—Ви ж розумієте, що ця розповідь дещо суперечить вашому власному твердженню, що ви людина розсудлива?- серйозно запитав Чюю, Морі.
Той розчаровано зітхнув.
—Якими були ваші останні стосунки? Перед інцидентом з Дадзаєм.
Чюя задумався.
—Останні стосунки були з дівчиною, приблизно два місяці.
—Чим все закінчилося?
Чюя дещо ніяково зачовгав на стільці.
—Ми посварилися. Вона зрадила мені.
—Це не все, чи не так? -лікар не зводив з Чюї очей, пильно вдивляючись у кожен його рух, вслуховуючись у тон його голосу.
—Під час сварки я не стримався і вдарив її по обличчю. Не розрахував силу. Від удару у неї вилетів зуб і згодом відшарувалася сітківка. Я був змушений оплатити їй лікування…
—Ви шкодуєте про це? -спокійно запитав Огай.
—Безумовно.
Лікар зробив якісь нотатки і знову переключив свою увагу на пацієнта.
—Чюя, які у ваших батьків були стосунки, коли ви були дитиною?
—Я сирота.-коротко відмовив Чюя.
Огай кивнув, з розумінням.
—Що ж, я підозрював це. Те, як ви майже одразу розгледіли ким є Дадзай-це просто чудово. Ви побачили небезпеку. Але справа в тому, що ви чомусь не уникали його.
Чюя завмер.
—Ви шукали зустрічі з таким, як він. Вам подобалося це відчуття небезпеки, цей адреналін. Вам подобалася ілюзія, ніби ви керуєте ним і робите кращим, стримуючи його. Ілюзія контролю ситуації. А ще, хоча, я вважаю це лише дивним збігом обставин..
Чюя в очікуванні дивився на лікаря.
—На будь якого хижака знайдеться той, для кого він стане поживою.
Травень 2018
Дадзай, пройшовши в черговий раз один і той самий раунд новенького шутера, відклав приставку. Він сидів вже п’яту годину над тим нещасним першим рівнем і записував усе, що було не так, як слід. Спина пекельно боліла. Він трохи розім’явся, похрустівши кістками і ліг на долівку, втомлено зітхнувши.
Він розглядав пилинки, що висіли в повітрі, виблискуючи на смужці світла, яка пробивалася у темну кімнату, крізь важкі чорні портьєри.
Він лише щойно помітив, що пальці ніг боляче поколювати він холоду, незважаючи на те, що надворі вже був травень. Дадзай підвівся, крехтячи і здригнувся від холоду.
Він вже був вийшов з кімнати, але зупинився біля ліжка. Він різко стягнув ковдру і почув невдоволений сонний стогін.
—Вже майже обід. Моя оселя- не мотель. Забирайся звідси.
З-під ковдри вигулькнуло симпатичне юне дівоче обличчя.
—Дадзай-сама, навіщо ви так, я ж тут не вперше, а ви женете мене, наче якогось собаку.-ображено промуркотіла дівчина, закопиливши пухку рожеву губу.-Якщо у вас немає настрою, тоді я можу вам допомогти…
Дівчина дійсно була красивою. Шовковисте смоляне волосся, що спадало з блідих плечей, тендітна фігура, м’яка шкіра, -вона не могла не подобатися, хоча б з естетичної точки зору. Бурштинові очі, з припіднятими вгору зовнішніми кутиками повік, робило її погляд пронизливим, ба навіть хитрим.
Дадзай холодно подивився на неї і пішов до вікна. Він відкрив портьєри, впускаючи в кімнату сліпуче сонячне проміння.
—Забирайся, поки я тебе нагою силоміць не випхав звідси. І сьогоднішній раз у мене оплачений.
Дівчина похнюплено сіла на ліжко і почала одягатися.
—А коли я ще вас побачу?-дівчина зацікавлено подивилася на нього.
—Як тільки-так одразу.-відрізав Дадзай, на що дівчина невдоволено цикнула і, розвернувшись, попрямувала до виходу.
Зачинивши за нею двері на ключ, Дадзай пішов на кухню, заварити собі кави, так, як і планував перед цим. Однак, не встиг він дійти до кухні, як задзвенів телефон.
Дадзай почовгав у спальню і підняв телефон з підлоги.
—Кунікіда-кун, який я радий тебе чути!
