Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Серпневі ранки були створені для того, аби спати подовше і поміцніше, особливо коли тобі і твоїй дівчині на роботу аж на дванадцяту. Уляна перевернулася з одного боку на інший, попередньо стукнув сусідку по ліжку ногою.
– Уля, бля-я-а, – незадоволено протягла Катря, підіймаючись на ліктях, – Може, обережніше наступного разу?
– Сказала ти після того, як всю ніч складала на мене свої руки, – сонно пробуркотіла Улянка.
Катерина нічого не відповіла і піднялася. Не любила вона довго спати, як би пізно на роботу не вирушала. І відірвалася від ліжка Катря вчасно: в ту ж секунду на тумбочці задзеленчав телефон, сяйнув знайомим номером. Зелені очиці Улянки з запитанням втупилися в пристрій.
– Доброго ранку, Богдано Валеріївно, і чи в курсі ви, що зараз шоста тридцять ранку? – урочистим тоном запитала Катря і увімкнула динамік, аби Барвінок теж чула розмову.
– Та знаю я, тут просто цей, емьордженсі – трошки захекано пробуркотіла Богданка. Уля піднялася з ліжка також, – Мені, так би мовити, треба твоя допомога.
– А я вже не рахуюсь? – додалася до розмови Улянка.
– Пані Барвінок, тут розмова серйозних леді відбувається, – Катря жартома дала цибульки дівчині. Та тільки обурено потерла ніс.
– Ну, значить, питимеш свою каву без цукру. Якщо я вже до серйозних леді не дотягую, – повідомила Уля і пішла на кухню. Катря ж тільки усміхнулася їй вслід. Все одно каву вона зробить на двох, як би не удавала з себе ображену.
– Розказуй, що вже трапилось.
За кілька хвилин Улянка та Катря з зосередженими обличчями слухали довгу розповідь Богдани, сьорбали гарячу каву і хрумкотіли маринованими огірками просто з банки. Можливо, комусь таке здалося б дивним, але дівчата не шкодували: однаково холодильник нічим іншим похизуватися не міг, а кава була завжди під руками.
– От якби ж в нас залишилася ще піца з учора, – пробелькотіла Уля і поставила порожню чашку у мийку. Катря шикнула на неї, – Йой, ну окей, мовчу!
– Отож-бо. Так, ну, що я можу сказати, колего, – промовила Катря щойно Бодя закінчила, – Вона сьогодні нікуди точно не поїде і в цьому нема нічого поганого. Сова зрозуміє.
– Та це взагалі другорядний момент, – відмахнулася Богдана і пікнула домофоном, – Я ще щось можу зробити?
– Дати особистий простір, – вставила своє Улянка, нахилившись до телефону, – Якщо в неї нема суїцидальних схильностей…
– Ні, до самопошкодження вона не вдавалася. Орися дуже сильна, насправді, скільки я її знаю…
– Та віримо-віримо, – засміялася Катря, – Ти впевнена, що в тебе до неї почуттів нема?
Богданка на деякий час замовкла. Катря і Улянка з розумінням в очах переглянулися.
– Можливо, цейво… Є почуття, коротше, – нарешті пробуркотіла вона, – Тільки зараз їй не до цього.
– То скажеш пізніше, після того, як вона відпочине і отямиться, все ж два дні шоку поспіль і вона, певне, виснажена до сраки, – запропонувала Уляна, – Тейк йор тайм, як кажуть.
– От дідько, я про це не подумала…
– Ти тільки спитай спочатку, чи хоче Орися побути на самоті, – Катря відставила порожню чашку з-під кави і лагідно цьомкнула в щоку Улянку, – Дякую.
– Нема за що. І так, варто спитати: може їй на самоті навпаки буде страшно. А може твій волохатий чмоня…
– Це не чмоня, це Степан Андрійович, – обурено відізвалася Богданка і клацнула кнопкою ліфту. Уляна тільки знизала плечима.
– Він рукав моєї кофти порвав. Тому волохатий чмоня.
