I want to hold you close ,
Skin pressed against me tight
Lie still, and close your eyes girl
So lovely, it feels so right
I want to hold you close
Soft breath, beating heart,
As I whisper in your ear:
«I wanna fucking tear you apart»
Чюя до кінця тижня нічого не чув від Дадазя. Що спочатку здалося дивним, але під впливом роботи, Чюя взагалі забув, що мав зустрітися з ним. Дадзай зателефонував йому о другій, запитати чи Чюя ще не передумав.
Чюя сказав, що все гаразд і він зможе з ним зустрітися. В той день він мав працювати до обіду, тому це не повинно було стати проблемою.
Останнім часом, Чюя помітив, що щось не так. Щоразу, коли він згадував чи чув Дадзая (вони переважно спілкувалися розмовляючи по телефону), то зі страхом розумів, що те, що він відчуває, це ніщо інше, як закоханість. Він був навіть запитував себе а чи не застарий він вже для такого. Коли він зізнався про це Акутагаві, той лише похитав головою, мовляв, нічим не можу допомогти.
—Я все ще не можу зрозуміти, чим він тобі так сподобався. Розкажи мені, який він.
Чюя задумався. Як би він описав Дадзая? Можливо язикатий? Ні. Набридливий? Теж ні, якесь лайно. Тому, Чюя почав з простого.
—Ну, у нього приємний голос. Рідко коли зустрінеш чоловіків з таким м’яким, мелодійним голосом. Він зачаровує якось по-особливому. Я переважно спілкуюся з ним по телефону, через брак часу, тому звернув на це увагу.
Акутагава скептично подивився на друга.
—І це все?
—Ще, у нього дуже гарні руки. Це мабуть перше, на що я звернув увагу. Можна було б подумати, що він грає на піаніно. У нього ніжна бліда шкіра, але холодна, наче в амфібії.
Акутагава засміявся.
—Друже, якби ти знав, як це по-дурному звучить..-Чюя глянув на нього спідлоба.-Коротше, ти закохався по вуха. А може це лише хіть. Хто зна.
—А як відрізнити хіть від закоханості?
Акутагава здивовано глипнув на нього.
—Ти мені скажи. Може якщо переспиш із ним-то зрозумієш.
—І як я маю це зрозуміти?-Чюя дістав з кишені портсигар і витягнув звідти одну цигарку, підпаливши запальничкою.
—Запитай когось іншого. Теж мені, знайшов порадника.
Чюя тихо засміявся.
—А хіба ти ніколи не кохав?
Акутагава задумався. Його сірі, наче небо перед грозою, очі, якусь мить вдивлялися в порожнечу.
—Я не знаю. Як тобі така відповідь?
Дадзай зустрів Чюю біля ресторану Alte Liebe. Значить, він все-таки вибрав французьку кухню.
—Ти коли-небудь був тут?
Чюя вражено подивився на свого супутника. Дадзай був одягнений у сорочку, кремового відтінку, з чорним жилетом поверху. Охайно прибране з одного боку, каштанове волосся та чорна краватка, дали Чюї зрозуміти, що сам він з вибором одягу лажанув. Він просто одягнув білу футболку та джинси з кросівками.
—Чому ти не попередив мене, що ми йдемо в ТАКИЙ заклад?-процідив крізь зуби Чюя.
—Ти ж сам дав мені можливість вибрати кухню.-посміхнувся Дадзай.-Ти все одно маєш чудовий вигляд. Після тебе.-Чюя відчинив двері ресторану.
—Міг би сказати, що йдемо сюди.-обурювався Чюя.-Тобі язик для чого?
Дадзай всміхнувся.
—Згодом побачиш для чого він мені. Сюди.-він вказав рукою на їхній столик, що стояв у кутку, біля вікна.
Чюя зле подивився на Дадзая, зашарівшись. Він вмостився на круглий стілець, оббитий червоним оксамитом.
—Що замовлятимеш?-одразу запитав Дадзай.
—Не спіши поперед батька в пекло. -відрізав Чюя.
