаки з побілілими кісточками і рельєфно виділеними венами.
— Ви разом з неба, і ти, — він втупився в винахідника, — його дружина?
Кочівники притихли в очікуванні відповіді. Тоні, подумки переходячи на англійську, щоб його слова міг сприйняти тільки трикстер, уточнив:
— Ти розумієш, про що він?
— Схоже, у них у розпалі соціальна програма скорочення кількості холостяків найрадикальнішими методами. Коли я відповів на таке запитання запереченням, той здоровань наказав мене вбити.
— Ну, зараз питає не він, а старий начебто не настільки…
— Але, завваж, слухає нахабу більше, ніж шанобливого дрібного, — звернувши увагу, що натовп уже почав здивовано перешіптуватися, додав: — Не наполягаю, але на твою відповідь чекають.
— Що ж, спробую сказати, що так, га?
Локі, досі ніби розсіяно розглядаючи міміку тубільців, що оточили їх, з усмішкою повернув голову до Тоні:
— Старк, ти зараз питаєш дозволу стати моєю дружиною?
— Передумав, — роздратовано відреагував той. — Скажу «ні», досить з нас цього світу і пригоди, що затяглася, крапка.
Завівши одну руку за спину, торкаючись рукояті кинджала, іншою рукою бог обхопив талію механіка і тихо промовив:
— Видихни. Я ж «за».
Так і не вирішивши, чи відносилося це «за» до вбивчого завершення їхньої пригоди, чи ні, геній переключився на місцеву мову і, знизавши плечима, буденно видав:
— Так, дружина, віднедавна. Але ми вже трохи посварилися. Знаєте, буває, поки притираєшся і таке інше,— генія понесло. — З якого боку ліжка спати, як яєчню готувати, куди брудну білизну кидати, як неправильно пасту з тюбика видушувати, в якому банку зберігати сімейні заощадження, всяке…
— Старк, — маг злегка вщипнув його за бік, — ти на англійську перейшов. Постарайся їм доносити свої думки без тюбиків та банків.
Тим часом Річ, блиснувши переможною усмішкою, продовжував щось тихо розповідати поважному вождеві, вказуючи на полеглих два тіла. До слуху асгардця і землянина долинали лише окремі слова та фрази, які не те щоб прояснювали ситуацію.
— Які ваші імена, мандрівники? — нарешті звернувся до них старий, після того, як після його помаху гнучкий молодий хлопець кудись помчав.
— Він — Локі, — одразу вклинився винахідник, ігноруючи коротке незадоволене сопіння поблизу. — А мене можете звати просто «містер Старк».
— Я — Бог Локі, — виправив трикстер.
— Боглокі і Містестар,— урочисто промовив сивий вождь. — Можете відпочити, а потім і продовжити шлях разом із племенем. Через три вечори і до початку переходу біля вогнищ ми слухатимемо ваші слова.
Потім він розвернувся і поволі пішов у найбільший курінь. Кло, недобре блиснувши очима, теж пішов. Декілька воїнів підхопили мертві тіла і потягли їх, а решта, збираючи дорогою каміння, потяглася слідом. Кочівники повільно поверталися до своїх рутинних справ.
— Непогано піти висловити співчуття, — Тоні зробив крок уперед, але трикстер зупинив його, схопивши за передпліччя.
— Знайти б того молодика і дізнатися, що саме в них вважається непогано, і який йому зиск від допомоги нам.
— А за яким ім’ям його шукати ти в курсі? — механік обвів поглядом різношерстий натовп людей, які вештались туди-сюди, зайнятих побутовими клопотами, і зрідка поглядали на мандрівників, але близько не підходили. Більшість тягали воду прив’язаним біля візків двоногих короткохвостих тварин з безліччю шкірястих складок. Деякі рубали грубими сокирами деревця, розкладали багаття і встановлювали триноги з казанами.
— Мій плащ залишився на валуні? — спитав Локі, і, дочекавшись кивка, запропонував, відійшовши на два кроки: — Ось там і почекаємо. Гадаю, якщо він так зацікавлений у нас, то й сам прийде.
— А тобі зовсім не цікаво розглянути цих людей, їхні заняття? — здивувався геній.
— Це ще навіть не початок цивілізації, найпростіший уклад кочових племен. Хоча те, що вони додумалися виварювати жир і додавати деревний попіл, виготовляючи мило,— маг кивнув у бік смаглявої жінки, яка щось помішувала в казані,— має зробити подорож поряд з ними дещо терпимою.
— Ну ти й зануда. А я піду ознайомлюсь ближче. У них вогонь…
— Впевнений, що не порушиш візитом якесь негласне табу?
— Бля, — тихо вилаявся собі під ніс, підібрав кинуту толстовку, по якій очевидно не раз пройшлися, струснув і поплентався за асгардцем, сумно поглядаючи на весело потріскуючий розпалений вогник неподалік.

  Через годину біля підніжжя валуна, на якому маг спокійно відпочивав, заплющивши очі і лежачи на спині, а чоловік постійно ворочався, намагаючись сісти зручніше, і не звертати увагу на буркітливий живіт, почувся шелест і юний несміливий голос:
— Боглокі? Містестар? За рішенням вождя тут ваші трофеї. Вкажіть, де волієте розташувати їх.
Тоні зацікавлено звісився, ризикуючи зверзитися вниз, а відновивши рівновагу, негайно спустився. Подивився на тварину, що тягла на мотузках з переплетених смужок шкіри дерев’яний візок, завантажений різноманітними речами, і підійшов до молодика.
— Вітання. Можеш кликати мене Тоні. Ми якраз тебе…
— Вислухаємо, — бог обману, неквапом наближаючись, втрутився з таким тоном ніби робив ласку, а не годину чекав цієї розмови, постійно заспокоюючи нетерплячого попутника.
Винахідник закотив очі і мовив англійською:
— Та припини. Навіщо цей цирк? Він наш єдиний друг тут.
— Радий, що всі, кого ти вважав близькими і друзями, завжди такими й залишалися,— прошипів у відповідь Локі, і в Тоні обличчя стало непроникним. — Але мені досвід підказує спочатку дізнатися про його мотиви.
— Отже, — він звернувся до «порушника їх спокою», — ми слухаємо тебе.
— Я — Річ. Справедливий вождь вирішив, що бій був гідним, хоча… — юнак запнувся, коли трикстер ніби ненароком при слові «хоча» торкнувся рукояті кинджала. — Я привіз… ось…
— Приємно познайомитися, Річ,— винахідник ступив ще ближче, доброзичливо посміхнувся і м’яко потис руку нового знайомого, що вказувала на тварину з візком. Молодий кочівник дивився на руку. — Чи як у вас прийнято висловлювати радість знайомству? Боюся, тобі доведеться дуже багато нам розказати. Я б пригостив тебе чимось, але в нас хіба що три сирі малоїстівні тушки, які валялися десь там.

  Так було розпочато тривалу розмову, в результаті якої не тільки було з’ясовано основні порядки та звичаї племені, а й утвердилися дружні стосунки обох прибульців із молодим місцевим. Після того, як Річ пояснив, що при чесній сутичці третина майна загиблого віддається на користь племені (на розгляд вождя), третина - найближчій рідні вбитого, а третина - переможцю, вони на відстані розташувалися в так-сяк спорудженому наметі з пошитої і натягнутої на кілки шкіри, побагатшали на шматок грубої тканини і жорсткого хутра, мішечки з провіантом (зернами і сушеним корінням, імовірно їстівним, сушене м’ясо невідомого походження, скам’яніла грудка солі), бурдюк, маленький казанок, сокира і кресало, яке відразу використав зраділий механік.
   Незабаром усі троє сиділи біля казанка на вогнищі, чекаючи, поки зваряться шматки невдалого нічного атакера. Дві інші туші, згідно поради, були послані на благо племені, тобто вождю.
Напівпошепки їм було повідомлено, що вони потрапили під пророцтво колишнього шамана, яке, як він сам був упевнений, було вигадкою, призначеною не допустити, щоб влада над племенем опинилася одноосібно в руках сильного, але самовпевненого і кровожерного воїна. На питання трикстера «А чому б цьому воїну якось випадково не померти?» відбувся перелік плюсів слави шаленого непереможного Кло, в тому числі, що при зустрічі з іншими племенами у джерел їм мовчки поступаються місцем біля води, вже ніхто не вимагає сутички воїнів для визначення, чий народ при стоянці займе краще місце розташування, і торгівля вигідніша, і в шляху засідок все менше.
— Раніше Кло не був настільки жорстоким, але кожна перемога переконувала його, у власній правоті, і що всі повинні підкорятися силі і страху. Але дід був упевнений, якщо почати нападати на всіх зустрічних заради грабунку та рабів, то незабаром постійна кривава різанина приведе й наше плем’я до загибелі. Старий шаман уже відчував час близького відходу до невідомого, але передати свій амулет, символ направляючої мудрості, не зміг, — Річ, опустивши очі, продовжив ще тихіше. — Так як його онук виявився недостатньо гідним в очах племені, надто юний і наробив купу помилок. Ось так і з’явилася оповідь про небесну подружню пару. Я— всього лише хранитель амулету, але все ж таки до мене іноді прислухалися, а потім і частіше. Подумав, що так мій дід і планував, але ось ви, і я жалкую про цю самонадіяну думку. — Юний шаман, що не відбувся, підняв відкрите обличчя з сяючими очима. — Невідомі заздалегідь відкрили дідові нашу зустріч. Тепер я можу вам передати символ духу. Простягніть, будь ласка, відкриту долоню.
Шановно вклавши в долоню Локі синій прозорий камінь в обрамленні тонкої металевої пластини, до якої кріпився плетений шкіряний мотузочок, молодий кочівник підвівся і відійшов від вогнища, що поволі загасало, пообіцявши повернутися вранці.

— Цікаво, а про збіги цей хлопець ніколи не чув? — промимрив напівсонний ситий винахідник, загортаючись у хутряну шкуру на підлозі їхнього намету. — Може, чесно зізнаємося йому, що самі загубилися, і не нам їх духовністю завідувати, і тим більше напрямок вказувати? Але вітаю із новим призначенням.
— Спи вже, Старку, — задумливо відповів маг, ліг поруч, але через хвилину сам заговорив: — Якщо це не відсутність уяви, то мене трохи дивує їхня здатність сприймати все як є.
— Мм?
— Вони не напридумували собі конкретних богів чи бога, чию волю б тлумачив шаман, зміцнюючи свою владу і добробут, як це роблять майже всі народи в Мідгарді. Не можуть пояснити енергетичні рухи та взаємодії, то так і називають - невідомі сили; не знають, що за посмертям — пішов до невідомих. Чи все ж таки це нездатність до уявного створення чи умисної побудови образів?
— Передбачати кровожерливі дії, їх наслідки і планувати контрпрограму здатні. Думаю, можеш спокійно дивуватися їм. Але щодо землян… Я далекий від релігій… А звідки в тебе такі знання про вірування різних народів Землі, філософію, наші наукові назви? — Людина навіть перевернулася на бік і витріщилася на місце, де лежав бог обману, хоча в суцільній темряві риси обличчя неможливо було розібрати. — Так зацікавився нашим світом, що вирішив захопити?
—Та не такий уже ваш світ цікавий, — огризнувся той. — Мені пізніше було надано більш ніж потрібно вільного часу для різного читання. Яке ж враження про вас із ваших книг? Ні про що особливо не замислюючись, і не турбуючись, слідуєте давно застарілому «плодіться і розмножуйтеся», бо лише це і сподобалося…
— Тобто був час, коли писання було актуальним, і слідувати вигаданій і нав’язаній релігії…
— Людина досить слабка істота з короткою тривалістю життя, запорука виживання виду - в чисельності. Молодші діти наглядають за свійським птахом, середні за виноградом, старші за вівцями, і батько може спокійно йти, скажімо, на дорогу грабувати подорожніх. Якщо й не пощастить, то не вимруть. Тому наголос на дітонароджуваність, а звідси: будь-яке сім’явипорскування — гріх і бруд, якщо не в лоно дружини, шлюб з якою оплачений як ритуал шаману, священикові, або як там ще. До речі, мене не сильно спокушає тут подібна посада, але для виживання … — пробурмотів бог і продовжив говорити. — Отже, чисельність порядком зросла, необхідність дотримуватися цих конкретних настанов відпала, а відкинули все разом. Ніхто вам не указ, давай свободу дій. І які ваші дії? Приклад: викачуєте всі ресурси по максимуму і за раз, перетворюючи їх на синтетичне сміття, в океані утворився континент із пластику та всяких полімерів, що вбиває все живе. Навіщо він вам?
— Все, шановний еколог, на сьогодні достатньо. Я хочу спати. — Тоні стомлено повернувся на другий бік і ледве чутно про себе промимрив: — Розійшовся як, а я тільки про його ж напад нагадав, нічого особистого.
— А особисте в тебе що? — той не став вдавати, що не чув.
— Можу нагадати, що в тебе борг — вікно мені засклити забув.
— Можу нагадати, — у голосі трикстера явно звучала усмішка, — про подружній обов’язок, дружинонько моя.
— Що?! — стрепенувся геній, але за секунду ліг назад і з єхидцем вимовив: — А я так і знав, що на всіма визнаного плейбоя Землі всі западають, у тому числі інопланетні боги.
— Пишаєшся очоленим рейтингом блядей планети? Не хочу засмучувати, але…
— Блядь?! — вибухнув плейбою. — До твого відома…
— Ну, чоловічої статі, так. Але нерозбірливість у зв’язках так само…
— Так. Ти як спиш?
— Що? — здивувався маг.
— У якій позі зазвичай відпочиваєш? — спокійно і терпляче перефразував питання винахідник.
— На спині. А до чого це?
— А я на боці, але біля мене сокира. Прилаштовуватимешся — відхопиш від так званої бляді на повну! Зрозумів?!
На губи бога обману знову повернулася усмішка, що вчувалася в тихих словах:
— Та не хвилюйся ти так, ніщо тобі не загрожує. Від мене.

