Episode-02

Приєднуйся до нас! Стань одним з нас. Стань нашою караючою десницею. Знищ наших ворогів!

У пітьмі були лише двоє – Куроґане Кей та Янгол. Куроґане нескінченно боровся з Янголом, щоразу програючи… і все починалось спочатку…

Раптом темряву освітив дивний незрозумілий малюнок – руна. Вона спалахнула зловісним багряним полум’ям і заволала.

Приєднуйся до нас!

Слідом з’явилися ще кілька рун. І ще, ще, поки нарешті вони не заполонили собою усю пітьму навколо. І разом вони прокричали:

ТИ ПРИЄДНАЄШСЯ ДО НАС! ТВОЯ ДОЛЯ ВИРІШЕНА НАПЕРЕД! ТИ БУДЕШ ОДНИМ З НАС!

І голоси Янгола та рун громом віддавалися в голові Кея.

Нескінченний бій та зла, жорстока усмішка… не Янгола… його…

Замахнувшись, Кей впечатав кулак у… повітря? Насилу відкривши очі, він побачив над собою незнайому стелю та почув писк медичних приладів.

С великими труднощами він сів на кушетку. Озирнувшись та прогнавши залишки сну, Кей почав відновлювати в пам’яті останні події. Він прибув у Токіо-3… зустрів каптана Кацураґі… батька.. став пілотом Євангеліону-01… Клеймора… бився з Янголом Сакіїлом… та програв…

Повільно він підніс тремтючу пуку до обличчя. Його очі краще за все висловлювали його стан – гіркота і страх відображалися в них! Він програв! І тепер… а що тепер? Янгол зруйнував світ?

Кей важко підвівся та рушив до вікна – він знаходився у абсолютно цілісінькому Гео-Фронті. Лише пару впавших зі «стелі» будівель руйнували цілісну картину підземного міста.

Невже все минулося? Але як? Він же програв!

Озирнувшись, Кей швидко знайшов свої особисті речі та дістав плеєр з навушниками. Слухаючи музику та спостерігаючи за майже безлюдним Гео-Фронтом, він ще довго знаходився в прострації, поки в палату не увійшла медсестра.

–О, Куроґане-сане, ви прокинулися! – зраділа вона. – Треба терміново повідомити про це капітана Кацураґі та доктора Акаґі!

З цими словами, медсестра втекла. Кей бігло глянув на неї та продовжив роздивлятися пейзаж за вікном…

***

–Вияв Шостого Дитя, запуск Єви-01 та ліквідація Третього Янгола. На даному етапі немає жодних відхилень. – коротко описав нещодавні події Ґендо.

Усі шестеро членів Комітету Безпеки забралися сьогодні в повному складі. Всі, включно з Ікарі Ґендо. На наступний ранок після бою, Ґендо рушив до конференц-зали, де він спілкувався з голограмами решти членів комітету.

–За винятком колосальних затрат на відновлення Клеймора! – їдко помітив один з членів комітету під номером 05.

–Ніби SEELE коли-небудь страждали від нестачі бюджету.

–Слідкуй за своїми словами, Ікарі! Твоя робота скеровувати Євангеліони в бій та привести до дії «Проєкт»!

–Така ціль Nerv’у! – підтвердив номер 03.

–І який сенс мені про це нагадувати? Це війна, і на війні гинуть люди. І те, що Клеймор «було пошкоджено» – лише вдача, що ми знайшли компетентного пілота.

Кожен раз, проводячи цю зустріч, Ґендо насилу стримував себе. Адже скупість SEELE могла сперечатися з будь-яким олігархом. Найменша подряпина на броні Єви могла викликати крики, не кажучи вже про руйнацію Токіо-3 – ще однієї інвестиції SEELE. Щоразу Ґендо мав пояснювати їм, складність та небезпеку кожного тесту, кожного запуску Єви.

Не зважаючи на цілі SEELE та його чола – Комітету Безпеки, які заходять значно далі будь-яких людських понять, жадібність та власний достаток, здавалось, було єдиним, що їх турбує.

Лише усвідомлення фінальної мети не давало Ґендо облаяти їх та послати куди подалі.

–Твій син дійсно виявися непоганим бійцем, Ікарі. – помітив 02. – Та він не дурень! Слідкуй за тим, щоб він нічого не дізнався про наші плани! Інакше ми наживемо собі смертельного ворога.

–За шістдесят днів, у Токіо-3 прибуде Євангеліон Mk.02 разом із пілотом. – рівно відповів Ґендо. – Тоді ми підвищимо наші шанси на успіх, розділимо обов’язки пілотів та приховаємо від Шостого Дитя наші секрети. З прибуттям Другого, у нього з’явиться купа нових проблем. Він ні про що не здогадається. Проте мені потрібен третій та четвертий пілоти.

–Ти хочеш розморозити Нульового? На остатніх тестах, він ледве не зірвав наші плани!

–Це наш єдиний вибір. Аби досягти нашої цілі, нам в будь-якому разі знадобляться четверо. Ви знаєте про ці умови.

–Слідкуй за своїм язиком, Ік!..

–Це вірно. – перервав присутніх номер 01. Він сидів навпроти Ґендо і мав найбільше крісло, увінчане янгольськими крилами. Сам він відрізнявся яскравою сивиною та особливим білим візором, що дає його атрофованим очам бачити. – Умови контракту з Ліліт говорять про чотирьох. Гаразд. Розморожуй Нульового. Маєш місяць.

***

–Як я можу судити, ти абсолютно здоровий! – винесла свій вердикт доктор Акаґі.

Пройшло десь півгодини відтоді, як медсестра пішла повідомити про пробудження Кея. Першою прийшла Місато. Вона ледь стримувала щастя, ледве не розплакавшись. Слідом за нею прибула доктор Акаґі. Вона була більш формальною – привітала Кея із вдалою синхронізацією та перемогою над Янголом. Після чого наполягла на останній перевірці стану пілота.

От тільки тестів було занадто багато. Більшість з них Кей навіть не міг усвідомити. Інша частина викликала тільки підозрілі питання.

–Отже, все в нормі? – запитав Кей.

–Саме так. – кивнула доктор Акаґі. – Я взяла трохи твоєї крові для більш складних тестів, і результати їх будуть значно пізніше. Тому ти вже можеш йти додому. – вона повернулася до Кацураґі. – Місато, проведи пілота до його квартири.

