Між світами в обліку демона

Між світами в обліку демона

 

Це був звичайний, злегка похмурий день у самому звичайному невеликому місті. Діло йшло до вечора. Сонце же намагалось прикритись багряними хмарами та вирушити за горизонт. Місто випромінювало спокій. Хтось з перехожих гуляв, хтось повертасвя з роботи або ж туди йшов.

Серед них був 45 річний Андрій, який повертався із своєї нудної, ненависної роботи. Настрій у нього був нікудишній, він був стомлений, ноги ледве несли його тіло в сторону дому. Він все думав як ненавидить свою роботу, колег, нудне життя і в якому магазині краще придбати лікеро-горілчане, аби полекшити свій стан. Все чого йому хотілось це дійти додому, роздягтись до майки та трусів, ввімкнути серіал або гру яку проходив уже четвертий раз поспіль, на свому старому ПК та разом з випивкою відпочивати. Його роздуми перебив здоровезний ворон який приземловся біля його ніг чим загальмував Андрія. Це врятувало від події, що сталась в ту ж секунду. В метрі від нього з’явилось коло: на його обідку струменіли невеликі чорні вогні, а в середині виднівся інший світ. — Це що… Портал? - Подумав він. - Так , це портал! - Прямо як у грі в яку він саме хотів би пограти коли повернеться додому(там, правда, обідки були жовті та сині) Але не встиг до кінця він сформувати свою думку, як з порталу вилетіла темна фігура. Вона полетіла в близько десятка санитметрах від нього і неслабо так гепнулась об землю і в той же момент портал закрився. Фігура піднялась і тепер стала схожа на людину приблизно 180см росту, алеее… З ним було явно щось не те. На досить широких плечах, наче на нього зшита, була шкіряна чорна куртка, роздерта з одного боку. На ногах - темно-сині , трохи вільні джинси, у які був заправлений ремінь з шипами. Поверх джинс, вище коліна, висіла невелика мото-сумка . А ще були звичайні шкіряні кросівки. Але діло було не в одязі, а в його темно-сірому обличчі. Його очі, наче із чорних впадин, світились. Замість звичних білих білків очей були яскраво червоні, райдужна оболонка теж насичено-жовтого кольору і навіть зіниця була того ж червоного кольору, що і білок. Тааа… Навіть не це кидалось в першу чергу в очі. Величезні чорні крила за спиною незнайомця були схожі на крила кажана. Їх риси чітко давали зрозуміти, що це крила демона, розмах яких сягав приблизно 3-3,5 метрів. Спочатку вони розправились показавши свої грубі форми. Вони були місцями рвані, на згинах виднілись шипи. Потім крила згорнулись і стали двома колонами у просторі. Хтось, побачивши його, одразу почав тікати, хтось - оціпенів на місті, хтось, слухаючи музику у навушниках, навіть не помітив. Він же, не звертаючи ні на кого уваги, глянув на роздерте місце куртки і вигукнув.

-Ах ти ж СССуКА! Нова куртка! - Тут він помітив Андрія — Оу, чувак, сарян, я тебе чуть не заципив. Ти як?

- Я? Яааааа!!! - Він сам не усвідомив, що закричав зі страху і почав задкувати поступово переходячи на біг. Крилатий хлопець перекосив обличчя в нерозумінні. Подивився на свої темно — сірі руки, пальці яких на кінці були схожі на пазурі орла, потім на тікаючого Андрія, знов на руки і в останнє на Андрія — Бля! Точно… Мужик! Та не сцикуй! А який хуй разніца, як він уже далеко і непочує? - Риторично до себе сказав хлопець. Ладно, хуй с ним.

Портал знову відкрився і він, стрибаючи у нього, замахнувся кулаком і зник у порталі. Той слідом зачинився.

Шоковані люди, постоявши декілька секунд, а, може, хвилин, розійшлись з цього місця. Вони ще довго розповідали своїм близьким людям про цей інцидент, хоча їм мало хто вірив.

Та як же його історія почалась? Історія цього «персонажа». А почалась вона не надто цікаво. Будучи школярем (ще звичайною людиною). Він був одним із тих одинаків, яким попросту не щастило з оточенням. Якщо друзі і з’являлись, то через невеликий проміжок часу зраджували або відвертались у скрутні часи. Він не був якимось невдахою, з якого постійно знущались. Вмів огризатись, а ,при потребі, міг і прописати в надто нахабну пику. Але все ж, оточуючі частенько виводили його із себе.

Влетівши в портал, крилатий хлопець наніс декілька ударів своєму опоненту, причому зробив це на льоту. Удари були такої сили, що відкинули його самого на підлогу. Та в останній момент на підлозі під ним з’явився портал, другий же з’явився над ворогом і хлопець вилетів прям на нього з цього порталу. Але немалих розмірів суперник ухилився і все ж хлопець рухнув на землю. Замах кулака розміром, як пів крилатого хлопця і через секунду його б мало розплющити. Портал з’явився прямо під ним і він провалився в портал. Слідом за ним пірнула і рука його ворога. Через момент, важкий стогін гіганта, фонтан крові! Йому відрізало руку порталом, що різко зімкнувся. Перед його обличчям з’явився ще один портал, на не малій такій швидкості в лице гіганта прилетіла ступня в кросівку, а згодом і увесь приблизно 65-ти кілограмовий хлопець з чорними крилами. Гігант рухнув, як і крилатий персонаж. Останній швидко піднявся, дістав з піхви на поясі одноручний меч і пристав до горла свого суперника.

-Кажи де вона!- прозвучало озлоблено із майже чорних губ.

Він дивився на нього скаженим поглядом…

 

Проводячи одиноко на перерві свій час у тихому кутку школи (бо біля людей починав дуріти), він часто думав про сенс життя, про щось мріяв, або малював. В 15 років почав мріяти про мотоцикл (в ідеалі «ИЖ49», приблизно 1949-50-х років). Так, саме старі мотоцикли йому подобались. Часто передивлявся сайти з продажу мотоциклів. Але, навіть за власноруч зароблені кошти не міг придбати свою мрію, а особливо “сорок дев’ятого”, бо той уже став раритетом і коштує шалених грошей. Ще ті самі кошти йшли на загальні потреби сім’ї і батьки були проти такої «небезпечної речі», та й не могли дозволити собі таких витрат. Але він згадав: колись його уже не молодий сусід розповідав, що той у молодості мав не одного залізного коня.

Їстєствінно, він, підібравши момент, пішов спитати сусіда, чи не завалявся у того хоча б якийсь. І в нього був один, з нюансом, правда.

День закінчився тим, що майбутній крилатий та його сусід перекидали через паркан, розмежовуючий їхні двори, 2 відра запчастин, раму, колеса та інші деталі від «Минска» 1983 року. Не вистачало тільки мотора. Чому вони вирішили перекидати через паркан? По перше, якби він переносив би їх вулицею, то це б однозначно помітили його батьки і зупинили цей процес, адже потрібно було б не раз бігати перед-назад що б занести всі запчастини. А по друге, так було банально ближче і швидше. Сусід добродушно відмовився від грошей, лише взяв слово, що хлопчина не здасть в металолом і не продасть цього мотоцикла (спойлер, хрін кому хлопчина його віддав. Слово стримав)

Коли батьки побачили гору запчастин посеред двору, то вже сказали.

-Ладно, займайся. Хоч гайки навчишся крутити.

Тоді хлопець… Так стоп! Я ж його імені не сказав, в недалекому майбутньому його будуть називати Сандр.

Так про що я? А да, тоді він був справді щасливий.

І знаєте, на нього це вплинуло доволі суттєво.

Єдиним другом став зелений «Минск», з яким познайомився в 16 років. До речі, ще ж Сандр готувався до екзаменів, правда, готувався тільки до кінця першого семестру 11-го класу. Потім його щиро за..бало те, що кожен день в школі йому по 20 разів на день виносять мозок щоб готувався до екзаменів, а потім ще стільки ж вдома, тому він хоч і не прогулював заняття, але все ж пропускав все повз вуха, а вечорами засідав у майстерні з мотоциклом.

Другий семестр закінчувався, діло йшло до екзаменів, випускного і усього, що з цим зв’язано. Знову ж тут не обійшлось без проблем, подлянок від однокласників та непорозумінь із вчителями. В результаті він не спілкувався майже з усіма однокласниками, не пішов на випускний, здав доволі вдало екзамени (бо був не тупим, та й не встигло вивітритись те, що вчив). І більше в школу не являвся після випуску.

Літо пройшло не надто цікаво: мотоцикл, робота, город, вступ до університету, в якому він сподівався на «початок з нового листа».

Осінь почалась непогано. З гуртожитком пощастило, жив майже сам (сусід не часто з’являвся в кімнаті) та і спеціальність подобалась. Але цікавим було інше. За період від початку другого семестру 11 класу і аж до осені він не відчував емоцій, крім моменту, коли вперше проїхався на уже зібраному мотоциклі.

Чому ж емоції повернулись восени? Дівчина, скромна, проста, розумна, неймовірно гарна, з прекрасною посмішкою, талією, ну і гарними сідницями)). Як же він в неї закохався… Вперше в житті він полюбив ще когось крім мотоцикла. Нажаль, не взаємно. Що він тільки не робив, а вона все одно морозилась і не йшла на побачення.

Він почав дуріти. І сам розумів, що божеволіє, творить всяку хрінь. Пробував знайти іншу дівчину, але кожен раз зазнавав невдач і все більше закохувався в неї. На її іменини він придбав розу, смаколики і намалював її портрет, але вона не захотіла дивитись на його роботу. Залишивши подарунок біля її дверей пішов до себе, зібрав речі і поїхав додому , забувши, що в цей день ще мають бути пари і на наступний теж. Стан відсутності емоцій повернувся…

І так, до чого ж була вся це перед історія? Напевно у кожної людини за певних обставин з’являється переломний момент, коли у її житті все змінюється або змінюється сама людина. Так от-наступного дня будучи вдома наш герой вирішив трішки покращити мотоцикла замінивши карбюратора, але він прогадав. Коли діло дійшло до “все, що мені у житті потрібно-це катати, ремонтувати, знов катати і т.д.” він викотив його на вулицю, запустив двигун… А далі його мотоцикл перетворився у неконтрольовану колісницю, яка не слухалась його і хреначила на всіх парах видаючи максимальну потужність не рідного, потужнішого двигуна. Але гірш за все, було те, що страх зник, йому все одно, що у старих покришках тріщини в які буквально можна засунути руку і в любий момент їх розірве, що переднього гальма нема від слова «зовсім», на спідометрі стрілка показувала за сотню км/год. Йому було байдуже на те що міг розбитись чи може покалічитись. В голові зісіла думка - «В житті нема сенсу…»

Його зупинила лише одна думка, яка вряд чи була правильна

-Вона, все через неї! Бачити більше не хочу, не хочу більше думати про неї! Але ж знов почну божеволіти, якщо, навіть, краєм ока побачу… ХАХ! Знаю. Я знаю, що зробити.

Ліва рука витиснула щеплення, права нога гальмо. Мотор по звірячому взревів.

-Успокойся!..

Він вимкнув запалення. Мотор поступово скидав оберти, поки зовсім не зупинився. Ліва нога перемкнула на нейтральну передачу. Далі він заволочив мотоцикла додому де ще пробував його налаштувати, але все було марно тому він вернув старий карбюратор на своє місце.

Тепер уже хвилювала інша думка, точніше ідея…

 

Так він любив фантастику, трохи містику, фантастичну науку і тому подібне. Тому, хоч і не вірив у містику, віру та скептично ставився до міфології, але вірив у існування паралельних світів і що, можливо, це якось між собою може бути пов’язаним. Про що я зараз хочу сказати? Тайком від усіх, почав вивчати стару літературу з описами заклинань, обрядів, рецептів різних зіль, призовів різних істот і почав експериментувати. Пробував створити якесь обладнання для того, що б можна було створити старі та нові хімікати, використовуючи сучасні знання. Робив нін це все за допомогою того, що мав, або із того, що було притиряне з метало лома або ще звідкись. Його ціль була між просторові подорожі або ж притягнути якусь ісоту, яка б йому допомогла. Але вдалось те, що він планував, далеко не з першого разу. Звісно те, що він додумався сумістити «магію» з наукою йому допомогло. І якимось дивним образом, він навіть не пам’ятав як це зробив, але все ж зробив.

І ось стоячи в центрі петаграми, яка була намальована способом наливання на поверхню різних речовин, він почув знайомий голос пролунавший з за його спини.

-І чого ж ти так добивався?

Обернувшись, він трохи здивувався. Там стояла вона. Та сама дівчина. Спершу хтів спитати якого хріна вона тут робить, але швидко зрозумів, що це не вона.

- Чому ти в її образі - спитав він.

- Не знаю кого ти бачиш, але це залежить від тебе, я лише приймаю облік тієї людини яку ти хочеш бачити.

- Я не… Аггх. Я не ради цього тебе стільки намагався призвати.

- Так кажи, за що ти хочеш продати її? Свою душу.

- А хіба я таке казав?

- Такі вже умови. Мені потрібні душі, вам, людям, виконання бажань)

- В мене є пропозиція по цікавіше.

- Нууу, спробуй, здивуй.

- Я хочу мати здібність перетворюватись в демона з крилами червоними очима і т.п., бути безсмертним і невразливим ні до чого, відкривати портали…

- Так стоп! Ти взагалі знахабнів, одна душа – одне бажання. Альо!

- Ти не дослухала. Відкривати портали в будь який світ і точку простору. Перед останній пункт: здатність висмоктувати душі і напряму їх відправляти тобі. Сама ж сказала одна душа-одне бажання. Ти навіть будеш у плюсі.

- Хммм. Спокуслива пропозиція. А який останній пункт?

Він опустив очі, хоча увесь цей час дивився прямо у вічі симпатичної демониці, яка так була схожа на ту яку ще недавно кохав.

- Я… Я більше не хочу в неї закохуватись. Ніколи. Ні за яких обставин…- сказав майже шепотом.

- Що ж, твій вибір.

Після, він не пам’ятав як опинився в своєму ліжку і навіть думав, що це все приснилось.

Далі були звичайні будні в університеті. Хоча думки про це все не покидали його. Чи він справді заклав цю угоду чи це приснилось, але чомусь йому уже не кортіло призвати демона. Його не хвилювала та дівчина, все було занадто просто.

В якийсь звичайний день все пішло не по плану. Проспав, не випив кави, запізнився, викладач не в настрої і все в цьому дусі.

Під час пари викладач прямо таки почав відіграватись на декількох студентах в тому числі і на Сандрові. Він не стримався і випалив до викладача. - Та ти заїбав! Нема настраєнія? То запхни його собі куда подальше! Схєралі нас дойобувати?! - В цей момент він відчув що з його очима на секунду було щось не так, а ще по них пробігла червона пелена.

- Ви троє! НАХххЄр -(викладач промовив це слово з важким видихом, наче задихаючись) - з аудиторії!

Це осстаточно спаскудило день та настрій Сандра.

Ввечері йому закортіло, просто прогулятись-розвіятись. Але звернувши «не туди», його очікувала стандартна ситуація.

- Слиш, закурити є?- почулось із темноти яку злегка освітлювало світло з іншої вулиці, а потім висунулась фігура в спортивках і з пляшкою трохи не допитого пива

- Бл..ть- подумав він - Не курю - сказав не голосно.

- Да?- почулось з іншого боку

- А як найдем?- із третього боку

- Твою ж наліво. Де мій ніж?- подумав Сандр

- Ану йди сюда!

Удар в щелепу із темноти був неочікуваним і збив з ніг, але й не нажарт розізлив хлопця. Він хтів піднятись,але спину розразила неймовірна біль від якої він аж скрикнув.

-Да ладно сапляк, ми ше ж не почали- сказав голос в темноті

Але він цього не чув. Він чув як із спини щось вилазить впирається в куртку і розриває її але лізти не припиняє, спричинюючи сильний біль. Очі. Перед ними з’явилась червона пелена. Припіднявшись на лікті і коліна в живіт прилетіло ногою в кросівку, що його трохи відкинуло і перевернуло на те що було на спині, але тепер болю не було. Зовсім. Він швидко встав і в секунді схопив за шию нападаючого. Міцно стискаючи горло нападника він спостерігав за страхом в його очах. Підтягнув його до себе ближче і перекинувши з горла на щелепу руку, силою розчепив його зуби та рот і з відстані декількох сантиметрів не доторкаючись губами почав висмоктувати його душу.

- Оооооо дааа! Так я собі і уявляв це.

На його лиці з’явилась божевільна посмішка. Зажате у стальній хватці його руки лице - було ще живим.

- Навіть так. Ладно, не буду з тобою морочитись.

З’являється самий перший його портал. Тоненький чорний обід який трохи розпливається і іде хвилями, а в середині космос. В момент бездушне тіло засмоктує у вакуум і портал зникає.

Двоє інших почали давати дьору. Але, вони легка здобич, +2 душі, потім розібратись з двома бездушними, наче як живими, грабіжнииками не склало труднощів.

-Це було надто просто.

Їх зникнення навіть не помітили.

Наступного дня, відповідно не виспавшись і пославши «куди подалі» всі наведені будильники, він благополучно проспав і спізнився на пари. Вирішив, що краще продовжувати жити «як раніше», продовжив займатись звичними студенту… Одинокому студенту речами. Хоча, іноді його вечори ставали незвичними для «звичайного» студента. Так, він виходив на полювання. Хоча через пів року такого «полювання» з вулиць міста зникли всі види швалі. Більшість були на віки відправлені в пекло, а інші помітивши що їхні дружки позникали, перестали займатись не самими благородними речами.

Тут то і з’явились проблеми, простих людей залишати без душ йому не хотілось, але платити за свої бажання потрібно, та і душі були смачними. Тому першою бла ідея-знайти кривдників з дитинства. Що великої праці не доставило. Місця проживання деяких з них він знав. А дізнатись у них про те де живуть їх друзі, було дуже просто, вистачало наприклад: паяльника, ланцюга прив’язаного до ноги та мотоцикла, банки бжіл щільно примотаної на руку, сірчаної кислоти крапаючої на макушку і т.д. Хоч їх було не так то і багато, але Сандр вирішив, що на деякий час можна забути про «оплату» і продовжував звичайне життя.

Але демон уже вкусивши таку «халяву» і багатство(про це пізніше) вирішила, що так діла не буде…

Якимось чином літо минуло, знову була осінь і відповідно начання. Уже минув майже рік як Сандр отримав свої сили і трохи зміг підсилити звичайними тренуваннями.

Проводячи будні в університеті Сандр спочатку не звернув уваги, але з часом почав помічати що дівчина за якою він бігав почала активно проявляти свій інтерес до нього. І хоч спочатку він відмахувався від неї. Поступово почав іти на зустріч не розуміючи того сам-закохався знову. І знаєте що? Коли уже був один крок до початку стосунків, вона іде до іншого хлопця.

Як думаєте, що зробить людина, яка стала демоном, заподіявша масу вбивств(велику частину з них жорстоких), ради того щоб більше не покохати конкретну людину і все таки закохуєься, навіть не по своїй волі та ще й отримує відказ?

Він буде не просто злий, а буде в усе затемняючій ярості!

В першу чергу, завдяки порталу він пробрався в її кімнату і попросту, тихо, висмоктав з неї душу. Тепер йому було цікаво постежити за людиною в якої нема душі. Своєрідна помста за її поступок…

А от в другу чергу була затія по складніше. Знайти ту суку яка не виконала головного бажання.

Проблема була в тому, що де її знайти і як він не знав. Не знав навіть імені. Спробувавши відтворити способи якими її призвав, зрозумів, що вона тоді сама прийшла і просто так нічого не вийде.

Все ж він спробував відкрити портал в той світ де знаходилась демонесса. І в нього вийшло. Занаючи, що доведеться подорожувати по не знайомому свті він взяв рюкзак набитий їжею яка довго буде зберігатись, канністру з водою закріпив це все на мотоцикл і в’їхав у портал.

Як з’ясувалось цей світ був схожий на наш, ті самі магазини, транспорт, будинки, дороги, повітря, але жителі незвичні, небо червоне. Час ішов тут інакше, декілька днів тут, це кілька годин у його рідному світі.

Як він вияснив у місцевих,що це місце називають Інферно і тут всі раніше були людьми, які після смерті прокинулись тут. Ті хто був розумнішим, хитрішим, ті хто вмів викрутитись або ж прості везунчики, комфортно влаштовувались тут і просто жили. Всі інші… Що ж, вони ставали валютою або їжею. Економіка тут була у цілковитому порядку. Але знайти ту кого шукав йому не вдалось. Він намагався вияснити, хто недавно непогано збагатився якимось легким способом або хто підходив під опис, але ніхто таку інформацію не видавав безкоштовно. Як ви розумієте, Сандр вмів діставати місцеву валюту, от тільки як її залишити собі, поняття не мав, та й можливості теж. Грубим способом дізнаватись, теж не було сенсу, болі і смерті тут ніхто не боявся(по крайній мірі перебуваючи у цьому світі). Трохи покатавшись на мотоциклі, іноді літаючи над містами на власних крилах, по світі Інферно він лише побачив, що в когось хороми по скромніше в когось по багатіше, але це мало що давало. Тому він вирішив повернутись додому, а точніше в свій гуртожиток.

Наступного дня пішовши на пари він почав спостерігати, як веде себе бездушна одногрупниця і одночасно обдумував як знайти ту демоншу…

Що ж дівчина вела себе доволі незвично(щооо, в принципі, логічно). Вона не проявляла емоцій, в розмовах всім казала, що думала, за що її до речі одразу ж невзлюбили, але більше всього зміни видавав погляд-пустий, погляд скрізь навколишніх людей. Через пару днів вона розійшлась із своїм хлопцем, від неї відвернулись подруги, навіть продавець в магазині закочувала очі коли та приходила, але їй було байдуже. Менше тижня спостерігання вистачило, що б зрозуміти, що залишати тіло буз душі доволі жорстоко. Але це швидко набридало, тому Сандр відклав ідею залишати живими своїх жертв.

Так а що там із помстою? Декілька разів покатавшись по інферно, він помітив, що маєтки побагатіше охороняються монстрами не малих розмірів, із чорною блискучою лускою, здоровенними верхніми кінцівками, які явно були призначені для трощі а пазурі на них свідчили про те що вони могли роздерти цілого бика не напрягаючись. Голова була округлої форми, замість носа-два отвори малі і глибоко посажені очі були зовсім не пропорціально малі здоровій кликастій пащі.

Так біля одного маєтка був бунт, за яким було вирішено поспостерігати. Демони бились із таким гігантом намагаючись прорватись в середину. Демони орудували одноручними мечами, кенжалами, сокирами, але не звичайними, вони були із якогось чорного металу який відблискував зеленим відтінком, монстру явно було боляче отримувати ним люлєй, як і демони ящали коли їх рвали кігті такого монстра. За пару хвилин бою монстр переміг залишивши від демонів лише зброю. Один не добитий втік від монстра, але не від Сандра, який вирішив поексперементувати. Схвативши за горло майже безсилого демона(хоча той ще намагався брикатись) він вирішив розпитати що вони робили. І погроза віддати його на розтерзання монстра спрацювала.

Як з’ясувалось вони всі хотіли пограбувати більш багатого. Але нічого не вийшло.

Платою за інформацію стала висмоктана душа демона. Так експеремент вдався. Демонські душі були смачними, але іх тіла після прощання з душею плавились і розтікались неприємно пахнучою жижою.

Тепер Сандр подумав, що йому зброя проти демонів і цих монстрів(вони, до речі, називались стражами) знадобиться. Тому серед мертвих калюж він підібрав сподобавшийся меч і кинувся на і так ослабленого стража. Якимось дивом немало огрібши від стража та наслухавшись мата якого в житті не чув він умудрився його вбити.

Від пальця окровавленого монстра відтявши пазур, Сандр трохи перепочивши вломився в дім багатого демона. Де нічого не підозрюючи сидів господар дому, який до цього момента наминав печене м’ясо та попивав пиво, знаючи що страж все розрулить. Цього разу він покосився на вибиті двері та незвичного демона. Спіймати господаря дому було не важко. Підставивши пазур стража до горла демона, Сандр чітко побачив як той його боїться. Але розказувати як забирати собі душі, як відібрати у когось і як ними користуватись він відмовлявся, до моменту як Сандр подряпав йому щоку. Демон просто нереально взвив від болі. Після чого видав всю інформацію. Але головної інформації про вишукувану демоншу він не видавав, а може і в правду не знав. Тому Сандр відібравши його душі проткнув серце демона пазурем і переконавшись що той помер відкрив портал до мотоцикла, який передбачено припаркував на іншій вулиці та повернувся у свій світ.

Прибувши до дому Сандр взяв пару інструментів, трохи металу, трохи дерева і пазур стража. Користуватись пазурем в його початковій формі було не дуже то і зручно, тому було вирішено зробити витончену рукоять з гардою. Тепер його було і зручно тримати, і зручно протикати тіла демонів.

Час від часу подорожуючи по інферно, він все таки почав добиватись успіху у добуванні інформації про цей світ, слухи про нього почали ширитись і демони уже не були такими мовчазними т.к. уже побоювались і поважали юного демона байкера.

Як з’ясувалось є місцеві, а є прибудші демони.

Місцеві- ті хто був народжений тут або існував з початку часів це були:

Вищі демони - їх всього було 6. Це були самі могутні демони, вони захопили владу і добре керували своїм світом.

Месники або ж карателі, з початку вони знущались із потрапивших в інферно душ, але з часом душ стало надто багато і з усіма справитись уже не встигали, тому вони стали займатись місцевою економікою і зробили душі валютою.

Фурії- колись розпалювали війни між людьми, з часом стали полководцями армій в інферно і слідкують за порядком. До речі стражі це їхня розробка яку вони продавали багатим демонам.

Суккуби/ інкуби- спокушувачі, мали саму гарну зовнішність, любителі еротичних відносин, їм силу давали не душі, а отримане задоволення, в основному за рахунок статевих актів, але смачна їжа, хоббі, відверте кохання(хоча закохувались вони дуже рідко), отримання адреналіну теж давали їм сил.

Демони бажань-виконують бажання людей по договору в обмін на їх душу, рідше договір складався на якихось інших умовах(як наприклад договір Сандра). Заключають угоди дуже рідко т.к. одна душа віддана по своїй волі, мала силу сотні звичайних душ(ось чому Сандр віддавав сотні душ в обмін на свої сили).

Чорти-маленькі капосники, які більше походили на тварин, тобто не були розумово розвинуті. Більшу їх частину перебили розумні(вищі) місцеві. У ж сильно вони були капосні і заважали жити. Тому позалишались одиниці які тепер домашні улюбленці яких ніколи не випускали з вольєрів.

І ще інші види, але не таких значимих.

Ну і прибувші - ті хто вмудрився не стати валютою чи їжею і став більш менш заможним.

Але про ту демоншу, що його обманула, інформації він так і не отримав.

Одного разу подорожуючи та розпитуючи всіх підряд, він зустрів рудого «патлатого» і з бородою( а точніше вона внього була на шоках також він мав вуса і борода не прикривала лише підборіддя) хлопця з блакитними очима, в шкіряній косухі, з мечум на поясі який виглядав ледь старше нього, але зовнішість оманлива, тут усі виглядали так якими були у свої кращі часи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вони познайомились і здружились. Як з’ясувалось Йохан(так його звали) в свій час продав душу, але демон його обманув, тому і до ситуації Сандра віднісся з розумінням, т.к. і сам колись виборов свою свободу від ярма «валюта». В свій час він був воїном володіючим декількома видами фехтування, що Сандру було на руку. На прохання обучити його, Йохан погодився без питань, лише за умови навчити його їздити на мотоциклі, бо він жив за часів звичайних коней.

На навчання фехтуванню пішло пару місяців, Сандр добре і швидко вчився. А навчання мото культурі зайняло більше часу, хоча кермуванню Йохан навчився за 2 тижні. Йому і рок культура та музика сподобались, тому поспілкуватись їм було про що…

Все ж катаючись по Інферно, одного дня йому пощастило, просто наткрутись на неї, на диво зовнішність була все та ж. Вона була у супроводі стража, що і не дивно. Зустрівшись поглядами демонша застосувала якусь магію і зникла. Залишивши стража аби той затримав Сандра. Сандр же дав по газам намагаючись піймати її, але не встиг, тому вирішив допитати стража куди ж вона поділась…

Повернемось до початку історії

… -Кажи де вона!- прозвучало озлоблено із майже чорних губ.

Він дивився на нього скаженим поглядом…

-Так я тобі і скажу! - Страж харкнув кров’ю в сторону Сандра, але той ухилився.

-Повір, витягувати інформацію я вмію.

Сандр вонзив меч в плече стража.

-КАЖИ БЛ..!

-Та йди тии!

Тут меч був пару раз провернутий в рані.

Через кілька хвилин правда була сказана, а страж добитий…

Взмах крил і Сандр уже на всій швидкості летів у вказане місце.

-Ти диви правду сказав)

-Як ти мене знайшов?!

-Страж твій, питок не витримав. А тепер кажи. ЯКОГО ХЄРА?!

-Пфф сам винен, не потрібно було лінитись.

-Хах, я і так достатньо душ для тебе поглинув і продовжив би, мені ж потрібно відпочивати. І на дно залягати.

-А мені без різниці, ти повинен був без упину робити поставки!

-Шо бля?! Такого в договорі не було. Схєралі я мав бути должен?! І взагалі, це ти порушила умови договору.

Слово за слово і вони почали бійку.

І так автору лінь описувати весь бій, тому так, було багато порталів, ударів мечем і пазурем, у відповідь магія та відбивання кинжалом, але очивидно хто переміг і висмоктав душу демонші. Після цієї битви кожна висмоктана душа ішла уже у власну “копілку” Сандра.

Здавалось би, є сили, помста здійснена, хороший друг в інферно, воля від «боргу», все мало би наладитись.

Перший час так і було. Безтурботні дні в університеті, швидке настання весни, подорожі по різних вимірах, заняття фехтуванням та просижування зароблених, то тут, то там грошей у барі, одна за одною невдачі з дівчатами, після самих невдалих спроб завжди можна було знайти суккуба і приємно провести час.

Але ви думаєте все так просто? Коли ти залишаєш після себе гармидер у вигляді мертвих місцевих демонів. Ні, тобою зацікавлюються фурії.

 

Одного разу до Сандра підійшла доволі симпатична дівчина і нітрохи не соромлячись познайомилась з ним, що його дуже здивувало, зазвичай з ним і спілкуватись дівчата не хотіли і одразу відшивали, рідше хто починав спілкуватись чи морочив голову. А тут сама підійшла і так зацікавлено з ним спілкується, якось підозріло.

Але як з’ясувалось їй настільки ж не щастило у стосунках, тому вона підійшла до просто симпатичного хлопця.

Вони ще не знали, чим це все закінчиться…

 

Сандр в вечері проводив час за переглядом популярного мультсеріалу категорії 16+. Його почали бісити головні персонажі своєю тупістю і він подумав -А що якщо дещо спробувати.

Він відкрив портал і ввійшов в світ цього мульта.

-Хах, спрацювало, тобто в світ любого серіалу, фільму, мульта чи аніме можна ввійти? А як що до книг? Ладно, це я потім спробую, зараз з цими баранами розібратись хочу…

Зловити двох супергероїв виявилось дуже просто якщо за спиною відкрити портал і в нього затягнути. Та і сил у демона достатньо що б скрутити та зв’язати двох людей які трохи сильніші за рахунок талісманів.

Як виявилось при переміщені між різними вимірами істоти змінюють свій облік відповідно до світу в якому знаходяться.

-Хто ти такий?! Що тобі від нас потрібно?! - Видав хлопець

Дівчина більш спокійно, але здратовано — Мабуть черговий поплічник нашого ворога.

-Ахахахаахах! Будь би я цьому дурачку підвласний, так легко я б вас не піймав -Ухмильнувся Сандр

-Ти теж носій талісмана?

-І знов мімо!

-Тоді звідки у тебе здібність відкривати портали, ці жудкі кирила, колір шкіри і гіганські пазурі?

Сандр змінив свій облік на людський.

- Як бачиш, дівчинко, не обов’язково мати талісман чи бути чієюсь лялькою, що б мати здібності… Я, наприклад, напів демон. І подібні цяцьки мені ні до чого.

-Я повторю своє питання - Обізвався хлопець - Що тобі від нас потрібно?

-Оуу, точно! Я ж вам хтів дещо висказати!

- Так тобі потрібна лише розмова?

- Агась)

- Тоді, до чого ця вся тема з викраденням і прив’язуванням до міцних стільців?

- Та тому, що ви б і слухати не стали. Зразу б почали бій з викриками “ми тебе зупинемо! Ти не отримаєш наші талісмани!”- Сатирично сказав Сандр.

- Може розв’яжи нас і ми спокійно поговоримо? - спокійно та трохи повільно сказала дівчина

- Використовуєш психологічні прийоми для терористів?) Розумно. Але чому ви не використали розум для того, що б зловити вашого ворога чи здогадатись про особистості друг друга? І ні, поки не вискажу і дещо не зроблю я вас не відпустю — Він посміхнувся.

- Ти нас тупими назвав?!

- Чш-чш-чш. Я ще не починав. Мені аж цікаво, ти, дурачок, закоханий у свою партнершу і бігаєш за нею коли ви в масках і в реальному житті не впізнаєш її і сприймаєш як хорошого друга, а ти навпаки в живу бігаєш за ним в реальному житті і закохана в нього і також не можеш упізнати коли він в масці. І ладно б маски закривали все лице, але ні! Вони тільки віскову частину прикривають.

- Будь ласка, мовчи! Ми не маємо знати особистостей одне одного!- Викрикнула дівчина.

- Стоп, так ми знайомі і ти у мене закохана?

- Не думай про це! І взагалі звідки ти про нас щось знаєш? Хто ти такий?

- Я ж сказав напів демон, а да, я не представився — Сандр.- Поклавши руку на груди він злегка вклонився. -Як вас звати я знаю.

-А ви, хіба, не помітили, що світ навколо вас як я і ви інакше виглядить?

- Та нас, трохи, викрали і дурні розмови з нами ведуть. Трохи не до того було!- Обурилась вона.

- Що ж, ми до цього пізніше повернемось. Ви мені краще скажіть як ви не можете зрозуміти хто ваш ворог?

Ладно вона, а ти? - Сандр звернувся до хлопця. - Ти ж його кожен день бачиш, спілкуєшся з ним, бачив в обох обліках і незвичність у поведінці. Це, в принципі, стосується і ваших відносин, давно могли впізнати один одного.

- Так ти знаєш хто він?!- Окликнув хлопець

- Братааан ти його і сам знаєш

- Не може цього бути!

- Може — Сандр тльки так розпливався в посмішці.

- Ні, не вірю в це! Це не може бути він… В нього не одноразово було алібі!

- Я тебе умоляю, ви з подружкою теж такі фокуси проводили між собою аби сліди замести.

