Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Приємний жіночий голос м’яко оголосив зупинку. У вагоні сидів лише один пасажир – слухаючи музику в навушниках, він усю дорого уважно дивився у вікно. Гострий погляд темно-синіх очей карбував у пам’яті кожну деталь, що траплялась на їх шляху. Помітивши швидке наближення перону, пасажир підвівся та з речами рушим до виходу.
Він ступив на порожню платформу на півночі Токіо-3, випростався у весь свій невисокий зріст та глибоко вдихнув холодного повітря. То був зовсім ще хлопчик – не більше п’ятнадцяти років. Але погляд його холодних очей та хрестоподібний шрам під правим оком створювали зовсім інакший образ. Рівна осанка, різка та механічна хода ще більше закріпляла його. Коротке синювато-чорне волосся, стягнуте ззаду у хвостик, патлав легенький квітневий вітерець.
Озирнувшись, хлопець суворо оцінив обстановку. Токіо-3 вражав з першого погляду – нехай невелике, проте величне технологічно передове місто, розташоване проміж озером та горою. Щільно забудоване вежами, хмарочосами та будівлями поменше, місто створювало враження бастіону чи замку. Сучасного замку, наповненого електронікою та технікою.
Проте повна відсутність людей доповнювала образ – він здавався замком-привидом. Могутній засніжений замок, ніби із майбутнього.
Сніг у квітні не дивував хлопця. У теперішній реальності було б навпаки дивно не побачити снігу будь-коли. Потужний катаклізм відбувся чотирнадцять років тому. Найпотужніше лихо після вимирання динозаврів. Вибухнула та повністю розтаяла Антарктида, рівень океану різко піднявся, затоплюючи тисячі міст світу. А в деяких випадках і цілі країни разом. Слідом за цим планета відхилилась від своєї звичної орбіти та трохи віддалилась від Сонця. Різка зміна клімату викликала нові повені та урагани. Планета змінилась назавжди. Більшість дітей нового покоління навіть не знають, якою була раніше планета.
Тому вкритий товстим шаром снігу Токіо-3 ніскільки не дивував хлопця. Він і сам належав до цього «другого» покоління.
Натомість хлопець поклав речі на лавку та дістав з карману телефон. То була проста модель без зайвих надмірностей. На екрані відобразилось тижневе повідомлення з фотографією відверто одягнутої молодої дівчини з довгим синювато-чорним волоссям. На фотографії було виведено текст: «Кею, я приїду та підберу тебе. P.S. Диви-но сюди!!!». І стрілка від постскриптуму вказувала на пишні груди дівчини, що погрожувала от-от вивалитись з майки.
Вчергове перечитавши листа, Кей вже не дивувався йому а лише відповів у порожнечу:
–Так, мем…
Та не встиг він сховати телефон, як тишу розірвало виття сирен. А за нею – звуки пострілів та ревіння військової техніки. Слідом – холодний жіночий голос:
«Увага! Загроза вторгнення! Прохання, усім жителям евакуюватися в найближче укриття.»
–Дідько! – вилаявся Кей.
Тільки но він почав набирати номер цієї дівчини, як над його головою на повній швидкості пронісся військовий гвинтокрил. Різко розвернувшись, воєнна машина пірнула у провулок. Слідом за нею пронеслась наступна. Її двигун палав а хвіст було вигнуто під неприроднім кутом. Машина падала. Перший гвинтокрил ледь ухильнувся від нього та кинувся кудись за хмарочос.
Збитий гелікоптер рухнув на автобусну зупинку, розчавивши її. Пілот був ще живий, але ніяк не міг відкрити кабіну. Кей кинувся допомагати та не встиг. В наступну мить гвинтокрил повністю розчавило щось неймовірно велике. Схоже, що в цей момент вогонь досяг паливного баку, адже воєнна машина вибухнула.
Коли дим розвіявся, Кей зумів розгледіти те, що знищило гвинтокрил… то було чудовисько. Неймовірно високе – від тридцяти метрів в висоту, схоже на людину без голови та шиї. Довгі та тонкі руки й ноги були надгнучкими – вони проникали проміж будівлями та хапала гвинтокрили, що так невдало пролітали поруч. На місці людських ключиць красувалася біла кістяна пташина маска. Широкі плечі вкривали масивні білі наплічники. Все тіло істоти було вкрите білястими шипами та наростами. Посеред тулуба випирала криваво-червона куля, навколо якої частоколом стирчали шипи.
Це створіння не вкладалось в жодне уявлення Кея о живих істотах. І ще більше відривало істоту від особистої класифікації Кея той факт, що з її рук виривалися отруйно-зелені промені, що з легкістю розбивали ті гвинтокрили, яких торкались. Один такий промінь пронизав військову машину і та вибухнула токсичним полум’ям. Від вибуху розійшлась потужна хвиля, що зносила смітники, лавки та ліхтарні стовпи. Кей встиг сховатися за міцним будинком, але після вибухової хвилі прийшло полум’я і хлопцю довелось пірнути у кучугур, щоб хоч якось захиститись.
Через кілька десятків секунд до Кея дістався запах сірки, а волосся його встало дибки. Висока напруга пройшлася по повітрю. Виглянувши за кут, він побачив лише палаючі будинки та гвинтокрили. І жодного пошкодження не було на монструозній істоті.
В наступну мить до Кея долинув віддалений звук важких пострілів. Десь за кордоном міста вишукалась колона танків і здійснила потужний залп в сотні стволів. Тони металу миттю налетіло на створіння – точнісінько в криваво-червону кулю. Але…
Жодний снаряд не дістався цілі. В єдиному метрі від неї вони зупинились і через секунду вибухнули. Перед істотою спотворився простір, наче від вогню. Знов потягнуло сіркою та жаром і напруга зросла. Через кілька секунд Кей міг присягнутися, що перед істотою з’явилося зелена напівпрозора стіна, що й зупинило атаку.
В наступну мить над істотою пронеслось кілька винищувачів. Викинули на монстра залп з керованих ракет та полетіли на другий захід. Однак жодна з ракет не влучила у ціль. Надгнучкі руки істоти миттю вихопили в повітрі дві з них. Інші – зіткнулись із зеленим бар’єром. Ракети вибухнули, але не нанесли жодних ушкоджень.