–Звісно! – усміхнулася Місато. – Ходімо, Кею.

Залишаючи палату, Куроґане не міг позбутися почуття, що доктор Акаґі щось приховувала. Ріцко, попрощавшись, занурилась у звіти. Купа паперу з різними графіками, формулами та цифрами. Ще більше інформації було на комп’ютері.

Через деякий час, до кабінету зайшла Майя Ібукі.

–Семпає, я принесла останні результати.

–Дякую, Майє. – Ріцко, не дивлячись, прийняла від асистентки планшет зі звітом і взялась читати його. З кожним новим абзацом її брови все більше сходились. Закінчивши читати, доктор Акаґі поклала планшет на стіл та довго та глибоко зітхнула:

«АТ-Поле Сакіїла проникло у Клеймор перед самою його загибеллю… а Єва… поглинула його, забрала енергію Янгола…»

***

Місато вела Кея довгими одноманітними коридорами бази. Не раз Кеєві приходила думка, що вони знов загубились. Проте незабаром вони таки дісталися кабінету з табличкою на дверях «Командир Nerv».

Спохмурнівши, Кей увійшов слідом за не менш кислою Місато. В передпокої сиділа секретарка і щось швидко занотовувала. Побачивши відвідувачів, вона посміхнулась та звернулась до Кея:

–Доброго дня, Куроґане-сане, капітане Кацураґі. Командир Ікарі просив передати вам ось це.

Секретар протягнула пілоту пакет з документами та невеличкий кейс із…

–Пістолет? – шоковано спитала Місато та підозріло покосилася на зброю.

«Glock 24C…напівавтоматичний пістолет під патрон .40 Smith&Wesson. Довгоствольна модифікація пістолету фірми Glock… – швидко оцінив зброю Кей. – Чого б це Ікарі вирішив дати мені зброю?..»

Відкинувши ці думки, Кей дістав пістолет із кейсу та перевірив магазин – п’ятнадцять десятиміліметрових набоїв. Повернувши магазин на місце він роздивився інше складове кейсу. Першим на його очі потрапив коліматорний приціл, а на самому пістолеті Кей знайшов спеціальну планку для кріплення.

«Повний комплект. – посміхнувся про себе Кей. – І все ж таки?»

–Це для самозахисту. – пояснила секретар. – Нажаль, ви, як пілот, є дуже привабливою мішенню для терористів. Звісно у нас є служба безпеки, яка за вами слідкує, але, як ви напевно знаєте, командир Ікарі любить бути готовим до будь-яких несподіванок. – посміхнулась дівчина.

Місато навіть не встигла зупинити її. Секретар протараторила все на єдиному подиху. Не приховавши ні деталі. Ось за це капітан Кацураґі і не могла терпіти цю жінку. Її і питати не треба – все, як на духу видасть.

Тяжко зітхнувши, Місато подивилась на Кея:

–Треба буде повчити тебе стрільбі… хоча я сподіваюсь, тобі ніколи не знадобиться зброя поза Євою…

Кей вирішив ніяк не коментувати його слова.

–А де він буде жити? – раптом запиталася Місато.

Теж зацікавлений цим питанням, Кей поліз у пакет з документами, де знайшов мапу з адресою та ключ-карту.

–На півночі Токіо-3. – відповіла секретар. – Командир Ікарі особисто виділив йому квартиру. Спочатку планувалося, що він буде жити на базі, потім думали поселити його на повер…

–Тобто він буде жити один?! – нервово перебила Місато. – Але ж він ще дитина!

Кей хмикнув про себе та встряв у розмову:

–Мене влаштовує.

–Але ж…

–Нічого страшного, каптане. Я до такого звичний. Все нормально.

Місато така відповідь не сподобалась, але вона промовчала. І заздалегідь припиняючи черговий потік думки від секретаря, швидко покінчила зі своїми справами і повела Кея додому…

***

–Слухай, а нумо заїдемо в пару місць по дорозі додому, добре? – керуючи переклеєну по всій площі автівку, спитала Місато.

–Куди? – Кей відірвався від своїх думок.

–Спершу, до магазину – треба ж відсвяткувати твою перемогу! – весело відповіла Місато і додала з таємничими нотками. – А потім – в одне дуже кльове місце…

***

Вони заїхали до магазину і Місато без задньої думки накупила купу пачок локшини швидкого приготування, три величезних піци та ящик пива. Перший час Кей просто оторопіло дивився на це, а потім махнув на все рукою. Наразі його думки були зайняті іншим.

Вони їхали пустинним містом, в яке тільки-тільки поверталося життя. Люди виходили зі сховищ та поверталися до свого повсякденного життя. Працювали магазини, торгівельні центри, парки розваг. Все те, чого Кей ще не бачив у Токіо-3. Але минулий бій не залишився без наслідків. Вони відображалися на зруйнованих будівлях, розчавлених автівках, обличчях людей. Заходячи до магазину, Кей чув їх розмови. Всі вони стосувалися Янгола. Хтось ховав рідних, хтось відкопував майно. Хтось сварив нездару-пілота дивовижного робота, що причинив не менше руйнацій, ніж Янгол.

Це була справжня війна. Із справжніми ворогами і справжніми втратами. Те, що Кей ненавидів усім своїм серцем.

–Каптане Кацураґі. – звернувся Кей. – Скажіть, я ж програв бій…

Якщо Місато якось здивувалась цьому питанню, то не видала цього.

–Ти переміг. – відповіла вона. – Ти здолав Янгола та врятував наш світ.

–Але ж це неправда! – підняв голос Куроґане. – Останнє, що я пам’ятаю – це як мені прострілили голову! Я фізично не міг здолати його!

–Чув про берсерків? – не відволікаючись від дороги, спитала Місато. – В стані шаленства вони б’ються до останньої краплі крові а потім нерідко не можуть нічого згадати.

–Тобто ви хочете сказати, що через адреналін я нічого не пам’ятаю? Впав у сказ і перетворився на берсерка в Клейморі?

–Щось таке… – ухильно відповіла Місато.

«Власне, я не сильно і збрехала.»

Кея не дуже влаштувала така відповідь, та він промовчав. Вочевидь, каптан Кацураґі не збиралася продовжувати цю розмову… і якщо не вона бажала приховати від нього правду, то Ікарі…

–Приїхали! – знов пожвавішала Місато і припаркувалась на оглядовому майданчику, на гірській гряді на сході Токіо-3.