– Стефчик досі шкодує про це, правда! А тепер відключаюсь, я вже майже вдома.
Богданка поклала телефон до кишені і зітхнула. Стеф із неймовірною собачою зосередженістю втупився в двері ліфту, немов мале дитя. Йому хотілося зробити свою чудову гав-магію й примусити чудовисько впустити їх, але дівчина тільки смикнула пса за повідок.
– Не працює. Пішли.
Поверхом вище знайшлася диспетчерка, з якою Богданка, м’яко кажучи, не ладнала. Натягнуто посміхнулася й смикнула Стефа, який вже почав гарчати. Літня жовчна жіночка, втім, повернулася до Рискало, ніби щойно спіймала її за якимось злочином.
– Вітаю, Ганно Степанівно, – максимально спокійно проговорила Богданка й підійшла ближче до сходів, – Ви не знаєте, випадково, коли роботи з ліфтом закінчаться?
– Коли треба – тоді й закінчаться, – буркнула Ганна Степанівна, склавши руки на грудях, – А ти сюди своїх подруг-наркоманок знов тягаєш, так?
– Орися не наркоманка, – з натиском мовила Бодя й розвернулася спиною до жінки, – Сіль та перчина з вашими очима.
І треба ж: спрацювало! Ганна Степанівна миттєво згадала про свою печеню, яка вже й заморилася кликати горе-куховарку противним смородом. Богданка знов смикнула Стефа й піднялася до квартири, доки та не повернулася.
Клацання замка – і от Степан Андрійович з пихатою мордою поспішив на кухню, де вже хтось хазяйнував. Богданка скинула кеди і принюхалася: пахло смаженим хлібом і овочами.
– Гей! Це не для тебе! Відійди! – зойкала Орися, – Бодя-а-а, він твій бутер хоче забрати!
– Стеф, фу!
Рискало забігла на кухню і… завмерла у дверях. Біля плити крутилася Орися у її позиченій футболці. Богданка ніяково усміхнулась.
– Раночку? Бачу, ти…
– Пробач за футболку, просто я свої речі кинула до пралки і… – почала виправдовуватися Орися і змахнула руками, – Я-якщо треба – я зніму…
– Ні-ні-ні-ні, всьо окей! Правда! Тобі навіть пасує…
– Дякую?
Аби не надто «загубитися» у думках Орися зняла зі сковорідки два бутерброди з підсмаженими овочами і виклала їх на решітку з духовки. Якраз вчасно: позаду неї клацнув електрочайник. Богданка не сіла й досі, хоча могла і дивилася жалісним поглядом у бік столу.
–Я думала, що можу так віддячити, типу… Ти мене дуже виручила і все таке, – Зав’ялова знизала плечима і дістала горнятка.
– Ти не мусила, правда, – ніяково пробурмотіла Богдана і махнула рукою, – Тобі, цей… Навіть платити не треба, от! І ти геть не заважаєш чи щось таке…
– Все одно я не можу просто залишити все так, як є і мусила віддячити бо це правильно. Хоча, бутербродом за житло – таке собі. То … Ти ж будеш снідати, правда? – ніяково запитала Орися і залила окропом дві чашки, паралельно плюхнув води на стіл, – Ох-х ти…
– Так, буду, – так само ніяково погодилася Богданка і сіла за стіл, – А стоп, руки.
– Що руки?
– Немиті.
– А-а-а…
Орися відвернулася до холодильника і луснула себе по щоках, доки Богданка мила руки просто на кухні. Ідея зізнатися все ще не покидала голови, хоча після вчорашнього освідчення, певно, не надто вдала думка. Зав’ялова закотила очі, наче спитав у стелі, як їй бути.
– Коли плануєш сісти за папери? – ніби між іншим запитала Богданка і Орися сіпнулася: геть забула про видавництво з цим всім гамузом. Так, певно, треба поводитися так, наче нічого не сталося. Це здалося Орисі доволі раціональним рішенням. Вона сіла за стіл і обхопила гарячий кухлик чаю обома руками, ніби змерзла.