Винищувачі були вже далеко і тільки розверталися для нового удару, та істота виклала свій новий козир. Над головою монстра спалахнув німб отруйного зеленого кольору. Від нього потягнуло жаром, затріскали блискавки, запахло сіркою. Атмосфера нагніталась і в результаті істота піднялась у повітря! Вона злетіла! Наче й не була багатотонним монстром за межею уявлень. Воно вмить здолало відстань до винищувачів, увіткнувши по ракеті в їх борти. Машини вибухнули з жахливим громом. Полум’я затьмарило сяйво сонця, а від гуркіта закладало вуха.
Приземлившись, істота видала страшенний вереск, від якого розривалось серце. Схопившись за груди, Кей впав на коліна. Біль був неймовірним, наче грудну клітину трощили бензопилою. Навіть коли істота замовкла, біль лише трохи послаб.
З океану болю Кея вивів шум мотору. До хлопця з-за кутка виринув синій спортивний автомобіль. Toyota Supra з жахливим дрифтом примчала до Кея. Пасажирські дверцята відкрилися і Кей побачив ту саму дівчину з фотографії. Хіба що вдіта вона була тепер у завузькі брюки, теплі гольф та червону тактичну куртку.
–Мене чекав? – з усмішкою запитала вона, не відриваючи рук від керма. – Застрибай вже!
Не задаючи зайвих питань, Кей хутко закинув свої сумки за заднє сидіння та заліз сам. С диким свистом Supra зірвалась з місця…
***
–Третя танкова дивізія, в бій! – горлав генерал збройних сил ООН Джеймс Едвардс.
–Задіяти РСЗВ! – волав другий генерал – Ерік Воллес.
–Підняти ескадрилью «Фенікс»!
–Не шкодувати засобів! Жодних!!! Ми мусимо знищити його за будь яку ціну!
Більшість вищих офіцерів Об’єднаних Націй зібралась сьогодні у секретній штаб-квартирі, аби разом подолати чужинське створіння. Не одна армія світу приймала участь в обороні Токіо-3. Тисячі танків, артилерії, гаубиць стріляли безперестану. Десятки винищувачів кружляли над монстром. Але все не мало сенсу. Жоден снаряд, жодна ракета, жоден патрон не досягав цілі – все зіштовхувалось із отруйно-зеленим бар’єром.
–Та шляк би його трафив! – вилаяв генерал Воллес. – Його ніщо не бере!
–То он воно… АТ-Поле. – тихо промовив чоловік з найвищої платформи бази.
Йому було близько п’ятдесяти, але вік його ніщо не видавало. Округлі окуляри-хамелеони старанно ховали його очі. Коротка густа борідка була акуратно підстрижена. Лікті стояли на столі, а долоні складались у місток, закриваючи обличчя.
Величезний монітор детально демонстрував наскільки марними були потуги збройних сил супроти монстра.
–Жодна зброя нездатна його здолати. – сказав сивий старий, що стояв праворуч. Хоча для старого він виглядав занадто сповна сил.
Пролунав телефонний дзвінок і один з генералів зняв трубку:
–Так. Так. – кивав він у порожнечу. – Так точно. Буде виконано. – він поклав трубку та голосно віддав наказ. – Підірвати N2-бомбу!..
***
–Уф. Вибач, що запізнилась. Їздити містом, яким вирує Янгол – справа не з простих…
–Янгол? – перепитав Кей. – Ви всерйоз назвали ту тварюку Янголом?
–Ну… це не я давала їм імена…
Кея така відповідь не влаштував, але продовжувати дискусію він не став.
–А ти, я дивлю, вже примірив нашу уніформу. – дівчина кинула короткий погляд на його одяг.
–Так точно. – коротко кивнув хлопець. – Вона доволі зручна.
Форма йому дійсно сподобалась. Вона була зручною та функціональною. Але… чому в науково дослідницького інституту, до якого запросили працювати Кея, була військова польова форма?
Дівчина загорнула віраж на повороті на повній швидкості та, ніяк не помінявшись в обличчі, продовжила їзду.
–А чого це ти, наче за статутом розмовляєш? – раптово спитала вона.
Кей зам’явся та не встиг відповісти.
–Розслабся. Nerv воєнізована організація, та все ж це не обов’язково.
–Та… – тільки і відповів Кей.
Він повернувся до вікна, намагаючись вихопити очима Янгола. Та його погляд зачепився за гвинтокрили, які різко змінили курс, та крилата ракета, що на неймовірній швидкості летіла в Янгола, залишаючи за собою інверсійний слід. На щастя Кей впізнав цю ракету.
– N2-бомба! – одразу вигукнув він.
–Що?! – дівчина різко зупинила машину та виглянула у ліве вікно, придавивши Кея до сидіння грудьми. – Дідько, хутко вилазь!
Двічі повторювати не довелось. Кей ривком відкрив двері та вистрибнув назовні. Швидко оцінивши, звідки прийде ударна хвиля, він кинувся до сусіднього будинку. Дівчина – за ним. В останню секунду Кей стрибнув за кут будівлі, затягнувши з собою дівчину. І в наступну мить пролунав вибух…
***
Монітор спалахнув нестерпним сяйвом, повністю сховавши істоту та найближчі квартали Токіо-3. Через кілька секунд зображення змінилось на перешкоди – камера була знищена.
–Єс! – переможну вигаркнув генерал Едвардс.
–N2-бомба вразила ціль. – спокійно повідомив офіцер поруч. – Що б то не було, йому гаплик! З демоном покінчено, сер.
–Що ж, Ікарі. – генерал самовдоволено повернувся до командира штаб-квартири. – Як ви можете бачити, ваша допомога тут більше не потрібна…
–Отримано відеосигнал з борту Альфа-8. – проігнорувавши генерала, доповів один з техніків – Х’юґа Макото, увесь цей час дублюючий накази офіцерів військам. – Наявна картинка.
Монітор моргнув і показав зображення з камери гвинтокрила.
–Як… – з жахом у голосі прошепотів Едвардс.
Істота стояла посеред полум’я, всередині величезного розплавленого кратеру, у який перетворилися околиці міста. Істота стояла живою… і майже неушкодженою…
Знов пролунав телефонний дзвінок. Генерал Едвардс повільно зняв трубку, руки його тремтіли:
–Так… так… та… Так точно. Виконую. – поклавши трубку, він тяжко зітхнув. Після довгих кількох секунд мовчання, генерал нарешті випрямився і повернувся до Ікарі. – Командире. Ми вже побачили неефективність нашої зброї. Тепер маємо запевнитись у ефективності вашої. Знищте цього монстра!
