Дадзая привезли одразу на прийом до психіатра, якому Чюя зателефонував напередодні. По приїзду до лікарні, він вирішив особисто привести Дадзая під кабінет.
—Чюя, не варто вести мене аж туди…-невпевнено пробелькотів Дадзай, дивлячись на похмурий вираз обличчя свого нового знайомого.
—Для вас-Чюя-сан, або Накахара-сан.-відрізав лікар.
Дадзай більше нічого не казав.
Вони йшли довгим білосніжним коридором. Дадзай озирнувся: всі вікна були заґратовані й маленькі.
Вони зупинилися перед дверима в кінці коридору. Чюя постукав. Ехо пролунало на весь безлюдний коридор. За кілька секунд двері відчинилися і Дадзай помітив, що на них не було ручок. І тут йому стало дійсно лячно.
Двері відчинила молода жінка у білосніжному медичному халаті.
На її кишені Дадзай помітив бейджик де було написано: «Йосано Акіко. Психіатр.»
Побачивши Чюю, вона радісно посміхнулася.
—Чюя, давно не бачилися! Щось я останнім часом від тебе нічого не чула. Не пишеш, не дзвониш, можна подумати, що ти мене уникаєш!
Чюя теж посміхнувся. Лікарка відчинила двері, впустивши відвідувачів.
—Ай, пробач, всю відпустку пролежав вдома. Сил не було ні на що. У мене ще є шанс якось з тобою зустрітися?
Йосано поплескала його по плечу.
—Цієї неділі, підійде?
Чюя закусив губу.
—Ай, я працюю до п’ятої, але потім-я весь твій. Підходить?
Дадзай закашлявся. Чюя, схаменувшись, одразу ж відступив.
—Я чекатиму тут.-звернувся він до Дадзая, вмощуючись в крісло, що стояло напроти кабінету.
Дадзай ввічливо посміхнувся і похитав головою.
—Ні, не варто, Накахара-сан.
Чуя уважно глянув на нього і зробив висновок, що у того й справді конкретні проблеми з головою.
—Ні, я чекатиму тут, ідіть. -рішуче повторив він.
Дадзай, нічого не відповівши, зайшов у кабінет.
Через хвилин п’ятнадцять, Чюї стало до біса нудно сидіти в коридорі, де до того ж був слабкий зв’язок без можливості виходу в інтернет. Він вийшов надвір. Фруктовий сад на подвір’ї лікарні, не пускав гаряче травневе сонячне проміння, створюючи приємну прохолоду. Чюя дістав з кишені джинсів пачку цигарок і взяв одну.
«Увесь день спаскудив…»-подумав чоловік, вдихнувши дим.
Він стояв на порозі психіатричної лікарні і думав про те, що повинно статися в житті людини, щоб та вибрала вчинити самогубство, втопившись в річці. Це ж не так легко, як здається. Мозок так чи інакше намагається врятувати організм, тому це досить-таки складно. Якби смішно це не звучало, але треба ще мати сміливість та силу волі, щоб наважитися на це та довести до кінця.
Неквапливо погасивши цигарку, Чюя викинув недопалок у смітник і зайшов у лікарню. Коли він підходив до кабінету, його ледве не прибив дверима Дадзай. Він вилетів з кабінету блідий, як смерть, гучно зачинивши після себе двері.
—П-перепрошую..-пробелькотів він, навіть не дивлячись на Чюю.
Чюя зупинив його, поклавши руку на плече.
—Ей, Дадзай, присядь-но на хвильку.
Він допоміг Дадзаю сісти. Чюя помітив, що у того легкий тремор усього тіла.
Чюя взяв його за руку- долоня була волога й холодна. Чюя обережно поклав свою долоню Дадзаю на спину, намагаючись привести його до тями.
—Давай так-тихо мовив до нього Чюя.-зроби глибокий повільний вдих і затримай дихання. Поглянь сюди.-Він злегка поплескав по тильному боці долоні Дадзая. Його погляд був дещо розсіяним, наляканим. -Давай, глибокий вдих.- Дадзай вдихнув, не зводячи з Чюї очей.-Затримай дихання на кілька секунд. А тепер-видихай.-Дадзай шумно видихнув, все ще дивлячись на Чюю.
Він знову повторив те ж саме, що казав Чюя і заплющив очі на мить, зітхнувши з полегшенням.
—Дякую..-стиха сказав Дадзай.
—Будь ласка.
Чюя підвівся. Побачивши розгублений погляд, він коротко кинув:
—Я на хвилинку.
Чуя зайшов в кабінет. Йосано перекладала документи зі столу у величезну шафу з лакованого дерева.
Вона різко обернулася.
—Ох, Чюя, це ти.-посміхнулася лікарка.
Чюя сумно посміхнувся, схрестивши руки на грудях і вперся боком об стіл.
—Я не питатиму тебе що з ним. Але запитаю наскільки все погано.
—Що ж,-Йосано знизила плечима.- Можу сказати, що нічого хорошого немає. Я його направила до Морі-сана і виписала рецепт.-Вона з гуркотом відсунула крісло і сіла за стіл. Лікарка пильно подивилася на нього.-Чому ти приїхав з ним?
—Тобто?-вираз абсолютного нерозуміння був на обличчі Чюї.
—Як давно ви знайомі?-серйозно запитала Йосано.
Чюя сів у крісло напроти.
—Він сьогодні ледь не втопився в річці, я його врятував, так і познайомилися.
Йосано тяжко зітхнула.
—Він тобі подобається. І це препаскудно, Чюя.