- Так хто наш ворог? - нарешті спитала дівчина.

- Оохх… І ти не здогадалась? - Засмучено з насмішкою сказав Сандр- Це його батя. Прям сцена із зоряних війн “ Люк, я вій батько”. - Сандр протягнув руку вперед і з саркастично-серйозим лицем це сказав. - Так, що спробуєш здогадатись хто твій партнер, що б піймати злодія?

- Ти хоч розумієш, що ти можеш цим наробити?! - Викрикнула вона — Ми не просто так приховуєм свої особистості!

- Ой, та камооон. Я вам послугу роблю. Ви б ще роками з ним боролись. Знаючи один одного ви зможете більше, а тим більше знаючи хто ваш ворог і його партнер. По секрету це його помічниця- сказав шепотом приблизившись до них лицем.

- І що далі?

- А далі, або ви самі признаєтесь, або я сам вам покажу хто ви насправді.

- Ні- сказали хором.

- Хочааа- протягнув хлопець.

- Ні, я сказала!

- Здається я знаю хто у вашій парочці головний — насміявся Сандр.

- Ми не будем розкривати свої особистості.

- Але ми тоді зможем перемогти, тим паче, схоже він правий…

- Ми знайд…

Сандр зірвав з них талісмани в момент коли вони дивились одне на одного:

- Та-да-ам, тепер ви знаєте хто є хто.

Після пари хвилин істерики обох персонажів дівчина спитала — Звідки ти про це все знав?

- Боюсь правда вам не сподобається…

- Кажи!

- Я може вас просто відпустити і все закі…

- Скажи правду!!

- Ви знаєте, що таке мультики, серіали, фільми? Так от ви персонажі одного популярного і передбачуваного мультсеріалу в моєму світі, в якому ми, до речі, знаходимся. Схоже, якщо є видуманий світ, то він починає існувати насправді. І як з’ясувалось я в них теж можу потрапляти. Ви перші. Пізніше потрібно спробувати ігри і книги — задумливо сказав Сандр. - А що як мій світ… Оу ви ще тут.

- Тобто ми просто чиясь видумка?

- Можна і так сказати, але через це ваш світ не стає менш реальним.

Тому ось ваші талісмани, ось ваш світ.- Відкрився портал- Зараз я вас розв’яжу, а ви не чудіть зараз, йдіть додому, кохайте одне одного, їбіться побільше, переможіть зло, все в ваших руках.

 

Ввечері наступного дня будучи на побачені з дівчиною Сандр задав їй питання — Ти колись дивилась фільм “13 поверх”?

- Так, доволі цікавий фільм

- Ніколи не думала, що наш світ теж може бути симуляцією реального світу чи що ми персонажі серіалу чи книги.

- Чесно, були думки, але це якось, нереалістично.

- А якби відбувалось щось не звичне, ти б змінила думку?

- А ти щось помітив? - злегка посміюючись запитала вона.

- Та ні, я чисто теоретично цікавлюсь.

-Не знаю, в світі багато нерозгаданих таємниць. Можливо, нас зараз інопланетяни вкрадуть або кракен з океану вилізе, а можливо нічого не станеться.

- Я тебе зрозумів… Так як там кажеш одногрупник твій сказав декану?..

 

В наступній серії мультсеріалу все було так наче нічого і не відбулась. Сандра це сподвигло на деякі досліди і час від часу він втручався в сюжети кінематографа та літератури. Як вияснилось при впливі на сюжет — світ в якому відбувались події поділявся на двоє. В одному все йшло по задумці автора в іншому все змінювалось в залежності від втручання і зазвичай споживач контенту бачив перший варіант подій, другий варіант був у одиничних випадках.

Йшли тижні, Сандр все більше закохувався у свою дівчину, час від часу відбивався від присланих за ним демонів, коли ставало скучно відправлявся у світи серіалів, фільмів, книг і т.п., де розважався, заводив нові знайомства, та й навчання йшло як по маслу. Але коли йому почали набридати напади найманців які зривали плани і погрожували розправою із його близькими, він уже не витримав і вирішив атакувати замок вищих демонів, що б ті більше не слали своїх найманців і фурій.

Як з’ясувалось пертись в одиночку в замок розміром з ціле місто який кишів демонами самих різних класів без якого-то плану було ідіотською ідеєю. Пройшло декілька днів з того дня коли Сандр зайшов у замок. На першому поверсі замку, слиз, який залишався від мертвих демонів, був уже по щиколотку, а демони все перли. Від одягу залишилась лиш назва, Сандр зробив висновок, що так він буде до 9 поверху йти роками, тому довелось полишити цю ідею і йти складати план.

Що б не викликати підозр, він купив новий одяг який був таким же самим як і попередній, перш ніж іти на побачення.

Пройшло все добре, заночували в неї, але недавні події мали свої наслідки.

Він бачив як вони намагаються затягнути її у інферно, як вони вриваються у батьківський дім, як він усіма силами відбивається, але чомусь не вистачає сил, з ним щось не так, він намагається усіма силами втримати найдорожче у його житті але воно виривається…

Вона прокинулась від того, що Сандр її надто міцно обіймав, навіть, не обіймав, а душив і тряс зі сторони в сторону різкими ривками. Коли ж вона обернула голову то побачила лише когось схожого на її хлопця, з переляку вона почала видиратись і кричати, що в свою чергу розбудило Сандра і він випустив її. Вона забилась в кут кімнати і тремтливим голосом спитала -Ти хто?!

Сандр, з просоння не розуміючи ще ситуації, сказав -Вибач, поганий сон. Я тебе не покалічив хоч?

- Хто ти такий і де мій хлопець?! - перелякано сказала вона

- Що ти з мене хочеш? Чи лунатік і через сон мене пит… -Тут сандр помітив, що на його руках, які зараз були освітлені, як і вся кімната, місячним світлом, були пазурі і шкіра була сірого кольору — Певно… Варто було раніше розказати…

- Що ти таке? - вже мало не плачучи знов вона запитала його

Червоно-жовті очі на секунду кинули на неї погляд і тут же потухли, крила втягнулись у спину шкіра набула нормального кольору, пазурі перетворились у звичайні нігті.

- Що ж, я і є твій хлопець, просто я не зовсім людина. Точніше, не так давно перестав нею бути

- На скільки давно?

- Ще до нашого знайомства…

- Так навіщо ти взагалі починав зі мною стосунки?

- Ти мені сподобалось, мені було важко без коханої людини, хотілось що б хтось банально турбувався про мене і ще багато на те причин…

- Ти не міг одразу сказати?!

- Я схожий на ідіота який по своїй волі відмовиться від такої гарноі, розумної, милої дівчини, яка ще й сама підійшла до мене познайомитись? В мене, знаєш, не стільки багато бажаючих стосунків дівчат було аби просрати єдиний шанс.

- Та як ти взагалі посмів, будучи… Таким!.. Ти ж!.. Що ти взагалі таке?!

- Я напівдемон. Тобто ти вважаєш що я не маю права на щастя?

- Після такого обману? Ні! Після того, що ти… Ні! Повірити не можу, що пару місяців спала з клятим демоном! - сказала вона ридаючи і поступово сповзаючи по стіні на підлогу.

- Так ось як ти мене любиш… Хоча і не дивно, що ти мене не прийняла таким яким я є.

- Просто піди вже! Бачити тебе не хочу!

- Могла б і не казати, сам піду- Сандр уже майже одягнувся до цього моменту

- І невздумай комусь про мене розказувати, ти це зрозуміла?

- Нахер нада, вали!

В цей же момент, Сандр ввалив дверима зі злості так, що по стіні пішла тріщина.

Вийшовши з дому він сів на мотоцикл і відкрутив ручку газу до максимуму. Мотоцикл летів по нічному місту, з далека було видно як світились червоно-жовтим очі райдера, йому було байдуже на все, значення мали тільки дорога, рев мотора під баком та швидкість. Уже починало світати, а мотоцикл все ще носився дорогами. Звук удару, останній взвиз мотора і хруст зминаючогося металу заспокоїли скажений танець.

Сандр відкрив очі і побачив останки свого мотоцикла під колесами капотного тягача Peterbilt.

- Я його вже точно не відновлю, сукааа! Що ж, ти був хорошим мотоциклом і вірним другом. Вибач мене… - подумав Сандр. Хоча перейматись варто було не через це.

Із фури вискочила фігура дівчини. Чорт візьми, шикарної дівчини! Ростом близько 170см, гарна талія, сідниці і бедра мали ідеальні форми, груди приблизно третього розміру, можливо трохи менші, світла, але насичена життям шкіра, тонка шия, чорне волосся і брови, лице з ідеальною симетрією, злегка червоні, але насичені кольором губи, великі очі із червоною райдужною оболонкою і акуратний носик. Крім таких даних від людини її ще дещо відрізняло, а саме невеликі ріжки на голові. Одягнена вона була у шкіряний одяг із елементами броньованих вставок, які були доволі витончено зроблені. Вона наближалась до Сандра, який ще трохи не прийшов в себе.

 

 

- Дивно, що ти після такого вижив, навіть цілим лишився! - її голос зачаровував.

- Якщо ти моя смерть, то з такою кралею хоч до кінця темного коридору із світлом в кінці — перевертаючись на спину видав Сандр

- Сподіваюсь нею буду- сказала, судячи із всього суккуба, нагнувшись над Сандром, замахуючись для колючого удару демонським клинком.

Сандр тільки і встиг під собою відкрити портал і провалитись в нього в останній момент.

Після цього інциденту, його ніхто не турбував і не намагався вбити, на що він навіть не особливо звертав уваги, так як розрив із колишньою дався важче ніж очікувалось, все ж це були його перші серйозні стосунки, які для нього, через подорожі в світи із інакшим пливом часу, були набагато довшими ніж для неї. Скільки ще було планів на ці стосунки, скільки всього хотілось як озвучити їй так і висказати. Поступово любов змінювалась ненавистю, а іноді знов повертались почуття, внутрішній емоційний стан бурлив самими різними почуттями, що зводило з розуму, а зовні, оточуючі бачили морально вбиту людину з пустим поглядом, але коли хтось намагався з ним заговорити на тему його стану, він огризався і проявляв агресію. Що б хоч якось полегшити страждання він пив… Багато пив… Як демону, йому потребувалось більше алкоголю ніж людині що б сп’яніти, але навіть по цих мірках, алкоголю було забагато. Ром, пиво, вино, коньяк, портвейн: все це безбожно змішувалось. Так пройшов залишок весни і половина літа.

В середині літа, Сандр вирішив трохи взяти себе в руки і придбав в усмерть убитого дніпра (мотоцикл) і вирішив зробити з нього боббер, що по-трохи і робив. Останки мінска він притягнув в гараж та поставив його в до дальньої стіни, налив склянку масла поклав біля мотоцикла та накрив її гумовою накладкою з бака. Він все одно був у скорботі за цим мотоциклом…

Лягаючи спати дурні думки лізли в голову і не давали заснути. Тому перед сном він випивав в такій мірі, що б заснути, що ще на довго ввійшло в звичку.

В скорому часі з’явилась нова дівчина, яку спочатку він ловив на дрібній брехні, потім на все більшій і в один момент під час сварки він поглотив її душу і викинув у портал в місто на іншій частині країни. Майже одразу ж почав зустрічатись з іншою, не довго це продовжувалось і просто розійшлись, таким чином він перезустрічався ще з кільома дівчатами. Коли ж трапилась дівчина з якою зав’язались більш довгі і серйозні стосунки його насторожив момент наявності багатьох друзів хлопців в її оточені, але він в неї почав закохуватись і старався довіряти їй.

Сидячи за келихом пінного з Йоханом ненароком зайшла розмова за його стосунки.

- Не знаю, між нами, наче, все нормально, але іноді вона на мене ображається по таких дрібницях… І це стається все частіше і частіше.

- Можливо вона хоче більше уваги?- зауважив Йохан

- Та й так, наче, приділяю їй більшу частину свого вільного часу. Я, навіть, в гараж майже не заходжу, а мотоцила я вже майже доробив. До сезона ще довго, але все ж.

- Чогось, може, хоче, що б ти подарував?

- Та я постійно якісь подарунки купляю, вожу по кіношкам, кафе, концертах. Та й нічого вона не просить, а я її знаю, якби було потрібно чи хотіла - сказала б.

- А ще якісь нюанси помітив?

- З друзями зачастила гуляти, без мене старається йти. В компанії багато хлопців. Але клянеться, що вони лише друзі…

- Що сказати можу точно — в любому випадку, хтось її, по любому, із цих “друзів” хоче трахнути, якщо не всі — це чоловіча натура. На рахунок неї нічого не скажу.

- Але у мене є подруги і мені вони не особливо цікаві в плані коханців.

- Серед них багато, реально вродливих?

- Одна, якщо чесно.

-АХАХАХ! (Засміялись оба)

- Але вона і сама близька подруга.

- Ти б хотів з нею переспати?

- Були думки, але я її сприймаю більше як свого братана.

- Вітаю, ти входиш у дуже малий відсоток чоловіків в яких є дівчина друг і ти не хочеш її. Або ж ти надто вірний. Я б так не зміг.- усміхнувся Йохан.

- Та ну. Я про тебе щось не знаю? - Запитав Сандр з легка підйобуючи.

- Ти не знав мене раніше. Як думаєш чому я тут, а не, наприклад, у вальхалі? - Навіть, занадто серйозно сказав Йохан.- Зраджував я не одно разово при житті на Землі і не з однією, і не з однією одночасно, бувало.

- Ніхєра, ти йобарь — Знов під’їбав Сандр.

- А ти, що думав — Посміхнувся Йохан

- Тоді цей келих за вірність — Сандр підняв високо кухоль і направив в сторону Йохана.

Як думаєте, що застав Сандр в дома коли повернувся з інфероно?

Його “кохана” сосала член одного “це просто друг”, поки інший “це мій репетитор” поров її в дупу.

- Це не те, що ти подумав!

- Ну звісно, цей тобі “просто розробляє горло перед концертом”, а цей “просто лічить геморой”.

- Ну і що цей лох нам зробить?! Не парся - з насмішкою сказав “репетитор”

Сандр сів у крісло, збоку від його руки відкрився портал звідки він спокійно дістав пістолет — Як думаєш, що “цей лох” зараз робить? Він навіть не дивився в їхню сторону а просто розглядав гравіювання на срібному Glock 22

- Нуу…- “репетитор” не встиг сказати більше нічого через кулю яка прилетіла йому в рот.

Поки інші двоє були в шоці і не могли нічого сказати Сандр вишвирнув їх у портал на іншій стороні якого був світ гри “Mad Max” і в догонку викинув тіло та їх одяг. Та взявся за прибирання слідів крові та іншого перебування цих трьох.

Поки він прибирав, він помітив, що йому цього разу вже і не боляче. Лише трохи брала злість через ситуацію, але тієї болі не було, але чому? Він ж її любив, а тепер просто ні. Він списав це на злобу через зраду і що, можливо пізніше буде гірше. Але ні. Ні через тиждень, ні через два він нічого не відчув, було взагалі пофіг.

Ще через два тижні він доробив мотоцикл, життя було спокійним, наче до того як він перший раз закохався і став демоном.

Йому потрібні були продукти та побутові речі, тому, взявши рюкзак і сівши на мотоцикл він поїхав до АТБ.

Ви можете спитати, а чому не відкрити портал чи полетіти на крилах, що можна було зробити багато разів. А ви уявіть Що ви в тому ж супермаркеті і тут відкривається портал з відки виходить якийсь металхед і набирає продукти, йде до каси, уходить у портал. Як ви і всі люди навколо відреагують? Отож бо. Можна відкрити в якомусь закаулку портал і звідти дійти, але Сандр манав та й йому по кайфу проїхатись на свіже зібраному боббері, правда, ранньою весною кататись холодновато було.

Набравши покупок він пішов на касу. Цієї зустрічі він точно не очікував. На касі, в черзі стояла суккуб яка його майже рік назад намагалась прикінчити.

На цей раз на ній був геть не бойовий одяг. Шкіряні чобітки на низькому каблуку, джинси які прилягали до тіла, тепла шкіряна куртка та жіночий картуз кепі який був великоватий, але добре прикривав ріжки, а в корзинці були звичайні продукти.

Вона його теж помітила, але час і місце зовсім не підходили для нападу. Сандр це прекрасно розуміючи нагло підійшов і став у цю ж чергу прямо позаду неї.

 

- Я звісно все розумію, але міг би і хоча б сусідню чергу стати — повернувшись на пів корпуса і дивлячись у вічі Сандру сказала напівшепотом суккуб.

- Я з тобою поговорити хочу — Зауважив Сандр.

- А мені не потрібно з тобою говорити! - знов шепотом сказала вона.

Сандр до неї нахилився і прошептав на вухо - Ми ж не тут будем битись, правильно? Вийдем на двір, підем в більш укромне місце — і знову зазирнув їй у вічі.

- Добре — Уже голосніше і озлоблено відповіла.

- Значить зараз робимо покупки і виходимо.

Дорога до місця бою

- Давай сумку, допоможу — Цілком природньо сказав Сандр.

- Ти взагалі нормальний? - здивовано і образливо відповіла суккуб.

- Еммм. - Сандр навіть не знав, що відповісти і дивився на неї не розуміючи за, що його обізвали.

- Ти реально не розумієш? Ти своєму ворогу допомогу просто так пропонуєш? Ти з усіма так?

- Я лише проявив вічливість. Та й який ти мені ворог?

- Я тебе вбити намагалась! І таки вб’ю.

- Зробила б тільки послугу — Сандр посміхнувся настільки привітною посмішкою, що їй аж стало лячно.

- В смислі послугу?

- Для мене то був важкий вечір, ніч, ранок і ще пів року. А ще я досі бухаю. - Знов посміхнувся Сандр, наче згадав щось неймовірно приємне — Слухай, а як тебе звати?

- Еліка — невимушено відповіла суккуб, але потім зрозумівши, що вона зробила з жахом подивилась на Сандра.

- Сандр — так це не істинне моє ім’я, але моє демонське.

- Ти не боїшся, що я знаю твоє ім’я?

- А що, мене рабом ти не зможеш зробити і призвати теж чи щось типу того, все ж я вне ранговий демон тому на мене всі ці штуки не поширюються. І ти не бійся, я не стану подібного робити з тобою. Не мій метод, та й не вмію.

Не довірливо але полегшено Еліка спитала — Що з тобою не так?

- Та всілякі приколи життєві показали, що все не так просто в житті, але не варто через це перейматись, навіть якщо грозить смерть. А чому ти мене не знайшла одразу і чому досі тут? - Різко перевів тему Сандр.

- Демону не так то і просто вийти з інферно. Не всі можуть відкривати портали в інші виміри, хто може, то їм це коштує великих зусиль і великі затрати рідких ресурсів.

- Тобто мене облишили в спокої бо не мають як відкрити портал? АХАХАХ. Це тому ти тут уже майже рік?

- Мені що б тебе перший раз знайти довелось прийти на призов.

- Довелось? Суккуби ж з радістю ідуть на виклики.

- Якщо ти не помітив, я найманець. І більше не вздумай казати хто я. Уб’ю на місці — Еліка злим поглядом подивилась на Сандра.

- Але чому? Навіщо тобі це? Ти ж можеш користуватись своєю природою і спокійно жити.

- Ти навіть не уявляєш, на скільки це бридко і не приємно, що тобі, ради нормального життя потрібно спати з різними бридкими, та навіть якщо і красунчиками, все одно всі сприймають тебе за безкоштовну шльондру, а у відповідь вони ще й якщо не помирають в кінці, то в кращому випадку впадають в кому або стають овочами на все життя.

- Тому ти виповняєш замовлення по вбивствам?

- Так і мені платять душами, які я можу чистим образом поглинути.

- І скільки за мене заплатили?

- Ще не заплатили, давали 50 душ.

- Ей! Це образа в мою сторону!

- Чому?

- Всього 50? Це за те що я в замку натворив?

- В замку, тобто це ти той піздєц там влаштував?!

- А ти не знала? До речі ми прийшли.

- Не знала. Бій почекає. Викладуй все що наробив.

- Присядем? Отам в бесідці.

- Ти один був в замку, там ж більше 15 тисяч різних демонів було вбито!

- Так один.

- Що ще?

- А ще я одну вищу демоншу, яка дала мені сили але не виконала обіцянки вбив. Ти взагалі знала на кого йдеш?

- Мені мали би заплатити не менше пари тисяч тільки за це. А взагалі ніхто не знав хто в замку це влаштував. Чорт, знала б вряд чи погодилась.

- А тепер тебе тут покинули.

- Але все одно я мушу тебе прикінчити!

- Та йоб. Чому?

- Я тут через тебе, мені довелось з двома утирками за цей час переспати, що б мати хоч якісь сили.

- Ти, до-речі, не відповіла — чому ти мене одразу не знайшла?

- Мені дали наводку вбити мотоцикліста який виглядить ось так. - вона дістала якісний малюнок де був намальований Сандр. - і сказали де ти будеш. Кінець балачкам, я вже натерпілась.

Сандр вирішив її не калічити і не вбивати, вона виявилась доволі цікавою дівчиною. Він її попросту виморив не наніс жодного удару, але уклонився від усіх атак, вона була спритною і вмілою, але уроки Йохана Сандру були на користь, його навички були закріплені пригодами в інших вимірах і боях з різними майстрами бойових мистецтв. Тому Еліка хоч і була достатньо вмілим бійцем, навіть будучи на максимумі своїх сил вона б не змогла його перемогти, але мала б шанс піймати його, зараз же вона мала половину своєї сили в кращому разі вона вже рік не поглинала душі, а два заняття сексом за майже рік не сильно її підсилили. Людська їжа лиже підтримувала її життєздатність. А цей бій був зовсім не спланований.

Еліка через повне вичерпання своїх сил впала в стан схожий на непритомність. Сандр відкрив портал, заніс Ел у свою кімнату поклав на ліжко, впевнився, що вона не скоро отямиться, якщо взагалі зможе отямитись самостійно. Заніс додому свої покупки і продукти суккуба. Сам же пішки повернувся до магазину і забрав мотоцикл.

Вже в дома він спробував нашатирьом та іншими способами привести в її в почуття. Як він і підозрював це не спрацювало на демонші. Тому він вирішив діяти інакше.

Пам’ятаєте слова про зв’язки в інших світах? Він позичив один з лікувальних трайків Лемі Кілмастера із Brutal legend. Загнав його у гараж поклав між динаміків у задній частині трайка Еліку і зіграв лікувальну басову мелодію.

Вона отямилась, але була надто слабкою, що б навіть підняти руку, тому Сандр переніс її знову до ліжка

- Я скоро повернусь, а ти не рипайся. - Наказав Сандр

- Я… Яяя… Тиии… - Вона простонала ледь чутно

- Зрозумів, але навіть не думай чудити.

Вона заснула. Сандр відправився повертати трайк і нести могорич.

Сандр повернувся через годину із якимось бутильком. Розбудив Ел.

- Що… тобі… потрібно… - явно через силу видавила вона

- Давай складем договір. Я тебе приводю в почуття і даю стільки душ, що б ти могла нормально жити, ти в свою чергу більше не нападаєш на мене, не підставляєш і не робиш ніяких дурощів відносно мене я тебе теж чіпати не буду. Але ми підемо на побачення — Сандр усміхнувся.

- Ну ти і гімнюк… Я… Згодна…

- Договір через кров, не проконає я свою шкіру хєр розріжу. Секс? Тобі зараз явно не в тему. Рукопотискання? Надто не надійно.

- Через поцілунок… Задовбав. - наче на останньому подиху сказала вона.

- Добре — на лиці Сандра було видно, що він спокійний, але задоволений.

В неї були м’ягкі та теплі губи, язик мав легку шершавість, цілувати її було одним задоволенням.

Сандр напоїв її з бутилька, після чого Ел відчула прилив сил та змогла піднятись.

-Що ти зробив?

- Дав тобі зріджену душу.

- Що? Це як?

- Ну дивись я можу поглинати душі, але вони мені не завжди потрібні, тому я коли їх поглинаю відкриваю маленький портал у горлі і накопичую у карманному вимірі. Я у своїх пригодах їх уже стільки набрав, що їм там уже нема куди вміщатись і більш старі душі стають рідкими, що б займати менше простору, точніше на них так впливає тиск.

- Ого. Я про таке і не чула.

- Це моя розробка. Якщо мені потрібно така рідина, то я можу цей вимір зжати і буду мати більше таких душ.

- Тобі не шкода їх?

- Це в основному або сволоти які не достойні життя, або взагалі монстри у яких ціль життя вбити як можна більше живих істот. Тому ні. Ти щось їсти будеш? Може чаю?

- Чому ти мені допомагаєш? Міг би вбити тай поділом, або в любий світ викинути.

- А тобі не зрозуміло?

- Блін. Ну я ж чомусь питаю. - Ображено відповіла Еліка

- Ти до біса вродлива, ти розумніша за будь яку суккубу яку я зустрічав, ти доволі унікальна через свої погляди. Та й ти не сволота яку варто вбити. Блін, ти мені, банально, сподобалась. - Сандр злегка усміхнувся дивлячись їй прямо у вічі кажучи ці слова.

Еліка такого ніяк не очікувала. Таких слів їй ніколи не казали. Вона мало, що чула в свій адрес хорошого, бо вона суккуб, бо не признає своєї природи і не хоче бути такою як всі. Та й їй гидко від того, ким вона є. Тому вона в прямому сенсі почервоніла і скорчилась від незручності ситуації.

- Ти чого? Я ж нічого такого нічого не сказав. - Сандр здивувався, він ще нікого не вганяв в таку краску. Та й зазвичай дівчина б і не звернула на таке увагу.

Трохи відійшовши Еліка спитала — Ти мене звав на побачення, - вона почала закручувати пасму волосся пальцем — ти це серйозно?

- Цілком — Впевнено відповів Сандр.

- Ти ж розумієш, що я суккуб. Ми, навіть, переспати нормально не зможемо. Тобі ж від цього гірше.

- Я вже декілька разів, якщо чесно, спав з суккубами і вони наповнювались енергією ще на довго, а для мене це забирало трохи більше сил ніж при сексі із звичайною дівчиною.

- Що ти, бляха, таке?

- Я? Я Сандр, напівдемон, який продав пару сотень душ, за свої сили.

- Так ти не демон?

- Ні я демон, ось! - Він прийняв облік демона.

- Ого, ти реально якийсь внекласовий .

- Так і є!

- Добре, я з тобою схожу на побачення, але на секс зразу ж не розраховуй!

- Та без питань. До-речі ти так і не до розповіла як сюди потрапила.

- О, та один прищавий, цнотливий школьнік призов вмудрився зробити чим я скористалась і пішла по твою душу.

- Тобі вдалось по неї прийти — Сандр засміявся — а що з малим, мабуть багато сили від цнотливого отримала? - Під’їбав Сандр

- За кого ти мене сприймаєш?! В нього виклик був карявий, не зміг мене підкорити, я йому підзатильник прописала пару матюків нагнула, що б дурістю не займався, бо пощастило, що я прийшла, а не хтось із вищих і не відкусив йому голову.

- АХАХАХА. Ну ти, блін даєш. Добре, давай я щось приготую, ми поїмо а далі буде видно. До речі можеш у мене залишитись, а я на дивані ляжу спати.

- Ні дякую, краще завтра на побачення підемо, — Посміхнулась Еліка — але від вечері я не відмовлюсь.

 

Рада вищих демонів

Шестеро, явно могутніх, демонів сиділи за круглим кам’яним столом столом. Вони перебирали варіанти як збутись від сволоти яка доставила їм стільки проблем та конкретно підпсувала їх статус всемогутніх демонів. Він перебив десятки тисяч простих демонів, сотні воїнів, десятки стражів та найомників, а одну так взагалі переманив на свій бік. Для них це було немислимо, якийсь напівдемон не підкорюється їх владі, набув сили з якою не народжувався та посилив ті які були дані йому. Та пара сотень душ які вони заробили нанесли збитків на мільярди, на сотні років роботи у вимірі землі. Зараз їх влада була ослаблена, демони починали без порядки та бунти, ресурсів стало набагато менше, потрібно було діяти інакше. Самі вони не хотіли ризикувати і йти по його душу, найманці з інферно були геть безтолковими проти нього. Потрібен був сильний маг з іншого виміру, або якісний священик — екзорцист чи навіть довбаний янгол, а ще краще всі і разом.

Троє з вищої ради вичекали на призови в світи на їх погляди ідеально підходящі для пошуку кандидатів.

В першому світі, в світі який був насичений магією, знайти могутнього мага не склало проблем. Знайти спосіб, що б домовитись виявилось складніше. Все ж вищому демону довелось скласти договір на дуже рідкісні магічні інгредієнти у великих кількостях, при чому спершу довелось виконувати свою частину демону.

В другому світі Вищому довелось вселитись у цнотливу дівчину та бісойобити, що б привернути увагу сильного священника, але довелось перебирати купою другосортних “майстрів” ремесла, лякати їх до усрачки та чекати кого краще. Коли він все таки знайшов такого, йому довелось вмовляти і запевняти, що є зло куди гірше, що потрібно спочатку прибрати його.

В третьому світі було найважче, там вищого демона одразу ж намагались вбити, та навіть слухати не намагались. Але йому вдалось запевнити, що він прийшов з миром і що як би йому не було противно, але йому потрібна допомога від ангела. Ангели ж в свою чергу, коли почули про кого йде мова, одразу ж висунули кандидатуру.

 

Еліка, хоч і жила вже рік в світі людей, та якось до нього призвичаїлась і знайшла підробіток в кав’ярні, але все одно знала ще досі мало про цей світ. Сандр їй з радістю допомогав та пояснював як все влаштовано. Вони були разом уже 3 тижні, сходили на не одне побачення, та один раз були в світі свіжого фільму, аби побачити все своїми очима. Виглядало цікаво, коли якісь супергерої борються з прибульцями відбуваються вибухи, а ці двоє сидять в 50 метрах від місця бою на лавці в обнімку і обговорюють як би зробили вони. Говорили вони багато і обом було цікаво проводити час одне з одним.

Вони сиділи в дома у Сандра та вечеряли.

- Слухай, все хочу спитати, а скільки тобі на самому ділі років?- поцікавився Сандр.

- А тобі? - Хитро усміхнувшись і глянувши у вічі сказала Ел.

- Я перший запитав — настояв на свому Сандр.

- А ти вгадай — Їхідно сказала вона.

- Нууу, на вигляд ти не старша двадцяти років. А твій рід може сотні років виглядати не старше тридцяти — вдумливо сказав він.

- Ти ж знаєш, що ми стаємо дорослими раніше людей.

- Звісно, в віці 6-7 років ви стаєте дорослими і вперед і з піснею, як то кажуть.

- Я зрілою стала в 9 років, дуже сильно затрималась. Інші суккуби вічно насміхались, що я ще ні з ким до цього віку не була. Навіть сварились і били…

- Ого… Все навіть цікавіше ніж я запитав. — трохи ніяково сказав Сандр.

- Ой, вибач, не хотіла в цю частину заходити. — Винувато відповіла.

- Та нічого. Це навпаки добре, я хочу тебе знати краще. — Посміхнувся він.

- Правда?

- Так, все, що на душі, можеш ділитись цим, залюбки вислухаю і поспілкуюсь з тобою. — зовсім не вимушено вимовив.

Еліка пустила сльозу та посміхнулась

- Ей, ти чого? - Сандр підніс руку до її щоки та витер сльозу — Все ж добре.

Вона нічого не кажучи потягнулась до нього та поцілувала, ніжно та обережно. Трохи відхилилась глянула в очі Сандру в яких можна було прочитати “Це було прекрасно” та почала більш пристрасний та набагато довший поцілунок.

- Сандр…

- Давно такого не відчував — Такого поцілунку в нього не було з часів його першої любові.

- Я не впевнена у тому, що почуваю, та й почуваю таке в перше… - зовсім не впевнено відповіла вона.

Сандр не знав як реагувати, але йому ці слова уже подобались. Здається, йому зараз вперше, в його житті зізнається дівчина першою та щей щиро.

- Ти мене слухаєш? - Трохи ображено сказала.

- Так звісно, я весь в твоїй увазі.

- Добре. В цілому, ти перший хлопець який добрий до мене…

- Ну ти ж мене не намагалась вбити — віджартувався Сандр.

- Дурак! - Вона штовхнула його легенько в плече та посміхнулась — Мені подобається проводити з тобою час, думати про тебе, дивитись на тебе, відчувати твій запах… Не знаю як висказати інше…

Сандр взяв її за руку…

- І не потрібно, я до тебе відчуваю те ж саме. Ти для мене теж дуже дорога.

Вона зняла з нього футболку з логотипом Judas Priest та почала розщібати його джинси, він же в свою чергу зняв з неї її чорну блузку, але свої джинси вона зняла сама, як і Сандр зтягнув з себе свої.

Для Еліки це був перший її секс у своє задоволення, а не ради енергії. Задоволення вона отримувала неймовірне. Вона в перше дійшла до піку і навіть не раз. Її дивувало, що Сандр тримався уже кілька годин і навіть не було схоже, що б він втратив хоч трохи енергії, при тому що у неї був неймовірний прилив сил і він з кожним рухом збільшувався.

Сандр впивався насолодою від процесу. Так вона не була самим вмілим суккубом з якими він мав діло, але по людських мірках її навички були шикарними. Для нього це був його найкращий секс за все життя. Це проявлялось не стільки в кількості поз чи темпі, а в насолоді один від одного, в почуттях які бурлили між ними, в бажанні одне одного і простому кохані.

Коли вони закінчили та лежали в обіймах, вони дивились одне на одного.

Еліка почала — Сандр, ти хоч і гімнюк, але… Я тебе кохаю — вона глянула на нього поглядом повним надії.

- Ел, я тебе теж неймовірно кохаю.

*Пішли на наступний раунд який продовжувався ще дві години*

- Нам завтра рано вставати — зауважив Сандр

- Завтра? - уточнила Ел.

Сандр взяв телефон та подивився на час — Світанок через дві години. А тобі ще на роботу, а в мене важка практична в універі, сьогодні — трохи змученим голосом промовив Сандр.

- Ну завдяки тобі я повна сил, а ти можеш із свого запасу взяти пару своїх еліксирів — грайливим голосом сказала Ел і прокрокувала пальцями по грудях Сандра.

- Ну ти і не наситна — Теж грайливо сказав Сандр і накинувся на неї.

Після ще трьох годин Сандр був уже реально зморений, а його “причандали” уже трохи “нили”

- Мені здається ми трохи перестарались…

- Згодна в мене там уже все починає боліти і я перенасичена енергією. Скільки ж в тобі є?

- Ще б на раз вистачило, але це вже буде знущання для обох…

- Погоджусь! Але це було дуже добре. Повторимо ввечері.

- Ще питаєш?!

- Який же ти звір. Дякую. — По своєму зробила комплімент Ел.