–А що тут? – спантеличено запитав Кей, озираючись навколо.

З оглядової площі відкривався вид на Токіо-3, оповитий заходом сонця. З цієї площі місто здавалось ще більш пустим. Посеред нього була порожнеча у вигляді хреста. Просто гола сталева підлога, розділена на величезні шестикутники. По периметру хреста розташовувалися сотні малих будиночків, торгівельних центрів та парків. Але їх було неймовірно мало порівнюючи з порожнечею.

Як раптом пролунало виття сирен і Кей насторожився. З-під землі, на місці того самого порожнього хреста, почали рости будівлі. Одне за іншим. Адміністративні, військові, виробничі комплекси. Всі вони росли прямо на очах. Місто оберталось більш величним та сучасним.

–Неймовірне видовище… – прошепотів Кей.

–Це місто-фортеця. Єдине місто, здатне протистояти Янголам. Новий Токіо-3 – місто, що ти захистив…

***

Квартира виявилась невеликою, проте з непоганою кімнатою, кухнею, душовою кабінкою та туалетом. Повітря всередині було сперте – вочевидь тут давно нікого не було. Кожна горизонтальна поверхня була вкрита товстим шаром пилу.

Кинувши погляд на ліжко, Кей мовчки радів:

«Розетка біля ліжка!»

У коридорі поруч з броньованими дверми стояло декілька коробок з логотипом Nerv’у, про які Кей нічого не знав. Але, якщо вони були тут, в його квартирі, виходить і призначаються вони йому.

Куроґане увійшов всередину та поклав усі покупки на стіл. Місато зайшла слідом і похмуро оглянула кімнату. Вона клацнула світлом, але в цоколі не виявилось лампочки.

«І в цій халупі командир вирішив поселити свого сина?» – сердито подумала вона.

Чхаючи від повітря, повного пилу, Місато пройшла до кінця кімнати та відкрила вікно навстіж. Свіже нічне повітря увірвалось у квартиру. Разом із снігом.

–Це жах якийсь! – висловилась Місато.

–Цілком прийнятна квартира. – не погодився Кей. – Є все необхідне, зайве – відсутнє.

–Ти дійсно збираєшся тут жити? – не могла заспокоїтись капітан.

–Речей в мене не багато. Сам я багато місця не займаю. До того ж, до сьогодні я жив у гуртожитку, тому перспектива пожити на самоті мене цілком влаштовує. – рівно продекларував Кей заздалегідь заготовлену відмазку. І трохи призадумавшись, додав. – А ця квартира мені як раз до душі.

–Ааааргх! – Місато схопилась за голову. – Добре! Роби, як хочеш. Але в такій пилюці жити неможливо! Треба хоча б прибратися!

–Не заперечую. – кивнув Кей.

В результаті капітан та пілот прийнялись за прибирання. В першу чергу, вони внесли коробки, що стояли біля дверей, у кімнату та знайшли там лампочку. Коли в кімнаті запанувало світло, та стала здаватись ще більш брудною, а Місато – ще більш похмурою…

***

–В-ви ж були у лікарні? – невпевнено запитала доктор Акаґі.

Вона та Ікарі Ґендо стояли на розбитому та занедбаному оглядовому майданчику,  що відкриває вид на величезний ангар, де, наполовину залита затверділим бакелітом, скорчилась гігантська жовто-біла фігура Євангеліону. Її єдине око досі невпинно дивилася у центр майданчику, де стояли Ґендо так Ріцко. Здавалось, гнів, лишившийся ще з часів невдалого експерименту, і досі палає в порожній очниці циклопа…

Але Ґендо без страху, наче насміхаючись, дивися на Євангеліона за давно розбитим вікном.

–Я-як та Р-Рей? – ще раз спитала Ріцко.

Щоразу, залишаючись з командиром наодинці, доктор Акаґі переставала бути тією впевненою головою техвідділу. І причина була не тільки в його похмурості.

–Вона в нормі. – рівно відповів Ґендо.

–А-а-а ваш син? Після випадку з б-берсерком, я не думаю, що він погодиться знов пілотувати Єву…

–Він погодиться. – твердо відповів Ґендо. – В цьому можна не сумніватися. Більш того, його успіхи і навички дають нам можливість реактивувати Єву-00. У випадку повторення сказу Нульового, Клеймор зможе легко його заспокоїти.

–Але я все ж таки д-думаю, що варто якось змотивувати… його… – невпевнено закінчила Ріцко.

–Поясни.

Ріцко ковтнула слину та зібралась з силами:

–В-він бився тільки через ненависть до вас. – на одному видиху відповіла вона. – Він просто робить так, щоб було не так, як ви задумали.

Ґендо не здивувався подібній думці. Більше того, саме на неї він і розраховував.

–Допоки він гадає, що йде мені наперекір, його можна використовувати…

***

–Їсти подано! – урочисто оголосила Місато.

Кей з підозрою витріщився на напівфабрикати, розігріті у мікрохвильовці, і обережно взяв шматочок. Але той одразу ж випав із паличок для їжі. Кей насупився та спробував знову. В цей раз вийшло трошки краще.

Тим часом Місато вже залпом висушила банку пива і видала переможне:

–Йяааа!!!

Але помітивши Кея, запитала:

–Ти чого?

–Я не вмію їсти  паличками… – прибито відповів пілот.

–Ой, та не бурчи! – відмахнулась Місато. – Це просто!

І продемонструвала свою майстерність, в одну мить спорожнивши свою тарілку. Кей уважно наглядав за нею, стараючись нічого не проґавити, але Місато була надто швидкою і Куроґане нічого не розгледів. Кинувши це діло, він прийнявся пробувати самотужки. Через три спроби він таки зумів донести їжу до рота… пригнувшись максимально близько до тарілки…

–Ну як, смачно ж? – спиталась Місато. – А головне швидко і недорого!

–Досить поживно. – рівно відповів Кей.

–Це що-за реакція така? – насупилася Кацураґі.

–Зазвичай я не їм напівфабрикати.

–Так! Слухай сюди! Ти хлопець, чи ти де?! –Місато залізла на стіл та схопила Кея за голову. – Веди себе, як хлопець!

Кей кивнув та прийнявся енергійно їсти. Місато ще довго дивилась, як Куроґане через паличкове страждання вминає свою порцію.