–Звісно. – рівно промовив Ікарі, підіймаючись з крісла. Він поправив окуляри. – Саме для цього Nerv і існує…
***
–N2-бомба пошкодила його. – доповів оператор. – Однак подальше бомбардування Янгола не має сенсу. За аналізами MAGI, Сакіїл володіє феноменальною адаптивністю. Його АТ-Поле вже пристосувалось до бомби N2 і з легкістю захиститься від нього. До того ж подальше бомбардування, скоріш за все, зруйнує все те, що залишилось від міста.
–Скільки часу займе його відновлення? – спитав Ікарі.
–За розрахунками MAGI – близько півгодини.
–Підготуйте Першого та Рей. Хоча вона, певно, не знадобиться…
***
Вибух сильно не нашкодив їм – він стався на іншому кінці міста та ударна хвиля майже не пошкодила будівлі, що найближче до Кея. Тим не менш наслідки були – як би вони не встигли сховатись за рогом, їх точно відкинуло б на добрий десяток метрів.
Кей допоміг дівчині піднятись.
–Дякую тобі! – посміхнулась дівчина. – Ти мене врятував, Куроґане Кею-куне!
–Жодних проблем. – байдуже відповів Кей. – Не з’явіться ви так вчасно, мені був би гаплик, каптане Кацураґі Місато.
–Просто Місато! – посміхнулась йому дівчина. – Приємно з тобою познайомитись, Кею-куне! Так, допоможи-но мені. – Місато підійшла до своєї машини.
Автівку перекинуло набік і, судячи з її стану, щонайменше два десятки разів. Supra відлетіла далеко від них. Автомобіль потрапив під ударну хвилю, що й відкинула його.
«Міцні ж тут будівлі… навіть N2-бомба суттєво не нашкодила їм. Най вона і вибухнула на такій відстані.»
Підперши спиною автівку, Кей і Місато зуміли поставити її на колеса.
–Ех, а чи поїде вона… – сумно промовила Місато.
–Повинна. – відповів Кей. – Навіть якщо N2-бомба й випускає електромагнітний імпульс, спалюючи всю електроніку. Але це Supra – електроніки в ній небагато. АБС, навігатор… Ми ж знайдемо дорогу без навігатора?
– Звичайно! – весело відповіла Місато.
А про себе схрестила пальці: «Сподіваюсь…»
***
–То виходить, ти не знаєш, нащо батько покликав тебе? – здивувалась Місато.
–Саме так. – байдужа відповідь.
–Сумуєш за ним?
–Ні, каптане. – ще холодніша відповідь.
–Он як… не ладнаєш з батьком, виходить… – це не було питання, скоріше – констатація фактів. Схоже, Місато і сама була добре з цим знайома. – Я от також… ненавиділа батька…
Кей проігнорував її слова, що ніяк його не стосуються. Він прибув у Токіо-3 задля ділової зустрічі з батьком. І не сподівається ні на що надзвичайне від нього. На Місато йому байдуже, адже, закінчивши свої справи, він залишить Токіо-3 та не згадає каптана Кацураґі Місато.
–А ти знаєш, чим займається твій батько? – продовжила розмову Місато.
–Ні. – знов байдужа відповідь. – Вчитель казав лише про те, що чимось надважливим для захисту людства.
Насправді, Кей вже почав здогадуватись, чим займається його батько… але нащо йому знадобився сам Кей, він не розумів…
Тим часом Supra вже заїхала вглиб шахти, більше схожої на метро. Але проїхавши кілька хвилин у темряві, яку розвіювала єдина вціліла фара та м’які світлодіодні лампи, вони нарешті виїхали на сонячне світло. Проте…
–Ого! – Кей не зумів втримати своїх емоцій.
Адже виїхали вони в колосальних розмірів печеру. Печеру, усю площу якої вкривало величезне місто. Під Токіо-3 ховалось повноцінне місто з хмарочосами, торгівельними центрами, військовими базами, житловими районами. На північному сході міста височіла багатометрова піраміда з емблемою Nerv – половиною фігового листу і написом «NERV. God’s in his Heaven – All’s right with the world». Але і це було ще не все.
По периметру міста стояли сотні сонячних панелей, що збирали сонячне сяйво з поверхні. Світло проходило по спеціальним дзеркальним тунелям. А на висоті кількох десятків кілометрів нависала стеля печери – багатошарова сталева плита. З цієї плити до низу висіли, наче сталактити, ще десятки хмарочосів.
Знаходячись глибоко під землею, місто наче насміхалось над рештою світу. Сонячне літо перевертало уяву Кея про реальний світ. Перше літо, що він побачив у своєму житті…
–Ха-ха! – радо посміхнулась Місато. – Я так і знала, що тебе це вразить. Це – Гео-фронт! Підземне місто, штаб Nerv’у та Оплот усього людства…
***
Вантажна платформа несла їх углиб бази.
–Отже, спочатку по третьому шляху, і на п’ятому повороті – направо. – звірялася Місато з мапою.
Полишивши свої речі та верхній одяг у машині, Кей і капітан увійшли до бази. Довгий час їм довелось їздити різними ліфтами та платформами, та, коли вони проїхали черговий поворот, попереду них відкрилися двері з написом…
–Що? Восьмий шлях?.. – нервово здивувалась Місато.
–То ми таки загубились… – буркнув Кей.
–Я тут ще не до кінця освоїлась, тому… – розгублено пробурмотіла Місато. – Ну, ми будемо йти, поки не дійдем!..
***
–Увага: другий цикл охолодження завершено. – ангар заповнив голос із гучномовця. – Персоналу залишити басейн.
–Прискорте розморожування екрану лівої руки. Маєте три хвилини на підготовку.
Величезний ангар було заповнено червоною рідиною. По ній вільно ходили надувні човни та плавали водолази з інженерним приладдям. З однієї стіни ангару стирчало щось пурпурове із вкрапленням чорного. Якої глибини досягало це щось сказати було неможливо. З десяток інженерів крутилися зараз навколо нього.
–Увага до доктора Акаґі, – знов пролунало у гучномовець, – оперативний командир Nerv капітан Кацураґі прибула до ліфтової шахти номер 06 разом із юнаком.