І зовсім нечутно додав: — Сьогодні.

===

— Що ти задумав?
— Перевірку придатності для транспортування харчів, невже не очевидно? — Трікстер перебирав підвішені на гілці оброблені сіллю тонкі смужки м’яса, принюхуючись до деяких. З приходом кочівників кількість живності навколо різко скоротилася, але зі спільних вилазок з Річем, що описував звички місцевої фауни, асгардцю вдавалося повертатися зі здобиччю. — А тобі не завадило б навчитися справлятися з тією твариною і візком. Усі рушають вже завтра вранці, якщо ти не забув.
— Не забув, як і про сьогоднішні посиденьки біля вогнищ, і я хочу знати не тільки, про що саме ти збираєшся їм втирати, а й що насправді плануєш.
— Жити довго і щасливо. Начебто звучить непогано, і має всім подобатися, так?
— Локі! Я маю право знати, адже це і мене стосуватиметься.
— О, ми вже маємо не просто тривалу пригоду з наміром у будь-який момент поставити крапку. Невже ти думаєш про майбутнє?
— Ти уникаєш відповіді, зістрибуючи на мою згадану раніше готовність піти, захистивши у своєму світі все, що мені було дорогим. Молодець. — Вираз обличчя Тоні став жорсткішим. — Я гадав, що ти мені навішаєш локшини на вуха, і я міркуватиму, де саме ти набрехав. Але ти не такий милий. Гаразд, не заважатиму бути самому собі на думці.
Чоловік повернувся спиною до бога і пішов до намету. Порившись в упакованих у тканину речах, але не намацавши шукане, все вивернув, ногою розкидав мішечки з корінням і тільки тоді згадав, що потрібні речі ще не складав. Підібравши з видного місця біля входу кресало, підійшов до згаслого після сніданку багаття і вмостився на коліна. Іскри, що висікалися, ніяк не хотіли чіпляти сухе листя з травинками, насипаними на дрібні гілочки, загрожуючи залишити купку відкладених товстіших гілок невикористаною. Але після деякого часу і безлічі лайки з’явився перший димок, який білими хмарками кинувся обійняти відкриті очі того, хто так старанно намагався добути вогонь.
Бог обману, що наблизився з сушеним м’ясом, пригнувшись шмигнув у намет, оглянув безлад, склав ношу на тканину і, взявши казанок із сирими шматками, попрямував до димлячого багаття. Потираючи почервонілі очі, Тоні лише на мить зиркнув і знову зосередився на боязких вогняних жаринках, що перебиралися з листя на тонкий хмиз.
— Я знаю, що таке готовність піти, маг присів поруч. — Хоча в мене це було не заради здійснення великого подвигу, гідного вихваляючих балад. А так би мовити… з рівняння прибирав зайве, щоб інші начебто ідеальні складові могли спокійно досягти балансу.
— Те, що я геній в інженерії не означає, що алегорії мають бути математичні. І я робив, що треба було заради близьких і як міг, а не подвиг.
— Ти назвав єдине визначення подвигу, бо будь-які інші: «заради славної битви», «про нас складатимуть пісні» насправді називаються ідіотизмом.
— Хе, — у генія піднявся кутик рота, а рука підкинула у багаття товстішу гілку, — здогадуюсь про кого ти. Але, схоже, він ніколи не вважав тебе зайвим у своєму рівнянні.
— Або не міг взагалі подивитись зверху. Але незалежно від того, де твоє місце, чи потрібний ти комусь, чи змирився з відходом, завжди всередині залишається нехай крихітне, але бажання жити. Моє з’ясування цього виникло внаслідок неймовірного болю; після готовності піти подальше усвідомлення та відчуття себе в моєму випадку було далеко не таким м’яким, як у тебе.
— Не такий уже ти м’який.
— Якщо ти маєш на увазі…
— Після готовності піти перше відчуття себе - я на тебе приземлився. Ось і повідомляю, що посадка була не найм’якша.
На цю спробу звернути у бік жарту Локі тільки хмикнув. Після тривалої паузи геній уточнив:
— Не хочеш розповісти детальніше, що ж сталося від «вирішив прибрати зайве» і до «На коліна, жалюгідні смертні!»? Обіцяю нікому не розповідати, чесне скаутське.
— Ні. Не хочеш розповісти про предмет, що світився у твоїх грудях, коли я доторкнувся скіпетром?
— Не хочу, — краєм ока винахідник побачив кивок співрозмовника. — Але можу. Коротко: пустеля, демонстрація зброї, що продається, підстава зрадника, вибух, шрапнель, що рухається до серця, полон, інший бранець-рятівник, що помістив для утримання шрапнелі магніт, що живиться акумулятором, тортури, уявна угода, конструювання броні. Пристрій, що світиться — удосконалений пізніше реактор для магніту і для броні, який багато хто хотів витягти або зламати. Деяким близьким це навіть вдавалося.
— Я так розумію, що детальніше не буде, — Локі дістав два шматочки м’яса з принесеного ним казанка, нанизав на зачищені гілки і подав одну замовкнувшій людині. — Трохи сумбурно, малозрозуміло, але… Добре, що ти в полоні був не один.
— Погано, якщо той, на кого вдома чекає сім’я, опиняється в руках мерзотників, і… жертвує собою заради «продавця смерті». — Тоні посунув прийнятий шматок ближче до багаття. — Як вирішити, коли віддано борг?
— Навіть якби нікого раніше не рятував від загрози, то у своєму фіналі ти віддав у всесвітніх масштабах.
Обидва в тиші дивилися на веселі вогники, які облизували краї прогорівших гілок. Іноді відрізаючи куточок м’ясного шматка, що підсмажився, обпікаючи пальці і губи, не поспішаючи жували жорсткуватий обід. На мить спохмурнівши, і дивлячись на сидячого поруч, першим мовчання порушив чоловік:
— Ти ж знаєш, що це від диму?
— Що? — здивовано глянув на нього маг.
— Ти просто так вирішив відверто і душевно поговорити. Я тільки «за». І дуже радий спілкуванню, що, до речі, і продемонстрував, нехай дуже коротко, але відповідаючи на твою цікавість. Запевняю, і будь-яким твоїм оповіданням порадію, навіть якщо це будуть інопланетні казки для дітей молодшого віку. Але якщо ти вирішив провести милу бесіду, бо я ніби плачу, то це був дим від багаття, яке я тоді розпалював.
— Ага. —Трікстер ледь помітно посміхнувся.
— Не те, щоб це було важливо, але…
— Як скажеш, — куточки рота ще на міліметр-другий поповзли вгору.
— Чого так усміхаєшся? Я не брешу.
— А знаєш, Ентоні, адже я теж тобі не брешу. — Бог обману дивився вже без напівусмішки, але ще з бешкетним блиском в очах.
Геній на всі очі розглядав витончене обличчя, близьке й, здавалося, таке відкрите, замислився і нарешті моргнув.
— І ти розкажеш, що задумав?
Локі закотив очі, як часто робив і сам геній.
— З чого ти взяв, що я щось задумав? Що тут взагалі планувати можна?
— Ну так, прямо не брешеш, але уникаєш відповідей, зістрибуєш на гіпотетичні припущення чи зустрічні питання.
— А я й не на сповіді. До того ж за священнослужителя, по ходу, у цьому племені я.
— Правильно. То що за ідеї ти будеш увечері всім втюхувати? Те, як Річ розповідав про збори, що проводилися дідусем, звучало непогано. Похвалити тут, підбадьорити там, підвести до думки, що все йде як слід, і всі радо посміхаються. Але я хочу почути від тебе і прямо, що ти їх мило погладиш за шерсткою, благословиш у дорогу, і нічого іншого відчебучувати не станеш.
— І що, на твою думку, іншого я міг би?
— Знову у відповідь — питання! Ти можеш для мого спокою висловити одне ствердне речення без двоякого трактування, імовірнісних відтінків, що вносять зумисні неточності?
— Ти ж знаєш, що в питанні може бути більше інформації, ніж у ствердному…
— Ну Локі!
— Оскільки багато залежить від настрою нашої публіки, то на виступі більшість фраз буде експромтом. Тож, не бачив сенсу заготовляти текст, який міг би зараз надати для твого найвищого схвалення. Так, хай бадьоренько вирушають, куди й збиралися - через ліс, бо саме туди ми б і самі вирушили. Ні, я не називатиму їх примітивними комашками. — Закінчення було сказано вже з явним роздратуванням.
— Дякую. Було складно, розумію… Хоча ні, не зовсім розумію, чому було так складно, але… — людина підняла відкриту долоню в примирливому жесті, випереджуючи фразу готового перебити його. — Щиро дякую.
Взяв ще шматок для прожарювання і продовжив спокійно поволі говорити:

