—Чому ви не послухали свою подругу?-запитав Огай.
Чюя хмикнув. Його тьмяні очі задумливо втупилися кудись у порожній простір перед ним.
—Я послухав. Точніше, її слова мене насторожили.-Він подивився на лікаря.- Морі-сенсей, я вважав себе людиною досить скептичною та обережною, щодо будь-яких стосунків з людьми.
—Тоді що трапилося?
Чюя мовчки сидів, дивлячись на лікаря. Він подумки шукав відповідь, знову і знову прокручуючи в голові усі події, що тоді трапилися.
—Я..-затнувся Чюя.
Він не знав. Він не знав чому Дадзай так швидко завоював його довіру.
—Я розмовляв з Дадзаєм.- Огай дістав цигарку з шухляди.-Ви не проти, якщо я..-Чуя похитав головою.- Він абсолютно не йде на контакт, як пацієнт.-Лікар задумливо підпалив цигарку, вдихнувши дим.-З ним я зміг дійти лише до того моменту, до якого він дозволив мені. Брехав та ухилявся від прямих відповідей.. З ним було важко. Вже після другого сеансу я більше від нього нічого не чув.
Чюя сумно всміхнувся.
—Я так і знав.. Власне, це я направив його до Вас.
Огай струсив попіл у чорну порцелянову попільничку.
—Мені шкода, що ви про це дізналися..так..
Чюя недбало махнув рукою, хоча Огай бачив, як той зблід ще більше.
—В одну мить тобі здається ніби ти дізнався хоча б щось про нього, та маєш уявлення що він за людина. Однак, через деякий час він дає тобі зрозуміти, що ти про нього нічого не знаєш- Чюя тяжко зітхнув, потерши кінчиками пальців почервонілі, втомлені очі.
Травень. 2018 рік.
Перший робочий день після відпустки завжди дуже довгий. Але цей понеділок для Чюї був вже аж занадто нестерпним. Він ледве витягнув свою тушу з ліжка о шостій ранку.
І якщо теплий душ трохи оживив його, то переповнене метро просто висмоктало все бажання жити, яке у нього залишалося.
Чюя прийшов на роботу з абсолютним небажанням робити хоча б щось. З порогу його зустріла його асистентка, Хігуті, молода дівчина, яка ще буквально вчора сиділа в аудиторії, слухала лекції. Звісно ж, вона була старанною, добре орієнтувалася в усіх теоретичних аспектах, якщо був дійсно якийсь клінічний випадок. Чуї вона навіть подобалася, в якомусь розумінні. Однак було одне але.
—Чюя-сан!-защебетала Хігуті, тільки-но Чюя переступив поріг лабораторії.-Ви сьогодні щось пізно, все гаразд?-Було видно, що дівчина щиро непокоїться. Вона навіть відклала свій, швидше за все, сніданок, у вигляді бутерброду з шинкою.
—Доброго ранку, Хігуті, і смачного.-Чюя кинув свої речі на стілець.-Хто в нас сьогодні?
Все ще дожовуючи свій бутерброд, дівчина підійшла до столу і зняла біле рядно.
Так, Хігуті подобалася Чюї. Але її ставлення та відданість цій роботі його іноді лякала.
На столі лежав огрядний чоловік з пробитим черепом та вибитим оком.
—Що ж, де там в нас звіт?-Чюя вдягнув рукавички і взяв звіт поліції.
День минав надто повільно. Чюя здав звіт вже десь близько одинадцятої.
—У нас сьогодні ще хтось буде?-позіхнувши, Чюя глянув на годинник.
—Вранці телефонували, казали що привезуть свіженького.
Чюя засміявся.
—Хігуті, тебе послухати, то таке враження ніби ми м’ясники.
Дівчина захихотіла.
—Я просто не знаю як їх назвати…
Лікар знизив плечима.
—Пацієнт, це ж очевидно.
—Ну, для мене, пацієнт-це перш за все жива людина, а тут…
Чюя всміхнувся, глянувши на неї. Вона працювала в морзі вже рік, але все ніяк не могла звикнути до таких, здавалося б елементарних аспектів.
—Називай, як хочеш, але коли приходять близькі нашого «пацієнта»-ліпше вказувати статус, ким він був для відвідувача.