Після кількох хвилин роздумів, вони замовили кожен по бокалу червоного вина та качине філе з мацутаке. Чюя сидів, гарячково рахуючи в голові, за скільки йому обійдеться це задоволення.
—Чюя. -стиха звернувся до нього Дадзай, злегка торкнувшись його руки. -Цього разу плачу я, оскільки я тебе запросив.
Чюя вже було погодився, але похитавши головою, відмовився.
—На першому побаченні платять навпіл. А далі, хто запросив -той платить.
Дадзай знизив плечима, посміхнувшись.
—Як скажеш. Значить друге побачення все-таки буде.
Чюя спідлоба зиркнув на нього.
Вони зробили замовлення, коли прийшов офіціант.
—Що ж, поговорімо про тебе. -без вагань почав Чюя.
Дадзай хитро примружив очі.
—Чом би й ні? Що ти хочеш знати?
—Де ти працюєш, чим займаєшся?
—За спеціальністю, я літературний критик. Зараз пишу вже свою другу книгу, у горрор жанрі і співпрацюю з видавництвом. Підробляю, тестуючи ігри .
—Ого, мабуть тобі це подобається?- Чюя не приховував зацікавленості.
—Що саме: працювати за спеціальністю чи гаяти час по вісім-дванадцять годин за 98 доларів, в кращому випадку?
Чюя засміявся.
—Якби ти знав, скільки отримують патологоанатоми…
Дадзай і собі посміхнувся, підперши щоку долонею.
—Чому ти вирішив стати патологоанатомом? Зазвичай люди, які вибирають медицину, йдуть у хірургію, гінекологію, косметологію, навіть педіатрію. Чому саме цей напрям?
Чюя, з усіх сил намагався не витріщатися, розглядаючи Дадзая, і не помітив, як прослухав половину того, що він сказав.
—Не знаю. Просто так вирішив. Не шукай у цьому надсенсу. На другому курсі я жартував, що піду працювати у морг бо там легше, оскільки, мертвим вже не нашкодиш. А потім подумав, що це справді непогана ідея.
—А як батьки на це відреагували?
Чюя ніяково підібгав губи.
—Я, власне, сирота.
Дадзай так само ніяково, засовався на стільці.
—Перепрошую..
За столом на якусь мить було тихо. Офіціант приніс два бокали з вином.
—Ваші страви будуть через десять хвилин.
Обидва чоловіки подякували.
Чюя недбало махнув рукою.
—Ет, не переймайся.
—То як твої… опікуни відреагували на це?
Чюя грайливо посміхнувся.
—Мій старший брат, що був на той час моїм опікуном, був не надто задоволений вибором моєї професії. Якби ти знав скільки суперечок було з приводу цього… Звісно, вступ у медичний університет навіть не обговорювався. Це було моїм обов’язком. Але одного разу, коли мені було вісімнадцять, я вже був першокурсником то вперше заговорив про це. Такий скандал був… Не передати і не розказати.
Дадзай захихотів.
—А як щодо тебе?-запитав Чюя, відпивши вина. -Я тобі розповів ледве не всю свою історію життя, а ти обмежився лише сухими фактами.
—Що я можу тобі розповісти…-задумався Дадзай, ковтнувши вина.
—Наприклад, чому література?
—Не можу сказати. Мене завжди цікавило, як люди передають емоції через текст. Також це явище, коли людина читає і відчуває емоції персонажа… Я завжди хотів писати щось таке, що викликало б сильні емоції в читачів. Усвідомлення, що те, що ти пишеш, впливає на свідомість людей, приносить мені певне відчуття сатисфакції.
—Що ж, це має сенс.-стиха сказав Чюя, роздивляючись, як заломлюється світло, проходячи крізь багряний трунок. -Я пам’ятаю, що одним із аргументів мого брата, було фінансове питання, себто, професія патологоанатома-неприбуткова.
—Схоже, що у тебе хороший брат…-посміхнувся Дадзай.-Бо він мав рацію, якщо чесно.
Чюя стукнув його під столом ногою в гомілку.
