2018 рік. Травень.
—Що ж, це вже ваш дев’ятий візит, Чюя.- сказав лікар, перегортаючи сторінки свого важкого шкіряного записника.
—Вже дев’ятий?-молодий чоловік, що доти непорушно сидів напроти, здивовано глянув на співрозмовника.
Лікар уважно подивився на нього. Пацієнт вчепився долонями в ручки крісла, оббитого м’яким червоним вельветом ніби боявся, що його звідси заберуть. Мідні пасма неохайно зібраного волосся лізли в очі, приховуючи втомлений погляд та зморене обличчя.
—Що вас тривожить, Чюя?-спокійно запитав він.-Минулого тижня, я ладен битися об заклад, вам було краще. Що сталося? Розкажіть мені.
Чюя глибоко вдихнув.
—Морі-сан, я..-почав було він, але одразу замовк.
—Гаразд, розкажіть як минув ваш день. Сьогодні щось сталося, правда ж?
Чюя похитав головою, дивлячись порожнім поглядом кудись повз лікаря.
Огай потер перенісся.
—Чюя, психіатр вам поставив діагноз тривожно депресивний розлад чотири місяці тому, так?
Чюя мовчки кивнув, і все ще сидів, втупившись кудись у порожнечу.
Огай переглядав карту пацієнта, час від часу кидаючи пильний погляд на Чюю. Темні карі очі нагадували вуглинки, що вивчали пацієнта з усією прискіпливістю та цікавістю, яка тільки може бути притаманна тому, хто присвятила своє життя вивченню людської душі.
—Вам призначили лікування, воно вам не допомогло і згодом, через три місяці, вам діагностували алкоголізм.
Чюя насупився і відвернувся, опустивши погляд.
—Навіщо ви кажете те, що відомо нам обом?-пробубнів він.
Огай закрив записник з глухим стукотом.
—Чюя, я намагаюся побудувати ланцюжок подій. Ви працювали патологоанатомом у поліцейському відділку Канагави , так?
Огай помітив, як Чюя ледь здригнувся усім тілом і тяжко зітхнув.
—Важка робота… Зараз ви вже три місяці безробітний і не стоїте на біржі?-Чюя кивнув.-Ви покинули роботу через той інцидент, чи не так? Ким був ваш останній, якщо так можна сказати, клієнт? Коли все почалося? Розкажіть мені все.
Чюя навіть не поворухнувся і сухим, мов старе дерево, голосом, механічно відповів:
—Мою історію вам передав мій психіатр, можете прочитати.
—Я не психіатр, а психотерапевт, мені потрібно почути від вас причину такого стану. Лише так я зможу вам допомогти, якщо ви звісно ж хочете повернутися до нормального життя. Ми стоїмо на одному місці вже дев’ять тижнів, Чюя. Я бачу, як ви згораєте. Я лише намагаюся допомогти.
Огай бачив, як від сліз червоніють очі Чуї. Пацієнт сильніше вчепився в крісло.
Огай мовчки дістав зі столу упаковку серветок і простягнув йому.
—Не поспішайте, у нас є час.
Чюя нервово перебирав тонкими блідими пальцями обережно складену паперову серветку.
—Все почалося минулого року. В цю пору. У травні.
Морі, що переглядав картку Чюї, кинув своє заняття і нетерпляче засовався на стільці.
—Ви не будете проти, якщо я буду час від часу ставити додаткові уточнюючі запитання?-обережно запитав лікар.
Чюя байдуже знизив плечима.
—Гаразд, як вам заманеться.