Сандр знову поцілував її і запропонував — У нас до восьми ранку ще дві години, пішли в душ - приведемо себе в порядок, вип’ємо кави і по справах.

- Разом в душову? - Грайливо спитала вона.

- А як же! Але тільки митись, а то запізнимось і нам обом хана буде.

- Нууу, добре… — Сумно протягнула.

- Не сумуй, ввечері ще буде. - Підморгнув Сандр.

Сандр поглинув пару душ із карманного виміру чим уже добре взбодрився, тепер було діло за природним відновленням сил. В цей час Ел готувала каву та прибирала наслідки ночі хоч і ледве трималась на ногах, які досі моментами тремтіли. Енергія з неї так і перла. Поки вони пили каву, Сандр почав відчувати ось неприємне. Скоріше, навіть чиюсь присутність, але дуже далеко.

- Що з тобою? - Побачивши різку зміну виразу обличчя Сандра та червоні очі.

- Та так, нічого особливого. — Він знов став таким як і до цього — Здалось дещо. - хоча він і досі це відчував, але йому здалось що це не важливо.

Еліка підробляла у кафе з нахилом до косплею, тому вона одягала злегка відвертий костюм з хвостиком на кінці якого була піка, а на спині красувались маленькі крильця, тому тут вона не носила головних уборів, а відкрито грала суккуба, але з часів коли вона почала зустрічатсь з Сандром той її підсадив на хеві метал, тому тепер вона одягалась не в милий костюм мультяшної суккуби, а в готичні та металхедні образи під стиль яких підходили її ріжки, іноді вона їх фарбувала легкозмивною фарбою, або одягала поверх штучні, аби це не викликало підозр.

Сьогодні ж вона світилась від радості, що не могла не помітити її подружка, з якою вони встигли здружитись за тих пів року, що вона тут працювала, впринципі це була єдина її подруга, яка їй допомогла влаштуватись на роботу і перший час її трохи вчила життю. Вона і Сандр — тільки ці двоє знали хто вона насправді.

- Слухай, ти останні пару тижнів і так весела була, але сьогодні ти прямо світишся і носишся по кафешці наче тобі хто батарейку в дупу вставив. - зауважила Іра (так звали подругу)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Ну не зовсім батарейку і не зовсім в дупу — Жартівливо відповіла Ел.

- Ого, ану детальніше, а то ти і так пропадала десь часто.

- Ооох, історія довга.

- Та розповідай, клієнтів поки, що нема.

- А отой?

- Три… Два… Один… - відрахувала Іра

-Чек, будь ласка! - гукнув її клієнт

*Розрахувала клієнта і повернулась*

- Розповідай!

- Пам’ятаєш, я розповідала чому прийшла в цей світ?

- Агась.

- Як з’ясувалось відправили мене на убой і благо, не знаю, що він в мені побачив… - Тут її перебила подруга

- Твої груди!

- Ахахах. Та ні… А можливо… Короче. Але він мені навіть не намагався нашкодити, чи дати опір, але я себе не пожаліла і ледь ласти не склеїла від втоми, а він… Він таке провернув, що б мене до тями повернути…

Ел пересказала всю їх історію.

- Щось тут не так. Тобі не здається, що він має на меті іншу ціль?

- Я тебе прошу, яку?

- Вижити.

- Він міг мене прибити ще при першій зустрічі, але просто втік. Міг при другій, навіть легше ніж перший раз. Але ні. Він може мене вбити в любий момент, але не робить цього і повір сил у нього, вважаючи те, що він мене робить сильніше, більше в десятки разів ніж моїх.

- А що як він тобою маніпулює в корисних цілях?

- Так, не накручуй мене! Я знаю, що він щирий, при чому з усіма. Він максимум бреше, про те, що вже вийшов з дому, а сам одягає взуття. Ні разу не бачила, що б він комусь брехав, через прямолінійність в нього всього двоє друзів. Люди не люблять коли їм говорять все прямо… Він і зі мною прямолінійний.

- Добре. Так, що сталось, то?

- Ах так, в нас була щира розмова і я вирішила признатись, але не одразу. Не змогла прямо сказати, а трохи поописувала свої почуття, він був щасливим і відповів взаємністю, після чого ми кохались, після першого раунду ми признались одне одному прямо, після чого ми зробили ще два заходи до самого світанку…

- Скільки, бляха?!!! - Подруга витріщила очі.

- Ну, десь, з годин восьми вечора і до годин п’яти ранку, а що? - Пригадуючи час вона злегка почісувала маківку.

- Ви двоє, взагалі нормальні?

- Ей! - образливо окликнула Ел.

- Нормальним людям вистачає і 15-20 хвилин!

- Так от чому моїм попереднім партнерам вистачало максимум 10 хвилин, а потім вони… Ай проїхали.

- До речі скільки в тебе було партнерів до нього?

- 12 як і разів, це було жахливо…

- Тю, та, що ж ти за суккуб такий? В мене і те більше було!

- Ти завжди отримувала задоволення?

- Ну в більшості випадків, з деякими було жахливо, з деякими так собі.

- А я зараз вперше отримала задоволення, я вже думала ніколи цього не полюблю, а зараз тільки і думаю як знов його осідлати.

- Ого, тобі явно сподобалось.

- Особливо та частина, коли спочатку стає приємно, тіло кидає в жар, перехоплює дихання, а потім різке відчуття кайфу, після трясуться ноги і тіло.

- Ти пізнала оразм, вітаю.

- При чому, багато разів…

- Блін, а можна твого хлопця на разок хоча б позичу — Іра подивилась жалісливим поглядом.

Еліка зараз була в замішанні і хотіла прибити свою подругу. ЇЇ лице зараз почало наповнюватись гнівом.

- Та я жартую, але теж так хочеться… Але не так багато, бо я здохну!

В Еліки відлягло.

 

В цей же час Сандр в універ завалився, як до себе додому, привітався з викладачем за руку так наче вони товаришували, хоча, в принципі, він був у дружніх стосунках з викладачами і поза заняттями міг з деякими переходити на “ти” або грати в карти у викладацькій. Він вчився на інженера, але уже було зрозуміло, що походу він піде до аспірантури і залишиться в універі в ролі вченого або викладача.

Його подруга прийшла на пару хвилин пізніше, та сіла поруч з Сандром.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Ти щось надто довольний, сьогодні, але озираєшся, якось, дивно.

- Та так, перед чуття дурнувате, того і озираюсь.

- А чому тоді либа до вух? - посміхнулась подруга

- Здається, я знов зміг закохатись, по-справжньому, та й мене вона любить.

- Братаан, вітаю. Коли весілля? Коли діти? Це все? - Віджартувалась вона.

- Не все! Схоже у мене вчора був самий ахрінітєльний секс за все моє життя!

- Сандр, Маша, Ну ви хоть совість майте! - окликнув викладач який розказував про втому металів.

- Сорі, Петрович! - Вигукнув Сандр.

- Я вчора з жінкою теж гарно час провів, але я ж тут не розпинаюсь на всю аудиторію — Викладачу було трохи за тридцять і жінка у нього була ще та краля.

Сандр клацнув пальцями та направив вказівний на викладача і зробив поважний вираз лиця як у Ді Капріо на мемі з келихом вина. Викладач зробив взаємно такий же жест.

- Може, повернемось до теми практичної? - Злегка сердито сказала заучка групи.

- А ти не заздри! - хором Сандр і Петрович.

Група посміялась і вони повернулись до практичної.

Сандр, коли були необхідні гроші, находив різні способи їх заробити, але самим простим і дієвим було влаштуватись на день чи декілька в службу доставки, а ще краще в 3-4 фірми. Завдяки порталам він міг набирати багато замовлень і миттєво їх доставляти, заробляючи тільки на чайових пару тисяч за день. Зараз йому трохи не вистачало, що б повернути борги які він набрав два місяці назад, що б купити білети на концерт Motley Crue, які мали завтра виступати, тому він після пар пішов заробляти гроші і вертати борги, в нього ще й залишились гроші на всілякі покупки на концерті.

Відвідування концерту мало би бути сюрпризом для Ел.

В вечері Сандр приїхав на мотоциклі до кафе і Забрав Еліку додому. Цей “вечір” вони не стали так сильно затягувати як минулий. Але пристрасті було не менше.

- Ел, як же я тебе люблю..

- І я тебе. — Вона лежала головою у нього на грудях — Слухай, а чому ти зі мною? Що ти в мені такого побачив? - Розмова з подругою залишила свій слід.

- Шикарні груди — пожартував Сандр.

Вона шльопнула його по пресові рукою — Я серйозно.

- Не знаю, ще перший раз коли побачив, подумав, що ти шикарна. При другій зустрічі, я просто відчув, що ти… Як би сказати? Не така як інші суккуби чи люди. А одна із твоїх рис перекреслює всіх дівчат землі.

- І яка ж?

- Ти мене не покинеш, через те, що я якась потвора. Ти не станеш, та і не зможеш, зробити так боляче, як тоді коли я вирішив стати таким.

- Ти не потвора, навіть дуже гарний, в обох обліках.

Сандр, трохи, засоромився — Я то знаю, що не потвора, навпаки, люблю свою демонську частину, але вони вважають інакше.

- І це все? - засмучено майже піскнула Ел.

- Звісно ні! Але деякі речі я не можу пояснити. Чомусь при зустрічі в АТБ, мені здалось, що ти та сама. А до речі, про вік, ти так і не сказала.

- Скажу так, я ще дуже молода.

- Та ну? Років 100?

- Та ні, ти вже надто загнув.

- А скільки тоді?

- Якщо рахувати тільки твої земні роки ми приблизно однолітки…

- Чівоооо?!

- Мені двадцять, разом з тим роком, що живу тут.

- Клас, я на рік тебе молодший.

- Хах, прикольно. Не парся, для нас різниці нема в якому ми віці. Все одно не постарієм.

- Та я і не парюсь. Я ніколи таких молодих твого віку не бачив, просто.

- Зрозуміла…

- Мені чисто цікаво. Скільки в тебе було хлопців, до мене? - Хитрувато спитав Сандр.

- Ооох, найшов що запитати. Добре, 12 і 12 жахливих актів.

- Чому ж жахливих?

- Це було вимушено ради енергії - це раз. Ніяких почуттів і задоволення - це два. Вони і 10 хвилин не протримувались і помирали або впадали в кому. Думаєш приємно коли після сексу партнер помирає будучи ще в тобі? - це три. А скільки ж було в тебе?

- Хе-хе-х, — Зніяковів Сандр — як тобі сказати?

- Прямо. — Трохи сердито.

- Тобі тільки про людських розповісти?

- Для початку, так. А ти, походу, гуляка ще той!

- От не потрібно, я ще ніколи не зраджував.

- Не дай… Ормагоден, ти брешеш, я тобі зроблю! - Насторожила Ел.

- Та чесно, який сенс в цьому? В мене було три дівчини у стосунках, ти четверта, і ще троє в не стосунків, тобто на одну ніч.

- Всього то? А як, що до інших істот?

- З десяток суккуб, по разові, декілька разів з мавками, один раз русалка відсмоктала.

- Так, стоп, ЩООО? Як ти русалку вмудрився уломати?

- Так вийшло. — Посміюючись і не знаючи як аргументувати відповів Сандр.

- Афігєть.

- Один раз з інопланетянкою. Досліди вона над “нижчою расою” проводила, як з’ясувалось, блять!

- І що ти зробив?

- Голову к їбіням відкрутив і у колег, які з сусідньої камери спостерігали, душі висмоктав і в космос викинув.

- Ого…

- Ага… А і ще пару персонажів із аніме. Наче все.

- Добре ти погуляв, це протягом якого часу ти стількох… Кхм.

- Після того як став демоном, до цього в мене ніразу не було, але я навіть не знаю як рахувати, в якомусь світі я пробув день в якомусь пару років, а в моєму могло минути пару хвилин чи, максимум день.

- До речі, а що з тобою сталось? Те, що ти сам таким захотів стати, це я зрозуміла, але розкажи, що було.

- Ну, слухай мою казочку на ніч, про тек як дурачок закохався без взаємності…

Сандр переказав свою історію.

- Що ж, думаю ти все правильно зробив.

- Я то, ні про що вже не шкодую. Якби не це все ми б зараз не лежали разом і не дискутували.

- Агась — Ел подивилась на Сандра щенячими очима.

- Яка ж ти мілаха. Іди сюди — Сандр притисну її до себе та поцілував затяжним поцілунком, він хотів цілувати її вічність.

- Будемо спати?

- Так завтра потрібно буде встати рано.

- Так субота ж?!

- А це уже сюрприз — Він розтанув у посмішці.

- А що за сюрприз?

- Якщо скажу — це вже буде не сюрприз.

- Ну скаажиии.

- Нєа.

- Лааадно…

Вони обійнялись та заснули.

Зустріч з трьох вимірів

Першим у цей світ прийшов священник — екзорцист, він прийшов на місце зустрічі оглядаючи все на наявність пасок та підстави. Все було чисто.

Він виглядав як класичний, середньовічний католичний священник. Його лице було надто непримітним та звичайним, сиве волосся з лисиною на маківці. Середній зріст, вік близько 50 років. Темна ряса з поясом на якому були якісь баночки та мішечки.

Другим прийшов маг. Це був явно старий чоловік, довга сива борода, довге волосся, довгі брови… Класичний Гендальф в цілому. На ньому був розкішний одяг притаманний класичному у світі фентезі одягу мага вихідного дня.

Він побачив, що люди тут одягнені інакше і він привертав увагу, тому зайшовши в укромне місце він застосував магію маскування, тепер на ньому були сандалі, звичайні чорні штани, та легка сіра кофта. Тепер він був як звичайний дід. Він направився до місця зустрічі.

І на кінець останнім був ангел. Він вийшов не через магічний телепорт як попередні двоє, а через портал, єдине що відрізняло його від порталів Сандра, то це колір ободу порталу, він був яскраво голубий.

Ангел мав світле, недовге волосся зекладене назад , голубі очі, інші риси… ви пізніше дізнаєтесь, що з ними. На ньому був явно дорогущий темно сірий смокінг та біла сорочка, але без краватки чи метелика, верхні два гудзика сорочки були розщібнуті, на ногах виблискували чорнотою туфлі. Від нього так і відчувався пафос.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Хтось з вас знає де їх шукати? - Ангел підійшов до мага та священника, які вже познайомились та розповідали про свої подвиги одне одному, та одразу ж перейшов до суті.

- Ей, це трохи грубо, та не виховано не привітавшись та не познайомившись одразу ж так вклинюватись в чужу розмову. - Зауважив маг.

- Я вже знаю хто ви, і у нас є робота, яку потрібно зробити як можна скоріше. - Настояв на своєму ангел. - Є інформація?

- Маєм тільки їх портрети та приблизні характеристики. - Відповів священник.

- Ну і те що вони в цьому місті. - Додав маг.

- Теж маю цю інформацію. План такий: ось вам рації, радіус дії 15км, зараз поясню як використовувати, ділимось і прочісуємо різні участки, при виявлені зв’язуємось і я всіх телепортую в одне місце.

- Будем в лоб битись? - Уточнив маг.

- Так, вони не варті більших заморочок. До роботи!

 

- Саандрр, ну, що за сюрприз?

- От не терпляча.

- Та скажи.

- Трохи пізніше дізнаєшся.

- А якщо так? - Ел стала перед ним на коліна та приспустила з нього штани.

- Що ти наду-У-у-Умала. Оу… Ахх… О тАак.

- Якщо скажеш продовжу - її лице світилось хитрістю

- Можу зробити підсказку.

- Давай!

- Тобі потрібно вдягтись у рокерський одяг і по бажанню зробити грим.

- Ну добре, якась вечірка?

- Сюрприз! Перейдемо на ліжко?

- Агась.

Зараз Сандр протримався трохи більше 10 хвилин…

- Так швидко? - Під’їбала Еліка.

- Я не очікував, що це може бути настільки класно.

- Чесно кажучи, я, трохи, застосувала свою магію. - Призналась сормлячись Ел.

- Так от воно, що. Признаю, це було щось. Тепер моя черга.

- АААХХХ!!! - вже через хвилину викрикнула Ел. Вона сильно зжала руками подушку в себе під спиною та затисла голову Сандру ногами. Її тіло трусилось та кидало в жар, але це було в задоволення. - Дааа! Ось тааа-А-А-аак!

Коли її відпустило, вона відпустила його голову.

- Що скажеш?

- Як ти це робиш? Це, цццее… Я не знаю як описати! Що за магія?

- Ніякої магії, я вперше це роблю. Навіть не буду питати чи тобі сподобалось, бо ти мене сильно зажала.

- Вибач…

- Зараз я буду приймати твої вибачення…

Ліжко через пів години сказало, що манало таке життя і розвалилось голосно гримнувши залишками об підлогу.

- Схоже у нас сьогодні ще одне діло намічається…

- Будем нове купляти?

- Нєа, матрас, ще хороший, а низ. Я вже давно дещо хотів зробити.

- Пішли на кухні закінчимо — по простому та, якось буденно відреагувала Ел.

- Так, давай. - не задумуючись відреагував Сандр.

Поки йшли він шльопнув її по сідницях. Їй сподобалось.

По закінченю, вони зібрались та поїхали мотоциклом в місто. Закупились в пивному магазині живим темним не фільтрованим та закусками, потім фаєрами та перекусом.

- Так для чого нам це? - поцікавилась Ел вказуючи на пакети.

- Потримай. — Він дав їй один з пакетів та потянувся у внутрішню кишеню косухи. - Ось він дав їй білети.

- Ти серйозно?

- Так.

- Але ж початок на 17:00 в штатах, а ми тут!

- В нас ще 4 години до того, а портал відкрити не важко.

- А ліжко?

- Зараз підем домовлятись про запчастини.

- Стривай, запчастини?…

Сандр виклянчив пару дерев’яних палетів на фірмі де вони уже були не потрібні та разом з Ел випер їх на вулицю. Працівників ще здивувало, така тендітна дівчина так легко їх тягає.

- І нащо нам це?

- Побачиш, давай в портал їх.

Вони заперли їх у гараж до Сандра. Потім повернулись за мотоциклом та поїхали через центральну площу, де Сандр побачив якогось чувака в смокінгу, який з лиця виглядав як і він сам, але був голубооким блондином.

Ангел проходив по площі міста, він уже другий день патрулював свою частину міста і побачив того кого шукав. Він ще й веселився з суккубом, катаючись по площі на двоколісній чортопхайці!

Сандр різко відчув те почуття яке було з ним з вчорашнього дня, але зараз воно було куди сильнішим. Він запаркував мотоцикл і наказав Ел закотити його в портал (гараж) разом з продуктами. Сам же пішов на зустріч цьому персонажу.

Ангел швидко викликав своїх і відкрив їм портали. Сандра це вже насторожило. Хтось і ще може так вільно відкриваати портали? І теж по декілька. Не добре. Дуже не добре.

- Ти хто такий?

- Я той хто прийшов по двох ідіотів, що дроблять всесвіт, створюючи купу хаосу та чинять безпорядки!

Ел підбігла до Сандра, та стала збоку.

- Що тут… - Вона звернула увагу на лице незнайомця, потім на Сандра і знов на незнайомця. - Ти хто, чорт тебе дери?

- Я ангел Сандріель. - Представився незнайомець.

- Ахахах, Сандріель. Сандріель, блять! — Сандр не зміг стримувати сміх.

Еліка теж хіхікнула.

- Що смішного? - Розлютився Сандріель.

- Ти одна із версій мене у мультивсесвіті. Ще й паралельних мені сил, тобто ангел і тебе звати, мать його, Сандріель. Це просто кумедно. Дай вгадаю, ти ще й обожнюєш спокійну класичну музику — Іронічно протягнув Сандр.

- Еммм, так.

- Єбать ти кліше, просто… - Сандр глянув в низ і помотав головою.

- А це мабуть екзорцист ііі… — Еліка задумалась — Якийсь дід?

Ангел прищурившись і стиснувши губи продивився на неї.

- Ні, Ел, з дідом не вгадала. Щось з ним не то, аура мутновата…

Ангел замахнувся клинком на Сандра. Але він ухилився.

- На площі? В центрі міста? Серйозно? Люди ж побачать.

- Не мої проблеми! Я тебе вб’ю! І твою подружку покрамсаю.

Сандр миттєво змінив облік, крила наче вистрілили з його спини.

На Сандра ніяк не діяли атаки мага та екзорциста, основна увага була на ангелові, та прикриванні Еліки від атак перших двох. Ел швирнула смачний фаєрбол в священника, він пробив магічний захист накладений магом та прошмалив грудну клітку наскрізь.

- Ти і таке вмієш?! - Санд охренів від цього фокусу.

- Не дарма ліжко зранку зломали — Віджартувалась Ел.

Маг призвав магічного монстра висотою з двох поверховий дім. Сандр з порталу дістав РПГ і вистрілив в монстра, той розлетівся на друски.

- Якого хера?! - Обурився маг, це було одне з його най сильнішик заклинань, монстр міг витримати майже любу магічну атаку, а його вбили через секунду після створення.

- Срана, протитанкова реактивна граната, уйобок! - Відповів Сандр показуючи фак магу б’ючись з агнелом.

Еліка намагалась атакувати ангела, але той бився на дистанції застосовуючи магічні прийоми, моментами Сандр встигав відкрити портал перед магією що неслась в Ел, щоб перенаправити в ангела. Якимось чином Ел підібралась до мага. Останнє, що побачив маг це очі в яких червона райдужна оболонка світилась вогнем і посмішка була на всі 28 зубів і 4 клика. Після, він зрозумів що котиться по землі і схоже без власного тіла він бачив небо яке поступово темніло та зникало в темряві.

- Вони так легко з ними розібрались, слабаки довбані. Охриніти команду зібрали. Дарма ми недооцінили цю парочку. - Подумав Сандріель.

Атаки Ел були зовсім марними проти ангела, Садр же - бився на рівних. Він глянув на годинник, бій уже затягнувся на довго. Він відкрив портал, схапив Ел за руку і потянув за собою.

- В дупу його, ми спізнимось! Потім розберемось.

- А, що? - Ел навіть не встигла зрозуміти куди він її потягнув.

Вони були в гаражі Сандра.

- Давай швиденько переодягнемось у щось ціліше і поїхали.

- Та куди ти так спішиш?- Ел ще не відійшла від бою.

- На концерт, я за ці білети такі бабки віддав, що я його не пропущу!

- От дурне! А як він за нами туди прийде?

- Не прийде. Вони нас другий день шукали. То і зараз так просто не найдуть.

- Звідки ти знаєш? Що вони тут другий день.

- Схоже я відчуваю присутність своїх версій із паралельних вимірів.

- І ти мовчав?

- Я тільки тепер це зрозумів. Давай одягайся у нас всього пів години.

Що цікаво, свідки не роздивились нікого з тих хто бився, камери спостереження, чомусь, всі по вимикались і був лише один відеозапис бою з далека, не було можливо розгледіти хоч когось чи якісь особливі прикмети. Його зняли на телефон з 7-го поверху будинку на сусідній від площі вулиці.

Вони приїхали за хвилину до початку та ледве встигли пройти на площу. Людей була тьма, вони ледве проштовхнулись ближче до сцени. Атмосфера рок концерту це щось неймовірне, драйвове, до жуті голосне, веселе, безбашене — це просто круто. Сандр з Елікою добре повеселились тут. Під пісню “Too Young To Fall In Love” Ел обхопила Сандра ногами навколо поясу, а руками трималась за шию і в такій позі вони цілувались майже всю пісню. Здавалось — навколо них публіка, сцена, спалахи світла, атмосфера, все було наче створенно для них і цього моменту.

Вони набрали сувенірів та повернулись додому. Там їх дещо чекало, після концерту, хочеться впасти лецем об подушку та спати, але ліжка не було.

- Блііін — ледве не плачучи протянула Ел. - Нам на дивані прийдеться тулитись…

Сандр пару секунд подумав — Та я їбав. - Він взяв матрац і кинув його на тому місці де було ліжко. - Сьодні так поспимо, завтра розберемось. Давай застелим тепер.

Прокинулись вони майже в обід. Після того як розчухались та поснідали в обід Сандр розклав план дій.

- Зараз ідем в гараж будемо палети переробляти.

- Еммм, добре.

Уже в гаражі Сандр дістав ексцентрикову шліф машинку та вручив її Ел.

- Знаєш як користуватись?

- Це що взагалі?

- Шліф машинка з ексцентриком.

Ел не розуміючи подивилась на нього тримаючи інструмент в руці догори наждачкою на рівні підборіддя.

- Потрібно буде тебе по інструментах і техніці підтягнути. Тримаєш ось так, оцим, себто п’яткою з наждачкою, притискаєш до того, що хочеш відшліфувати, вмикаєш ось цією кнопкою, ось цим реостатом регулюєш кількість обертів. Пробуй!

Сам же Сандр взяв танкову шліф машинку і почав шкурити палет.

- А це, що таке?! - Через шум Еліці довелось кричати.

Сандр зупинився та пояснив, що це теж шліф машинка, але нею трохи складніше працювати. Після шліфовки вони винесли їх на вулицю. Він вручив їй металеву банку з морілкою і кісточку.

- Оцим профарбовуєш кожен уголок і щілину, зафарбовуй все повністю, але дивись що б на шкіру не потрапило,а то фіг відмиєш потім.

- Добре.

На половині процесу Сандр дещо згадав та повів Ел в гараж. Він взяв ексцентрикову машинку та приклав до живота.

- Диви який прікол. - він ввімкнув машинку.

- Ти що робиш?! - панікуючи крикнула суккуб.

- О не парся, спробуй сама.

- Хах, прикольно! - їй сподобались дивні вібрації по животі.

Сандр ще пару раз запустив танкову шліф машинку по гаражі, коли відпускав кнопку швидко ставив на землю і вона проїжджала пару метрів сама.

(Не повторюйте даних дій самостійно це може бути НЕБЕПЕЧНО!)

Вони ще трохи подурачились чим Сандр трохи більше ознайомив Ел з інструментами.

До фарбувавши палети, вони занесли їх в дім де сандр скрутив їх між собою на конфірмати та зверху кинув матрац.

- Давно я таке ліжко хтів.

- Тепер витримає?

- Один палет витримує навантаження в пару тон. Нас на 200%, якщо не більше, витримає.

- Так давай переевіііремо. - Протягнула тулячись до Сандр Ел.

- З задоволенням. - Сандр кинув її на ліжко і сам запригнув до неї забувшись у пристрасному поцілунку.

 

Чорна волга

Пройшло пару тижнів, але ні демони, ні найманці, ні ангели не турбували Сандра і Ел. Що їх, трішки, напрягало. Це означало, що готується якийсь план з боку ворогів. Але з початку життя разом, з’явилось багато побутових справ, які поступово вони вирішували. Вони обоє помітили, що мотоцикл далеко не завжди був зручним для побутових поїздок, тому було вирішено шукати щось на чотирьох колесах. Тут Еліка вирішила повністю довірити вибір Сандру, вона ще не настільки розбиралась в техніці. Сандр пару вечорів просидів за сайтами оголошень і одного вечора просто викрикнув:

- Найшов! Ідеально для нас! — На його обличчі була злегка божевільна посмішка.

- Що там? Коли підем дивитись? - зацікавилась Ел.

- Мабуть я завтра по неї сам піду. Це буде сюрприз.

- Я теж хочу на оглядини — Образливо простонала Ел.

- Вибач, краще ти її побачиш коли куплю.

Наступного дня.

Ел знала, що Сандр от-от приїде, тому вона уже чекала біля воріт. В початку вулиці з’явилась чорна машина. Її рев було чутно до середини вулиці точно.

- Що він таке купив? - тихо сказала вона.

По вулиці машина їхала кілометрів 50-60 на годину. За декілька домів перед ворітьми дому вона почала гальмувати. Вона вкопалась трьома колесами в грунт. Праве переднє колесо не гальмувало, тому вона зупинилась з легким заносом піднявши стовп пилу на грунтовій дорозі. Коли пил трохи спав, сандр уже стояв між відкритою водійською дверкою та кузовом.

- І як тобі?! - Задоволення на лиці Сандра було велике.

Ел подивилась на купу мілких вм’ятин, на іржаві потьоки від верху пінки дверей і до самих порогів, на крилах теж були такі потьоки та пятна ржавчини, на те, що тормозила вона трьома колесами і інші недоліки. В двух словах, це авто було дуже страшне.

- Чесно? Я не хочу тебе образити, чи зіпсувати настрій, але вона жахлива. Де ти її відкопав? Навіщо? В неї ж потрібно стільки сил вкласти…

- На це я і розраховував.

- Стоп, що? - З недорозумінням подивилась вона на дурачка, який не переставав либитись.

- В ній вже стоїть мотор small-block chevy! І вона майже готова, як технічно так і зовнішнє.

- Еммм. Я щось не розумію.

- Тут уже стоїть мотор V8 коней на 400, повністю приведений в робочий стан, вона на ходу. Нам її залишається,трохи довести до ума і зробити зовнішність яку я хочу.

- Все-таки ти, трохи, хворий на макітру.

- Дякую за комплімент.

- Заганяй цю рухлять, я так розумію разом її робити будем?

- Ну а як же!

Два з половиною тижні вони по вечорам колупали волгу, робота на диво йшла швидко, особливо з халявними деталями які діставав Сандр в світах, де б це нікому не зашкодило. В останній день Сандр розмальовував її. Коли він з Ел спали, йому снився дивний сон, наче він щось не доробив в волзі, чогось не вистачало, це дуже сильно хвилювало його. Сандр прокинувся та встав з ліжка.

- Ей, ти куди? -з просоння запитала Ел.

- Я через хвилин десять вернусь. Ти спи, кохана — Сандр поцілував Ел та вкрив її ковдрою.

Він прийшов в гараж та на рівні інтуіції взяв балончик з червоною фарбою, більш свідомо він вибрав місце. Відкрив багажник та на внутрішній частині кришки почав малювати складну пентаграму. Його рука рухалась сама. Ця пентаграма малювалась його внутрішнім я. Коли він домалював фари блимнули стандартним жовтим кольором, а при стуханні були червоними, але Санд цього не побачив бо був ззаду неї. Що він помітив, то це те, що вона рявкнула мотором.

- Ти чого? На аккамуляторі ж навіть клема скинута. Як ти це? Ладно, нада доспати, а то чудиться всяке…

В ліжко він повернувся, рівно через десять хвилин.

З гаража виїхала червона морда волги, на фари були навхрест наклеїна чорна ізолента, решітка радіатора залишилась рідна чорна пластикова, на хромованому бампері висіли два ланцюги які тримали номерний знак. Флейми (Малюнок полум’я) починався з початку всієї морди перехід з червоного на оранжевий яким закінчувались язики полум’я на середині задніх дверей. Вона була уже явно нижче ніж одразу, кліренс був близько 7-8 сантиметрів від землі до порогів. Вм’ятини та іржа лишились не тронутими Диски були розварені та покрашені у яскраво червоний колір, для того що б вони влізли арки були вирізані по контуру колеса. В салоні красувався руль із ланцюга та ручка КПП у вигляді шару для більярду з білою вісімкою. Сам салон був теж чорним, але ухоженим, в ній була всановлена аудіосистема, яка в основному не виділялась і працювала через блютуз від телефона.

- Що ж, вона хоч і страшна, але, чорт, як круто! — призналась Ел.

- А то, як тільки її побачив, одразу зрозумів, що хочу.

- Покатаємось?

- А як же! Заодно нам в магазин було потрібно.

Біля супермаркета, було на диво тісно, на парковці знайшлось тільки одне вільне місце в яке волга і запаркувалась. Коли ж вони повернулись, то машина яка стояла поруч, поспішно виїжджала. Це помітили Сандр і Ел, але не придали цьому значення. Коли ж підійшли ближче, то побачили, що вся парковка була досі забита, але в ряду по заду і спереду волги не було по три машини і по бокам не було по одній.

- Дивно якось.

- Погоджусь. Якось, навколо нашої машини пусті місця.

- Мг, ну, мені так тільки виїхати легше буде.

Покатавшись пару днів на ній побачили, що машини які були поруч при парковці, коли повертались, стояли далі на один корпус, або були відсутні.

- Може діло в тій пентаграмі? Та ну, навряд та діч має силу. Я таких ніколи і не бачив. Ел теж сказала, що це якесь баловство, але прикольне. - Сандр роздумував, з приводу цього феномену.

- Слухай, Ел, в мене є одна ідея як машину випробувати і дещо цікаве зробити, але ми маєм поговорити…

- Дивлячись про що.

- Хто твої батьки?

- Я їх не знаю і знати не хочу, що точно можу сказати, то це якась суккуб і інкуб. Які невідомо чому мене створили і одразу ж звалили. А що таке?

- Та я так подумав, ми вже стільки місяців разом живемо, в нас серйозні стосунки. Пора б з батьками познайомитись. З твоїми не вийде, але з моїми запросто.

- А навіщо?

- Ну як, так заведено, та й я цього хочу…

- А як вони відреагують на ось це? - Ел вказала пальцем на власні ріжки.

- Сподіваюсь адекватно, але навряд чи. Хоча, вони в мене хороші, сподіваюсь приймуть нас такими як є.

 

Вибравши день та зарання попередивши батьків Сандр з Ел поїхали у мандрівку на півтори сотні кілометрів. Коли волга виїхала на трасу в машині почалась пісня Lita Ford – Betrayal, Сандр вижав педаль газу в пол. Коли Ел подивилась на вираз лиця Сандра по її шкірі пробіглись мурашки. На ньому була божевільна посмішка, погляд на дорогу трохи з під лоба, навколо очей шкіра була чорна, а самі очі були червоно жовтими, його руки міцно стискали кермо. Вона подивилась на спідометр, той показував 200 км/год, хоча на трасу вони виїхали від сили 10 секунд назад. Швидкість росла з кожною секундою. Ця машина ніяк не могла їхати зі швидкістю 260 км/год, але вона їхала.

- А-ХА-ХА-ХА! - Дуже низьким голосом просміявся Сандр. Цей сміх прозвучав наче із самого пекла.

В перше Ел стало реально страшно, вона навіть не могла нічого сказати Сандру від оціпеніння. Тим часом машина їхала уже 280 км/год.

Звідки не візьмись на дорозі відкрився блакитний портал з якого вийшли п’ять якихось не зрозумілих великих істот і якась людина. Людину і оду істоту волга збила в ту ж секунду в яку вони вийшли. В місцях удару вони загорілись, істота цього не пережила, а от людина піднялась, що помітив Сандр в дзеркалі. Волга зробила поліцейський розворот та по інерції ще пролетіла сотню метрів задом в перед після чого буксуючі колеса перебороли енерцію. Зад авто просів фари злобно засвітились жовтим а з під коліс повалив стовп білого диму. Волга їдучи боком неслась на ту ж особу. Сандр уже знав, що це Сандріель. Цього разу Сандріель встиг відскочити у портал, що б його не збили знов. Що цікаво після такого удару, на волзі не було жодної подряпини чи тріщинки на склі. Авто знов зробило поліцейський розворот в бік їх ворогів. Вона зараз нагадувала бика на кориді який тільки так намагається вбити матадора, при чому другий зовсім не в виграшній позиції. Вона змогла збити ще одну істоту. Біла шерсть істоти загорілась та вогонь поширився по всьому її тілу. Бігаючи у воплях істота померла. Сандр припаркувався на обочині та вискочив з машини в сторону ангела. Істота спробувала напасти на нього але вен врізав їй по морді навіть не звівши погляду з ангела чим вивів її з рівноваги.