–Що ж! – вона спустошила ще одну банку пива і струснула головою. – Тепер ти будеш жити тут, в Токіо-3! – констатувала вона. – То звикай до міста. І якщо щось знадобиться – звертайся до мене, не соромся! А, і ще тобі підібрали школу…

–Кого?! – ледь не подавився Кей.

–Школу! – посміхнулась Місато. – Там ти продовжиш свою освіту, знайдеш нових друзів та займеш…

Кацураґі казала абсолютно впевнено, з виразом обличчя людини, що дуже хотіла б повернутися в ті часи. Та Кей був іншої думки.

–В школу?! До цих малолітніх дегенератів та садистів-вчителів?! – його обличчя скривилося так, наче він з’їв запліснявілу локшину. – Я став пілотом Клеймора і не думав, що доведеться ходити до школи… я сподівався, що більше ніколи не потраплю до цих пекельних інкубаторів!

–Ой, та не бурчи! – відмахнулася Місато. – Це ти ще коледжів не бачив.

Це Кея зовсім не заспокоїло, проте він взяв себе в руки та замовк.

–А тепер, марш в душ! Там усі твої негаразди змиються! Ванна – це пральня життя…

***

«Пральня життя… теж мені… в ванній я тільки і роблю, що згадую свої негаразди…» – подумав Кей, підставивши тіло під струмені гарячої води.

Перед його очами постала сцена бою… Щоразу Кей проганяв його у своїх думках, гадаючи, як можна було б вчинити… але все одно все закінчувалось берсерком. Кей уявляв, неймовірно чітко, як в сказі носиться містом і знищує Сакіїла… щоразу перед його очами спалахували зелені та червоні барви АТ-Полів… і щоразу без можливості вийти на вдалий фінал.

Зітхнувши, Кей повернув голову до дзеркала. Його мокре волосся впало но обличчя та прикрило очі. І на мить він побачив, як на нього дивиться… дивиться сам Куроґане Кей, та з червоним та зеленим очима. А на губах грає безумна крижана посмішка…

Лише на мить, і видіння закінчилось… і Кей не надав йому значення.

«Хочу спати…» – тільки і подумав він…

***

Щойно Кей вийшов із душу, його одразу ж безцеремонно зайняла Місато, заринута у власні думки.

«Так раптово обрали Шосте Дитя… – гадала вона. – Інститут Мардук тільки-но помітив його, так одразу вирішив викликати, навіть не провівши попередні дослідження… Проте за Третє, Четверте та П’яте Дитя вони вирішили грамотно забути… а Шостий…

Хлопець тільки-но приїжджає до Токіо-3, так одразу ж нападає перший Янгол… наче очікував на Кея… А командир Ікарі хитрістю та тиском змушує власного сина кинутись у бій проти такої істоти…»

–Ми перемогли, але я чогось теж… не дуже радію…

***

Поки Місато займала ванну, Кей почав розбирати своє майно і коробки від Nerv’у. Власну сумку він одразу спустошив та розсував усі речі по тумбочкам та шафі. І прийнявся за коробки. В них виявилось були шкільні форма та знаряддя, набір техніки від Nerv – ноутбук, смартфон та годинник військового зразка, а також кілька патронних цинків – заводські коробки для набоїв з оцинкованої сталі. Плюс знаряддя для догляду за зброєю.

«Він мене що, до війни готує?.. – трохи спантеличено подумав Кей. – А в електроніці напевно жучки.»

Пілот обережно відкрив годинник та досить швидко знайшов шуканий об’єкт.

«Хм… в наш час з довірою тяжко.» – подумав Кей, розглядаючи мініатюрний чіп.

Обережно сховавши його в окрему коробочку, пілот поліз в папку з документами. Там були новий паспорт, ключ-карти від головного контрольно-пропускного пункту до штаб-квартири, дверей ангару, командного містка та до квартири, якою він вже встиг скористатись. Окрім цього, Кей знайшов там пачку зшитого паперу. На титульній сторінці було написано: «Особова справа. Куроґане Кей»

«Моя легенда?»

Відкривши з першої сторінки, він прийнявся читати свою «нову історію походження»…

***

Відкриті двері та ляпанці по підлозі повідомили Кеєві, що Місато вийшла з ванни. До того моменту пілот вже встиг дочитати свою легенду та наразі фіксував ключові моменти. Легенда ховала немалу частину його життя та покращувала іншу. Навіть його навчання в школі було виправлене на відмінне з ухилом в спорт та заняття в страйкбольному клубі.

–Що ж ти задумав, Ікарі…

–Кею. – гукнула його Місато.

Хлопець підняв очі на каптана, що стояла перед ним в одному мокрому рушнику. Втім, це схоже її зовсім не турбувало.

–Я хотіла тобі сказати… Дякую!

Обличчя Кея намалювало подив. Місато продовжила.

–Дякую за те, що ти сів у Єву. Дякую, що погодився битись за нас. Дякую, що не втік. Ти ще цього не розумієш, але ти зробив більше, ніж можеш собі уявити. Усі в Nerv вдячні тобі…

Кей уважно вдивився в Місато, намагаючись вловити сенс. Кеєві рідко дякували, адже все що він робив, він робив тому, що повинен був. Це не було тим, за що йому дякували. Тому подібне для Кея було… незвичним.

–Я лише виконував наказ…

***

Кей майже не виспався. Місато вирішила залишитись на ніч у нього в квартирі, аргументуючи це тим, що «вже так пізно». Все було б нічого, але ліжко в квартирі одне. І хоча Кей завжди тримав себе в руках, все ж йому довелося прикласти чималі зусилля, аби спати, не рухаючись.

Та в результаті, Кей довго не міг заснути і посеред ночі усівся за стіл і, з увімкненою на мінімальний режим настільну лампу, прийнявся розбирати електроніку, вишукуючи приховані пристрої стеження та підслуховування. Витратив він на це часу небагато, тому треба було себе чимось зайняти. Найкраще, що Кей вигадав – то налаштувати ноутбук під себе.

І ось це вже зайняло немало його часу. В результаті Кей заснув близько четвертої ночі в тій самій позі, що й сидів. І всю ніч йому снилися дивні та невідомі йому криваві руни. І аби підбадьоритись, зранку він випив аж три чашки міцної кави з цукром, аби стимулювати мозок.