У Чюї задзвонив телефон. Він вибачився і вийшов з кабінету.
—Дадзай, скажи, що ти передумав…
По той бік зв’язку пролунає тихий сміх.
—Ні в якому разі, Чюя. Скажи будь ласкавий, о котрій мені варто приїхати?
Чюя заклопотано почухав потилицю.
—Наразі, нікого немає, але Хігуті казала, що сьогодні ще хтось буде. Тому можеш приїхати десь через годину. І до речі, візьми змінні взуття та одяг. Чекатиму.
—Як скажете, Накахара-сан.-бадьоро відповів Дадзай.
Чюя завершив виклик.
Йому здалося, що Дадзай не їхав сюди, а летів бо пригнався в морг через менш ніж півгодини.
Чюя стояв надворі, перед входом в лабораторію і курив.
Він побачив, як брюнет підбігає до нього, махаючи рукою. Чюя відчув, як затріпотіли метелики в животі.
—Дадзай, як ти так швидко сюди дібрався?
Дадзай посміхнувся, взявши руки в боки.
—Мотивація, пане лікарю, мотивація. Не щодня дається така можливість!
Чюя викинув недопалок у смітник і насмішкувато фиркнув.
—Я вперше бачу такий експонат, як ти. Зазвичай люди обходять стороною нашу установу, а ти сам приперся.
Дадзай знизив плечима.
—Ну, мене мотивувало те, що окрім закривавлених трупів, я побачу й тебе.. В якості приємного бонусу.
У Чюї почали поколювати кінчики пальців. Він подивився на знайомого: Дадзай, сливе одягнув свою найкращу, бежеву сорочку, яка, як і штани такого ж відтінку, досить-таки личили йому. Його худорляві бліді кисті, під п’ястями яких, де-не-де виднілися сині вени, здається, ніколи не бачили ні сонця, ні фізичної праці. Тонкими довгими пальцями Дадзай навпомацки перевіряв чи защебнені манжети сорочки, мабуть збирався похапцем, щоб не спізнитися.
Чюя засміявся, .
—Ти з побачення прийшов чи одразу після моргу підеш?
Дадзай хитро примружився, всміхнувшись.
—Я вже на побаченні.
Посмішка зникла з обличчя Чюї.
Він дещо з відразою глянув на Дадзая, що досить-таки зачепило гостя.
—Дадзай, я виконую твоє прохання. Ми з тобою лише знайомі. Навіть не друзі. Тому будь ласка, поводься пристойно перед моїми колегами. І я казав взяти змінне взуття.
Це трохи пригальмувало Дадзая і як тільки-но Чюя повернувся до нього спиною, посмішка зникла з його обличчя.
Вони йшли яскраво освітленим коридором. Дадзай явно не очікував, що тут буде так холодно. Він потер замерзлі кінчики пальців. Він намагався йти так, щоб не відставати від Чюї. Йому здавалося, що якщо він заблукає десь посеред цього моторошного лабіринту вогких темних коридорів – то знайдуть лише його бездиханне тіло, якщо взагалі знайдуть.
Нарешті вони дійшли до важких металевих дверей. Чюя постукав.
За кілька секунд двері відчинила молода дівчина з яскраво пофарбованим світлим волоссям.
—Хігуті, ти тут що, задихнутися хочеш?-ще з порогу Чюя почав повчати дівчину.-Увімкни вентиляцію.
Хігуті, яка безпардонно роздивлялася гостя, прийшла до тями і метнулася вмикати вентиляцію.
—Ніхто не телефонував?-запитав Чюя, перечитуючи журнал із записами.
—Ні.-сказала вона.-Я увімкнула дві вентиляції.
—Як знаєш.-байдуже кинув Чюя. -До речі, ледве не забув.-Він вказав на Дадзая.-Хігуті, це мій..-Чюя на мить задумався що б його таке сказати, щоб його не звільнили за те, що він привів по суті, людину з вулиці, в таке місце.-..друг Дадзай. Він письменник, працює над книгою і попросив мене показати що таке морг і як я працюю.-Чюя збрехав лише частково.
У Хігуті заблищали очі від захоплення.