—Люди часто помирають через неприродні причини. Та й навіть, як медик, я знайду собі роботу. А як твої батьки відреагували на відсутність стабільної роботи в перспективі?
Дадзай якусь мить дивився на співрозмовника, не знаючи що й сказати.
—Я…
—Панове, качине філе з Мацутаке. Смачного.
—Це було жорстоко, Чюя. -Дадзай скоса подивився на нього і побачив, як той хитро посміхається, розгортаючи столові прибори. -Так чи інакше, вони навіть не знають ким я працюю.
Чюя глянув на нього здивовано.
—Я не спілкуюся з батьком з дев’яти років. Матір свою я не знаю. -Дадзай сказав це так, наче це було звичним явищем.-Це довга історія.
—У мене є час.-наполягав Чюя.
Дадзай сухо засміявся.
—Що ж, якщо коротко- моя матір була проституткою. Тому, коли народила мене то покинула на свого клієнта, мого батька, принаймні так він мені розповідав. Він тоді працював на мафію, можливо й зараз все ще працює. Він сам по собі був не надто врівноважений.-Дадзай не припиняв посміхатися.-Лупив мене, як сидорову козу. Грозився, що якщо я не стану «справжнім чоловіком», мені на той момент було дев’ять, то завербує мене в те зміїне кубло. Одного разу, коли він мене в черговий раз бив, я вже не пам’ятаю за що, а лупив мене той гад болюче, гумовою палицею, щоб слідів не лишалося, його кишеньковий ніж випав з куртки. Я в той момент подумав, що це-спасіння. Я схопив той ніж і встромив його покидьку в гомілку, по рукоятку. Пам’ятаю, як він вищав наче свиня.-Дадзай засміявся.- Після цього опіка забрала мене у притулок, де я висидів до шістнадцяти років і потім пішов навчатися.
Чюя сидів, ошелешено дивлячись на Дадзая. Він не знав що шокувало його більше: сама історія чи те, з яким піднесенням розповідав її Дадзай.
—Гаразд, вважаймо, що розмова про сім’ю завершена. Назавжди.
—Звучить, як тост.
Після цього вони кожен мовчки частував свою страву. Дадзай зрозумів, що він зіпсував настрій їм обом. Тому, коли вони завершили трапезу та оплатили рахунок, він вирішив якось вийти з цієї неприємної ситуації.
—Пробач, Чюя.-нарешті спромігся сказати Дадзай, коли вони вийшли з ресторану.
Чюя, здивовано глянув на нього, ховаючи гроші в кишеню джинсів.
—За що?
—За те, що зіпсував тобі чудовий вечір своїми розповідями.
Чюя бачив, що Дадзай дійсно засмучений через це.
—Мені не варто було на тебе тиснути. Це ти мені пробач.
Дадзай сліпуче посміхнувся.
—Пробачаю. А тепер, якщо ти не проти, ми можемо прогулятися трохи.
У Чюї з’явилося якесь дивне, незрозуміле відчуття. Він ніколи не був людиною з тонкою душею тому й не міг розгледіти власні найменші емоційні зміни. Він жив за принципом: якщо ти не можеш зрозуміти, що ти відчуваєш – ігноруй це.
Вони йшли вулицею, самі не знаючи куди. Куди, власне, несли їх ноги.
Чюя йшов поруч із Дадзаєм про щось задумавшись. Той помітив це і вирішив пожартувати.
—Про що думаєш, мій любий?
Чюя спіткнувся.
—Що ти сказав?
Дадзай всміхнувся.
—Про що ти так задумався, любий мій? Навіщо думати про мене, якщо я прямо тут і навіщо думати про щось інше, якщо з тобою-я.
Чюя спогорда глянув на нього.
—Думаю про твої погрози, які швидше за все не справдяться…
Дадзай здивовано глянув на Чюю і спинив його.
Він подивився йому в очі. Чюя побачив, як в бурштинових очах, промайнув вже знайомий йому голодний блиск. Він взяв Чюю за підборіддя, пройшовшись великим пальцем по м’яких вустах. Дадзай нахилився ближче, так, що їхні вуста майже стали одним цілим.