На одну з платформ винирнула дівчина у водолазному костюмі. Знявши маску, вона пробурчала:
–Як завжди. Вчасно ми не вміємо…
***
–Перший готовий до запуску, проте Рей у вкрай поганому стані – вона ще занадто слабка і навряд чи здатна…
–Командире, щойно повернулась капітан Кацураґі! – перервав одного техніка інший. – Із нею Шосте Дитя.
–Чудово. – одразу забувши про звіт, Ікарі підвівся. – Підготуйте Першого до синхронізації. Перепрограмувати ядро інтерфейсу під шаблон «Тір-6». Фуюцкі, решту залишаю на тебе.
Не чекаючи на відповідь, командир одразу вийшов з містку. Фуюцкі – сивий старий і, по сумісності, перший заступник командира, коротко кивнув та провів Ікарі поглядом.
«Їх перша зустріч за дванадцять років…»
***
В решті решт Місато знайшла правильний шлях і тепер вони з Кеєм їхали ліфтом. Хлопець завмер статуєю, склавши руки за спиною. Це викликало трохи збентежений погляд капітана Кацураґі, хоча вона нічого й не сказала.
Ліфт зупинився раніше зазначеного поверху – його викликали посеред дороги. Дверцята розійшлися в сторону, і до них приєдналася висока молода блондинка у блакитному водолазному костюмі, поверх якого був недбало накинутий лабораторний халат.
–Тринадцять хвилин! – суворо почала вона. – Це вже не затримка – це запізнення, капітане!
–О! П-привіт, Ріцко! – заїкнулася Місато.
–Ми не маємо ні людей зайвих, ні часу! – продовжила Ріцко. – Я сподіваюся, Шосте Дитя доставлене в цілості?
Вона поглянула на мовчки стоячого Кея:
–Це він?
–Так точно. – кивнув хлопець. – Куроґане Кей. Вітаю.
–Вітаю. – кивнула Ріцко. – Я керівник техвідділу Проєкту «Єва», доктор Акаґі Ріцко. Приємно познайомитись з тобою особисто…
***
Залишивши ліфт, трійця рушила далі моторним човником по криваво-червоному басейну. По дорозі Кей примітив стіну до якої вони рухались. Стіна кольору хакі, проте частині її була пофарбована у різні відтінки пурпурового та чорного. Неважко було здогадатись, що це не було частиною стіни.
Нарешті вони досягли протилежного причалу та, піднявшись по сходах, потрапили в темне, нічим не освітлюване приміщення.
–Куроґане Кею, я хочу тобі дещо показати. – із пітьми пролунав голос доктора Акаґі. Увімкнулось світло – Абсолютна універсальна…
Яскраве денне світло миттю засліпило Кея. Він намагався швидше до нього звикнути та не прослухати слова доктора Акаґі.
–…людиноподібна зброя…
Нарешті зір Кея прояснився і він почав оглядатися. Проте не помітив нічого примітного, поки не обернувся назад…
–… створена людьми!
Кей завмер у жаху. Первісний страх скував його. Перед очима хлопця, ніс до носа, висіла гігантська голова, закута у броню. Пурпуровий та зелений, рогатий шолом з довгим та гострим підборіддям. Позаду шолом захищав шию коміром, що нагадував такий у трицератопса. Проте шолом справляв враження аж ніяк не травоїдного…
–Євангеліон! – завершила доктор Акаґі. – Перед тобою – Перший номер! Клеймор! Остання надія людства…
–Отже це його робота… – повільно, все ще відходячи від шоку, промовив Кей.
–Саме так. – холодний сталевий голос пролунав звідкілясь зверху.
Кей насилу відірвав погляд від Євангеліону та підняв його догори. На оглядовому майданчик, склавши руки у кишені, стояв його батько – Ікарі Ґендо. Все такий же холодний та безжалісний погляд, як і дванадцять років тому, коли він кинув сина! Кей закарбував у пам’яті той єдиний момент, аби підживлювати свої емоції, свій гнів.
–Давно не бачились. – тільки і сказав Ґендо.
Кей не привітався, а фиркнув та відвів погляд. Від Ґендо не сховався цей жест. Проте на нього він лише криво посміхнувся та наказав:
–Виступаємо.
–Атакувати?! – сполошилася Місато. – Але ж Єва-00 все ще заморожена! Не збираєтесь же ви просто зараз запускати Єву-01?! Пілот же ще нічому не вчився!
–Іншого виходу нема. – жорстко відповіла доктор Акаґі.
Проте Місато лише більше спохмурніла. А доктор повернулася до хлопця:
–Куроґане Кею, пілотом будеш ти.
Поки дорослі сперечалися, Кей вдивлявся в Євангеліон. «Зброя», як його назвала доктор Акаґі, був здатен навіяти жаху кому завгодно. Він випромінював потаємну жорстокість, безумство, лють… та поряд із цим було у ньому щось розумне… і це жахало!
Слова доктора Акаґі вирвали Кея з оціпеніння і хлопець проти волі здригнувся. Проте одразу ж хмикнув.
–Буду пілотом… – повторив він. – Відмовляюсь.
Він відповів настільки несподівано, що деякі інженери повпускали свої інструменти. Кей же тим часом розвернувся та рушив до виходу.
У Місато відпала щелепа. Вона не очікувала такої сильної відмови… Куроґане Кей справляв враження закритого, холоднокровного та розсудливого, проте сильного хлопця. Враховуючи його вік, навіть занадто. Звісно Місато не очікувала, що Кей буде від радості стрибати, що стане керувати такою машиною. Проте такого вона точно ніяк не очікувала…
–Відмовляєшся? – підняв брову Ікарі.
–Ти заради цього мене сюди покликав? – Кей зупинився.
–Ти вже і сам все зрозумів.
Кей затремтів та підняв лютий погляд на Ґендо.
–Викликав, заради того, щоб знов відправити мене подихати в якомусь сраному роботі?!
–Викликав тебе, щоб ти захистив світ.
–Та чхати я хотів на той світ! На біса мені його рятувати?!
Очі Кея палали. Палали гнівом, якого і на ворогів не направляють. Проте Ґендо не ворухнувся. Не видав ані краплини занепокоєння. Його голос полишився холодним та розважливим:
–Будеш пілотом – сідай в робота. Ні – пішов геть!