– Та десь пообіді, думаю… Нічого ж, що поїздка відкладеться?
– Нічого.
Аби не задавати зайвих питань, Орися запхнулася гарячим бутербродом і шикнула: обпекла язик. Богданка смикнулася до неї зі стурбованим виглядом:
– Ти як?
– Та житиму, куди подінусь… Кхм.
І все ж поєднання підсмажених помідорів із яйцем та сиром в хлібі Орисі сподобалось. Ще б цю не дуже гарну гіркоту прибрати: дехто забарився з яйцями і ті трошки підгоріли. Втім, Богданка незадоволення не виказала – значить все нормально.
– О котрій ти будеш вдома? – обережно запитала Орися, ковтнув бутер і торопкувато залив його чаєм. Бодя знизала плечима.
– До сьомої десь, може раніше. Тобі не можна, фу, – під столом пролунало обурене скавуління, – Припини мені ноги облизувати, а то копняка дам. Ти визначилася, хто буде ілюструвати?
– Я ще стиль Катерини не бачила, – ніяково засміялася Орися, – Хоча була б рада, якби це була саме ти. Типу, знаєш… Твої малюнки до моїх фанфіків мені завжди подобалися. Я кілька колись роздруковувала навіть і було б класно, якби моя історія знов пройшла через твої руки. І я теж…
– Пройшла б через мої руки? – з недовірою запитала Богданка, зіщулившись.
– Я-я теж і нервую також і… Т-так! Ох блін, олія крапнула на штани, я швидко!
«Бовкнула зайвого!» – подумала Орися і стрімголов вилетіла з кухні, – «Боже, яка ганьба, це пизда!».
«І шо вона мала на увазі цим?» – почухала макітру Богданка і замислилася. Зазвичай плями від олії помітні на тканині, особливо світлій, – «Стоп, вона знов втекла від теми!».
«Ну ніфіга собі, ти знов втекла від теми, вітаю, Орино Миколаївно!».
У ванній Орися почала нервово туптатися настільки, наскільки дозволила площина. Періодично вона поверталася до дзеркала і обурено тицяла пальцем у своє збентежене відображення, невизначено змахувала руками і відкривала рота, пориваючись щось сказати.
– Щоб більше такої хуйні не було, зроз? – буркнула Орися собі і нарешті вийшла з ванни. Богдана тим часом розставила чистий посуд на місця і навіть перевдяглася, – Мабуть, давай ввечері поговоримо, бо зараз щось не те.
– Давай. Якщо що – все у холодильнику. Свіч у тумбочці, ігри теж. У майстерні дивитись не можна чіпати.
– А де ставити кому? Дивитись, не можна чіпати чи…
– Де захочеш, а я побігла…
Богданка завмерла в дверях. На губах застигло «кохаю тебе». «Люблю тебе» теж не поспішало зриватися. Між ними наче провалля утворилося, разом з порожнечею у голові.
– До вечора, – кивнула їй Орися, – Х-хоча, стій!
– Що таке?
Вони завмерли одна навпроти одної. Орися обережно вхопила кінчик краватки і заходилася її приводити до ладу.
– І нащо ти її носиш, якщо зав’язуєш неправильно? – пробурмотіла вона, не піднімаючи очей. Богдана ніяково усміхнулася:
– Мені подобаються краватки, вони солідно виглядають.
– Еге… Ніби все.
Орися невпевнено поглянула просто у брунатні спокійні очі Богдани. Пальці чимдуж вчепилися у краватку, наче не хотіли, аби Рискало кудись йшла. А Богданка ніяково дивилася на дівчину так, наче цуцик, що його упіймали за шкодою.
– Орись, я спізнюсь.
– Ах, так-так… пробач.
Хоч Богданка і здавалася спокійною, а все ж серце несамовито калатало від хвилювання. Наче й те, що хотілося сказати, лежало на поверхні, але слова так і не збиралися докупи. Навіть Стеф втомився чекати і пішов у майстерню до улюбленої тахти.