Він повернувся до Дадзая.-А це-моя асистентка Хігуті, яку я люблю всім своїм серцем, хоча іноді це буває важко.
Дадзай голодно блиснув чорними очима на дівчину. Вона на мить аж завмерла від неочікуваності, вже не так впевнено простягаючи руку.
—Ого, письменник!- Як круто! А в якому жанрі пишете?
Дадзай солодко посміхнувся, злегка торкнувшись вустами худорлявого п’ястя дівчини .
—Переважно-детективи, рідше-горрор.
Чюя, дивлячись на реакцію дівчини, вирішив трохи опустити її з неба на землю, щоб не зганьбилася.
Він підійшов, до неї, м’яко поплескавши по плечу.
—Хігуті, менше ентузіазму. -стиха сказав він.
Дівчина знітилася, забравши свою руку.
—Чюя-сан, я ще ніколи не була знайома зі справжнім письменником. Тим паче, у мене в Йокогамі немає знайомих, з якими можна цікаво поспілкуватися…-Хігуті глянула на Чюю і похопилася.-А, ну, окрім Вас, звісно!
Чюя тяжко зітхнув і сів на крісло.
Дадзай засмучено похитав головою.
—Як так склалося, що в такої красивої, я більше ніж впевнений, розумної дівчини, вузьке коло спілкування?
Хігуті знітилася.
—Ну, я лише два місяці тому переїхала сюди, та й робота займає багато часу…
У Чюї урвався терпець.
Дадзай тільки-но розкрив рота, в черговий раз сказати щось в своїй звичній манері, як Чюя його перебив.
—Дадзай, вийди прогуляйся, поки ще ніхто не приїхав. Я тобі подзвоню, коли привезуть труп.
Дадзай здивовано глянув на Чюю, але за мить, в його очах вже грали пустотливі вогники.
—Чюя, вийдемо на хвильку надвір.
Чюя багатостраждально зітхнув і підвівся з крісла, почимчикувавши слід за Дадзаєм.
Вони вийшли з моргу.
Чюя дістав цигарку з кишені і підпалив, вдихнувши дим.
—Кажи що хотів.-буркнув він.
Дадзай стояв напроти Чюї, впершись спиною об раму вхідних дверей.
—Чого ти такий сердитий, як ніж?-дещо роздратовано запитав Дадзай.-Я ж просто намагаюся сподобатися людині й залишити хороше перше враження.
Чюя хмикнув, струсивши попіл з цигарки.
—Прутня. Ти розважаєшся. Я не знаю що ти задумав, Дадзай, але мені це не подобається. Я ризикую своєю роботою не для того, щоб ти потім чинив як тобі заманеться.
Дадзай всміхнувся. Той, факт, що Чюя ревнував того, кого зустрів кілька днів тому, здивував Дадзая, але водночас спростив завдання. Однак, в його очах вже не було й натяку на веселощі. Він голодним поглядом, безпардонно роздивлявся Чюю.
—Чюя, не хочеш повечеряти зі мною?
Це питання застало Чюю так зненацька, що він на мить аж завмер, не в змозі щось відповісти.
—Яка кухня тобі до вподоби?-Дадзай заклав своє каштанове волосся за вухо, щоб не спадало на обличчя. Він підійшов ближче до Чюї. Чюя відступив назад.-Чому ти мовчиш?-Дадзай підійшов ще ближче, загнавши Чюю в глухий кут.-Чи ти бажаєш пропустити вечерю та перейти до десерту?-прошепотів Дадзай.
Чюї раптом стало дуже спекотно. Він відвернувся від Дадзая, відійшовши вбік, зробивши затяжку.
Зібравшись із силами, Чюя зверхньо подивився на нього і, видихнувши дим, сказав:
—Я приймаю твоє запрошення.
Він побачив, як Дадзай самовдоволено всміхнувся.
—Кухня французька або італійська, даю тобі можливість обрати.
Дадзай знизив плечима.
—Як скажеш. Якісь ще побажання? Можливо щодо десерту?
—Десерту не буде.-відрізав Чюя.
Дадзай сухо засміявся.