–Тьфу! – Кей з силою сплюнув. – Про що взагалі мова…
Він різко розвернувся на підборах та, засунувши руки у кармани, рушив до виходу.
–Кею… – невпевнено почала Місато. Проте, взявши себе в руки, вона видавила з себе твердий та впевнений тон. – Подумай, нащо ти сюди приїхав!
Але хлопець лиш махнув їй рукою, не дивлячись.
–Не можна весь час тікати! – вигукнула Місато. – Ні від батька, ні, тим паче, від себе!
–Так точно. – байдуже відповів Кей.
Ґендо був здивований таким поворотом подій.
«Я гадав, Касим його гідно виховав…»
Не втрачаючи ані секунди, Ґендо одразу почав діяти. Він зв’язався по каналах внутрішнього зв’язку з Фуюцкі:
–Приведи Рей.
–Її рани не дозволять їй синхронізуватись з Євою.
–Саме так.
–Гаразд… – глибоко здихнув Фуюцкі.
Сеанс зв’язку закінчився, і Ґендо переключився на Рей:
–Рей, заміна виявилась марною. Пілотувати доведеться тобі.
–Так… – єдине, що зміг видавити тихий дівочий голос у відповідь.
***
Двері, до яких прямував Кей, відкрилися і через них проїхало ліжко-каталка. Хлопець зупинився та кинув на неї погляд. На ліжку лежала молода дівчинка в обтягуючому чорному комбінезоні з невеликими блакитними вставками та без рукавів. Її руки, око… більшу частину її тіла вкривали пов’язки та бинти.
Але більше уваги Кея привернула сама дівчинка. Її бліда шкіра, здавалось, була зіткана з мармуру, а блакитне волосся нагадувало безхмарне небо… проте найчарівнішими виявились її очі. Темно-червоні, рубінові очі, здавалось, заглядали у саму душу, вивертаючи її навиворіт.
Кей намагався не видавати своєї зацікавленості та ігнорувати спроби дівчинки хоча б просто сісти.
Раптово, пролунав вибух і земля затремтіла, немов на гойдалках. Усі присутні повпадали на підлогу. Звичайно впала й дівчинка з блакитним волоссям.
Не маючи сил більше терпіти, Кей кинувся до неї:
–Тримайся! – він обережно взяв її на руки, і вони в ту ж мить виявились по лікоть у крові… крові тієї дівчинки…
Обличчя хлопця спохмурніло… наче перестало відбивати світло…
–І ти зібрався відправити туди це дівчисько?! – гаркнув Кей. Куроґане підняв повний ненависті погляд на свого батька – найненависнішу ним людину. – ТИ ЗОВСІМ СОВІСТЬ ВТРАТИВ?!! Скінчений виродок! Гаразд! Най буде по-твоєму! Я сяду у цю штуку! Я буду пілотом!..
***
Янгол, здавалось, безцільно блукав містом, час від часу виблискуючи порожніми очницями маски. В тому місці, куди в ту мить був направлений погляд Янгола, спалахував вибух, руйнуючий будівлі одну за іншою, та здіймався палаючий отруйно-зелений хрест.
Янгол ще довго блукав, поки нарешті не обрав чергову ціль. Наступний вибух пронизав землю наскрізь, прориваючись у Гео-фронт…
***
Черговий вибух струснув базу, але в цей раз його міць була багатократно вища.
–Знайшов. – підсумувала доктор Акаґі. – Майє, почнімо процедуру запуску.
–Так, мем. – відповіла технік, молода коротко підстрижена дівчина Ібукі Майя. Вона продублювала наказ. – Почати процедуру запуску.
На дні ангару відкрилися клапани і червона рідина, що заповнювала приміщення, почала стікати. Нарешті відкрився Євангеліон у повний зріст. То була антропоморфна машина, не менше тридцяти метрів, повністю вкрита бронею пурпурових, зелених та чорних кольорів. Щілини в обладунках були захищенні металевою тканиною. Нагрудник нагадував давньогрецьку мускульну кірасу, тільки більш гостру та агресивну.
–Критичне охолодження завершено.
–Вилучити стоп-капсулу.
Виступаючі броньові пластини на хребті Євангеліона відкрились, оголивши хребці. Справжні органічні хребці.
–Стоп-капсулу вилучено.
–Трансмісійна система спинного мозку вільна.
–Підготовка до з’єднання.
На довгих маніпуляторах у відкритий хребет впровадили велику кутасту конструкцію з написом «EVA-01» – контактну капсулу, в яку вже встиг залізти Кей. Йому дали вдіти спеціальний налобний обідок на присосках. Капсулу занурили в хребет та відпустили. Зі стін капсули висунулися фіксатори та закріпились у порожнині одного з масивних хребців Євангеліону.
–Капсулу зафіксовано.
–Зрозумів. Контакт першого ступеню.
Броня на спині закрилась, а очі Євангеліону спалахнули ледь помітним синім сяйвом.
–Заповнити контактну капсулу.
–Так. Заповнення капсули.
Сидячи всередині Євангеліону, Кей не без переляку помітив, як і без цього маленька одномісна капсула стала наповнюватись якоюсь червоною рідиною.
–Що це? – не зміг сховати паніку пілот.
–Не хвилюйся, Куроґане-куне. – по радіозв’язку йому сказала доктор Акаґі. – LCL заповнить твої легені і кисень буде надходити до твоєї крові напряму. Ти швидко звикнеш.
Ці слова ніяк не заспокоїли Кея. В паніці він затримав дихання, як тільки LCL піднялась до підборіддя. Довгу хвилину, Кей боровся з ядухою, але врешті решт ковтнув червоної рідини. Вона виявилась дуже гіркою на смак. Але не зважаючи на це, Кей відчув приємну легкість. Нічого більше не тиснуло на нього, а нестачі кисню не відчувалось. Мозок працював навіть активніше ніж зазвичай.
Навіть зір прояснився. Кей з легкістю розібрав кожну деталь темного кокпіту. Кабіна пілота була маленькою, та все ж стеля була високо. Тут міг вміститися дорослий чоловік у повний зріст. Чи варто казати, що Куроґане, в свої чотирнадцять, відчував себе більш ніж комфортно. Безліч маніпуляторів-контролерів, що під’єднали до його тіла, були готові перехопити будь-який спазм м’язів та передати його Євангеліону. Кілька рідкокристалічних моніторів на рейках опустилися, щоб Кеєві було зручніше, і увімкнулись, осяявши кокпіт. LCL зовсім не нашкодила приладам та моніторам.