— От вони нас приймають, як своїх, навіть більше — одразу як один зі стовпів влади, ми приєднуємося до цього племені, йдемо з ними крізь ліс, далі до… Не пам’ятаю, як Річ описував, але зрозумів, що до інших гірських хребтів, повз маленькі поселення, до великої долини, де часто бувають зустрічі з іншими кочовими племенами, з якими можлива торгівля, війна і що завгодно. Якщо живі, то далі знову ліс, багато річок, дрібні поселення, гори, скелі, за якими — кам’яниста долина. Від неї в один бік — багато води, поганої для пиття, і плем’я йде в інший бік, готуючись до переходу пустельною землею, і далі щось ще за річним рейсовим розкладом саме цих кочівників. І ми збираємося все це побачити, бо вже частина племені, і знаходитимемо дрібні радості в такому житті, так? — закінчив геній тихим питанням, видивляючись реакцію на непроникному обличчі співрозмовника. Той тільки зітхнув, та відповів теж спокійно.
— Це саме плем’я може будь-якої миті накинутись на нас і вбити через випадкову неприйнятну для них фразу. Адже саме тому тебе турбує зміст вечірньої проповіді. То чи не рано загадувати навіть на місяць наперед?
— Але якщо, як робить більшість людей, виходити з того, що найближчим часом ми зуміємо не загробитись, то що ти плану… що ти думаєш про таке життя? — обережно запитав винахідник.
— А ти?
— Я перший спитав, — швидко кинув Старк, випнувши нижню губу. — І питав про це ще кілька годин тому.
— А я перший не відповім.
— Хіба так складно?.. — голос почав підвищуватися.
— Так, у простоті й краса. Тож покрасуйся! Висловися про перспективи. Може, якби не я, то тебе у твоєму персональному раю технологічні іграшки на просунутих реакторах біля хмар носили та напої змішували. Так, нема за що тут зачепитися розуму земного інженерного генія, особливо коли треба вигрібну яму рити. Але які альтернативи? Якщо й могли бути, то згасли! — різкий рух руки і на коліна людині впав неживий темпад. — Яких відповідей від мене чекаєш для свого спокіою?
Той покрутив у руках плаский прямокутник, глянув на кинджал, яким по черзі різали м’ясо, знову на темний порожній екран, і простягнув назад власникові і те, й інше.
— Вибач. Не знаю, чому ти реагуєш так, ніби я тебе звинувачую, хоча в перебуванні саме в цьому світі примітивних комашок начебто я ж і винен. Але так як довелося бувати в місцях і ситуаціях гірше, то не вважаю необхідність копати вигрібну яму чимось неналежним або погано впливаючим на розум. За відсутності альтернатив пристосовуватимуся до кочового способу життя. А тепер висловся про перспективи ти, але не як від мене, а від себе.
— Ліс, біля гір, — беземоційно почав перераховувати трикстер, — маленьких поселень, до долини, а далі може бути будь-що.
— Чудово. Цілком такий собі нормальний план на майбутній місяць-два. Але який би випадок був більш бажаний? Ти так випитував Річа про інші племена, які ми можемо зустріти в долині, особливо тих, що більше…
— Я багато про що питав, як і ти.
— Так. Ми тут як сліпі кошенята, і нам страшенно пощастило з тим тямущим малим. Все ж таки повернуся до розмови про долину, де надовго зупиняються великі групи різного народу, якими ти так цікавився…
— Про них ми дізнаємося за місяць-два.
— Бля, я вже втомився ходити навколо тебе навшпиньки, намагаючись акуратно підвести свою думку! Так. Якщо там зустрінемо плем’я крутіше, ти захочеш переметнутися?
— Старк, ти надаєш стільки важливості питанню з розряду «а уяви, якщо б…”

Бог обману підвівся, збираючись відійти від багаття. — Який сенс гадати про те, що..?
— Ці люди за два місяці стануть майже своїми. Як і ми для них, — Тоні схопив бога за зап’ястя, намагаючись затримати для розмови, — якщо вловимо, як краще тут діяти, а в цьому тут є безцінний помічник, який, між іншим, сильно розраховує на…
— То візьмеш його ненаглядного з собою!
— Значить так? Кинеш їх, як тільки на горизонті замаячить…
— Тобі не здається, що твій допит межує з маренням? Нас тут ще не прийняли в жодні «свої», горизонти скупо виглядають у будь-якому напрямку.
— Мені здається, що завдяки допиту складається чіткіше уявлення про те, на що мені можна очікувати. Жаль, що ліміт прямих відповідей від тебе настільки обмежений. Я так розумію, від питання типу «А чи не помре хто з племені випадково з твоєю допомогою?» ти втечеш, і його можна не озвучувати.
— Старк, ти нестерпний!
Локі легко висмикнув руку, різко розвернувся і мало не врізався в юнака, що підійшов. Той весело посміхався. Підійшовши ближче і присівши поряд біля багаття, він прошепотів:
— Хоч я не розумію вашої мови, але… Знаєте, я ж подумав було, що ви визнали себе парою зумисне, через реакцію воїнів і моїх слів. Але ви так сваритеся, що точно одружені вже років п’ять.

=====

  Не зважаючи на побоювання генія, який чудово знав, наскільки трикстер невисокої думки про плем’я, на вечірніх вогнищах той продемонстрував лише доброзичливість і готовність допомагати в будь-яких труднощах. Після гарної байки про нічні небесні світила, що опікуються сміливими і цілеспрямованими, передрік успішний початок переходу в далеку долину, через що погляди кочівників, завжди насторожені, злегка потеплішали.
Але зовсім не подобалося в наступному переході те, що бог зазвичай вирушав з групою авангарду вперед, або з Річем на мисливські вилазки, або розмовляв у дорозі з вождем, а йому самому в обозі доводилося справлятися з упертою твариною, що тягла візок з речами. І не те, щоб його цуралися, але спроби розговорити на будь-яку тему кого з поряд крокуючих, поки були не особливо успішними, йому воліли відповідати односкладно і відмовчуватися. На коротких привалах біля води йому, який ставав у чергу з бурдюком, поступалися дорогою, але дружні розмови підтримувати не збиралися.
До них поступово звикали, і хоча згідно підказок Річа вони розміщувалися завжди осторонь, бо так правильно для шамана, біля них вже частенько пробігали зграї дітлахів, яких ніхто не поспішав скоріше від них прибрати. Але все одно два тижні нудного просування неймовірно дратувало бажаючого активніших дій. Зрештою в черговий вечірній привал, готуючи вечерю і спостерігаючи за влаштовуючим намет Локі, він і сам не помітив, через що почав невдоволено обурюватися, і усвідомив, що вони вже сваряться, лише коли той різко повернувся, розвів руки і вигукнув: «І чого ти від мене хочеш, Старк?!»
— Напевно нічого,— похмуро відповів.
— Смерть від спраги та голоду не загрожує, ти начебто в безпеці. Що не так?
— Про що твої бесіди з вождем?
— Налагоджую довірчі стосунки, хочу акуратно дізнатися, чому той Кло все ж таки йому такий важливий. — Локі криво посміхнувся. — Підозрюєш мене в політичних підступах? Що несподівано прикінчу його? Або …
— Самому дивно, але ні, — Тоні зітхнув. — Тобто, якщо й так, то… Просто мені офігіти, як нудно. Знаєш, північний олень, ти міг би… крім «дякую за вечерю» хоч щось розповідати, а не лише ставити намет, спати, пакувати речі та знову звалювати до пізнього вечора.
Перебравши подумки фрази типу «Ну ось ти і звинувачуєш мене, що нема за що тут зачепитися твоєму розуму» і «я не придворний блазень розважати тебе», трикстер присів поруч біля вогнища.
— У Кло, того який тебе іноді очима поїдає, — на ці слова винахідник тільки пирхнув, — три сильні родичі. Два воїни з купою дружин та підростаючих пацанів і торгаш, у якого найбільше рабів і возів в обозі, якщо не брати до уваги майно вождя.
— Якщо Кло вб’є лідера, навіть не через виклик, йому, швидше за все, нічого не буде.
— Попередній шаман звів поняття мудрості майже до рівня сили та спритності, бо щоб роздобути найсмачніших мишей, треба перш за все знати, де вони водяться. Старий вождь мав багато успіхів, плем’я таке цінує.
— І виклик сили вже не пройде. Але просто вбити і зайняти його місце…
— А ось тут не зрозуміло, як буде. Оскільки обидва сини загинули, майно відійде старшій та молодшій дружинам вождя, і обидві недолюблюють Кло. Але забудемо про багатство. — Локі глянув у бік скупчення наметів. — Якщо його кандидатуру підтримають родичі, то…
— Тоді у нього все на мазі. Але якщо хтось із них сам захоче на місце вождя, то Кло показово скажуть «Ая-я-й, це ж не був чесний поєдинок, і ти не заслужив, а от я поведу всіх у світле майбутнє».
— Вірно. І поки через відсутність прямих спадкоємців вождь так благоволить кровожерливому здоровидлу, йому вигідніше зміцнювати вплив на лідера, ніж позбуватися його.
— Я так зрозумів, що дружини не такі вже безправні,успадковують і таке інше.
— А його дружини, о, про них він тріпоче без угаву, займаються травами, хоча завагітніти від старого знову не надто розраховують, ще й повитухи, тож вони цілком шановані самодостатні в племені особини.
— Значить, ніхто не кличе тебе приймати пологи,— посміхнувся механік.
—Дякую норнам, ні. Мені вистачило звернення однієї дружини чоловічої статі з питанням, чи не лікую-знахарюю я, бо… — Локі запнувся, ніби зрозумів, що почав балакати зайве, але, зробивши непроникне обличчя, продовжив фразу: — практично немає жодної можливості підлікувати в дорозі дещо болісний вхід у тіло, яким пристрасний чоловік продовжує активно користуватися.
Геній пирснув зі сміху.
— А ти не міг магією допомогти бідолашному, поклавши руку на хворе місце? Усі б одразу повірили у твою божественну сутність.
— Я сподіваюся, що можливість звернутися до тієї малої частки магії, залишиться між нами. — Маг серйозно подивився на співрозмовника, і коли дочекався кивка, куточок рота сіпнувся вгору. — І, повір, нам не потрібна зранку перед наметом черга з кочівників, повернених до мене проблемним місцем.
Хоч Тоні і зареготав на весь голос від уявленої картини, все ж таки першим помітив стрункого юнака, котрий підходив.
— Привіт, Річ. А я якраз хотів розпитати тебе дещо.
— Доброго вечора вашій міцній родині. — Щасливо вітав той. — Звичайно, все, що знаю.
— Хороший ти малий, навіть нагадуєш когось. Не розумію, чим племені ти міг не догодити.
Темні очі юнака опустилися, а нога колупнула землю, яку він почав пильно розглядати.
— Якщо це єдине, що ви хочете дізнатися…
— Ні, — відразу зреагував Тоні. — Ні. Це була просто думка, не зважай. Мене цікавлять права дружин у вашому, пардонтє, нашому племені.
— Права дружин? — посвітлілий погляд відірвався від ґрунту і повернувся до обличчя генія.
— Ну, я бачив, що багато хто зазвичай клопочеться біля возів, вогнищ і наметів, але дехто йде і повертається коли завгодно. Тож скільки за звичаями у них свободи?
— Не скажу, що тут існує закон. Чоловіки фізично сильніші, тому в дорозі зі зброєю рухаються попереду навантажених возів, позаду та групами мисливців на всі боки. Дружини просто дбають про збереження майна. Якщо є тямущий раб, який подбає про необхідні речі, то дружина може займатися, чим забажає і вміє — може полювати з чоловіком, або навіть одна, якщо чоловік прямо не заборонив. Хоча однією… Нападати на чужу дружину, втім, як і на вільну, не можна, але… У гурті дружин безпечніше.
— Розумієш, малюк-Річі, дивитися на дупки тяглових тваринок було дуже захоплююче якраз хвилин п’ятнадцять, але ось два тижні вже чуть-чуть перебір. Тож якщо я знайду, хто за мінімальну винагороду нагляне за нашим тягнучим віз двоногим, то я вільний і ні в чому не обмежений?
— Якщо чоловік, — ледве помітний кивок у бік мага, що зберігав байдужий вигляд, — не вкаже прямо, що…
— Не вкаже, — нетерпляче перебив винахідник. — Так не підкажеш, хто б міг, скажімо, за жменю корінців і шматок м’яса доглядати наше барахло?
— Запитаю. Під наглядом зникати речі шамана не повинні, хоч… Вже трохи шкода, що я продав інших рабів, — подивився, що Тоні щоразу при цьому слові трохи морщить носа, але продовжив: — вважав, що мені вистачить одного. Якщо що, можливо, мій раб зможе підганяти і вашого диніка разом із моїми, але якщо не встежить…
— Ніяких претензій, підняв відкриті долоні геній, вдаючи, що не помітив колючий погляд трикстера. — Буду сам шукати, куди поїхав наш динік.
— Тоді я піду. Приємної ночі.
— Дякуюшки, малюк-Річі, ти найкращий.
— І я вже давно не вважаюся малюком, — Річ мигцем глянув на бога, що зберігав мовчання, і пішов.
— А для нього твоє звання шамана справді значуще — постійно коситься в твою сторону, а ти б хоч раз кивнув йому прихильно.
Мовчання.
— Ау, оленятко, ти заснув з розплющеними очима?
— Ні. — Локі підвівся і сховався в наметі.
Винахідник, обтрусивши на колінах штани, пішов за ним і не втримався від підколки:
— І не скажеш, що через відсутність шолома ти вже давно не північний олень?
— Я ніколи не вважався… Старк, ось на що ти зараз нариваєшся?
— Ну чого ти? Я ж по-дружньому. Розговорити намагаюся, ти стільки мовчав.
— Казку на ніч розповісти, щоб ти заспокоївся і заснув? — Маг приліг на шкуру, накинувши на людину плащ, і прикрив повіки.
— Можливо, я не проти, але краще б, про що ти роздумував.
— Багато про що.
— Вірю. І всеж?
— А якщо тобі не сподобається?
— І з якого часу турбота про те, що мені сподобається/не сподобається, спати не дає?
— Зараз мені твоя балаканина спати не дає.
— І не дасть, то розколюйся вже.
— Гаразд. Ти міг би Кло, що облизувався на тебе, непомітно підморгнути, і коли він кинеться за твоїми грайливими сідничками в хащі, я його там уб’ю за напад на мою дружину. Це цілком прийнятно усунуло б…
— Проти! Абсолютно не згоден. І у мене не грайливі сідниці, я рівно ходжу.
— Заради плану міг би й постаратися…
— Не буде такого! І мені подібні плани дуже не подобаються!
— Наполягати не збирався, спокійніше.
— А знаєш, що ще мені не подобається?
— Зараз дізнаюся.
— Рабство. Вони ж нічим і не відрізняються один від одного, просто люди, які опинилися в поганому становищі на узбіччі, або виявилися трохи слабші за якоїсь там битви племен. З них знущаються, б’ють, щоб зламати і перетворити свідомого ближнього на просто майно. Це потрібно…
— Стоп! Ні, Старку!
— Але!..
— Поки не можна! Навіть не здумай говорити з кимось окрім мене про свої аболіціоністські думки! У кращому разі запідозрять у божевіллі.
—Та не біжу я подавати вождеві білль про права, то ти теж спокійніше. Я розумію, що спочатку треба…
— Зміцнити своє власне становище. Ось на цьому і зупинимося, а розхитування їхніх соціальних підвалин відкладемо на далеке майбутнє.
— Поки мені не пощастило лише раз здалеку побачити, як двічі вдарили раба, і я не встиг…
— Ентоні! Що мені зробити, щоб ти не втручався, коли хтось каратиме свого раба? Я дуже прошу…
— Як ти можеш?! Мені заплющити очі і відвернутися?! — він обурено підвівся.
— Так! — асгардець теж піднявся і вигукнув прямо в обличчя. — Інакше це буде безпричинний напад із твого боку! Думаєш, що провчиш рабовласника? Ніхто не зрозуміє, з чого ти напав. Якщо тебе на місці не приб’ють, то схоплять. І як мені тоді тебе захистити?
   Запанувала тиша, в якій чулося лише неспокійне сопіння. Вловивши шкірою тепло дихання, Локі нахилив голову, доторкнувшись чолом до чола винахідника.
— Ти ж ніби геній всепланетного масштабу, але зовсім не береш до уваги наслідки.
— Я, — чоловік сковтнув слину, — не можу обіцяти, що просто відвернуся.
— Я не хочу втрачати твоє товариство, — зовсім тихо прошепотів бог.
— Не можу обіцяти,— так само тихо повторив чоловік і приліг назад на шкуру, повернувшись спиною до Локі, звично вкриваючись краєм чужого плаща. — На добраніч.

