(розділ не відредагований, тому якщо якісь помилки, а вони є, то просто закрийте на них очі.)
Чюя лежав на ліжку, поруч із непритомним Дадзаєм і курив. Він почувався вільним, як ніколи раніше. Чюя поглянув на Дадзая. Блідий, змучений втіхою, він спав, як убитий. Чюя глянув на його ключицю: поріз вже не кровоточив. Він зітхнув, облизавши сухі губи.
Вікна були закриті портьєрами з цупкої тканини, тому прокинувшись, одразу важко було сказати, чи день зараз чи ніч.
Чюя тихо підвівся з ліжка, щоб не будити Дадзая і, забравши речі, хотів вийти з кімнати.
Він одягався по дорозі до виходу. Він мабуть спізнився на роботу вже години на три. Тільки от Хігуті чомусь не телефонувала. Швидко одягнувшись на порозі, він смикнув ручку.
Зачинено. Внутрішніх замків не було. Схоже, що двері замикалися лише ключем.
—Чюя, ти вже йдеш?-пролунав радісний голос зі сходів.
Чюя підстрибнув від неочікуваності й озирнувся. Дадзай, в хатньому одязі, стояв перед ним, задоволено посміхаючись.
—Дадзай, відчини двері, я вже проспав сьогоднішню зміну.
Дадзай нахилився, поцілувавши Чюю.
—Тоді не поспішай. Тим паче, як так розумію, що до тебе не дзвонили. Значить на тебе там не чекають…
Чюя насупився.
—Як це не чекають!? Я що, мала дитина, що мене мають чекати!? У мене зміна сьогодні! Відчини двері, інакше…
Очі Дадзая гостро блиснули. Він провів пальцем по вустах Чюї.
—Інакше що?-прошепотів він.
Дадзай відступив та пішов на кухню.
—Ей, придурок, відчини двері, поки я їх не вибив!
Дадзай нічого не промовив.
—Вибирай, або двері, або твої зуби!-Чюя був налаштований серйозно.
—Не хочеш спочатку поснідати? Тобі вже нікуди поспішати.-спокійний тон дратував Чюю, але мелодійний голос, наче зачаровував.
Чюя стиснув кулаки. Він заплющив очі і глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися і, знявши взуття, пішов слідом за Дадзаєм.
Чюя мовчки сів за стіл, уважно слідкуючи за Дадзаєм.
—Що ти задумав?-похмуро запитав Чюя, сівши навпроти Дадзая.
Дадзай поставив заварюватися воду для чаю та почав гріти суп на плиті і повернувся до Чюї, посміхаючись.
—Я задумав сніданок.
Поки Дадзай порався, насипаючи суп по тарілках, Чюя не знаходив собі місця. ЙОМУ ТРЕБА НА РОБОТУ!
Дадзай поставив кожному з них по тарілці з гарячим супом.
Чюя підозріло глянув на нього.
—Ти вмієш готувати?
Дадзай всміхнувся.
—А ти думаєш як я живу сам? Чи ти вважаєш, що мені хтось готує?
Чюя знизив плечима і почав їсти.
Дадзай налив їм чаю. Він всміхнувся, дивлячись, як Чюя намагається їсти швидше, або лише піти звідси. Однак, через високу температуру страви, йому це не вдавалося.
—Як тобі?-мимохідь запитав Дадзай.
—Непогано. Сподіваюся, що я не отруюсь.-всміхнувся Чюя.
Дадзай посміхнувся, підперши підборіддя рукою.
—А чому ти не їси?-запитав Чюя, доїдаючи залишки страви.
—Не переймайся. Я не люблю їсти вранці. Але якщо ти наполягаєш, я можу з’їсти кілька ложок. Бо може ти дійсно думаєш, що я тебе хочу отруїти.-хитро захихотів
Дадзай і взявся їсти.
Чюя відчув незвичний додатковий поштовх в грудній клітці.
—Ти кожного, хто залишається у тебе на ніч запрошуєш поснідати?
Дадзай посміхнувся, жуючи.