—Я завжди виконую свої погрози, Чюя.-прошепотів Дадзай.
Чюя схопив його руку, що тримала підборіддя. Він стиснув її щосили, але Дадзай навіть не здригнувся.
—Мені боляче, Чюя.-прошепотів він.
Чюя всміхнувся.
—Я й не сумніваюся. Просто пам’ятай, що якщо твої погрози мені не подобатимуться- я дам собі ради. А тобі-нічого не допоможе.
Чюя відпустив його.
Дадзай глянув на свою синювату кисть і помахав нею, щоб зменшити пульсуючий біль. Схоже, що будуть синці.
Він кровожерливо всміхнувся, подивившись на Чюю.
—Тепер ти мені навіть більше подобаєшся. А щодо моїх погроз – ти ж сам сказав, що це буде просто вечеря.
—Що ж, мій хороший друг порадив скористатися можливістю.
Дадзай засміявся.
—Друг дійсно хороший…
Чюя штурхнув Дадзай ліктем в бік.
—До речі, ти ж так і не показав мені свій будинок, хоч і обіцяв.
Дадзай спинився.
—Ти справді хочеш побачити ту халупу?
Чюя кивнув.
Дадзай викликав таксі. Поки вони стояли чекали, Чюя розпитував усе, що хотів про будинок.
—Як ти зумів видерти такий будинок? Він же недешевий та й охочих його купити мабуть хоч греблю гати.
—Ця розвалюха впала мені, як спадок від батька. Єдине, що той покидьок не зруйнував.
—Але ти ж казав, що він…-почав було Чюя.
—Так, він живий, але видно йому ця халупа не всралася, якщо він переписав її на мене. Там більше клопоту ніж толку з тим будинком. Ще й розташований за п’ятдесят метрів від цвинтаря. Добряча чверть усього мого заробітку йде виключно на ремонт, а ще ж за сам будинок треба податок заплатити, плюс- комунальні послуги.
—Недешеве задоволення.-погодився Чюя.
—Отож-бо. Хоча єдине, що там мені дійсно подобається -це великі вікна та красивий сад, за яким, нажаль, теж треба чималий догляд.
Чюя прямо горів від цікавості.
—А як він дістався твоєму батькові, якщо не секрет?
Дадзай уважно глянув на допитливого знайомого.
—А чому ти питаєш?
Чюя відступив.
—Не зрозумій мене неправильно, просто це район, де колись скуповували землю та будували будинки європейські дипломати. Тому й питаю…
—Так ти про це..-почухав потилицю Дадзай. Він боявся, що той питатиме про «діяльність» його батька. Дадзай певним чином навіть радів, що Чюї байдуже на це.
Приїхало таксі. Вони сіли в автівку і Дадзай назвав адресу. Коли вони рушили, він продовжив.
—Коротше, мої предки , з боку батька звісно ж, були дипломатами. Батькова бабця була французькою дипломаткою, а дід-японським дипломатом. Ось якось так.
Чюя посміхнувся.
—То у тебе французьке коріння?
Дадзай невпевнено кивнув.
—В якомусь сенсі, так.
Всю дорогу до будинку вони розмовляли ні про що.
Чюя чомусь сумнівався, казати Дадзаю його місце проживання чи ні. Але все-таки розповів.
—Так, на зарплату патологоанатома можна лише винайняти квартиру, але не купити. Гроші деруть, як дурні.
Дадзай не погодився.
—Чюя, шукай у всьому плюси. Ти живеш неподалік від центру..
—Що не має сенсу бо до роботи мені добиратися сорок хвилин на метро.-перебив його Чюя.
Дадзай засміявся.
—Тоді чому ти обрав таке невигідне житло?
—Ну, по-перше, я люблю жити в центрі міста, ти маєш рацію, це відносно добре. По-друге, не хотів знімати житло ще з кимось, тому й обрав кавалерку, вони дешевші, в порівнянні з иншими квартирами в центрі. По-третє, там новий ремонт та гарний вид з вікна, колись, можливо, покажу тобі.