- Ти!.. Блять!.. Взагалі як?!.. Нащо ти розраховував?! Ти взагалі дебіл?! - Сандр верескотів сторону Сандріеля уже будучи в повному обліку демона. - Ти реально думав, щоя в тебе в’їбашусь і нас в середині розплющить к-єбєні-мать?!

- Це було б легко. Мене б влаштував і такий варіант. Нажаль не проконало, тому план “Б”. В атаку!.

Три істоти розміром з ПАЗік і зовнішністю схожою на суміш собаки і ведмедя кинулись на Сандра. Одній з яких Ел швидко проткнула голову мечем. Сандр пригнув у портал і опинився за спиною Сандріеля. Поки Ел розбиралась з двома залишившимися істотами, між ангелом і демоном розгорівся бій в повітрі з участю порталів.

Волга взревіла мотором і просвестіла гумою. Направившись геть від місця бою.

- Якого хєра?! - Одночасно викрикнули Ел і Сандр.

Зараз їм було не до того, що б ловити угонщика. Але через декілька секунд вона повернулась і збила на швидкості під 200 км/год одну з істот. З салона лунала пісня judas priest – painkiller. В цей же час Сандру вдалось зловити ангела за горло і почати висмоктувати з нього душу. За спиною ангела відкрився портал і руки з нього висмикнули його з рук Сандра швидко закривши портал. Ел добила останню істоту. Сандр приземлився та підійшов до Ел яка уже була біля машини.

- Яка ж мєрзость ангельска душа. Фу. Хто був за кермом?

- Нікого…

- Тобто? Вона що сама поїхала?

- Там нікого не було в салоні. Я її боюсь і тебе коли ти за кермом!

- Чому? Що таке?

- Ти б бачив свій вираз обличчя за її кермом, ти наче одержимий! І як вона змогла їхати майже 300 км/год? І чому на такій швидкості від такого удару, на ній ні подряпини?

- ГРУДУДУН! - Наче сердито гаркнула моторм волга.

- Тихо, не злись. — Сандр спокійно промовив і погладив авто по криші.

- Тру-дух-ду-дух… — Злехка покачуючись наче промурликала машина.

- Та що це таке?! - Крикнула Ел.

- Ти теж заспокійся, все добре. Здається, ми наділили її душою, можна сказати вона нам як дитина… Просто вона не знала як себе проявити.

- Ти її що чуєш?

- Ні але відчуваю, що вона нам хоче донести.

- Твоя пентаграма… - Вона не встигла доказати.

- Вона теж має свій внесок. Але не сам вид пентаграми, а її унікальність і те що я її малював, стало ключовим звеном в формуванні її душі і нашому зв’язку.

- Тобто вона твоя.

- Ні наша, ми її разом робили, наш вклад душі і любові на неї вплинув, просто завдяки пентаграмі вона може себе проявляти і своєобразним способом спілкуватись зі мною.

- Звідки ти це знаєш? Вона сказала? До речі вона чи він?

- Ні цього вона не казала, я просто це знаю, не знаю чому. І так це вона.

- Круто, в нас тепер власна “Крістіна”…

- Хмм, мабуть тобі потрібно дати ім’я — Сандр звернувся до волги.

Фари моргнули.

- Можна я її назву? - Запитала Ел.

Волга почала буркотіти мотором наче мурчала.

- Вона не проти.

- Хмм, Рафталія. Тобі подобається? - Ел акуратно підійшла до переду волги і присіла навпроти неї.

- Врууумммм.

- Схоже їй подобається. - Сандр посміхнувся до Ел.

Знайомство з батьками.

Коли Сандр, Еліка і Рафталія заїхали в двір батьків Сандра, звичайнісінький форд сієра навпроти якого вони заїхали відкотився назад на сантиметрів 10 і пустив пару капель масла хоча за ті роки роки що він був у сім’ї він ніколи не тік маслом. Здавалось, він, навіть, трохи присів.

- Рафталія, ну не лякай ти ж всіх підряд. - трохи ображено сказав Сандр — Та ясне діло ,що в ньому теж є душа, він в сім’ї уже років 15 і батя його уже пару раз до гвинтика перебирав. Він тобі нічого не зробить. Не дави на нього.

Батьки вийшли з дому, Сандр вийшов з машини, і велів Ел трішки зачекати в машині.

- Привіііт, як ми тебе раді бачити — Сказала мати Сандра і вони в трьох обійнялись. - А невістка чого не виходить?!

- Зараз вийде, але ми маємо серйозну розмову.

- Що женетесь?

- Та ні, мам.

- Вона залетіла?

- Паап, та ні. Пішли в хату, поговоримо. Ел! - Сандр махнув рукою вказуючи, що б йшла слідом.

В домі вже був накритий гарний стіл.

- Ти чому картуза в хаті не знімаєш. - Трохи обурилась мати Сандра на Ел.

- Та я…

- Ой, мам, я вам зараз все буду пояснювати. - Сандр дістав із шухляди з медикаментами корвалол і почав капати його у дві склянки з водою. - Я сподіваюсь на вашу спокійну реакцію, а це на всякий випадок. - Він вручив склянки батькам. - Якщо коротко, в мому житті сталось деяке гівно, про яке я вам не зізнавався. А ще, я - довбойоб, дещо вчудив, що кардинально змінило моє життя. Це був мій не самий правильний поступок наслідки якого я вигрібаю досі, але завдяки цьому я став краще і зустрів кохання всього свого життя.

- Давай уже конкретніше — перебив його батько.

- Кажу одразу, історія довга, в неї повірити важко.

Сандр переказав як і чому став демоном, що Ел теж демон, що в них є вороги і т.д.

Мати випила склянку води з корвалолом.

- Сина, ти зараз це все серйозно?

- Тобто ти через якусь пизду, яка тобі відмовила, заклав договір з демоном, вона не стримала обіцянки до кінця. Ти її завалив. Зрозумів, що ти тепер більше нікому не будеш такий потрібен і замутив з дівкою з інферно яка тебе намагалась вбити. Я правильно зрозумів? - не дав відповісти батько.

- Впринципі так.

- Господи-Боже! - Скрикнула мати — Я сподіваюсь це все?

- Нууу, ще волга… - Сандр зніяковіло скривив лице.

- Мені здається, те жутке відро, зараз найменша з проблем — зауважив батько.

- Ти фільм і книгу “Крістіна” пам’ятаєш?

Батько закрив очі глибоко вдихнув і на видиху, вказуючи пальцем в сторону двору де стояли авто запитав — Тобто в тебе ще й проклята машина?

- Не зовсім, але в Рафталії є душа і вона мене слухається.

- Сина, ми тебе приймемо який ти є. І приймемо твій вибір. Сваритись нам на тебе нема сенсу. Але розгребись зі своїми проблемами.

- Погоджусь з твоєю матір’ю — сказав батько.

- Ви як далі плануєте життя? Одружуватись будете? - Поцікавилась мати.

- Одружуватись? - Ел не знала, що це означає.

- Ми про це не думали, якщо чесно. - Сказав Сандр.

- Що це таке? Одруження. — Поцікавилась Ел у Сандра.

- Як би тобі пояснити… - Сандр не особливо хотів займатись весіллям та мати купу мороки. А ще він не знав як пояснити, що це і для чого.

- А ти хитрожопий, однако. - Пожартував батько. - Знайшов дівчину яка не знає, що це все таке і не признавався, ахахах.

- Ти не такий самий був? Дали б можливість теж би морозився до цих пір. Зараз я все розкажу. - Мати почала розповідати про всі традиції.

Сімейне застілля тривало ще декілька годин. Всі моменти згладились самі собою. В якийсь момент, Сандр зловив себе на думці — В мене такі кльові батьки… Не подумав би, що вони настільки нормально відреагують і приймуть нас… І от здалась мені та одногрупниця тоді? Міг би і далі жити нормальним життям. Хоча… Тоді б я не зустрів Еліку, не здружився б з Йоханом, не було би Рафталії, не було б стільки пригод і проблем… Можливо, це все і до кращого.

Сандр і Ел залишились на ніч і хотіли лишитись на вихідні, допомогти батькам з господарством. З поза ранку мати пішла годувати худобу, але проходячи мимо Рафталії, вона зачіпила відром бампер машини.

- ГР-ДУ-ДУ-ДУ — Смикнувшись вперед прогарчала волга.

Мати злякалась та впала на сідниці. Піднялась. - А їбі твою копистку! Я тобі зараз гаркну! Так гаркну, що тошно стане!..

Сандр прокинувся від галасу не дворі. Він глянув на годинник який показував “6:14”. Підійшов до вікна, відкрив та висунувся в нього. - Мам! Ну 15 хвилин 7-го! Чого ти галасуєш?

- А шо на мене твоє відро з болтами кидається?

- По перше - не “відро з болтами”, а Рафталія. По друге — нащо ти її відром вдарила?

- Та я її випадково зачіпила!

- Так! Нема чого за цього кіпіш розводити. Обі! Миріться і дайте поспати! - Сандр зарив вікно і ліг на ліжко, де вже хіхікала Ел. - А ти чого втухаєш?

- Та так, вчора Рафталія отих ведмедо-собак ангельських збивала, а сьодні образилась бо її відром зачіпили.

- Хах, і в правду. Ладно, я спати. Йди сюди. - Сандр не встиг обійняти Ел як одразу ж заснув.

Весь день вони займались звичайними сільськими справами, але і дуркували, наприклад: обливали одне одного з шланга, Сандр розіграв Ел кульбабою (обманом запхав в рот), Ел відомстила запхавши вужа запазуху… Так і пройшов день. Коли всі лягли спати, Сандру з Ел було не до сну, але зараз вони робили все тихо та і в спокійному темпі.

Наступного ранку Парочку розбудила пісня Ghost – dance macabre, яка стояла на дзвінку телефона Сандра. Він взяв телефон, на годиннику було 5:01 і дивний номер телефону “000000000”. - Хто це, блядь, такий бесмертний?! Алло!

- Впізнаєш мене?

- Сандріель?

- Ага!

- В жопі нога! Схєралі в таку рань звонити? І звідки в тебе мій номер телефона?

- Маю інформацію яка тобі буде цікава. А номер в мене від твоїх друзів. Привітайся, доречі.

- Сандр! Не смій сюди йти! - Прозвучав голос Йохана.

- Нехай тільки не прийде, я його з того світу дістану! - Явно панічний голос Маші.

Іра, просто, плакала…

- Яка ж ти мразь, Сандріель, а ще їбане кліше. Викрадення дорогих ворогу людей? Дуже, сука, оригінально. - Розчарованим голосом сказав Сандр.

- Значить так, мої умови такі: я скидаю тобі координати, ти сюди приїжджаєш. - Сандріель зробив вигляд що не чув Сандра. Він поклав слухавку.

- Даа, бляяяяять! - Протягнув Сандр, який планував ще спати. - На цей раз я його точно вб’ю. Мам, Пап! Вставайте!

- Чьо ти арьошь?! - Жартуючи і незадоволено одночасно відгукнувся батько.

- Вставайте, збирайтесь, візьміть щось поїсти і за мною. Як можна скоріше!

Сандр пару хвилин вмовляв батьків піти у безпечне місце через портал. Після чого привів їх у майже такий самий вимір, до іншої версії себе, з яким уже був давно знайомий, та мав домовленості “на крайній випадок”.

- Сандр, а для чого це? - Поцікавилась Еліка.

- Це точно пастка і є можливість, що поки ми будем там, хтось прийде по них(батьків). Краще перестрахуватись. Спорим це буде закинутий амбар, де всі будуть прив’язані до стільців. - Він дістав із портала наготовлену катану, але не просту - спеціальний меч для ангелів.

Сандр з Ел сіли в Рафталію, перед ними відкрився портал.

- Як я і казав, правда тут цікавіше ніж я думав — Сказав Сандр дивлячись у портал.

Вони заїхали у портал, але закривати його Сандр не став. Це був велетенський майже пустий закинутий ангар. В кінці на трьох стільцях сиділи зв’язані Іра, Маша і Йохан. Рафталія швидко під’їхала до них, з неї вискочили Сандр з Ел і почали різати і палити мотузки.

- Я ж просив не йти! - злісно відповів Йохан. - Це пастка.

- А я не знаю? - Цей додік використовує тупі кіношні сюжети, що б нас вбити.

Машу і Іру вони швидко вивели назад у портал, Йохан зі словами — Я і так мертвий. Що зі мною стане? Знов в пекло вернусь! - залишився. Тут і англи прийшли. Їх був десяток. В голові стояв Сандріель. - Ого ти ще портал держиш? Хоча по тобі видно, що уже важко тобі. Спрацювали спеціальні протипортальні символи.

- Так ти ж сам, баран, звалити не зможеш! - Викрикнув Сандр.

- А мені і не знадобиться.

- Еліка, повертайся до дівчат.

- Схєра лі? Я тебе не лишу.

- Це не твій бій.

- Якщо в ньому береш участь ти, то це і мій бій.

- Ти тут не помреш — Сандр жорстко жбурнув Ел у портал де вона приземлилась спиною на цемент. - Вибач.

- Стій, придурок! — Плачучи кинулась на портал Ел, але не встигла, він закрився.

- Йохан, на всякий випадок. Ти чудовий друг. Рафталія, ми хоч і не довго разом, але ти чудова машина. Дякую вам за все. Якщо ви виживете, передайте Ел і моїм батькам, що я їх сильно люблю.

- ДВРРУУУУН!!! - Заричала Рафталія.

- Так Рафталія, і тебе я люблю.

- Паю мать, розвів соплі. Ми ще навіть не почали битись, а ти вже здаєшся! - Йохан лукавив, він і сам знав, що навряд вони виживуть.

Сандр дав запасного клинка Йохану. Рафталія кого могла збивала та впечатувала в стіни, Йохан добивав мечем по можливості. Сандр відбивася як міг від декількох одночасно, когось вдалось вбити, когось ще ні. Йохана, все ж проткнули мечем і він розтікся чорною смолою. Рафталію два ангела перевернули, бо нічого вдіяти їй не могли.

- Ах ти ж Уйобок! - Сандр напав на того хто вбив Йохана. Він зміг висмоктати його душу і убити. Після чого переповнившись енергією він виріс в розмірах в два рази, зуби більше не поміщались в рот, очі уже світились суцільно червоним кольором і від них йшли язички полум’я, тіло деформувалось так, що верхня частина була явно масивніше нижньої, а стояти доводилось на четвереньках. Але його швидкість і сила були значно сильніші. Залишалось ще 6 ангелів, 3 з яких він вбив швидко. Але він видохся і повернувся у свій демонський облік. Зараз він пропускав уже більше ударів. У ангелів теж були спеціально призначені для Сандра клинки. Ще двох він з горем навпіл переміг. Залишався Сандріель. Він зміг нанести декілька ударів Сандру, після чого останній впав замертво. Рафталія гарчала мотором, сигналила і намагалась хоч якось перевернутись — все було марно. Її творець зараз помирав, а вона не могла нічого вдіяти.

- Ти диви в яких конвульсіях б’ється твоя машинка, поки ти подихаєш! Цікаво, як там твоя подружка? Потрібно і її буде вбити. - Сандріель насміхався. Він розвернувся і пішов в сторону виходу з ангару. - Вдало вам тут обом згнити!

В голові Сандра грала пісня Dropkick Murphys – Johnny, I hardly knew ya та проносились кадри з його життя, він уже і не чув, що йому каже Сандріель. На останньому куплеті пісні через груди ангела виліз клинок катани. Він на половину повернув голову назад. Сандр який ледве стояв на ногах взяв його за волосся підтягнув вухом до свого рота і сказав — якщо ти повернешся додому. Передай іншим, що б геть не сміли лізти до мене і до моїх близьких. - Він вийняв клинок і ангел впав. На всякий випадок Сандр відрубав голову і відфудболив її. Він на силу, опираючись на меч, доковиляв до Рафталії і з останніх сил перевернув її. Після чого впав безсилий. Рафталія відкрила дверку та ремінями безпеки наче зміями обплела Сандра і затягнула його в салон. Колеса волги просвестіли по асфальту, розігнавшись вона винесла ворота і направилась геть.

Кінець першої частини.

Частина 2

Еліка уже майже хвилину стояла на колінах в дворі дому Сандра. Єдине, що вона змогла сказати — Сандр… — її голос як і тіло тремтіло, по щоках котились сльози. Вона не знала, що робити, але в один момент вона згадала які були координати того місця де зараз був бій. Вона дістала телефон тремтячою рукою і почала шукати в інтернеті його місце знаходження. Знайшла… В Туреччині… Вона не вміла відкривати портали чи телепортуватись. А поки вона добереться до того місця любим транспортом, вже буде пізно. - Що робити? Як мені добратись?! - Вона викрикнула голосом повним розпачу.

Іра почала намагатись її заспокоїти, але все було марно. Маша не втручалась. Її розум заповнювали десятки питань — Хто такий Сандр? Хто Еліка? Чому волга сама їздила? Що це за портали? Чому Йохан сказав, що він уже мертвий? Хто їх викрав? Що це за портали? - В її голові зараз була каша і вона не могла собі дати ради, не те щоб допомогти комусь. Вона сиділа на пеньку обпершись ліктями на коліна, взявшись за голову і пустим поглядом дивилась в землю.

Через двадцять хвилин спроб заспокоїти подругу Іра запропонувала.

- Подзвони йому! Похрін, що роумінг. Звони!

Ел почала спішно набирати номер.

Волга знала місце в якому її створили. Вона завжди відчувала де її дім, тому вона гнала в тому напрямі. В якийсь момент телефон Сандра задзвонив. Рафталії дуже пощастило, що вона була підключена до нього по блютузу. Вона змогла відповісти на дзвінок.

- Алло! Сандр, це ти? Ти мене чуєш? - з того кінця було чути голос Еліки.

Еліка ж чула покамість тільки гуркіт мотора.

- Яяя… Його… Везууу… - прозвучало уривками пісень.

- Це хто, що відбувається? - Ел це здивувало.

- ВРУУУМ! Біііп! Біііп! ВРУУУМ.

Ел впізнала гудок і гаркіт мотора — Рафталія? Ти?

- Таак… - Знову уривком з якоїсь пісні.

- Він живий, хоч?

- Таак…

- Хоч це радує. А Йохан?

- Помееер…

- Блять… - Ел це розчарувало. — А Сандріель?

- І пакатилась мая галава… Помееер…

- Так цій сволочі і треба! Тобі якось допомогти? Зустріти десь?

- Я сама…

- Добре я буду чекати в дома — Ел витерла сльози і поклала слухавку. - Хоч би він протримався… Вона з тиждень буде добиратись…

- Він міцний хлопець, переживе. А ти приготуйся до його приїзду.

- Я звісно вибачаюсь… Ви можете мені все пояснити? А то я здурію зараз. - З-за їх спин почувся голос Маші яка дивилась на тих щенячим поглядом і при цьому ж ненормально посміхалась.

- Добре, але пішли в дім — Відгукнулась Ел. - От тільки не дай Ормагоден ти хоч комусь проговоришся про це все.

- Хах, Ормагоден? Сандр теж про нього згадував. Це ж з тієї гри про металістів?

- Не просто з гри. Той світ існує. Зараз я тобі про все буду пояснювати.

Розповідаючи про Сандра на її очі навертались сльози.

- От чого цей довбойоб так поступив? Нащо було мене викидати з поля бою? Сука, я ж тепер переживаю за нього!

- Він тебе кохає, тому так і поступив. Якщо він і в правду такий сильний як ти розповідаєш, а його добре поматлошили там. Ти б звідти вряд чи живою вийшла. Боюсь, тоді б він точно здурів, якби втратив тебе.

- А так він сам чуть не здох, а я нічого зробити не можу! - Ел оперлась ліктями на стіл, а руками закрила обличчя і почала ридати.

Іра забрала руки в Ел з обличчя і прописала ляпас.

- Якого хєра ти твориш! - крикнула Ел.

- Прийшла в себе? - Спитала Іра.

- Що, блять?! - Огризлась Ел.

- Бачу, що прийшла. Сльозами ти не поможеш! Ні собі, ні йому. На випий стакан води. Тепер так. До розказуй малій казочку про твою любоФь і будем прибирати хату. Потім знайдемо чим його полікувати. І ще щось приготуємо смачненьке. В нас на це є пару днів. В трьох справимося за нєфіг.

- Чим його полікувати вже є. В сейфі запас стоїть.

- От і чудово.

На наступний день, коли в будинку Сандра закінчувалось генеральне прибирання, через портал зайшов Сандр. Ел тільки побачивши кинулась до нього, але зрозуміла, що це не він.

- Привіт. У вас як ситуація?

- Це до тебе Сандр відвів своїх батьків?

- От з цього приводу я і прийшов.

- Що там?

- Та вони уже у свій світ просяться. Їм на роботу і на городи потрібно. - Він закотив очі.

- Добре повертай їх додому.

- А де…

- Він ще не вдома. Все пішло по пизді, якщо чесно. Але ситуація стабільна.

- Добре, я піду тоді.

- Зачекай!

- Що ще?

- А ти можеш мені дечим допомогти?

- Я убирати в вашій хаті не буду. - Він оглянув дім, відсунув голову назад і круглими очима дивився на Ел.

- Та ні! Рафталія його зараз з Туреччини везе додому. Допоможи його повернути скоріше. - Ел склала руки за спиною і носком правої ноги крутила по підлозі. - а я, якось, розрахуюсь.

- Як наприклад? - Він насторожився. Тут повіювало інтимом.

- 500 гривень. В мене зараз більше нема, просто. - Не вимушено і впевнено відповіла Ел.

- Емм, що? Ні. - Його це збило з толку.

- О, а що якщо… - Вона побігла навшпиньках до холодильника — Сподіваюсь Сандр мене за це не приб’є. Живе, темне не фільтроване з “ Пивного живота” 3 літри і смажені кукурузки, пів кіла!

- А ти знаєш, як домовлятись! - Він був здивований, але задоволений. - Коли вже і я свою “Еліку” знайду? - вже про себе подумав він.

 

Рафталія уже гнала до порту. Якийсь корабель підходящого розміру уже відпливав. Вона заїхала на рампу, пролетіла метрів 80 і гепнулась об палубу європейського судна. Вибігли моряки. Вони підійшли до авто. Рафталія не підпускала їх до себе і не давала витягнути з себе Сандра. Коли всі зрозуміли, що краще її не чіпати і стали навколо чухаючи потилиці вона опустила вікно та почала грати гімн України на повторі. Моряки загуглили, що це за пісня. Після чого волга почала вказувати в сторону півночі, де і була Україна. Моряки вирішили — Хрін би з ним, зробимо крюк, від гріха подалі.

Телефон Сандра знов задзвонив.

- Рафталія, чуєш мене?

- Таак..

- Де ви є?

- У Чоорноомуу мооріі…

-Добре, по вас має прибути другий Сандр. Він допоможе.

- Добра…

- Ти можеш координати скинути?

- Зачекай. - Волга почала сигналити та блимати фарами в кабінку капітана.

Вийшов моряк.

- What are… our… coordinates… Name them? - Знов уривками пісень прозвучало з волги, що означало “ які наші координати? Назвіть їх”. Сандр 2 прослухав код.

- Я зрозумів. Лечу шукати.

- Дівчат! Швидко все доприбируєм і стаємо готувати щось! - Гукнула Ел.

Сандру 2 довелось з годину літати, що б знайти в квадраті корабель з Рафталією на борту. За цей час, якимось дивом дівчата все встигли. Коли ж вони прибули, Ел кинулась до машини та витягла звідти Сандра і понесла на руках його в дім. Так вона була достатньо сильною, що б занести свого хлопця в дім. Напоїла зрідженою душею. І коли Сандр піднявся вона кинулась йому на шию і міцно обійняла, після чого різко відпустила і дала ляпас. - Більше так, нахуй, ніколи в житті не роби! Ти мене зрозумів?! І тільки спробуй зараз відмовитись, я не знаю, що з тобою зроблю.

- Ого. Ти чого так агресируєш?

- Ти знущаєшся?

- Хіба трохи. - пожартував він.

- От скотиняка. Я його, придурка, люблю, а він такі фокуси викидає! Я тут ледве не здуріла!

- Та все ж добре.

- Добре? Тебе ледь не вбили!

- А якби тебе вбили?! Я не дозволю, що б хтось тобі нашкодив.

- Ради цього потрібно жертвувати собою?

- Як варіант…

- Зараз дам тобі варіант! - Вона замахнулась рукою. - Такий варіант, що тошно стане! - Але опустила руку. Цим жестом вона лише хотіла показати всю серйозність своїх намірів.

- Давай — Сандр посміхнувся, жартівливо підставляючи щоку.

Ел схопила його долонями за щоки і почала цілувати. - Більше так не роби — уже тихо біля самого лиця сказала вона.

- Добре, дякую, що ти в мене є. — Сандр тихо відповів їй. - Я тебе люблю.

- І я тебе. Безмежно.

- Ох ти ж їбать, тепер понятно чого вони по пів дня їбуться. - Сказала достатньо голосно Іра до Маші.

- Ти їй що в деталях розповідала як ми…? - Сандр дивився Ел в очі.

Ел заправила волосся за вухо. - Нууу, трохи. - доволі ніяково відповіла вона.

- Ладно, я піду. Взагалі не розумію, що я тут роблю. - Відходячи сказав Сандр 2.

- Ееее, куда з моїм пивом і закусю? - кликнув Сандр.

- Тут таке діло, це я йому віддала, за те, що б тебе витягнути. Зате ми для тебе поляну накрили.

- Бля, пІва. - Сандр трохи схлипнув.

- Ти серйозно? - трохи розчаровано сказала Ел.

- Пиво жалко. Але справедливо.

Сандр 2 уже встиг звалити у свій світ.

- То ми святкуємо чи як? - запитала Маша.

- Ще рано, потрібно дещо дізнатись. - Відповів Сандр.

Він встав з ліжка, відкрив портал у кишеньковий простір та поглинув декілька душ, чим відновив своє природне відновлення сили.

- Так то краще. Я через пару хвилин повернусь.

- Стаааяяяять. - Ел схопила його ззаду за комір.

- Ти чого?

- Разом підем! Дівчат, почекаєте нас.

- Та не перся ти так, я тільки дещо перевірити хочу.

- Разом перевіримо, я від тебе тепер ні в якій пригоді не відійду.

- Добре пішли.

В інферно вже минуло пару місяців як Йохана викрали і як він помер…Знову. Але зараз він лежав у гамаку свого подвір’я. Як з’ясувлось, навіть мертвий, якщо він не в інферно, помирає, то знов сюди повертається, але потрібно знов вирватись, що б не стати валютою.

- Чуваак. Як я радий, що ти живий! - Сандр обійняв свого друга.

- Нууу, як сказати “живий”, ще існую! - Відповів Йохан. - Теж радий, що ти вижив.

- Пішли, дівки там поляну накрили.

Сандр відкрив портал і вони пішли до нього додому.

 

Не очікуваний поворот подій на застіллі

- Дивіться хто ще існує! - Викрикнув Сандр. - Тепер точно можна святкувати.

-Тільки батькам подзвоню, скажу, що все добре.

Застілля тривало. Вино та ром лились по кухлям. Всім було весело, тривали різні розмови. Йохан і Маша почали знаходити спільну мову, потім фліртували, але трохи відволіклись на інші розмови. В якийсь момент Йохан і Сандр почали спорити хто кого будучи “під синькою” “отпиздоше по-чорному”.

- Ти мене бУхим, в фехтуванні, херена з два переможеш! - Запевняв Сандр.

- Ти, зараз, б…ГИК…лять, допіздишся. Я тебе накажу і ти буішь плакаць! - Покачуючись шипиляво сказав Йохан.

Сандр дістав з порталу два меча. - Ннна! Пшли на двір.

- Еееу! Алльо! Стали оба. - Наказала більш твереза Еліка.

- Шчівось? - Сандр різко повернув корпус до неї і либлячись запитав.

- Мечі сюда дали. — Ел видерла з рук обох зброю. - Ви зараз якщо друг друга не покалічите, то когось приб’єте.

- Елічкааа, ну все буде норм. Дай меч. - Сандр потягнувся за мечем, який Ел віддалила від нього. - Ну блііін.

- Ми пиздитись хо-чем! - наче малі діти хором сказали Сандр і Йохан.

- Ні я сказала!

- Вона так то права. Нема чого зараз, особливо ввечері, сусідів лякати. - Додала Іра.

- Йохаан — грайливо протягнула Маша — підійди но сюди. - Вона поклала руки йому на плечі звісивши долоні за шиєю та почала цілувати. Йохан не довго думаючи відповів взаємністю.

Сандр як і інші, спочатку охринів від розвитку подій, а потім опустив плечі, засмутився. - Блііін, та за шо?

- Ти чого? - Поцікавилась Іра.

- Йому вже не до фехтування буде…

- Проблему знайшов. А я сьогодні могла б потрахатись, але все дістанеться Маші. Я ж не розстраююсь.

Сандр з Ел доволі здивовано подивились на Іру.

- Що в мене ще ніколи не було з скандинавом, та й він красунчик. Ну, ні то ні. Хоча, може трійничок спробувати? - Останню фразу Іра пробормотіла собі під ніс, але Еліка це почула.

- Ір, з тебе на сьодні вистачить випивки. Як і з тебе! - Ел звернулась до Сандра. - Ти мені ще сьогодні потрібен. — Це вона вже сказала йому на вухо.

Сандр уже і забув, що хтів фехтувати як і Йохан, вони з Машею навіть не чули про, що інші говорять через прикутість уваги одне до одного і заливаючи баки випивкою до повного.

Ел з Ірою будучи більш тверезими за інших постелили на дивані та розкладному кріслі. Перше зайняли Йохан з Машею, друге Іра. Сандр з Ел пішли до себе як вони “лягли спати” через дві хвилини почули всі. Іра ж розчарувалась, вона планувала вклинитись до Йохана з Машею, але ті настільки напились, що не змогли з себе навіть одяг зняти, тому тільки і цілувались. Маша лежала на Йоханові, він же обіймав її за талію. Так вони і заснули. Іра ще з годину не могла заснути через кохання в сусідній кімнаті.

Першим в 10 годині ранку прокинувся Йохан. На ньому ніжилась уві сні Маша притискаючись до його грудей лицем.

- Ей, мала… Маш!.. Просинайся… Ауу — Він голосним шепотом намагався її розбудити. Йохан не все міг згадати, що було вчора на застіллі. Більш головне чи було в них щось з Машою.

Коли Маша прокинулась, то перше, що побачила, це лице Йохана, який розгублено на неї дивився. - Доброго ранку. Блііін, голова тріщить… Що? — Вона звернула увагу на його погляд.

*Розмовляють шепотом*

- Ти пам’ятаєш, що вчора було?

- Щось, пам’ятаю.

- Тебе нічого не смущає? - Він поглядом вказав на те як вони лежать.

- Між нами щось було?

- Я тебе те саме хотів спитати.

- Ми, то в одязі…

- Але могли і назад вдягтись.

- Я хоч не завагітнію?! - Маша розуміла, що Йохан не зовсім людина, тому спитала.

- А я знаю, я вже століттями з нормальною дівчиною не спав.

- Та ви забембали! Одні в ночі спати не давали, другі зранку! - Голосно і захрипшим голосом пробурчала Іра. - Не було в вас ніхрена. Ви набухались так, що в вас не вийшло роздітись!

- Фухх — Видихнули оба.

Дуже заспаний Сандр виглянув в двері. - Що у вас тут?

- А мать його в ті! Ще й ти? Одні виясняють чи їбались, другі пів ночі їбались і тепер один з них ще дойобує.

- Яснопонятно — Сандр закрив двері з іншого боку, через секунду відкрив знов. - Йохан, слабінько, дуже слабінько. Маш, з твоїми то даними, не справилась.

- Йди в хуй з своїми підйобами! - хором сказали Йохан і Маша.

- Та бляяять! - Іра швирнула подушку в Сандра, але той встиг закрити двері.

Йохан і Маша одночасно перевели погляд з дверей одне одному в вічі і трохи застигли.

- І як ми з ним дружим?

- І не кажи.

Вони потягнулись одне до одного ближче і поцілувались. Але оба зрозуміли, що на ранок після п’янки це погана ідея, а ще Маші нагадало про себе похмілля…

- Краще це на пізніше відкладем…

- Згоден.

Сандру і Еліці, як демонам, такі речі як похмілля і гігієна в роті були не знайомі (один з плюсів бути демоном), тому їм нічого не заважало зараз зайнятись ніжним, ранковим коханням, вони старались нікому не заважати, але отримати задоволення одне від одного. Все таки, як же вони одне одного кохали…

Коли ж всі розчухались та зібрались розходитись Сандр з Ел вирішили їх провести. Сандр проводив Йохана в інферно (другий не хотів залишатись в них, а все ж вирішив повернутись додому), Ел проводила Машу і Іру.

- Санр, ну ти і паскуда, я тобі скажу. - Звернувся Йохан.

- Цмицлі?! - Зухвало перекаверкав слово Сандр.

- Ти мене чого з своєю подругою раніше не знайомив?

- А тебе, бачу, взагалі нічого не смущає?

- Що саме? - Не второпав Йохан.

- Ви знаходитесь в різних світах; вона людина, ти, прибувший демон; тобі уже декілька століть по міркам життя на Землі, їй дев’ятнадцять. Мені продовжувати?

- Ой! — Скривився Йохан — Знайшов проблеми.

- Їбать. Звідки мені було знати, що ви поладите? Да і ти не дуже горів бажанням стосунки заводити. Як і вона, впринципі.

- Короче, проїхали. Ти мені в четвер після обіду портал в ваш світ зможеш відкрити?

- А тобі нахєра?

- Ну, в нас побачення…

- Поняв. - Сказав як відрізав.

- Кстаті, а які їй квіти подобаються?

- А я їбу?..

 

Увага дівчат була прикута до Маші.

- Чого ви на мене так дивитесь? - Маші було некомфортно ловити їх погляди.

- Ти мені поясни… - Ел не встигла договорити, її перебила Іра.

- Це що було, блять?!

- …да. — Тепер уже просто підДАкнула Ел.

- Нууу… Він мені і так сподобався… А потім… Я перебрала… Мене понесло. А на ранок уже і не було чого соромитись… - дуже не впевнено і тихо сказала Маша.

- А тебе більше ніхуя не смутило? - Обурилась Іра.

- Ні ну а що?