– До вечора, – повторила Орися, випустив краватку з рук.
– До вечора…
Мабуть, уперше в житті Богданці не хотілося їхати на роботу саме сьогодні.
***
– Боже, блять, що відбулося?!
Богданки не було вдома вже кілька годин, а Орисі тільки о дванадцятій дійшло що саме вона зробила. Стискала Богданчину краватку, наче повідок. Дивилася просто у її спокійні байдужі очі, сподіваючись побачити там щось невизначене, хоча, кому вона брехала: Зав’ялова шукала там таку ж бентегу і закоханість, як у неї самої. Блукала поглядом по обличчю і зупинялася щоразу на тонких блідих губах…
– Стеф, я дурна. Я пиздець дурна, – резюмувала Орися і відклала контролер свіча вбік. Її Лінка якраз добивала монстряка жахливих розмірів, – Я намагалася тільки…
– Поправити краватку, звичайно, саме так подруги і роблять, – кивнула Улянка.
Богданка намотувала кола ілюстраторською, супроводжена зацікавленими поглядами Катрі і Улі. У зубах стирчала цигарка. Зусиллями Барвінок – непідпалена. Сама знічена Бодя здавалася колегам трошки приреченою і знервованою. Улянку це трошки обурювало: навіть перед дедлайнами Рискало була спокійніша, а тут…
– Просто розумієш, цей її погляд… Вона наче хотіла щось сказати, – Богдана розгублено озиралася у пошуках запальнички, – І там було щось таке от… Не знаю, жадання якесь чи щось дуже схоже.
– Фу-фу-фу, зі своїм горні геть! Тут суто асексуальна територія, – демонстративно замахала руками Катря, – Ноу горні!
– Та причому тут це… Тут скоріше було щось таке от типу…
– Закохане дурне дівчисько, – буркотіла на себе Орися і замішувала у відерце ванільного морозива розчинну каву. Стеф лежав на підлозі і втомлено слідкував за нею, – Ну от…
– … Що саме ти в ній знайшла? Спробуй на основі цього придумати зізнання, – запропонувала Катря, – Від цього завжди простіше відштовхнутися.
Богданка втупилася в візерунчасту стелю. Орися в кількадесяти кілометрах від неї примудрилася зробити те ж саме, ігноруючи «ґейм овер» на екрані.
– Вона цікава, – знизала плечима Бодя після кількох хвилин мовчанки.
– Вау. Дуже класне резюме для людини, яку знаєш з третього класу. Об’ємне, – саркастично кивнула Уляна.
– Уля, м’якше, – попросила Катря і поклала руки на плечі Богданки, – Ти зараз збентежена, це нормально, що не виходить зосередитися. А може просто…
– Не той час? Може, в принципі все не те? – Орися з гучним зітханням вимкнула гру і лягла просто на підлогу поряд зі Стефом, – Оце капець, лежу тут і скаржусь собаці. Ніби вона мене розуміє…
– Якщо я буду чекати той самий час – його геть може не настати, – знизала плечима Богданка і замислено почухала підборіддя.
– Тут ти теж маєш рацію, але пам’ятай – не тиснути на себе і на неї, – нагадала Катерина і відійшла, – А поки нумо…
– Треба спробувати це просто озвучити, – Орися раптом підскочила з підлоги і ляснула себе по колінах, – Точно! Хоча це…
– Ніяково шо пизда, але добре, я спробую.
Рискало заплющила очі і глибоко та повільно видихнула.
– Богданко, я… Є річ, яку я мушу сказати тобі вже довгий час, – почала Орися, дивлячись кудись на багатоповерхівку навпроти, – Розумієш, ми…
– Дуже давно знайомі і я до тебе небайдужа… Не у дружньому плані, – продовжила Богдана, звертаючись до уявної Орисі, – Саме тому, я…
– Давно хотіла сказати тобі, що ти для мене дуже багато значиш. Ти дуже…
– Щира і приємна, я захоплююсь тобою і твоїми неймовірними сюжетами! І твоїм…
– Сталевим характером. Щирістю. Безкорисливістю. Богданко, я…
– Орись, я…
– Я кохаю тебе і хочу, щоб ти була моєю дівчиною, – в один голос промовили обидві.