—Мені подобається, що ти підпалюєш мій азарт, Чюя.-він обережно взяв його за зап’ястя, злегка погладжуючи шкіру.-Я підозрюю, що ти впертий, однак..-Дадзай, побачивши, що Чюя хоче щось сказати, приклав палець до його вуст, щоб той мовчав.- хто вміє чекати-отримає значно більше.
Чюя допалив цигарку, кинувши недопалок в смітник.
—Який ти в біса самовпевнений. Якщо прийшов лише заради цієї вистави-можеш забиратися звідси.
Дадзай лише тихо засміявся.
—Мій любий Чюя, невже ти вже забув заради чого я сюди прийшов?
Чюя зітхнув, скривившись.
—А, чорти б тебе взяли, ходімо.
Коли вони прийшли в кабінет, Хігуті вже почала роботу. На столі лежала молода жінка, чий труп вже почав активно розкладатися. Шкіра, у місцях дотику з поверхнею розлазилася і зеленими шматками звисала додолу, показуючи рожеві м’язи. Сморід гнилої плоті заповнив ніздрі.
Чюя мимоволі скоса зиркнув на Дадзая, щоб побачити чи тому бува не зле. Люди ж по-різному реагують на таке. Але ні. Дадзай абсолютно спокійно стояв поруч, пильно вивчаючи труп. Чюя з полегшенням зітхнув.
—Чюя-сан, у нас тут трохи позапланово привезли ось це.-вона, дещо шоковано втупилася на труп.
—О, Камі-сама, що у звіті?- Чюя взяв папку, яку йому простягнула дівчина. Він швидко переглянув звіт і взявся за роботу.
Чюя оглядав зеленуватий труп, що вже досить пристойно розбух, борючись із блювотними позивами через їдкий запах.
—Тілу вже плюс-мінус днів сім. Довго було у вологому середовищі, куди його притягнули після вбивства. -Чюя повернувся до Хігуті.-дай мені камеру.- Жовтуваті сліди пальців на шиї жертви.-Чюя зробив світлину.- Швидше за все, за життя була спроба задушити жертву.
—Або за життя вона любила БДСМ.-хихикнув Дадзай.
Хігуті всміхнулася.
Чюя грізно блиснув на нього.
—Мовчу-мовчу.-все ще посміхаючись, відступив Дадзай.
Чюя далі оглядав жертву.
І дійсно, на зап’ястях та щиколотках були синюваті сліди від мотузки.
Чюя насупився.
—Оглянемо на акт зґвалтування. Хігуті, дзеркало і маску.
Хігуті, стривожено глянула на тіло і пішла по інструменти.
Чюя, одягнувши маску, дзеркалом оглянув цервікальний канал та шийку. Його побоювання виправдалися вже в той момент, коли він зняв рядно повністю і почав оглядати зовнішні статеві органи. Вони були синюшні, пошкоджені.
—Щипці.-коротко наказав Чюя. -І давай-но піднімемо їй ноги. -вони вдвох підняли жертві ноги, наче в гінекологічному кріслі і Чюя продовжив огляд.
Задзвонив телефон у Чюї в кишені.
—Хігуті, дістань телефон і скинь виклик, якщо це не терміново.-пробубнів він, беручи мазок.
—Це Акутагава.
Чюя цикнув з досади.
—Візьми слухавку, скажи, що я передзвоню потім.
—Семпай!-радісно вигукнула Хігуті, затиснувши телефон плечем.- Це Хігуті. Чюя-сан наразі дуже зайнятий, але ви можете поговорити зі мною. Давно я вже вас не бачила. Ах, точно, ще з минулого тижня…-Чюя всміхнувся.-Ох, так, звісно, я йому передам. На все до-.-Дівчина розгублено подивилася на екран телефону.-Він кинув слухавку. Фу, як нечемно.
—Що він хотів?- глухо запитав Чюя, накривши пацієнтку рядном.
Дівчина захихотіла, поклавши телефон на стіл.
—Я не знаю, він сказав, точніше, буркнув, що зателефонує вам пізніше.
Чюя зітхнув, знявши рукавички.
—Занеси мазки в лабораторію. Мені ще треба буде дописати заключення, коли прийдуть результати. І не забудь, у нас ще через хвилин,-Чюя глянув на годинник.-сорок-ще один.
Дівчина кивнула і поставши мазки в штатив, вийшла з кабінету.