Дадзай хитро всміхнувся.
—Не можу дочекатися.
Після цього вони майже до кінця поїздки мовчали.
Дивне, неприємне відчуття не зникало. Чюя подумав, що це все мабуть вплив Йосано, яку він дуже поважав і як людину, і як спеціаліста і чию думку щодо таких речей сприймав дуже серйозно. Чому Дадзай, легкий на підйом, балакучий, розумний та дотепний, водночас викликає у нього стабільне відчуття настороженості? Щоразу, коли він його бачив, говорив із ним, навіть думав про нього, у Чюї з’являлося це неприємне відчуття, що люди називають «метеликами в животі» .
Ніхто, з тих людей, з якими Чюя планував якісь романтичні чи будь-які міжособистісні стосунки, не викликав у ньому тих емоцій. Це було наче передчуття чогось довгоочікуваного, те відчуття, яке має дитина, чекаючи на різдвяний подарунок, добре знаючи, що їй подарують те, що вона так давно хотіла.
«Це лише хіть. Нічого особливого.» -подумав Чюя. Він глянув на Дадзая, що сидів, відвернувшись до вікна. Чюї хотілося побачити того Дадзая, про якого попереджала Йосано. Перед ним сидів соціально прийнятний Дадзай. Яким же він був насправді? Чи він був таким, яким його собі уявляв Чюя? Чи він такий, як сам Чюя? Від нетерпіння поколювали кінчики пальців і перехоплювало подих.
Поїздка здавалася Чюї нестерпно довгою. Він глянув на годинник. Вони їхали вже десять хвилин. Чому за стільки часу Дадзай нічого не говорив. Це хвилювало Чюю. Можливо він все лише вигадав і йому здається, ніби настільки сильно подобається Дадзаю?
—Чому мовчиш, Дадзай? Тебе ж зазвичай не вгамуєш, баландиш, наче те радіо, а тут вже аж десять хвилин нічого не кажеш.
Дадзай повернувся до нього, глузливо посміхаючись.
—Відновлюю соціальну батарею.
Чюя не стримався і вголос засміявся.
—Що?
Дадзай підсунувся ближче до нього і прошепотів на вухо:
—Я просто чекаю поки ми приїдемо. Але мої думки лише викривлюють сприйняття часу. І чим більше я дивлюся на тебе, тим більше мені здається, що ми вже їдемо вічність.
Чюя відчув його дихання на своїй шиї. По всьому тілу пройшлися мурашки. Йому здалося, наче Дадзай, навмисне чи ні, ледь відчутно торкнувся вустами голої шкіри. Все тіло оніміло. Чюя заплющив очі.
—Дадзай..-рвано прошепотів він.
—Що?- відповів Дадзай, повернувшись до нього. Чюя отямився, зірвавшись із місця. Який кошмар. Він марить наяву.
—Ти там що, заснув?-захихотів Дадзай.
Він прочистив горло.
—Так, є трохи. -хрипло відповів Чюя.
—Тоді прокидайся бо ми вже приїхали.
І справді, вони вже їхали по вулиці, на якій, по ідеї мав бути будинок Дадзая. Вулиця була широка, простора та охайна. Незважаючи на те, що цей район не був центральним, на вигляд він дійсно був дуже привабливий. По обидва боки були одно-, переважно двоповерхові будинки, в західноєвропейському стилі, початку XX століття.
—Вау!-не стримував захоплення Чюя, прикипівши до вікна, коли вони проїхали повз триповерховий будинок, в італійському стилі, з величезним садом.
Дадзай, посміхаючись, махнув рукою.
—Тц, так, тут дійсно гарні будинки.
Згодом, вони зупинилися біля скромного, невеличкого сірого двоповерхового будинку, з білим балконом.
Вони оплатили таксі і вийшли з авта.
—Що ж, він справді дуже симпатичний.
Дадзай злегка штурхнув його в плече.