Остаточно прокинувшись, Кей почав готуватись до школи. Першим, що йому потрапило на очі була шкільна форма. Здебільшого вона йому сподобалась і мало чим відрізнялась від його уніформи Nerv, адже гакуран – японська шкільна форма була заснована прусській військовій формі, а тому мала в собі естетику, близьку Кеєві. Більш того, під піджаком можна було спокійно сховати наплічну кобуру з пістолетом.

Покидавши все необхідне в рюкзак, Кей рушив до школи…

***

Перше враження про школу було ще гіршим, ніж Кей очікував. Окрім вже набридлих одноманітних коридорів і класів, уроки, на яких Кей не взнав нічого нового, чи корисного.

А ще в школі було неймовірно нудно. За останній рік вчитель навчив Кея дисципліні, але це не означало, що йому подобалось сидіти смирно. Ба, тепер він ще й має керувати Євою – неймовірною воєнною машиною! І раптово його запал остудили найжорстокішим чином. Сидіти по півдня у класі та слухати те, що йому ніколи в житті не знадобиться.

Кей хтів якомога швидше опинитися в кокпіті Клеймора. Відчуття масивного сталевого тіла меха міцно засіло в його голові. І хоча він і був у кабіні всього раз, під час бою, але там він відчув себе спокійно та тепло, наче вдома…

Була ще одна деталь. Цікавість. Під час бою з Сакіїлом Кей не міг побороти відчуття, наче Клеймор… дихав… він не був простим мехом, простим роботом, він був живим. Так здалося Кеєві. Він наче чув його голос, сидячи в кокпіті… ні, не той голос, що приходить у снах, а голос, що направляв його. Казав йому, що та як робити. Наче підсвідомість та інстинкти, але йшли вони від Євангеліону…

Водночас з захопленням, відчутим під час бою, Куроґане так само і боявся його. Він боявся Єви і того холоднокровного та розумного безумства, що вона випромінювала. Всі інші з Nerv’у схоже зовсім цього не помічали, або просто звикли. Але Кей ніяк не міг викинути його з голови.

І незважаючи на все це, Куроґане так само хотів повернутися до кокпіту…

З цими думками Кей вперше зайшов у свій новий клас слідом за вчителем.

–Підйом. – гучно наказала староста класу.

Всі учні піднялися. Хто слухняно, а хто мляво.

–Уклін. Сісти.

–Доброго ранку, клас. – привітався вчитель. – Сьогодні до вас перевели нового учня. – він вказав на Кея. – Представся, будь ласка.

–Так точно. – кивнув пілот.

Він встав обличчям до учнів, склавши руки за спиною, і голосно представився:

–Моє ім’я Куроґане Кей.

І на цьому замовк. Весь клас в очікуванні дивились на нього, але Кей не вимовив більше ані слова. Хоча і закралася до нього думка, що він зробив щось не так.

–Куроґане-куне, додай що-небудь про себе. – трохи нервово попросив вчитель.

Кей не ворухнувся. Проте обличчя його вкрилося потом.

«Що-небудь – це що?! – в паніці думав він. – А головне – нащо?!»

–Я ніколи не жив в Японії, – після довгих секунд роздумів почав він, – саме тому моя японська на досить низькому рівні…

–Так он чому ти мовиш з таким явним акцентом. – перебив його один із учнів. – Жив у Нігерії?

–Ні, тільки в Україні. – відповів Кей запитуючому.

То був невисокий хлопець у великих круглих окулярах, з веснянкуватим обличчям та русявим кучерявим волоссям. В руці він, не приховуючись, тримав камеру, скеровану прямісінько на Кея.

–Аїдо! – підняв голос вчитель. – Припини знімати!

Невинно посміхнувшись, Аїда поклав камеру на стіл та підняв руки у мнимій капітуляції. Проте Кей не сумнівався, що камера продовжує його знімати…

***

Покінчивши з вітаннями, Кей зайняв порожнє місце біля вікна і озирнувся. Наскільки йому було відомо, в цьому самому класі мала вчитися і та дівчинка з блакитним волоссям. Але з часів першого бою, Кей її більше не бачив.

Аянамі Рей… за вечерею каптан Кацураґі розповіла йому, що ця дівчинка була їх єдиним доступним пілотом для Єви, поки не приїхав Кей. Ще Місато казала, що Аянамі мала керувати іншим Євангеліоном. Прототипом – Євою-00. Але під час одного з тестів Єва сказилася та взялася трощити ангар. Капсулу вилучили в екстреному порядку, та, в процесі цього, пілот жахливо постраждала. І Кей на власні очі бачив, наскільки. Вона була схожа не недомумію, наполовину замотана в бинти та пов’язки.

Аянамі ледь могла рухатись. І, якби Кей відмовився пілотувати, цій слабкій дівчинці з блакитним волоссям та таким байдужим поглядом довелося б залізти у Клеймора та вийти на бій з Сакіїлом. Від однієї думки, що Ікарі змушує її так страждати, керуючи Євою, Кей сповнювався люттю…

Аянамі Рей… вона чимось притягувала погляд. Звичайно, дівчина з такою зовнішністю обов’язково притягуватиме погляди кожного, але, коли Кей зазирнув у її очі… в ті темні рубінові очі… він побачив безмежну порожнечу… в них не відбивалося світло, в них не відображалися емоції… в них не було нічого, окрім нескінченної Безодні, що палала кривавим мороком…

***

Щойно уроки скінчились, Кей ледь не бігом залишив школу та рушив до Гео-Фронту. Щодня після школи його очікують тренування. Бойові, наукові, психологічні, тактичні та синхро-тренінги. Існують вони лише з двома цілями: підняти характеристики Кея, як пілота та зайняти його вільний час в перерві між битвами з Янголами.

Сьогодні для Кея мали провести експрес-курс по усім видам тренувань, як на перший раз. Прийдучи у штаб-квартиру Кей ще деякий час блукав коридорами, поки нарешті не почув гучний голос доктора Акаґі:

–Що означає «ночувала з Кеєм»?! – ледь не волала вона.

–Вчора вже було пізно їхати додому. – виправдовувалась Місато. – Сама знаєш – воєнний стан.