Чюя викинув рукавички в червоний контейнер для відходів і пішов до раковини.
—Що ж, Дадзаю, як тобі моя робота? Вже не так цікаво?
Очі Дадзая блиснули.
—Чому ж? Мені було вдвічі цікавіше спостерігати бо все робив саме ти.
—Якщо це якийсь тупий флірт-то я таким не цікавлюся. -Чюя ретельно мив руки і не помітив, як Дадзай підкрався ззаду і прошепотів Чюї на вухо.
—А якщо буде хабар у вигляді вечері то флірт перестане бути тупим?
Чюя розвернувся обличчям до Дадзая. Чоловік сухо засміявся, спогорда дивлячись на знайомого.
—Який же ти відчайдушний, невже настільки припекло?
Дадзай всміхнувся, поклавши свої долоні на стан Чюї.
—Ні, просто ти мені подобаєшся і я нічого не можу з цим вдіяти.
Чюя забрав чужі руки і злегка відпихнув Дадзая від себе.
—Нудно.
—Побачимо, що ти скажеш пізніше.- кровожерливо всміхнувся Дазай.
—Гаразд, Дадзаю.- Чюя глянув на нього.-Я витерплю тебе один день. Скажімо, у суботу, після третьої? Але хочу попередити, що це буде твоє найгірше побачення з усіх.
—Мене це влаштовує. -Дадзай нахилився, щоб поцілувати Чюю в чоло, але той боляче вдарив його ногою по гомілці.
—За що?!-скрикнув Дадзай.
Чюя сердито подивився на нього.
—Ти ідіот, я щойно оглядав труп, на стадії активного гниття!
—То я зможу від такого померти?
Чюя хмикнув.
—Звісно, що ні. Щоб померти, трупна отрута повинна потрапити безпосередньо у кров. Але інфекцію він трупа підчепити й за звичайних умов можна за раз-два. Для того я й казав тобі взяти змінний одяг та взуття.
Раптом Чюю переклинило.
—Стоп, що означає «зможу»?
Дадзай стиха захихотів, перестрибуючи з ноги на ногу, як дитина, до робочого столу Чюї. Він всівся на стілець, розвернувшись спиною до столу.
—Мені здається, ти мав щось там писати…
—Я не зможу нічого написати, якщо ти сидиш на моєму кріслі.
—Я можу побути твоїм кріслом…-хитро посміхнувся Дадзай, зазираючи Чюї прямо у вічі.
Чюя не витримав. Він схопив Дадзая за волосся та ігноруючи його жалюгідний зойкіт, змусив піднятися з крісла і дав йому копня під зад.
—Ґвалт! Мене б’ють! Хігуті!
Хігуті, яка поверталася з лабораторії, заскочила свого наставника за дуже дотепною сценою.
—Чюя-сан,-ледве стримуючи сміх, звернулася до лікаря дівчина.-результати будуть готові через півгодини.
Чюя одразу посерйознішав.
—Чому так довго?
Дівчина підібгала губи, тяжко зітхнувши.
—Сказали, що у них завал. Понеділок, як-не-як.
Чюя роздратовано хмикнув.
—Таке враження, ніби ми принесли зразки в лікарняний стаціонар, а не у поліцейське відділення.
—Це ще ну дуже швидко, повірте.
Чюя відмахнувся.
—Сам знаю. Дадзаю, я зателефоную тобі, в суботу, можеш іти.
—Невже ви мене виганяєте, Чюя-сан?- ображено насупився Дадзай.
У Чюї почали здавати нерви. Він не міг працювати, поки перед очима мерехтів той паскудний Дазай.
—Якщо ти залишишся ще хоч на мить-то опинишся на цьому столі.
Дадзаю не довелося довго думати.
—Як двозначно, Чюя-сан.. і не гігієнічно…
Чюя завмер на мить.
Хігуті, щоб хоч якось стримати заливистий сміх, що рвався назовні, закрила руками обличчя і сіла навпочіпки.
Дадзай бачив, як злегка засмагле втомлене обличчя Чюї, заливається густим рум’янцем. Задоволено всміхнувшись, він розвернувся в бік дверей і, махнувши рукою на прощання, покинув морг.