Великі маніпулятори в цей час піднесли до спини робота масивний кабель. Вдало його підключивши, наче у розетку, маніпулятор від’їхав в сторону.
–Основне живлення підключено.
–Зрозумів.
–Переходимо до контакту другого ступеню.
–Так, мем. Контакт другого ступеню.
–Підключити інтерфейс.
В наступну мить, навколо Кея спалахнув світ. Він засяяв безліччю барв, що переходили одна в одну. Неясні фігури пробивались крізь барви, проте нічого розібрати було неможливо. Серце Кея забилося швидше, дихання перехопило. І в наступну мить все закінчилось.
Тільки тепер він бачив більше, ніж ніколи раніше. Він бачив платформу, на якій стояв ще п’ять хвилин тому, він бачив інженерів, техніків. Він бачив очима Євангеліона, які запалали яскравіше.
–Нервове підключення А10 в нормі.
–Переключити когнітивні шаблони на японську мову.
–Можна на англійську? – раптом запитав Кей.
–Нехай буде англійська… – погодилась доктор Акаґі та подивилась на данні. – Стан первинного контакту задовільний. – трохи здивовано промовила вона.
–Пройдено контрольні точки до 14.05 – все в нормі. Синхронізація синапсів – 66.6%.
–І це без контактного комбінезону? Неймовірно!
–Рівень гармонік – в межах допустимого. Керування підтримується. – доповіла Майя.
–Чудово. – доктор Акаґі повернулась до Місато. – Все готово!
Капітан Кацураґі похмуро кивнула та віддала наказ:
–На старт!
Подвійні ґратчасті двері перед Євангеліоном відкрилися.
–Від’єднати перший затвор.
Фіксатори, утримуючі праве плече робота, відпустили його.
–Перший затвор від’єднано.
–Від’єднати другий затвор.
Ліве плече також звільнилось.
–Другий затвор від’єднано.
–Відвести амперичний місток.
Платформа, де ще п’ять хвилин тому стояв Кей, від’їхала від Євангеліону.
–Зняти перший фіксатор.
Стіни, утримуючі праву руку робота, роз’їхались в сторони.
–Перший фіксатор знято.
–Зняти другий фіксатор.
Ліва рука звільнилась, слідом за правою.
–Другий фіксатор знято.
–Зняти блокуючі пристрої з першого по п’ятнадцятий.
–Наразі, Євангеліон-01 повністю вільний!
–Внутрішні батареї заряджені. Підключення зовнішнього живлення в нормі.
–Зрозумів. Єва-01 – до пускової установки!
Платформа з Євою рушила з місця. Вона зупинилась у стіни з кількома ліфтовими шахтами, що вели на поверхню. Сотні розсувних дверей відчинилися над головою Єви-01, готуючись випустити її у бій.
–Шахта вільна. – доповіла Майя. – Зелене світло.
–Підготовку до запуску завершено. – підсумувала доктор Акаґі.
–Зрозуміла. – кивнула Місато і повернулася до командира Ікарі. – Відбою не буде?
–Саме так. – холодно відповів Ґендо. – Мі зобов’язані здолати Янголів, інакше людство буде приречене. А він – наша єдина надія.
–Ікарі, – тихо звернувся до нього Фуюцкі, – ти певен, що так буде краще?
На це Ґендо лише криво посміхнувся. Ніким не помічений, через місток із рук.
Глибоко зітхнувши, Місато віддала наказ:
–Запуск!
Клеймор стартував. Зірвавшись з місця, платформа рушила на поверхню з такою швидкістю, що Кея одразу прибило до крісла. Але Кей був до такого звичний, тому ніяк не виказав своїх емоцій. Пролетівши всю шахту, ліфт різко зупинився і тут вже Кей не зумів стриматись.
Прийшовши до тями, Кей озирнувся, шукаючи Янгола. Але того не було видно.
–Кею, ти готовий? – спиталася Місато.
–Так точно. – була тверда відповідь.
–Зняти останні запобіжники!
Фіксатори, що закріпляли наплічники Єви до ліфту, від’єднались, і Клеймор нарешті звільнився.
–Євангеліон-01 – Клеймор, старт!
***
–Слухай уважно, Куроґане-куне. – почала доктор Акаґі. – Очисти думки, не думай ні про що. Просто йди!
«Йди» – промайнуло в голові у Кея.
Підкоряючись команді, Єва зробила крок.
–Він пішов! – радість у голосі доктора Акаґі була не меншою за радістю матері, чия дитина робить перші кроки в своєму житті.
Кей зробив ще крок, за ним – третій, четвертий… його охопила ейфорія – рухатись було так просто й легко, як ніколи в житті. Навіть важкі обладунки Єви ніяк не обтяжували його. Пілот відчував міць і силу, пропорційну цьому величезному меху… ні, навіть більше!
Кей був таким захоплений цим почуттям, що не помітив, як запнувся за автівку, та впав на коліно.
–Не можна було відправляти його без підготовки. – пробурмотіла Місато. – Він навіть ходити нормально не вміє…
–Каптане Кацураґі. – почув її Кей. – Не можем ходити – то будемо бігти!
Куроґане підвівся. М’яко, я на робота, Клеймор встав на обидві ноги і зробив крок. За ним – наступний. І далі швидше. За кілька кроків Клеймор розігнався і тепер біг через все місто. Біг впевнено. Наче Клеймор став частиною пілота.
–Каптане Кацураґі, де ціль? Де Янгол? – спитав він.
На лівому моніторі з’явилась невеличке віконце із зображенням Місато.
–В лівому нижньому куті відображається зйомка з супутника. – почала поясняти капітан. – Режим онлайн.
–Прийнято.
–Справа – селектор зброї, яку ми можемо тобі вислати.
Думкою Кей віддав наказ Єві відкрити селектор, і перед пілотом з’явився короткий список зброї. Швидко пробігшись по ньому, Кей спантеличено перепитав:
–Каптане, для чого стрілецька зброя, якщо навіть N2-бомба не здатна нашкодити Янголу?
–Вся проблема в АТ-Полі, що генерує Янгол. Воно захищає його майже від будь-яких пошкоджень. Але Євангеліон також здатен генерувати його і таким чином нейтралізувати поле Янгола.