Вранці Річ прийшов повідомити, що якщо готові довірити його рабові своє майно, він займеться цим. Тоні відразу поніс тому залишки сніданку з обіцянкою поділитися вечерею, якщо не доведеться по всіх довколишніх лісах шукати свого диніка. А на запевнення юного вільного кочівника, що раб у нього не голодує, відповів, що за додаткове навантаження належить додатковий харч.
— І як плануєш здійснювати свій шлях, якщо трястися на візку вже немає потреби? — якомога нейтральніше поцікавився маг.
— З чого ти взяв, що я щось планую?
Той тільки закотив очі.
— Ти намагатимешся повернути кожне моє слово з першого дня знайомства?
— Можливо.
— Додай ще: «Що тут взагалі можна планувати?» Буде цілком доречно.
— Ага, ось тільки я чесно без поняття. Спершу хотів дізнатися, що ти робиш, коли не підлизуєшся до вождя.
— Старк, я не…
— Можу у Річа запитати. — І вже зробив кілька кроків назад до обозу, коли трикстер його гукнув.
— Тоді можеш почекати тут. Він зараз підійде зі списами.
— Списами?
— Так, у нього їх кілька, як і у всіх воїнів: метальні для ближнього бою, для полювання. Ми часто забігаємо вперед, знаходимо потрібне місце для тренування і вправляємося з цими списами. Він трохи не дотягує до вагової категорії воїнів, але з його спритністю має шанс постояти за себе в бою.
— А ти б’єшся на списах?
— Я теж навчаюсь. Як щодо пробіжки разом із нами?
— Думаю, непогано було б покращити свою фізичну підготовку і не маю нічого проти вашого товариства.
— Старк, може вистачить відповідати фразами, які я сказав би? Давай вже своє «Та я пісяю від захоплення, що ти покликав»
— А якщо відмовлюся?
— Повертатися до своєї манери спілкування, чи разом тренуватися?
— А ти, Тоні, з нами? — поцікавився Річ, що підбіг, простягаючи Локі одну дерев’яну палю з наконечником з м’якого заліза.
— Звісно. Хіба можна упустити можливість повправлятися з пілумом?

  Вони почали майже щоденні спільні подорожі на відстані від основної групи, що повільно просувалася, чергуючи полювання з тренуваннями з місцевою зброєю. І хоч трикстер почав рідше шукати товариства вождя, чим був трохи невдоволений, зате міг доглядати за невгамовним смертним, і під час тренувань так вимотувати його, щоб ледве вистачало сил повечеряти і заповзти в намет на ніч, не те щоб шукати у що вплутатися.
   А в гористій місцевості всім доводилося вже налягати на сокири, щоб усунути звалені бурями та обвалами дерева та візки могли пересуватися далі. Швидкість просування поменшала ще й через рясні дощі, котрі розмивали стежки. Промоклу деревину неможливо було розпалити і Локі іноді, переконавшись, що нікого крім Тоні поруч немає, вдавався до магії. Коли багаття весело розгорялося, ділилися палаючою деревиною і з Річем, і з іншими бажаючими швидше зігрітися, що переконувало всіх у винятковості їхнього нового шамана. Сили мага, що залишалася, ледве вистачало на відновлення взуття і висушування одягу, щоб можна було не трясучись від холоду повноцінно відпочити вночі. І все ж у безтямних пошуках тепла засинаюча людина все ближче підсувалася до живого тіла мага, відпочиваючого поруч. Одного ранку прокинувшись, Тоні виявив, що поверх плаща, слугуючого ковдрою, його плече обіймає витончена рука, посміхнувся і не зумів стримати язик за зубами:
— Вважаю, Оленятко, у нас серйозніше, ніж випадковий секс, якщо прокидаємося в обіймашках.
Тіло позаду заворушилося і, прибравши руку, потяглося, розминаючи м’язи.
— Не впевнений, що повністю розумію прикметник «випадковий». Асоціюється з тим, як хтось, скажімо, виходячи з купалень, послизнувся і випадково сів на чужу ерекцію.
Хіхікнувши, Тоні теж почав розминати кінцівки, які погано слухалися.
— Нагадаєш увечері відкрити тобі секрети чудових відносин у мідгардців.
— Не думаю, що ти зможеш здивувати невідомими раніше таємницями. Мене іноді дивує ваш вибір слів, що використовуються для визначення тих чи інших понять.
— Тобто шушукатися в темряві, як підлітки не будемо?
— Подивимося, чи вистачить у тебе сил хоч до намету доповзти. Попереду великий завал, який треба розчищати. Вгадай кому?
— Всім вільноходябельним, включаючи дружин та дітей.
— А оскільки більшість дружин зараз клопочуться з дітьми, у яких від застуди температура і соплі по коліна, а мисливцям вождь дав установку зосередиться на ловлі всілякої живності для майбутньої торгівлі, то…
— То ти з Річем втечеш на полювання, а завал розгрібати мені одному,— простогнав геній.
— Не одному. Тому готуйся надихати своїм прикладом усіх одноплемінників, які рвуться до праці, і особливо, які відлиняють від неї. Поки дорога не звільниться розбирати намети немає сенсу, тож снідай, закочуй рукава…
— І вперед і з піснею, — похмуро пробурмотів Тоні, розглядаючи похмурий ранок у пелені дощу.