—Ні, ти один такий.-ковтнувши їжу, пробелькотав він.
Чюя пирснув і зробив кілька ковтків чаю.
—От же брехло… І чим же ти мені так сподобався?
Дадзай знизив плечима.
—А чим я міг тобі не сподобатися? Ти був приречений закохатися в мене ще зі самого початку.
Чюя цикнув, невдоволено.
—Забагато на себе береш.
Між ними настала тиша. Лише час від часу, лунав тихий дзвін ложки, якою Чюя їв суп.
Дадзай задер ноги на стілець, сівши як сич і розглядав Чюю. Його пухнасте, дещо кошлате після сну волосся спадало на плечі та закривало обличчя, заважаючи йому, через що, він часто заколював його всім, що потрапляло йому під руку. Незважаючи на м’які, риси обличчя, вираз його не припиняв бути суворим. Чюя рідко сміявся, хоч і був досить емоційним. Дадзай розгледів зморшку між тонкими світлими бровами. Прямий тонкий ніс та червоні пухкі вуста згладжували суворість, та зберігали у його зовнішності щось по-дитячому миле.
Він не помітив, як дивився на Чюю занадто довго.
—Дадзай!-Чюя клацнув пальцями перед його обличчям.-Дякую за сніданок, в тепер, будь ласка, випусти мене.
Дадзай здригнувся, наче прокинувшись після трансу.
—А, так, звісно.
Він почовгав до вхідних дверей. Чюя пішов за ним.
—Дякую за сніданок.-пробурмотів Чюя.
Його все ще непокоїло, чому до нього так ніхто й не дзвонив з роботи.
Дадзай посміхнувся.
—Завжди будь ласка.-він відчинив двері ключем. Він завмер, тримаючи рукою, ручку дверей.-Чюя..я хочу тобі дещо сказати…
Чюя, який вже подумки дзвонив колегам та летів на роботу, нетерпляче зашурхотів носками кросівок по килиму.
—Давай бігом кажи!
—Мені здається, що я закохався в тебе.
Чюя завмер. Він стояв шоковано втупившись у підлогу.
—Що?-прошепотів він.
Дадзай посміхнувся, обережно взявши його за підборіддя.
—Я кохаю тебе, Чюя.
Чюя відступив, шоковано витріщившись на нього.
Дадзай знітився.
—Я знаю, що ти на це скажеш.. Навіть, якщо ти нічого не відчуваєш поки що-це не страшно. Я готовий почекати.
—Дадзай, я…-Чюя не міг підібрати слів.
Серце шалено билося. Чомусь раптом стало так добре. Так легко. Тепло в грудях розливалося по всьому тілу. Те, що він не міг додзвонитися до колег та спізнювався на роботу тепер здавалося неважливим. Голова йшла обертом.
Чюя посміхнувся, наче п’яний.
— Мені треба йти. На мене чекають.-він м’яко поцілував Дадзая і, прибравши його руку з дверей, вийшов з будинку.
Дадзай побіг за ним.
—Я викличу таксі.
Чюя важко кивнув.
—Дякую.-пробурмотів він і підняв голову, поклавши Дадзаю руки на шию, поки той викликав транспорт. -Мені так добре з тобою. – Чюя знову поцілував його. Цього разу глибше, розпусніше.
Дадзай запанікував, розірвавши поцілунок і обережно зняв його руки зі своєї шиї.
—Схоже, що я трохи переборщив..-пробубнів він.
Він ледве відліпив Чюю від себе, коли приїхало авто. Дадзай назвав адресу моргу.
—Я вам заплачу втричі більше, якщо ви довезете його не за сорок хвилин, а за дві години. Моєму другові потрібно трохи протверезіти, він просто їде на роботу.
Чюя, що сидів на задньому сидінні, пристебнутий паском, завертів головою, засміявшись.
—Я ж не п’яний, Дадзай, я просто зрозумів, що закохався..
Водій з розумінням кивнув і як тільки-но Дадзай зачинив двері, вони рушили.