—Дадзай, ти подаватимеш свій рукопис у видавництво? Твоя черга вже через три тижні, а від тебе ні слуху ні духу. Ні чернеток, ні рукопису-нічогісінько. Ти хоча б сідав писати? Чи ти вигорів, після шаленого успіху попередньої книги?
—Ну, що я тобі можу сказати..-Дадзай почухав потилицю.- У мене є кілька ідей, але їх треба доопрацювати, тому можна сказати, що рукопис майже готовий. Не хвилюйся, я здам тобі все вчасно. Все, люблю-цілую.
—Сьогодні четвер, щоб до кінця робочого тижня надіслав мені чернетку на пошту!-по той бік чувся невдоволений голос.-Я ненавиджу, коли мені доводиться телефонувати ще двадцятьом людям бо змістився графік, через тебе, до речі!
Дадзай завів очі на лоба.
—Я тебе розумію, я ж кажу, все здам вчасно. На все добре.
Дадзай завершив виклик.
Він пішов на кухню, по дорозі пишучи розробникам гри, яку щойно тестував. Розписавши цілого листа з детальним описом проблем, Дадзай поклав телефон на стіл і пішов варити каву. Від довгого сидіння в приставці хотілося спати, а надворі була лишень одинадцята ранку. Чоловік насипав каву у кав’ярник і залив водою, поставивши на плитку.
«Цікаво, чим зараз займається Чюя?»-промайнуло у нього в голові. Рука, що ставила кав’ярник на плитку, здригнулася. Дадзай роздратовано цикнув і витер паперовим рушником воду зі скляної поверхні.
Він відчинив вікно навстіж і задоволено вдихнув прохолодне свіже повітря. Запах нічного дощу та свіжоскошеної трави доносилися до нього, приємно лоскочучи ніс.
Кавник на плитці забулькотів. Дадзай налив собі невеличку філіжанку кави і сів на підвіконня, спостерігаючи за безлюдною вулицею цього історичного кварталу міста.
Дадзай жив у Ямате-Чо – районі особняків, в яких колись жили західноєвропейські дипломати. Можливо це звучить солідно, але цей маленький, в порівнянні з іншими, особняк, дістався Дадзаю у спадок ще від його прадіда, тому тут було більше проблем з ремонтом ніж втіхи. Єдине, що подобалося Дадзаю- то це архітектура Ямате-Чо: будівлі, житлові будинки, храми, навіть цвинтар, були побудовані на західний манір. Тут було досить багато туристів, якщо звісно ж не порівнювати з Токіо, тому район, на думку Дадзая, був далеко не найгірший.
Дадзай відпив кави, що вже встигла трохи охолонути. Пролунав короткий звук повідомлення, схожий на дзенькіт маленького дзвіночка. Дадзай поставив чашку на підвіконня і пішов по телефон. На екрані з’явилося повідомлення: «На ваш рахунок надіслано 14 040 єн. Відправник:ХХХ. На вашому рахунку 87 045 єн. Дякуємо, що обрали наші послуги.»
—Як оперативно..-хмикнув Дадзай, потягнувшись, наче кіт. Він допив каву і ввімкнув ноутбук. Відкривши файл з рукописом, він тяжко зітхнув і сів за роботу.
Чюя, тим часом, катався містом, щоб взяти зразки з місця злочину. Увесь ранок були страшні затори на дорогах, тому він, ледве не лаючись, дібрався до місця призначення аж через півтори години.
Він прийшов у морг злий, як чорт, сливе стримуючись, щоб не жбурнути кейс зі зразками в стіну. Влетівши в кабінет, він залишив кейс на столі і, гупнувши дверима, чим налякав Хігуті, вийшов надвір. Лише викуривши третю цигарку підряд, він трохи заспокоївся.
Він повертався назад до кабінету, як почув голос Хігуті.
—Акутагава-семпай, це якийсь жах, ви подзвоніть до нього, ви ж його друг, заведіть у якийсь бар чи стрип-клуб, бо він до кінця тижня мене з’їсть, з такими темпами. Я боюся за себе і за свої нерви.
Акутагава ще одним криміналістом, який пішов у відпустку, перед тим, як Чюя мав вийти на роботу. Крім роботи у відділку, він працював на півставки лаборантом в онкодиспансері. У людини не було відпустки від слова зовсім. Чюї навіть було його трохи шкода, але зараз він був готовий роздерти обох.