–Я тільки знаю, що, після Каджі, ти ніяк не можеш знайти собі місця! – суворо помітила Ріцко. – Місато, Кей – дитина. Не треба…

–Я і без тебе знаю, хто він. – холодно відрізала капітан Кацураґі. – І не потребую твого нагадування. Я не збиралась і не збираюсь його спокушати!

На деякий час голоси замовкли. Потім Ріцко сказала м’якше:

–Я знаю, що він дуже схожий на Каджі. Я це одразу помітила…

–Доброго дня, докторе Акаґі, каптане Кацураґі. – Кей увійшов у кабінет.

Місато і Ріцко миттю замовкли та осіклися. Секундне замішання швидко пройшло і Місато посміхнулась пілоту:

–Привіт, Кею-куне! Як перший день в школі?

На цьому питанні обличчя Кея сформувало букву «зю», чим викликало дзвінкий сміх Місато.

–Гаразд, Куроґане-куне, – встряла доктор Акаґі, – сьогодні ми коротко пройдемося по кожному тесту, щоб перевірити твої характеристики. – вона дістала планшет для паперу. – А почнемо ми з синхро-тренінгу. Майє-кун, – доктор Акаґі повернулась до свого асистента, – проведи його в роздягальню та видай форму. А потім – до симулятора…

***

Асистент доктора Акаґі – старший лейтенант Ібукі Майя, виявилась досить молодою та милою дівчиною. Їй ледве стукнуло двадцять п’ять. Проте виконувала вона свою роботу з великою завзятістю, досвідом та вправністю.

А щодо її характеру Кей ніяк не міг скласти два і два. Йому здавалось, що в обстановці Nerv’у, будь-яка людина стає такою ж холодною та черствою, як Ікарі. Тим паче під його керівництвом. Проте Ібукі Майя, як і Кацураґі Місато впевнено руйнували такий хід думок. Усім своїм видом вона викликала спокій та тепло.

Майя провела Кея до роздягальні і дала йому спеціальний костюм, складений у поліетиленовий пакет. А сама із сором’язливим видом вийшла назовні.

Перше враження про протиперевантажувальний контактний комбінезон були в Кея змішаними. В першу чергу, костюм уявляв собою чорний цільний комбінезон, який обволікав пілота від шиї до п’ят. Другим шаром на ньому йшов щільний прошарок, який і захищав від перевантажень. Він був сантиметрової товщини, та мав форму футуристичної лицарської броні.

Але була і друга сторона. Сторона, яка в корені руйнувала першу – костюм був на п’ять-шість розмірів більшим. Тут вмістилося б як мінімум двоє Ікарі. І ще місце залишиться. І це не кажучи вже про Кея.

–Старший лейтенанте… – звернувся Кей до Ібукі.

–Можна просто Майя. Щось сталося? – у дверях з’явилося трохи почервонівше обличчя Ібукі. Проте, побачивши, що Кей вже вдягнув комбінезон, вона розслабилася та увійшла до роздягальні.

–Цей костюм завеликий. – пояснив Кей. – У вас нема меншого розміру?

–А, так ти за це. – легенько посміявшись, Майя підійшла до пілота та вказала на синю кнопку під броньовою пластиною на зап’ясті. – Натисни оцю кнопку.

Не впевнений, що має відбутися, Кей натиснув кнопку. Пролунав звук пилососу, і по спеціальним вентиляційним каналам з-під комбінезону було висмоктане усе повітря, а сам костюм стиснувся до ідеального розміру, повністю повторюючи тіло пілота. Кей відчув невеликий комфортний тиск з усіх боків.

–Вау… – тільки і зміг вимовити Кей. – Круто…

–В ньому ти виглядаєш, як пілот Ґандаму! – посміхнулась Майя. – Справжній захисник людства!..

***

Майя відвела Кея до кімнати синхро-тренінгу. Пілот заліз до імітатора контактної капсули, яка повторювала оригінал в повному обсязі. В цей раз Кей розгледів на капсулі напис: «EVA-01/CLAYMORE». Цей же ж текст було виведено на рукаві контактного комбінезона та на броні Єви.

Весь тест проходив наче на відстані від Кея. Все що він мав робити – це сидіти у капсулі та зосередитись на синхронізації. Однак це, як виявилось, не так просто. Під час бою Кей взагалі не думав ні про що. Він просто біг та бився. Це було природньо, ним керували ті самі інстинкти і рефлекси, що змушували його невелике людське тіло рухатись, дихати. Поки він сидів всередині справжнього меха, він відчував його, як себе. Клеймор рухав руками, ногами, оголяв клинки та рубив Янгола так само, як би це робив Кей самотужки. В цей час його власне тіло рухало важелі, натискало клавіши всередині капсули. Нічого з цього Кей не помічав. Кей керував Клеймором, а Клеймор керував Кеєм.

Зараз він мав зосередитися на цьому почутті. Але в стерильних умовах імітаційної капсули це виявилось не так вже й просто. В результаті Кей весь тест просидів, намагаючись запевнити себе, що він знаходиться в справжній Єві.

Бойові ж тренування виявилися просто чергою звичайних вправ, на кшталт: ходити, бігати, стрибати, цілитися, стріляти і тому подібне. На першому ж подібному тренуванні доктор Акаґі вирішила, що це не те, на що треба робити акцент. І пообіцяла, що в подальшому бойові тренінги будуть лише для підтримки форми пілота.

От найбільші проблеми для Кея викликали психологічні тренування. Адже їх безпосередня ціль – це проекція АТ-Поля. Ця незрозуміла зброя, що доступна як Янголам, так і Євам, створювалось найнеочевиднішим чином – невідомим. Навіть доктор Акаґі не могла до кінця зрозуміти природу цього поля, не кажучи вже про те, як його використовувати.

Вона лише висунула здогадки того, як воно створюється. Вірогідно його можна було створити сильними емоціями… але перспектива перед кожним боєм вдивлятися в обличчя Ікарі, аби достатньо розізлитися, Кея не дуже тішила…

***

Так пройшло два тижні. А в школі вже почали підозрювати, чим займається Куроґане. Воно було й не дивно – з’являється неймовірна надістота, яке стало важким іспитом для міста-фортеці. Проти нього з надр цього самого міста виходить на бій не менш неймовірний мех – Євангеліон. Місто переходить у воєнний стан, магазини та школи закриваються. І через два дні до них переводять нового учня, нелюдимого та відстороненого від інших, який на слова вчителя відповідає: «Так точно», «Виконую», «Так, сер».