=====

  Наближаючись до пологої місцевості, де незабаром мали з’явитися маленькі будівлі кількох сімей, що осіли, Річ розповідав про те, як раніше кочівники часто нападали і просто привласнювали все, що вважали придатним, а поселян шукали по околицях і, якщо знаходили, робили рабами. Філантроп добряче напружився, уявивши, як мирні люди, почувши про підхід воїнів, ховали цінне, хапали дітей і тікали хто куди, але полегшено видихнув, варто було юнакові повідомити, що вже років п’ятнадцять точно вони воліють не розоряти господарства, які можуть і не встигати відновитися, а торгувати, отримуючи при цьому багато корисних речей та продуктів. Хоча, швидше за все, вони так і не зустрінуть місцевих жінок та дітей, їх продовжують ховати, все ще з недовірою ставлячись до чужинців.
   Але Тоні все одно було дуже цікаво бути присутнім при переговорах вождя з найстарішим від поселень, виглядаючи з-за плеча «чоловіка», а потім розглядати предмети начиння, шматки грубої тканини, мішечки з зернами, невідомі плоди і дрібних звірят, яких розводять не стільки для м’яса, як заради шкурок. Поки трикстер вимінював заготовлене м’ясо на зерна та плоди для різноманітності в раціоні, зацікавлена людина відійшла до дальньої приземкої хатини біля краю лісу, біля якої були помітні клітки із кумедними звірятками. Захоплений спостереженням за їхньою метушнею він і не помітив, як позаду вималювався здоровань.
— Якщо збираєшся тихенько стягнути парочку, я можу допомогти, — прогудів той.
— Ні, Кло, — Старк подумки привітав себе з тим, що зумів не здригнутися від несподіванки. — Я вкрай проти крадіжки, та й вони мені ні до чого, просто цікаві.
— А знаєш, у мене ж багато возів, величезна хатина, не гірша, ніж у самого вождя, велика кількість усього цікавого.
— Ти, це — у Тоні округлилися від здивування очі, — підкочуєш до мене?
— Я просто підійшов, не котився. Але якщо хочеш побачити, яке круте і спритне може бути моє тіло, відійдемо, я покажу. — Задоволено вишкіривши жовтуваті зуби у посмішці здоровидло поклав руку на плече винахідника, злегка ошелешеного нахабством, і потягнув у бік лісу.
— Серйозно? — раптом розреготався геній, вивернувшись і відступивши на крок. — Сорян, але ти зовсім не на мій смак. Та й у мене є чоловік і все таке.
— Якщо дружина бажає більше, ніж чоловік здатний, то може прийти до будь-кого вільного за задоволенням. Тож тебе не засудять, крихітко. Не бійся, — Кло знову навис над Тоні і, потягнувшись до нього рукою, погладив великим пальцем по шиї. — І спочатку спробуй мій смак, може тобі дуже сподобається.
— Пікап вісімдесятого левла? — продовжуючи сміятися, і відсовуючись від небажаного дотику, він розвернувся і спробував максимально чітко вимовити: — Не зацікавлений.
Швидкими кроками попрямував до видніючої групи, вважаючи, що в натовпі ця комедія точно не триватиме. Хоча через неприємне почуття, що виникло від чужої руки на шиї, дуже хотілося розбити нахабну пику. Але зрозумів, що недооцінив чи то наполегливість, чи то дурість неодруженого залицяльника, коли його руку знову схопили і ривком потягли назад.
— Ми не договорили, крихітко. Ти ще не почув усе, що я можу запропонувати.
Тоні різко розвернувся, збираючись використати інерцію руху для посилення удару, як його стиснутий кулак, що замахнувся, був зупинений холодними тонкими але сильними пальцями, а чужа рука, що вхопила його, зірвалася, мало не відриваючи рукав. Поруч стояв бог обману, вчепившись в зап’ястя Кло. Неподалік уже маячило кілька воїнів, які підходили ближче.
— Відійди, Старк. — Він відпустив кулак механіка і злегка відсунув його, всунувшись між ними.
— От тільки не треба сцени ревнощів, чи порятунку принцеси у біді. У мене самого руки сверблять, — посміхнувся геній і не думав іти.
— Старк, ми вже не одні, зроби, як прошу. — Побачивши очі Кло, що зблиснули передчуттям бійки, трикстер продемонстрував злісну усмішку.
Обличчя людини посерйозніло і він промовив англійською:
— Ні, Локі, не використовуй це для вбивства. Я не…
— Не буду, гаразд?! Суртур тебе дери, дай місце!
У цей момент здоровань замахнувся вільною стиснутою в кулак рукою, одночасно намагаючись вивільнити схоплену. Але Локі вмить опинився за його спиною, не тільки не випустивши зап’ястя противника, але і зручніше вхопивши, все з тією ж усмішкою, і з усієї сили вивернув, після чого коліном штовхнув у бік вже присутніх кочівників. Сам швидко відійшов на два кроки і голосно промовив:
— Він схопив мою дружину проти волі. Яка рука це зробила, та й постраждала. Питання вичерпане, але при подальшому нападі…
Побачивши, як Кло, притискаючи до тулуба праву руку, розлютився, трикстер злегка нахилився вперед, зігнув лікті і приготувався до нападу.
— Що там таке? — почувся голос вождя, що різко припинило подальшу бійку.
Після короткої словесної лайки Кло з Локі старий вислухав воїнів, котрі підійшли першими, невдоволено підтиснув губи, дивлячись на постраждалу кінцівку, і пробурмотівши «суперечку закриту», пішов. Тоні, провівши поглядом спину бога, який вирішив, зрозуміло ж, з вождем ще побалакати ні про що, вирушив до наметів.
Локі вималювався тільки пізно ввечері, і повідомивши, що завтра шлях продовжується, почав перепаковувати речі, щоб новопридбані теж компактно вляглися.
— Я не виконував план заманювання Кло, — буркнув механік.
— Знаю. Чи тобі треба переконати себе?
— Спостерігав?
— Краєчком ока, про всяк випадок,— куточок рота рушив угору. — Зазвичай, якщо є хоч найменша неймовірна можливість, що мені не пощастить, то мені точно не пощастить. Сам здивувався, що так успішно склалося.
— Ти засранець, північний олень.
— І чому ж? Тому що ситуація…
— Вождь незадоволений був.
— Зрозуміло. За тиждень рука його уславленого воїна не відновиться, і коли про це дізнаються в іншому племені, яке зазвичай зустрічається з ними в долині…
— Якщо дізнаються.
— Ні, «коли дізнаються».
— То можуть знову захотіти типу гладіаторських поєдинків. — Тоні примружив очі. — І кого ти перед вождем просуваєш?
— Себе.
— Що? — недовірливо засміявся чоловік. — Битва шаманів? Палицями мутузитимете один одного. Тобі, Гендальфе, по ходу, посох із коряжки якийсь змайструвати ще треба. Хоча ти радше Саруман.
Почувши сміх, асгардець на мить зморщив носа.
— Як воїн. Заборони до бійки немає, отже, можу.
— Але вирішувати вождю, а він…
— Проти. Поки. Але попереду щонайменше тиждень, встигну переконати.
— Бійка заради бійки не твоє, ти подібне називаєш дурістю. Що ти розраховуєш отримати? Навіщо тобі…
— Ось спробую і дізнаюся, що з цього вийде.

   Спершу вийшло так, що недружні погляди Кло стали відверто ворожими, вождя ще більш похмурими, а Річа ледь не відчайдушними. Юнак під час тренувань бачив, що їх новий шаман має м’язи, але, на його думку, явно недостатньо значні, і постійно намагався відмовити Локі виступати в ролі бійця, при цьому намагаючись не образити, і мало не плакав. Геній вирішив просто подивитися, що буде далі, збираючись зайняти найкращі глядацькі місця, і шкодуючи, що кукурудза для попкорну тут не росте.
   А далі, як і передбачалося, найкраще місце біля водопою у славній долині перетину шляхів було зайняте. І хоча Тоні взагалі не бачив проблеми в тому, щоб їх стан розмістився трохи навіддалі, але, мабуть, це було питання крутості і політики, і вождь із загоном воїнів і наближених (у тому числі шаманом) попрямував натякати іншому племені, що їм треба посунутись. До пояснень результатів переговорів ніхто не зійшов, але по напруженій фізіономії вождя «похмуріше вже нікуди» і по фальшиво-смиренному трикстеру з танцюючими бісенятами в очах зрозумів, що бійці бути.
Поки готувалася широкий майданчик, з якого прибирали каміння, ними ж і встановлюючи його межі, кожен вождь оголошував імена п’яти бійців, а далі обговорювали черговість та зброю. Так вирішено було два поєдинки провести в рукопашну, один зі списами ближнього бою, один із сокирами, один із ножами.
   Перед виходом противники роздягалися до штанів, брали зброю, якщо вона була обумовлена, і по сигнальному крику починали рвати один одного на клапті. Винахідник не був у захваті від боїв без правил, особливо, де здаватися теоретично можна, але майже всі б’ються на смерть, щоб не стати ганьбою племені. Але так як нічого цікавішого ніде не відбувалося, то, пожовуючи смужки солоного сушеного м’яса, він підійшов ближче з боку «своїх». Його пропустили, але звернули увагу, щоб був обережнішим — через відсутність огорожі найближчим глядачам може випадково влетіти.
Першим був родич Кло. Він з голими руками попер на противника як танк, не звертаючи уваги на пару ударів у відповідь, продовжував бити не сповільнюючись, навіть коли тіло, що впало зі зрушеною в бік щелепою і проломленим всередину переніссям, перестало тріпотіти. Тоні припинив жувати. Ніхто не поспішав відтягувати шаленого атакуючого, щоб, потрапивши під гарячу руку, самому не перетворитися на побиту купу м’яса. Сам воїн відійшов лише тоді, коли до затуманеної свідомості нарешті дійшло, що його руки даремно розбиваються об зламані краї кісток.
   Наступний бій був дуже довгим. Їхній воїн тримався непогано, різко атакував і вчасно блокував, падаючи, одразу перекатом йшов убік, швидко піднімався, але все одно програв. Він був ще живий, коли його витягли за край, але очевидно, що страждати йому вже недовго. Бій на списах виявився дуже травматичним, тому що зачепив і двох глядачів, і закінчився смертю обох бійців, коли смертельно поранений в останньому зусиллі навалився на супротивника і, проломивши ребра, проткнув йому легеню. Після тривалої суперечки вирішили на користь бійця з чужого племені. Рахунок був вирівняний боєм на сокирах, коли другий родич Кло, який також нагадував ведмедя, спритно ухилившись від замаху зніс півголови атакуючому таким потужним ударом, що частинами мозку забризкало вболівальників.
   Обидва вигравші воїни, перекрикуючи шумний натовп, і сумний плач дружин убитих, відразу почали вимагати, щоб їм притягли належні трофеї з майна переможених. Але стихли під незадоволеним поглядом вождя.
   Коли на вирішальний поєдинок вийшов Локі з кинджалом, Тоні, раніше впевнений у витривалості та фізичній силі бога, на мить все ж таки засумнівався в його везінні, що привело до цієї ситуації, і в його непробивності, розглянувши противника. Той був ще вищим, весь збитий з твердих м’язів, що перекочувалися під засмаглою, вкритою численними шрамами шкірою. На його фоні трикстер здавався витонченою мармуровою фігурою, якій місце в музеї, але ніяк не на арені в битві на смерть. Після сигналу, що означав початок бою, ніхто з них не поспішав кидатися на ворога. Перехоплення зручніше рукояті, крок в один бік, в інший, пара обманних маневрів, і знову завмерли. Кидок уперед Локі побачив в очах противника за мить ще до фізичного руху і рвонув назустріч, в останню мить йдучи вниз, розсікаючи сухожилля під коліном і моментально випрямляючись. І коли супротивник, що скрикнув від болю похитнувся, навмання змахнувши рукою, так і не зачепив його, глибоко встромив кинджал тому в шию праворуч, відразу витягуючи лезо, дозволяючи крові пульсуючими поштовхами покидати тіло через розрізану сонну артерію. Поки поранений вільною рукою інстинктивно накрив рану на шиї, асгардець завдав по ній зліва ще один удар кинджалом і відійшов на пару кроків, струшуючи з леза червоні краплі.
Тоні не хотілося милуватися фонтанами крові, тому він тихо вибрався з тріумфального натовпу пошукати свого диніка, переконатися, що у того достатньо корму, і його там ніхто не турбує. Локи, що підійшов пізніше, там його і знайшов, погладжуючого численні жирові складки тяглової тварини.
— Сподіваюсь, ти не давав йому ім’я?
— Плануєш його зарізати?
— Ні, — бог підібгав губи від почуття прикрості. — Але ти сам бачив, що їх часто ріжуть заради м’яса, особливо цінується жир зі складок. Він не домашній улюбленець.
— Диня. Я назвав нашого диніка Диня.
— Ясно. Пішли вже ставити намет. У нас місце там ближче до води та вище.
До згаданого місця йшли мовчки, розглядаючи радісно усміхнених одноплемінників, які сьогодні готувалися палити багато вогнищ і істи багато їжі на честь перемоги.
— Шість життів, — вигукнув винахідник, — і заради чого? Місця вище та ближче до води?
— Це просто видимий вияв, ще плюс залякування, репутація… — і з утомою в голосі продовжив: — А в Мідгарді війни за трохи найкращий клаптик землі, отже, не влаштовували? Тут хоча б не суцільна різанина, лише п’ятеро ризикують. Можливо іншим разом і трьох вистачить.
— Щось я не голодний, — геній глянув на складені для вогнища гілки, але розвернувся і втік у наметі. Маг пішов за ним.
— Я теж хочу просто відпочити. — Звично вмостившись на шкурі, заплющив очі.
— А разом з усіма бенкетувати, приймати вітання, особливо від вождя? Ти багатьох здивував.
— Старк.
— І як же адреналін, радість перемоги, ейфорія від виду переможеного супротивника? Невже зовсім не сподобалось?
— Ні,— зітхнув Локі,— мені не подобається вбивати. Але якщо це необхідно і вирішено, то не бачу причин вагатися.
— Зрозуміло. — І через п’ять хвилин мовчання: — Ні, ну я радий, що ти не програв.
— Сумнівався?
— Я? Я в курсі, що ти бог, хоч і з обмеженими силами. А всі довкола все-таки не на тебе ставили. Ти там виглядав зовсім не переконливо і не страшно.
— Спостерігав?
— Краєчком ока.
— Хм, — і через хвилину: — Ти ж придумав «Диня» тільки після того, як я сказав, що він не домашній улюбленець?
— Так.
— Ти засранець, Старк.