У нього аж очі на лоба полізли. Його обговорюють його ж підопічна та колега, якого він вважав другом. Яке неподобство! Як вульгарно! Але Чюя, однак, залишився стояли біля дверей, чекаючи на продовження.
—Я ж кажу, прийшов щойно злий, як сатана. Приходив нещодавно до нього якийсь його знайомий. Підозрілий такий тип, ще й фліртував і зі мною і з Накахарою-саном. То з того дня, Чюя-сан, як заведений.
Чюю аж перекосило від люті. Він почув, як дівчина тихо засміялася.
—Все може бути. Гаразд, ви мене почули. Дякую, до побачення.
Перед тим, як зайти в кабінет, Чюя повільно вдихнув, щоб охолонути і повільно видихнув.
—Хігуті, котра година? -з порогу запитав він.
Дівчина здивовано глипнула і глянула на годинник, що висів на стіні.
—За чверть перша.
—Обід ще не настав, чому ти байдики б’єш!?-Чюя підвищив голос.- Замість того, щоб піти і зайвий раз продезінфікувати столи чи інструменти -ти мене обговорюєш!-Чюя ледве стримувався, щоб не накричати на дівчину.
Хігуті злякано глянула на нього, але за мить, хитро посміхнулася.
—Ви все чули.
—Так.-похмуро відмовив Чюя, невдоволено схрестивши руки на грудях.
—Чюя-сан, ви доросла людина, думаю, ви й самі здогадаєтеся що вам робити. – посміхаючись, дівчина, повернулася до роботи.
—Було би просто прекрасно, якби ти не пхала свого носа, куди не слід.
У Чюї задзвонив телефон. Він зітхнув, потерши з досади перенісся.
—Я вже знаю чому ти дзвониш, Рюноске.
Ще більше насупившись, він понуро відповів.
—Ні, сьогодні-ніяк, а на вихідні я домовився з Йосано і Да-,-Чюя похопився і побачив, як переможно посміхається його підопічна.-Гаразд, сьогодні після третьої, підійде?
—Скажіть, о третій.
Чюя відклав телефон.
—Що? У нас робочий день сьогодні до третьої.
—Я закрию зміну, Чюя-сан. -прошепотіла Хігуті.
Чюя кивнув на знак подяки.
—Мене відпустять сьогодні раніше. Зустрінемося о третій, у Мішель.
Хігуті зашарілася, здавалося аж до кінчиків волосся і вибігла з кабінету. Чюя посміхаючись, дивився на неї.
Після цього, Хігуті не діставала Чюю аж до кінця його зміни. Вона мовчки виконувала свою роботу і говорила лише на робочі теми. Що Чюю в принципі влаштовувало.
Час пролетів швидко і Чюя, нагадавши Хігуті зробити звіт після зміни, благополучно пішов додому. Вже у потязі, він згадав дещо. Чюя швиденько набрав номер.
—Так, Рюноске, вибач, що турбую, просто хотів попередити..-Чюя хмикнув.-Ні, я нічого не скасовую, просто ніякого борделю.-Чюя засміявся.- Я лишень пожартував над Хігуті. Чекаю на тебе в нашому барі, де й завжди.
Щоб доїхати до бару, Чюя був змушений взяти таксі, оскільки заклад знаходився в іншому кінці міста. Через двадцять хвилин від прибув до бару Sea Guardian II.
Цей розкішний заклад знаходився при готелі New Grand і на превеликий жаль самого Чюї, знижки там були виключно для постояльців готелю. Однак, раз на місяць чи навіть рідше, він все-таки ходив туди посидіти разом із Акутагавою.
Чюя повільно відчинив важкі дерев’яні двері закладу. Тепле, дещо приглушене жовте світло приємно огорнуло його. У величезній залі, де зазвичай сиділо п’ятеро-шестеро людей, сьогодні було зовсім порожньо. Звісно ж, не усі ходять в бар посеред тижня, як Чюя. Широкі стільці, з високими спинками, оббиті смарагдовим вельветом, стояли навколо круглих маленьких дерев’яних столиків. Підлога була вкрита сірим килимом, з високим ворсом. Чоловік чув шурхіт власних кроків по дорогому килиму. Він пішов одразу до бару, на звук тихого блюзу і побачив, що Акутагава вже сидів там, неквапливо крутячи в руці склянку з напоєм .
—Чюя, давно не бачилися.-Акутагава підвівся і потиснув руку Чюї.