Було б навпаки дивно, якби це не викликало підозр.

А сьогодні в школу прийшла ще й Аянамі Рей.

Ледь її побачивши, весь клас завмер. Завмер і Кей. Вперше побачивши її без пов’язок та бинтів, він вразився її моторошною красою. Висока для свого віку, струнка, з гладкою мармуровою шкірою. Гострі колінки та круглі підтягнуті груди. Ніжне блакитне волосся обрамляло її кругленьке обличчя. Гостреньке підборіддя високо підняте…

Але моторошне було сказано не просто так. Механічна хода Аянамі, різка та неприродня, створювала образ машини. А глибокі рубінові очі заглядали у самісіньку душу. Відірватися було неможливо.. проте дуже кортіло. Ці очі наче вивертали тебе всього назовні…

Аянамі мовчки пройшла на своє місце, прямо перед Кеєм, звернувши на нього не більше уваги, ніж на пилинку на плечі…

Спостерігаючи за Аянамі, Кей забув про все на світі. Не помітив, як почався урок, не помітив ще одного незнайомого хлопця, що прийшов сьогодні до класу.

Той хлопець був вдітий у спортивну форму, хоча не був вчителем фізкультури. Він підійшов до свого місця в середньому ряду.

–О! Привіт, Тоджі! – радісно привітав його хлопець в окулярах, Аїда, що сидів поруч та налаштовував свою камеру. – Два тижні пропустив, на дзвінки не відповідав. Ти де пропадав?

–До лікарні ходив… – ухильно відповів хлопець і нарешті привітався з другом. – Привіт, Кенске.

Аїда, який до цього не сильно робив вигляд, що зацікавлений, різко відірвався від камери та підняв занепокоєне обличчя на друга.

–До лікарні? – з підозрою перепитав Кенске. – Ти ж їх терпіти не можеш! Щось ти заливаєш!

–Ну… знаєш… – зам’явся Тоджі, та все ж таки махнув рукою та вимовився. – Ай, добре! Пам’ятаєш, нещодавно якась фігня на місто напала? Так от, з ним бився величезний мех. Він впав на наш дім та поранив мою сестру! Вона потрапила до лікарні з моторошними переломами…

Кенске слухав друга та повільно і шоковано опускав камеру…

–Сакуру-чян поранено?!

–Так! Що-за дибіл керував тим роботом?! – прогарчав Тоджі. – Він же півміста розніс! Побачив би його, на місці прибив би!

–Ти не перегинай… – пролепетав Кенске.

–Та ну тебе! – відмахнувся Тоджі. – А в класі що? Катастрофічне зменшення населення?

–Евакуація. Все після того ж бою. Мало хто хоче залишатись тут, після того, що було…

–Ну так, певно тільки ти і радий будеш подивитись на справжню війну. – усміхнувся Тоджі.

–Певно… – ані трохи не сперечаючись відповів Кенске. – До речі, новенького бачив вже?

–Новенького?

–Ага. Он той хлоп перевівся до нас, поки тебе не було. – вказав Кенске на Куроґане, що відлюдно сидів біля вікна. – Співпадіння? Не думаю…

***

Почався урок. Вчитель монотонно бубонів про події Другого Удару та його наслідки… Кей знемагав від нудьги. Він вже не раз чув про це і практично слово в слово, передбачав лекцію вчителя.

–Це були часи найтяжчих випробувань для людства. – тараторив учитель. – У дві тисячі п’ятому році метеорит на неймовірній швидкості влучив у Антарктиду. Удар викликав миттєве танення льоду, що привело до швидкого збільшення рівня води в океанах. Через зміщення земної осі різко змінився клімат – планета перетворилась на «світ снігів». Вимерло декілька тисяч видів тварин. Загинула половина населення планети…

Всі ці слова Кей вже чув багато разів з усіх офіційних джерел. Але якщо взяти неофіційні, до яких він свого часу також звертався, то все ставало занадто неоднозначним.

В одних джерелах вказано, що то був величезний метеорит, що рухався зі швидкістю в десять відсотків від світлової! Проте в інших сказано, що метеорит був дуже малим, але рухався зі швидкістю від дев’яноста до дев’яносто дев’яти відсотків! І все це були офіційні джерела, які суперечили самі собі.

За неофіційною ж інформацією, метеориту взагалі не було. А був якийсь науковий експеримент з невідомою формою життя.

Кей не знав чому можна вірити, та й не сильно переймався. Другий Удар – це не те, що має його турбувати…

Від нудного голосу вчителя усі в класі вже хилилися до сну. І Кей не був виключенням. Як раптом в його кармані завібрував телефон. Трохи здивовано пілот відкрив отримане повідомлення від «Однокласника-07» та швидко прочитав його:

«Це правда, що ти – новий пілот меху? Так/Ні»

Перечитавши повідомлення Кей обережно озирнувся.  Кей не сумнівався, що такі питання виникнуть, але гадав, що це станеться пізніше. Нарешті він помітив, як йому з-під парти махала рукою якась дівчинка.

Нова вібрація та нове повідомлення:

«Це правда?»

«Так/Ні»

Кей зітхнув. Він був готовий до такого питання. Більш того, він вже отримав відповідне розпорядження, як себе поводити в цій ситуації. І слідуючи йому, Кей надрукував відповідь:

«Так»

Проте те, що відбувалося далі, Кей ніяк не міг уявити, чи перебачити. Увесь клас в єдиному пориві відірвався зі своїх місць та кинувся до пілота з нескінченними питаннями:

–Ти правда пілот?

–А як виглядає кабіна пілоту зсередини?

–А як називається мех?

–А яка у нього суперзброя?

–Тобі було страшно пілотувати?

–А звідки в тебе цей шрам?

–В тебе є дівчина?

Сотні питань сипалися на Кея, як із кулемету, і він втомився повторювати:

–Це секретна інформація…

Але питання не закінчувались. Та коли прозвучало наступне:

–Ти спецагент?

Кей не витримав та гаркнув:

–Досить!

Весь клас замовк на секунду і Кей встиг вставити останню відповідь:

–Це секретна інформація! Я міг би сказати вам… але мені доведеться вбити вас.

Але навіть ці слова не змусили клас заспокоїтися.

І лише Аянамі Рей мовчки сиділа, уткнувшись у вікно, відчужена від усього.