—Та годі тобі. Можеш сказати прямо: найгірший серед найкращих.
Чюя засміявся.
Навколо будинку, з усіх боків, наче огорожа, росла туя.
—Навіщо тобі такий «паркан»? – запитав Чюя, розглядаючи охайне подвір’я з підстриженим газоном.
—Від сусідів ховаюся. Менше бачать-міцніше сплять.-всміхнувся Дадзай.
Чюя зміряв його зневажливим поглядом.
—Ти серйозно?
Дадзай засміявся, відчиняючи двері.
—Майже. Але, якщо чесно – туї часто-густо дають непогану тінь, коли спека. Та й мені подобається.
Вони зайшли у будинок, знявши взуття. Всередині було світло та досить просторо. У кімнатах були великі білі вікна, над якими висіли різьблені дерев’яні карнизи з важкими портьєрами.
—Як тут світло…-захоплено підмітив Чюя.
—Так по всьому будинку, окрім господарської спальні. Якщо хочеш-покажу.-хитро всміхнувся Дазай.
—Яке ненав’язливе запрошення, однак.. Скільки разів провертав такий трюк? Готовий закластися, що на багатьох це працює.
Дадзай підійшов до нього, не зводячи з Чюї очей, кольору дорогого бренді.
—Що ж, маєш рацію. Тому не можу запитати чи працює це на тобі?
Вони піднялися нагору. Дадзай зупинився біля дверей кімнати і велів Чюї зачекати. Поки його не було, Чюя з цікавістю оглядав інтер’єр. Це крило будинку відрізнялося від того, що було на першому поверсі. Тут атмосфера була важчою за рахунок темних стін, пофарбованих у бордовий відтінок.
Він вийшов з кімнати вже за мить, з маскою для очей, що надягають перед сном. Чюя сам такою користувався, вона часто допомагала спати спокійно, без кошмарів про роботу, що мордували його колись майже кожну ніч.
Проте зараз, ця маска була точно не для сну.
—Надягни її, Чюя.
Чюя глянув спочатку на маску, потім на Дадзая, і перемігши свої вагання, все-таки надягнув її.
Все поглинула пітьма. Чюї було дещо тривожно. Він відчував, як серце швидко б’ється в грудях. Ця невідомість його лякала.
—Розслабся.-прошепотів йому на вухо Дадзай.
Дадзай взяв Чюю за руку, від чого той здригнувся.
Він повів його кудись. Дадзай штовхнув його і Чюя, тихо ахнувши, впав на ліжко, з тихим шурхотом.
Дадзай коротко цмокнув його в губи.
—Будь чемним, полеж тут трохи.
Чюя різко схопив його за сорочку і, стягнувши пов’язку з очей, поцілував Дадзая. Він зарився пальцями в каштанове волосся, стягнувши його в кулак. Поцілунок вийшов хаотичним, різким. У Дадзая були незвично холодні губи, що трохи привело до тями Чюю. Він відпустив його.
—Не люблю грати за чиїмись правилами. Йди по що мав. Тільки швидко.
Дадзай через кілька хвилин приніс цілу коробку, поставивши на ліжко. В Чюї очі стали круглі, наче блюдця. Він підійшов і почав розглядати її вміст. Чюя кілька секунд стояв, втупившись в коробку.
—Чюя?-несміливо подав голос Дадзай.
Чюя підняв голову, подивившись на нього.
Дадзай побачив, як потемнів погляд Чюї. Чюя, кровожерливо всміхаючись, дістав з коробки наручники.
—Лягай.-безкомпромісно наказав він.
Чюя прикував Дадзая наручниками до металевого бильця ліжка.
—Я трохи не на це розраховував…-почав було Дадзай.
Чюя нахилився і поцілував його. Дадзай подався ближче до нього, поглиблюючи поцілунок, але Чюя боляче вкусив його. Дадзай зашипів і ліг назад, облизуючи губу, що кровоточила.
Чюя надягнув Дадзаю маску на очі.
—Так буде краще.
Дадзай лише чув, як той порпався в коробці.