–Тоді можна просто вивести Янгола за місто, нейтралізувати його поле та запустити N2-бомбу?
–Проблема у тому, що для нейтралізації АТ-Поля необхідно знаходитись максимально близько до Янгола. Ти просто загинеш разом із ворогом. До того ж кабель не дістане до кордонів міста…
Це не дуже задовольнило Кея.
–В мене є меч? – запитав він.
–Наразі, в наявності лише два наручних клинка. – відповіла доктор Акаґі. – Викликаються думкою. Також ми розробляємо універсальний вібромеч. Але він ще не готовий навіть для тестів.
Клеймор зупинив свій біг за командою Кея. Випрямившись, Кей оглянув свої руки… руки Євангеліону. На них була товста броня з відсіками для лез. Зосередившись, він наказав Єві оголити пазурі…
***
На оглядовому екрані робочий персонал бачив, як із наручних броньових пластин висунулися бойові клинки.
–Нічого собі… – уражено пробурмотіла Майя. – Рівень синхронізації піднявся до 78.3%!
–Так просто? – здивувалась доктор Акаґі.
–Янгол наближається! – доповів інший технік, Аоба Шігеру…
***
Поки Кей милувався довгими чорними лезами, що з’явилися у нього на обох руках, між будинками з’явилась гігантська фігура Янгола. І його охопив страх. Ця істота, Сакіїл, ще в перший раз викликав тремтіння. Проте Кей не звик віддаватися своєму страху! Він з ним бореться та перемагає! Ці слова, як мантру повторював собі Кей щодня, все життя. А наразі він ще й в Євангеліоні.
–Атакую! – коротко повідомив він.
І кинувся на ворога.
Янгол підняв ліву руку та вистрілив своїм зеленим променем. Проте Куроґане вже бачив його в дії та ухилився на бігу, не втрачаючи швидкості. За якихось дві секунди від дістався Сакіїла та наніс йому удар в стрибку. Лезо на неймовірній швидкості розірвало повітря та дісталося Янгола. Але той в останню мить відхилився в сторону і удар прийшовся у лівий наплічник.
Не зупиняючись, Клеймор завдав удару ногою з розвороту та відкинув Янгола. Єва одразу кинулася за ним. Швидко отямившись, монстр підняв праву руку, і новий зелений промінь вирвався з неї. На єдиних рефлексах, Кей пригнувся та схрестив над собою клинки. Як не дивно, вони витримали зброю Янгола.
Все ще блокуючи промінь Сакіїла, Кей пробіг вздовж нього прямісінько до ворога. В останню мить, коли Кей вже замахнувся для удару, Янгол раптово вдарив лівою рукою у бік Євангеліону. І менше, ніж за секунду, Клеймор завдав удару по червоній сфері у грудях Янгола.
Проте монстр виявився швидшим. З його руки вирвався новий зелений промінь і пронизав живіт Єви та відкинув її далеко в сторону. Кея це збентежило. Янгол рухався зі швидкістю, в рази перевищуючою ту, яку Кей бачив вперше. Вона була подібна блискавці. Куроґане ледь встигав блокувати атаки Сакіїла.
Але найголовнішим було не це. Живіт Кея палав від агонії. Не Клеймора, но Кея. Куроґане відчував увесь біль, який мав би відчувати Клеймор. Крім усього іншого, це ще й збивало концентрацію.
Закусивши губу, Кей колосальний зусиллям придушив біль і, підгадавши момент серед неспинного граду атак, схопив праву руку Сакіїла та сильним ривком розвернув спиною до себе. Могутнім ударом ноги Клеймора Кей припечатав Сакіїла до найближчої будівлі, яка навіть не здригнулась.
Кинувшись до ворога, Кей для більшої сили завертівся навколо своєї осі і завдав могутній удар в шию Янгола. Прагнучи знести голову Сакіїла з плечей, Кей припустився страшної помилки…
–Лайно! В нього ж нема голови!
Клинок застряг в будівлі в лічених сантиметрах від тіла Янгола. Швидко деактивувавши лівий клинок, Куроґане встромив правий у центр торсу. Лезо увійшло наполовину і обламалось, коли Сакіїл різко розвернувся і широким ударом руки знов відкинув Єву назад.
Євангеліон підлетів високо в повітря і звалився на дах будівля, але довго там не пролежав – скотившись з неї, Кей відхаркнув кров’ю… всередині капсули.
–Рівень синхронізації – 82%!
–Погано! Так він повною мірою відчує усю шкоду! – запанікувала доктор Акаґі. – Я знала, що сильні емоції підвищують синхронізацію, та щоб настільки!
–Янгол генерує АТ-Поле! – доповів Макото.
Сили швидко залишали Кея. Ране Єви боліли на його власному тілі. Перед очима все пливло…
Сакіїл підійшов до нього і встромив руку, охоплену зеленим сяйвом в живіт Єви. Кей завив від болю. Закряхтівши, Куроґане спробував вийняти руку чудовиська з тіла Єви. Проте Янгол був іншої думки. Він завдав нищівного удару по руці Клеймора. Пролунав хрускіт кісток і дзвін металу, і права рука заволала болем.
–Ааааргх!!! – закричав Кей.
–Заспокійся, Куроґане-куне! Він не твою руку зламав! – затараторила доктор Акаґі.
–Кею! – втрутилась Місато. – Відкинь його та відступай! Розробимо план!
Віддаленим куточком свідомості Кей почув її слова. Він приклав надпотужні зусилля, щоб просто відкрити очі та розумом повернутись на поле бою. Зібравшись з силами, він таки зумів вдарити ногою. Проте було вже пізно. Янгол схопив Єву за голову і підняв над землею. Тонкі руки набрякли, наче резинові. Кей встиг лише усвідомити той факт, що головна зброя Сакіїла направлена йому в голову на нульовій дистанції, коли з руки Янгола вирвався зелений промінь. І, наче молотом по ковадлу, з колосальною силою вдарив по оку Євангеліону. Біль Єви передався Кеєві і той рефлекторно стиснув власне око. Старий хрестоподібний шрам занив примарною агонією.
Сакіїл вистрелив ще раз… і ще… ще… по шолому Клеймора проступили тріщини.
–Погано! Якщо так продовжиться, броня не витримає! – піддавшись паніці, заволав Макото.