І лише Судзухара Тоджі мовчки сидів та похмуро дивився на новачка.

І лише Аїда Кенске мовчки сидів та уважно слухав, нікого не перебиваючи та сподіваючись почути хоч щось цікаве.

І лише Хоракі Хікарі – староста класу, мовчки сиділа та намагалась не відволікатись від розповіді вчителя.

І лише вчитель, наче не помічаючи того, що навколо коїться, продовжував свою розповідь, театрально дивлячись у вікно.

Нарешті Хікарі не витримала:

–Гей, ви! Зараз урок взагалі-то! Можна тихіше?!.

***

Врешті решт урок закінчився, і Кей зумів вирватися із мертвої хватки однокласників. Купивши собі сендвіч в буфеті, він вибрався на дах школи та, усівшись під водонапірну вежу, прийнявся спокійно обідати.

Нарешті один…

–Привіт, Куроґане-куне! – пролунав голос поруч.

Тяжко зітхнувши, Кей повернув голову та побачив Аїду Кенске. Той, як завжди з камерою, зацікавлено розглядав Кея. Довго Кей не дивився на однокласника. Кивнувши, він повернувся до обіду.

–Слухай, ти ж пілот, вірно? А ти можеш провести кого-небудь до Nerv’у?

Кей знов відірвався від їжі та повернувся до Аїди, дивлячись на нього, як на божевільного. Такого дурного питання пілот точно не очікував.

–Виключено. – відрізав він.

–Шкода… – схоже, що відповідь не дуже засмутила Аїду. – Хоча цього варто було очікувати. А скільки тебе тренували пілотуванню? – раптово поцікавився він.

Над цією відповіддю Кей вже поміркував, адже це не було секретом. Та й від цього хлопця було не так просто відвертітися – Кей вже не вперше помічав, як той за ним слідкує. Куроґане вирішив трохи підіграти:

–Ніскільки.

Очі Аїди зробились з п’ять копійок.

–Це як, ніскільки? Тебе відправили непідготовленим?!

–Саме так. Я прибув за півгодини до бою.

Але Аїда схоже не повірив йому, та продовжив допит:

–А що ти можеш сказати про Аянамі Рей?

«Що? – Кей ледь не подавився. – До чого тут Аянамі?»

–Я з нею не розмовляв. – відповів він у голос.

–Не новина. – відмахнувся Аїда. – З нею ніхто не розмовляв. Ну а що ти про неї думаєш?

Кей промовчав, розмірковуючи над відповіддю, і нарешті, доївши свій сендвіч, сказав:

–Вона цікава.

–Ого! Ніколи і ні від кого я не чув подібної думки про Аянамі! – заволав Аїда. – Але так. Мені вона теж цікава. Така безпристрасна та таємнича… – мрійливо закінчив він.

Кею вже набридло вислуховувати цього хлопця. Він різко підвівся та рушив до виходу, ігноруючи вигуки Аїди. Але в дверях він зіткнувся із ще одним однокласником у спортивному костюмі.

–Кен… – почав він, та побачивши Кея, викривився в зневазі та гніві.

Розмахнувшись, він з усієї сили вдарив Куроґане у щелепу. Та так, що той відступив на кілька кроків! Проте Кей не впав, він устояв на ногах та схопився за щелепу, яка дратуючи занила.

Повернувши на нападника крижаний погляд, він добряче налякав його. Проте хлопець не розгубився та знов кинувся на Кея.

–Тоджі! – спробував зупинити його Аїда.

–Виродок! – заревів Судзухара Тоджі. – Через тебе ледь не загинула моя сестра!

–Он як… – байдуже відреагував Кей.

Це ще більше взбісило Судзухару, і той прийнявся наносити удари один за одним. Та в цей раз ефект несподіванки був нульовим і Куроґане з легкістю, наче граючись, ухилявся від кожного удару Судзухари. А бив він прицільно та сильно.

Підгадавши момент, Кей схопив руку Тоджі та, використовуючи її, як важіль, повалив того на землю обличчям в сніг, а руку вивернув.

Його власна рука кинулась під піджак і в наступну мить до затилку ворога був приставлений Glock…

Аїда хотів було щось викрикнути, та схоже вирішив, що промовчати буде безпечнішим для всіх – нема чого нервувати озброєну людину. Тоджі ж у цей момент був не таким розумним. Він почав кидатися, намагаючись вирватись із мертвої хватки Кея. Він постійно сипав лайки.

–Самі винні. – спокійно почав Кей. – Сирена звучала для всіх. Всі такі розумні, вважають «пронесе», «шанс, що саме по нам влупить мізерний». Та коли ракета залетить у твоє вікно, почнете жалітися на ППО, на військових… на всіх, але не на свою тупість!

Очі Кея палали. Дике полум’я люті, гніву та зневаги. Цей цивільний… такий як і всі інші. Вони…

Аж раптом Аїда набрався сміливості та кинувся на Кея і своєю вагою відкинув того в сторону. Пістолет випав з руки. А обличчя Кея вкрилося товстим шаром снігу.

–Ти що робиш? – тремтючим голосом зажадав відповіді Кенске.

Кей валявся у снігу намагаючись прийти у себе. «Що Я зробив? А ЩО я зробив?». Чомусь перед його очами щойно майнули… ні, не цивільні, не військові і навіть не Янголи… але що… перед його очами постав солдат, що тримає у тремтючих руках гвинтівку, вбиває беззбройних чоловіків, жінок… дітей… Кея ледь не вирвало.

Повністю збитий з пантелику, він повільно підвівся та підняв пістолет. Чорний пластик зброї, та вага його металевого стволу повернули Кея у реальність, і він усвідомив, що щойно сталося. Кинувши погляд на двох однокласників, він сховав пістолет у кобуру.

–Ви відповідаєте за своїх рідних, та тих, хто поруч. Далеко не завжди ті, хто борються мають можливість слідкувати за цивільними. – він повільно рушив до виходу. Зупинившись у дверях, він додав. – Ви ті, хто може захистити ваших рідних. Не ставайте тягарем. І не патякайте про сьогоднішнє.

***

Яка іронія… Кей став пілотом Єви, захисником людства, як казала Місато, чи Майя. Увесь Nerv вдячен йому. Але люди, котрих він покликаний захищати, дивляться на нього з презирством…

На щастя, Кея подібне не турбувало…

Episode-02

Tokyo-3