—Дадзай, у тебе високий больовий поріг?-Чюя підійшов до нього і почав розщібати запонки його сорочки.
—Відносно…-невпевнено пробубнів Дадзай.
Дадзай почув, як клацнула запальничка. Його тіло почало тремтіти від хвилювання. Чужа рука повільно пройшлася по його голому животу. Дадзай здригнувся, шумно вдихнувши повітря.
М’які губи торкалися його шиї, залишаючи легкі поцілунки. Дадзай відчув, як Чюя вкусив його десь в районі ключиці.
Він тихо ахнув. За мить після цього, гарячі краплі воску почали падати на шкіру грудей та живота. Дадзай вигнувся, простогнавши. Різке поколювання від гарячого воску на чутливій шкірі, віддавалося приємними імпульсами в районі паху.
Дадзай відчув, як по його поясу блукають руки Чюї, знімаючи пасок. Чюя стягнув його штани, і вони з шурхотом впали з ліжка. Чюя розвів його стегна. Шкіра на потилиці заніміла, коли Дадзай відчув , як Чюя вкусив його за внутрішню частину стегна. Вологий язик пройшовся по місцю укусу. Дадзай здригнувся. Гарячі краплі розплавленого воску почали падати на чутливе місце.
—Ах, Чюя!-скрикнув Дадзай, вигнувши спину.-Ще!
—Яка нетерплячка…-сухо засміявся Чюя, схопивши Дадзая за волосся. -Невже тобі так подобається?
—Ммм..-промугикав Дадзай.
Чюя сильніше стиснув кулак, яким тримав волосся Дадзая.
—І що ж ти хочеш, щоб я зробив? -прошепотів Чюя.
—Можеш використати все, що забажаєш.-Дадзай наосліп тицьнув ногою в бік коробки.
Чюя ще раз зазирнув у коробку, окрім іграшок, він знайшов там нашийник та пару кайданів.
—Ого, як цікаво! Якби я знав одразу про це, то не гаяв би зайвих два дні, чекаючи на сьогодні.
Дадзай засміявся, гарячково облизуючи губи.
—Тоді, не барися.
Чюя взяв нашийник, закріпивши його на шиї Дадзая.
—Сильніше, Чюя.-прошепотів той.
Чюя всміхнувся і зняв нашийник взагалі.
—Що ти робиш? Я ж казав- Дадзай не встиг сказати, як Чюя змусив його замовкнути, поцілувавши. Його руки м’яко опустилися на шию Дадзая, великими пальцями він обережно натиснув на ділянки сонної артерії та яремної вени. Дадзай відкинув голову назад, тихо простогнавши.
—Тааак… Ще, Чюя, будь-ласка.
Чюя відпустив Дадзая. Той якусь мить лежав, важко дихаючи.
—Чюя, що ж ти задумав? -прохрипів той, як тільки оговтався.
Чюя не відповів. Все тіло тремтіло від хіті. Він боявся, що якщо втратить над собою контроль- Дадзай може постраждати.
Задзвонив телефон, в кишені Дадзая.
—Скажи хто це.-не вагаючись попросив він.
Чюя підняв слухавку та увімкнув гучний зв’язок.
—Дадзай-сама, це Чо, я була у вас минулого тиж-
У Дадзая перехопило подих. Тільки не це.
—Так, я пам’ятаю.-перебив її Дадзай.
Чюя, поклав телефон на яремну вирізку Дадзая, не вимикаючи гучномовець.
Він цілував його шию, покусуючи шкіру і опустився до живота. Дадзай сіпнувся, коли Чюя зняв віск, що вже встиг застигнуть і пройшовся язиком по білій лінії. Він підвівся і почав ритися в коробці.
—Дадзай-сама, я згубила у вас сережку. Мабуть коли одягалася, вона впала десь у ліжко. Ця сережка дорога і господиня дуже незадоволена, тому наполягла, щоб я вас потурбувала.
—Якщо знайду-зателефоную. -холодно відмовив той.
Дівчині мабуть було дуже непереливки бо вона просто розсипалася словами подяки.