І ще постріл… і ковадло не витримало. Голову Єви прошило наскрізь! Клеймора відкинуло далеко назад і той повністю зупинився. З пробитої голови подвійним фонтаном ринула кров. Остатнє око потьмяніло і повністю згасло…
***
–Череп пошкоджено! – доповів Макото. – Ступінь пошкоджень невідомий!
Оглядові екрани наповнилися нескінченними сигналами тривоги.
–Звіт! – відрізала Місато, боячись взнати правду.
–Синхрограф інверсовано!
–А по-людські?! – Місато втупилась в Майю.
–Розсинхронізація! Спостерігаю відтік імпульсів! – «переклала» Майя.
–Перекрити контури! – швидко відреагувала доктор Акаґі. – Повний стоп!
–Не вдається! Сигнали не проходять – повне блокування!
Місато нахилилась до Макото:
–Що з Кеєм?!
–Телеметрія не проходить! Неможливо зчитати стан пілота! Не вистачає даних.
–Клеймор повністю зупинився! – доповів Шігеру.
–Місато! – Ріцко повернулась до оперативного командира, сподіваючись на її холодний розум.
–Відставити. – прошипіла вона. – Скасувати операцію! Рятуємо пілота! Примусовий викид капсули!
–Не виходить! – до неї повернулася Майя. – Сигнали не проходять!
–Активувати оборонні гармати! Відволікти Янгола від Єви!
–Усі захисні батареї знищені Янголом! – швидка відповідь від Макото.
–Самохідна артилерія? Гаубиці?
–Так само.
–Але ж тоді… – більше не можна було покладатися на холодний розум Місато. Як і всі, вона більше не могла ніяк вплинути на ситуацію.
Всією базою розповзся відчай. Холодний липкий страх перед неминучим. Однак було ту ще щось. Щось потаємне, жорстоке, безумне… проте в цей же час розумне…
Здорове око Клеймора вмить запалало жахаючим крижаним сяйвом. Паща Єви відкрилась, зірвавши обмежувачі шолома.
–Але як?! – Майя з жахом дивилась у монітор. – Як?! Все заглушено!
Клеймор видихнув. Пара, хмарами розміром з автомобіль, вирвалися з його пащі.
–Єва.. рухається?..
–Берсерк?! – прошепотіла доктор Акаґі, наче побачила демона… втім, то не було далеко від істини…
Задравши голову догори, Євангеліон-01 заревів і рев цей крижаним відлунням занісся усім Токіо-3. Вставши в бойову стійку, Клеймор кинувся на Сакіїла. За єдину мить здолавши чималу відстань, що їх розділяла, Єва встромила лівий клинок в маску Янгола, пронизавши його тіло наскрізь.
Клеймор заніс клинок вдруге. Але удар не досяг цілі – перед Янголом замерехтіло отруйно-зелене поле, з яким зіткнувся клинок. Проте удар був такої міці, що Янгола відкинуло на багато метрів назад.
Цього разу Клеймор здійснив могутній стрибок, миттю зрівнявши відстань до нуля. І, використовуючи силу падіння, встромив клинок, який увійшов, наче ніж у масло.
Раптом, очі на залишках маски спалахнули і тонкий сяючий промінь пронизав небо, ледь не зачепивши Єву. Відстрибнувши назад, вона зуміла ухилитись. Приземлившись спиною до противника, безумна машина, довго не думаючи, знов кинулась на Янгола…
–Перемога… – рівно констатував Фуюцкі. Ніхто, окрім Ікарі, не почув його…
Шалено ревучі, Клеймор мчав на супротивника, проте знов зіштовхнувся з напівпрозорим бар’єром.
–АТ-Поле?! – в паніці вирвалось у Ріцко.
–Не вийде! Поки Янгол підтримує АТ-Поле…
–…до нього не підібратись! – закінчила за Майю доктор Акаґі.
Втім Клеймор не став бездумно кидатись на АТ-Поле, як муха на скло. Він відійшов на крок назад, підняв зламану руку та… регенував її! Повністю! Кістки, м’язи, сухожилля, шкіру і навіть броню! Рука була як нова!
–Права рука відновилась! – шоковано доповів Шігеру.
–Як так?
Активувавши обидва клинка, Клеймор встромив їх у АТ-Поле. Навколо лез засяяло криваво-червоне сяйво… Затріщали блискавки, спотворився простір, запахло озоном, понесло холодом…
–Клеймор генерує власне АТ-Поле! – Майя продовжила доповідати про показники комп’ютера. – В-воно нейтралізує фазовий простір Янгола!
–Скоріше, вгризається в нього… – пробурмотіла Ріцко.
Потроху, сантиметр за сантиметром, Єва в прямому сенсі врізалась в сяючий бар’єр. Поки нарешті, одним могутнім ривком, не розрізала його.
–Так просто пройшов крізь АТ-Поле?..
Клеймор знов заревів, проте очі Сакіїла спалахнули і промінь з них вразив Єву прямісінько в груди. Гігантський зелений хрест, вибухаючий на кожному міліметрі своєї площі, розкинувся на десятки кварталів позаду Клеймора… не завдавши ні йому, ні його АТ-Полю жодних ушкоджень. Втім Клеймор схопив руки Янгола і одним різким рухом зламав їх. Не відпускаючи монстра, він з усієї своєї моці вдарив ногою Сакіїла, шпурнувши його і відриваючи руки.
Янгола занесло далеко вперед. Опустивши голову, Клеймор націли ріг на криваве ядро Сакіїла та кинувся вперед. Зіткнувшись з червоною сферою ріг навіть не зім’явся. Проте Єва, наче не помічаючи ні Янгола, ні міцних будівель, рушила далі. Тілом Сакіїла Клеймор зносив будинок за будинком. Поки нарешті ядро не тріснуло.
Але тут Сакіїл викинув останній козир. Він видав несамовитий вереск, від якого у всіх на містку заклало вуха та зжало серця. Прийнявши текучу форму, Сакіїл огорнув Клеймора у чорну сферу. І в наступну мить він вибухнув гігантським отруйно-зеленим хрестом. Значно більшим, ніж усі попередні…
Усі присутні на командному містку з жахом спостерігали за монітором, очікуючи, коли згасне спалах…
–Що з Євою? – слабо спитала Місато, сама не знаючи кого.
Із кривавого дощу, із палаючого міста повільно, хижо крокував Клеймор… наче демон…
Episode-01
The Beast