- Так то да. Він хоч і не істинний, але демон. Між вами їбанута різниця в віці. Ви живете у різних світах… - Привела факти Ел.

- І що, ви ж з Сандром зустрічаєтесь.

Ел задумалась. Іра випалила.

- Так ти ситуацію не рівняй. Сандр йобнутий, так то.

- Іра! Я тебе, за таке, і переїбати можу. - Ел образили ці слова. Це ображало як її так і Сандра.

- Ти мене, звісно, вибач, але сама подумай, в яку хуйню він вліз по власній волі.

- Я, звісно, все розумію, але навіть не смій ображати мого хлопця і мій вибір. - Доволі грубо відповіла Ел. Іра не стала більше нічого казати.

- Маш, повернемось до тебе. Ти скажи, що ти в ньому такого знайшла? - Більш мирно спитала Ел.

- Ну, блін. Ти бачила який він мужик! Бугай, руде волосся, борода, блакитні очі. Він однією долонею майже обхоплює мою талію. Біля нього так комфортно і безпечно…

- Тут погоджуюсь, сама б трахнулась з таким!

- Ііірааа! - Хором обурились обі.

- Мовчу.

- Як думаєш, що мені в четвер на побачення до нього одягнути? - Маша звернулась до Еліки.

- А я їбу?.. - Ел відповіла їй тим же тоном, що і Сандр Йохану.

 

Сандр з Ел повернулись додому.

- Блять! В мене ж сьогодні зміна в кав’ярні! - Згадала Ел.

- Ти на годинник подивись. - Постарався заспокоїти її Сандр.

- Зміна через годину закінчиться. Блііін!

- Та вже не йди. Скажеш, що тобі було дуже погано і що таке вряд чи повториться.

- Сподіваюсь мене не виженуть.

- Ти пропустила один день. Не заморочуйся… Бляяя. В мене ж сьодні тестування в унівєрі. Було. Ладно, завтра до викладачки підійду з шоколадкою, попросю перездати.

- Чаю хоч? - Запитала Ел.

- Не відмовлюсь. Заодно цей прікол з Машею і Йоханом обговорим.

- Крім того, мені потрібно обговорити Іру. Вона якась дивна останнім часом.

- В якому плані дивна? Я її не особливо знаю. А точніше, ми вчора познайомились.

- Ти бачив як вона себе вела вчора і сьогодні?

- Ну.

- Поки я їх проводила, вона ще стервозніше себе вела. Хоча зазвичай, вона куди добріша. А ще тільки так про секс останнім часом говорить і хотіла з тобою, потім з Йоханом, а потім і з ним і з Машею трійничка хотіла. Коли не вийшло, вона взагалі злою стала.

Сандр подавився чаєм. - Всмислі зі мною?

- Та коли в нас перший раз був, вона доколупалась до мене за гарний настрій, я пару деталей розповіла, а вона мол -Позич мені його, хоча б на разок”. З цього все почалось.

- Нууу, можливо в неї одна з форм німфоманії.

- Це ще що?

- Я так підозрюю, у неї давно хлопця не було?

- Ну, так.

- Вона їбатись хоче. От у неї і ломка, через яку починає проявлятись стервозність. Плюс ситуація з довбаним Сандрієльом, могла прискорити цей процес. Тобто через стрес і недотрах вона біситься. Їй потрібно зняти цю напругу.

- Ого, а звідки ти про це знаєш?

- Я з багатьма дівчатами намагався завести стосунки. Багато на всіляке надивився. До речі, ми стільки зустрічаємось, а в тебе ще ні разу не було місячних, це для суккуба норм, чи ти вагітна?

- А це ще, що таке? І як я завагітнію, блін. Тут без обряду ніяк. І вагітність у нас лише місяць.

Сандр приблизно пояснив, що це таке місячні.

- Такого прикола в нас нема. Це взагалі якось не правильно, що в людей таке існує! Фу, блін!

- Так, це ладно. Початкова тема “Маша + Йохан”. Що ти думаєш?

- Цеее, доволі… Дивно.

- Я б і не подумав, що вони можуть… Емм… Поладити.

- Знаєш, між ними є якась схожість.

- Тут погоджусь, схожі погляди на життя багато в чому, риси характеру, деякі смаки.

- А ще з тобою дружать — Пожартувала Ел. - Спорити не буду, ти їх краще знаєш, але те, що вони взагалі хочуть зійтись — це дивно.

- А те що між нами, хіба, не дивно? - Сандр посміхнувся до Ел.

- Та, в нас і ситуація зовсім інша.

- А яка різниця? Те що між нами — це унікально, як і у них. Я, взагалі, сумніваюсь, що такий зв’язок як між нами можливий у звичайних людей. На скільки б я не був закоханий у перший раз, чи на скільки я сильно не кохав свою колишню — це було далеко не те, що з тобою. Зазвичай мої почуття вже б стали більш спокійними і стабільними, але ні я досі дурію від тебе і мені це ахрінєть як подобається. Але я трохи про інше хотів сказати. Схоже таку пару як ми будуть завжди оточувати незвичні речі.

Ел пересіла Сандру на коліна (вони сиділи поруч не дивані) лицем до нього, обійняла руками шию і сказала. — От ти в мене філософ і романтик. - після чого почала цілувати. Як ви розумієте чай вони так і не допили.

 

Розібратись з радою вищих демонів

Рада вищих демонів розраховувала на те, що ангели розберуться з поставленою задачею. Тим паче активності Сандра чи Еліки не було помічено в їхньому світі уже дуже тривалий час. Тому вони зараз займались відновленням своєї репутації методом диктатури, насильства та інших проявів своєї сили. В цілому, жорстокими але дієвими способами вони повертали владу, наводили порядок та повертали попередню стабільність життя в Інферно.

Сандра насторожувало те, що їх знову ніхто не чіпає. Він знав, що рано чи пізно за ними таки прийдуть, тому вирішив нанести удар першим. Він почав проникати на воєнні бази однієї сусідньої країни, де правив хворий на голову дід і погрожував всьому світові ядерною кнопкою(Я думаю, читачі розуміють про яку країну йдеться). Він крав там вибухівку, причому так, що б цього ніхто не виявив. І саме основне, що йому було потрібно — ядерна бомба. Але з останнім виникли складності. Йому довелось по складах і шахтах добряче пошукати, що б знайти заряд в нормальному стані.

- Бляя, і цей старий пердун з його шавками пиздить, що роз’їбе весь світ своїми бомбами і ракетами? Сука, в своїй країні розвів корупцію, безробіття, неграмотність, свинарники в містах і сміє всім погрожувати цим лайном?! Може потім його грохнути? Хоча ці дебіли його у всьому підтримують… Хай самі розбираються. Не моя турбота. - Роздумував Сандр непомітно лазячи по складах.

Все це він провертав у проміжках між парами і тим як Ел прийде додому з роботи. Так він ще і встигав якісь підробітки брати і заробляти кошти. Він не зізнавався дівчині в тому, що хотів зробити, бо навіть уявити не міг як вона відреагує на це. Але і совість його мучила за те, що він їй не признається. Та що там? Його це згризало з середини. І Ел помічала, що Сандр в якомусь моральному пригнічені, тому не витримала і вирішила дізнатись на пряму.

- Сандр, що з тобою?

- Ти про що?

- Тільки, давай не притворюйся дурником. Я бачу, що ти останнім часом геть без настрою.

- Як тобі сказати? - Сандр задумався.

- Кажи як є.

- Я тобі в дечому маю зізнатись… Я не знаю, як ти відреагуєш, але сподіваюсь на твою адекватність.

- Не дай Ормагоден, ти мені зрадив. - Ел сердито дивилась на Сандра вказуючи на нього вказівним пальцем.

- Що?! Ні! Та, що б в мене хуй відсох, якщо я тобі зраджу. Я не такий довбойоб, що б тобі зрадити!

- Так в чому тоді діло. - Ел трохи розслабилась, але була насторожена.

- Ти ж розумієш, що по нас рано чи пізно прийдуть з Інферно?

- Ну звісно.

- Я хочу нанести удар першим, але так, що б все закінчити раз і на завжди.

- Таак, а чому ти тоді так паришся? Я за.

- Діло в моєму плані. Боюсь це тобі може не сподобатись. І те, що я до нього вже частково підготовився.

- Що означає “частково підготовився”?

Він розповів, що накопичив багато вибухівки, де і яким чином.

- Я тобі, що казала? Що б без мене ні в які пригоди.

- Та що б мені було, до куль і вибухів я не вразливий, максимум сильним ударом або вибухом мене б оглушили, а спеціальних клинків для мене у них нема. Вони всі у мене. Та і без тебе я йшов бо боюсь, що тобі не сподобається моя ідея.

- Викладуй.

- Я хочу знищити замок вищих демонів разом із ними в середині.

- Та знищимо його к-їбіні-мать. В чому проблема?

- Так це ж твій дім, твій світ. Це буде не мала розруха. Може багато хто постраждати.

- Ти мене взагалі слухав? Я хоч колись казала, що мені подобається те місце чи, що я до нього щось відчуваю? Чи, що в мене там є близькі. Чи хоча б раз, що б я сказала, що туди хочу навідатись.

- Не казала.

- Отож бо. Єдине, що мене насторожує, що там не залишиться влади і нові душі не можна буде вловлювати.

В замку були магічні кімнати - вловлювачі душ які їх перетворювали на валюту.

- Але хитрожопих демонів, які щось придумають і захоплять владу набагато більше ні ж ти можеш уявити.

 

Сандру вдалось вмовити Еліку залишитись в дома та приволікти туди ж Йохана на всяк випадок. Ну, а що б вони не смикались і не намагались піти за ним він запросив в гості Машу. Ел мусила приймати гостей, а Йохан від Маші уже хрін куди піде. Будучи в Інферно він “по-стелсу” закладав у кожен куток, кожне підвіконня у кожнісіньку щілину вибухівку. На це пішло доволі не мало часу, нагадаю, що замок був розміром з ціле місто і знаходився на нормальній відстані від населених пунктів. Після чого перевірив чи всі шість вищих були у своєму головному кабінеті за круглим кам’яним столом. Настав час вишеньки на цьому торті. Відкрився портал в небі в який Сандр залетів. З нього ж випали дві ядерні боєголовки. Портал закрився. Вибух був такої сили, що най ближчі поселення, вибуховою хвилею попросту знесло разом із їх жителями. Сандр на доволі великій відстані відкрив портал, що б не опромінити одяг радіацією. Він знав, що вибух буде сильним, але, схоже, він перестарався. Ядерний гриб ще стояв. Він не погрожував жителям Інферно, все ж вони інакші істоти і до радіації їм байдуже. Під ним же був такий кратер! Від міцного 9-ти поверхового замку нічого не залишилось. Кратер був в два рази більше його розміру і глибиною клометрів 4-5. Сандр навіть задумався про те, чи зміг би він сам там вижити. На всяк випадок він швидко повернувся додому та перевірив себе дозиметром радіації в гаражі, аби нікому не нашкодити. Показники були в нормі і він зайшов в дім, там його зустріло дещо неочікуване.

Ел сиділа на віранді та залипала в телефон.

- Привіт. - Вона встала, обійняла Сандра та поцілувала. - Як все пройшло?

- Вдало, але, схоже, я перестарався… Ну, то таке. А ти чому тут.

- Та це капєц! Вони зараз їбуться!

- Ну, вони пару тижнів уже зустрічаються, впринципі, це нормально.

- Так не в нас же на дивані! І не при мені! Взагалі страх втратили.

- А вони тебе дозволу спитали?

- Яке там?! Ми розмовляли, потім вони почали між собою лише говорити, це перейшло в флірт, поцілунки, потім почали роздягатись. Вони геть уваги на мене не звертали!

- Ладно, нехай закінчать. Як буде хоч крапля любої рідини, заставлю вилизати. - Впевнено, але спокійно сказав Сандр. - Та й так звиздячки випишу.

Йохан з Машею лежали в тій же позі, що і перший раз, але тепер повністю голі. Єдине, що їх прикривало — це коцик який прикривав поясницю і сідниці Маші.

- Слухайте, в вас хоч трохи совісті є? Знайшли, блять, момент і місце! - Сандр входячи в двері почав сваритись.

Після вичитки всіх моралей і чистки дивану Машею і Йоханом, Сандр наказав інше.

- Значить так. Маша, Наступні рази ведеш Йохна до себе додому.

- Так в мене ж там батьки!

- Вони обоє ходять на роботу, у вас буде час порозважатись. А як ні, то знайом Йохана з батьками, тільки, хоч придумайте нормальну історію свого знайомства і біографію Йохана. Йохан, В інферно,ти покамість не повертаєшся…

- Ааа…

- Це не обговорюється! Будеш жити в мене, або, по можливості, в Маші. В моїй хаті не їбатись! І так, доведеться тобі зробити документи і шукати роботу.

Вони розуміли, що провинились, особливо перед Елікою, тому не стали перечити.

Час ішов, Йохан починав призвичаюватись до цього світу та звикати до нього. Йому не особливо хотілось уже і повертатись. Він знайшов собі цілком пасуючу роботу — коваль воріт та парканів. Сандр позичив йому дніпра (Зараз Сандр з Ел в основному катались на Рафталії), це значно полегшило його переміщення до роботи, дому та Маші.

Сандр закінчив 4-й курс університету, та мав поступати на магістратуру. Він вже працював лаборантом, робив свої досліди та проектування різних конструкцій, механізмів у більш вільний від основної, нудної, роботи лаборанта.

Ел стала адміністратором у своєму кафе. Іра їй трохи заздрила, хоч і розуміла, що Ел чудово справляється із своїми обов’язками.

Маша ще не знала чим буде займатись, їй не дуже подобалась та професія на яку вона вчилась, але головне було мати вищу освіту.

Для Рафталії Сандр створив голос та запис майже усіх слів своєї, та базових слів англійської мови і встановив їх на карту пам’яті яку підключив у магнітолу.

Я сподіваюсь у вас не з’явилось відчуття, що це кінець історії? Бо далі ще буде. Це не всі їх пригоди які були і будуть.

Не сама приємна зустріч

Сандр з Елікою гуляли містом та ходили по магазинах. Таке собі побачення з закупкою побутових та харчових товарів. Вони зайшли в “Аврору” та розглядали різні прикольні речі одночасно злегка забавляючись одне з одним. Переходячи в інший відділ Сандр зіткнувся з дівчиною яка виходила з цього відділу, через свій ріст вона врізалась обличчям йому в груди. Сандр, перш ніж побачив хто це, відчув дуже знайомий запах який давно не чув. Побачивши її лице він одразу її впізнав як і той запах, який колись так його зваблював. Виникла недовга пауза.

- Привіт. - Доволі сухо, хором одне з одним вони привітались.

- Ви знайомі? - Поцікавилась Ел.

- Ще й як, сонечко. - Сандр обійняв Ел за талію однією рукою та пригорнув до себе.

- Нову дівчину обманюєш? - Сердито спитала колишня.

- Та ні. Уявляєш, не обманюю. Я і тебе ніколи не обманював.

- А про те хто ти, вона знає?

- Сандр, може нас познайомиш? - Ел ще не зрозуміла хто це.

- А так, точно. Ел, ти пам’ятаєш той ранок коли ми вперше побачились.

- Пам’ятаю. Таке забудеш.

- Так от. В ту ніч, вона мене покинула.

- Як і, на жаль, твій мінск покинув своє життя… - Ел сказала тихо, відчуваючи свою провину.

- О, так ти ще й одразу ж іншу знайшов?! - З явними ревнощами випалила колишня.

- Та ні, через рік ми побачились в друге і зійшлись.

- Мммм. Повернемось до мого питання. Вона знає хто ти?

- Ел, кицюнь, ти, знаєш хто я насправді? - Сандр дивився прямо в очі своїй коханій.

- Ти, моє кохане демонятко. - Ел посміхнулась до нього. Сандр посміхався у відповідь.

Сандр повільно перевів погляд з Ел на колишню, його посмішка поступово змінилась нейтральністю, а червоно-жовті очі дивились у вічі колишньої. Він кліпнув і вони знову стали звичайними карими.

- Ось бачиш, мене прийняли таким який я є. І люблять. І я розвиваюсь з тими хто мене оточує. І хоч Ел і сама демон, але від цього ми… Ми навіть сильніше кохаємо одне одного, ніж могли б. - Сандр розумів, що між ними колись були чудові стосунки, він з них виніс багато чого корисного і все було на користь, але образа за те як вона його покинула все ще залишалась. Ця рана зараз почала боліти знов. - Але знаєш. Я розповім дещо цікавіше. Пам’ятаєш мою подругу Машу? - Вона кивнула головою. - Так от, вона зараз зустрічається з моїм кращим другом. Який помер ще в середньовіччі, прожив сотні років в Інферно будучи демоном, а зараз живе в нашому світі знову. І знаєш, що? Вона теж його прийняла таким як є і кохає його. - Сандру ставало все гірше. Душевна рана, боліла близько до того як і тоді коли вона його покинула. - А такі як ти, просто не спроможні так любити. Ти вважаєш мене “потворою”. Ти просто перекреслила все, що між нами було через не таку вже і велику проблему.

На її очах навертались сльози і сказати вона нічого не могла. Вона згадувала які між ними були стосунки і розуміла, що все було чудово. Що Сандр каже їй зараз правду.

- Сандр, іди будь ласка на касу, я ще хочу дещо обговорити з нею. Якщо ти не проти.

- Без питань, кохана. - Сандр не зводив погляду з колишньої. - Бажаю тобі щастя в житті. - Він зняв з голови Ел капелюха оголивши її ріжки перед колишньою, поцілував її голову та одягнув капелюх назад. Нахилився до її вуха і сказав тихо але не шепотом — Не вбивай її, хоча б. - Розвернувся і пішов до каси.

- І що, в правду тебе так кохає, як зараз вимахувався? - Зухвало запитала колишня.

- Повір, безмежно. Але “дякую”, тобі, за те, що я його ледь від випивки відучила.

- А що? Спивався?

- Твоїми зусиллями. Це ще ми почали зустічатись коли він пив уже в двоє менше. А от те, що він заснути без випивки довго не міг це уже інше. Мені доводилось його в ліжку по 6-7годин вимотувати, що б він хоч трохи зморився і заснув.

- І як тебе, вистачає на його “апетити” в ліжку? - З явним сарказмом запитала вона.

- З ним, хоч днями буду кохатись. І доречі. Я ж тобі подякувати хотіла.

- І за що ж?

- Що завдяки тобі, твоєму пройобові, я маю чудові стосунки, переоцінила все своє життя, закохалась і безмежно кохаю, маю того, хто ради мене готовий на все (як добре,що він після того вижив). Чооорт яке ж в мене тепер чудове життя… А могло б таке бути у тебе.

- Як добре, що в тебе все так склалось. - Трохи насміхаючись відреагувала.

- І як? Хіба воно того було варте? Назвати того хто тебе кохає потворою, хоч він і в обох обліках красунчик.

- Ви варті одне одного, ось, що я тобі скажу, “подруго”.

- Зарахую це за комплімент.

Сандр уже чекав біля камер схову.

- Як пройшло. - Він ще не відійшов від усього.

- Більш ніж чудово.

- Добре, пішли додому.

Пішли вони через провулки в якийсь момент Сандр зупинився.

- Ти чого? - Ел також стала та обернулась до нього.

- Чорт візьми, Ел. Елічка. - він обійняв її — Як же я тебе кохаю. Будь завжди зі мною, я тебе прошу.

- Я тебе теж люблю, але, що на тебе найшло, я тебе не покину. Ніколи.

- Без тебе я не можу уявити свого життя. Хоча, тоді — це вже і життям не буде.

Ел звернула увагу на його обличчя. В нього були мокрі очі, сльози не йшли. Але для нього це вже було занадто. - Ей, ти чого, все ж добре.

- Просто… - Він висадив її ногами собі на пояс, так щоб вона могла обхопити його ногами за талію, а руками за шию. Притис її спиною до стіни і почав пристрасно цілувати.

- Мені це звісно подобається, але давай, хоч не тут. - На лиці Ел була грайлива посмішка.

- Буду цілувати тебе де захочу. І нехай весь світ зачекає.

- Але продовжимо вже в дома.

- Ну то само собою. - Він продовжив її цілувати…

В цей же ш провулок зайшла і колишня Сандра. Вона побачила цю картину. Пристрасть між ними віддавала такою аурою, що їй одразу ж захотілось близості, от тільки в неї стосунків не було. Вона швидко пішла додому іншою дорогою, а коли вона опинилась в дома, то закрилась і почала мастурбувати. Як ви могли здогадатись, сили Ел зачіпили її. Іноді Сукуби випромінюють таку ауру, що ті хто знаходиться поруч можуть потрапити під їх вплив і отримати неконтрольовану дозу збудження. Цей вплив ніяк не шкодить, але може доставити сильного дискомфорту. Коли ж вона закінчила, то задумалась над тим, як це було дивно і збочено з її сторони. Що на неї найшло, вона не розуміла.

Після того як Сандр з Ел повернулись до дому та ще довго кохались, він наважився задати їй важливе запитання. Вони лежали в обіймах.

- Ел. Я маю до тебе важливе запитання.

Вона припіднялась на лікті та глянула на нього. - Яке?

- Ти… Вийдеш за мене?

- Куди вийду? - Вона не зрозуміла питання.

- Я тобі пропозицію роблю, дуся. Ти одружишся зі мною?

Вона підскочила сівши навколішки, долоні оперла на коліна, а біцепсами притиснула груди до тіла прикривши соски. Її лице почервоніло та наповнилось сором’язливістю. - Ти… Це… Той…

- Ти проти? - Сандр почав засмучуватись і думати, що сказав зайвого.

- Ні-ні, ти що! Я згодна! Я не очікувала цього! Але, чому зараз? В такий момент?

- Просто, задумався, наскільки сильно тебе люблю і як сильно хочу провести з тобою життя.

- І я тебе, дурника, дуже сильно люблю. - Вона плюхнулась на нього і обійняла. Вони знов забулись у поцілунку. Пізніше обговорювали подальший план дій. Вирішили питання з кільцями, церемоніями, весіллям.

Наступного дня Сандр після роботи поїхав по ювелірних салонах обирати кільця.

- Ти, на мене хоч не будеш всілякі шаріки і стрічки кольорові чіпляти? - Спитала Рафталія дізнавшись про їх плани.

- Я точно ні, а от за батьків і друзів взагалі не ручаюсь.

- Ну блііін.

- Їх я вряд чи відмовити зможу. Хоч би вони мене не прибили, за те як ми хочемо все зробити…

Сандр купив два срібних кільця з гранями які були відполіровані в дзеркало. Тепер же він їхав до Ел на роботу. На парковку напроти кафе, боком влетіла між двох вздовж дороги припаркованих авто волга. Клієнти кафе прифігіли з такого.

- Елікааа! Твій приїхав! - Іра гукнула подругу.

Поки Ел вийшла з маленького ділового кабінету, де вона займалась документами Сандр вже зайшов.

- Як тут моя красуня? Справляєшся з обов’язками адміністратора? - Він поцілував її.

- Ну а як же?!

- І так, Еліка, тепер більш пафосно і правильно. — Він дістав чорну коробочку, привідкрив її. - Ти, зробиш мене найщасливішим чоловіком в світі? Вийдеш за мене?

- За тобою, хоч на край будь якого світу. Яка красааа. — Вона дістала кільце по менше та одягнула його. - Ти теж вдівай! Хай всі знають, що ця лавочка закрита. - Вона посміхнулась ще сильніше ніж до цього та підскочила від радості.

Половина клієнтів чоловічої статі одразу ж засмутились. Один з них особливо…

Навіть не думай щось зробити з моєю нареченою!

Наступного дня Сандр затримався на кафедрі до вечора, але по телефону попередив Ел, що не зможе по неї заїхати. Це почув той клієнт. Вечором Еліка поверталась додому провулками де її очікували троє в голові з тим клієнтом.

- Я так сподівався побути з тобою хоч раз. Стільки чекав. Стільки разів тебе запрошував на побачення, а ти тепер за якогось придурка виходиш?

- Тобі не одноразово казалось, що в мене є хлопець. І навіть не думай про нього щось погане казати.

- Хах, та й хрін з ним! Ми тобою зараз пограємось і без нього. Тримайте її!

Як думаєте, що може статись із трьома ідіотами які спробують зґвалтувати Еліку? Так ви правильно думаєте! Але вона вирішила довірити розправу Сандру, тому лише привела їх в стан непритомності.

- Алло, Сандр, а ти скоро звільнишся?

- Та я вже збираюсь виходити, А що?

- Бери Рафталію і їдь на вулицю…

В багажник Рафталії двоє влізло, а от третій зовсім трохи не поміщався. Сандр зламав йому ногу і той вліз.

- Багажник мені кров’ю не залийте. - Настояла Рафталія.

- Не переживай, я ламав так, що б перелом був закритий.

Привезши їх додому вони їх зв’язали та кинули в ванній.

- Як добре, що завтра субота. В мене є чудова ідея як з ними розправитись.

- Мабуть, для тебе це чудовий подарунок?

- Я ненавиджу насильників, а ці ще й полізли до тебе. Вони не уявляють, що їх чекає. - На його обличчі була божевільна посмішка, він висунув язик трохи на бік та злегка прикусив його.

- Але мене, трохи лякає, коли ти подібним способом посміхаєшся…

- Не бійся, кохана, тобі я не нашкодю.

- Мені ні. Але глупості ти робиш коли такий.

Наступного дня вони вивезли їх далеко за місто. Біля лісу Сандр довго конструював конус із гілляк та колод з центра якого стирчав стовп. Ближче до вечора вони прив’язали їх до стовпа.

- Слухай, а тобі не здається, що це, трохи, занадто?

- Нууу, трохи є таке, але вони того заслужили.

- Ви ж жартуєте? Правда?

Сандр почав з каністри обливати бензином гілля.

- Нєа.

- Присвята богородиця, допоможи, ради бога.

- Ти диви, про віру згадав! А коли мою наречену гвалтувати хтів, ти її не згадував, уїбан?!

- Згадував і совість мучила!

- Ел, оцей був схожий на того, хто шкодує про те, що має зробити?

- Ну він либився і облизувався дивлячись на мої груди.

- Мммгг. Рафталія, Включи пісню Карна-Ватра.

Поки грав програш, Сандр готував запальничку. Коли ж почалась пісня він, доволі гарно співав, а на перших словах -”гори, ватра, гори…” він кинув запальничку. Трійка вижчали, плакали та мочились в штани, а Сандр продовжував співати пісню і підтанцьовував з Елікою.

На фоні заходу сонця горіла величезна ватра, вже ніхто не кричав, Сандр з Ел обпершись на борт рафталії сиділи в обіймах на землі та дивились на багаття. Доволі романтичний момент, крім одного, навіть трьох, “АЛЕ” від яких уже нічого не лишилось. До них підбігло маленьке чорне кошеня.

- Ти диви яка бусічка! Іди сюди, кс-кс-кс-кс. Що ж ти аж тут робиш? - Сандр взяв кошеня на руки. - Кицьки ніде не видно. Дивно. Давай його собі візьмемо. - Він почав з ним ніжитись.

- Ти мене дивуєш, іноді.

- Чому?

- Тільки, що з такою ненавистю і радістю спалив трьох людей, а зараз з кошеням граєшся як ні в чому не бувало.

- Такий я вже. Так, що візьмемо? Воно ж явно тут пропаде… Ого…

- Що?

- Подивись туди. Бачиш, он, ледве помітно переміщається.

- Так. А що це таке?

- Сам в перше бачу, але схоже на Чугайстра.

- Щось не беспечне?

- Для нас точно ні. Схоже він забрав ці три душі. Бери на здоров’я! Походу він нас побоюється. Не сци, ми тебе чіпати не будемо! Лісу теж шкодити не будемо! Можеш проходити!

- А чому побоюється?

- Та він, щось типу лісного божества і відчуває, що ми куди сильніші нього. І, думаю, те, що ти суккуб він зрозумів.

- Зрозуміло. Їдемо додому?

- Думаю так. Їдеш з нами мєлкий? - Сандр звернувся до кошеняти. Те почало об нього тертись. - Ну поїхали. Тільки багаття погасимо.

Приїхавши додому Еліка помітила лист встромлений в воротях.

- Сандр, тут якийсь лист на твоє ім’я!

- Лист? Для комуналки, ще рано, наче. - Він розпакував лист. - Їбі твою матір Дід Максім через три копистки!

- Що таке? Ти чого Кричиш?

- Подивись! Я хуєю.

Еліка побачила чорно-біле фото Рафталії з ними в середині, там ще щось було написано, але прочитати вона не встигла.

- Помниш бій з Сандрієлем посеред траси?

- Таке забудеш.

- Нас, коли ми ще туди їхали, засікла срана дорожня камера. Перевищення швидкості 290км/год при дозволених 90км/год. Сукааа, майже вся зарплата піде на оплату штрафу! Блять, він ще й прострочений! Дякувати нашій пошті яка затримала довбаний лист! Піздєц! Не встиг зарплату получити зараз всю її віддам. Прийдеться наші заручини відкласти.

- Та вже ладно, трішки потерпимо, покамість за мій рахунок поживемо. Не переживай.

- Ні разу не жалкую, що запропонував одружитись саме тобі. Як же я тебе обожнюю. Але зараз через додаток оплатю і прощайте мої грошенята. Ееххх…

- Слууухаай, а тут ще щось на звороті від руки написано… - Помітила Ел. - “Побачимо ще раз подібне порушення — заберемо твоє відро на тех. огляд”.

- Ага, хай попиздять, Рафталія їх по землі розкатає — Сандр плюхнувся на ліжко.

- Куди в одежі?! Я тільки свіже постільне покрила! - Ел хапнула рушник і уже замахнулась. Сандр встиг зіскочити з ліжка.

- Ми ще не одружились, а ти вже в дружину перетворюєшся. - Віджартувався Сандр.

- А ото, що б не розслаблявся! Так, ми до твоїх батьків завтра їдем по благословіння?

- Та поїдемо, звісно. Але трохи дивно.

- Що саме?

- Два демона будуть просити їх благословити на шлюб. - Сандр сказав це підсміюючись.

- До речі, а що з кошеням робити будемо? Дома лишимо, чи з собою візьмемо?

- Візьмем з собою, а то ще шкоди наробить поки їздити туди-назад будем.

На ранок.

- Рафталія. Найближчим часом їздим по правилах, НОРМАЛЬНО. Я ще один такий штрафне потяну.

- Добре. Будем як пенсіонери їздити.

- Будем нормально їздити, пенсіонери теж добре чудять.

На диво, поки вони їхали, кошеня спокійно лежало на торпеді волги скрутившись в клубочок.

- Ти диви який спокійний.

- А це кіт чи кицька? А то я не розбираюсь.

- Кіт. Там все просто, якщо є бубенці-значить кіт, якщо нема-кицька.

- Зрозуміло… - Ел обережно підняла хвостик коту. - І правда є. До речі. А як ми його назвем?

- Я думав над “Люцик” і “Кроулі”.

- “Люцик”, типу, “Люцифер”, а “Кроулі” як в тих двох серіалах і книгах?

- А я бачу ти починаєш розбиратись в поп культурі. Є думки як назвати?

Еліка задумалась.

- Назвіть Gasser! - Відповіла Рафталія.

- Та ну, Рафталія, це прикольна назва, але коту таке не ду… А хочааа. - Сандр задумався

- Як по мені, то реально прикольно. “Гассєр”. - Погодилась Еліка, яка не могла нічого придумати.

- Ей, малий, — Сандр погладив погойдуючи кота. - будеш Гассєром?

- Мммррр-Мау.

- Схоже буде. - Рафталія згадала як сама подібним способом відреагувала на те як її назвала Еліка.

Приїхавши до батьків, кошеня першим вискочило з машини через вікно і слухняно сіло чекати поки вийдуть Сандр з Ел. Батьківська вівчарка забилась в буду і почала скавчати.

- Муха, ти чого, це ж кошеня! Ще вівчаркою звешся. - Сандр звернувся до пса вилізши з волги.

Вони зустрілись з батьками та пішли в дім до столу. Вони обговорювали різні побутові речі. В якийсь момент кошеня вилізло на коліна матері Сандра. Гассєр дивився їй прямо в очі та муркотів. Вона почала засинати. Сандр це помітив та схопив кота. Коли він глянув в його жовті оченята — вони світились.

- Ти якого хріна витворяєш?

- Що це було? - Мати прокинулась.

- Він випромінював доволі специфічну ауру… Чим заставив тебе засинати.

- Сандр глянув на кошеня яке тримав обхопивши його спину та пузо рукою. - Що ти, бляха, таке? - Він вдивлявся в нього намагаючись зрозуміти.

- Мааау.

- Де ви його взяли? - Поцікавився батько.

- Та воно до нас вчора в лісі в вечері прибилось.

- Це, хоч, не Кіт-Баюн? - Запитала мати злегка жартівливим тоном.

- Фіг його знає. Ел, ану загугли.

- Мммгггг… Таак… Є!.. “…Є думка, що цього кота створив сам Велес, коли у нього миші хліб поїли. Бог на них засмутився і кинув у сірих гризунів рукавицею, а вона перетворилася на кота. Тварина вийшла волелюбна і з непростим характером. Баюн волів жити в затишних місцях і полював на подорожніх вельми цікавим способом.

Він сидів на залізному стовпі і коли жертва наближалася, Баюн починав мугикати і заговорювати подорожнього. Коли людина починала дрімати кіт на нього нападав і з’їдав. Саме за вміння заколисувати його і прозвали Баюн.

У давнину вважалося, що добути кота справа досить ризикована, адже у нього були залізні кігті та зуби. Та й за версту від співу кота починає сильно хилити в сон. Але якщо людина зуміє зловити Баюна, кіт вилікує його від хвороб і бід. Саме тому кіт був бажаною здобиччю для царів, чаклунів та інших товаришів, які бажали жити як можна довше.”

- Таак, ану покажи зуби. Йо-ма-йо. Диви, реально залізні, аж блищать. Мало того, що Чугайстра вчора бачили, то ще й кіт “цікавий” прибився.

- Сандр, може, той Чугайстер там не просто так був?

- Думаєш, це його подарунок?

- Мг.

- Бляха, що ж з тобою робити? Це ж тебе добре виховувати потрібно буде.

- От і завели дитину. - Пожартувала Еліка. - До речі, ми ж чому приїхали…

- Ах так, з цим котом про все забули. Біжи погуляй. Тіки не їж людей! - Гассєр побіг.

- Я фігєю, як ви так спокійно до такого ставитесь? Це ж міфічна істота!

- Мам, повір, звикли. Так, дайте сказати! Ми з Ел хочемо одружуватись, просимо вас благословити.

- Бооже. Як швидко час іде? Вже діти одружуються! Все закінчилась наша молодість. Ти як, одобряєш? - Мати звернулась до батька.

- Одобрюю. А якби і ні, думаєш, ці двоє послухали б?

- Ну да, ми взагалі нікому не казали. - Посміялась мати. - Як весілля плануєте і коли?