—Як відпустка?-сухо засміявся той.
—Навіщо ти насміхаєшся? -насупився Акутагава. Мені достатньо відпочинку. Тим паче, я не люблю сидіти без діла.
—Як знаєш,-знизив плечима Чюя.- У тебе просто якийсь нездоровий вигляд? Ти взагалі коли востаннє нормально дихав повітрям?
—Ет, не сміши мене. Сам ще не отруївся випарами хлору? Ти ж мабуть як тільки-но вийшов у відпустку, то так і пролежав вдома.
Чюя зітхнув.
—Що ж, ніде правди діти. Та куди ходити, як мене вже нудить бігати туди-сюди під час роботи. Сьогодні он прокатався в інших кінець міста, забирав зразки, щоб відвезти в лабораторію. Цілий ранок у заторах.
Чюя раптом глянув на друга, штовхнувши того, ліктем під ребра, від чого худорлявий Акутагава аж закашлявся.
—До речі, це що за звичку ти собі взяв, обговорювати мене з Хігуті?
Акутагава захихотів і відпив напій зі склянки.
—Та ми з нею майже не спілкуємося, окрім робочих моментів. Мабуть ти її сьогодні добряче дістав.
Чюя несильно вдарив долонею по столі, обурено подивившись на друга.
—Я вже знаю, що ти скажеш.-флегматично продовжив Акутагава й перехилив склянку, допиваючи залишки алкоголю. -Але вона має рацію. Коли востаннє у тебе був хтось? Два місяці тому..
—Все, я зрозумів, зрозумів. -перебив його повчання Чюя.-А що ж ти, такий розумний і нікого немає?
Акутагава всміхнувся.
—Я таким не страждаю. Поглянь на себе. Сексу не було два місяці і вже все, трагедія. На стіну лізеш, на людей кидаєшся. А мені й так добре.
Чюя недовірливо подивився на друга.
—Добре тобі, мабуть…
Той засміявся.
—Ти ліпше розкажи що це за фрукт ти притягнув до нас на екскурсію? Хігуті казала, що ви там ледве не переспали прямо на столі.
Чюя зблід і одразу почервонів.
—О, Камі-сама, який сором… Він просто невдало фліртував зі мною. Цей ідіот сам до мене вчепився. Хоча, Йосано сказала, що він далеко не ідіот.
Акутагава насторожився.
—Йосано його знає?
Чюю здивувала реакція друга.
—Так, вона сказала мені з ним не водитися. Себто, такі люди як він, за своєю поведінкою та мисленням близькі до психопатів. Ніби , сам не помітив, що з ним щось не так…
Акутагава задумався.
—Гаразд, а яким чином цей твій, як там його….
—Дадзай.
—Яким чином він знайомий з Йосано?
Чюя коротко переповів історію її з Дадзаєм знайомства.
Акутагава здивовано подивився на нього.
—На твоєму місці, Чюя, я б прислухався до Йосано, вона не схильна жонглювати медичними термінами просто так. Я не знаю чим він тебе так зачепив, але якщо навіть Хігуті дещо тривожно про нього відгукувалася, тоді тобі слід подумати.
Чюя поклав руку на плече Акутагави, від чого той здригнувся, скинувши її.
—Рюноске, ти мене знаєш краще ніж будь-хто. І ти знаєш, що я сам далеко не подарунок. Та й невже ти думаєш, що мені, двадцяти трирічному чоловікові, можна якимось чином нашкодити?
Акутагава знизив плечима.
—Можливо, ти маєш рацію… Але якщо ти сам усвідомлюєш, що з ним щось не так, тоді чому продовжуєш спілкуватися? Невже не було б ліпше знайти когось, хто кращий за тебе?
Чюя понуро глянув на друга.
—Справа в тому, Рюноске, що ми з Дадзаєм схожі. Я не знаю, яким чином, але я ще ніколи не зустрічав людини, з якою мені було б так комфортно вже після перших кількох днів зустрічі.
Акутагава приречено зітхнув, потерши скроні.
—Якби я не знав тебе, Чюя, я подумав би, що ти дійсно ідіот…-Він поплескав Чюю по плечу.-Роби як знаєш. Тільки не повбивайте один одного. О, Камі-сама, яке дибало-таке й здибало.-пробурмотів Акутагава.
Чюя дзвінко засміявся.