Травневий недільний ранок. Прекрасний день для прогулянки по набережній. Чюя нарешті змусив себе вийти кудись із дому в свій єдиний вихідний. Відпустка закінчилася минулого тижня, а він вже відчув усі «принади» робочої рутини.
Ні, звісно ж Чуя любив свою роботу. Як можна не любити спеціальність, за вибір якої свого часу, він буквально сварився з опікунами.
Патологоанатом. Звучить досить похмуро та лячно. Хоча єдине, що Чуя вважав там лячним, це зарплатню, коли він лише влаштувався в морг. Це можна було сміливо називати волонтерством…
Чуя сів на лавку. Він був радий-радісінький, що сьогодні він врешті-решт зможе посидіти на самоті, у відносній тиші. Він розслаблено дивився, як течія річки повільно несе рожевий цвіт сакури. Чуя почув неподалік якійсь вигуки та шум. Він рефлекторно повернув голову. Справа від нього, за кілька метрів, зібрався цілий натовп. Він підвівся і підійшов ближче. Чуя побачив, як чоловік пірнув у воду і за кілька хвилин витяг звідти якогось бідолагу.
Поклавши його на берег, він почав криво, але дуже наполегливо робити масаж серця.
Хтось побачив, що діла не буде і гукнув:
—Десь поблизу є лікар?
Чуя зрозумів, що тут йому не відвертітися. Він швидко прорвався крізь натовп.
—Відійдіть від нього! Я лікар! Я допоможу!
Чуя швидко оглянув потерпілого. Обличчя було бліде, але не синюшне. Піни біля ротової порожнини не було. Прекрасно, сухе утоплення.
—Викличте швидку!-кинув Чуя і взявся за роботу.
Він перевірив серцебиття-пульс був ниткоподібний, слабкий. Чуя розкрив рота потерпілого, притиснувши пальцями його язик до дна ротової порожнини. Він намагався покласти його голову у якомога краще положення, щоб покращити прохідність дихальних шляхів.
Затиснувши ніс потопельника, Чуя видихнув повітря йому в рот і, спершись на прямі руки, тричі натиснув на грудну клітку, зліва, між третім і четвертим міжребер’ям.
Один видих, три натиски. Один-два-три, один-два-три, один-два-три. Після п’ятого такого разу, потерпілий оклигав і відкрив очі.
Він гучно вдихнув, хоча цей самостійний вдих більше нагадував багатостраждальний стогін, і з грацією оживленого трупа, підскочив із землі. Кашляючи, майже до блювотних позивів, він перекотився на бік. Натовп, побачивши, що все найцікавіше вже закінчилося, почав розходитися.
Чуя підвівся.
—От дідько, нащо ти мене витягнув? Нащо лізти, коли не просять?-врешті заговорив потерпілий і зиркнув на Чюю.
Він був молодим чоловіком, на вигляд не старшим ніж двадцять п’ять, хоч і неохайно одягненим, але з приємною зовнішністю. Чуя простягнув диваку руку.
—Чуя Накахара, не скажу, що приємно познайомитися, можете прислати мені лист із подякою за те, що врятував.
Чоловік потиснув йому руку, і підвівся, посміхнувшись. Він пильно оглянув Чую, що йому не надто сподобалося, але він змовчав.
—Дадзай Осаму, якось при нагоді так і зроблю. Ви мабуть часто це чуєте, але ви дуже гарні, Чуя.
Чуя на мить отетерів і швидко забрав свою руку. Він з докором подивився на Дадзая.
—Що ж, Дадзай Осаму, що змусило вас так по-дурному зіпсувати мій єдиний вихідний?
Той, ледве не з трагізмом, тяжко зітхнув.
—У мене не було натхнення, от я й вирішив зайнятися плаванням. Кажуть, фізична активність допомагає краще мислити.
Чуя зрозумів, що в цього горе-плавця негаразди з макітрою, тому лаконічно пропустив повз вуха частину про плавання.
—Ви митець?
Дадзай кивнув.
—Письменник. Але щось останнім часом все ніяк не пишеться мені.
Чуя похитав головою, хитро всміхнувшись.
—Волів би я познайомитися з вами за будь-яких обставин, окрім робочих.
Приїхала швидка. Чуя підвівся і з полегшенням зітхнув. Тут йому вже нічого робити.
—А ким ви працюєте?-з непідробною цікавістю запитав Дадзай.
—Я-патологоанатом.
Дадзай на мить здригнувся, дивлячись на Чюю з неприхованим здивуванням.
—Ох, як цікаво! Не поділитеся досвідом, може маєте якісь цікаві історії?
Чуя всміхнувся.
—Якщо вам так кортить- можемо колись зустрітися, я відповім на ваші запитання.-Чуя вручив Дадзаю візитку.
—Ой, Дадзай, давненько не бачилися!-з машини вийшов рудоволосий юнак років двадцяти.
Дадзай глянув на нього і посміхнувся, потиснувши руку.
—Йой, Мічізо, що поробиш, робота займає більше часу ніж хоббі…
Чуя ошелешено дивився на цю всю сцену.
—Я боюся запитати.. а звідки ви знайомі?
Мічізо зніяковіло покрутив сріблясту сережку у вусі і пояснив.
—Чуя-сан, Дадзай наш постоялець, якщо можна так сказати…
Чуя знизив плечима.
—Ну, власне, я не надто здивований.-Чуя кивнув головою у бік Мічізо.- Тачіхара, підійди будь ласка.
Вони відійшли вбік.
—Щось сталося, Чуя-сан? Мені треба відвезти його в приймальню.
Чуя відмахнувся.
—Ет, вези його не в приймальню, а на розмову до Йосано-сенсей.
Тачіхара всміхнувся.
—Ви хочете дати йому трохи адреналіну?
Чуя кивнув.
—Немає нічого ефективнішого, ніж психіатр, що раніше працював у в’язниці для психічно хворих злочинців.
—Ви страшна людина, Чуя-сан.-засміявся Тачіхара.
Чуя теж посміхнувся і, поплескавши Тачіхару по плечі, розвернувся до Дадзая.
Той стояв і тремтів від холоду, мов цуцик.
—Ей, ти!-гукнув Чуя, забувши про манери.-Тягни свій зад в машину, буде в тебе сьогодні безкоштовна поїздка.
Той аж засвітився від радості.
—Як прекрасно! А ви поїдете, Чуя?
Чюя одразу ж зрезигнував і насмішкувато додав:
—Я завтра виходжу на роботу з відпустки, якщо хочете- можете прийти до мене, побалакаємо. -Чуя простягнув йому свою візитку.
Він сподівався, що Дадзай відхреститься він нього і всієї цієї ідеї.
—Справді?—голос Дадзая був сповнений щирого, дитячого захоплення.-Дуже дякую!-Він задоволено поскакав до карети швидкої.
—Я ще десять разів пошкодую про це…-зітхнув Чуя і поплентався слідом за Дадзаєм.