—Дякую, Дадзай-сама! Ви мій найкращий клієнт! Ви минулого разу чомусь були не в гуморі, тому наступного разу я старатимуся краще…
Чюя завершив виклик і відклав кудись телефон.
—Як незручно вийшло, правда ж , Дадзай?-пробубнів Чюя, щось шукаючи.-Просто чудово…
Дадзай знав, що Чюя невдоволений. Ще б пак…
—Чюя..-почав було Дадзай.
—Замовкни.-шикнув на нього Чюя. Дадзай не бачив, що той робить і від цього йому ставало лячно.
Він відчув, як колюча мотузка міцно обвиває його ноги . Спочатку праву, тоді ліву. Чюя, зігнувши його ноги в колінах, міцно прив’язав його гомілки до стегон, так , що мотузка боляче врізалася в тіло.
Дадзай почув, що Чюя кудись пішов. Буде сміху, якщо він його так і покине. Напівголим та зв’язаним.
Дадзай почув, як десь зашуміла вода і знову стало тихо.
—Я сподіваюся, що ти мене не обікрадеш, Чюя.-крикнув Дадзай, сподіваючись, що той почує.- Бо це вже буде вершина комедії!
—І не кажи.-прошепотів над вухом Чюя, від чого Дадзай аж підскочив.
Чюя пестив його волосся.
—Не бійся. Ймовірність того, що двоє соціопатів зустрінуться-дуже мала. Ти ж не соціопат, правда ж, Дадзай?
Серце Дадзая аж підскочило. Він не зміг нічого відповісти.
—Ах, я бачу, що в тебе синець на руці…-Він кінчиками пальців м’яко пройшовся по кисті Дадзая.- Пробач, якщо було дуже боляче.
—Не було.-обережно відмовив Дадзай.
Чюя хмикнув.
Дадзай відчув, прохолоду гострого металу на обличчі.
—В такому разі, зараз теж не буде.
Чюя пройшовся лезом вздовж ключиці Дадзая, злегка порізавши шкіру.
Дадзай зашипів від болю.
—Невже боляче? -насмішкувато запитав Чюя.
Дадзай помахав головою. Він сіпнувся, коли відчув, як Чюя щось поклав в районі паху.
—А якщо так?- Дадзай почув, як клацнула кнопка.
Він здригнувся, вигнувшись. По тілу пройшли мурашки.
—Ах, Чюя… Зніми…
Чюя послухався, знявши білизну і Дадзай відчув, як той, приклав вібратор до чутливої голівки. Він знову увімкнув пристрій.
Дадзай важко дихав. Він відчув, як Чюя припав зубами до порізу на ключиці.
Дадзай скрикнув, засіпавшись всім тілом.
Чюя поцілував його, різко схопивши за волосся. Дадзай відчув солонувато-кислий смак власної крови на язику Чюї. Чюя вкусив його за губу і відхилився.
Все тіло горіло. Дадзай хотів, щоб це продовжувалося якомога довше і водночас, щоб стало легше.
Він відчув, як пах Чюї наблизився до його власного.
Руки Чюї знову лягли на шию. Вібрації різко стали значно сильнішими.
Тіло вигнулося і напружилося. Чюя натиснув йому на шию. З кожною секундою все сильніше, пальцями майстерно перетискаючи обидві великі судини.
—Як тобі?-прошепотів Чюя.
—Це прекрасно…-ледь прошепотів Дадзай.-Чому я не зустрів тебе раніше?-Дадзай рвано простогнав.- Ти-просто знахідка.
Дадзаю було так добре, як ніколи. Він задихався від задоволення, не в силах говорити. Поріз на ключиці вже не болів. Лише приємно пощипував. Чюя поцілував його, зовсім перекривши доступ до повітря. Навіть із заплющеними очима, Дадзай побачив білі хаотичні спалахи світла. Він втрачає свідомість. В паху приємно пекло. Ще трохи… Ще трохи… Дадзай простогнав, вигнувшись, наче дуга, всім тілом і втратив свідомість