- Ми планували в цьому місяці, але доведеться відкласти. В мене зарплата накрилась мідним тазом.

- А що таке?

- Довбаний штраф за перевищення швидкості, плюс, завдяки нашій пошті, він був добряче прострочений, довелось переплатити. Ми як планували. В кафешці Ел Взяти великий стіл запросити вас, трьох друзів і так відмітити.

- А як же весілля? Костюм, плаття, фотографи, купа гостів і батьки нареченої?

- Нахрін їх! - Викрикнула Ел і сердито склала руки одна на одну нижче грудей .

- Та як же? Вони ж твої батьки.

- Навіть в демонів так не положено робити як вони зробили зі мною.

- Що ж вони зробили?

- На наступний день, після того як я народилась, вони викинули мене в хащі і звалили. Більше я їх не бачила. Як думаєте, приємно тиждень повзати по світу де тебе все намагається вбити, поки не навчишся ходити, а потім тікати. Все дитинство довелось виживати самій. Я їх геть шукати не буду! Що до іншого… Нам немає в цьому сенсу. Ми не хочемо сильно світити понтами та викидати на них купу грошей. Це не має сенсу. Найкраще це у близькому колі гарно відпразнувати. А і плаття з костюмом будуть, але не прямо дуже шикарні.

- Що ж ти, дитино пережила в своєму житті? Як я тобі співчуваю.

- Дякую.

Ще трішки посидівши за столом вони поїхали додому.

 

Справи в Інферно

Михайло Олексійович за життя був дуже успішним бізнесменом, але таким він став в “дев’яностих”. Разом з чотирма друзями він займався рекетом, корупцією, вбивствами, наркотиками і т.д. Коли вони розбагатіли та почали виходити на білий ринок, він “прибрав” своїх друзів заграбаставши всі лаври собі, після чого переїхав у штати де став мільярдером, але його дістала куля випущена з снайперської гвинтівки сином одного з його друзів. Тепер же він був в Інферно, де також зміг стати одним з найзаможніших демонів. Тепер, коли вищі демони були вбиті у нього залишалось декілька корисних конкурентів. Так співпало, що чисто випадково, будучи за багато сотень кілометрів від головного замку в Інферно, він наткнувся на якийсь сховок. Невеликий підвал у чорта на рогах, про який ніхто не знав. Там він знайшов схеми та проекти уловлювачів та перетворювачів у валюту душ. Трохи пізніше він збере навколо себе народ, відбудує маєток на місці де був замок. Так він буде куди менше, але тепер кратер послужив ровом в центрі якого зробили величезний насип, на якому був доволі великий маєток. Розміром з школу на 2000-2500 учнів. В рову був чистокіл, а з містом його з’єднували міст та ворота. До тих пір як Сандр з Елікою планували одруження в Інферно уже наладились справи, встановились нові правила та закони, це щось було схоже на більш-менш демократичний світ, але на чолі з людиною у якої були диктаторські замашки. З іншого боку, тут такого порядку та швидкості розвитку світу ще не було, тому, це всіх влаштовувало. Єдине чого боявся Михайло Олексійович — це повернення Сандра в цей світ. Він перебирав документи, закони, правила, законопроекти і т.д.

- Що ж, схоже все налагоджується. В нас все виходить. А бабла то скількиии. - звернувся він до свого секретаря, колишнього карателя.

- Мг. Дебет з кредитом, взагалі прекрасні показники мають — Він не відривав очей з окулярами від паперів та калькулятора.

- Хоч би той Сандр не приперся і не влаштував хаос.

- А ви його, суккуба Еліку, прибувшого демона Йохана, людей Машу, Іру, батьків Сандра і Автомобіль Рафталію, а ще є мотоцикл, от ви їх не чіпайте і він навіть якщо прийде, то шкоди робити не буде.

- Бажано, що б в них там не відбулось щось таке, через що може на нас подумати і роз’їбати нам пів планети.

- Пропоную молитись за його здоров’я — демон хитро посміхнувся йому в обличчя при-спустивши рукою окуляри і повернувся до роботи.

 

Повернемось до головних героїв

Пройшло трохи більше місяця з моменту як вони вирішили одружитись. Гассєр виріс до розміру доволі великого кота і рости не переставав. Сандру доводилось його годувати: однією куркою на день, 6 кг свинини на 3 дні, одна душа на тиждень, останній раз він погодував його живим гопніком. Пройшло півтора тижня він не просив їсти. В цілому, їв він або м’ясне, або душі, годувати його доводилось більше ніж себе.

- Оййй, котяра, як нам тебе прогодувати? А головне чим? Побачимо скільки ти на “гопчатині” продержишся, можливо, так буде легше. - Сандр гладив лежачого на дивані (половину якого він займав) Гассєра.

- Сандр, а давай підем в бар, останній раз перед одруженням — Запропонувала Ел уже обираючи, що одягнути.

Сандр залип на Еліку з голим торсом. І мов кіт за іграшкою спостерігав за її грудьми.

- Ти чуєш, що я кажу?

- А, що? Вибач, не можу думати, коли ти так виглядиш. Що ти казала?

- От дурне. Вже ж купу раз бачив мене голою. Ще не звик?

- Звик, але ти все одно прекрасна.

- Дякую. — Вона одягла топ. - Так, що сходимо зараз в бар? Якраз вечір. Так би мовити в останнє перед одруженням.

- Добре. Друзів звем?

- Так давай.

- Добре, я їм в чат бесіди зараз напишу.

Іра перебрала з алкоголем і її нудило, тому Ел повела її до вбиральні. Йохан і Маша зараз грали у більярд і добряче так загравали одне з одним. Сандр залишився на барі один і пив пиво з дерев’яного кухля який притаскав з собою.

- Ей, красунчик, потанцюємо? - До нього підійшла доволі п’яна дівчина, вона була відверто вдягнена та по підлітковому нафарбована, хоча на вік їй було років 19-20.

Сандр вказав вказівним пальцем лівої руки на безіменний палець правої руки де було срібне кільце.

- Такий молодий і красивий, тобі б різних дівок чпокати, а ти вже одружений.

- Я через пару днів одружуюсь.

- Так це супер! Давай на останок розважимось?

- Ні. Та й ти вряд чи дотянеш до моєї дівчини. - Сандр злегка насміявся.

- Ха! Спорим я краще неї зможу.

- Ні.

- Та пішли потанцюємо. - Вона схопила його за зап’ястя та спробувала потягнути, але не встигла.

Ел схопила її за горло однією рукою та впечатала затилком об барну стійку. Вона при-близилась до її обличчя своїм. В червоних очах Еліки зіниці зараз були з котячим розрізом. - Тобі, що не зрозуміле слово “ні”?! - Вона тяжко дихала.

- Зрозуміле. - Перелякано відповіла та.

- Ще раз підійдеш до мого нареченого, я тобі лице відгризу. - Вона стукнула її головою об стійку. - Зрозуміло? - Сильніше зжала горлянку.

- Т-а-акх. - прохрипіла.

Ел її відпустила. Сандр спокійно відпив пива. - Капєц ти ревнива.

- Каже мені той, хто трьох людей на середньовічному кострі для відьом спалив, бо вони мене зґвалтувати хотіли?

- Один - один. - Трішки задумавшись відповів Сандр.

Бармен який стояв в двох мерах, все бачив і чув стояв в ахуї.

- Ах да, ти якщо комусь розкажеш, я твою душу сожру. - Очі Сандра подивились на бармена і засвітились червоно жовтим. Рот розплився в посмішці.

Бармен перехрестився. Сандр Хіхікнув. - В нашому світі Бога не існує, є тільки божества, але навіть на них не надійся.

 

День весілля

Сандр був одягнений у чорні туфлі, білосніжні джинси і білосніжну коротку косуху, чорну сорочку та червону краватку. Його волосся було закладене у хвостик.

На Еліці була кастомна сукня схожа на годе. Сукня була майже до підлоги, хоча без підборів вона б її діставала. Вона ідеально облягала тіло Ел нижче колін вона розширювалась і була вільна. В неї не було рукавів та V подібний виріз глибокого, але не занадто декольте, що дуже яскраво підкреслювало наявність грудей дівчини. Сама сукня була чорного кольору, з білими вставками по боках які візуально робили і так струнку талію Ел ще вужче. Ці вставки та виріз декольте були прошиті грубою червоною ниткою. Дизайн цього плаття придумав Сандр. Він віддав малюнок з поясненнями і Елікою кравчині, що б та пошила так, аби воно ідеальним чином лягло на її тіло. Зрозуміло, що він замовив недешеві тканини для нього і по факту це була сама дорога деталь весілля, на яку він витратив майже всю зарплатню за місяць. Так, йому довелось трішки підзаробити на стороні і добряче на-прягтись, аби забезпечити все інше, навіть, враховуючи, що Ел теж вкладалась в це весілля. Дякуючи тому, що вона була адміністратором в цій кафешці де мало бути весілля, вдалось добряче зекономити на приміщені і бенкеті(скидки для працівників).

На лиці у Ел була чорна фата, її волосся було заплетене доволі просто — розпущене волосся і дві тоненьких косички, які починались на чолі і з’єднувались в одну з заду.

Що б зробити сюрприз для обох вони вирішили, будучи готовими зустрітись біля РАЦСу. Сандр з Йоханом і Рафталією приїхали на пару хвилин раніше ніж таксі з Ел, Ірою і Машею. Батьки Сандра ж уже чекали в середині.

Коли Сандр побачив (вперше в платті) Ел яка вийшла з авто, він ледь не обімлів.

- Вау… Ти… Виглядиш, просто, божественно. Ні разу не прогадав з твоїм стилем.

- Дякую, мені теж подобається. А ти, ахрінєть як пафосно зараз виглядиш.

- Йди сюди. - Сандр обійняв її за талію притиснувши до себе та потягнувся, що б поцілувати.

- Е-е-е. Куда. - вона притиснула вказівний палець на його губи і злегка відхилилась.

- Що?

- До весілля ні-ні.

- Ти зараз серйозно? - Риторично і підсміюючись запитав Сандр.

- Ну да. По-тер-пиш. - Вона посмігнулась та все тим же вказівним пальцем тицьнула його по носі.

- Ну бліін. - Він це ледве не про-скавчав.

- Пішли, давай. - Сміючись відреагувала Ел і потягла його за руку. - Ти ж не передумав?

- Яяя?

- Якщо, передумаєш, яйки відріжу. - Очевидно жартуючи відреагувала на Сандра який не встиг скласти думку.

- Не передумав. - Різко і чітко.

- Ахахах. Як тебе люблю.

- А як я тебе.

Мати Сандра побачивши як вони зайшли одразу стала перед ними перегородивши дорогу.

- Це що таке?!

- Що саме? - не зрозумів Сандр.

- Я вже мовчу про то як ви вдягнулись на весілля. Якого хєра фата чорна?!

- А що такого? Для нас, якраз в стиль вписується.

- Ел, дитино, зніми і сховай, поки люди не побачили.

- Та чому? - Дивувалась реакції Ел.

- На те багато причин. Я потім розкажу. А зараз знімай. Вже краще взагалі без неї.

Сандр допоміг їй зняти фату і закинув її через портал в салон Рафталії.

Перейдемо до тієї частини де Сандр з Ел сказали “Так” .

- Якщо ніхто не має нічого проти… Наречений, можете поцілувати наречену.

- Нарешті — неголосно сказав Сандр впившись пристрасним поцілунком з Ел.

Поцілунок добряче затягнувся.

- Молодьож! Можете вже все. Хватіт! - Наголосила робітниця РАЦСу.

Вони припинили, але Сандр кинув доволі злий погляд на працівницю від чого її на секунду пронизав страх та пробігли мурашки по шкірі.

По закінченню всієї процедури вони вийшли будучи на сьомому небі від щастя. Рафталія з характерним рявкотом V8 запустила свій мотор та бадьоро гаркотіла.

- А пес твою морду лизав! - Батьки сандра трохи злякались, а батько ще й висловився. - Шо вона в тебе така агресивна?

- Яка вже є. Да, Рафталія?

- Біііп!

Після чого вони поїхали до кафе де до пізна святкували. Сандра з Ел відправили додому на першу шлюбну ніч. Інші залишились до ранку.

Коли Парочка повернулась додому, їх чекав ”сюрприз”. Вхідні двері будинку були взламані. В середині Гассєр доїдав одного з грабіжників, інший лежав трохи далі безпритомний і повільно стікав кров’ю.

- Гассєр, блять, всю хату кров’ю залив! Ще й двері міняти прийдеться. Сукааа. В нас же ш по баблу - хєр да ніхєра… - Сандр поклав пальці на переносицю.

- Щось придумаємо з цьою дверкою, а от те, що нам зараз прийдеться хату вимивати посеред ночі — це жопа. - Явно не радо відреагувала Ел.

- Що, ти, йому такого робив, що геть стіни і стеля кров’ю заляпані? - Запитав Сандр присідаючи до кота.

- МммАау.

- З таким котом і вівчарки не потрібно.

- Пішли передіватись і будем віддраювати поки воно ніде не впіталось і не засохло.

- Тіки холодною водою.

- Ти це мені кажеш? - Ел посміялась.

Другого, ще живого, грабіжника Сандр закинув в кишеньковий вимір, та вирішив його підгодовувати, так би мовити, залишив на пізніше. Поки вони все відмивали Сандр дещо згадав.

- Бааалііін. - Він провернув голову закочуючи очі.

- Що таке?

- Я ж засікав, на скільки Гассєру буде вистачати однієї з’їденої людини. Він ще явно не був голодний, а прийшли б ми трохи пізніше він би і другого з’їв.

- Тобто тепер доведеться довгенько чекати поки він знов зголодніє і повторити дослід?

- Ага.

- Хоча б пару тижнів не будемо паритись з його годівлею.

- Ну да, теж свій плюс.

Вимили вони все, якраз під ранок. Відмившись самі вони впали на ліжко.

- Заїбісь, перша шлюбна ніч.

- Погоджусь… Коханий, ти ще хочеш кохатись?

- Зараз? Чи взагалі?

- Зараз.

- Чесно… Щось взагалі настрою нема. - Зморено відповів Сандр.

- В мене також. - Так само втомлено Ел.

- Поспимо в обнімку? Все-одно в нас сьогодні в честь весілля вихідний.

- Мг. - Пискнула Ел тулячись до нього.

- Ей молодята, ви там ще чпокаєтесь?! - В дім ввійшов Йохан.

- Ні! - відповіли оба.

- А чого двері вилома… - Тут він звернув увагу на Гассєра, який вилизувався від крові. - Забули про двері. Чого Гассєр весь в кровіщі?!

- До нас грабіжники вломались! Він їх заїбашив! Ми всю ніч хату драяли! - Викрикнув Сандр зі своєї кімнати.

- Так ви ше не їбались? - П’яний Йохан зараз задавав тупі питання.

- А йоп! Нам не до того було! Дай поспати! - Не витримала Ел.

- Поняв… А, ще одне.

- Шо?! - Нервово спитав Сандр.

Йохан заглянув через двері в їх кімнату. - Сандр, слабінько, дуже слабінько.

- Ах ти пііідар.

- Для вас стараюсь. - Йохан розплився в посмішці.

- Йди на хуй.

- Хіба, що на твій. - Йохан трохи шарив за Гачі жарти. - Ах, так, ти ж слабінький.

- Та, блять. - Сандр смикнувся роблячи вид, що встає.

Йохан швидко захлопнув двері і пішов по своїх справах (Посцяти і лягти спати).

Сандр прокинувся близько п’яти вечора і тихо пішов на кухню. Він приготував поїсти та каву. Які приніс до Еліки, він розбудив її.

- Вечеря в ліжко, для коханої дружини.

- В нормальних людей “сніданок в ліжко”, а в нас вечеря. Дякую, золотце. Іди сюди. - Вона його поцілувала в щоку.

Вони прямо на ліжку сіли їсти, єдине, що Сандр підставив під тарілки та кружки виїзну полицю із свого робочого столу.

- От чому ти так рідко готуєш? В тебе ж капець як смачно виходить.

- Та не люблю я оці кухонні справи, особливо враховуючи мою незграбність на кухні. Не дуже хочу спалити свій дім.

- Але я обожнюю коли ти готуєш. - Вона сказала це з трохи наповненим ротом, після чого набрала повний рот їжі. - З мене сьогодні ахуєнний секс.

Сандр ледь помітно посміявся з того як вона це сказала, серйозністю від неї геть не пахло. - Ловлю на слові.

- Ти чого втухаєш. - на цей момент вона трохи прожувала і легенько штовхнула його в плече.

- Жуй давай. - Він послав їй “повітряний цьом” і посміхнувся.

Коли вони доїли Ел взяла імпровізовану з полиці тацю на які були тарілки, відклала її на підлогу, зняла топік. — А тепер держися! - Вона накинулась на Сандра.

Через пару годин…

- Такий секс за приготовану вечерю… - Сандр важко видихнув. - Це щось…

- Діло, навіть не стільки в самій вечері а в тому, в який момент і як ти її подав. Хочааа, було дуже смачно.

- Дякую. - Він її цмокнув.

Вона цмокнула у відповідь, якимось чином це переросло в щипання і лоскотання одне одного, трішки подурачившись вони ніжно поцілувались.

- Ел… - Сандр гладив її по щоці рукою поки вона стояла на ліктях над ним.

- Я тебе уважно слухаю. - Вона повернула голову в сторону його руки нахиливши до власного плеча.

- Як же я тебе кохаю.

- І я тебе кохаю. - Тихо відповіла вона насолоджуючись моментом. - Може в обнімку закутавшись в ковдру і п’ючи какаву будем дивитись фільм? Ти там якийсь, до речі, казав, що хочеш подивитись.

- Хоч всі фільми світу з тобою подивлюсь таким чином.

- Оааа… - Протягнула таким тоном наче побачила миле кошеня.

- Тільки не пропонуй дивитись фільм “покришка” або йому подібні.

- Чому?

- Там повний піздєц. Такого гівна я в житті не бачив… А ні бачив, російські новини - ще гірше.

- Добре. - Вона посміялась.

- Але я маю умову.

- Яку?

- Ти готуєш, як ти сказала, “какаВУ”, а я готую ноут, фільм ліжко і ковдру.

- Може, ти, краще, приготуєш?

- А хто з нас в кав’ярні працює і вміє ото готовити? І да, я своє на кухні сьогодні відбув.

- Аргументатор, блін. - Вона встала, що б іти.

Сандр несильно, але з характерним звуком ляснув рукою їй по сідницях в чорних трусиках. Взагалі на ній були тільки витончені трусики і футболка Сандра.

- Ну блін!

- Тобі не подобається?

Вона різко і коротко вдихнула, засоромилась і тримаючи повітря в собі сказала. - Подобається.

- Так які питання?

- Та ж не кожен раз мене по жопі бити!

- Ти бачила свою жопку?

- Нууу, бачила.

- І скажи, мені на милість, як мені стримуватись, коли в тебе такі ахуєнні сідниці? Ще й в цих трусиках.

- Не знаю.

- От і я не знаю. Ладно, іди.

Щойно вона розвернулась Сандр знов луснув її по сідницях.

- Ти! Зараза!

- Я знаю. - Він задоволено посміхнувся.

Вони сиділи і дивились фільм про подорожі в часі. Літня нічна атмосфера надавала романтики. Ел поставила фільм на паузу.

- Слухай, ти казав, що експериментував з подорожами у різні світи, в тому числі і у літературні світи.

- Таак.

- А ти пробував подорожувати у часі?

- А я не розповів, так?

- Що саме?

- Схоже забув. Пам’ятаєш, ту версію мене до якого я відправляв батьків пересидіти.

- Пам’ятаю.

- Я, був, спробував вирушити в минуле. Прийшов до себе на пару років молодшого (ще звичайної людини) і дав декілька порад. Доволі не значних, але це б запобігло декільком проблемам в моєму житті.

- І що сталось?

- Коли я повернувся у справжній час, то виявив, що там уже є другий я.

- Той Сандр?

- Так.

- А чому так вийшло?

- Ну я послухав в себе з майбутнього, що поділило світ на двоє, а точніше на дві різні лінії розвитку. В принципі так само як і у сюжетних світів…

- Ого. А що ще з цього вийшло.

- Вийшло з цього те, що я зміг просто повернутись на свою часову лінію, а у іншого мене, зараз значно менше проблем ніж було в мене, так як він крім того, що послухав мене, почав діяти інакше ніж я і в подальшому. Але він через це не зустрів ту версію тебе у тому світі, а якщо і зустріне, то навряд чи в них щось вийде.

- Це… Сумно…

- Так. І я себе відчуваю перед ним винним за це.

- А чому б йому не сказати де я знаходжусь. Не підштовхнути їх на знайомство?

- А ти згадай, якою ти була, до нашої зустрічі, до того як тебе кинули в цей світ і забули про тебе вищі демони, до того як прожила майже рік серед людей, До знайомства з Ірою.

- До чого ти ведеш?

- Згадала?

- Ну, так.

- Ти б дуже обрадувалась, якби я знайшов тебе в Інферно і почав залицятись?

- Я б любого хто знайшов мій штаб на місці б вбила! Хоча тебе… Скоріше, то б був би вже твій штаб…

- А навіть, якби до тебе, прийшла б ти із іншого світу ти б повірила в якісь розповіді про те, що тебе чекає твоя вічна і неймовірна любов?

- Я б не повірила, що це я з іншої часової лінії, а подумала б, що це хтось наклав на себе магію перетворення і намагається мене в пастку заманити. Та і стосунки мене б тоді хрін зацікавили.

- Хах. Я тут згадую наше перше побачення, наче це вчора було…

- І що тобі найбільше запам’яталось?

- Як ти пручалась.

- В сенсі?

- “Ти, що зовсім хворий своєму ворогу допомагати?!”, “Я тебе вб’ю!”, “Ти взагалі нормальний?!”.

- Так це ж було коли ми в друге побачились.

- А по твоєму це не було схоже на побачення? Так доволі специфічне і далеко не стандартне, але подумай, як ми в цілому тоді провели разом час.

- Хммм, а це і справді в якійсь мірі було схоже на побачення…

- Ммгг! Так, ладно, додивляємось фільм і баіньки, нам на роботу завтра.

- Зачекай! А як що до подорожей в майбутнє?

- Чесно, хрін його знає, до чого це може призвести. Подорож в миле створила ще одну часову лінію. Я не хочу ризикувати і створювати колапс. А тим більше, що я можу і не вернутись на свою лінію часу…

- Ну і хрін з ним, все одно до нього доживемо.

 

Мафія

Поки Сандр з Ел займались зміною свого сімейного стану в обласному центрі виникла розмова між верхівкою угрупування, яке працювало достатньо тихо та делікатно. Вони за допомогою корупції, шантажу, тихому прибиранню конкурентів і тих хто стояв на заваді, по суті стали владою у своєму місті, вся інфраструктура, заводи, фабрики, навіть, поліція, все було їхнім. Поступово вони розповсюджували своє володіння і на область.

- Слухайте, а де Васільок -(кличка)- ? Він ще місяць назад, якщо не більше, мав порішати питання з тим обувним заводом. - Поцікавився головний.

- Та він десь стільки ж і не виходив на зв’язок.

- Так, а чого ви мовчали?

- Так в нас і так роботи дахєра. Ще за Васілька морочитись? Він поїхав з двома шестьорками, якби щось сталось, хтось би сообщив.

- А що, як вони нас кинути рішили? Ви не подумали?

- Ладно, я його зараз наберу… Поза зоною. Чьо ріл кинути рішив?!

- Пожди не гарячкуй. Пробуй дзвонити через кожних два часа до вечора. Якщо на зв’язок не вийде будем рішати.

Прийшов вечір.

- На связь так і не вийшов.

- Сука… - Голова нервово затупав носком ноги. - В когось є яка інфа за нього?

- Останній раз коли ми переписувались, він казав, що хоче якусь адміністраторку з місцевої кафешки оприходувати.

- Є назва кафешки?

- Да. Нам її найти?

- Давайте.

Ел звільнилась з роботи на пів години раніше та вийшла з кафе. Сандр от-от мав приїхати, але напроти неї різко зупинився чорний наглухо затонований фургон, з нього вискочило двоє кремезних чоловіків вони накинули на її голову мішок і закинули в фургон, після чого швидко поїхали. Сандр приїхав секунд через тридцять. На вулиці стояли її колеги.

- Дівчат, привіт, а дее…

- Сандр! Її викрали! Ондо чорний фургон уїжає.

Волга в ту ж секунду зробила бьорнаут з розворотом і погнала в сторону куди везли Ел. Сама Еліка не спішила щось робити, зараз їй було цікаво, що тут відбувається.

- Ну і куди ви мене везете, а головне нахєра? - Спокійно і впевнено спитала вона.

- Ти диви яка борза! На місці узнаєш.

- За нами хвіст. - Помітив водій.

- Ти знаєш хто це? - Сидячий біля Ел амбал штурхнув її.

- Ви, придурки, на мене мішок наділи. Як я маю побачити хто це! Хочааа. - Вона прислухалась. - Дайте вгадаю! Там чорна волга з червоними флеймами на всю морду? - Вона впізнала звук мотора Рафталії і почула від-голоски пісні “Crimson Glory – Queen of the masquerade”

- Вона сама. - Незадоволено відповів водій.

- Хахах. Познайомтесь з моїм чоловіком сучари!

Відчувся сильний удар в зад фургона.

- Він нас таранить!

- Відривайся давай!

- В нього V8 Small Block Chevrolet під капотом, більше 400 коней. Ви хєр втечете на цій балії. - Ел навіть не сумнівалась у виграшності ситуації.

Знов удар.

- Він, що зовсім хворий на голову?

- Ви не уявляєте на скільки. Ахахаха! - Еліка просто сміялась з цих ідіотв.

- Мовчи, хвора сука!

- О, я запам’ятаю ці слова.

- Стріляй по ньому!

Як тільки з вікна висунувся передній пасажир з АК-47, волга почала бити їх в зад раз за разом.

- Я так хєр прицілюсь!

- Які ж ви ідоти! - Еліка знов насміхалась.

- Пали куди не-будь, злякай хоча б!

Після автоматної черги, Рафталія їх обігнала і на високій швидкості почала дрифтувати спіраллю, піднімаючи клуби диму через яку не було видно майже нічого. Фургон вилетів на бордюр та зупинився. Відкрились задні двері фургона — викотилась відірвана голова одного з бугаїв разом з частиною хребта. Еліка вийшла вся в крові, а на пальцьові, наче м’яч для баскетболу, вона крутила голову водія.

- Ти як?

- Я, пречудово!

- Ти чого одразу з ними не розібралась?

- А я хотіла, що б ти трішки по-переживав і мав змогу по-геройствувати.

- От ти зараза, мала.

- А що? Так було б не цікаво.

- Бляяяха…

- Що?

- Це ж зараз весь салон в Рафталії в крові буде.

- Та відкриєш мені портал додому, я зразу в душ піду. Ти краще дивись, що в мене для тебе є. - Вона вказала на салон фургона.

Весь салон був залитий кров’ю. Передній пасажир лежав без тями з переду, а бугай з переламаними усіма кінцівками лежав з заду, але притомний. Він корчився від болю.

- Хто… Ви, блять. Агх!.. Такі?

- Ел, а чого цей цілий?

- О, а я його для тебе залишила. Він мене хворою сукою назвав.

- Значить з нього будемо виколупувати інформацію. А ти! - Сандр схопив чоловіка, який був в більше ніж в два рази більший нього самого, схопив за комір і одним легким рухом викинув з машини. - Віддай мені свою душу! Віддай, Блять! - Очі Сандра загорілись.

- Ні, будь ласка! Не робіть цього!

- Як мою дружину красти, так то запросто. А як прийняти свою долю, то “Не робіть цього”?

- Я вас прошу, я лише виконую свою роботу! - він ледве не плакав.

- Яку роботу? - Сандр зацікавився.

- Нам була потрібна тільки інформація!

- Яка інформація? Та й судячи з рівня вашої підготовки ви не збирались її в живих залишати.

- Я не знаю. Він знає. - Поглядом вказав на непритомного.

- Ел, Сонечко, виколупай того придурка з фургону.

- Залюбки коханий.

Сандр відкрив портал який вів у його замкнений зовні погріб.

- Якого хріна? Що це? Хто ви? - в громили була паніка.

- Скільки ж ти ще будеш рипенитись перед смертю?

- Не вб… Вб… Вивайте… Мем… ме… не. - Він уже плакав і про себе молився за прощення всіх гріхів

-Та бляха. Я сожру твою душу. Потім ножиком чик і ти мертвий. - спокійно, з інтонацією, наче, до малої дитини пояснив. - Ти диви, Ел, від нього аура, така як коли людина молиться! Що ж тобі так страшно то? Я все зроблю швидко. - він приступив.

В підвалі будинку Санда.

- Так, придурок, розказуй. - Сандр поставив сілець спинкою до полоненого і сів на нього як на сідло опершись руками на спинку.

- Я вам, сволочам, нічого не розкажу.

- Дивись. Зараз ніч. Мені завтра зранку на роботу, як і Еліці. Давай ти зараз все розкажеш і я просто з’їм твою душу і швидко вб’ю.

- Та ви взагалі якісь хворі!

- Ти довго будеш кота за балабончики тягати?

- А сенс мені когось видавати, якщо мене всеодно вб’ють?

- Значить довгим шляхом підем. - Сандр почав одягати лабораторний білий халат. - Кицюнь, подай обценьки. Ні Ел, це кусачки… А це кругло-губці…

- А все згадала. Ось ці?

- Вони самі. - Він взяв обценьки і роздавив ними фалангу пальця полоненого. - Ну,чьо ти арьоШ? Будеш казати?

- Ні!

Сандр зломав ще одну фалангу. - Навіщо ви викрали мою дружину?

- Нам була потрібна інформація! - Він корчився від болю.

- А по нормальному спитати? Не варіант?

- Не твоє, суче, діло!

- Мг. - Зламалась ще одна фаланга. - В тебе 20 пальців. На кожному по 3 фаланги. Я зламав тільки 3. Ти навіть не уявляєш, що ще я з тобою можу зробити. - Він дивився червоно-жовтими очима прямо в вічі полоненого. - Яка інформація вас так зацікавила?

- Останній раз коли Васільок на связь виходив, він казав, що з нею хоче переспати. - Він кивнув в сторону Ел. - А потом пропав.

- Ел, що за Васільок?

- А я гребу? Ти сам знаєш, скільки чоловіків до мене в кафе залицятись намагаються.

- Плотний, такий, середнього зросту. Короткострижений. Він ще з шістками хдив, обоє худі і високі. Один рудий, другий блондин.

- Аааа, це ж ті придурки, яких ми на ватрі заживо спалили.

- Що?!.. Нахріна?!

- А нєхуй було намагатись зґвалтувати мою дівчину.

- Не дівчину, а дружину. - Ноправила Ел.

- На той момент, ти ще була дівчиною… А хоча стоп… Ти вже була наречена. Але суті це не міняє! - Він кажучи останню фразу різко повернувся до полоненого. - Я так розумію. Ваші будуть його і вас шукати. Називай всі імена, адреса і посади.

- Ну вже ні! Цього я розповідати не буду.

- Ел, сонечко, одягни навушники і мені дай. - Сандр взяв шматок скла розміром 50х60 і демонськими пазурами про-скріб по поверхні.

- Боже! - Полоненому це сильно дало по вухам.

Сандр насолодився моментом і про-шкрябав знов і знов, і знов.

- Тепер скажеш?

- Йди нахер! Психопат!

- Я зрозумів. Ел прижмеш його зараз грудьми до столу.

- Залюбки!

Сандр дістав газового пальника та почав розігрівати до червона шмат арматури діаметром 10мм. Він робив це сидячи на стільці боком закинувши одну ногу на іншу. При цьому арматуру він спокійно тримав голою рукою. Коли вона розкалилась до червоного кольору Ел притиснула полоненого грудьми до столу.

- Ти серйозно будеш в мене це запихати?

- Ага.

- Ніякого креатива! Класика дев’яностих!

- Зато як ефективно.

Як тільки арматура торкнулась ануса він одразу ж завижчав від болю.

- Я все розкажу! Не потрібно! Будь ласка! Я вас молю!

- Ну блять! Сука! Нащо ж так обломувати?! Чо ти такий скучний? Ел, ну і от що тепер? Я що дарма грів арматуру?

- Нагадаю, що він мене назвав “хворою сукою”.

- О, точно, я ж тобі за це не відомстив. Дякую, що нагадала, сонечко.

- Ніііі!!! ВУАААААААА!!!

- А тепер розказуй.

Його “задній прохід” болів набагато сильніше зламаного пальця і вибитих зубів.

- Сука! Яка ж ти сука! Блять! Нінавіжу! Уйобки!

Сандр дістав блокнот і ручку. Він був готовий писати список. - Мені ще раз повторити процедуру? Або вигадати щось цікавіше? Чи все-таки ти назвеш всі імена?

Список вийшов на 37 осіб. Родичі, шістки і посередники Сандра не цікавили. Бездушне, мертве тіло, він викинув на вічну мерзлоту де не ступала нога людини. Потрібно ж буде чимось пізніше Гассєра годувати. Знайти в інтернеті інформацію про більшість названих осіб не склало проблем. Майже всі були членами обласної ради, міністрами або бізнесменами. Головним був, як не дивно, мер області.

- Жінко! - Він жартуючи гукнув Ел, яка готовилась спати.

- Що там?

- На після завтра візьмемо вихідний, з’їздимо в область, будемо цих всіх вишукувати.

На ранок місцеві та і не тільки новини гуділи про фургон з розідраними тілами.

- Сандр! - Еліка дивилась в телефоні новини. - Ти, що не убрав той клятий фургон звідти!

- Ні.

- Ти взагалі здурів? А як взнають хто?

- Не знають, там відбитки волосся і зброю якою їх убито я убрав.

- А нахєра ти це зробив?

- Нехай знають, з ким зв’язались. Це їм знак…

 

Волга спокійно котилась по новому для неї місту під пісню “Brocas Helm - Drink The Blood Of The Priest”, під неї ж вона під’їхала до мерії. Сандр зайшов у приміщення і підійшов до секретаря.

- Доброго дня. Мер на місці?

- Так, але він без запису за тиждень не приймає.

- Чудово, а міністри… - Він перечислив потрібних йому осіб, як з’ясувалось четверо з дванадцяти у відпустках.

Він вийшов із приміщення.

- Чотирьох нема. Десь у відпустках. Я і не здивований. Завжди в нас в цих структурах така залупа! Завжди у відпустках ті хто може тобі закінчити оформлення документів.

- Так нам же нічого не потрібно оформлювати. - Ел не розуміла, чому Сандр завів цю тему.

- Та я так до теми. Просто уяви яукби нам щось було потрібно. Люди за цих скотів ондо в чергах стоять і по сто п’ятдесят раз мають бігати по кабінетах. Ладно, ловим тих хто є.