   А вранці Річ продемонстрував трофеї, що належали за перемогу в чесному поєдинку, вказуючи на візок, навантажений складеним величезним шатром, мішком з продуктами, списами, шкіряними шнурами і двох нових диніків. Але ще навіть вечір не настав, як Локі одного з них віддав, щоб вирішити конфлікт, що виник, коли Тоні побачив рабиню, яку господарі за щось карали. Так вони втратили ходячий свіжий запас м’яса з цінним жиром, і придбали мовчазне, зиркаюче з-під лоба дівчисько.
   На прохання механіка, який побачив криваві плями на спині рабині, бог обману навідався до дружин вождя і повернувся з вивареними смужками тканини, зіллям та маззю на основі жиру диніка, залишив принесене в наметі і вийшов підготувати дрова для багаття.
— Сподіваюся, що ти мене розумієш,— звернувся Тоні до дівчини. — Бачив, що тобі зранили спину. Я хотів би тебе оглянути та зайнятися цим.
Він нахилився за зіллям, змочив ним смужку тканини, а коли обернувся до постраждалої, заціпенів — вона, зовсім роздягнувшись, лежала на животі на підлозі, судоромно вчепившись у сукню, яка нагадувала мішок.
— Е, ти чого? Я не… — в якісь віки розгублений геній не знаходив слів. Потяг за край сукні, щоб прикрити її, але дівчина ще міцніше стиснула на тканині чіпкі пальці і навіть прикусила краєчок. Не розуміючи, як поводитися чоловік відступив.
— Локі!
— Не можеш впоратися з?.. — Трікстер, увійшовши до намету, запнувся на півслові. —Та ти чудово справляєшся з роллю рабовласника. Навіть не припускатиму, в чому тобі знадобилася моя допомога, але допомагати не збираюся.
Він різко розвернувся, але не встиг вийти, тому що Тоні міцно вхопився за його руку, тримаючи.
— Не будь придурком, олень! Я хотів допомогти їй зі спиною, а вона… З нею явно не все гаразд, а я не знаю як… — Геній невпевнено глянув у вічі бога.
— З усіма насильно зробленими рабами не все гаразд, і це не виправити ні за день, ні за місяць. Змирись. Поводься так, щоб їй було зрозуміло, а згодом, можливо…
— Локі, а зараз? Я не казав голяка плюхатися на підлогу. — Відпустивши передпліччя мага, він безпорадно розвів руками, намагаючись навіть не дивитися на тіло, що не видавало ні звуку.
— Які саме слова говорив?
— Що помітив рани на спині, і хотів би оглянути і зайнятися цим. Взяв зілля, озирнувся… ось.
— Ну, геній усієї землі, є ідея, що зазвичай робили з рабинею після слів «оглянути» і «зайнятися цим»? І що вона не так зрозуміла?
Тоні вже набрав повні груди повітря для обурень, але тільки повільно видихнув, з ледь чутним “Бля-я-я”. А Локі наблизився до розпростертої дівчини і безпристрасно короткими фразами сказав: «Встань. Одягни сукню від пояса, щоб спина була голою. Сядь, повернувшись пораненою спиною до Тоні». Дочекавшись мовчазного виконання вказівок, повернувся до все ще тримаючого зілля винахідника, який подумки вразився з того, що вперше почув своє коротке ім’я, вимовлене богом обману.
— Дуже конкретні чіткі фрази, — асгардець пішов до виходу. — Нехай поки побуде в умовах, схожих на ті, що були. Так, жахливими — тягнути весь побут, спати під навісом біля намету господарів, якщо не звуть, їсти тільки після них. Ну, м’якше зробиш, але щоб їй було звичним її місце та деякі обов’язки, а потім уже почнеш повертати поняття вибору і питати про побажання.
— А якщо повідомити їй, що вона вільна людина? — присівши, Тоні почав акуратно протирати криваві смуги на відкритій спині.
— Як думаєш, яка відповідь?
— Ні вона, ні хто інший не зрозуміє цього. Навіть якщо голосно оголосити, що ось динік з візком тепер її, і вона вільна чинити, як хоче…
—Інші подивляться, як на… викинуту тобою за непотрібністю сокиру, яку можна підібрати та використати. Бажаєш це перевірити?
— Це повний пиздець. Ти, — закінчивши з маззю, звернувся до рабини Тоні. — Відпочивай. А ми, північне оленятко, пройдемося? Подякуємо чудовим дружинам вождя за цілюще зілля, подивимося з пагорба, як починають розгорятися багаття, напевно, красиво…
— Не знаю, до чого це ти, — примружив очі трикстер, але гаразд, можна і пройтися.
Коли, піднявшись на невисокий пагорб над долиною, вони зупинилися, розглядаючи внизу мешню людей, зайнятих звичайними клопотами, геній заговорив:
— Ти зараз шановний шаман, а з нещодавна ще й прославлений воїн…
— Сам здивований, що все йде так гладко. Ворог, що затаївся, в особі Кло цілком передбачуваний.
— До тебе вже цілком серйозно прислухаються…
— І ти вже написав тексти, які мені слід визубрити і проголошувати на вечірніх зборах? — з ноткою злості в голосі спитав Локі і вп’явся колючим поглядом в обличчя співрозмовника.
— Нічого я не складав, Тоні відкрито подивився у відповідь, відчуваючи зростаюче власне роздратування. — Це ти в нас завжди всяко-різно наплануєш уперед за всіх, макіавеллі недороблений, і намагаєшся підлаштувати, як тобі зручніше.
— Старк, якщо ти…
— Та не гарчи! Я просто хотів спокійно обговорити! Точніше, разом міркувати… — уже тихіше й втомлено продовжив чоловік. — Ти подумав трохи правильно, та я нічого тобі не нав’язую. Але ж ми можемо якось посіяти в них думку, що раб має можливість стати вільним?
— Можу розповісти казку про гладіаторів арени, де на переможця чекає нагорода і свобода.
— Непоганий початок.
— І вони вже за півгодини відновлять коло з каміння, в якому будуть примусово битися раби. Про різні ставки розповідати, щоб господарям цікавіше було?
— І знову привіт, повний пиздець. Може якось переінакшити, щоб не… О,— надихнувся винахідник від думки, що виникла. — Історія, як султан юну бранку зробив не просто наложницею, а першою дружиною. А що?
— Мені любовні романи їм переказувати? І наскільки детальними робити описи? — здивоване обличчя повільно ставало глузливим.
— Деталі на твій розсуд. Судячи з того, як деякі одні з одними поводяться, їм не завадили б ні уроки пікапа, ні сексології, та й сімейні консультації були би в тему.
— Старк, я не збираюся…
— А загалом, що не так? В історії та дружина з рабині відіграла важливу роль у долі країни. І це історичні факти, а не лише любовний роман. І жирним плюсом йде думка, що рабиня може навіть стати впливовою, а не просто вільнішою.
— Мінусом буде, що незаміжні діви в рабинях побачать конкуренцію, якій треба ще більше зіпсувати існування…
— Бля-я! Чому ж все не може бути просто…
— Сюрприз! Вирішив пограти в політику, проштовхувати нову ідеологію, і думав все легко та просто?
— Ну, це в попередньому житті любили перекрутити кожне слово, як їм більше до вподоби, і як краще продасться у ЗМІ. А в цьому мені здалося, що трохи простіше.
— Можливо й простіше. Подумаю, історія справді непогана.
— А якби ще реальний приклад шановного… — винахідник підколупнув носком камінчика.
— Ні! Мені достатньо однієї фіктивної навіженої постійно створюючої проблеми дружини!
— Але ж просто церемонія, порядок якої саме ти легко можеш змінити. А її, до речі, треба змінити.
— Ні! І краще не заговорюй більше про це.
— А про церемонії?
— Можна, але не сьогодні. Я хочу повечеряти і нормально відпочити, якщо те мовчазне непорозуміння не спалить намет; я, здається, бачу вогонь у місці, де ми розмістилися.

   Мовчазне непорозуміння все ж таки не тільки не спалило намет, а й приготувало в казанку з зерен, плодів і м’яса кашу, а саме шмигнуло під навіс, абияк прибудований поруч із новим наметом. На пропозицію Тоні вийти і повечеряти разом тільки лупала лякливими темними очима, так що він просто виділив їй третину і залишив у спокої.

  Як тільки плем’я рушило в дорогу, механік не відходив від дівчинки, намагаючись допомагати з напрямком і наглядом за двома диніками, котрі тягли завантажені візки, але вона тільки сахалася, не розуміючи, що робить погано, раз біля неї постійно крутиться один із господарів. Бог обману тільки посміхався, дивлячись на час від часу втомлено потираючого обличчя механіка, що виражав німе питання «Ну, що не так?», але не втручався, поки той, нарешті махнувши рукою, сам переконався, що допомоги їй не потрібно.
Через тиждень Дора (треба було її якось називати) вже так не відсахувалася, снідала і вечеряла з ними разом, хоч на віддалі за кілька кроків.

   Пару вечорів маг присвятив племені, розповідаючи кумедну для них казку про рабиню, що стала першою дружиною великого вождя, що згодом підказувала чоловікові безліч наймудріших порад. Багато хто просто як діти сміялися і просили переказати щось ще раз, або розписати детальніше частину, що сподобалася.
— Знаєш, — після одного такого вечора влаштовуючись зручніше, звернув увагу Тоні. — Наші ЗМІ тебе любили б. Ну, вони і мене обожнювали з тією ж невгамовністю, з якою і брудом намагалися облити, але тебе… Думаю, ти міг би стати всесвітньою зіркою, чиї фрази розтягують на цитати, платять шалені гонорари за участь на заходах, а особливо навіжені фанаточки з натовпу намагалися б потрапити в тебе своїми мокрими трусиками.
— Ось останнє мене якось мало спокушає.
— А боксери, в які спустили особливо вразливі молодики? — розійшовся у веселощах геній.
— Старк, ти зараз ділишся пережитим досвідом, чи намагаєшся про щось конкретне запитати?
— Хм, на секунду задумався той. — Спочатку ніби просто дуркував, але зрозумів, що я справді про тебе знаю дуже мало. А ти даси відповідь?
— Не спитаєш, то точно не дізнаєшся, — усміхнувся трикстер.
— Ти був тільки з жінками, чи волієш чоловіків? — поспіхом запитав, поки не передумав.
— Був і з тими, і з тими, волію цікаву особистість. А сам?
— Сам? — перепитав Тоні, занурившись у те, що бісексуальність бога не повинна наштовхувати його на всякі роздуми, але…
— Винятково з жінками? — уточнив об’єкт несподіваних роздумів.
— Після коледжу з різними в юні часи експериментами, так — маса гарних ципоньок, чиї імена не мають значення, — почав одкровення плейбой. — Просто щоб розважитися, скинути напругу, розслабитися, або навпаки щоб струснутися при черговому ступорі в розробці. Поки не побачив Пеппер. Тобто ми вже давно були знайомі… Але одного вечора я її саме Побачив.
Чоловік замовк, і бог, вирішивши не переривати спогади, що нахлинули на того, і не порушувати тишу, повільно поринув у сон.

====

  Цілком спокійно минули ліс, плем’я підійшло до першої широкої річки і почало облаштовуватися на привал, під час якого слід підготуватися до переправи. Попереду, окрім найближчої, на них чекала ще одна неглибока спокійна, хоч і широчена річка, потім уже біля підніжжя гірка — стрімкіша, але найважчою вважалася остання гірська, яка загрожувала бурхливою течією змести все, що потрапить у її води. Для подолання перших водних перешкод достатньо було зміцнити візки сухими деревними стовбурами для більшої плавучості та балансування, та перевлаштувати на них речі.
— Коли перетнемо цю річку, промокнемо до нитки,— готуючись до ночівлі, міркував винахідник.
— Якщо диніки злякаються, брикнуть і, запанікувавши, вирішать втекти чи потонути — ось це буде неприємність, а вологий одяг має властивість висихати прямо в дорозі, — озвучив очевидне асгардець.
— Тобто сушити нас своїм чаклунством ти не плануєш, навіть якщо буде можливість? — Людина, не втрачаючи надії, подивилася на мага.
— На твоє непорозуміння я магію витрачати не буду точно, вона й так звикла обходитись. До того ж, тут не так холодно — і ти не застудишся, якщо рухатимешся.
— На себе коханого ти магію не шкодуєш,— пробурмотів Тоні.
— На що я витрачаю свої здібності — моя справа. Тобі щось не подобається, Старк?
— Так зрозуміло, що твоя. Я… Я сподівався, що скоро і мені перепаде приємна спа-процедура,— тихо зітхнув той і почухав потилицю, пальцями розгрібаючи пасма, що відросли.
—Спа? — здивовано дивився на нього маг.
— Ну ти весь такий акуратний — волосся стало довшим, але в порядку, щетину видаляєш так, що й не видно ніколи. А я мучуся дерев’яним недогребінцем, голінням кинджалом та жижею типу мила. Дивуюсь, як ще блохи з мандавошками не завелися. Напевно, їх тут не існує.
— У мене не росте волосся на… — тихо почав Локі
— Можна трохи голосніше? У гомосапієнса слух не настільки хороший, і він тебе не чує,— людина присунулась трохи ближче до буркотуна.
— Можливо, через те, що я напівйотун, у мене не росте борода,— голосніше промовив бог, повернувши обличчя до настирного генія. — Отже, я не застосовую на це свою магію.
—Круто. Тепер я заздрю тому, що ти — напівйо якось там.
— Заздриш?
—«Заздрю» не справді, це просто для опису…
— Для мене було шоком дізнатися про своє єство! Згадай найжахливішого ворога всіх землян, монстра, який лякає одним своїм існуванням.
— Ну, щоб навскидку…
— І виявляється, що ти — наполовину він. Заздриш? Пф, — з цими словами напівйотун відвернувся, накинув на себе плащ і заплющив очі.
— Першим у думці ворогом, який усіх налякав був іномирний хитрий загарбник, який володіє магією, дивним скіпетром та армією. Але ти не найстрашніший.
— І армія була не моя.
— Насправді найстрашнішим ворогом був Танос. Але уявляти себе у бузковому кольорі я категорично відмовляюся.
— Отож бо. Але…
— Але ніжно синій, яким світяться мої екрани та голографічні проекції, так нічого.
Локі непомітно у темряві посміхнувся і ніяк не прокоментував останніх слів.