У Чюї все похололо всередині.
—Що?-шоковано прошепотів він.-Та це ж прутня якась я не..
—Чюя, я знаю тебе достатньо давно, щоб зробити такий висновок. Не водися з ним.
—Я з такими придурками не маю справи, ти ж мене знаєш…
—Отож-бо.-перебила його Йосано.-Я тебе знаю, Чюя, тому й попереджаю. Дадзай- далеко не придурок. Я не маю права обговорювати його психічний стан з тобою, але хочу попередити тебе, як свого найближчого друга: Дадзай-не та людина, з якою варто зв’язуватися. Він тебе зжере і не вдавиться.
Чуя сухо засміявся.
—Були якісь інциденти? Він..
Йосано похитала головою.
—Дадзай не психопат, якщо ти про це зараз подумав. Але внаслідок певної низки подій він досить близько до цієї категорії.-Йосано підійшла до нього, обережно перевернула кулон у вигляді леза, що висів на шиї Чюї, тильним боком і прошепотіла:
—Просто будь обережним.
Чюя посміхнувся.
—Гаразд-гаразд, «ане-сан».
Йосано всміхнулася, злегка штовхнувши Чюю в плече.
—Пшов звідси!-посміхаючись, вона махнула рукою у бік дверей.-І не забудь, у неділю на шосту, інакше..
Чюя швидким темпом пішов до виходу.
—Знаю-знаю, не запізнюся!-двері зачинилися з тихим скрипом.
Вийшовши з кабінету, Чюя побачив, що Дадзай вже встиг ожити. Він посміхнувся до лікаря.
—Накахара-сан!-радісно вигукнув Дадзай.-Тепер я можу бути вільним?
Його яскрава посмішка дещо збила Чюю з пантелику, але він швидко оговтався.
—Так, але спочатку я хочу переконатися, що ти отримаєш свої ліки і запишешся до лікаря, якого тобі порекомендувала Йосано-сенсей.
Посмішка зникла з обличчя Дадзая і він пішов до виходу. Чюя пішов за ним.
—Я не піду до психотерапевта. -рішуче заявив Дадзай.
—Чому це раптом?
З кабінету вийшла Йосано.
—Чюя!-вона показала ключі.-Перепрошую, з тим прибиранням геть забула, що двері ви не відчините.
Вона вставила ключ в замкову шпарину.
Дадзай зацікавлено глянув на лікарку.
—Ого, то тут є спеціальний ключ?
Лікарка на мить завмерла.
—Так, це спеціальні двері, щоб хворі не могли самостійно пройти до кабінету.
—Як цікаво!-Дадзай не стримував свого захоплення.
Йосано поспішно відчинила двері і випустила їх. Вона потягнула Чюю до себе і прошепотіла на вухо:
—Він від тебе ще не скоро відчепиться. Тому будь ласка, переконайся, що Дадзай все-таки сходить до Морі-сана. Дай мені знати, коли він з ним поговорить.-Вона відпустила Чюю і лукаво посміхнулася: І не забуть, в неділю на шосту, кухню вибираєш ти.
—Гаразд-гаразд,-відмахнувся Чюя.- все, не нудьгуй тут! Зателефонуєш мені.-після цього Йосано зачинила двері. Дадзай з Чюєю вийшли з лікарні.
—Ви не проти, якщо ми перейдемо на «ти», ми ж приблизно одного віку. Та й ви не мій лікар.-запропонував Дадзай.
—А, як вам, тобто, тобі, зручно.- пробубнів Чюя, щось шукаючи в телефоні.
Чюя викликав таксі, оскільки громадський транспорт вельми рідко ходив у той кінець міста.
—Тобі куди?
—Я живу в Ямате-Чо.
У Чюї ледве щелепа не відпала.
—Це той Ямате-Чо, про який я думаю?
Дадзай знизив плечима.
—Так, мені здається, що він один.-байдуже відповів він.-Це не означає, що я живу в особняку. Просто маленький будиночок до того ж старий, як не знати що..
Очі Чюї блиснули.
—Я хочу його побачити.
Дадзай зітхнув.
—Там немає на що дивитися. Ти лише розчаруєшся і дарма прокатаєшся в інший кінець міста.
Чюя невдоволено схрестив руки на грудях.
—Я врятував тобі життя. Ти мені винен.
Дадзай всміхнувся.
—Це була твоя ініціатива. Я тебе не просив.
Чюя штурхнув його.
—От же паскуда! Ви подивіться на нього! Я витратив на тебе свій дорогоцінний час! Крім того, ще й оплачую твою поїздку додому!
Дадзай посміхнувся. Він оглянув Чюю з ніг до голови, від чого той мимоволі здригнувся.
—Якось наступного разу. Ти мені ще обіцяв проконсультувати мене з деяких професійних питань, не забув?
Приїхало таксі. Чюя сів у авто.
—Ти не їдеш?-запитав він Дадзая.
—Почекаю на інше.
Чюя простягнув Дадзаю свій телефон.
—Дай мені свій номер.
Дадзай спантеличено глянув на нього, але за мить на його обличчі розпливлася хитра посмішка. Він взяв телефон і швидко ввів номер. Дадзай набрав свій номер і скинув виклик.
—Тепер я зможу з тобою побалакати.
—Не надійся.-відрізав Чюя.-У мене під час роботи вимкнений звук.
—Не страшно.
Дадзай кинув телефон Чюї на сидіння, через що чоловік похмуро зиркнув на нього і, помахавши рукою, закрив дверцята авта.