Сенсу від цього було небагато: Орисю і Богданку все ще розділяли кілометри. Втім, починати треба ж малого, так? Зав’ялова тяжко зітхнула і опустилася до картриджів у чохлі. Захотілося змінити гру…
– Шикарне зізнання, – усміхнулася Катря і похлопала по спині Бодю. Та ніяково усміхнулася, – Якби мені таке сказали колись – я б розтала.
– Чим тобі не сподобалось моє зізнання? – обурено пробурмотіла Улянка, відкрив програму для верстки. Катря закотила очі.
– Ти просто мовчки ввімкнула Дзідзьо і сказала, що це ми, це не зізнання.
– Катря! Я на розлучення подам!
– Ми навіть не розписані. Поки що.
– А під яку пісню хоч? – запитала Богданка і кинула розмоклу цигарку у смітник з тихим зітханням, – Бувайте, три гривні з пачки…
– «Я і Сара», – з гордістю промовила Улянка.
– Тю, мені б так хтось зізнався.
– Дивись, щоб Орися при тобі «Павука» не ввімкнула, – зі сміхом відповіла Катерина, – Будеш в нас босс всіх павуків.
– Взагалі-то шикарна пісня, – озвалася Богданка і відкрила у текстовому редакторі епізоди, заплановані на ілюстрацію. І незчулися дівчата, як минула обідня перерва.
***
Рискало ступила на поріг дому рівно о сьомій. У руках вона стискала букет так сильно, що аж пальці побіліли. Ухилившись від атаки Стефа, Богдана тільки-но хотіла піти до вітальні, як раптом в коридорі в неї влетіла Орися. Зав’ялова виглядала аж дуже знервованою і смикала край позиченої футболки.
– З поверненням! Гарні квіти, до речі, – вона ніяково усміхнулася.
– Так… І тобі добрий вечір, – Богданка з жахом усвідомила, що напруга нікуди не ділася. Може, зізнання зараз буде зайвим?
– Давай я їх у вазон поставлю?
– Еге. Тобто, це для тебе взагалі!
– А-а-а…
Знов запала незручна тиша. Десь надворі гавкали собаки і гарчали двигуни машин, шуміли люди біля «АТБ». Орися закусила нижню губу і озирнулася.
– Ти голодна? Можу погріти тобі макарони, як схочеш, – пробурмотіла вона і взяла букет у руки. Троянди. Клішовано, але зі смаком.
Усвідомлення раптом блискавкою промайнуло всім тілом і ошпарило і без того поплавлений мозок. Червоні троянди, обережно загорнуті у папір. Богданчині перші квіти для неї.
– Так, було б непогано, – закивала головою Бодя, – Орись, знаєш, я…
– Тут, до речі, Стеф трошки надзюрив, гівнюк. Я порошком пральним засипала, о-о-от…
– Дякую! Геть забула, треба ж йти гуляти! Ми скоро!
– Бодь, чекай!
Богданка завмерла: на краватці знов зупинилися чужі пальці. Орися заплющила очі й потягнулася до її обличчя. Відстань скорочувалася неймовірно повільно, аж надто.
Раптом тишу пронизав гучний телефонний дзвінок. Орися відсахнулася, наче почула постріл. Богдана зітхнула і вийняла з кишені телефон.
– Пробач, тут бабуся телефонує.
– Ні-ні, все нормально. Тобі не треба вибачатись. Краще йди, бо Стеф зараз збожеволіє, здається.
Двері клацнули замком. Орися знову залишилася на самоті.
– Побачимось, люба… Кохаю тебе, – прошепотіла вона, опустив очі до підлоги.
Чомусь тільки зараз ці слова нарешті пролунали і потонули у квартирній тиші.