  Обидві річки з рівнем води по коліно, максимум до середини стегна, долали зранку, після чого всі йшли далі вперед. Але після третьої, де динікам, які йшли вбрід, доводилося прикривати очі, щоб не лякалися, і іноді задирати їм морди, щоб не захлинулися (деякі все одно йшли під воду, перевертаючи візки) вимокли і видихнулися всі, і вождь оголосив привал на два дні.
— Наші диніки були спокійнішими. Це ти добився? — спитав Тоні у встановленому наметі, розглядаючи, як маг зав’язує в плащ промоклі мішечки з провіантом і тягнеться до скручених у рулон хутряних шкір, що поважчали від вологи.
— Вони бачили ілюзію. Тому ти міг кинути все на непорозуміння і так героїчно рятувати в річці невдах-сусідів.
— Ти теж ловив з перекинутих возів і дітей, і клунки, і повертав власникам. Я бачив.
— Мені належить демонструвати турботу про людей з племені. Становище зобов’язує.
— Тоді чому тихенько кидав їм речі, що вислизнули, без підкреслення своєї допомоги гучними пафосними промовами? Не вірю, що змарнував би можливість…
— Що ти хочеш, Старк?
— Визнай, що вже вважаєш їх своїми.
— У мене немає жодних «своїх». А тепер помовч.
У генія на очах по мішках і шкурах, на яких тримав руки Локі, ніби марево пробігло зверху вниз, і вже за мить він розмотав одну абсолютно суху шкуру, не дивлячись, кинув нею в зачудованого глядача.
— Це її. Віднеси.
Маг почав звільняти висохлий плащ. Усміхнений Тоні вийшов з намету і простяг предмет Дорі, яка на встромлені в землю навколо вогнища кілки і гілки навішувала промоклі шматки тканини для просушки.
— Пощастило, що деякі речі дивним чином залишилися сухими.
  Здивовано глянувши на господаря, дівчина миттєво скинула мокрий мішок, що служигував сукнею, накинула на гілку біля вогнища і загорнулася в хутряну шкуру. Механік, що поспішив заплющити очі, пробурчав «Попереджала б», відчувши, що ношу з руки забрали, різко розвернувся до намету і зробив крок. На другому, хоч очі вже розплющив, але не встиг пригальмувати, врізався в груди закутаного в плащ Локі, який тримав свій вологий одяг у руці. Той, обійшовши трохи збентежену людину, розвішив речі на просушування. Тоні зрозумів, що магії немає, пригнічено зітхнув і почав стягувати з мокрої спини через голову злиплу толстовку разом з футболкою. Маг, що прямував назад, його зупинив.
— Підемо, я спробую.
Вже в наметі пошепки геній уточнив:
— А магія не вичерпає? Я вирішив, що сили вже зовсім немає, раз ти свої одежки по-старому…
— На двох точно немає, — буркнув Локі.
— Але пробувати ти вирішив на простому смертному, бо?..
— Старк, якщо ти не помітив, твоє взуття розклеїлося ще в перші дні, але все ж таки в досить пристойному стані служить тобі досі, як і одяг. Просунуте земне виробництво? Чого раптом побоюєшся зараз? — Локі сів на край розстеленої шкури і втомлено грюкнув рукою біля себе. — Приземляйся вже.
— Ти виглядаєш стомленим, і я не знаю, чи це безпечно для тебе.
— Заткнися, Старку.
   Тоні зробив над собою зусилля і зумів промовчати. Спочатку сів поряд, але подумав, що Локі всеодно, а він теж втомився, тому приліг на спину і витягнувся, зручніше влаштовуючись. Але коли маг, що схилився, м’яко поклав долоню йому на груди, з’явилася думка, що це йому самому не всеодно. Має бути тривожно — він лежить абсолютно беззахисний, а над ним колишній загарбник збирається застосовувати магію. Але тривоги зовсім не було, усередині заворушилося інтригуюче почуття зацікавленості в тому, що відбувається — він лежить, розслабляючись, під загорнутим в один плащ красивим чоловіком, що спирається на його груди витонченою сильною рукою. Тоні пошкодував, що світла вогнища, яке проходило через нещільно прикритий полог входу, так мало, що майже нічого не розрізнити на блідому обличчі, обрамленому чорним довгим волоссям. За, здавалося б, недоречним спогадом про те, що останній випадок сексу був у такому далекому минулому житті, він пропустив момент чаклунства і просто в одну мить усвідомив, що йому дуже комфортно в сухому теплому одязі, а чиста шкіра позбавлена надмірної зарослості.
— Дякх… — кашлянувши і, дивлячись, як маг прибрав руку і втомлено приліг поруч, винахідник знову почав говорити, але вже без хрипоти: — Дякую. Може б тобі ще підкріпитися? Меню не найрізноманітніше, але поки ще Дора підтримує багаття можу тобі швиденько чогось…
— Не треба. Я просто відпочину.
— Океюшки, — він ледве стримувався, щоб рукою не проінспектувати пахвинну ділянку. — А не можна, щоб так не надто довговолосато і залишалося завжди?
— Ні. Навіть будь я не обмежений у силі, втручатися в природу твого тіла незворотними змінами може бути небезпечно.
— Ясно. — І через дві хвилини, посміхаючись: — А як ти вибираєш мені стиль?
— Я не вибирав тобі стиль.
— Ну, ти вирішував, наскільки прибирати волосяний покрив на всьому моєму тілі,— людина поворухнула стегнами, повернулася на бік, обличчям до бога, і задерикувато посміхнулась. Грайливі раніше думки та теперішнє почуття комфорту подарували йому гарний настрій. — На свій смак?
— На твій смак.
— І давно ти відстежуєш мої смаки?
— Щось раніше у тебе подібних питань не виникало. Я просто відновлюю, як було, коли тебе бачив біля озера напередодні зустрічі з племенем. А тепер спи, я хочу відпочити.
— Напевно раніше занадто втомлювався і не звертав уваги, — при цьому подумки зізнався, що все рідше згадує про життя «до», і тепер радіє простому «тут і зараз». — Але ти так детально мене запам’ятав…
— На пам’ять поки не скаржуся. Але якщо ти, Старк, зараз же не заткнешся, підстебну волосяні цибулинки, і будеш змушений голити свої чресла щодня кинджалом, і якщо собі чого відтяпаєш, лікувати не буду.
— А як же обмеженість у силі та вторгнення в природу тіла?
— Мені вже начхати! Я спробую!
— Мовчу, — у не такому вже вдаваному переляку відразу відповів геній, але, заплющивши очі в очікуванні сну, посміхався.

  Остання річка змушувала не лише робити великий гак вгору до місця переправи, впізнаваного по скелястих виступах, що кам’яними зубцями стирчали з обох боків на високих берегах, а й усім племенем збирати матеріали, необхідні створення тимчасового підвісного мосту.
   Декілька днів пішло на підготовку. Чотири порівняно тонкі мотузки кріпилися до переплетених у товсті канати, два в майбутньому верхніх мали стати перилами, а в два нижні щільно вплітали розколоті стовбури, плоскою стороною вгору і будь-яку обв’язку для настилу. Хоча частина річки була обрана найвужча, але через міст слід було переправити по черзі все плем’я, то до роботи ставилися з усією ретельністю і не поспішали.
    Потім обирали, хто, в якій черговості і що робитиме. Спочатку два шалені родича Кло самі повинні подолати бурхливу течію, обв’язавшись на поясі тонкими довгими мотузками, що слугували одночасно страхувальними. А коли виберуться на протилежний берег, то кам’яні виступи там обв’яжуть цими мотузками, тримаючись за які до них перебереться половина воїнів. І тільки тоді відв’яжуть і почнуть дружно тягнути, щоб прикріплені до тонких мотузок канати, особливо з настилом, можна було максимально натягнути і добре закріпити, обмотавши і обв’язавши ними кам’яні зуби. Першим міст випробує, пройшовши по ньому, Кло, другим — раб торговця з диніком, і далі по черзі. Останніми залишаться двоє сильних, але не опасистих — вони ножами перерізають канати на залишеному березі, і, попередньо прив’язавшись мотузкою до настилу і міцно тримаючись за бруси, зваляться в потік, на ньому їх і витягнуть. На запитання Тоні «А чому б не спорудити постійний міст?» була відповідь, що мотузки племені стануть у нагоді, а чужі кочівники десь позаду - ні. Бути двома останніми зголосилися Річ і Локі, хоча в легкості останнього геній сильно сумнівався, але промовчав, дивлячись на вождя, що невдоволено хмурився, та все ж таки не перечив шаману.

— От тобі, олень, треба бути в кожній дірці затичкою? — прошипів Тоні, але замість очікуваного обурення несподівано почув сміх.
— Не бажаєш уточнити, що ти маєш на увазі?
— Ти чудово знаєш! — ще більше розгнівався геній. — Як не фігуруєш серед перших, то треба в останні вмалюватися, аби лиш дивилися на тебе. А те, що несміливій дівчинці доведеться самій переводити непередбачувану навантажену тварину хитким мостом, тебе взагалі не хвилює.
— Та не така вона боязка, і справляється з усім краще за тебе.
— Чорт, Локі, я не жартую! Ти не можеш звалити…
— Старк, я вже не можу відмовитися!
— Не хочеш!
— Наші тварини будуть спокійними. А ти, сподіваюся, візьмеш із них приклад і не вступиш у резонанс…
— Який саме? З диником на мосту, чи зараз із тобою?
— Обидва.
— Надійся собі. Але поки ти будеш і далі щось тихо задумувати, не те, що не радячись, але й не попереджаючи, я не збираюся навіть вдавати, що у нас дружба. — Тоні різко розвернувся, збираючись відійти, але трикстер упіймав його руку і злегка потягнув на себе, говорячи тихіше:
— Це було не заплановано. Річ зголосився, і мені подумалося, що його треба було б підстрахувати.
— А чому він зголосився? Та тому, що його кумир постійно залазить, куди не просять, от і він лізе. Ти не думав, що будь-які твої дії впливають на близьких? Чи тобі абсолютно похер?
— Близьких?
— Ех, ти мій близький, можна сказати, недалекий друг, — зітхнув чоловік, дивлячись, як бог обману на мить стис щелепи, але відпустив руку і тихо запитав:
— У нас дружба?
— Я потім вирішу, ти з дрібним спочатку не втопіться.