Волга від’їхала за іншу вулицю Сандр з Ел одягли маски і зайшли у портали. Вони закидали їх у замкнений зовні старий військовий ангар, колись тут стояв винищувач який міг би і зараз бути на варті безпеки держави, але іронічно те, що на металолом його порізали завдяки цим людям. Якщо точніше, то завдяки саме цим людям вся військова база міста була розкрадена та здана на металобрухт…

- Що відбувається?

- Хто нас тут закрив?

- Явно щось надприродне!

- Ну і що їм від нас потрібно?

- А що, як це ті, хто наших в фургоні роздерли?

Вони починали панікувати і намагатись вияснити, скоріше здогадатись, що відбувається.

Сандр лише мера окремо забрав, аби вияснити де знаходяться всі інші. Йому вистачило погроз і детального опису катувань які він здійснить, що б дізнатись хто і де знаходиться. Відловивши всіх Сандр і сам прийшов.

- Так вже сталось, що ми з дружиною… Познайомтесь — Еліка. Кохання всього мого життя.

- Оу, Саандр. Я тебе теж дуже люблю.

- Так от, ми завалили декількох ваших. А точніше семеро скотів. І ми прекрасно розумієм, що в спокої ви нас не лишете.

- Та хто ти такий, муділа?

Сандр перевтілився. - Я демон, до жінки котрого ваша шайка доїбалась.

- Господи — Боже!

- Ні! Я ж тільки що сказав. Я демон! І Бога не існує! Раса ангелів є, раса демонів є. А рептилоїди теж існують.

- Що ти за брєд несеш?

- Да! Хєрлі тобі від нас треба?

- Ви наробили багато біди для власного міста і області крім всього особистого. Ви добряче нашкодили країні судячи з того що я дізнався. А скільки людей через вас постраждало… Короче, п’ятеро з вас лишаються живі але відправляються в мої кишенькові виміри.

- Киць, а чого лише п’ятеро? - Поцікавилась Ел.

- Бо в мене всього їх 5.

- Так ти ж можеш ще створити. І чому б їх в один не закинути?

- Більше вимірів робити я не хочу, це гєморно. А разом, вони можуть одне одного повбивати і їх всіх годувати я манав. На якийсь час Гассєру вистачить.

- Вони з нами всіма не справляться. Бий їх.

Після того як Сандр з Ел всім дали прочуханів, п’ятеро відправились в кишені. Сандр з порталу дістав шести літрову баклажку з метанолом, відкрив її і підніс до рота.

- Стій! Ти що робиш?

- Ну, п’ю. - Сандр почав перехиляти баклажку.

- Це ж метанол! Дурне! - Ел його намагалась зупинити переживаючи за його здоров’я.

- Я знаю. - Він уважно глянув на Ел. - Не переживай, мені нічого не буде. Зараз фокус покажу.

- Стій!

- Та, що таке? - Сандр уже почав нервувати.

- Рафталія як взнає, що ти замість того, що б її заправити метанолом випив його, то вона ж тебе з гімном з’їсть.

- Ну якщо ти не розкажеш, то не взнає.

Він залпом випив весь вміст пляшки. Побиті корупціонери лежали на землі, але бачили те що відбувається. Сандр подібно дракону з рота видихнув здоровезне торнадо вогню прямо на них. Коли їх душі вже покидали тіла, Сандр масово поглинув їх душі.

- Ого! Ти і так вмієш?

- Поступово я стаю сильніше. Та і в тебе навичок і сил стає більше. - Сандр посміхнувся до Ел.

- Не знаю, я за собою не помічала.

- А я помітив. В тебе змінюється техніка бою. Рухи куди плавніші і точніші, що економить енергію і тебе вистачає на довше.

- Дякую, що помітив. - Ел ласкаво посміхнулась.

Наступного дня новини вже гуділи про масове викрадення депутатів та про початок розслідування їх зникнення. Ще через декілька днів, після підняття документів якими вони володіли, розкрилось багато чого цікавого. Інформація про їх брудні справи просочилась в ЗМІ Коли народ про це дізнався, це запустило хвилю “підняття на роги” місцевої влади у більшості міст країни. До влади прийшли нові люди, почались реформи. В цілому, це дало великий поштовх для розвитку держави, хоч і були свої нюанси і каверзні ситуації.

Пройшов якийсь час, Сандру от-от мало виповнитись 25 років, а він уже зміг досягти рівня доктора наук. Хоч він і добився цього сам, але не без хитрості. Що б встигати, а то і робити все зарання він вирушав у світ в якому доба була рівна трьом хвилинам в його світі. Він міг там залишатись на тиждень — два. Де міг добряче скучити за Ел. Після того як він повертався додому в неї ноги потім трусились ще 5-10 хвилин коли Сандр закінчував проявляти те на скільки сильно він за нею скучив. Колеги ж не розуміли як він все встигає, та напряму запитували. На що він відповідав правдою, але всі думали, що він жартує. Як додатковий заробіток він робив переклади фільмів і серіалів, на чому також добряче заробляв. Дякувати демонським силам він розумів всі існуючімови.

Еліка так і продовжувала працювати адміністратором. Її покамість це задовольняло.

Йохан накопичив коштів і разом із тим що доклала Маша придбав однокімнатну квартирку на окраїні міста.

 

Нові проблемки

Сандр з Елікою лежали на ліжку та мали дивитись серіал. Вони вже зручно вмостились та включили ноутбук.

- Блін, я ложку чайну забула. Каву треба поколотити.

- Зараз. - Сандр відкрив маленький портал на кухню і взяв ложку. Передав її Ел.

- А візьми ще сухарики з чіпсіками. - Вона подивилась на нього ніжним і благаючим поглядом.

- Добре, киць. - Він знову відкрив портал - взяв сухарики. Відкрив ще один і взяв чіпси.

Не встиг Сандр закрити портал як відкрився новий, але з жовто - оранжевим контуром. Білі здоровезні руки схопили сандра і затягнули в портал.

- Ей! Якого біса! - Встиг викрикнути Сандр.

- Куди, блять?! Стій, падла! - Останнє, що почув від Еліки Сандр, хоч це і не його стосувалось, перед тим як портал закрився перед її носом.

Перед ним стояла гіганська істота яку було важко описати.

- Хто ти, і хєрлі тобі потрібно?

- Я хранитель простору і часу. Потрібен мені твій портальний пристрій!

- Нахєра? І в мене його нема.

- Має бути. Ти подорожуєш між світами і порушуєш баланс!

- Ти тіпа Гекапу?

- Ні! Як же ви задовбали! Вона лише портальний демон і в її юриздикції лише пару світів! Я хранитель часу і простору. Віддавай клятий пристрій і я тебе відпустю, за умови, що ти не будеш новим корстуватись.

- Так в мене його, блять, нема!

- Не бреши! Як ти тоді портали відкриваєш?

- Дар демонський. - Саркастичним тоном відповів Сандр.

- Тобто?

- Тобто це моя здібність. Ось! - Сандр спробував відкрити портал але не зміг. - Якого хріна? В Тебе тут протипортальні мітки?

- Що? Ніяких міток нема. Тут можу відкривати їх тільки я. Але я побачив твою силу. Доведеться тебе провчити.

Сандр відчував тепло та темряву, але йому було комфортно. Потім почало щось відбуватись. Все тисло, давило був якийсь шум, спалахи світла, а потім тиша, холод і тьма. Коли він отямився він побачив над собою чоловіка та жінку. Вони розмовляли на англійській. Ще були якісь бортики дерев’яні. Він явно лежав, вдчував себе набагато меншим. Вони щось дивились на нього і казали — Антоніо утю-тю-ю. Антоніо!

- Вони це до мене? Де я? Що відбувається. Чому мені так важко рухатись? Бляяяять, я геть голову нікуди повернути не можу. - Сандр пробував щось сказати, але видавав тільки незрозуміле агукання. - Я що, сука, переродився? Курче бадилля! Еліка ж мене приб’є. Я хоч в свому світі?

Через місяць йому вдалось видавити своє перше слово. - Еліка…

- Що він каже?

- Схоже на якесь ім’я. Може в телевізорі почув.

Його нові батьки не розуміли чому він сказав першим саме це. Та й так рано.

- Ме-ні потр… потрібно… знайййти Елл. - Він з величезним зусиллям видавив з себе ці слова на англійській мові. Знання всіх мов на щастя нікуди не ділось. Він ріс дуже швидко і в три роки виглядав на всі шість. Він перечитував книжки з окультизму і магії в бібліотеках, куди тишком втікав з дому. Він шукав спосіб стати сильнішим та намагався відкрити портал або змінити облік. Все що йому вдавалось — це на секунду змінювати вид власних очей. Верез пів року йому вдалось відкрити маленький портал, але максимум що він зміг це відкрити інший портал на відстані приблизно ста метрів від першого. Ще через пів року він зміг відкрити портал до свого дому, але йому доводилось зачитувати заклинання для таких дальніх подорожей. Він розумів, що його старі сили не скоро повернуться.

Він зайшов у власний двір. Тут, наче не на стільки все і змінилось. Так, були певні зміни але загальний вигляд двору був той самий. Рафталії не було видно як і Еліки. Гассєр заплигнув на металевий стовп воріт які зараз були за спиною Сандра. Він почав мурчати намагаючись заколисати дитину яка зараз влізла в його двір.

- Гассєр? - Сандр розвернувся. - Ніхєра сє ти виріс. - Кіт був більше нього самого (Сандр був розміром і виглядів як восьми річна дитина).

Він підійшов до кота та потягнувся що б погладити. Кіт же шоковано відхилився від нього. Чому ця дитина не реагує на його заколисування.

- Гассєр, ти чого, це ж я. - Сандр блиснув демонськими очима.

- Мау?

- Так, це я. Сандр.

Кіт сплигнув із стовба. Він почав тертись об нього.

- Пішли в дім. - Сандр підійшов до замкнених дверей і прямо перед ними відкрив портал який по суті просто вів за іншу сторону дверей.

- Заходь, котяра. - Сам зайшов слідом.

Він окинув дім поглядом. Все було майже незмінно. В домі було чисто. Він підійшов до ноутбука, ввімкнув його та знайшов свій старий плейлист. Перша пісня що ввімкнулась - “Ghost – Cirice”. Сандр посміхнувся і його накрила приємна ностальгія. Він почав обдивлятись дім. Його речі були на місці і дуже бережно складені. Також були жіночі речі, лише деякі з них точно належали Ел. Він сів на диван і почав думати про щось своє і про те як добре йому зараз тут. Він уже добряче скучив за цим місцем, за Елікою, за Рафталією, Йоханом, Машею, Університетом. За цим котом, що поклав свою голову йому на коліна.

Ворота двору відкрились і доволі тихо заїхав автомобіль, це була явно Рафталія. Сандр це почув, але продовжував гладити кота, думати про своє та слухати музику.

Почулись кроки перед дверима вони припинились. Ручка дверей смикнулась, але двері були замкнені. Почувся поворот замка. В дім ввійшла Еліка і побачила дитину яка спокійно гладила її кота. Вона ще на дворі почула, що в будинку грає музика.

- Ей, малий, а як ти сюди потрапив? - Вона побачила що вікна закриті.

- Еліка. Як я за тобою скучив… - Він прийняв кота з себе та встав

Заграла пісня “Карна - Полтергейст”

- Ти хто такий? - Вона доволі підозріло запитала. Вона бачила, що він чимось схожий на Сандра, але це не міг бути він.

- Ти не впізнаєш, хоча, не дивно. В мене дурацке дитяче тіло. - Він відкрив потрал та опинився прямо перед нею. Його очі засвітились червоно-жовтим. - Тепер впізнаєш?

- Не може бути…

- Може. Хранитель часу зробив зі мною це. Підар старий.

- Я теж за тобою скучила. - На її очах виступили сльози. Вона опустилась на коліна, що б бути на одному рівні.

- Як ви тут без мене? А то Гассєр багато розповісти не зміг.

- Знаєш скільки часу пройшло?

- Мені зараз чотири роки, благо швидко росту. А так не знаю.

- Шість років…

Сандр звернув увагу на срібну обручку на її пальцьові.

- Ти так і сама?

- Я сподівалась, що ти повернешся. І не дарма. І так, я тебе дурня досі люблю! Що з тобою сталось?

- Я не пам’ятаю, але я переродився в Британії. Насилу вибрався. Я надто слабкий… Як ти тут?

- Та що, живу. Все спокійно, гадів раз в місяць ловлю що б прокормити Гассєра. На Рафталії їздю, так я отримала водійське посвідчення. Викупила кафе. Тепер це мій заклад. А так більше нічого особливого. А Маша доречі до мене офіціанткою прийшл робити на місце Іри.

- А Іра звільнилась?

- Ні, вона тепер адміністратор.

- Поняв, а за мене як рішили?

- Ну ти вважаєшся безвісти зниклим…

- Як там Йохан?

- Ми взяли обоє відпустки на роботі і почали тебе шукати ще одразу, але не знайшли жодної зачіпки… Тому вирішили чекати. З ним зараз все в порядку вони з Машею так і живуть разом, працює він так і там. Впринципі життя йшло своїм нормальним пливом, але ми перестали збиратись компанією. Вже було геть не весело. Кожен раз коли ми збирались це нагадувало поминки…

- З однієї сторони приємно, що про мене ніхто не забув і що все добре, а з іншої…

- А мої батьки?

- Переживають досі. Іноді приїждають до мене. Я відчуваю себе винною перед ними.

- Завтра з’їздю до них.

- Потрібно нам всім зібратись — Ел посміхнулась сумною посмішкою — Відсвяткуєм твоє повернення. - Посмішка стала більш веселою.

- Можна тебе обійняти?

- Ти ще питаєш?!

- Як би мені зараз хотілось провести час з тобою в ліжку…

- Еммм… Аааа… - Ел не зрозуміла, його слів.

- Ну це буде якось неправильно, я в довбаному дитячому тілі… І в мене ще хуй малий, сука.

Ел хіхікнула.

Почалась пісня “Арсен Мірзоян — Джеральдіна”

- Ел… Потанцюєм?

- Ще питаєш? Ще й під таку пісню…

Під час танцю:

- Слухай, а в нас в сейфі ще є зріджені душі?

- Так я більшість на крайній випадок берегла.

Пісня закінчилась.

- А як ти ці роки протянула?

- Я ж кажу більшість. Я раз на пів року одну пила. Там ще 58 баночок лишилось. А що таке?

- Та так, хочу спробувати випити, може сили поновлю. Я зараз не можу кишеньковий простір відкрити.

Сандр випив одну. Він став доросліше але сили не добавилось. Випивши ще чотири він став таким як раніше.

- Ну нарешті! Ха-ха! - Він відкрив портал у кишеньковий простір звідки поглинув ще пару душ. - Як же добре. - Він розправив крила. Змінив облік та спробуував відкрити портал в Інферно. Він не став туди заходити. - Дааа. Я повернувся, сучари. Елічка, кохання моє, йди но сюди. - Сандр підійшов до неї на зустріч. - Я пропоную пройти в спальню. Бо я вже дуже сильно за тобою заскучав.

Почалась пісня “Ozzy Osbourne - Patient Number 9”

- Я це по твому стояку і так поняла. - Вона схопила його рукою за “стояк” і потягла у спальню.

Через якийсь час.

- Як же я скучила за тобою…

- І я за тобою. Неймовірно. - Він її поцілував.

Якщо казати коротко, наступного дня Ел не пішла в кафе. Вони все ще кохались. Вони навіть не помітили як пройшло півтори доби. Вони лежали в обіймах. Вони хотіли що б цей момент продовжувався вічність.

- Слухай, Ел, нам потрібно стати сильніше.

- В сенсі?

- Я не хочу знову в таку ситуацію потрапити… Таких істот, чи що воно таке, вбивати не можна, та і не можливо, але давати їм опір потрібно навчитись

- Що ти пропонуєш?

- Вирушити в світ де поширена магія для початку. Навчитись всього по максимуму.

- А як же моя робота? Тобі, то байдуже…

- Постав Іру відповідальною а сама раз в тиждень будеш туди навідуватись. Тим паче, скоріше всього в світі в який ми підем, час буде йти швидше.

- Ну, добре.

Нова подорож

Через два дні Рафталія була завантажена потрібним інвентарем для життя в іншому світі. Відкрився портал. Мотор Рафталії загуркотів. Вони в’їали в новий для них світ і майже одразу знайшли інститут магії. Біля одного з корпусів стояли якісь люди і не тільки люди. Один з них помітив волгу. Сандр припаркувався трохи в далечині від них і разом з Елікою пішли до них розпитувати як можна вступити в цей університет. Вони не дійшли метрів п’ятнадцядь.

- Ел. Уходим.

Вони розвернулись і почали йти назад.

- Що? Чому?

- Пішли. Нам в цьому світі не можна знаходитись. Це світ книг “ Шлях демона”. Там стоїть, мать його, Аріох.

- А це хто?

- Вищий демон, некромант, і маг вогню.

- Ей ви! Суккуб і… Портальний демон? - Аріох був здивований такому виду демонів. Перед ним був також вищий демон, він був злегка ослаблений і не на багато слабше нього в цілому. - Підійдіть сюди!

- Нє, нє. Вибачайте ми вже ідемо!

- Українська? Він, що з Землі? - Пробурмотав собі під ніс Аріох. - Підійдіть сюди.

- Сука, він від нас не відстане. Він поняв, що ми з Землі прийшли, і що ми Українці. - Ел почула, що він сказав.

- Я тобі вже казав, що в тебе ахрінітєльний слух? - Зробив комплімент Сандр.

- Я краще сам підійду.

Сандр з Ел зачекали.

- Ви як сюди… А хотя… Ти ж портали вмієш відкривати. Ви ЧОГО сюди прийшли? Ви явно не з мого Інфенріана.

- Так, давай ми зараз їдем шукати інший магічний світ, а ти забудеш, що ми тут були?

- А нащо вам магічний світ?

- Що б обучитись як можна більше магії. Але раз це твій світ. То ми тут находитись не можем.

- Та ладно, вступайте в наш унівєр. Я вас не з’їм. Поки що — він хитро посміхнувся.

- Якщо я тут затримаюсь, то це розіб’є цей світ на двоє зробивши два альтернативних світа. Мені не дуже хочеться знов зустрічатись з хранительом часу і простору.

- З Хроносом? Він дід моєї дружини. Проблем не буде.

- Нііі, не Хроносом. Хронос меншого рівня ніж ця сволота. Короче, до побачення. - Сандр розвернувся і повів Еліку до Рафталії.

- Зачотна волжана, кстаті.

- Дякую.

- Хохли, блін. - пробурмотав Аріох коли вони відійшли.

Ел розвернулась і перед тим як сісти в машину викрикнула. - Від кацапа чую!

Волга зникла у порталі.

Проїхавши ще по трьом світам, які з’ясувалось теж були сюжетними і заїхавши в новий Рафталія не витримала.

- Блять! Ви можете поїхати туди де є дороги а не напрями для коней! Я всю підвіску об цей піздєц відіб’ю скоро!

- Сорі Рафталія, але такий світ ще потрібно знайти і в нього влитись. А в таких світах проще влитись в світ і скоріше розвинутись.

Так почалась нова пригода…

Кінець другої частини.

Частина 3

Пошук світу

Проїхавши по черговому світі Сандр приклав руку до обличчя повністю його закривши. - Бляять. - Він сковзнув рукою по обличчю вниз. - Ел, ми ідіоти. Ми ж могли зразу в світ того мага, якого демони на нас натравили, поїхати.

- Це ти про того, що на площі разом з Сандріелем і екзорцистом був?

- Да… Сука, а я наугад, блять, ці портали відкриваю. Поїхали.

Цей світ був близький по розвитку до їхнього але пори близько 19 століття. Тут магія і наука об’єднались для кращого розвитку цивілізації. Вже існували поїзди які їздили на паровій тязі, твердому та рідкому паливі, і головний розвиток зараз налягав на спроби створення двигунів на манні. Деякі прототипи уже були, але їх надійність, потреба в енергії та і цілком потужність потребували великих вдосконалень. Тут були біомеханічні коні які тримались купи тільки магією, самохідні карети, дирижаблі, мореплавство само собою було розвинене. Жителі одягались відповідно до своїх професій або приналежності до верстви населення — це було обов’язковим атрибутом їхньої культури.

Рафталія сильно виділялась в цьому світі. Хоч всі і розуміли, що це щось механічне, але все ж багатьох людей (і не тільки) вона зацікавила і зібрала навколо себе натовп зацікавлених.

- Так, народ, ви зараз мене з розуму зведете своїми питаннями! - вигукнув Сандр так, що б почули всі. - Я коротко розкажу про принцип роботи, а ви в замін скажіть в якому напрямку є хороший університет магії, або гарного наставника.

Після пів годинної лекції і показування зівакам як влаштована волга, Сандр нарешті почув:

- В нас є пара університетів і училищ магії, але вони платні і знаходяться… У вас є карта світу?

- Карти не маємо.

- Добре, придбати її можна он в тій лавці, я вам позначу місця.

- Будемо вдячні. До речі, в нас немає місцевої валюти, що б розрахуватись…

- Та там має бути манозбирач.

- Мано… Хто?

- Ну апарат, який поглинає певну кількість вашої мани за товари.

- Оу, зручно.

Виїхавши з міста Сандр припаркувався на обочині і розгорнув карту.

- Так в нас є тут, тут і тут ближайші університети, той що по-краще аж тут.

- Далеко? Тут з відстанню мало що зрозуміло.

- Бляха, як я люблю другі світи за їх зовсім інші вимірні системи. - Сандр задумався і почав міряти лінійкою. - Так, тут 20, а тут 80. По цій шкалі… мінус 37? - Пробурмотів собі під ніс. - Що за хєрня?! Аааа, це тут ось тааак. Ага. Єбать. - Здивувався він.

- Що там? - Поцікавилась Ел.

- До ближайшого нам 1600 км… плюс-мінус 90-100 км.

- Афігєть…

- А до того, що хотілось би, то приблизно 2350 км.

- Я, по цій їбаній бруківці, манала стільки їхати! - відізвалась Рафталія.

- Ну тут, десь, третя частина дороги ґрунтова… Ладно, нада через портал десь сюди переміститись, там уже і так доберемось. - Констатував Сандр.

І знову вступ у ВНЗ…

По прибуттю вони зайшли в Університет Вивчення Магії Імені Шірріца. (Шірріц був засновником цього закладу).

Вони знайшли приймальний кабінет де можна було подати заявки.

- І так. - Сказав секретар. - Ви можете зараз залишити заявки та зразки мани.

- А нащо мана? - поцікавилась Ел, буквально знявши в Сандра з язика.

- Ми по них визначимо ваші магічні схильності і дамо вам вибір для вступу до факультету.

- Поняв(ла). - хором відповіли.

- Початок навчання буде через місяць. Плата за навчання 50 тисяч.

- Ох ти ж бляяяха. А не підкажете де поблизу можна швидко заробити? - Запитав Сандр.

- Якщо легально, то я знаю один варіант, але я б не радив. Хіба у вас уже є певні навички бою і магії.

- Викладуйте!

Секретар важко видихнув. - В кілометрі звідси на отому пагорбі — Він вказав пальцем у вікно. - є мисливський клуб. Де мисливцям платять за принесену здобич, обговорюють місця де можуть бути ті чи інші звірі, їх переміщення, зброю і всілякі мисливські штуки. Але вони ще й видають замовлення на монстрів які можуть становити небезпеку для міст, або уже її становлять. Зазвичай платять за кожного монстра гарні гроші.

Після співбесіди та подачі документів і зразків мани, Сандр з Ел сіли до Равталії.

- Їдемо до мисливського клубу? - Запитала Ел.

- Я так подумав. А точніше порахував. В цьому світі місяць, це майже тиждень в нашому світі.

- Таак.

- Може ти поки-що повернешся додому і будеш займатись кафешкою, а я зароблю тут на життя і навчання?

- Та ну. Вже краще разом тут будем.

- Та давай ти доведеш роботу там до розуму, я так зрозумів ти не всі настанови залишила. А я тут справлюсь.

Вони трохи посперечались, але все ж зійшлись на тому, що Ел пробуде вдома три дні, після чого Сандр відкриє їй портал і вони вже разом продовжать.

Коли Ел прибула до кафе то побачила деякий безлад. Тому почала наводити порядок. Вона вишикувала всіх працівників у лінію і кожному по черзі виписала прочуханів розказавши хто чим як і коли має займатись.

Сандр же взяв замовлення за які платили самі більші суми. Без великих зусиль з ними впорався та за два з половиною тижня заробив на повноціне навчання одного і ще й вистачило б жити цілий рік, але потрібно були ще фінанси, що б забеспечити обох. Тут же він і привів Еліку. Разом вони майже розорили мисливський клуб, заробивши суму в двічі більшу від потрібної. Тепер вони могли жити безтурботно цілий рік тут.

За декілька днів до початку навчання вони прийшли до приймального кабінету як їм і веліли.

- Ви нас здивували. Оба. Хто, ви, бляха, такі? - Запитав Секретар.

- А що таке? Ми ж нічого такого не зробили.

- А як же. Вибили більшу частину монстрів по області. Лише в двох! Люди на таке не здатні! Про вас уже чутки пішли.

Сандр з Ел переглянулись і ніяково посміхнулись оголивши зуби.

- А ще ваша мана. Це взагалі нонсенс! Короче, і так вже весь персонал зрозумів, що ви демони. Що в принципі нічого такого, враховуючи що в нашому в суспільстві є різні раси. Але, у вас обох щось не так.

- Що саме? - Запитала Еліка яка була впевнена що вона суккуб.

- У вас, пані, є ознаки суккуба і вищого демона.

- Тобто?

- Хто ваші батьки?

- Певно, що суккуб і інккуб. - Не розуміючи відповіла Ел. - Але я їх не знаю.

- А от і ні. Один з ваших батьків вищий демон. До того ж у вас є схильність до трьох видів магії яку ви маєте опанувати дуже легко. А саме: вогонь, лід і магія кохання. В принципі є і інші, але вони вам дадуться важко.

Сандр, дізнавшись про природу Еліки повернувся до неї корпусом опер лікоть на спинку стільця, а голову на кулак тієї ж руки. По закінченню слів секретаря він сказав — Ахуєть, я одружений з принцесою інферно.

- Не кажи дурниць. З мене така принцеса, як з Гассєра балерина. А що з Сандром? Вона перевела увагу знов на секретаря.

- А от тут взагалі піздєц. - Він уже не зміг дотримуватись цензурної лексики. Мана сильніша ніж у вищих демонів у двічі з потенціалом посилення в чотири рази, до того ж вона змішана з людською. Дуже сильна, розвинута рідкісна магія порталів, ми так здогадуємось, що ви з іншого світу прийшли, до речі. Я ж правий?

- Що ж, піймали. Це велика проблема?

- Ні, в нас бувають студенти з інших світів. Ще схильність до тієї ж магії вогню, лікування, захисту, оживлення неживого…

- Тобто некромантії?

- Не зовсім. Хоча мертвого ви також можете оживити, але з це буде нова душа, а не рідна. Ви можете оживляти механізми чи іграшки. В цілому те, що теоретично зможе саме рухатись. Тобто камінь чи подушку оживити в вас не вийде, а от ляльку чи дирижабль — запросто.

- А на скільки факультетів можна вступити одночасно?

- Два. Якщо ви будете добре вчитись то можете опанувати дві стихії паралельно за два роки і якщо бажаєте пере-поступите на інші факультети. Також, максимум на два.

- А можете ще за магію кохання пояснити? - Поцікавилась Ел.

- Та що такого, ви можете закохувати істот одна в одну, як взаємно так і ні. Але тільки в середині одного виду. Також, як би це сказати… Збуджувати… В сексуальниму плані. Звичне діло для суккуба…

- А хіба не купідони цим мають займатись? Поцікавився Сандр.

- Я вас благаю. Ці жирні ангелочки останнє тисячоліття тільки бухають або літають голими, або літають голими коли бухі. А ще іноді закохують людей в тварин, чисто по приколу. Ладно. Обирайте факультети, а то за вами ще черга.

Сандр вибрав магію вогню та лікуваня. Він уже планував подальший вступ для вивчення іншого. Еліка вибрала також вогонь, аби бути в одній групі з Сандром, а також магію льоду.

Почалось навчання

Сандр прокинувся збудженим і почав ніжно будити Еліку. Вона відчула, що “дещо” впиралось у її сідниці, рука Сандра ніжно ковзала по її тілу та його подихи гуляли по її шиї. Губи торкнулись до її плеча. - В нас же сьогодні перший день, нам не можна запізнюватись - трохи сонним голосом зауважила вона.

- В нас є ще дві години, а йти нам 5 хвилин.

- А ти встигнеш? Нам ще зібратись потрібно.

- Постараюсь.

Вона розвернулась до нього обличчям і підсунулась майже впритик до обличчя. - Знімай труси — прошепотіла вона грайливо посміхаючись.

В аудиторію вони залетіли за пару секунд до початку лекції. Обоє були толком не розчесані, а на шиї Сандра був свіжий засос.

Викладач який готувався до пари кинув на них погляд, одразу зрозумів чому вони ледь не запізнились. Він мотаючи головою зі сторони в сторону тихо, але з достатньою гучністю, що б почули всі почули сказав — Студенти… Сідайте, чого ви стоїте. - коли вони вже сіли. - Причешіться хоч — Він закотив очі.

Так почалось їхнє студентське життя, для Сандра воно було уже другим.

Еліка проявила лідерські здібності, так само як і їх одногрупниця Лейа(Так, саме “Лейа”, а не “Лея”). Вони обиві добре поладнали з усією групою за перший тиждень, окрім одна одної. Між ними розпалилась конкуренція, особливо зі сторони Лей’ї. Коли настав час виборів старости, вся група видвинула цих двох у кандидати. В прямому сенсі їх випхали до “кафедри”. Голоси розпреділились порівну, тому куратор наказав їм між собою вирішити хто буде старостою.

- Слухай, Сандр, я не особливо хочу на цю посаду, але чисто з принципу, цю шмонку я хочу провчити! - Сказала Ел перешіптуючись.

- От ти мені скажи, тобі в кафешці мало гємора? В нас ще навчання зараз буде. Тебе будуть і в хвіст в гриву ганяти з цим старостуванням. І майже ніяких бонусів з цього не буде. Я помню які в нас в унівєрі були бідні ті старости.

- То ти пропонуєш уступити ЇЙ? - Наголосила на останньому Ел.

- Ти мені за це ще подякуєш, коли вона буде батрачити раді ніхуя.

- Лейа! - гукнула Ел — Забириай собі цю посаду!

- Ха! Так легко здаєшся? Ну від тебе іншого і не очікувалось. - З насмішкою мовила Лейа.

- Ах ти ж! - Ел підірвалась з місця, але її відтормозив, за руку, Сандр.

- Воно того не варте, не гарячкуй.

- Добре…

- Що як ручний песик? У всьому слухаєш господаря?! - все ще продовжувала намагатись чи то висміяти, чи то розізлили Еліку Лейа.

- … - Ел лише відкрила рота та не встигла сказати, як почав говорити Сандр.

- Слухай, Лей. — Почав спокійно. - А може ти завалиш свого писка?! - Холоднокровно, але голосно — Поки я добрий.

В неї це викликало шок, в перше хлопець посмів заткути її! Дворянинку і красуню. Всі хлопці до неї звертались до неї на “ви”, та намагались добитись її, тут…

-… Ти! Та як ти?! - Запиналась вона.

- Я, я! Ши ти з мене хоч? Нєхуй на мою дружину бикувати.

- Ви в мене ще зтанцюєте — подумала вона просебе. - Так зіпсували мою перемогу.

Сандр в свою чергу здружився лише з однією людиною. Домич був слабким магом і двійошником в навчанні, але він був добрим, вірним і веселим. А на п’яну голову вдох із Сандром вони завжди знаходили пригод на власні дупи. Дійшло до того, що Еліка ловила Домича за вухо і ставила як дитину в кут коли той напивався до тих пір поки він не протверезіє. Чому Сандр не карався? - запитаєте ви? Його покаранням було сидіти і чекати поки не протверезіє Домич. Без нічого. Мовчки сидіти і очікувати.

- Елікооо, ну за що ти зі мною так? - Протягнув Домич вкотре стоячи в кутку з накрученим вухом. - Ми ж навіть нічого не зробили.

- Ще не вистачало, що б знов вчудили. Ви ще раз таке зробите і вас обох з універа поженуть.

- Так, а що ми? - Сказав Сандр.

- Ти не пам’ятаєш чим минулий раз закінчилось? Коли ви в університетський зоопарк залізли. Один двоголового медведя затовк в землю, а з другого я пів дня колючки кріпер-їжачків виколопувала. І так кожен раз щось нове!

- Ну ми ж веселились з Йоханом нічого поганого не ставлось.

- Для ВАС нічого страшного. І тим більше ви оба бесзмертні, на відміну від цього здихлика.

- Ей, я взагалі то, все чую!

- Домич, тобі і в правду варто пікачатись, не в образу.

- До речі Йохан — продовжила Ел — схаменувся після того, як вони з Машкою з’їхались… - Вона задумалась на секунду. - Домич. Тобі нада баба!

- Чооо?! - В один голос відреагували Сандр з Домичом.

- А то! Мені одного розпіздяя вистачає. Нехай твої вибрики інша контролює.

На наступний день Домич шокував Сандра та Еліку. Після занять його очікувала дівчина струнка блондинка з добре накачаними сідницями та великими грудьми. Вона виглядала, як краща модель “Плей Бой” , до того ж на пару сантимитрів вища за Домича, ріст якого був 183.

- Знайомтесь, це Нуріель! Нуріель, це мої друзі: Сандр та Еліка.

- Судячи з ріжок, ти з раси демонів? - З якимось не зрозумілим виразом обличчя запитала в Ел Нуріель.

- Ну, так, Тут п’ята частина студентів демони, що дивного?

- Та ні нічого, просто здивувалась що демон з людьми в одній компанії. Не звертай уваги. - Вона фальшиво посміхнулась.

Вони ще пару хвилин поговорили і розійшлись парами в різні сторони.

- Слухай, коханнячко моє, - Звернувся Сандр до Ел. - а тобі не здалось що з ею щось не те?

- Здалось…

- Вона наче і людина, але з нею щось не те…

- А як по мені вона безтактовна паскуда! На її думку, що демони якісь нищі істоти? Ріжки мої її не влаштували. Дилда, блять!

Сандр піскнув зі сміху.

- Що смішного?

- “Паскуда, дилда, блять” просто ору.

- Та ну тебе. - Вже і Еліка повеселішала і штовхнула його в бік.

Стосунки Домича з Нуріель швидко набрали обертів та стрімко розвивались, до ненормального безпроблемно. Уже через три місяці Домич Вирішив порадитись із своїми друзями.

- Слухайте, я хочу робити пропозицію Нуріель.

- Пропозицію чого? - Сандр зробив ковток пива з кухля.

- Одруження!