  Переправа проходила, як і було задумано, але дуже повільно. За весь час кимось із племені було втрачено лише два диніки з візками, один з яких належав найбагатшому торгашу. Такі втрати вважалися нікчемними для подібної переправи.
Тоні дивився, як Локі, відіграваючи роль шамана, розсіяно погладжував деяких тварин, що ступають на міст, у тому числі їхніх, і ті поводилися неквапливо і впевнено. Він не був певен, наскільки через це втомлюється маг, і чи зможе в разі потреби потім допомогти Річу… Але, нехай без магії, той все одно залишається сильнішим і витривалішим за людей, і турбуватися нема про що. Адже так? Адже так?
   Коли три чверті всіх кочівників уже знаходилися на протилежному березі, в бурхливій воді, рівень якої здавалося, що трохи піднявся, все частіше почали пропливати гілки. Провівши поглядом поглядом останнього, Локі вказав Річу на сухий деревний стовбур, що майнув внизу у течії.
— Не знаю, що обвалилося десь угорі, але побоююся, що це ще не все, з чим доведеться мати справу у воді. Будь обережний.
— Звичайно, — легко посміхаючись, на слух навіть ніби безтурботно, відгукнувся юнак, починаючи вільний кінець мотузки, обв’язаної навколо талії, прикріплювати до настилу.
Маг, дивлячись на посилаючого йому посмішки, задумливо насупився, але також обв’язався мотузкою, не особливо, щоправда, перевіряючи надійність вузлів.
   Помітивши, що останній відступив від мосту, спочатку перерізали канати, що слугували перилами, і, поки їх витягали на той бік, одночасно взялися за нижні. Коли ті, що залишилися нерозрізаними, переплетені в канат мотузки почали сильно натягуватися від ваги провисаючого настилу і лопатися, Локі крикнув «Стрибаємо», і, вчепившись однією рукою за край падаючого моста, вони занурилися в бурхливий потік.
Злегка приголомшений Річ втратив ніж, і вп’явся руками в канат. Але тут відкинутий від каміння течією уламок стовбура несподівано збив його і врізався в мотузку, що кріпилася біля пояса так, що хлопець зігнувся вдвічі і пішов під вируючу воду. Трикстер, все ще стискаючи кинджал, перерізав своє кріплення до мосту і рвонув до Річа. Той, уже намагаючись тримати голову вище, відкашлювався і знову захлинався, схопився за кострубату деревину, що наїхала на його мотузку, зумів прокричати «Застряг! Тисне!», і знову пішов під воду. Локі, обхопивши його тіло, намацав натягнуті пута, звільнив від них, і обидва схопилися за підступне дерево, що несло їх вниз за течією. Коли асгардець озирнувся на залишений позаду міст, побачив інший уламок дерева, що мчав на них, з усіх сил відштовхнув юнака і вхопився вільною рукою за цю другу деревину. Усміхнувшись Річу, що розгублено оглядався на нього, і, намагаючись перекричати шум течії, прокричав: «Хто перший зручно причалить до берега?!». Нарешті, зумівши надійно закріпити кинджал в саморобних піхвах на поясі, він перехопив свою деревину зручніше, йому навіть на пару секунд вдалося її осідлати і весело змахнути однією рукою, поки течія не повернула, огинаючи підводний кам’яний валун, і його перевернуло і накрило хвилею. Але вже за мить, відплювавшись, і веселячись, він знову спробував повернути свою позицію на норовистій колоді.
— Твою ж… — тільки й зміг вимовити Тоні, проводжаючи поглядом віднесених рікою.

   Коли залишки моста витягли і розібрали назад на окремі мотузки та дрова, вождь закомандував продовжувати шлях, що пролягав униз, а двом воїнам рухатися краєм берега, виглядаючи тіла. Залишивши диніків під наглядом Дори, геній відійшов, щоб іти вздовж річки, але не помітивши ні тіла кочівника, ні асгардця, з темрявою повернувся на дорогу. І зрозумів, що треба тепер трохи піднятися назад, тому що основна частина племені рухалася повільніше, ніж він.
   До того часу, як Тоні виявив, де зупинилася Дора, вона вже розпалила багаття, зварила шматок солоного м’яса із запасів, і намагалася встановити великий намет, на що він сказав, що сьогодні можуть обійтися колишнім малим, якщо немає заперечень. Вирішивши прийняти вічне мовчання за знак згоди, абияк повечерявши, винахідник поставив намет, куди забрався разом з дівчинкою, суворо оголосивши, що вони там просто спатимуть, не торкаючись, і щоб навіть не надумала роздягатися. Трохи пововтузившись, він таки ліг і завмер, заплющив очі, слухаючи мірне дихання поряд. Відмахнувся від швидкоплинного бажання ткнутися обличчям у спину теплої живої людини, адже це просто немає настрою від втоми. З Річем у компанії маг, інопланетна сильна істота, так що турбуватися нема про що. Від слова зовсім. Правильно? Абсолютно нема про що.
   Весь другий день виглядав, як і попередній: вози повільно спускалися позаду зручним шляхом, а перед очима ті самі кам’янисті береги надмірно галасливої бісової річки. Шурхіт позаду? А ні, здалося. Сонце знову повільно ховається за деревами і настав час повертатися до Дори. А там угорі за кущами таки хтось…
— Тоні! — дзвінкий голос Річа пролунав позаду знизу і геній, миттєво розвернувшись, помчав назустріч.
— Річ! Все гаразд? Ти цілий? — Тоні, що пригальмував на останньому кроці, коротко обійняв юнака, а відсунувшись, почав розглядати на наявність поранень.
— Ціл… Я? Я цілий, тільки забиті місця. Думав, що пошкодив кісточку, коли вибирався з річки біля каміння на березі, бо зісковзнув і було дуже боляче, — після короткої заминки раптом затараторив вразливий молодий кочівник. — Але Локі покрутив мою ногу, сказав, що нічого страшного, і справді, мабуть, просто потягнув, тільки чуть-чуть болить, я навіть не кульгаю. Без нього,— він опустив очі і промовив тихіше,— я б загинув.
Тоні перевів погляд на бога обману, що чекав з усмішкою на обличчі і, зробивши два кроки до нього, зупинився за півметра.
— Привіт, північний олень. Ти як, нормально?
— Так, — почувши прізвисько, закотив очі, але одразу знову повернув губам усмішку. — Нас шукав?
— Вас? — Геній зробив здивоване обличчя. — А навіщо вас шукати? Самі знайдетеся. Мені хотілося знайти зручний спуск до річки, щоб спробувати завтра зловити рибу. Знаєш, від солоного м’яса вже щелепи зводить, хоча Дора готує як шеф-кухар ресторанів з мішленівськими зірками, не скаржусь.
— Ага. Тоді йдемо, покуштуємо, якщо вона роздобула щось для вечері.
— Я побіжу вперед. — Річ чомусь зам’явся. — Подивлюся, чи все гаразд з моїми диніками і рабом…
Кинувши швидкий погляд на мага, знову опустив очі, згадав, що повинен бігти, як сказав, і поспішив уперед. Вони спокійно попрямували слідом.
— Що це з ним? — пошепки запитав геній. Безуспішно прочекав у тиші дві хвилини, та спитав уже голосніше: — Що у вас сталося?
— Та нічого такого. Течією нас швидко забрало вниз. Як він і розповів, на берег вибралися, він не дуже вдало, але можна було виправити. Думали сидіти і чекати на вас, але стало холодно і нудно, а це кочів’я, виявляється, так повільно рухається.
— Угу, про кісточку я чув і зрозумів. Запитую про інше — погляди, які він на тебе кидає, дивніші за звичайні.
— Не бери в голову, нічого це не означає, — відмахнувся бог.
— Це не відповідь. І ти ж, начебто, мені не брешеш.
— А я й не брешу, — голос трикстера став різкішим. — Що б ми з ним не обговорювали, жодних змін у звичайний укладі це не вносить, отже, нічого й не означає. Можеш припиняти черговий допит, іншої відповіді не буде.
Він пришвидшив кроки, і людина поспішила слідом, вирішуючи, чи залишати це питання так, чи…
Після вечері, встановивши намет, в який одразу втік на відпочинок маг, і поставивши поруч намет для Дори, Тоні вирушив шукати Річа. Знайшовши його намет, зупинився біля входу.
— Малюк-Річі? Можна увійти? Я хотів би поговорити.
— Тоні? Звичайно, мій шатер відкритий для тебе.
Подумавши, чи є така фраза необхідною церемонією, чи просто ввічливістю конкретної людини, геній, відкинувши полог, щоб усередині стало світліше, пройшов усередину і сів навпроти.
— Знаєш, — почав він. — Локі іноді говорить і робить дивні речі, і якщо він тобі…
— Він тобі розповів? — перебив Річ, почервонів і зніяковіло дивився на свої коліна. — Вибач. Мені… соромно перед тобою. І я попросив не говорити, адже й значення не має…
— Стоп! Має, не має. Що, чорт забирай, сталося то?
— Так він не говорив? — на мить глянули великі здивовані очі і знову опустилися.
Тоні не втримався, за підборіддя підняв збентежене обличчя і, карбуючи кожне слово, запитав:
— Що? Він? Зробив?
— Не він. Я. Вибач.
— Гаразд, що ти зробив?
— Ну, ти розумієш? Твій чоловік такий… — він кинув швидкий погляд почервонілих блискучих очей на Тоні. — Сильний, спритний, впевнений… гарний. Він так ризикував, щоб мене врятувати.
— Бля! — Генія нарешті осяяло. — Ти запав на нього! До речі, не так він і ризикував.
— Запав? Ну, коли вибиралися з води, я вже ослаб, не втримався на мокрому камені, і впав назад, а нога застрягла, і…
— Запав, закохався. Яке у вас популярне сленгове слівце? Проїхали,— зупинив сам себе. — Продовжуй.
— Він так ніжно тримав мою ступню, розминав… Мені так захотілося, щоб… Я почав говорити, що він міг би мати кілька дружин, пробач, але твій чоловік тільки відмахнувся і сказав, що тебе, Тоні, йому навіть більше, ніж достатньо.
Біле схилене над ним обличчя, що промайнуло в думках, в обрамленні чорного довгого волосся, від зізнань Річа на коротку мить викликало легкий укол ревнощів, що відразу змінився ледь стримуваною веселістю, чим довше тривала розповідь.
— Ми йшли майже всю ніч, щоб не мерзнути на холодній землі, але я так утомився, і коли вкотре спіткнувся і довго не міг підвестися, він сказав, що треба відпочити. Накидав дрібних гілочок і листя під деревом, ми там розмістилися, і я обійняв його, щоби разом тепліше було, а потім я не стримався і…
— Облапав його? — через силу стримуючи регіт, геній вклинився в паузу.
— Що? Я… Я зізнався, що дуже хотів би стати його другою дружиною, і… Підсунувшись… Я хотів, щоб він зрозумів, наскільки сильно… Пробач мені.
Річ відвернувся і, впавши в розстелені шкури, в їхніх складках сховав почервоніле вологе обличчя. Далі його голос звучав глухо:
— Твій чоловік відмовив. Я запитав чи не через чутки про мене і Кло, але він сказав, що плював на будь-які чутки, якби шукав собі другу, то це був би я, але йому не треба. Повернув мене, обійняв зі спини і порадив думати про щось інше. Мені так стало соромно. Зрозумів, що все зруйнував і просив забути і не казати тобі. І ми не згадували про це.
Спина лежачого судорожно затремтіла, і Тоні відчув, як залишки сміху геть чисто змило хвилею жалості. Він нахилився над юнаком, і, круговими рухами потираючи йому спину, м’яким голосом повторював, що не треба так переживати, що нічого не зруйнував, і що все буде добре, поки той не заспокоївся. Тільки тоді він, нарешті поплескавши по плечу, підвівся і пішов до себе.
Тихо пробрався в темний намет, ліг і потягнув плащ на себе. Відчувши, що сонний маг заворушився, сказав:
— Шкода хлопця. Закохався в тебе по вуха і до істерики.
Після хвилинної тиші Тоні, який уже вирішив, що Локі безпробудно спав, почув ледве вловимий шепіт:
— Я в цьому не винен.
І чоловік так само тихо відповів:
— А тебе ніхто й не звинувачує.