Сандр від здивування розлив пиво з кухля собі на ноги та підлогу.

- Блять пиво!.. Блять! Ти їбанувся? - Він різко перевів погляд з підлоги на Домича.

- Ну ви ж одружені і норм!

- По перше — ти, знаєш по скільки нам років?

- Ну ми ж приблизно одного віку. - Здивувався Домич.

- Хуйня! - Крикнув Сандр. - Ел, а по скільки нам вже років?

- А я їбу? Тим більше як рахувати?

- Короче, нам на багато більше ніж тобі! По друге — Ви скільки зустрічаєтесь?

- Три місяці і два тижні. А яка різниця?! Ми кохаєм одне одного, моїм батькам вона подобається, все чудово!

- По третє — Сандр не звернув уваги на його слова. - Ми пройшли через стільки всього, перед тим як одружитись.

Ел підійшла до Сандра ззаду його крісла та обняла його притулившись лицем до нього. - До того ж ви мало одне одного знаєте.

- Та ви мені заздрите, бо не мали ідеальних стосунків.

- Чувак, стеж за словами. - Сарйозним голосом сказав Сандр.

- А що? Великого і могутнього Сандра це задіває?

Сандр глибоко вдихнув і на видиху сказав — Роби як хочеш, тільки потім не жалійся.

- От і зроблю. - Він агресивно встав і пішов.

- Ел, от скажи, хіба не дурачок?

- Дурачок, і ти в мене дурачок.

Сандр поклав свою руку на руку Ел, що була у нього на грудях і притулився своїм лицем до її знову. - Еле ж твій коханий?

- А якже? Простежиш за ним через портали?

- Та само собою.

Доки Домич ішов на зустріч із своєю коханою, він встиг заспокоїтись та переналаштуватись на пропозицію. Їхнє побачення проходило як зазвичай і ось в парку на фоні кремезного дуба, для охоплення стовбуру якого, потрібно було б людей з 10, він освідчився їй та відчув щось неймовірне у собі.

- Ось воно! - Нуріель змінилась в лиці. Вона посміхалась божевільною посмішкою. З її спини виросли білі, пухнасті від пір’я крила. Блакитні очі світились як китайські ксенонові фари на жигулю. А в руках з’явився білий спис яким вона спробувала проткнути хлопчину. Він встиг відскочити, ле вдарився головою об лавку. Пішла кров, але він був при тямі. Вона ще раз атакувала, та лише подряпала його бік.

- Та що ж ти такий верткий?!

- Що? Чому ти це робиш? Що на тебе найшло?!

- Мовчи, глист! Ти не вартий тієї сили що маєш!

За її спиною почувся удар і її пронизало пітьмою, що звідти йшла. Там був Сандр. Зараз, завдяки навчанню і тренуванням, його сила у людській подобі була рівна тій яку він мав у звірячій подобі коли бився з Сндріелем. Він був у звичайному демонському обліку.

- Блядський янгол, а ти добре приховала свою натуру, я майже не помітив, що з тобою щось не те.

- Слухай, іди звідси і дай нам самим розібратись. Я маю забрати цю силу в людинки.

- Ти з Сандрієлем знайома?

- З ким? - Те як вона запитала свідчило, що вона в душі не їбе хто це.

- Значить ти з іншого виміру, ну похуй, захуярю та й ділов.

- Ти справді думаєш, що переможеш мене? Ти нещасний демон, знай своє місце!

- Я відчуваю твій страх. - Сандр щиро посміхнувся. - Ти і сама знаєш, що я маю силу більшу ніж у вищих.

В наступну секунду Сандр уже тримав в руках серце Нуріель, яке досі билось. Він демонстративно тримав його перед її лицем і посміхався.

- Ах ти! Ти мене не вб’єш цим!

- А цим вб’ю. - З її голови вже стирчав ангельський меч.

- Сука… - Її очі згасли, а погляд став прозорим.

- А я тобі що казав? Нє, “зроблю як хочу”.

- Визнаю винен… - Він стояв на колінах і весь в крові.

Сандр перевів погляд на Домича і його очі округлились.

- Йобаний, ти блять, окунь!

- Та ж не перегинай уже!

- Ти як ще жив… Сукааааа. Ти зараз як термоядерна бомб, фка от от вибухне. Це що за, блятська енергія?

- Не знаю.

- Твоє тіло, та що там тіло, ти зараз нахуй все в радіусі 100 км рознесеш кібєні мать!

- Зроби щось!

- Можу висмоктати твою душу у тимчасовий сосуд, буквально в банку. Потім переміщу в свіжий труп, а це в космос відправлю.

Домич перевів погляд на тіло Нуріель.

- Навіть не думай! Я цьої хуйні робити не буду.

- Добре, давай вже! Роби!

Сандр в останню секунду викинув тіло у портал. Хоч він робив це в край рідко, але зараз він закурив. Побрибиравши безлад, який тут залишився після битви він увійшов у портал додому.

- Ел, як думаєш, що в нас?

- Проблємки?

- Проблємки. — Важко видихнув Сандр. - Як думаєш, хто це. - Він дістав баночку з душею.

- І якого чорта душа домича не в його тілі? - Спокійно, але здивовано спитала вона.

Сандр переказав, що сталось.

- Тобто, ти, ВИНІС АНГЕЛА ОДНІЄЮ АТАКОЮ в якій було ДВА УДАРИ? Я знала, що ти став куди сильнішим… Але… Пффф… Ого. А що то за енергія чи сила була в Домичу? І шо з ним, бляха, тепер робити?

- Так, виніс з двох ударів. Поняття не маю і вряд чи уже дізнаюсь. Є в мене одна ідея…

І знову в Інферно

На тому місці де Сандр минулого разу залишив від замку кратер, зараз стояв новий замок, але по менше, але куди краще укріплений. Сандр підійшов до головних воріт.

- Стояти! Хто і чому прийшов?! - Пролунало з вежі біля воріт.

- Мені б з начальством вашим поговорити!

- Аякже! Сюди ж всіх підряд просто так впускають!

- Я Сандр, той, що залишив на цьому місці кратер! - З усмішкою сказав він.

З башти роздався регіт. - А якже! Йди в сраку!

- Я прийшов нормально поговорити, будеш вийобуватись — получ пезди!

- Ну спробуй, прибувший! - Відгукнувся каратель в латах.

- Ладно, блять. - сказав Сандр уже тихо і розправив крила.

Одним помахом крил він з достатньою силою відштовхнувся від землі щоб влетіти на верх башти. Він з легкістю скрутив демона, та почав ламати йому пальці по черзі.

Це побачив, та і почув крики, інший сторож з башти яка була наступна, по дорозі до замку. Він подав сигнал наступній…

- Михайло Олексійович! Біда! - Вбігаючи до кабінету прокричав його секретар. - Він вже одного сторожа мучить! Той верещить на всю округу! Він прийде сюди. - Тримтливим голосом сказав останню фразу.

- Хто мучить? Нащо? - Запмтав шокований Михайло Олексійович, він вперше бачив, цього холоднокровного і спокійного карателя таким.

- С!.. - Він зробив ковток - Сандр!

- Що?! - Він аж підскочив зі свого крісла.

- Він уже йде сюди! - в кабінет ввійшов горбатий чорт, який був тут за “шута”. - Він нікого не чіпає і йде спокійно і впевнено. Стража яка вибігла, просто розступилась перед ним.

- А ти не забагато знаєш, як для шута?! - Гаркнув секретар.

- Та я просто в вікно побачив.

- Брись!

Чорт вибіг з кабінету.

- Що будем робити? - Запитав серетар.

- Молитись Богу. - Він тут же ляснув себе по губам. - Хоча, може, поможе.

- “Може”, тут точно не поможе.

За декілька хвилин, що Сандр йшов, вони пережили такі стадії: “Та все буде нормально”; “Та ну, не буде він нас вбивати”; “Кудою можна втікти?”; “Ти, на розстерзання підеш перший”; “Ми будем відбиватись!”; ”Єжесі на нєбісі”.

Ввійшовши до кабінету Сандр застав картину як ці двоє сиділи в обнімку в кутку кабінету.

- Еммм… Ват а фак іс да хуїта? - Цитуючи мем запитав Сандр.

- Ми тобі не здамось так просто! - Хором, ледве не плачучи, але намагаючись висловити сміливість крикунули вони і зчіпились ще сильніше.

- І оце ви тут головні? Я їбу. - Коротко випалив Сандр.

Він обох взяв за шкибарки в кожну руку тримаючи двома пальцями на кожній з них, як паршивих котенят.

- Так, я до вас, дурачків, по ділу. - Він поставив їх на землю.

- По якому? - Трохи сміливіше спитав Михайло Олексійович.

- Тебе як звати?

- Михайло Олексійович.

- Дивись, Мішань, мені потрібно використата перетворювач душ і створити демона.

- А я, що з цього буду мати? - Цілком природньо сказав Михайло Олексійович.

- Ти тільки, що сидів в куточку і плакав зо страху.

- Вибачте, звичка… А хочааа, навіть якщо ти зі мною щось зробиш, то не знайдеш і не використаєш перетворювач.

- Я з тебе витягну інформацію, за хвилину, а якщо захочу, то буду витягувати її днями з тебе. І тобі це не сподобається. - Сандр злегка всміхався і дивився йому прямо в вічі.

- Добре! Йди за мною. Секретар, пішли з нами.

- Неа. - Різко замотав головою каратель.

- Ах ти паскуда..! - Але він не встиг долаяти свого секретаря, бо отримав копняка під дупу від Сандра, від якого вилетіів з кабінету на коридор.

- Нашо він тобі? Хай свою роботу робить.

Власне так, Сандр і повернув товариша зробивши його демоном таким як Йохан.

Паралельно із цими подіями розвивалась і інша історія, розв’язка якої відбулась через місяць після подій з Домичем…

Еліка і Лейа

На факультеті вогню, Еліка добре опанувала фаєрболи, пірокінез та вогняний стовп. А на факульнеті льоду коло з льодяених шипів, які виходили з землі в радіусі п’яти метрів від Ел. Вони буквально вистрелювали з землі щільними рядами по всьому перимтру кола. Та коло заморожування ворогів, також в радіусі п’яти метрів. Також їй гарно давалась теорія, що, наприклад, Сандру, колишньому професору, давалось складно. Зрозуміти терії і науку магіїдля нього було чимось геть не зрозумілим. Воно зачасту суперечело законам фізики на які він завжди опирався і добре їх використовував.

Що до Лейї, вона змагалась з Елікою в навчанні, хоч і іноді програвала їй. Крім того її все ж зачіпив Сандр. Сама того не розуміючи вона відчувла до нього закоханість. Тому часто каверзно коментувала, перебендювала чи насміхалась з нього коли він відповідав на запитання викладачів або задавав запитання. На що, у відповідь, він її посилав, ставив на місце або затикав фразами по типу - Їбальнік закрий — як казалось у тому мемі.

З часом зрозумівши свої почуття, вона поступово, стала відноситись до нього тепліше, а загодом почала і залицятись.

Тепер до суперництва в навчанні і соц.статусі додалась і любовна конкуренція між Лейєю і Елікою. Хоч і Сандр не звертав уваги на ці залицяння у вигляді натяків, які він, до речі, рідко розумів, а ще рідше правильно розумів. Але Ел розуміла всі ці натяки.

Під час практичної роботи, була черга Еліки відпрацьовувати прийоми, чим вона і займалась із викладачем поки група спостерігала, так мало би бути з кожним учнем, щоб всі бачили помилки інших і могли краще чомусь навчитись. В цей же час широкими кроками боком(як вправа “краб” на фізкультурі) і з либою на лиці Лейа підійшла до Сандра і в черговий раз почала залицятись, що правда, уже більш прямо. Тепер до Сандра дійшло, що то були за натяки. Але він не особливо встиг їй відмовити, бо Ел, яка здалеку почула її слова, покинула викладача на полі тренування і вже стояла за спиною Лейї. Вона однією рукою смикнула її за плече розвернувши до себе, а іншою вліпила ляпаса, що Лейа аж впала наземлю.

- Ах, ти, сучка! Ти, що собі дозволяєш?! - Розлючено врикнула Лейа.

- А, ти, якого хуя до мого чоловіка підбиваєш клинці?

- Що роблю? - Вона не зрозуміла слова “клинці”, але швидко перевела тему. - Та й неважливо. Що хочу - те роблю. - Вона підвелась на ноги.

- Скачи к своїй матері бистрими скачками!

- А то що?

- А то тебе винесуть вперед ногами, лярво!

Після ще декількох хвилин словесної перепалки:

- Пропоную дуель! Тут і зараз! Так і вирішимо хто буде з ним! - Проголосила Лейа.

- Згода!

- А мене запитати ніхто не хоче? - Нарешті в секундну тишу Сандр вставив свої п’ять копійок.

- А тут уже діло принципу… - Сказала Еліка. - Нарешті наб’ю мордяку цій вискочці. І це не обговорюється.

- Окей — Сандр сказав Еліці і перевів погляд на Лейю. - Ти ж розумієш, що навіть, якщо ти переможеш ЇЇ, — Він вказав пальцем на Еліку зовсім не вірячи у власні слова про перемогу Лейї — то я всеодно не буду з тобою.

- А це ми ще побачимо.

У відповідь Сандр тільки закотив очі.

Під час дуелі вся група цього і очікувала від бою, але Сандра здивувало, те, що Лейа приблизно на тому ж рівні, що і Еліка. Їх бій був на рівних і продовжувався уже достатньо довго. Вони обидві почали виснажуватись, але продовжували бій. В момент коли Лейа відскочила на достатню відстань вона відірвала шмат тканини з того лахміття в яке перетворився її одяг, в області лівої грудді, оголивши її, а заодно і витатуюваний на ній символ. Вона розітнула його ножем, після чого він засвітився і явно придав їй сили. Вона змогла битись так само як і на початку бою. Ел ще якийсь час трималась, але в якийсь момент це перетворилось в її побиття. Зараз Ел лежала побитою на землі. Лейя трумфовала. Сандр вибіг на поле бою, Лейа простягла руки, що б він її обійняв, але той лише відштовхнув і побіг до Ел, що б лікувати. Але Ел сама піднялась на четвереньки і простонала від болю.

- Що? Що таке? - Сандр впавна коліна біля неї.

- Спииинааа! І.. Кобчик… Болячее… - По її обличчю прокотились сльози.

Сандр озвірів і прийняв демонський облік. Він схопив Лейю за горло і підняв.

- Що ти з нею зробила? - Він притиснув її горло.

- Ніч..ого… - Прохрепіла та — Про…сто побила.

- Ааааа!!! - Простонала Ел з-за спини Сандра.

- Не бреши!!!

- Та… я кажу… правду.

Сандр жбурнув Лейю і повернувся до Ел. Але не встиг застосувати магію зцілення, як у неї зі спини та кобчика почало щось пробиватись. З її спини з’явились, чорні як ніч, демонські крила, але на відміну від Сандрових, вони були більш акуратні, з плавними вигинами та витончені. З копчика з’явився такий же чорний хвіст на кінці якого була піка. Білки очей почорніли, добряче виділивши її і так червоні очі. А ріжки стали більшими на пару сантиметрів. Вона сама підвелась на ноги. З її губи все ще стікала кров, а на щоках був бруд.

- Санд, сонечко зійди з поля, бій ще не закінчений…

- Ти впевнена? Тобі допомога не потрібна? Підлікувати?

- Нііі, ясебе пре-чудово відчуваю. - Відповіла вона Сандру і гукнула в сторону Лейї - Ей! Мандавошка! Іди сюди, блядь!

- Ти її, хоч живою лиши, нам лишніх проблем не потрібно.

- Я постараюсь…

Зараз Еліка віддухопелила суперницю, як то кажуть, під перше число. Коли ж вона заспокоїлась, крила і хвіст втягнулись, а очі і ріжки стали нормальними. Після чого вона зомліла. Не встигла вона впасти, як Сандр відкрив портал і спіймав її, одразу почавши приміняти магію лікування.

Печера

Тільки но Ел прийшла до тями, проштовхуючись через натовп зівак увійшла на місце бою зам. декана. Вона кинула трохи зверхній погляд на побитих дівчат, а потім звернулась до натовпу. - Ви чого ще тут?! Геть! Швидко! - Її голос прозвучав гучно, чітко та суворо. Ні в кого, навіть не виникло бажання їй перечити і натовп почав розходитись.

- Домич! - Звернулась зам. Сам же Домич аж пригнув голову і підняв плечі, здавалось наче йому дали долонею по потилиці - Залишся.

Домич повільно обернувся, і злегка зіскалившись спитав. - А я, то чому? - Це прозвучало достатньо невпевнено…

- Значить так. Лейа, Еліка, Сандр і Домич. До декана. Зараз! - На останньому слові вона наголосила з особливою інтонацією.

Сандр на секунду завтикав, але запитав. - Так, а за що? Дуелі ж дозволені.

Але вона не відреагувала і пішла в сторону деканату гордовито прямо тримаючи спину і роблячи чіткі кроки.

- Таке відчуття, наче, вона совковий генерал, бляха. Давай, Елі, підіймаємось. -Сандр допоміг Ел підвестись та притримував її.

- А хто такий “совковий генерал”? - Запитав Домич.

- Потім розкажу. Краще підніми оту і давай до декана.

Сандр відкрив портал і вони увійшли одразу в кабінет, опинившись там раніше зама. Але вони застали цікаву картину… Одна з відмінниць факультету сиділа на колінах декана і вони явно займались пестощами. Обличчя сандра одразу скосплеєло Двейна Джонсона із мему, де в нього піднята брова.

- Свали — Спокійно, але через зуби процідив до студентки декан. І вона “свалила”… В шафу… Декан прикрив обличчя рукою із думкою — Оййй дурЕпа.

- Ми зробимо вигляд, що цього не бачили… - Сказав Сандр видихаючи.

- Та як не бачили?! Та ж тепер понятно, чому вона відмінниця. А я то думаю, чому її одногрупники возмущаються. - Сміючись сказав Домич.

- Домич, блять! - Через зуби і бісячись сказав Сандр. - Ми. Нічого. Не. Бачили. Думаю ми можем іти і інцидент вичерпано.

- Який інцедент? - Здивувався декан. - До речі, а чому вони такі побиті?

Сандр і Домич обережно посадили дівчат на стільці.

- А хіба, не через їхню дуель нас викликали?

- Ааааеее, ні… Дуелі ж дозволені, я по іншій справі. На інститут прийшло держ замовлення. Недалеко звідси було знайдено печеру, вона явно не природного походження. Її потрібно дослідити. Це завдання спихнули на мій факультет, тобто на вас, оскільки, ви самі сильні і розумні студенти.

- А хіба, можна студентів відправляти? - Поцікавився Домич — Особливо перший курс.

- Домич! Ти, хоч, читав, що підписував коли вступав в унівєр? - Риторично запитала Еліка. - Там ж написано, що учнів можуть відправляти на завдання.

- Серйозно? - Запитав Сандр.

- Ти прікалуєся? - Ел подивилась на Сандра, як на валянок, що висить на паркані.

- Ну в нас по-бумажках ти петраєш, я й не читав…

- І це мені каже Доктор Наук…

- Киць. Ну ти ж сама знаєш, як я тим любив займатись… Вєчно декан з ректором зайобували: ”Здай журнали!”, “Заповни бланки!”, “ Нада ті документи!”. - Кривляючись, сказав Сандр.

- Тобто, ви хочте сказати, що Сандр має докторську степінь, але при цьому теорію він всю на трояки здає? - Здивувався декан.

- Бо вона в мене по фізиці і інженерії. Теорія магії — це цілковите пекло! Короче, до діла. Що ви з нас хочете?

- Потрібно дослідити печеру на наявність артефактів, копалин, скарбів або чого іншого цікавого. Якщо місія пройде вдало, вам проплатять наступний рік навчання…

- Згода! - Сандр протягнув руку.

- Стій, блять! - притормозила його Еліка. - Щось щедро… Це підозріло…

- Неприєно визнаваати, але я погоджусь з цією… Цією… Мггрр! - Озвучила Лейа. - І взагалі, ти чого за всіх вирішуєш?

- Так це ж усім вигідно…

- Сандр… - Еліка перейшла на Українську, аби зробити наступні слова приватними для них двох. - Ти голівкою трішки думай. І не тою гарною, що в тебе в штанях, а тією, що на шиї. Ці двоє, можуть не вижити, на відміну від нас.

- Що до неї, то вона боєць доволі сильний, вона це сьогодні довела, а от його я спробую відмовити…

- Добренько.

- Я вибачаюсь, але нам з Домичем потрібно вийти на хвилину…

- Нууу, добре. - Відповів декан.

- Слухай, Дом, ти розумієш, що можеш не повернутись з місії?

- Та всьо норм буде. Я ж демон тепер!

- З тебе зараз такий демон, як з Рафтлії — део матіс.

- Що таке део матіс?

- Т. Блять. Проїхали. Йохан за тебе в десяток разів сильніше, але він не дотягує до рівня Лейї. Чєл, в випадку чого, тобі вафлі.

- Так, я ж перероджусь, в випадку чого.

- Ага і мені тебе тоді шукати по інферно і витягувати з якоїсь сраки.

- Слухай, в мене з фінансами дуже туго. Мені це потрібно. Я наступний рік вряд чи вивезу.

- Агх, ладно, тіки не вздумай здохнути… Чого вони тебе рішили позвати, цікаво…

Коли вони повернулись в кабінет декан продовжив розповідати.

- У випадку, якщо ви знайдете скарби, з них 10% ваші, але артефакти, реліквії, історичні цінності і подібні речі не чіпати! Страховки, що все пройде беспечно у нас нема і у випадку чого відповідальність університет не несе.

- Тобто, нам на наш страх і ризик, примусово, потрібно іти? - Уточнила Лейа.

- Ну, за вашу відсутність, вам не поставлять відміток за прогул.

- Такий собі аргумент, чесно кажучи… Ладно, коли нам іти?

- Після завтра, сподіваюсь, ви рани всигнете позализувати. А тепер вільні.

Через день вони підійшли до печери, показали пропуски держ охороні яка стояла на вході в печеру та пішли досліджувати саму печеру. Сандр та Ел освітлювали шлях фаєрболами які тримали в руках. Як з’ясувалось це було підземелля яке нагадувало невеличке селище. Тут були вулички та будинки, але ці будинки були інтегровані в камінь, тобто були зроблені методом викопування породи в бік від основного коридора, так створювалась кишеня, яка закривалась стіною і так виходили будинки з декількома, штучно поділеними кімнатами. В цих домівках були: мотлох, іноді, слабкі монстри, деякі меблі або ж взагалі пустували.

Поки тривало дослідження Сандр з Елікою помітили, що Домич підкочує до Лейї. Спочатку вони оба вдавились сміхом, але стримались. Пізніше ж вони почали помічати, що вони, таки знаходять спільну мову і Лейа ведеться на його залицяння.

- Я фігєю. - Здивувалась Ел, звертаючись до Сандра. - Ще позавчора вона намагалась мене вбити, що б бути з тобою, а зараз вона ведеться на такі тупі підкати? Причому, бляха, від Домича…

- Я й сам в афігє…

- Слухайте, там по переду вулиця ділиться на дві, давайте розділимось, так буде швидше. Я з Лей піду сюди, а ви туди. - Запропонував домич підморгуючи.

Сандр закочуючи очі — Добре, тіки в хуйню ніяку не вляпайтесь.

Вони розділились і Сандр відкрив маленький спостерігальний портал.

- А це нащо? - Запитала Ел.

- Та навсяк випадок приглянем за ними…

- А як вони захочуть… Ти зрозумів.

- Ну будем, як миші на підвісній кухні підглядати. - Сандр посміхнувся.

- Це якось не правильно ііі…

- От тіки не кажи, що тобі не цікаво.

- Та, це… Якось… Якби…Ти правий, мені цікаво! Роби картинку більше!

Домич та Лей увійшли у перший же будиночок, перевірили чи там нікого нема і почали цілуватись. Достатньо жорстко цілуватись. Потім вона спустилась нижче, приспустила штани Домича та почала робити йому мінет, але вона явно тесала зубами тільки так. Сандр аж відчув це на собі, його брови насупилиль, а губи скрутились трубочкую і видали — Ууууффф…

Трохи згодом Домич кинув її на стіл, зірвав її штани, трохи надірвавши та спробував вставити, але не попав з першого і другого… і третього разу, на четвертий він ввійшов достатньо грубо і почав рвано двигатись. Лей в свою чергу надто фальшиво стогнала та нічого більше не робила. В Сандра та Еліки лиця скосило, наче вони, от-от мають синхронно чхнути, але вони чхати не збирались, також у обох смикалась права брова.

Десь із темряви на Сандра та Ел вискочив монстр, але хлопець його спопилив навіть не дивлячись в його бік Через кілька хвилин Домич різко витяг та закінчив, але більша частина “продукту” потрапила на її волосся та в око.

- Ну хоч витягнути додумався… Але я відчуваю Існанський сором… - Пробурчав Сандр.- Як повернемось, я йому камасутру подарую або ще які книги на цю тему…

Обидві пари продовжили дослідження поселення. Сандру та Лейї трапились по одному монстру середнього рангу, але справились вони легко. Дві вулички з’єднались в одну і групи зустрілись.

- Лей, а чого око червоне? - Підйобуючи запитав Сандр.

- Та мене монстр вдарив…

- Ммм, кончу монстра з волосся, бажано, було би краще прибрати, а то палишся.

- Дуже смішно, Сандр. - Образилась Лейа.

Тут була невелика площа та привідчинені ворота великих розмірів у стіні. Вони туди увійшли, Еліка закляттям підпалила факели які були довкола. Тут було з десяток скринь, обідні столи та лавки, прикраси для свят, стилажі з напоями та бочки з старовиною консервацією, яка давно зіпсувалась, а багато бочок геть прогнили. Все вказувало на те, що це був якийсь великий склад , або зала яка використовувалась як склад, окрім днів коли щось святкували. Одна скриня виявилась монстром, який ледь не зжер Домича, але той встиг відскочити і кинути в нього фаєрбол. В інших же були різні речіякі мали, мабуть, лише історичну цінність, але в двох були скарби.

Сандр взяв пляшку з полиці. - Ну, це потрібно відмітити… - Тут він почув гучний подих зі сторони своєї спини та поклав пляшку назад і обернувся. Це була гігантська ящірка, голова якої більше нагадувала дракона. Ящірка видала гучний хриплячий писк та напала на нього. Сандр встиг покласти руку їй на голову та втовкти її мордою об землю. Це її розізлило і вона жбурнула його об стіну.

- Ах ти Падла!

-ХХХххіііііі!

Сандр направив на неї стовп вогню, але ящірці той вогонь не нашкодив. Тут вступила Еліка та заморозила ноги ящірки. На що ящірка відреагувала криком, пронизаним біллю. В цей же момент Сандр відрізав їй голову порталом.

Він знову взяв пляшку з полиці, обійняв і поцілував Еліку. - Дякую, кицюнь. - Він їй посміхнувся. - Вип’єм за вдале дослідження?

- От, ти знаєш, що в тій пляшці? Дурбецало. - Запитала Ел, але посміхнулась на останньому слові.

- Ну понюхаю, якщо це не вино, то пити не будем, звісно.

- Добре відкривай.

Сандр відкоркував пляшку, але вона затряслась та вирвалась з його рук на землю. Вона розкрутилась виділяючи яскраво-барвистий газ.

- В портал, швидко! - Сандр звернувся до Лейї і та Домича.

Але газ почав скупчуватись в одному місці і формувати людську подобу.

- Та, ну, ви знущаєтесь? Я сьогодні вип’ю?

- Вітаю тебе, я Джин і я зобов’язаний виконати три твої бажання. Я не можу виконати прямо будь яке бажання, а також маю деякі правила: не бажати смерті комусь, не просити безсмертя, не загадувати нескінченні бажання, не просити виконати чужі бажання.

- Шо ж мені, бляха, так щастить? В мене нема ніяких бажань.

- У всіх є бажання. Всі чогось хочуть.

- Ага, я зараз забажаю, а потім воно мені боком вилізе. Ні, дякую.

- Ти повинен загадати бажання, інакше я до тебе буду прив’язаний на завжди і не зможу повернутись у свій світ.

Сандр змінив свій облік на повноцінний демонський, пригорнув до себе Еліку і сказав. - Подивись на мене, подивись на цю кралю, вона моя дружина, яку я кохаю усім своїм серцем, подивись на мої сили — Сандр запалив потужний фаєрбол і зжавши його рукою погасив, а це саме мінімальне на що я здатен, як думаєш, я ще чогось бажаю у цьому житті?

- Ще більшу силу, владу, багатства. - Джин спробував наштовхнкти його на ідею.

-В мене стільки сили, що я будь яку істоту, будь то божество чи надрозвинутий інопланетянин, можу вбити за лічені хвилини, а навчитись ними керувати я і сам зможу, тим більше - так цікавіше. Влада? Мені такий геморой і ці проблеми, нафіг, не потрібні. Багатства? Я й сам в стані заробиляти стільки, скільки мені буде достатньо. Та я і моя дружина, буквально, безсмертні. Тому, я тобі відкрию портал в твій світ і вали туди.

- Я не зможу, я зобов’язаний виконати бажання.

- Окєй. Харашо. Хочу пляшку крутого, старовинного напівсолодкого вина.

Джин клацнув пальцями і в руці Сандра з’явилось вино.

- Чудово! Ти багато знаєш про це місце?

- Я все знаю!

- Тоді скажи, ми тут все дослідили? Якщо ні, то що саме і що нас там очікує? Відповідь на ці питання буде другим бажанням. Так годиться?

- З натяжкою, але годиться. Ви не дослідили ще одну кімнату, онтам є потайний вхід. Там схований дуже потужний енергетичний кристал, але для нього потрібен ключ. Про ключ є інформація висічена на камені під кристалом.

- І остннє бажання. - Сандр відкрив портал. На іншому боці був світ, описати який Сандр зміг такими словами. - Це ще, що за сни грибного наркомана? Єбать, як ця хуйня може існувати взагалі?

- Це мій світ. - Сказав Джин.

- От і чудово, моє останнє бажання - вали в свій світ.

Сандр закрив портал за Джином. - В останню кімнату і нарешті хуйнем — він вдарив вказіним і середнім пальцями по своїй шиї, одночасно вказуючи поглядом на вино.

- Але я всеодно не розумію, що то таке було. - Повернувся до теми Домич. - Це щось таке психоделічне, купа кислотних кольорів і воно все рухалось і розпливалось. Як це взагалі може бути світом і що б там хтось жив.

- Чєл, та хуйня, вряд чи матеріальна. Тобто, навіть, плазма, магія або мана чи мої ж портали матеріальні і це ще вивчити і дослідити можливо, а ту річ яку ми побачили, навіть не варто намагатись вивчати. Коли я відкривав портал, я його відкрив не на іншій планеті, не в іншому вимірі, не між вимірами. Я навіть не можу приблизно уявити де відкрився другий портал. Це зрозуміти, нереально. Особливо таким простим істотам як ти.

- Ей! Це образливо, взагалі то.

- Я не ображаю, а констатую факти. Що б ти розумів, ті істоти, хоча їх істотами також важко назвати, оскільки вони не є ні живими, ні мертвими, ні, навіть, матеріальними, але навіть вони вряд чи знають хоча б малу частину того чим вони являються і що таке їхній дім. Тобто в будь якому іншому світі все складається з хімічних елементів які взаємодіють між собою або не взаємодіють.( не буду занурюватись в атоми і їх складові, що б не зануднічати).

- Ти вже зануднічаєш! Я нічорта не розумію, що ти розказуєш, а в Домича зара взагалі голова лусне! - Дорікнула Лейа.

Сандр розвів руками і з здивуванням подивився на неї. - То “будь серйозніше”, то вже “Не зануднічай”.

- Як в тобі оце поєднується? Вроді розпіздяй, але дохріна розумний.

- Ці стереотипи, блін… Якщо розумний, то обов’язково завжди серйозний або хліпінткий ботан. А як розпіздяй, то обов’язково тупий і безвідповідальний. Ну, ладно, я можу бути безвідповідальним, але не варто думати одними кліше. - Поки він проговорював це він відкрив таємні двері та підійшов до кристалу. - О! А от і табличка на камені!

- Можеш прочитати?

- Та тут якась несенітниця… Це шифр… Курва. - Він поставив вказівний та середній пальці до скроні, а великим обперся на скулу. Обличччя напряглось, а очі набрали червоно-оранжевих кольорів та почали бігати по таблиці.

Через хвилину він напружено почав читати — “Ключем до енергії кристалу… Є сила… Покаяння, то є сила, то є люкс, то є сила капітальна, то є чудо із чудес…”

- Сандр! Я тобі той ТікТок з телефона точно видалю! - Обурившись, але сміючись сказала Еліка.

- Добре, я не стримався, просто. Я то мав сказати. - Либлячись відповів Сандр. - Добре. Продовжую. “Ключем до енергії кристалу є сила…” Але ж воно втриматись важко!.. “Сила закрита в останньому із…” Шо? Що ще за “Ич”?

- Читай далі, може зрозумієм.

- “В останньому із “Ич” роду. Сила, що в ньому запечатана і передається… рождебним органом…” Типу пісюном? Або піською? Мдеее…

- Почекайте! “Ич” - це ж мій рід! Але його так уже дуже давно не називали. - Відреагував Домич.

- Шо? - Троє інших відреагували на його слова.

- Ну в мому роді у всіх чоловіків ім’я закінчується на “Ич”, типу, я - ДомИч, мій батько — ПавИч, дід — ФавИч і так далі. А що там далі пишуть?

- Пище - потрібно зірвати печать і вивільнити ключ у кристал, що б активувати, але кристал має знаходитись… Ууу… я, так розумію, у пристрої який буде поглинати енергію кристалу… Бляяять.

- Що таке?

- Домич… - Сандр поклав руку на обличчя прикривши око та лоб — Це пізда! Пам’ятаєш, як тебе ангельша ледь не вгробила?

- Було діло.

- Вона в той момент зірвала з тебе печать. І що мені довелось зробити? Правильно. Висмоктати твою душу і викинути тіло в космос, аби не рознесло пів країни від вибуху… Так, стоп. Так от чому тебе відправили сюди! Але тепер толку з цього кристалу зєро.

Вони розпили пляшку вина, яку начарував джин. Воно мало дійсно гарний смак, але воно змогло лише злегка оп’янити, при чому всіх рівномірно, не зважаючи на те, що вони мали різні організми.

Вони вибрались із підземелля доповіли про все, що знайшли (окрім джина і вина). Новина, про втрачений ключ, засмутила декана, але йому від дого кресталу було ні холодно, ні жарко. Тепер, їх відправили разом з групою, яка мала би займатись подальшим дослідженням, аби все показати і розповісти, а також відрахувати їхні 10% скарбів. Коли всі повернулись по своїх домівках, на всіх чотирьох напала “срачка”. Так синхронно джина ще ніхто не проклинав…